Рішення № 138690524, 03.08.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/2960/26

Провадження №2/442/1538/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі - головуючого судді Хомик А.П., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Фізична особа-підприємець - ОСОБА_3 , Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , Приватне підприємство «Авто Планета» про стягнення невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федоренко О.П. звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просить:

- встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у період з 04 квітня 2023 року по 13 лютого 2026 року;

- зобов`язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 привести відомості у трудовій книжці ОСОБА_1 у відповідність до фактичних обставин трудових відносин, зокрема зазначивши її перебування у трудових відносинах із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 у період з 04.04.2023 по 13.02.2026 та змінити формулювання причини звільнення зі «звільнення за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України» на «звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України»;

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 29 757,70 грн, вихідну допомогу у розмірі 12 000,00 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 з 04.04.2023 була прийнята на роботу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на посаду діловода на підставі поданої нею заяви та співбесіди.

При прийнятті на роботу позивачка подала необхідні документи, зокрема трудову книжку.

13.02.2026 позивачку звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату, про що її було попереджено 02.02.2026.

13.02.2026 у день звільнення позивачці видано трудову книжку.

Ознайомившись із записами у трудовій книжці, позивачка виявила невідповідність відомостей фактичним обставинам її трудової діяльності.

Зокрема, у трудовій книжці містяться такі записи:

№ 10 від 04.04.2023 про прийняття на роботу на посаду бухгалтера до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ;

№ 11 від 30.09.2024 про звільнення з роботи у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за угодою сторін;

№ 12 від 01.10.2024 про прийняття на роботу на посаду бухгалтера до приватного підприємства «Авто планета»;

№ 13 від 09.12.2024 про звільнення з роботи у приватному підприємстві «Авто планета» за угодою сторін;

№ 14 від 10.12.2024 про прийняття на роботу на посаду бухгалтера до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 ;

№ 15 від 30.06.2025 про звільнення з роботи у фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за угодою сторін;

№ 16 від 01.07.2025 про прийняття на роботу на посаду бухгалтера до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ;

№ 17 від 13.02.2026 про звільнення з роботи у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за угодою сторін.

Водночас з 04.04.2023 по 13.02.2026 позивачка безперервно перебувала у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та виконувала обов`язки діловода, а не бухгалтера. При цьому позивачка не подавала заяв про звільнення за угодою сторін, а також заяв про прийняття на роботу до інших суб`єктів господарювання, зокрема фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , ПП «Авто планета» та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 , і не подавала заяв про звільнення з роботи у вказаних суб`єктів господарювання; з відповідними наказами (розпорядженнями) про прийняття на роботу та звільнення її не ознайомлювали, що свідчить про відсутність волевиявлення позивачки на припинення та виникнення трудових відносин та про фіктивність внесених записів та їх невідповідність фактичним обставинам трудових відносин. Таким чином, внесені до трудової книжки записи не відповідають фактичним обставинам та підлягають виправленню у порядку, передбаченому КЗпП України.

Крім того, при звільненні 13.02.2026 відповідач не провів з позивачкою остаточного розрахунку, а саме не виплатив компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки та вихідну допомогу у зв`язку зі скороченням штату.

З метою досудового врегулювання спору позивачка 05.03.2026 особисто вручила відповідачу лист-претензію, у якому просила провести з нею остаточний розрахунок при звільненні та виплатити всі належні їй суми, зокрема вихідну допомогу та компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, у строк до 10.03.2026.

Однак остаточного розрахунку з позивачкою проведено не було. Натомість 18.03.2026 позивачка засобами поштового зв`язку отримала від відповідача повідомлення, у якому зазначено, що позивачка не подавала заяви про звільнення, у зв`язку з чим наказ від 13.02.2026 про її звільнення скасовано та видано наказ від 13.02.2026 про поновлення її на роботі. У цьому ж повідомленні відповідач просив надати пояснення щодо причин невиходу позивачки на роботу. При цьому позивачку з зазначеними наказами не ознайомлено, копії таких наказів до повідомлення не додано.

09.03.2026 з метою отримання інформації та документів щодо прийняття та звільнення позивачки, використання нею відпусток і проведення остаточного розрахунку при звільненні на адресу відповідача направлено адвокатський запит.

На вказаний адвокатський запит 19.03.2026 засобами електронного зв`язку відповідачем надано відповідь, до якої долучено документи, які належним чином не засвідчені, а саме: копію наказу про прийняття позивачки на роботу від 01.07.2025 та копію наказу про її звільнення від 13.02.2026. Інші запитувані документи, зокрема заяви позивачки про прийняття на роботу та звільнення, а також документи щодо використання відпусток і проведення остаточного розрахунку, надано не було. При цьому у відповіді зазначено, що позивачка нібито погодилась на звільнення за угодою сторін та отримала всі належні виплати, що не відповідає дійсності та спростовується відсутністю будь-яких заяв позивачки і належні підтвердних документів.

З метою отримання інформації та документів щодо прийняття та звільнення позивачки, використання нею відпусток і проведення остаточного розрахунку при звільненні на адреси третіх осіб: ПП «АВТО ПЛАНЕТА» 09.03.2026, а також ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 31.03.2026 було направлено адвокатські запити. Відповіді на зазначені запити станом на теперішній час не надійшли.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивачка у період з 04.04.2023 по 13.02.2026 перебувала у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 , вона має право на отримання всіх належних їй при звільненні виплат, зокрема грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та вихідної допомоги.

За період роботи з 04.04.2023 по 13.02.2026 позивачці належало 67 календарних днів щорічної відпустки, а саме: 16 днів за 2023 рік, 24 дні за 2024 рік, 24 дні за 2025 рік та 3 дні за 2026 рік. Фактично позивачка використала 12 календарних днів відпустки, зокрема: у 2023 році 0 днів, у 2024 році 5 днів, у 2025 році 7 днів, у 2026 році 0 днів. Таким чином, позивачкою не використано 55 календарних днів щорічної відпустки, за які їй підлягає виплаті грошова компенсація.

Середньомісячна заробітна плата позивачки становила 12 000 грн., що підтверджується формами ОК-5 та ОК-7 за останні два календарні місяці. Відповідно, середньоденний заробіток становить 558, 14 грн (24 000 грн. заробітна плата за два місяці / 43 робочих днів за два місяці). З урахуванням того, що позивачкою не використано 55 календарних днів щорічної відпустки, розмір грошової компенсації становить 30 697,70 грн (558,14 грн х 55 днів). Водночас відповідачем при звільненні виплачено лише 940 грн, у зв`язку з чим невиплаченою залишається сума у розмірі 29 757,70 грн, яка підлягає стягненню.

Таким чином, відповідач порушив право позивача на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Крім того, враховуючи, що 02.02.2026 позивачку було попереджено про заплановане вивільнення, що підтверджується, зокрема, відповіддю відповідача на адвокатський запит, у якій він визнав, що 02.02.2026 обговорювалося питання про її звільнення. Заяв про звільнення за угодою сторін позивачка не подавала, що також підтверджується повідомленням відповідача від 18.03.2026, у якому він визнав відсутність такої заяви.

Отже, звільнення позивачки не могло відбутися за угодою сторін, як це зазначено у трудовій книжці та наказі, а фактично пов`язане зі скороченням штату, про що її було попереджено. Це свідчить про підміну підстави припинення трудового договору та порушення вимог КЗпП України. Відтак наказ про звільнення позивачки від 13.02.2026 за угодою сторін без волевиявлення позивачки на припинення трудових відносин з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним, а запис у трудовій книжці позивачки про звільнення за угодою сторін не відповідає фактичним обставинам та підлягає зміні, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний внести до трудової книжки позивачки правильний запис про підставу припинення трудових відносин відповідно до вимог КЗпП України.

Також, позивачка має право на отримання вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, що становить 12 000,00 грн, яка відповідачем у день звільнення не виплачена.

Оскільки відповідачем не виплачено позивачці належні суми при звільненні, зокрема компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та вихідну допомогу, позивачка відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки таких виплат по день фактичного розрахунку.

Станом на день подання позову до суду затримка розрахунку становить 46 робочих днів (10 робочих днів у лютому 2026 року, 22 робочих днів у березні 2026 року та 14 робочих днів у квітні 2026 року). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, на день подачі позову до суду, становить 25 674,44 грн (46 днів х 558,14 грн середньоденного заробітку) без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Окрім того, порушення відповідачем трудових прав позивачки, зокрема незаконне оформлення звільнення, невиплата належних їй сум при звільненні та внесення недостовірних записів до трудової книжки, призвело до заподіяння позивачці моральної шкоди, яку вона оцінює у 30000 грн. та просить стягнути з відповідача.

Ухвалою від 28.04.2026 року в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на 19.05.2026 року, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

18.05.2026 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов. Позову не визнає, вказує, що згідно копій трудової книги, позивачка перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді «бухгалтер» у період з 01.07.2025 по 13.02.2026. Таким чином заявлена позивачкою вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 протягом усього періоду з 04.04.2023 по 13.02.2026 є такою, що суперечить наявним офіційним записам трудової книжки та встановленому порядку її ведення.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

З наданих до матеріалів справи документів, зокрема з копії трудової книжки Позивачки, вбачається, що у період, який Позивачка визначає як спірний, її трудова діяльність була оформлена не виключно у ФОП ОСОБА_2 , а також у інших суб`єктів господарювання, а саме: ФОП ОСОБА_3 , ПП «Авто Планета» та ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 . Відповідні записи трудової книжки містять відомості про прийняття позивачки на роботу та її звільнення у зазначених роботодавців, із визначенням відповідних дат, та підстав звільнення.

Станом па момент звернення позивачки до суду зазначені записи у трудовій книжці не були визнані недійсними, не були скасовані, змінені чи виправлені у встановленому законом порядку. Доказів протилежного позивачкою до матеріалів справи не долучено.

Отже, якщо позивачка вважала неправильними, недостовірними або такими, що не відповідають фактичним обставинам, записи щодо її прийняття на роботу, звільнення, підстав припинення трудових відносин чи періодів роботи у ФОП ОСОБА_3 , ПП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » або ФОП ОСОБА_4 , вона мала заявляти відповідні вимоги саме до тих роботодавців, які внесли такі записи або на підставі кадрових документів яких вони були здійснені.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за заявленою позовною вимогою, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладе, вимога Позивачки про встановлення факту перебування у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 за весь період з 04.04.2023 по 13.02.2026 є безпідставною, необґрунтованою та недоведеною, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає

Щодо вимоги позивачки про зміну формулювання причини звільнення на звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників, то вказує, що з матеріалів справи не вбачається наявності належних і допустимих доказів того, що звільнення позивачки було здійснено саме у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників у ФОП ОСОБА_2 . Зокрема, позивачкою не надано належних доказів на підтвердження таких обставин:

-прийняття Відповідачем рішення про скорочення чисельності або штату працівників;

-видання відповідного наказу або розпорядження про скорочення посади, яку обіймала Позивачка;

-зміни штатного розпису або іншого документа, який підтверджує виключення відповідної посади;

-персонального попередження Позивачки про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці;

- пропонування Позивачці іншої роботи у ФОП ОСОБА_2 .

Натомість позивачу 2 лютого 2026 р. було запропоновано припинити трудові відносини за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

13.02.2026р. Позивачка дала усну згоду на звільнення за угодою сторін, погоджено 13.02.2026р. вважати останнім робочим днем. В цей же день у трудовій книжці Позивачки зроблено відповідний запис згідно Інструкції.

Відповідач вважає вимогу Позивачки про зміну формулювання причин звільнення на звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників незрозумілою, безпідставною, необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам трудового законодавства.

Щодо позовної вимоги про стягнення невиплачених коштів при звільненні Відповідач вважає таку безпідставною, необґрунтованою, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідач зазначає, що із Позивачкою було здійснено повний розрахунок. Твердження позивачки про те, що при звільненні їй нібито не були виплачені належні кошти не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у Відповідача доказами. Зокрема, факт нарахування та виплати Позивачці грошових коштів підтверджується: відомістю на виплату коштів № ВЗП-000006 від 13.02.2026 на суму 5983,27 грн; відомістю на виплату коштів № ВЗП-000005 від 25.02.2026 на суму 1995,66 грн. Загальна сума коштів, відображених у зазначених відомостях, становить 7978,93 грн., з яких: 995,66 грн. виплачено на банківську картку та 5983.27 готівкою на руки, що підтверджується довідкою ФОП « ОСОБА_5 ».

Вказане спростовує доводи Позивачки про виплату їй лише 940,00 грн. Крім того, факт проведення розрахунку з Позивачкою саме у день її звільнення підтверджує відеозаписом, який долучається Відповідачем до матеріалів справи. На зазначеному відеозаписі наявна часова позначка, з якої вбачається, що відповідні події відбувалися 13.02.2026, тобто у день звільнення Позивачки. На відеозаписі зафіксовано факт передачі відповідачем позивачці готівкових коштів у зв`язку з проведенням розрахунку при звільненні.

Окремо зазначає, що Позивачкою не надано належного, повного та обґрунтованого розрахунку нібито невиплачених сум саме за період її трудових відносин із ФОП ОСОБА_2 . Натомість із позовної заяви вбачається, що позивачка фактично включає до свого розрахунку періоди роботи в інших роботодавців, зокрема у ФОП ОСОБА_3 , ПП «Авто Планета» та ФОП ОСОБА_4 , що є незрозумілим. ФОП ОСОБА_2 не може нести відповідальність за нарахування або виплату грошових коштів за періоди, у які позивачка , відповідно до записів трудової книжки та інших матеріалів справи, перебувала у трудових відносинах з іншими роботодавцями. Позивачка не довела належними та допустимими доказами наявність заборгованості саме у ФОП ОСОБА_2 , не обґрунтувала правову підставу виникнення такої заборгованості, її розмір, період нарахування та не спростувала факту здійснених Відповідачем виплат. За таких обставин вимога позивачки про стягнення з ФОП ОСОБА_2 нібито невиплачених коштів є необґрунтованою, недоведеною та такою, що не підтверджується матеріалами справи.

Оскільки трудові відносини позивачки були припинені не з підстави скорочення чисельності або штату працівників, (п.1. ст. 40 КЗпП), а за угодою сторін ( п.1.ст. 36 КЗпП), іншою правовою підставою, відсутні правові підстави для нарахування та виплати їй вихідної допомоги на підставі с.44 КзпП України.

Також відсутні правові підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КзпП України, оскільки відповідачем було проведено повний розрахунок при звільненні.

Що стосується вимоги позивачки про стягнення з ФОП ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн, то вважає її безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди Позивачка повинна довести наявність сукупності таки обставин: факт порушення її трудових прав саме відповідачем; наявність моральної шкоди; причинно-наслідковий зв`язок між діями або бездіяльністю відповідача та заявленими негативними наслідками; обґрунтованість заявленого розміру моральної шкоди. Водночас Позивачкою не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження зазначених обставин.

Відповідач заперечує наявність порушення трудових прав позивачки саме з боку ФОП ОСОБА_2 .. Крім того відповідачем надано докази про проведення розрахунку з позивачкою при звільненні, зокрема відповідні відомості на виплату коштів, а також відеозапис з часовою позначкою 13.02.2026, на якому зафіксовано передачу позивачці грошових коштів у день звільнення. Таким чином, твердження Позивачки про невиплату їй належних сум, незаконність дій Відповідача та спричинення їй моральної шкоди є спірними, не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи. Окремо зазначає, що позивачкою не конкретизовано у чому саме полягає заявлена моральна шкода, які саме дії або бездіяльність відповідача її спричинили, у який спосіб такі дії вплинули на її звичайний спосіб життя, а також чому розмір відшкодування визначено саме у сумі 30000,00 грн. Позивачкою не надано доказів погіршення стану здоров`я, звернення за психологічною чи іншою спеціалізованою допомогою, істотного порушення нормальних життєвих зв`язків, втрати ділової репутації, тривалих душевних страждань або інших обставин, які могли б свідчити про реальність та і обсяг заявленої моральної шкоди.

27.05.2026 від позивачки надійшла відповідь на відзив. Вказує, що наприкінці березня 2023 року звернулась до ФОП ОСОБА_2 з метою працевлаштування. При прийнятті на роботу надала роботодавцю трудову книжку й інші необхідні документи для оформлення трудових відносин.

30.03.2023 відповідач повідомив позивачку про необхідність виходу на роботу після обіду о 14:00 год., що підтверджується перепискою сторін у месенджері Viber, скріншоти якої додаються до цієї відповіді на відзив.

Факт трудових відносин між позивачкою та відповідачем з початку квітня 2023 підтверджується подальшою перепискою сторін у месенджері Viber.

Таким чином, фактичний допуск позивачки до роботи та подальше виконання нею трудових обов`язків у відповідача свідчать про наявність трудових відносин між сторонами незалежно від належності їх документального оформлення.

Водночас у трудовій книжці позивачки міститься запис про прийняття на роботу з 04.04.2023 до іншої фізичної особи підприємця, тоді як фактично позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Посилання відповідача на наявність у трудовій книжці позивачки записів про прийняття на роботу та звільнення у інших суб`єктів господарювання саме по собі не підтверджує виникнення та припинення відповідних трудових відносин.

При цьому позивачка не подавала заяв про прийняття на роботу до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , ПП «Авто планета» та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 , не подавала заяв про звільнення, а також не була ознайомлена з відповідними наказами (розпорядженнями). Про внесення зазначених записів до трудової книжки позивачці не повідомлялося, а про їх наявність вона дізналася лише після ознайомлення із трудовою книжкою.

Крім того, наведені записи у трудовій книжці не узгоджуються з офіційними відомостями про трудову діяльність позивачки, що містяться у Реєстрі застрахованих осіб та сформовані Пенсійним фондом України, отриманими позивачкою лише 25.05.2026 на власний запит.

Так, у трудовій книжці міститься запис, внесений від імені ФОП ОСОБА_4 , відповідно до якого позивачку прийнято на посаду бухгалтера та звільнено з цієї ж посади. Водночас згідно з відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, сформованими Пенсійним фондом України, позивачка у ФОП ОСОБА_4 значиться прийнятою та звільненою з посади продавця продовольчих товарів.

Аналогічні суперечності містяться і щодо записів, внесених ФОП ОСОБА_2 , оскільки відповідно до відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб позивачка значиться прийнятою на посаду бухгалтера, а звільненою з посади продавця продовольчих товарів.

Зазначені розбіжності між записами у трудовій книжці та офіційними відомостями Пенсійної фонду України свідчать про їх внутрішню суперечливість та ставлять під сумнів достовірність кадрового оформлення трудових відносин, на яке посилається відповідач.

Крім того, позивачка не має диплома бухгалтера та відповідної фахової освіти, що також ставить під сумнів достовірність внесених записів про її прийняття на посаду бухгалтера.

Відтак сам факт внесення записів до трудової книжки не є належним підтвердженим волевиявлення на виникнення чи припинення трудових відносин із зазначеними суб`єктами господарювання.

Додатково звертає увагу суду на взаємопов`язаність суб`єктів господарювання, щодо яких у трудовій книжці позивачки внесено записи про прийняття на роботу та звільнення. Так, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 ; керівником ПП «Авто планета» також є ОСОБА_2 ; фізична особа - підприємець ОСОБА_4 є бухгалтером відповідача ФОП ОСОБА_2 , що підтверджує відповідач у своєму повідомлені від 16.03.2026.

Наведені обставини свідчать про взаємопов`язаність зазначених осіб та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. Крім того, усі записи про прийняття на роботу звільнення у вказаних суб`єктів господарювання внесені до трудової книжки одним почерком, що також підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема з урахуванням того, що записи про працевлаштування та звільнення позивачки вносилися за відсутності її волевиявлення, без ознайомлення її з відповідними кадровими документами.

З метою отримання документів, необхідних для підтвердження обставин справи, представником позивачки на адресу відповідача та третіх осіб були направлені адвокатські запити з вимогою надати належним чином завірені копії: наказів про прийняття позивачки на роботу та її заяв про прийняття на роботу; наказів про звільнення з займаної посади та заяв про звільнення за згодою сторін; надати інформацію про те, чи були використані позивачкою щорічні основні та/або додаткові відпустки за період роботи, якщо так, зазначити кількість використаних днів відпустки та надати копії документів, що це підтверджують (накази про надання відпустки, графік відпусток, табелі обліку робочого часу, заяви працівника тощо) та надати інформацію про те, чи було проведено остаточний розрахунок з позивачкою при звільненні, якщо так, зазначити усі нараховані та виплачені суми, у тому числі компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та надати копії документів, що це підтверджують (розрахунковий лист за місяць звільнення, відомість виплати заробітної плати, платіжні документи або інші підтвердження виплати).

Однак відповіді на адвокатські запити у повному обсязі надані не були, а витребувані документи, які мали б підтверджувати подання позивачкою заяв про прийняття на роботу та звільнення, видання відповідних наказів, використання відпусток та проведення остаточного розрахунку, до суду сторонами не подані.

Ненадання зазначених документів свідчить про відсутність належного документального підтвердження обставин, на які посилається відповідач у своєму відзиві.

Отже, доводи відповідача про безпідставність вимоги щодо встановлення факту перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем з огляду на наявність записів у трудовій книжці є необґрунтованими, оскільки самі по собі записи у трудовій книжці без підтвердження волевиявлення працівника та належного документального оформлення не свідчать про виникнення чи припинення трудових відносин. Відповідачем не надано жодного належного доказу, який би підтверджував виникнення та припинення трудових відносин позивачки з іншими суб`єктами господарювання.

Щодо заперечень відповідача стосовно вимоги про зміну формулювання причини звільнення зазначає таке.

Про відсутність письмового волевиявлення позивачки на припинення трудових відносин фактично зазначає і сам відповідач у повідомленні, надісланому позивачці 16.03.2026 (копію додано до позову), у якому вказано, що згода на звільнення нібито була надана позивачкою усно головному бухгалтеру, яка й внесла відповідний запис до трудової книжки. При цьому відповідачем також зазначено, що у зв`язку з відсутністю письмової заяви позивачки, наказ про звільнення було скасовано та видано новий наказ від 13.02.2026 про поновлення.

Наведені пояснення відповідача свідчать про порушення процедури оформлення припинення трудових відносин, оскільки сам відповідач фактично підтверджує відсутність письмової заяви позивачки про звільнення та належного документального оформлення її волевиявлення. Крім того, посилання відповідача на надання позивачкою усної згоди головному бухгалтеру, а не безпосередньо роботодавцю, свідчить про відсутність домовленості між сторонам трудового договору щодо припинення трудових відносин за угодою сторін, а також про неналежне оформлення такого звільнення.

Більше того, скасування наказу про звільнення та видання нового наказу про поновлення, свідчить про відсутність усталеної та безспірної домовленості сторін щодо припинення трудової договору, а також підтверджує, що позивачка не погоджувалася із визначеною відповідачем підставою звільнення у день звільнення.

Щодо доводів відповідача про проведення з позивачкою повного розрахунку при звільненні зазначає, що такі є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Так, у своєму відзиві відповідач зазначає про проведення з позивачкою повного розрахунку при звільненні, вказуючи при цьому, що 13.02.2026 позивачці було виплачено 5983,27 грн готівкою та 25.02.2026 1995,66 грн. на карту (лікарняні).

Разом з тим, наведені самим відповідачем обставини свідчать про відсутність повного розрахунку з позивачкою у день звільнення, оскільки відповідно до запису у трудовій книжці днем звільнення є 13.02.2026, тоді як частина виплат, за твердженням самого відповідача, була здійснена лише 25.02.2026.

Що стосується виплати у розмірі 1995,66 грн лікарняних, то отримання зазначеної суми позивачкою не заперечується та не є предметом спору у даній справі.

Водночас звертає увагу суду на те, що додана до відзиву довідка містить суми нарахованих лікарняних, які відрізняються від сум, зазначених у відомості на виплату готівки, а саме: у довідці зазначено 1663,05 грн та 336,10 грн, тоді як у відомості 1663,05 грн та 332,61 грн.

Наведені розбіжності між документами, поданими самим відповідачем, свідчать про їх внутрішню суперечливість та недостовірність викладених у них відомостей, а відтак виключають можливість визнання таких документів належними та допустимими доказами проведення позивачкою повного розрахунку при звільненні.

Що стосується виплати у розмірі 5983,27 грн готівкою, то такий факт не відповідає дійсності оскільки у день звільнення позивачка отримала від відповідача лише грошові кошти у розмірі 940,00 грн, про що зазначала у своїй позовній заяві при проведенні розрахунку недоотриманих грошових коштів.

Додана до відзиву відомість на виплату готівки від 13.02.2026 не є належним та допустимим доказом, оскільки складена відповідачем в односторонньому порядку та не містить підпису позивачки про отримання відповідних коштів, а відтак не свідчить про фактичне отримання позивачкою зазначених у ній сум.

Долучена до відзиву довідка також не є належним доказом проведення повного розрахунку, оскільки не містить підтвердження отримання позивачкою зазначених у ній сум. Крім того, у ній не зазначено, за яку саме кількість днів невикористаної щорічної відпустки нібито здійснено нарахування та виплату компенсації.

Доданий до відзиву відеозапис також не є належним доказом, оскільки з якості відеозображення неможливо встановити, яку саме суму грошових коштів отримала позивачка. При цьому факт отримання грошових коштів у розмірі 940,00 грн позивачка не заперечувала.

Отже, відповідачем не спростовано доводів позивачки щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та не доведено факту виплати належних їй сум при звільненні у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 2 ст. 247ЦПК України - не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, суд встановив наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ци Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорювані прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимо на підставі представлених сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У силу вимог ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, і правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівника регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таки органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, і не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч.іст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплаті інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу (скорочення чисельності або штату працівників), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Крім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Так, абз. З п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана дана виплата.

Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 у період з 04 квітня 2023 року по 13 лютого 2026 року безперервно перебувала у трудових відносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на посаді діловода.

Щодо заперечень відповідача про те, що позивачка працювала у нього лише з 01.07.2025 року, суд посилається на норму ч. 4 ст. 24 КЗпП України: трудовий договір є укладеним з моменту фактичного допуску працівника до роботи.

На підтвердження цього позивачкою надано скріншоти електронного листування у месенджері Viber. У своїй практиці Верховний Суд (зокрема, у постановах у справах № 753/10840/19 та № 569/6523/18) послідовно наголошує, що листування між працівником та роботодавцем у сучасних месенджерах (Viber, Telegram тощо) є належним та допустимим електронним доказом у розумінні ст. 100 ЦПК України, якщо воно відображає сталий характер відносин, надання вказівок та звітність про виконання трудових функцій. Скріншоти Viber-переписки за березень-квітень 2023 року беззаперечно доводять факт трудової діяльності позивачки в інтересах ФОП ОСОБА_2 ще з квітня 2023 року.

Оцінюючи записи в трудовій книжці позивачки щодо її фіктивного переоформлення між іншими спорідненими суб`єктами (ФОП ОСОБА_3 , ПП «Авто Планета», ФОП ОСОБА_4 ), суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2024 року у справі № 201/10041/22, згідно з яким сама по собі формальна наявність записів у кадрових документах не може спростовувати реальний стан трудових відносин, якщо доведено, що працівник виконував роботу безпосередньо в інтересах конкретного роботодавця, а кадрове оформлення здійснювалося без волевиявлення самого працівника. Оскільки відповідач та треті особи не надали суду жодних заяв позивачки про прийом чи звільнення, суд визнає ФОП ОСОБА_2 єдиним та належним відповідачем за весь безперервний період.

Щодо заперечень відповідача проти зміни підстави звільнення та його посилань на «усну згоду позивачки, надану головному бухгалтеру», суд звертає увагу на практику Верховного Суду (постанови у справах № 229/2523/21 та № 757/46045/19), яка чітко визначає: Звільнення за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) передбачає обов`язкову наявність взаємного, безспірного волевиявлення обох сторін, що має бути зафіксоване виключно у письмовій формі (або шляхом подання працівником відповідної заяви, або підписання спільної угоди). Чинне законодавство України не передбачає можливості розірвання трудового договору на підставі "усної згоди" працівника.

Визнання відповідачем у листі від 16.03.2026 року відсутності письмової заяви позивачки, а також його односторонні дії щодо скасування наказу про звільнення та видання наказу про поновлення від 18.03.2026 року є прямим підтвердженням відсутності безспірної домовленості сторін на момент звільнення. Оскільки процедуру ініціював роботодавець, суд змінює підставу звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з присудженням вихідної допомоги у розмірі 12 000,00 грн (ст. 44 КЗпП).

Стосовно заперечень відповідача про проведення повного розрахунку, суд керується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/451/20 та постановою Верховного Суду від 28.03.2025 року у справі № 360/572/21. Суд зазначає, що обов`язок доказування виплати всіх належних сум при звільненні за ст. 116 КЗпП повною мірою покладається на роботодавця. Односторонньо складені відомості без підпису працівника про отримання коштів та довідки з внутрішніми числовими суперечностями не є належними фінансовими документами.

Більше того, оскільки сам відповідач визнав, що лікарняні (1995,66 грн) виплачено лише 25.02.2026 року (через 12 днів після звільнення), факт затримки розрахунку є матеріально доведеним самим роботодавцем. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 та сталої практики КЦС ВС, у разі встановлення судом факту невиплати хоча б однієї з належних працівникові сум (у даному випадку компенсації за 55 днів відпустки у розмірі 29 757,70 грн та вихідної допомоги у розмірі 12 000,00 грн), середній заробіток за ст. 117 КЗпП стягується у повному обсязі за весь період затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Період затримки з 14.02.2026 по 03.08.2026 (день винесення рішення суду) становить 121 робочий день. Отже сума середнього заробітку, яку слід стягнути з відповідача буде становити 67 534,94 грн., без утримання податків.

Щодо моральної шкоди, то згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі № 760/13247/19, сам факт незаконного звільнення або підміни його підстав, що потягнув за собою тривале відновлення прав у судовому порядку, є самостійним та безумовним свідченням заподіяння працівнику моральної шкоди. Враховуючи принципи розумності та судову практику КЦС ВС у подібних трудових спорах, суд визначає розмір відшкодування у сумі 5 000,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони у порядку, передбаченому цим Кодексом. Склад та розмір витрат підтверджуються договором про надання правової допомоги, актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та детальним описом робіт, виконаних адвокатом Федоренко О.П. в інтересах позивачки.

Заперечуючи проти вказаного розміру витрат, відповідач у відзиві посилається на їх неспівмірність ізі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову, просить суд зменшити їх розмір. Оцінюючи ці заперечення, суд керується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та від 15.06.2022 року у справі № 910/12413/20, згідно з якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається виключно на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Самі по собі твердження відповідача про "надмірність" чи "неспівмірність" без надання належних доказів та детального аналізу неефективності витраченого адвокатом часу не є підставою для їх зменшення судом. Суд враховує, що адвокатом Федоренко О.П. було проведено значний обсяг досудової та процесуальної роботи: сформовано та направлено серію адвокатських запитів до відповідача та трьох взаємопов`язаних осіб, здійснено детальний правовий аналіз відомостей Реєстру застрахованих осіб ПФУ, підготовлено та обґрунтовано позовну заяву та відповідь на відзив з витребуванням електронних доказів (Viber-переписки). За таких обставин, з урахуванням критеріїв розумності, співмірності та реальності адвокатських витрат, суд вважає суму 15 000,00 грн повністю виправданою, підтвердженою та такою, що підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі на підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки ключові (матеріально-правові) вимоги позивачки задоволені судом.

Щодо розподілу судових витрат по оплаті судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною 6 цієї ж статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивачка на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за вимогами про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За вимогу про відшкодування моральної шкоди позивачкою при поданні позову було самостійно сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2019 року у справі № 757/12204/16-ц, у разі часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, судовий збір за цю вимогу покладається на відповідача в повному обсязі, оскільки визначальним є сам факт встановлення судом порушення прав позивача. Зменшення судом розміру грошового відшкодування з огляду на засади розумності та співмірності не свідчить про необґрунтованість заявленої вимоги та не може бути підставою для пропорційного зменшення судових витрат позивача.За таких обставин, сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 1 331,20 грн підлягає стягненню з відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Судовий збір за інші задоволені позовні вимоги (немайнові), від сплати якого позивачка звільнена за законом, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 43, 124 Конституції України, статтями 5, 21, 24, 36, 40, 44, 83, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, статтею 24 Закону України "Про відпустки", статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 95, 100, 133, 137, 141, 178, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

Позов задоволити частково.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у період з 04 квітня 2023 року по 13 лютого 2026 року на посаді діловода.

Зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 внести зміни до відомостей у трудовій книжці ОСОБА_1 , зазначивши її безперервне перебування у трудових відносинах із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у період з 04.04.2023 по 13.02.2026 на посаді діловода, та змінити формулювання причини звільнення з 13.02.2026 року зі «звільнення за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України» на «звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України».

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 29 757,70 грн (двадцять дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 70 копійок) та вихідну допомогу у розмірі 12 000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2026 року по 03.08.2026 року у розмірі 67 534,94 грн (шістдесят сім тисяч п`ятдесят чотири гривні 94 копійки) без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок). У задоволенні решти вимог про моральну шкоду відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею при поданні позову судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) та 15000 грн. ( п`ятнадцять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 993,60 грн (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні 60 копійок).»

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Приватне підприємство «Авто Планета», ЄДРПОУ 35101261, адреса: вул. Трускавецька, 71, м.Дрогобич Львівської області.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2026.

Суддя Хомик А.П.