Рішення № 138692312, 03.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

03 серпня 2026 р. справа № 520/15540/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 07.02.2018 по 29.05.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті грошового забезпечення з 23.10.2019 по 19.01.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 07.02.2018 по 22.10.2019. Рішеннями судів у справі №200/9418/25 було визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення і зобов`язано військову частину здійснити відповідні нарахування та виплати. На виконання зазначених судових рішень 29.05.2026 відповідач виплатив позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення у сумі 12082,04 грн. Разом із тим, на думку позивача, відповідач не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, а також середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку, чим порушив його права. У зв`язку з цим позивач просить суд зобов`язати відповідача здійснити відповідні нарахування та виплати.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд, відмовити у задоволенні позову, зазначивши про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу спірної компенсації та середнього заробітку. Просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно якої підтримав свої позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Також, представник позивача подав до суду заяву про стягнення з Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Відповідач подав до суду заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що заявлена представником позивача сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та завищеною.

Інші заяви по суді справи до суду не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом установлено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 07.02.2018 по 22.10.2019, що вбачається з матеріалів справи.

Позивач вважав, що під час проходження йому не в повному обсязі було виплачено індексацію грошового забезпечення, тому звертався до суду з відповідним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 по справі №200/9418/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 07.02.2018 року по 28.02.2018 року включно.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.02.2018 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 200/9418/25 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 200/9418/25 задоволено частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 200/9418/25 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 та зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 із застосуванням з 01.03.2018 щомісячної індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн.

В цій частині ухвалено постанову, якою визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.10.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 416,23 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 22.10.2019 включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 200/9418/25 залишено без змін.

На виконання судового рішення відповідач виплатив позивачу 29.05.2026 на банківський рахунок кошти в розмірі 12 082,04 грн, що підтверджується відповідною роздруківкою про надходження коштів.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком у шість місяців.

Положеннями ч.1 ст.58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналогічних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З аналізу наведених вище правових положень слід дійти висновку про те, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.

Необхідним є врахування обставин того, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Так, статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (в редакції що діяла до 19 липня 2022 року) визначалось, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції.

У відповідності до нової редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, тобто 6 місяців.

Окремо суд зазначає, що за час розгляду справи починаючи з 2023 року судова практика щодо застосовування зазначених норм права, неодноразово змінювалась. На момент відкриття апеляційного розгляду по справі, Велика Палата Верховного Суду ухвалила два фундаментальних рішення, якими впорядкувала застосування норм права у спірних правовідносинах.

Суд наголошує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя, у тому числі щодо єдиного підходу судів до визначення (розрахунку) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року ухваленої у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс5) сформувала правовий висновок, щодо порядку визначення розміру відповідальності роботодавця за затримку розрахунку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду, Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно, а тому Великою Палатою Верховним Судом, визнано вірним висновки суду апеляційної інстанції щодо визначення підходу обрахування (визначення) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок, а вказаний висновок повинен враховуватись іншими судами.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обрахування (визначення) розміру компенсаційної виплати здійснюється виходячи з розміру заборгованості, що існувала на момент виникнення спору, суми загального розміру належних працівникові при звільненні з урахуванням заборгованості, а також суми обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Виходячи з вказаних вихідних даних та принципу співмірності слід вирахувати частку заборгованості у сумі загального розміру належних працівникові при звільненні.

Зазначена частка від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільнення є розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визначена виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому зазначена сума не може перевищувати розмір середнього заробітку, обрахованого у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, за шість місяців.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року ухваленої у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) врахувавши правову позицію Конституційного Суду України, виснувала, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Ураховуючи вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду для обрахування обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні слід за основу прийняти строк з 23.10.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 ) по 18.07.2022 (1000 днів), а також з 19.07.2022 по 28.05.2026 (день, що передує дню остаточного розрахунку) (але не більше як за шість місяців - 184 дні), а всього 1 184 дні, тобто строк до та після змін запроваджених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX.

Суд зазначає, що днем виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 є 22.10.2019, а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є серпень та вересень 2019 року.

Згідно наявної в матеріалах справи архівної відомості за 2019 рік убачається, що грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 42430,56 грн (21 215,28 грн + 21 215,28 грн).

При цьому, суд ураховує, що у відповідності до пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Отже, зважаючи на вищевикладені норми, при обрахунку середнього заробітку суд не враховує допомогу на оздоровлення, яку позивач отримав у серпні 2019 року.

Так, у серпні 2019 року фактична кількість днів становила 31, у вересні 2019 року - 30, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби перед звільнення склала 695,58 грн (42 430,56 / 61), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.

За таких обставин обґрунтована компенсація за затримку розрахунку при звільненні складає 823 566,72 грн (1 184 дні х 695,58 грн).

Виходячи з наявної в матеріалах справи архівної відомості вбачається, що позивачу при звільненні з 22.10.2019 (в жовтні-грудні 2019 року) було нараховане та виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 35 775,63 грн.

Поряд з цим, на виконання судового рішення у справі № 200/9418/25 позивачу виплачено заборгованість з грошового забезпечення в сумі 12 082,04 грн (індексація грошового забезпечення).

Ураховуючи наведене, сума загального розміру належного при звільненні позивачу грошового забезпечення складає 47 857,67 грн (35 775,63 грн + 12 082,04 грн).

Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 25,2 % (12 082,04 грн х 100 / 47 857,67 грн).

Отже, суми середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, складає 207 538,81 грн (25,2 % від 823 566,72 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 207 538,81 грн та належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення відповідача на користь позивача вказаних сум.

Щодо позовної вимоги про нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.02.2018 по 29.05.2026, суд зазначає таке.

Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення, до складу якого входить також і індексація, є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов висновку, що наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 визначення, зокрема, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Саме тому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 13 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі №21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17.

Отже, оскільки Військовою частиною НОМЕР_4 Національної гвардії України порушено строки виплати належних позивачу сум, а саме виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.02.2018 по 22.10.2019 (установлено судовим рішенням у справі №200/9418/25), то позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.02.2018 (з дня, починаючи з якого позивачу не було виплачено в належному розмірі індексацію грошового забезпечення) по 28.05.2026 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебаті у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Представником позивача надано до суду копії договору №29/25 про надання правничої допомоги від 18.11.2025, укладеного між адвокатом Матвійчук Наталією Євгенівною та позивачем, додаткової угоди від 09.06.2026, акту наданих послуг від 24.06.2026 та квитанцію до прибуткового ордеру в якості оплати послуг з правничої допомоги.

Судом установлено, що відповідно до договору №29/25 про надання правничої допомоги від 18.11.2025 гонорар адвоката оформлюється додатковою угодою.

Відповідно до додаткової угоди від 09.06.2026 та акту наданих послуг вартість правничої допомоги визначено в сумі 20 000,00 грн.

Згідно квитанції до прибуткового ордеру підтверджується сплата суми в розмірі 20000,00 грн в якості оплати послуг з правничої допомоги.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.134 КАС України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що даний спір підпадає під визначення справ незначної складності та розглядався за правилами ст.ст. 257-263 КАС України.

Такий спір також не може вважатися складним як і з огляду на наявність численної судової практики, так і того, що обсяг аналізованих адвокатом документів не був надмірним або складним.

З урахуванням того, що позовні вимоги у справі задоволено частково, оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу, а також те, що їх сума є неспівмірною зі складністю предмета спору та обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Судові витрати щодо судового збору підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2018 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 28.05.2026 (але не більше як за шість місяців).

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в розмірі 207 538,81 грн (двісті сім тисяч п`ятсот тридцять вісім гривень 81 копійка).

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 07.02.2018 по 28.05.2026, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів за період з 07.02.2018 по 28.05.2026, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 03 серпня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ