Рішення № 138688117, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/19756/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ у Львівській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Миколаївській області), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 15.05.2025 №134450023899 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку з 06.05.2025 відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та у зарахуванні страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду, починаючи з 06.05.2025, зарахувавши до загального страхового стажу період її навчання та роботи за межами України в Республіці Білорусь з 01.09.1985 по 29.06.1988, з 01.08.1988 по 06.08.1989, період роботи протягом липнягрудня 2000 року та жовтня грудня 2000 року згідно з трудовою книжкою.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що народилася та проживала до 31.07.1988 і з 07.08.1989 по 31.08.1989 у с. Храпин Зарічненського (нині - Вараського) району Рівненської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 віднесено до 3-ї зони радіоактивного забруднення (зони гарантованого добровільного відселення). Стверджує, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується дійсним посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії серії НОМЕР_1 , виданим 13.02.2009 Львівською обласною державною адміністрацією, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону №796-XII. Наголошує, що станом на дату звернення набула необхідного страхового стажу (33 роки 11 місяців 10 днів) та досягла віку, який дає право на призначення пенсії із застосуванням зниження пенсійного віку. Вважає, що питання її проживання не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вже вирішено при наданні їй статусу потерпілої особи, а тому відмова відповідача 2 у призначенні пенсії з підстав непідтвердження факту проживання у зазначеній зоні є протиправною. Крім того, вказує на безпідставність незарахування до страхового стажу періодів роботи (навчання) за межами України та періоду роботи у 2000 році.

Ухвалою судді від 06.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

21.10.2025 відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову, навівши правові підстави та обставини прийняття оскаржуваного рішення. Наголошує, що рішення від 15.05.2025 №134450023899 прийнято правомірно, в межах повноважень, у спосіб та відповідно до чинного законодавства України. Вказав, що підставою відмови стало непідтвердження факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, оскільки період проживання позивачки у такій зоні не визначено, а період навчання у Пинському обліково-кредитному технікумі не враховано, позаяк м. Пінськ не належить до зони гарантованого добровільного відселення. Щодо періодів роботи (навчання) в Республіці Білорусь до 1992 року зазначає, що вони не зараховані, оскільки позивачка у заяві про призначення пенсії не повідомила про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь; щодо періоду роботи протягом липнягрудня 2000 року - у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб даних про трудові відносини. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

27.10.2025 відповідач 1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Свою позицію мотивує тим, що спірне рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.05.2025 №134450023899 приймалося за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Миколаївській області, а не ГУ ПФУ у Львівській області. Наголошує, що підставою відмови стало непідтвердження факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, оскільки період проживання позивачки у такій зоні не визначено, а період навчання у Пинському обліково-кредитному технікумі не враховано, позаяк м. Пінськ не належить до зони гарантованого добровільного відселення. Щодо періодів роботи (навчання) в Республіці Білорусь до 1992 року зазначає, що вони не зараховані, оскільки позивачка у заяві про призначення пенсії не повідомила про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь; щодо періоду роботи протягом липнягрудня 2000 року - у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб даних про трудові відносини. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які покликаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , повторно виданим 13.02.2009 Львівською обласною державною адміністрацією. Зазначене посвідчення є безстроковим та на час розгляду справи є чинним; доказів позбавлення позивачки статусу потерпілої особи суду не надано.

Згідно з довідкою від 09.07.1993 №1191, виданою Держадміністрацією Зарічненського району Рівненської області, позивачка проживала в с. Храпин Зарічненського (нині - Вараського) району Рівненської області протягом 1970 1987 років. Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, с. Храпин Зарічненського району Рівненської області належить до зони гарантованого добровільного відселення (3-ї зони).

06.05.2025 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, додавши до заяви пакет документів.

Відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань заяву позивачки розглянуто ГУ ПФУ в Миколаївській області та прийнято рішення від 15.05.2025 №134450023899 про відмову в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку. За змістом цього рішення страховий стаж позивачки становить 33 роки 11 місяців 10 днів, вік заявниці - 54 роки 11 місяців, при цьому період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не визначено. Підставою відмови зазначено відсутність права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII у зв`язку з непідтвердженням факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Крім того, зазначеним рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано періоди: навчання на території Республіки Білорусь з 01.09.1985 по 29.06.1988 згідно з дипломом НОМЕР_2 від 29.06.1988 та роботи з 01.08.1988 по 06.08.1989 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 10.08.1988 - з мотивів, що в заяві про призначення пенсії особа не повідомила про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь; а також період роботи протягом липнягрудня 2000 року - у зв`язку з відсутністю в реєстрі застрахованих осіб даних про трудові відносини (частково цей період зараховано роботою на іншому підприємстві за даними реєстру застрахованих осіб протягом жовтнягрудня 2000 року).

Вважаючи рішення відповідача 2 протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою у призначенні позивачці пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII та у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи (навчання).

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1, 3 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, а також єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, зокрема, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсійний вік знижується на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям осіб провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

За приписами ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993.

Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір у цій справі, є те, чи підтверджує наявне у позивачки посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) факт її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993, та, відповідно, чи має вона право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на час видачі позивачці посвідчення регулювався постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Порядок №51). Абзацом 3 п. 5 та п. 10 Порядку №51 передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серії Б, - на підставі довідки встановленого зразка.

Пунктом 2 Порядку №51 та ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII встановлено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, який підтверджує статус громадян, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, визначеними Законом для такої категорії. Натомість довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, питання проживання позивачки не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалося при наданні їй статусу потерпілої особи та видачі посвідчення 3-ї категорії серії НОМЕР_1 .

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, в якій, вирішуючи спір за подібних фактичних обставин (щодо відмови органу Пенсійного фонду у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку за статтею 55 Закону №796-XII особі, яка має посвідчення потерпілого 3-ї категорії), Верховний Суд виснував, що Законом №796-XII та Порядком №51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, який підтверджує статус громадян, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії, а тому питання проживання особи не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалося при наданні їй статусу потерпілої особи. Верховний Суд у зазначеній справі також указав, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджений посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідкою органу місцевого самоврядування.

Такий підхід кореспондується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 та від 10.04.2019 у справі №162/760/17, за змістом яких право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до встановлених обставин справи, суд зазначає, що позивачка має чинне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії серії НОМЕР_1 , видане 13.02.2009, а факт її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (с. Храпин Зарічненського району Рівненської області) підтверджується довідкою органу державної влади від 09.07.1993 №1191 про проживання протягом 1970 1987 років. Наявність такого посвідчення підтверджує статус позивачки як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є достатньою для підтвердження факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993.

Оскільки позивачка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986, у неї виникло право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, а з урахуванням додаткового зниження на 1 рік за кожні 2 роки проживання - до 6 років, як це передбачено п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII.

За змістом ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності відповідного страхового стажу. Як убачається зі спірного рішення, відповідач 2 не заперечує наявності у позивачки необхідного страхового стажу (33 роки 11 місяців 10 днів) та досягнення нею віку, який з урахуванням зниження на 6 років дає право на призначення пенсії за віком (54 роки 11 місяців станом на дату звернення). Тобто позивачка набула необхідного страхового стажу та досягла відповідного пенсійного віку, зниженого відповідно до ст.55 Закону №796-XII.

Відтак, суд дійшов висновку, що відмова відповідача 2 у призначенні позивачці пенсії за віком із зниженням пенсійного віку з підстав непідтвердження факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років суперечить наведеним нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 15.05.2025 №134450023899 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зарахування до страхового стажу періодів навчання та роботи позивачки за межами України в Республіці Білорусь з 01.09.1985 по 29.06.1988 і з 01.08.1988 по 06.08.1989 суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 24-1 Закону №1058 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди, про що особа повідомляє органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цих приписів постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок №562).

Пунктом 4 Порядку №562 передбачено, що у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів. До надходження відповідних документів пенсія особі обчислюється без урахування зазначених періодів, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Отже, чинне правове регулювання не пов`язує можливість зарахування періодів трудової діяльності до 01.01.1992 у республіках колишнього Союзу РСР виключно з наявністю в заяві повідомлення про неодержання пенсії від іншої держави, а передбачає відповідний механізм підтвердження такої обставини, у тому числі шляхом надіслання запиту до іншої держави за сприяння територіального органу Пенсійного фонду України. За таких обставин відмова відповідача 2 у зарахуванні періодів навчання (з 01.09.1985 по 29.06.1988) та роботи (з 01.08.1988 по 06.08.1989) в Республіці Білорусь виключно з мотивів неповідомлення позивачем у заяві про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь є передчасною та такою, що не відповідає вимогам Закону №1058 і Порядку №562.

Разом з тим суд ураховує, що згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 48 КЗпП України та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Наявними у матеріалах справи копіями диплома НОМЕР_2 від 29.06.1988 та трудової книжки НОМЕР_3 від 10.08.1988 підтверджуються відповідні періоди навчання і роботи позивача, а тому суд не вбачає підстав для їх виключення зі страхового стажу з формальних мотивів.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи протягом липнягрудня 2000 року суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Оскільки відповідач частково зарахував цей період за даними реєстру застрахованих осіб (жовтеньгрудень 2000 року), а щодо решти періоду наявна трудова книжка позивачки, питання зарахування періоду роботи протягом липнявересня 2000 року підлягає повторному розгляду органом, що призначає пенсію, з урахуванням наявних документів про стаж.

При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Також суд враховує, що у справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування рішення відповідача 2 від 15.05.2025 №134450023899 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивачки від 06.05.2025 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку та призначити і виплачувати ОСОБА_1 з 06.05.2025 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання та роботи ОСОБА_1 за межами України в Республіці Білорусь з 01.09.1985 по 29.06.1988 та з 01.08.1988 по 06.08.1989 і період роботи протягом липнягрудня 2000 року згідно з трудовою книжкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи спірне рішення відповідача 2, суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення, та порушує право позивачки на пенсійне забезпечення. За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 15.05.2025 №134450023899 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а вимоги позивачки - задоволенню у наведений вище спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позову частково: у частині вимог про призначення та виплату пенсії - шляхом зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивачки та призначити пенсію з 06.05.2025 з урахуванням висновків суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким. Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За подання цього позову позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, рішення якого визнано протиправним та скасовано.

Водночас суд зауважує, що відшкодуванню підлягає вся сума судового збору у розмірі 1211,20 грн. Оскільки, незважаючи на часткове задоволення позову, суд установив порушення прав позивачки внаслідок протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень і спір по суті вирішено на її користь, тобто задоволена основна позовна вимога немайнового характеру.

Керуючись ст. 2, 6, 8 10, 72 77, 90, 139, 241 246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 15.05.2025 №134450023899 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2025 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку та призначити і виплачувати ОСОБА_1 з 06.05.2025 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XI «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання та роботи ОСОБА_1 за межами України в Республіці Білорусь з 01.09.1985 до 29.06.1988 та з 01.08.1988 до 06.08.1989 і період роботи протягом липнягрудня 2000 року згідно з трудовою книжкою.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008; ЄДРПОУ 13844159).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна