Рішення № 138685932, 03.08.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 серпня 2026 року Справа № 280/4604/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 23 січня 2026 року №172050008045 про відмову мені в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати мені, ОСОБА_1 , з 23 грудня 2025 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає на території радіоактивного забруднення у селі Степангород Вараського району Рівненської області, яке відповідно до постанови КМ УРСР від 23.07.1991 №106 віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). Відповідно до довідки Володимирецької селищної ради Рівненської області від 02.12.2025 №647 позивач зареєстрований та постійно проживає у вказаному населеному пункті з 26.04.1986 року по теперішній час. Крім того, згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , яке було видане 27 грудня 1997 року Рівненською обласною радою, має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи. Позивач зазначає, що оскільки постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, а саме з 26.04.1986 року, та станом на 01.01.1993 року прожив у зазначеній зоні понад 3 роки, відповідно до статті 55 Закону №796-XII має право на зменшення пенсійного віку на 6 років, з яких: 3 роки початкова величина зниження пенсійного віку; 3 роки додаткове зниження пенсійного віку за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Таким чином, право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку у нього виникло з 22 грудня 2025 року. У зв`язку із вищенаведеним, 16 січня 2026 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення мені пенсії за віком відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Головного управління Пенсійною фонду України у Запорізькій області від 23 січня 2026 року №172050008045 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Підставою для відмови у призначенні пенсії відповідач зазначив відсутність необхідного строку проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року. У спірному рішенні відповідач вказав, що станом на 01.01.1993 року період мого перебування у зоні гарантованого добровільного відселення з дня аварії на Чорнобильській АЕС становить 1 рік 5 місяців 13 днів, у зв`язку із чим дійшов висновку про відсутність у мене права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII. З указаним рішенням відповідача категорично не погоджується та вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зареєстрований та постійно проживає у селі Степангород Вараського району Рівненської області з 26.04.1986 року по теперішній час. Таким чином, станом на 01.01.1993 року було прожито у зоні гарантованого добровільного відселення понад 6 років, що повністю відповідає вимогам пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII. Крім того, оскільки проживав у зазначеній зоні з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 31 липня 1986 року, вважає, що також набув право на початкову величину зниження пенсійного віку у розмірі 3 років. Отже, наявне право на зменшення пенсійного віку на 6 років та, відповідно, право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796 XII. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 19.05.2026 відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

09.06.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 16.01.2026 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991. Вік заявника 54 роки 00 місяці 25 днів. Страховий стаж становить 54 роки 00 місяці 25 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Період проживання станом на 01.01.1993 року 01 рік 05 місяців 13 днів (необхідно 3 роки). Надана позивачем довідка №647 від 02.12.2025 підтверджує лише факт реєстрації, а не факт постійно проживання у зоні гарантованого, добровільного відселення. До періоду проживання не враховано: період навчання в Бродівському педагогічному училищі Львівської області з 01.09.1987 по 30.06.1991, не підтверджено, що навчальний заклад знаходиться на території, яка відноситься до території радіоактивного забруднення. Зазначає, що факт проживання у зоні гарантованого, добровільного відселення до 01.01.1993 року необхідно підтвердити довідкою про періоди навчання та місцезнаходження навчального закладу, надавши довідку територіальному органу Пенсійного фонду України відповідно до Порядку №22-1. Будь-які періоди тимчасового перебування позивача у зоні гарантованого, добровільного відселення не може вважатися постійним проживанням в даній місцевості і не підлягає зарахуванню у період постійного проживання. Також не враховано період проходження військової служби з 01.07.1991 по 17.05.1993, тому що місцезнаходження позивача за цей період та відомості про перебування на території, яка відноситься до зони гарантованого, добровільного відселення, не значиться. Вказує на те, що факт проживання у зоні гарантованого, добровільного відселення до 01.01.1993 року необхідно підтвердити довідкою про місцезнаходження військової частини, місце проходження військової служби. Отже, вважає, що відповідачем правомірно прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п.2 ст.55 Закону №796, оскільки не підтверджено проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років на 01.01.1993 рік. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

08.06.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з позицією відповідача та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

З 06.07.2026 по 02.08.2026 суддя Сіпака А.В. перебував у відпустці, відповідно до довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 27.07.2026 №02-35/26/54.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач 16.01.2026 року звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №172050008045 від 23.01.2026, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у звязку з відсутністю необхідного строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Повідомлено, що вік позивача на момент звернення становить 54 років 0 місяців 25 днів. Страховий стаж позивача складає 29 років 02 місяців 02 днів. Не враховано період навчання в Бродівському педагогічному училищі Львівської області з 01.09.1987 по 30.06.1991, а також період проходження військової служби з 01.07.1991 по 17.05.1993. Зазначено, що період проживання станом на 01.01.1993 року 01 рік 05 місяців 13 днів (необхідно 3 роки).

Позивач, не погоджуючись з такою відмовою органу Пенсійного фонду, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (далі по тексту - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №796-ХІІ підставами для відселення громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є положення Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Етапи відселення визначаються Концепцією.

Населення, яке проживає у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, підлягає обов`язковому відселенню.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 27.12.1997 року позивач має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3).

Відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - зменшення пенсійного віку становить 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Згідно примітки до ст.55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Аналіз наведених вище норм дає підстави стверджувати, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:

- наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;

- факт проживання чи праці у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, станом на 1 січня 1993 року, проживання або відпрацювання у цій зоні не менше 2 років;

- досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви про призначення пенсії додано довідку Володимирецької селищної ради Рівненської області №647 від 02.12.2025 року, згідно якої ОСОБА_1 в період з 26.04.1986 року по теперішній час зареєстрований та постійно проживає в м. Спепангород Вараського району Рівненської області яке, відповідно до постанови КМ УРСР від 23.07.1991 № 106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3).

Про вказане свідчить і посвідчення серії НОМЕР_2 від 27.12.1997 року, згідно із яким позивач має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3).

Таким чином позивач проживав на території зони гарантованого добровільного відселення, що надає йому право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону №796-XII.

Суд також зазначає, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).

Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 22.03.2018 (справа № 588/538/16-а), від 23.05.2018 (справа № 398/3509/16-а), від 22.01.2019 (справа № 295/1087/17), від 15.01.2021 (справа № 520/7846/17), від 08.06.2022 (справа № 805/3752/18-а) та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при вирішення цієї справи.

За змістом п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. №501 (в редакції на час видачі позивачу посвідчення), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Пунктом 10 Порядку №501 було передбачено, що видача посвідчень провадиться громадянам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 5).

Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Отже, Законом №796-ХІІта Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а, від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.10.2018 у справі №212/12245/13-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а, від 22.06.2022 у справі №362/1209/17, від 30.08.2022 у справі №357/6372/17, від 21.09.2023 у справі №280/6884/21.

Відтак, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Надаючи особі посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.

Тобто, факт видачі позивачу уповноваженим органом посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує те, що позивач постійно проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 не менше строку, необхідного для набуття особою статусу особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.

Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи до суду не надано і матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що позивач має необхідні документи, що підтверджують його право на пільги: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3 та довідку про проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. В той же час, досягнення позивачем відповідного віку та наявність необхідного страхового стажу відповідачем не спростовується.

Посилання відповідача на те, що до періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди навчання в Бродівському педагогічному училищі Львівської області з 01.09.1987 по 30.06.1991 та проходження військової служби з 01.07.1991 по 17.05.1993, які не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, суд до уваги не приймає, оскільки такі доводи належними та допустимими доказами не підтверджені, а лише ґрунтуються на власній позиції пенсійного органу.

Відтак суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23 січня 2026 року №172050008045 є протиправним, а тому таке рішення належить скасувати.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності прийнятого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23 січня 2026 року №172050008045 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 23.12.2025.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.08.2026.

Суддя А.В. Сіпака