Рішення № 138687045, 30.07.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/566/26

Провадження №2/0203/1282/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Гапоновій К.В.,

з участю:

-позивачки ОСОБА_1 ;

-представника відповідача Яндульського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

у с т а н о в и в:

1. 20 січня 2026 року позивачка через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що від січня 2004 року по жовтень 2025 року працювала у відповідача різних посадах. 02.10.2025 позивачка звільнилася за власним бажанням. Від шлюбу, який розірвано, вона має дитину-особу з інвалідністю з дитинства. Між тим, при звільненні відповідач не сплатив позивачці компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як жінці, що сама виховує дитину з інвалідністю. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 276 705,24 грн, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 448 711,20 грн (а.с.а.с. 1 - 7, 70, 71).

2. 19 березня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що позивачка не повідомляла відповідача про наявність у неї підстав для надання додаткової соціальної відпустки, як і не надавала відповідних доказів існування відповідних обставин. Викладене виключає будь-яку матеріальну відповідальність перед позивачкою (а.с.а.с. 90 - 98).

3. 21 травня 2026 року позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якому зазначила, що повідомляла роботодавця про наявність на її утриманні дитини з інвалідністю та статус матері-одиначки, отже при звільненні у нього виник обов`язок компенсувати невикористану додаткову відпустку (а.с.а.с. 208 - 210).

4. 18 червня 2026 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначення справи до судового розгляду по суті (а.с. 218).

5. Позивачка у судовому засіданні підтримала заявлений позов, пояснивши, що від січня 2004 року по жовтень 2025 року працювала у відповідача різних посадах. 02.10.2025 позивачка звільнилася за власним бажанням. Від шлюбу, який розірвано, вона має дитину-особу з інвалідністю з дитинства. Між тим, при звільненні відповідач не сплатив позивачці компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як жінці, що сама виховує дитину з інвалідністю. При цьому позивачка повідомляла роботодавця про наявність на її утриманні дитини з інвалідністю та статус матері-одиначки, отже при звільненні у нього виник обов`язок компенсувати невикористану додаткову відпустку.

6. Представник відповідача у суді заперечував проти позову, зазначивши, що позивачка не повідомляла відповідача про наявність у неї підстав для надання додаткової соціальної відпустки, як і не надавала відповідних доказів існування відповідних обставин. Викладене виключає будь-яку матеріальну відповідальність перед позивачкою.

7. Заслухавши пояснення позивачки, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

8. Судом було встановлено, що позивачка від 03.01.2004 по 02.10.2025 працювала у відповідача на різних посадах (остання - провідний фахівець) (а.с.а.с. 17 - 22).

9. Від шлюбу, який було розірвано 18.11.2002, позивачка має повнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має статус особи з інвалідністю ІІІ групи з дитинства (а.с.а.с. 13 - 16).

10. Позов побудовано на тому, що при звільненні відповідач не сплатив позивачці компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку як жінці, що сама виховує дитину з інвалідністю (111 днів), що є підставою для стягнення середнього заробітку за час такої несплати.

11. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

12. Згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

13. За правилами, встановленими частиною першою статті 117 КЗпП, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

14. Частиною першою статті 83 КЗпП визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

15. Аналогічне положення закону передбачено й статтею 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР).

16. За приписами статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП).

17. Одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

18. Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

19. Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

20. Для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

21. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

22. Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

23. За правилами, встановленими частинами 2, 3 статті 12 ЦПК, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

24. Частинами 1, 3 статті 13 ЦПК визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

25. За приписами статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

26. Відповідно до частин 1, 5 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

27. Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

28. Аналіз доказів, наданих позивачкою, у контексті приведених вище норм та висновків, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

29. Так, з огляду на зміст приведених вище норм процесуальним завданням позивачки було доведення суду належними, допустимими та достовірними доказами, із дотриманням принципу їх достатності (статті 77 - 80 ЦПК), факту обізнаності відповідача про перебування на утриманні позивачки сина-особи з інвалідністю з дитинства, а також статус позивачки матері одиначки.

30. Між тим, позивачка не надала суду жодного доказу, що свідчив би про повідомлення відповідача про зазначені обставини, що виключає виникнення у нього обов`язку сплачувати компенсацію за невикористану позивачкою додаткову соціальну відпустку.

31. Додатково про це свідчать надані відповідачем численні особові картки працівника, у жодну з яких протягом багатьох років позивачка не включила відомості про свій статус матері-одиначки, на утриманні якої перебуває дитина з інвалідністю (а.с.а.с. 102 - 118).

32. З огляду на викладене суд вважає за необхідне заявлений у справі позов залишити без задоволення.

33. Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 209 - 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) у позові до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ідентифікаційний код - 14360570; 01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складене 3 серпня 2026 року.

Суддя М.О. Католікян