Рішення № 138686098, 03.08.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Справа № 280/7356/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 02909973)

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622)

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазарева Альона Ігорівна (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622)

про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

17.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов Запорізької обласної прокуратури (далі позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазарева Альона Ігорівна (далі третя особа), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Лазаревої А.І. від 08.07.2026 ВП № 81434586 про відкриття виконавчого провадження та постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Лазаревої А.І. від 08.07.2026 ВП № 81434586 про стягнення виконавчого збору;

- залучити до розгляду у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Лазареву Альону Ігорівну;

- судові витрати у сумі 2 662,40грн стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача (адреса місцезнаходження: 69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, 29а, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800).

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані пункт 3 постанови від 08.07.2026 ВП № 81434586 про відкриття виконавчого провадження та постанова від 08.07.2026 ВП № 81434586 про стягнення виконавчого збору є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 17.07.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника Запорізької обласної прокуратури про забезпечення позову у справі №280/7356/26.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи. Роз`яснено сторонам, що справа буде розглянута протягом строку визначеного частиною 4 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладене в позовній заяві (вх.№40930 від 17.07.2026). Зокрема зазначено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 15.07.2025 заробітну плату, розраховану відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", яка складається з окладу на посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, щомісячної надбавки за вислугу років, а також інших виплат, передбачених Розділом ІХ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідно до довідки відділу фінансування та бухгалтерського обліку, яка долучена до позовної заяви, сума перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 , розрахована на виконання рішення суду у справі № 280/8826/25 з урахуванням щомісячної надбавки за вислугу років та раніше виплачених сум, складає 183 893,86 грн. Таким чином, фактично судом зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у сумі 183 893,86 грн, а тому наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер. Зауважено, що Верховний Суд у пункті 6 розділу ІІ постанови від 14.09.2022 у справі № 280/9443/21 встановив, що задовольняючи заявлені позовні вимоги суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 у справі № 280/873/20, зокрема, зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача вихідну допомогу при звільненні, а отже вирішено вимогу про захист права, що підлягає грошовій оцінці. Відповідно, за висновками цього суду спір, вирішений рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 у справі №280/873/20, мав майновий характер. Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Отже, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використанні останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якого виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Аналогічний висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 та від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19. Так, дії державного виконавця щодо розрахунку виконавчого збору як за виконання рішення немайнового характеру, є протиправними, оскільки рішення у справі № 280/8826/25 є рішенням майнового характеру. Таким чином, дії державного виконавця щодо розрахунку виконавчого збору є протиправними, оскільки він повинен становити 18 389,38 грн (10 відсотків від 183 893,86 грн). На підставі вищенаведеного представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№41618 від 22.07.2026). Окрім іншого вказано, що з аналізу резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі № 280/8826/25 слідує, що воно зобов`язує Запорізьку обласну прокуратуру здійснити конкретні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 15.07.2025 заробітну плату, розраховану відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», яка складається з окладу на посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, щомісячної надбавки за вислугу років, а також інших виплат, передбачених Розділом ІХ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених сум. Таким чином, суд не визначив остаточну грошову суму, яка підлягає стягненню на користь стягувача, а поклав на боржника обов`язок самостійно здійснити розрахунки, провести нарахування та забезпечити виплату. Водночас зазначено, що у разі якщо рішення у справі № 280/8826/25 розглядати як майнове, державний виконавець був би об`єктивно позбавлений можливості виконати вимоги зазначеної норми, оскільки у резолютивній частині судового рішення відсутня конкретно визначена сума грошових коштів, що підлягає стягненню. За таких обставин визначити розмір виконавчого збору у відсотковому співвідношенні до суми стягнення є неможливим. Крім того, довідка відділу фінансування та бухгалтерського обліку, яка містить розрахунок суми перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 , була долучена лише до позовної заяви у цій справі. Станом на момент відкриття виконавчого провадження така довідка у розпорядженні державного виконавця відсутня, а відтак не могла бути врахована під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору. Враховуючи викладене, державний виконавець виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження та визначаючи розмір виконавчого збору, діяв виключно в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Правильна кваліфікація судового рішення як такого, що містить вимоги немайнового характеру, зумовила обов`язок державного виконавця стягнути виконавчий збір у розмірі 34 588 грн, а тому підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.

Третя особа наданим ухвалою суду про відкриття провадження правом на подання пояснення щодо позову не скористалася, матеріали справи містять докази належного повідомлення Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої Альони Ігорівни про розгляд в Запорізькому окружному адміністративному суді справи №280/7356/26 (а.с.44).

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі №280/8826/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026, зокрема, зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити з 15.07.2025 заробітну плату, розраховану відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», яка складається з окладу на посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, щомісячної надбавки за вислугу років, а також інших виплат, передбачених Розділом ІХ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.12-21).

На виконання зазначеного рішення Запорізьким окружним адміністративним судом 23.06.2026 видано виконавчий лист щодо зобов`язання Запорізької обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 15.07.2025 заробітну плату, розраховану відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», яка складається з окладу на посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, щомісячної надбавки за вислугу років, а також інших виплат, передбачених Розділом ІХ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревою А.І. від 08.07.2026 відкрито виконавче провадження № 81434586 про зобов`язання Запорізької обласної прокуратури нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 з 15.07.2025 заробітну плату, розраховану відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», яка складається з окладу на посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, щомісячної надбавки за вислугу років, а також інших виплат, передбачених Розділом ІХ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених сум. Пунктом 3 зазначеної постанови стягнуто з Запорізької обласної прокуратури виконавчий збір у розмірі 34 588 грн (а.с.10).

Постановою про стягнення виконавчого збору старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазаревої А.І. від 08.07.2026 ВП № 81434586 із Запорізької обласної прокуратури стягнуто виконавчий збір у розмірі 34 588 грн (а.с.11).

Не погоджуючись з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 08.07.2026 та пунктом 3 резолютивної частини постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження Запорізька обласна прокуратура звернулася із даними адміністративним позовом про їх скасування до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункти 1, 16 частини третьої, четвертої статті 18 Закону №1404-VIII).

За частиною восьмою статті 19 Закону №1404-VIII особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За приписами статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Суд звертає увагу на те, що зміст вищенаведених правових норм свідчить про обов`язок виконавця одночасно із відкриттям виконавчого провадження вирішити питання про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, частина 2 статті 27 Закону №1404-VIII встановлює розмір виконавчого збору у розмірі 10 відсотків виходячи з суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Тож, для обрахунку розміру виконавчого збору, згідно положень частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII у рішенні, яке підлягає примусовому виконанню, має бути визначена сума, що підлягає примусовому стягненню.

В свою чергу, резолютивна частина рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі №280/8826/25, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 містить зобов`язання Запорізької обласної прокуратури нарахувати та виплатити з 15.07.2025 заробітну плату, розраховану відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», яка складається з окладу на посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, щомісячної надбавки за вислугу років, а також інших виплат, передбачених Розділом ІХ Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених сум.

Тобто, вказане рішення зобов`язує Запорізьку обласну прокуратуру вчинити дії щодо нарахування та виплати заробітної плати, однак таке рішення не визначає конкретних сум, які мають бути нараховані або стягнуті з боржника.

Таким чином, при відкритті виконавчого провадження у державного виконавця були відсутні відомості для обрахунку виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню, так як виконавчий документ таких відомостей не містить. В свою чергу, інших документів з інформацією про такі суми державному виконавцю під час відкриття виконавчого провадження надано не було.

Суд також звертає увагу на те, що в контексті положень Закону №1404-VIII (зокрема, ст. 63) рішеннями немайнового характеру є рішення, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі №280/8826/25 зобов`язано відповідача (боржника) вчинити певні дії, а не стягнути кошти, таке рішення не є рішенням майнового характеру.

При цьому, суд не заперечує того факту, що сам спір між ОСОБА_1 та Запорізькою обласною прокуратурою має під собою майновий інтерес (захист права на отримання належної грошової винагороди за виконану роботу) і фактичне виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 по справі №280/8826/25 має закінчитися нарахуванням та виплатою сум. Проте, це не змінює того факту, що саме рішення носить зобов`язальний характер, відповідно до якого відповідач має вчинити певні дії, а не сплатити чи нарахувати конкретну суму.

Слід також зазначити, що правові позиції у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 та від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 280/9443/21, на які покликається позивач, не є релевантними до спірних правовідносин.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження чи спростування цих обставин.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 287 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 02909973) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Лазарева Альона Ігорівна (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправними та скасування постанов, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.08.2026.

Суддя І.В.Садовий