Рішення № 138688086, 29.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

справа №380/10833/26

провадження № П/380/10937/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Коморного О.І.,

секретар судового засідання Карпенко Ю.В.,

з участю:

представник позивача Прокіпчук Л.І.

представник відповідача Стецюренко І.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ХАНТЕР про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Львівської митниці.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ХАНТЕР» з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 16.03.2026 року №UA2090002026163 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «мито на товар, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання» в сумі 1811785, 89 гривень (з урахуванням штрафних санкцій).

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 16.03.2026 року №UA2090002026164, яким встановлено збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 362357,18 гривень (з урахуванням штрафних санкцій).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, прийнятими з порушенням норм матеріального права та підлягають скасуванню, оскільки висновки Львівської митниці про безпідставність застосування позивачем тарифних преференцій та неповну сплату митних платежів ґрунтуються виключно на листі Генерального митного директората Чеської Республіки від 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD, який сам по собі не є належним та достатнім доказом відсутності преференційного походження ввезених товарів. Позивач зазначає, що під час митного оформлення ним було подано всі документи, передбачені законодавством, зокрема сертифікати з перевезення товару форми EUR.1, які були чинними, не анульованими, не відкликаними та не визнаними недійсними. При цьому матеріали перевірки не містять доказів недостовірності чи підроблення зазначених сертифікатів, а також доказів звернення компетентних органів Чеської Республіки до експортерів для підтвердження походження товарів. Крім того, позивач наголошує, що законодавство не покладає на імпортера обов`язку перевіряти законність дій експортера чи правомірність видачі сертифікатів EUR.1, а відповідальність за достовірність відомостей у таких документах покладається виключно на експортера. Відповідачем також не доведено наявності вини позивача чи будь-яких умисних дій, спрямованих на неправомірне застосування тарифних преференцій. Позивач також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2023 у справі №380/2869/22, від 12.08.2025 у справі №500/1516/22 та від 09.12.2025 у справі №380/22832/24, відповідно до яких лист компетентного органу іноземної держави про непідтвердження преференційного походження товару сам по собі не є достатньою підставою для донарахування митних платежів та застосування штрафних санкцій. Щодо вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що відповідно до статей 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову понесені ним витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Ухвалою від 01 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки дана справа відповідає критеріям справи незначної складності.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, наполягаючи на правомірності своїх дій. Свою позицію відповідач мотивує тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню не положення Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а норми Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, оскільки саме вони діяли на момент видачі сертифікатів EUR.1. Заперечуючи доводи позивача, відповідач зазначає, що митне законодавство не покладає на митний орган обов`язку надавати документи, які підтверджують звернення компетентного органу країни експорту до експортера під час проведення перевірки походження товару. На думку відповідача, сертифікат EUR.1 видається на підставі декларації експортера та сам по собі не є безумовним підтвердженням преференційного походження товару. У разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити походження товару та матеріалів, використаних для його виготовлення. Оскільки, як зазначає відповідач, експортер не підтвердив преференційне походження товарів, митний орган правомірно відмовив у застосуванні тарифних преференцій відповідно до частини 6 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції. Крім того, відповідач вказує, що сам факт виготовлення транспортних засобів у країнах Європейського Союзу не є достатнім для підтвердження їх преференційного походження, оскільки визначальним є підтвердження походження матеріалів, використаних при їх виробництві, та дотримання критеріїв походження, встановлених Доповненням І до Регіональної конвенції.

Ухвалою суду від 15.06.2026, враховуючи, що предметом оскарження у справі є податкові повідомлення-рішення №UA2090002026163 від 16.03.2026 на суму 1811785,89 грн та №UA2090002026164 від 16.03.2026 на суму 362357,18 грн, а загальна сума грошових зобов`язань становить 2174143,07 грн, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

16 червня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що доводи Львівської митниці є необґрунтованими та не спростовують правомірності заявлених позовних вимог. Позивач вказав, що відповідач фактично повторює висновки акта документальної перевірки, не надаючи належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Позивач наголосив, що сертифікати з перевезення товару EUR.1, надані під час митного оформлення, не були анульовані, відкликані чи визнані недійсними у встановленому законом порядку, а результати їх перевірки не були оформлені відповідно до вимог міжнародного та національного законодавства, оскільки графа 14 «Результат перевірки» у сертифікатах залишилася незаповненою. Також зазначено, що відповідач не подав до суду належним чином оформлених сертифікатів EUR.1, а тому посилання на них як на докази є процесуально недопустимим. Позивач звернув увагу, що у позовній заяві враховано положення як Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, так і Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, які після внесення відповідних змін застосовуються у взаємозв`язку, а тому твердження відповідача про неправильне застосування нормативного регулювання є безпідставними. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не надав доказів звернення компетентного органу Чеської Республіки безпосередньо до експортерів щодо підтвердження походження товарів, а наданий лист Генеральної дирекції митниць Чеської Республіки не містить висновків про анулювання, відкликання чи недійсність сертифікатів EUR.1 або про відсутність преференційного походження товарів. Окремо позивач наголосив, що міжнародні VIN-коди транспортних засобів, зазначені у товаросупровідних документах, підтверджують країну виробника, а відповідач не надав жодних доказів, які б спростовували європейське походження ввезених транспортних засобів чи підтверджували недотримання правил походження товарів.

Ухвалою від 24 червня 2026 року суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів. Суд зазначив, що після дослідження матеріалів справи дійшов висновку про необхідність витребування у відповідача додаткових доказів, оскільки їх подання є необхідним для повного та всебічного встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

24 червня 2026 року представником позивача подано до суду клопотання про долучення доказів. У клопотанні зазначено, що після ознайомлення з відзивом Львівської митниці та листом Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки №35185-2/2025-900000-22020/ZD позивач звернувся до своїх контрагентів «LUBEAVTO EUROPE SP. Z O.O.» та «SOFSTAR s.r.o.» із запитами щодо обставин проведення перевірки автентичності декларацій постачальника та сертифікатів EUR.1. За результатами розгляду запитів контрагенти повідомили, що до них не надходили будь-які запити чи повідомлення від Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки щодо проведення відповідної перевірки, а також не надходили повідомлення про її результати.

02 липня 2026 року відповідач подав до суду клопотання про долучення доказів, у якому просив долучити до матеріалів справи копію листа від 29.04.2025 №7.4-1/15-03/4/10807, що скеровувалися Львівською митницею до Державної митної служби України для верифікації сертифікатів з перевезення товару та копії сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1 від 11.04.2024 №TY0639529, від 07.08.2024 №TY0652099, від 19.08.2024 №TY0657415, від 16.08.2024 №ТY0657411, від 15.08.2024 №Т0657406, від 26.08.2024 №ТY0657427, від 30.08.2024 №ТY0657434, від 04.09.2024 №Т0657436, від 01.11.2024 №ТY0669191, від 04.11.2024 №ТY0669011, від 01.11.2024 №Т0669196, від 01.11.2024 №Т0669197, виданих уповноваженими органами Чеської Республіки, які подавались позивачем до митного оформлення, до матеріалів справи.

07 липня 2026 року представником позивача подано до суду додаткові письмові пояснення. У них позивач зазначив, що долучені відповідачем сертифікати з перевезення товару EUR.1 не містять заповненої графи 14 «Result of Verification / Результат перевірки», яка відповідно до Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та Наказу Міністерства фінансів України від 02.03.2021 №139 підлягає обов`язковому заповненню за результатами проведення верифікації сертифіката. Позивач вказав, що відсутність відповідних відміток свідчить про недотримання встановленого порядку оформлення сертифікатів та має істотне значення для оцінки їх належності й допустимості як доказів. Крім того, позивач звернув увагу суду на суперечності у доказах, поданих відповідачем. Зокрема, з листа Львівської митниці від 29.04.2025 №7.4-1/15-03/4/10807 вбачається, що для проведення верифікації до Державної митної служби України було направлено лише чотири сертифікати EUR.1, тоді як відповідач посилається на результати перевірки дванадцяти сертифікатів, не надавши доказів направлення решти сертифікатів на перевірку. На думку позивача, такі обставини свідчать про відсутність належних та допустимих доказів проведення верифікації всіх сертифікатів, на які посилається відповідач.

Суд всебічно, повно та об`єктивно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінив надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням у їх сукупності, враховуючи їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок та

в с т а н о в и в :

На підставі пункту 9 частини першої статті 336, абзацу 3 частини другої статті 3441, пункту 2 частини третьої статті 345, пункту 2 частини другої статті 351, підпункту 1 пункту 912 та з урахуванням пункту 934 розділу ХХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (зі змінами та доповненнями), у зв`язку з надходженням від уповноважених органів (організацій) іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження дотримання критеріїв походження поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, відповідно до наказу Львівської митниці від 13.01.2026 №8 проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ «АВТО ХАНТЕР» (ЄДРПОУ 44038625) вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів при переміщенні через митний кордон України товарів за митними деклараціями від 17.04.2024 №24UA209180027358U8, від 13.08.2024 №24UA209180050559U1, від 26.08.2024 №24UA209180052680U8, від 26.08.2024 №24UA209180052732U0, від 30.08.2024 №24UA209180053352U4, від 30.08.2024 №24UA209180053368U3, від 02.09.2024 №24UA20918005366SU8, від 09.09.2024 №24UA209180054532U3, від 09.11.2024 №24UA209180064725U2, від 11.11.2024 №24UA209180065087U0, від 27.11.2024 №24UA209180068105U4, від 04.12.2024 №24UA209180069480U0.

За результатом проведеної перевірки митним органом було винесено Акт №41/26/7.4-19/44038625 від 18.02.2026, відповідно до якого:

Державна митна служба України листом від 08.09.2025 №15/15-03-01/5270 інформувала Львівську митницю про отримання від уповноваженого митного органу Чеської Республіки листа від 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD згідно з яким Генеральний митний директорат Чеської Республіки надіслав перелік сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1, в тому числі сертифікати від 11.04.2024 №TY0639529, від 07.08.2024 №TY0652099, від 19.08.2024 №TY0657415, від 16.08.2024 №Ту0657411, від 15.08.2024 №TY0657406, від 26.08.2024 №Ty0657427, від 30.08.2024 №Ty0657434, від 04.09.2024 №TY0657436, від 01.11.2024 №Ty0669191, від 04.11.2024 №Ty0669011, від 01.11.2024 №TY0669196, від 01.11.2024 №TY0669197, які були видані митними органами Чеської Республіки на підставі фальсифікованих декларацій постачальників.

Вказаний перелік сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1 встановлений за результатами самостійно проведених митним органом Чеської Республіки перевірочних заходів та відповідей компаній, які зазначені постачальниками в цих деклараціях постачальників.

Уповноваженим органом Чеської Республіки у листі 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD вказано наступне: «Митне управління Центральночеського краю в рамках своїх контрольних заходів виявило, що митний представник експортера подає до митного органу очевидно підроблені декларації постачальника під час подання заявок на підтвердження сертифікатів перевезення EUR.1 до України - за участю різних експортерів та різних одержувачів.

Митне управління надіслано запит на перевірку автентичності декларацій постачальника компаніям, зазначеним у цих деклараціях.

На підставі відповідей цих компаній ми надсилаємо вам у додатку список сертифікатів перевезення EUR.1, до яких стосуються підроблені декларації постачальників.

Генеральна дирекція митниць цим передає це виявлення для подальшого опрацювання до Державної митної служби України».

За результатами перевірки ТОВ «АВТО ХАНТЕР» було встановлено порушення окремих норм законодавства, а саме:

- статті 26 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, статті 15 Доповнення І «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (в редакції, чинній на момент здійснення митного оформлення), частини другої статті 46, частини першої статті 257, частини п?ятої статті 280 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент здійснення митного оформлення), в результаті чого занижено податкове зобов?язання по сплаті ввізного мита за митними деклараціями від 17.04.2024 №24UA209180027358U8, від 13.08.2024 №24UA209180050559U1, від 26.08.2024 №24UA209180052680U8, від 26.08.2024 №24UA209180052732U0, від 30.08.2024 №24UA209180053352U4, від 30.08.2024 №24UA209180053368U3, від 02.09.2024 №24UA209180053665U8, від 09.09.2024 №24UA209180054532U3, від 09.11.2024 №24UA209180064725U2, від 11.11.2024 №24UA209180065087U0, від 27.11.2024 №24UA209180068105U4, від 04.12.2024 №24UA209180069480U0 на загальну суму 1 449 428,71 грн.;

- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов?язання по сплаті податку на додану вартість за митними деклараціями від 17.04.2024 №24UA209180027358U8, від 13.08.2024 №24UA209180050559U1, від 26.08.2024 №24UA209180052680U8, від 26.08.2024 №24UA209180052732U0, від 30.08.2024 №24UA209180053352U4, від 30.08.2024 №24UA209180053368U3, від 02.09.2024 №24UA20918005366SU8, від 09.09.2024 №24UA209180054532U3, від 09.11.2024 №24UA209180064725U2, від 11.11.2024 №24UA209180065087U0, від 27.11.2024 №24UA209180068105U4, від 04.12.2024 №24UA20918006948000 на загальну суму 289 885,74 гривень.

В подальшому, 16.03.2026 року відповідач виніс ряд податкових повідомлень-рішень:

- Податкове повідомлення-рішення від 16.03.2026 року №UA2090002026163, яким встановлено збільшення суми грошового зобов`язання за платежем мито на суму 1 811 785, 89 гривень (з урахуванням штрафних санкцій);

- Податкове повідомлення-рішення від 16.03.2026 року №UA2090002026164, яким встановлено збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 362 357, 18 гривень (з урахуванням штрафних санкцій).

Позивач, вважаючи прийняті митним органом податкові повідомлення-рішення протиправними та незаконними, звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України (ч.ч.2, 3 ст.1 Митного кодексу України, далі - МК України).

Згідно ч.1 ст.270 МК України, правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правила оподаткування особливими видами мита встановлюються законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «;Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», окремим законом щодо встановлення додаткового імпортного збору.

Відповідно до ч.1 ст.271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України, базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Отже, сума податку на додану вартість залежить від розміру мита, що підлягає сплаті та включається до ціни товару.

Ввізне мито, відповідно до положень ст.272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Стаття 276 МК України визначає платників мита, з-поміж яких: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно достатті 243 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.277 МК України, об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку, що платники податків, визначені статтею 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об`єктом оподаткування відповідно до ч.1 ст.277 МК України) на митну територію України зобов`язані сплачувати ввізне мито.

Частиною 1 ст.280 Митного кодексу України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Відповідно до ч.ч.3 та 4 цієї статті ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

За змістом ч.5 ст.280 МК України, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До товарів, які випускаються у вільний обіг на митній території України відповідно до частини шостої статті 75 цього Кодексу, застосовуються знижені ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не визначено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.281 МКУ, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Верховна Рада Законом України №1678-VII від 16.09.2014 року ратифікувала Угоду від 27.06.2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Стаття 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол I, до цієї Угоди).

Стаття 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до пункту 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I, з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Згідно з абзацом 1 пункту 1 статті 6 Протоколу І Угоди в статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.

Згадані вище умови вказують для всіх товарів, що підпадають під дію цієї Угоди, обробку, яку необхідно виконати з використовуваними у виробництві товару матеріалів іншого походження. Ці умови можуть бути застосовані тільки до вказаних матеріалів. З наведеного слідує, що якщо товар, який набув статусу виробленого у вказаній країні завдяки виконанню умов, вказаних у Додатку II, використовується для виготовлення іншого товару, то застосовні для цього другого товару умови не поширюються на перший; також не має значення, чи використовувались для виготовлення першого товару матеріали іншого походження. Зазначено в абзаці 2 наведеного пункту.

Статтею 33 Протоколу І Угоди врегульовано питання щодо перевірки підтверджень походження товару.

Відповідно до пункту 1 статті 33 Протоколу І Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I Угоди).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І Угоди).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I Угоди).

Положення аналогічні положенням статті 33 Протоколу І Угоди містяться і в статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Доповнення 1 до Регіональної конвенції), до якої України приєдналась відповідно до Закону України від 08.11.2017 року №2187-VIII.

Відповідно до пунктів 2 та 6 Протоколу І Угоди товарами, що походять з Європейського Союзу мають вважатися такі, що цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу та товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Наведені норми дають підстави вважати, що якщо товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені повністю у Європейському Союзі, можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 Протоколу І Угоди.

За змістом статті 6 Протоколу 1 Угоди та статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.

Пунктом 1 статті 2 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаться такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону: (а) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4; (b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5; (c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні1 чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.

Згідно з пунктом 1 статті 5 Доповнення І до Регіональної конвенції з метою виконання положень Статті 2, товари, які не є повністю отриманими, повинні вважатись достатньо обробленими та переробленими у ній, при виконанні умов, викладених у Додатку II.

Пунктом 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-МЕD»), надана експортером до інвойса. повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.

Подібно, відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I Угоди, товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Відтак, як Угода, так і Регіональна конвенція, чітко визначають, що товар вважається таким, що походить з Європейського Союзу за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR.1.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 16 Доповнення І до Регіональної конвенції та стаття 17 Протоколу І Угоди.

Згідно зі статтею 16 Доповнення І до Регіональної конвенції сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, а також бланк заявки, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і відповідно до норм національного законодавства країни експорту. Якщо ці бланки заповнюються від руки, вони повинні заповнюватися ручкою друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього графі, не залишаючи вільних рядків. Якщо графа не заповнена повністю, під останнім рядком опису проставляється горизонтальна лінія, вільне місце перекреслюється (пункт 2 названої статті).

Експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції (продовжується у пункті третьому цієї ж статті).

У пункті 7 продовжується: «Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.».

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (п.9 наведеної вище статті Доповнення І до Регіональної конвенції).

Подібно до вищенаведеного, згідно зі статтею 17 Протоколу І до Угоди, сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником (п.1).

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки. Наведене зазначено у пункті другому статті 17 Протоколу І до Угоди.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу (пункт 3 статті 17 Протоколу І до Угоди).

У пункті 5 статті 17 Протоколу І до Угоди зазначено, що митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (пункт 7 статті 17 Протоколу І до Угоди).

Отже, саме митний орган Договірної сторони країни експорту видає сертифікат EUR.1.

Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1.

За змістом пункту 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, митні органи, за запитом яких було здійснено перевірку, як мають бути повідомлені про їх результати, так і ці результати (1) повинні чітко вказувати на те чи є перевірені документи достовірними та (2) чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних країн і (3) відповідати іншим вимогам Конвенції.

При цьому положеннями пункту 6 статтю 32 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено випадки у разі наявності яких митні органи, що подали запит за відсутності виняткових обставин повинні відмовляти у наданні права на преференції: (1) якщо має місце обґрунтований сумнів, і відповідь на запит про перевірку не надана протягом 10- місяців з дати подання запиту; (2) відповідь на запит не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Відповідно до статті 17 Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, з метою підтвердження походження товарів експортер або його уповноважений представник зобов`язаний заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведено у Додатку III до зазначеного Протоколу.

У Додатку III до Протоколу І прямо визначено, що він містить зразок та правила застосування сертифіката з перевезення товару EUR.1. У цьому Додатку наведено офіційний зразок сертифіката EUR.1 із чітко визначеною структурою та нумерацією граф, зокрема графу 14 «Result of Verification / Результат перевірки», яка є невід`ємною складовою встановленої форми сертифіката.

Наявність у затвердженому міжнародному зразку сертифіката EUR.1 графи 14 свідчить про те, що у разі проведення верифікації (перевірки достовірності) сертифіката результати такої перевірки підлягають внесенню до цієї графи.

Зазначене положення імплементовано у національне законодавство України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2021 №139, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.03.2021 за №355/35977, яким затверджено Порядок заповнення та видачі митницею сертифіката з перевезення (походження) товару EUR.1 або EUR-MED.

Так, відповідно до пункту 6 розділу ІІ Порядку, графу 14 на зворотному боці сертифіката EUR.1 або EUR-MED заповнює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, за результатами здійснення верифікації (перевірки достовірності) сертифіката за запитом митного органу країни імпорту товару.

Крім того, згідно з вимогами зазначеного Порядку, у графі 14 «Результат перевірки» зазначаються результати верифікації сертифіката, дата завершення перевірки, а сама графа засвідчується підписом посадової особи та печаткою відповідного органу.

Таким чином, у разі проведення перевірки сертифіката EUR.1 внесення результатів верифікації до графи 14 сертифіката є обов`язковим як з точки зору міжнародного права, так і національного законодавства України.

Як встановлено судом з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки уповноважених органів Чеської Республіки, викладені у листі Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки від 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD. У зазначеному листі повідомлено, що під час проведення контрольних заходів митними органами Чеської Республіки було встановлено факти подання митним представником експортера декларацій постачальника, які, на думку чеської сторони, є підробленими, а також наведено перелік сертифікатів з перевезення товару EUR.1, яких це стосується.

Саме на підставі зазначеного листа відповідач дійшов висновку про непідтвердження преференційного походження товарів, ввезених ТОВ «АВТО ХАНТЕР», та, як наслідок, про безпідставне застосування позивачем тарифних преференцій.

Разом з тим, у ході судового розгляду встановлено, що на виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 відповідачем надані документи, які не підтвердили наведених в акті перевірки висновків, а навпаки виявили істотні суперечності щодо проведення верифікації сертифікатів з перевезення товару EUR.1.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до статті 17 Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, з метою підтвердження походження товарів експортер або його уповноважений представник зобов`язаний оформити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також заповнити відповідну заяву, зразок якої наведено у Додатку III до зазначеного Протоколу.

Додаток III до Протоколу І містить офіційний зразок сертифіката EUR.1 та правила його застосування, якими визначено обов`язкову структуру сертифіката та нумерацію його граф. Зокрема, зазначеним Додатком передбачено наявність графи 14 «Result of Verification / Результат перевірки», яка є невід`ємною складовою встановленої форми сертифіката.

Наявність у затвердженому міжнародному зразку сертифіката EUR.1 графи 14 свідчить про те, що у разі здійснення верифікації (перевірки достовірності) сертифіката результати такої перевірки підлягають обов`язковому внесенню саме до цієї графи.

Зазначені положення Протоколу І імплементовані у національне законодавство України Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2021 №139, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.03.2021 за №355/35977, яким затверджено Порядок заповнення та видачі митницею сертифіката з перевезення (походження) товару EUR.1 або EUR-MED.

Так, відповідно до пункту 6 розділу II зазначеного Порядку, графу 14 на зворотному боці сертифіката EUR.1 або EUR-MED заповнює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, за результатами здійснення верифікації сертифіката за запитом митного органу країни імпорту товарів.

Крім того, згідно з вимогами цього ж Порядку, у графі 14 «Результат перевірки» мають зазначатися безпосередньо результати верифікації сертифіката, після слів «Місце та дата» вказуються назва міста та дата завершення перевірки, а сама графа підлягає засвідченню підписом посадової особи уповноваженого органу з проставленням печатки.

Таким чином, у разі проведення перевірки сертифіката EUR.1 внесення відповідних відомостей до графи 14 є обов`язковим як з точки зору міжнародного права (Протокол І, Додаток III), так і національного законодавства України (Наказ Міністерства фінансів України №139).

Водночас надані відповідачем сертифікати походження товару EUR.1 від 11.04.2024 №TY0639529, від 07.08.2024 №TY0652099, від 19.08.2024 №TY0657415, від 16.08.2024 №TY0657411, від 15.08.2024 №TY0657406, від 26.08.2024 №TY0657427, від 30.08.2024 №TY0657434, від 04.09.2024 №TY0657436, від 01.11.2024 №TY0669191, від 04.11.2024 №TY0669011, від 01.11.2024 №TY0669196 та від 01.11.2024 №TY0669197 не містять будь-яких відміток у графі 14 «Результат перевірки».

За відсутності відповідних записів у зазначеній графі суд доходить висновку, що результати верифікації спірних сертифікатів EUR.1 у встановленому міжнародним та національним законодавством порядку належним чином не оформлялися.

Отже, відсутність заповненої графи 14 у спірних сертифікатах EUR.1 має істотне значення для оцінки доводів відповідача та свідчить про відсутність належним чином оформлених результатів перевірки достовірності цих сертифікатів.

Окрім того, судом встановлено, що з листа Львівської митниці від 29.04.2025 №7.4-1/15-03/4/10807, який був долучений самим відповідачем до матеріалів справи, вбачається, що до Державної митної служби України для подальшої верифікації компетентними органами Чеської Республіки було направлено лише чотири сертифікати з перевезення товару EUR.1, а саме: від 11.04.2024 №TY0639529, від 23.12.2024 №OP3325152, від 02.01.2025 №OP3325155 та від 31.01.2025 №OP3347421. При цьому лише сертифікат EUR.1 від 11.04.2024 №TY0639529 є предметом дослідження у цій справі.

Водночас будь-яких доказів того, що інші одинадцять сертифікатів EUR.1, які покладені відповідачем в основу спірних податкових повідомлень-рішень, направлялися Львівською митницею до Державної митної служби України для подальшої верифікації компетентними органами Чеської Республіки, матеріали справи не містять.

Таким чином, надані відповідачем документи містять очевидну суперечність, оскільки лист Львівської митниці від 29.04.2025 підтверджує направлення на перевірку лише одного із дванадцяти спірних сертифікатів EUR.1, тоді як відповідач посилається на результати перевірки всіх зазначених сертифікатів, не надавши жодного належного доказу їх направлення на верифікацію.

Крім того, судом встановлено, що після ознайомлення з відзивом Львівської митниці та долученим до нього листом Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки від 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD позивач, з метою перевірки викладеної у ньому інформації, звернувся із відповідними запитами до своїх контрагентів LUBEAVTO EUROPE SP. Z O.O. та SOFSTAR s.r.o., які були експортерами транспортних засобів, щодо яких оформлено спірні сертифікати з перевезення товару EUR.1.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач просив повідомити, чи надходили до зазначених експортерів будь-які запити або інші повідомлення від Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки щодо перевірки автентичності декларацій постачальника, на підставі яких були видані спірні сертифікати EUR.1, чи отримували вони повідомлення про результати такої перевірки, а також, у разі наявності, надати копії відповідних документів.

Із наданих LUBEAVTO EUROPE SP. Z O.O. та SOFSTAR s.r.o. відповідей встановлено, що до них не надходили будь-які запити, звернення чи інші повідомлення від Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки щодо перевірки автентичності декларацій постачальника, на підставі яких були видані спірні сертифікати EUR.1. Також зазначені експортери повідомили, що не отримували жодних повідомлень про результати проведення такої перевірки та не мають можливості надати копії будь-яких документів, пов`язаних із її проведенням, оскільки такі документи до них ніколи не надходили.

Отримані позивачем відповіді узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами та додатково свідчать про відсутність документального підтвердження того, що компетентними органами Чеської Республіки фактично здійснювалися запити до експортерів та отримувалися від них відповіді, як про це зазначено у листі Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки від 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD.

За таких обставин суд дійшов висновку, що надані відповідачем документи не підтверджують обставин, покладених в основу акта перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а навпаки свідчать про наявність істотних суперечностей між листом Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки, листом Львівської митниці щодо направлення сертифікатів на верифікацію, самими сертифікатами EUR.1 та іншими доказами, дослідженими судом.

Відтак відповідач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження проведення верифікації спірних сертифікатів EUR.1 у порядку, визначеному Протоколом І до Угоди про асоціацію та національним законодавством, а тому не довів правомірності висновків про не підтвердження преференційного походження товарів та безпідставне застосування позивачем тарифних преференцій.

Суд враховує принцип «належного урядування», який, серед іншого, передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, оподаткування, державні органи повинні діяти вчасно, належним чином і якомога послідовніше. Ризики будь-якої помилки, допущеної державним органом (в тому числі іноземним уповноваженим органом, що видав сертифікат), або недоліки через поведінку третіх осіб (експортерів), не повинні покладатися на приватну особу (імпортера) та призводити до позбавлення її законного права на преференції за умови її добросовісності.

На сторінках 14-15 акта документальної невиїзної перевірки №41/26/7.4-19/44038625 від 18.02.2026 Львівська митниця зазначила, що з метою недопущення порушень митного законодавства ТОВ «АВТО ХАНТЕР» мало «вчиняти всі необхідні та залежні від нього дії під час декларування товарів преференційного походження та отриманні пільги тарифної преференції та безсумнівно переконуватися, що поставлені експортером товари дійсно є товарами преференційного походження відповідно до положень Регіональної конвенції, а також стосовно ділової репутації контрагента, достовірності інформації, що міститься в наданих документах, а не покладатися лише на відповідальність експортера».

Суд відхиляє наведені висновки відповідача.

Так, відповідачем не наведено жодної норми Митного кодексу України, Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом чи іншого нормативно-правового акта, яка б покладала на імпортера обов`язок самостійно перевіряти преференційне походження товарів, здійснювати перевірку ділової репутації експортера або підтверджувати достовірність відомостей, зазначених у сертифікаті з перевезення товару EUR.1.

Натомість механізм підтвердження преференційного походження товарів та перевірки сертифікатів EUR.1 врегульований положеннями Протоколу І до Угоди про асоціацію, якими саме компетентним митним органам держав-учасниць надано повноваження щодо здійснення перевірки достовірності сертифікатів та походження товарів.

Відповідно до частини шостої статті 34 Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, у разі якщо за наявності обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців або не містить достатньої інформації для встановлення достовірності документа чи походження товару, митні органи держави імпорту можуть відмовити у наданні тарифної преференції лише за відсутності виняткових обставин.

При цьому суд звертає увагу, що предметом імпорту у цій справі є транспортні засоби, кожен із яких має міжнародний ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN Vehicle Identification Number), який зазначається у графі 31 митної декларації та є унікальним ідентифікатором, що присвоюється виробником лише один раз та не змінюється протягом усього строку експлуатації транспортного засобу.

Саме VIN-код дозволяє ідентифікувати виробника транспортного засобу, місце його виготовлення та країну походження, а тому є об`єктивним ідентифікаційним елементом, який підтверджує походження транспортного засобу та підлягає врахуванню разом з іншими документами відповідно до вимог частини дев`ятої статті 43 Митного кодексу України.

Таким чином, під час митного оформлення ТОВ «АВТО ХАНТЕР» діяло добросовісно та здійснило всі залежні від нього дії для перевірки походження товарів. Позивач отримав від експортерів сертифікати з перевезення товару EUR.1, а також інші товаросупровідні документи, що містили VIN-коди транспортних засобів, які підтверджували їх походження з держав-членів Європейського Союзу. Будь-яких об`єктивних підстав сумніватися у достовірності поданих документів або походженні товарів у позивача не було.

За таких обставин суд дійшов висновку, що твердження відповідача про покладення на позивача обов`язку самостійно перевіряти законність оформлення сертифікатів EUR.1, діяльність експортера чи достовірність декларацій постачальника не ґрунтуються на вимогах законодавства та фактично покладають на імпортера функції, які відповідно до Протоколу І до Угоди про асоціацію здійснюються виключно компетентними митними органами держав-учасниць.

Позивач, застосовуючи тарифну преференцію, обґрунтовано покладався на добросовісність свого контрагента та не мав підстав сумніватися у правомірності виданих сертифікатів.

Митним органом не доведено наявності у позивача умислу, спрямованого на ухилення від сплати митних платежів.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 12.08.2025 у справі №500/1516/22 та від 09.12.2025 у справі №380/22832/24 сформульовано правову позицію, яка є релевантною спірним правовідносинам.

Верховний Суд зазначив, що не підтвердження компетентним органом іноземної держави преференційного походження товару саме по собі не є тотожним установленню відсутності такого походження. Якщо відповідь іноземного митного органу лише свідчить про ненадання експортером додаткових документів або неможливість підтвердити походження товару, це не означає, що походження товару спростовано.

Також Верховний Суд наголосив, що сертифікати з перевезення товару EUR.1, які не анульовані, не відкликані, не визнані недійсними чи підробленими у встановленому законом порядку, залишаються належними документами, що підтверджують походження товару, а листи компетентних органів іноземних держав підлягають оцінці лише у сукупності з усіма іншими доказами, наявними у справі.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що митний орган зобов`язаний надати належні та допустимі докази, які б підтверджували саме відсутність преференційного походження товару, а також оцінити всі наявні у справі докази, що підтверджують його походження. Саме лише посилання на відповідь компетентного органу іноземної держави без дослідження інших доказів не може бути достатньою підставою для позбавлення імпортера права на застосування тарифної преференції.

Аналогічні обставини мають місце і у цій справі. Львівська митниця поклала в основу акта перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень виключно лист Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки від 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD, не надавши належних доказів того, що спірні сертифікати EUR.1 були анульовані, відкликані, визнані недійсними або підробленими, а також не довівши відсутності преференційного походження ввезених транспортних засобів.

Більше того, як встановлено судом під час розгляду справи, надані відповідачем документи містять істотні суперечності щодо проведення процедури верифікації сертифікатів EUR.1, відсутні докази направлення більшості спірних сертифікатів на перевірку компетентним органам Чеської Республіки, а відповіді експортерів SOFSTAR s.r.o. та LUBEAVTO EUROPE SP. Z O.O. спростовують твердження про надсилання їм запитів та проведення відповідної перевірки.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що для підтвердження преференційного походження товарів необхідним є встановлення походження сировини, з якої вони виготовлені, а також перевірка дотримання критерію, визначеного Додатком ІІ до Доповнення І Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Відповідно до положень зазначеної Конвенції критерій щодо частки матеріалів іншого походження застосовується для оцінки дотримання правил преференційного походження товару. Разом із тим застосування такого критерію можливе лише за наявності належним чином встановлених обставин, які свідчать про можливе недотримання відповідних правил походження, та підтверджується належними і допустимими доказами.

У спірних правовідносинах відповідачем не надано жодного доказу того, що під час виробництва транспортних засобів використовувалися матеріали походженням поза межами Європейського Союзу у розмірі, який перевищує допустимий рівень, або що виробництво не відповідало вимогам достатньої переробки, передбаченим Регіональною конвенцією. Відповідач фактично обмежився лише загальними припущеннями щодо необхідності дослідження походження сировини, не підтвердивши такі твердження жодними документами.

Суд також звертає увагу, що вимога відповідача щодо встановлення позивачем походження сировини, її вартості, структури собівартості товару та особливостей виробничого процесу фактично покладає на імпортера обов`язки, які чинним законодавством України не передбачені.

Митним кодексом України та положеннями Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом не встановлено обов`язку імпортера перевіряти виробничі процеси експортера, походження окремих матеріалів чи здійснювати контроль за дотриманням виробником критеріїв достатньої переробки. Натомість підтвердження преференційного походження товару здійснюється шляхом подання належним чином оформленого сертифіката з перевезення товару EUR.1, виданого компетентним органом країни експорту.

Як встановлено судом, сертифікати EUR.1, подані позивачем під час митного оформлення, не анульовані, не відкликані та не визнані недійсними у встановленому законодавством порядку. Також відповідачем не надано жодних документально підтверджених відомостей від компетентних органів Чеської Республіки про недостовірність інформації, зазначеної у цих сертифікатах, або про встановлення факту невідповідності товарів правилам преференційного походження.

При цьому сам по собі факт ненадання експортером додаткових документів або відсутність у митного органу інформації щодо походження окремих матеріалів не є доказом того, що товар не має преференційного походження. Така обставина не спростовує чинності сертифікатів EUR.1 та не може автоматично свідчити про відсутність у позивача права на застосування тарифної преференції.

Отже, доводи відповідача про необхідність дослідження походження сировини не спростовують висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.08.2025 у справі №500/1516/22 та від 09.12.2025 у справі №380/22832/24, оскільки у зазначених рішеннях Верховний Суд наголосив, що відсутність додаткових підтверджуючих документів або непідтвердження походження товару компетентним органом іноземної держави саме по собі не є тотожним встановленню відсутності преференційного походження товару та не може бути достатньою підставою для відмови у застосуванні тарифних преференцій. У зв`язку з цим наведені відповідачем заперечення не спростовують належності та допустимості поданих позивачем доказів і не підтверджують правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин суд доходить висновку, що лист Генеральної дирекції митниці Чеської Республіки від 04.09.2025 №35185-2/2025-900000-22020/ZD не може розглядатися як достатній та беззаперечний доказ відсутності преференційного походження ввезених позивачем товарів, а відтак не є належною правовою підставою для донарахування митних платежів та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд дійшов висновку, що спірні рішення відповідача 16.03.2026 року №UA2090002026163 та №UA2090002026164 є такими, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю. А тому, виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, спірні рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір у сумі 26 089,72 гривні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

« 16» січня 2026 року між Товариством з обмеженою діяльністю «АВТО ХАНТЕР» та Адвокатським об`єднанням «ШОКАЛО ТА ПАРТНЕРИ» укладено Договір №2-16/01/26 про надання правової допомоги.

Відповідно до умов Договору №2-16/01/26 про надання правової допомоги від 16.01.2026 р. та Додаткової угоди №4 від 30.04.2026 р. до Договору №2-16/01/26 про надання правової допомоги від 16.01.2026 р. в ході представництва інтересів Товариства із обмеженою відповідальністю «АВТО ХАНТЕР» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, збору доказів, підготовка та подання позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву, участь у разі необхідності в судових засіданнях, підготовку клопотань, тощо.

Згідно з умовами Додаткової угоди №4 від 30.04.2026р. до Договору №2-16/01/26 про надання правової допомоги від 16.01.2026 р. вартість вищенаведеної правової допомоги в суді першої інстанції становить 30 000,00 гривень.

Доказами попередньо понесених витрат на професійну правничу допомогу є: Договір №2-16/01/26 про надання правової допомоги від 16.01.2026 р., Додаткова угода №4 від 30.04.2026 р., рахунок №4-2.1-2-16/01/26 від 30.04.2026, платіжна інструкція №467 від 05.05.2026 р. та опис виконаних робіт у справі.

Отже, при попередньому розрахунку Позивач несе витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Судом встановлено, що відповідно до Рахунку №4-2.1-2-16/01/26 від « 30» квітня 2026р на суму 30000 грн у вартість послуг з надання правничої допомоги відповідно до п. 2.1 Додаткової угоди №4 від 30.04.2026р. до Договору №2-16/01/26 від 16.01.2026р., включено - за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, збору доказів, підготовці позову, відповіді на відзив, апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу, касаційної скарги або відповіді на касаційну скаргу, участі у судових засіданнях, вчиненні інших процесуальних дій, передбачених Договором, задля представництва інтересів Клієнта по оскарженню в судовому порядку податкових повідомлень-рішень Львівської митниці №№ UA2090002026163 від 16.03.2026 та иА2090002026164від 16.03.2026

Водночас на час розгляду справи послуги по оформленню апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу, касаційної скарги або відповіді на касаційну скаргу ще не надавалися, а відтак такі витрати не понесені.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Відтак, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача у суді першої інстанції, повинен становити 10000 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-248, 256, 294, 295, 371 КАС України, суд

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати Податкове повідомлення-рішення Львівської митниці №UA2090002026163 від 16.03.2026 року;

3.Визнати протиправним та скасувати Податкове повідомлення-рішення Львівської митниці №UA2090002026164 від 16.03.2026 року;

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ХАНТЕР (місцезнаходження: 79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Кульпарківська, будинок 93а; код ЄДРПОУ: 44038625) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 26089 (двадцять шість тисяч вісімдесят дев`ять) гривні 72 копійки;

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: вул.Костюшка, 1, м.Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ХАНТЕР (місцезнаходження: 79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Кульпарківська, будинок 93а; код ЄДРПОУ: 44038625) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 (десять тисяч) грн.

6. У стягненні витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн відмовити

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03.08.2026

Суддя Коморний О.І.