Рішення № 138687161, 03.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7406/25

№ 2/183/2428/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа Друга самарійська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання права власності на нерухоме майно, в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позицій сторін у процесуальних заявах по суті.

У липні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в якому просять визнати за ними право власності, по частці, на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що 26 листопада 1949 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються дітьми подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

У шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за спільні кошти та сумісною працею збудували житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , однак свідоцтво про право власності на житловий будинок ними отримане не було.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після його смерті із заявою про прийняття спадщини звернулася їх матір ОСОБА_3 , яка отримала свідоцтво про право на спадщину на грошові внески.

10 грудня 1986 року Спаська сільська рада винесла рішення № 49, яким визнала право власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 . Свідоцтво про право власності видане російською мовою на ім`я « ОСОБА_6 ».

Зазначене свідоцтво ОСОБА_3 не отримала, оскільки видача такого свідоцтва могла відбуватися виключно на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської районної ради.

17 березня 1987 року виконавчий комітет Новомосковської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області виніс рішення № 96 (протокол 4) «Про затвердження рішень виконкомів Голубівської, Вільнянської, Орлівщинської, Спаської та Піщанської рад «Про визнання права особистої власності на житлові будинки».

Позивачам не відомо, з якої причини їх матір не отримала свідоцтво про право власності на свій житловий будинок, на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської районної ради народних депутатів № 96 (протокол 4).

В погосподарських книгах Спаської сільської ради домоволодіння зі спорудами за адресою що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , значилося зареєстрованим за ОСОБА_3 .

01 жовтня 1986 року був виготовлений технічний паспорт на означене домоволодіння, яке складалося з будинку «А», загальною площею 55,6 кв.м., житловою площею 37 кв.м., літньої кухні Б, Сараю В, погрібу в., літнього душу д, вбиральні, колодязю, огорожі, хвіртки.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла.

Позивачі звернулися із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до Другої самарійської державної нотаріальної контори, та отримали свідоцтво про право на спадщину на земельний пай.

У видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок позивачам було відмовлено, оскільки в свідоцтві про право власності на житло та в написанні імені спадкодавця маються розбіжності, які унеможливлюють видачу свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, свідоцтво про право власності на житло було втрачене власником будинку, а отримання його дублікату не можливе, оскільки у свідоцтві про право власності та в відомостях в реєстрі прав власності на нерухоме майно містяться різні дані щодо підстав його видачі та щодо номеру будинку.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивачів до суду з цим позовом.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження, цією ж ухвалою зобов`язано Другу самарійську державну нотаріальну контору надати копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2026 року призначено розгляд справи по суті.

Позиція сторін в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Медведовська Л.М. в судовому засіданні позов підтримали, надали детальні пояснення по суті позову, просили задовольнити позов в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

.

Представник відповідача Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без їх участі.

Представник третьої особи Другої самарівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу у його відсутність.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно дост.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідност.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про що свідчать їх свідоцтва про народження та свідоцтво про укладення шлюбу позивачки ОСОБА_1 (а.с. 7-10).

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 26 листопада 1949 року (а.с. 12).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13).

Після його смерті ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади (а.с. 15).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 44, складений виконавчим комітетом Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с. 16).

З матеріалів спадкової справи № 313/2015, заведеної Другою самарівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . у визначений законом строк звернулися із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 61), ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовилися від прийняття спадщини на користь позивачів (а.с. 62).

На момент смерті ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована за АДРЕСА_1 (а.с. 65), разом сином ОСОБА_2 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майено та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , його власником є ОСОБА_3 , підстава виненкнення права власності свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 , від 04.01.1987 року, виданого Спаською сільською радою (а.с. 71).

Згідно повідомлення Комунального підприємства «Самарівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» на адресу державного нотаріуса, власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 04.01.1987 року, відповідно до рішення № 49 виконкому Спаської Сільської ради від 10.12.1986 року, зареєстрованого в БТІ 04.01.1987 року за р.№ 28-1 (а.с. 71 звророт).

02.05.2025 року позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки в документах поданих для видачі свідоцтва про право на спадщину наявні розбіжності в імені та по батькові спадкодавця і власника, що не дає можливості встановити факт належності спадкового майна і видати свідоцтво про право на спадщину (зворот а.с. 72-73).

Судом було досліджено матеріали інвентаризаційної справи будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Так, матеріали інвентаризаційної справи містять дані про видачу Спаською сільською радою свідоцтва про право власності на житловий будинок на ім`я ОСОБА_3 (російською мовою ОСОБА_6 ), однак при цьому свідоцтво видане на будинок за АДРЕСА_2 . Свідоцтво видане на підставі рішення Спаської сільської ради народних депутатів № 49 від 10 грудня 1986 року.

Зазначене свідоцтво, як наполягають позивачі, ОСОБА_3 не отримувала, імовірно, означене свідоцтво на право особистої власності було втрачене спадкодавцем, про що свідчить відповідне повідомлення в газеті Новомосковська правда за 29 травня 2004 року № 41.

Крім того, згідно повідомлення Спаського старостинського округу Підгородненської міської ради, житловий будинок за АДРЕСА_1 , згідно по господарської книги № 5 стор. 65, особовий рахунок № НОМЕР_3 належить ОСОБА_3 , зміна нумерації житлового будинку АДРЕСА_1 не здійснювалася, найменування вулиці було перейменовано на АДРЕСА_1 (а.с. 22-23).

Крім того, виконавчим комітетом Новомосковської районної ради народних депутатів 17.03.1987 року прийнято рішення № 96, яким затверджено рішення виконкомів Голубівської, Вільнянської, Орлівщинської, Спаської та Піщанської сільської ради «Про визнання права особистої власності на житлові будинки, серед цих рішень є рішення виконкому Спаської сільської ради № 49 від 10 грудня 1986 року, яким за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок за АДРЕСА_1 (а.с. 27-29)

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1216,1222,1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач призначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одночасно із цим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку, судом встановлено, що через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у позивачів існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку із чим такий спір підлягає вирішенню шляхом ухвалення судового рішення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно дост.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Таким чином, з аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»). До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивачів немає, тому, відповідно ст.16 ЦК України, вони обрали правильний спосіб захисту свого порушеного права.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте за життя належним чином не зареєструвала своє право власності на нього, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємців права на спадщину.

Враховуючи те, що право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами, позивачі є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 1270 ЦК України прийняли спадщину, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогли через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спадковий будинок, у зв`язку з чим за ними належить визнати право власності на житловий будинок, в порядку спадкування за законом після смерті матері.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїзпроти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та MesropMovsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В той же час, враховуючи відсутність вини відповідача, суд приходить до висновку, що судові витрати необхідно покласти на позивача.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа Друга самарійська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання права власності на нерухоме майно, в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Позивач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач - Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 05520750, місцезнаходження за адресою: 51201, Дніпропетровська область,Дніпровський район, м. Підгородне, вул.Центральна, 46;

третя особа: Друга самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), код ЄДРПОУ 05466105, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Самар, пл. Героїв, 1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення було виготовлене 03 серпня 2026 року.

Суддя Сорока О.В.