Рішення № 138688519, 03.08.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/11838/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 163950034128 від 29.05.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю на час звернення достатнього страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21 травня 2025 року, з врахуванням страхового стажу за період навчання в Російській Федерації з 01.09.1982 року по 29.07.1983 року згідно диплому від 25.07.1983 року серії НОМЕР_1 , період роботи з 26.07.1983 року по 28.03.1984 року, з 13.08.1984 року по 31.12.1991 року та періоди роботи з 01.01.1992 року по 01.09.1998 року та з 01.09.1998 року по 15.04.1999 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 26.07.1983 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила про незгоду із рішенням пенсійного органу, яким відмовлено в призначенні пенсій за віком, оскільки останнім протиправно не зараховано до страхового стажу період її роботи в Російській Федерації згідно записів в трудовій книжці, а також період навчання з посиланням на припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

15.09.2025 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на адміністративний позов, у якому відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано: - період навчання з 01.09.1982 року по 29.07.1983 року згідно диплому від 25.07.1983 року серії НОМЕР_1 та періоди роботи з 26.07.1983 року по 28.03.1984 року, з 13.08.1984 року по 31.12.1991 року згідно трудової книжки від 26.07.1983 серії НОМЕР_2 , оскільки відсутні документи про неотримання в Російській Федерації пенсійних виплат за зазначені періоди та у заяві не зазначено про причини неможливості їх отримання; - періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 року по 01.09.1998 року та з 01.09.1998 року по 15.04.1999 року згідно трудової книжки від 26.07.1983 року серії НОМЕР_2 , оскільки це не передбачено чинним законодавством у зв`язку з тим, що із 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

21.05.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №163950034128 від 29.05.2025 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку 60 років.

Згідно із оскаржуваним рішенням відповідач встановив, що документально підтверджений страховий стаж ОСОБА_1 становить 18 років 10 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

До страхового стажу позивача не зараховано: - період навчання з 01.09.1982 року по 29.07.1983 року згідно диплому від 25.07.1983 року серії НОМЕР_1 та періоди роботи з 26.07.1983 року по 28.03.1984 року, з 13.08.1984 року по 31.12.1991 року згідно трудової книжки від 26.07.1983 серії НОМЕР_2 , оскільки відсутні документи про неотримання в Російській Федерації пенсійних виплат за зазначені періоди та у заяві не зазначено про причини неможливості їх отримання; - періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 року по 01.09.1998 року та з 01.09.1998 року по 15.04.1999 року згідно трудової книжки від 26.07.1983 року серії НОМЕР_2 , оскільки це не передбачено чинним законодавством у зв`язку з тим, що із 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В трудовій книжці позивача від 26.07.1983 року серії НОМЕР_2 містяться наступні записи:

1. Навчання в ГПТУ №23 з 01.09.1982 року по 25.07.1983 року, диплом НОМЕР_1 від 25.07.1983 року;

2. Запис №1 від 26.07.1983 року прийнята в столову №2 кондитером 4 розряду (наказ від 26.07.1983 №46-ОК);

3. Запис №2 від 28.03.1984 року звільнена по ст. 31 КЗпП РСФСР за власним бажанням (наказ від 28.03.1984 року №30-Кот);

4. Запис №3 від 13.08.1984 року прийнята в корпус решеткранівницею 1 р. (наказ від 18.08.1984 року №1);

5. Запис №4 від 04.01.1995 року переведена машиністом крана 3р в Корпус Решет (Розп.№1 від 04.01.1985);

6. Запис №6 від 27.04.1989 року переведена в розкрійний цех машиністом крана 3 розряду (наказ від 27.04.1989 року №170);

7. Запис №7 від 08.10.1991 року присвоєно 4 розряд машиніста крана (розп. №149-к від 08.10.1991 року);

8. Запис №8 від 09.12.1992 року п.о. Ростсільмаш перетворено в акціонерне товариство Ростсільмаш (наказ №49с від 09.12.1992 року);

9. Запис №9 від 14.11.1996 року в зв`язку з реорганізацією розкрійний цех перетворено в пресово-розкрійний цех (наказ №112 від 14.11.1996 року);

10. Запис №10 від 30.06.1998 року в зв`язку з реорганізацією пресово-розкрійний цех перетворено в пресово-зварювальний корпус (наказ №53 від 30.06.1998);

11. Запис №11 звільнена з переведенням в ОАТ Коппитель ст.29 п.5 КЗОТ РФ (наказ 88-к-1 від 01.09.1998 року);

12. Запис №12 від 01.09.1998 року прийнята переводом в пресово-зварювальний корпус машиністом крана 4 розряд (наказ 6-ОК від 01.09.1998 року);

13. Запис №13 від 15.04.1999 року звільнена за власним бажанням ст.31 КЗОТ РФ (наказ №23-ОК від 15.04.1999 року).

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Отже, наведені положення вказаних Угоди передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Суд відхиляє доводи представника відповідача на обставину припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992, оскільки таке припинення не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце під час дії вказаної Угоди.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.

Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

При цьому, відповідно до частини другої статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Відсутність інформації про сплату страхових внесків та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах Російської Федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.

Вказаний правовий висновок сформований Верховний Судом у постанові від 28.01.2025 року по справі № 620/3530/22.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність достатніх підстав для зарахування періоду роботи позивача з 26.07.1983 року по 28.03.1984 року, з 13.08.1984 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 01.09.1998 року, з 01.09.1998 року по 15.04.1999 року до її страхового стажу.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно диплому від 25.07.1983 року серії НОМЕР_1 позивач 01.09.1982 року вступила в Свердловське середнє профтехучилище № 23 та 25.07.1983 року закінчила повний курс за спеціальністю кондитер громадського харчування.

В трудовій книжці позивача від 26.07.1983 року серії НОМЕР_2 міститься запис: 1. Навчання в ГПТУ №23 з 01.09.1982 року по 25.07.1983 року, диплом НОМЕР_1 від 25.07.1983 року.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність достатніх підстав для зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1982 року по 25.07.1983 року до її страхового стажу.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення пенсійним органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Невиконання пенсійним органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №163950034128 від 29.05.2025 року про відмову у призначенні пенсії, із подальшим зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи з 26.07.1983 року по 28.03.1984 року, з 13.08.1984 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 01.09.1998 року, з 01.09.1998 року по 15.04.1999 року та періоду навчання з 01.09.1982 року по 25.07.1983 року.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 21.05.2025 року з урахуванням висновків суду.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №163950034128 від 29.05.2025 року про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 26.07.1983 року по 28.03.1984 року, з 13.08.1984 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 01.09.1998 року, з 01.09.1998 року по 15.04.1999 року та період навчання з 01.09.1982 року по 25.07.1983 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.Б. Головко