Ухвала суду № 138688841, 31.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10318/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, інша особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник, ОСОБА_1 від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, інша особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2026 року вказана заява залишена без руху із зазначенням недоліків які слід усунути, а саме вказано на те, що:

Зі змісту заяви про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна вбачається, що ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або Заявник) перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 07.05.2005. Батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_6 .

ОСОБА_7 (далі ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним братом ОСОБА_5 , батька дружини Заявника, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_7 (серія НОМЕР_1 , актовий запис № 203 від 24.02.1975, видане Ужгородським міським бюро ЗАГС Закарпатської області 26.02.1975) та свідоцтвом про народження ОСОБА_5 , згідно з якими батьками обох є ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (копії свідоцтв про народження додаються). Таким чином, ОСОБА_7 є дядьком дружини Заявника.

ОСОБА_7 на постійній основі проживає разом із Заявником та перебуває на його утриманні й догляді, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 26.06.2026, згідно з якою ОСОБА_1 отримує щомісячну грошову допомогу як особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та здійснює постійний сторонній догляд за ОСОБА_7 (копія довідки додається).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК № 457432 від 21.10.2013, ОСОБА_7 встановлено інвалідність 2-ї групи, причина інвалідності загальне захворювання, інвалідність встановлена безстроково; рекомендовано лікування у психіатра, а також визначено, що звичайні виробничі умови праці ОСОБА_7 протипоказані (копія довідки додається).

Заявник зазначає, що внаслідок психічного розладу ОСОБА_7 має стійкі обмеження здатності до самообслуговування, самостійного пересування, орієнтації, спілкування та контролю своєї поведінки, що свідчить про стійкий психічний розлад, внаслідок чого є підстави вважати, що ОСОБА_7 не здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Враховуючи вищевикладене та те, що Заявник спільно проживає з ОСОБА_7 , здійснює за ним постійний догляд, є членом його сім`ї у розумінні чинного законодавства, Заявник звертається із заявою про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Зі змісту заяви вбачається, що до участі у справі заявником не залучено особу стосовно якої перед судом порушено питання про визнання його недієздатним - ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Згідно зі ст. 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» (заява № 44009/05) зазначив, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив її право на справедливий судовий розгляд, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11).

Конституційний Суд України у Рішенні від 1 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 зазначив, що недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов`язаних із наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв`язку з цим їх прав.

Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи.

Зокрема, така особа повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз`яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт із такою особою, а краще опитати її (за необхідності дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.

Відповідно до ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Вказане узгоджується з висновками що містяться у постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 195/1605/16-ц (провадження № 61-9500св20).

Окрім того, зі змісту заяви вбачається, що заявником до участі у справі залучено: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

Заявником до заяви не додано висновок органу опіки та піклування про можливість призначення його опікуном над недієздатною фізичною особою, а також доказів того, що він звертався з приводу цього питання до органу опіки та піклування.

Згідно з ч. 1 ст. 300 ЦПК України, суд вирішує питання щодо призначення над недієздатною особою піклувальника або опікуна не інакше, як за поданням органу опіки та піклування.

Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий порядок призначення над недієздатними особами опіки, а саме - за поданням відповідного органу, а не за заявою фізичної особи.

Отже, призначення опікуна у разі визнання особи недієздатною є обов`язком суду за умови наявності відповідного подання органу опіки та піклування, оскільки в такому випадку у повному обсязі досягається мета цивільного судочинства: захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав особи, а в цьому конкретному випадку - забезпечення повноцінного здійснення своїх прав недієздатною особою.

Крім того, особа, яка виявила бажання виконувати обов`язки опікуна (піклувальника), подає до органу заяву про клопотання перед судом про призначення її опікуном (піклувальником). Спеціалісти органу опіки і піклування обстежують матеріально-побутові умови проживання майбутнього опікуна ( піклувальника), складають відповідний акт і готують до суду подання щодо кандидатури опікуна ( піклувальника).

Пунктом 3.3 частини 3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді від 17 червня 1999 року, визначений перелік документів за наявності яких орган опіки та піклування призначає опікуна, а саме: рішення суду про визнання громадянина недієздатним, акт обстеження умов проживання особи, що потребує опіки, опис її майна та майбутнього опікуна, довідки про стан здоров`я особи, яка потребує опіки та її опікуна, довідки про судимість майбутнього опікуна.

Тобто, нормами законодавства передбачено чіткий перелік документів та порядок призначення над недієздатними особами опіки.

Виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21).

Також, суд приймає до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висвітлену 07.02.2024 року у справі № 295/434/22, провадження № 61-10948св23, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Також, при зверненні до суду із заявою про визнання особи недієздатною і встановлення опіки, заявником не додано: заяву про прийняття на себе обов`язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна.

Фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що повинно бути виражено в письмовій заяві. Особа, яка виявила бажання виконувати обов`язки опікуна (піклувальника), подає до органу заяву про клопотання перед судом про призначення її опікуном (піклувальником). До заяви додається медичний висновок про те, що за станом здоров`я заявник може бути опікуном (піклувальником). Спеціалісти органу опіки і піклування обстежують матеріально-побутові умови проживання майбутнього опікуна (піклувальника), складають відповідний акт і готують до суду подання щодо кандидатури опікуна (піклувальника)

Відповідно до ч. 1 ст. 298 ЦК України, суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Крім того, оскільки рішення суду по даній справі може вплинути на виконання заявником покладених на нього військових обов`язків (зважаючи на те, що ОСОБА_1 , є призовного віку, відомості про його придатність/непридатність до військової служби матеріали заяви не містять), участь у розгляді справи в якості заінтересованої особи має брати відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином заявнику, необхідно надати суду документи на підтвердження/спростування того факту чи є він військовозобов`язаним, чи перебуває на військовому обліку, та чи проходить військову службу, а також вказати в якості заінтересованої особи відповідний РТЦК та СП в якому він перебуває на обліку та/або військову частину в якій проходить службу, їх місцезнаходження.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Окрім того, при зверненні до суду із вказаною заявою, заявником не надано доказів на підтвердження сплати ним судового збору.

Законом України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору за подання до суду заяви про встановлення опіки та піклування.

Заявнику було вказано на необхідність сплатити судовий збір та у сумі 665,60 грн та зазначено реквізити.

Заявнику було надано строк для усунення недоліків, а саме: протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Ухвалу згідно довідки про доставку електронного документу, отримано представником заявника 21.07.2026 13:50:26.

Станом на 31.07.2026, недоліки на які судом вказано в ухвалі від 20.07.2026, заявником не усунуто, жодних заяв чи клопотань в тому числі і щодо продовження процесуальних строків, додаткового часу для усунення недоліків то суду також не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод.

Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи.

Разом із тим, слід зазначити, що стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Аналіз судової практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (справа «Мушта проти України», заява №8863/06, рішення від 18.11.2010, пункти 37-38; Справа "Golder v. The United Kingdom", заява №4451/70, рішення від 21.02.1975, пункт 38).

В даному випадку, зазначена в ухвалі про залишення заяви без руху вимоги, щодо усунення недоліків, не є надмірним формалізмом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надання переваги будь-кому з учасників у справі у вирішенні процесуальних питань (у даному випадку щодо відкриття провадження без доданих до позовної заяви копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб) не відповідає таким засадам (принципам) судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (Справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15.05.2008, пункт 26; див. серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no.39594/98, п.72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, Серія A no. 208-B, п.33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, Серія A no.245-C, п.26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no.54698/00, п.28, від 08.06.2006).

Таким чином, маючи реальну можливість та достатній процесуальний строк, передбачений законом і визначений судом, заявник та його представник не скористалися наданим правом для належного усунення недоліків, а обмежилися повторним викладенням власної правової позиції без виконання вимог ухвали суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

При вирішенні питання про повернення позивачеві його заяви, судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Також, вважаю за необхідне повідомити заявника, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, інша особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради,- вважати неподаною і повернути заявнику.

Роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош