Рішення № 138685456, 03.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/9263/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу від 23.03.2026р., наказу №87 від 24.03.2026р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.04.2026р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 29.04.2026р., просить:

- визнати протиправним та скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.03.2026, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира №87 від 24.03.2026р. Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.03.2026р. його було примусово доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де він перебував до його примусової мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_1 . Позивач зазначив, що пред`явив групі оповіщення РТЦК та СП свій еВОД, у якому були відсутні відомості про порушення ним правил військового обліку, проте, незважаючи на наведене, посадові особи силоміць із застосуванням фізичної сили заштовхали його в «бусик» та повезли в невідомому напрямку, працівники поліції, при цьому, на його звернення до них щодо припинення протиправних дій, уваги не звертали, жодних протоколів про адміністративне затримання чи видання повістки не вчиняли, позбавили можливості повідомити рідних та скористатися правовою допомогою, фото та відеофіксація ними не велася. Також позивач зазначив, що перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання не змінював, із заявою до відповідача-1 про взяття на облік не звертався, порушником військового обліку не являвся, відповідні протоколи чи постанови щодо нього не складались. Проте, у супроводі посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 його було примусово (у супроводі осіб з автоматами) доставлено до медичного закладу для проходження ВЛК, йому не дали можливості пред`явити медичні документи щодо його стану здоров`я, під погрозами його змусили пройти лікарів, такий медичний огляд тривав 20 хвилин, на його скарги щодо стану здоров`я, інформація про яке міститься у системі Хелсі, ніхто з лікарів уваги не звернув, як наслідок, було прийнято рішення ВЛК про визнання його придатним до несення військової служби, відповідний висновок ВЛК йому не вручався, направлення на проходження ВЛК не формувалося та йому не вручалось, що, на його переконання, є порушення відповідної процедури проведення ВЛК, встановленої п.68, п.74 Порядку №560. Також позивач зазначив, що вважає його призов на військову службу під час мобілізації, здійснено не в порядку, діючого законодавства, незаконно, тобто без дотримання процедури такого призову, а саме: його затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулося без наявності таких підстав, оскільки він не був порушником правил військового обліку; повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , направлення на проходження ВЛК, повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби йому не вручались під особистий підпис; відповідачем-1 не було організовано проведення заходів професійно-психологічного відбору громадян від призову на військову службу в порушення наказу МОУ №272 від 12.09.2022р.; затримання осіб, як захід забезпечення провадження у справах за КУпАП, входить до компетенції Національної поліції та інших органів у випадках, визначених у ст.262 КУпАП і до цього переліку центри комплектування не віднесено, що, на переконання позивача, є порушенням процедури призову на військову службу під час мобілізації, встановленої Законом №3543-ХІІ, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядком №560, яка здійснена з порушенням процедури його затримання і доставки, оскільки таке адміністративне затримання може застосовуватися лише для забезпечення розгляду адміністративної справи про адміністративне правопорушення, але не для примусового направлення особи до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів чи виконання наказів військового командування, тобто, використання такого заходу (затримання та доставлення до ТЦК та СП) з іншою метою, позивач вважає порушенням його прав та інтересів та є протиправним, здійсненим з порушенням Положення №154, пунктів 31, 35, 40, 68,74, 74-1 та 81 Порядку №560 та ч.6 ст.22 Закону №3543-ХІІ в частині обов`язкового проведення процедури фото та відео фіксації вручення повісток, такі відео записи на момент подання позову до суду відповідачем-1 не були надані на запит адвоката. Окрім того, позивач зазначив і про те, що порушення вищеописаної процедури його призову на військову службу, порушення організації проведення ВЛК, є протиправними діями відповідача-1, які тягнуть за собою визнання протиправними і скасування всіх інших рішень, які були прийняті відповідачем-2 на основі оспорюваного наказу про його призов на військову службу, у зв`язку із чим просив захистити його порушене право внаслідок незаконної мобілізації шляхом зобов`язання відповідача-2 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , як ефективного захисту порушеного права. У відповіді на відзив відповідача-1, представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, які наведені були ним і у позові.

Ухвалою суду від 19.05.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 18.06.2026р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідачів-1,2 надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності оспорюваних наказів з урахуванням обставин, викладених у позові; надати докази дотримання відповідачем-1 процедури призову на військову службу, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачами-1,2 у їх електронних кабінетах фактично 21.05.2026р. (у робочий час), що підтверджується змістом довідок про доставку електронних листів та є належним повідомленням відповідачів-1,2 про час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 КАС України, наявних у справі.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» Відповідачем-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) було подано відзив на позов, у якому представник відповідача-1 просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з працівниками поліції позивач був доставлений (супроводжений) до відповідача-1 23.03.2026р. як порушник правил військового обліку. Відповідно до алгоритму, позивача було доставлено до обласного мобілізаційного центрального пункту №1 для проходження ВЛК, черговою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідності до п.74-1 Порядку №560 направлення для проходження ВЛК було сформовано в електронній формі за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідачем-1, відповідна ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 визнала позивача придатним до військової служби за гр.ІІ ст.53в, 39в, що підтверджено відповідною довідкою від 23.03.2026р. №2026-0323-2223-0770-7 у зв`язку і чим, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.03.2026р. №1316 позивач з 24.03.2026р. був призваний відповідно до мобілізаційного призначення і направлений до військової частини НОМЕР_1 , а також і знятий з військового обліку. Також представник відповідача -1 зазначив і про те, що через те, що фото, відео записи з боді-камер зберігаються 30 днів із дати завантаження, тому докази дотримання групою оповіщення процедури вручення позивачеві повістки 23.03.2026р. не може бути надано, також і протокол затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 не має змоги надати, оскільки такий протокол не є документом ІНФОРМАЦІЯ_2 . У контексті вказаного, представник відповідача-1 наголосив на тому, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто, такою, що вже відбулася, а визнання процедури протиправною, не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу за висновками, які містяться у постанові Верховного Суду від 05.02.2025р. у справі №160/2592/23 та в силу їх подібності до спірних правовідносин ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при розгляді цієї справи.

Також згаданою вище ухвалою суду від 19.05.2026р. у відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у порядку, встановленому ст.80 КАС України були витребувані копії документів, зокрема:

- копію повістки (мобілізаційного розпорядження) щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, а також докази вручення даної повістки під особистий підпис.

Зазначений документ відповідач-1 мав обов`язок надати до суду у строк для подання відзиву на позов.

При цьому, суд звертає увагу відповідача-1 на те, що саме цей документа (повістка про призов на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби) є основним документом для проведення подальших дій щодо призову позивача на військову службу та відправлення до місць проходження військової служби згідно до процедури, встановленою п. 90 Порядком №560.

Станом на момент розгляду даної справи відповідні докази, що свідчать про вручення згаданої повістки (мобілізаційного розпорядження) під особистий підпис позивачу відповідачем-1 суду не надані, про причини їх не надання суд не повідомлено (у відзиві на позов такі посилання щодо неможливості надання саме цього документа відсутні).

30.06.2026р. відповідачем-2 (Військовою частиною НОМЕР_1 ) через систему «Електронний суд» було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача-2 відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період покладена на ТЦК та СП. Водночас, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП. Позивача наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 24.03.2026р. №87 було зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення, з дня зарахування до списків особового складу такий військовослужбовець набуває статусу військовослужбовця, вказаний наказ є виконаним з моменту його зарахування до списків особового складу в/ч. За таких обставин, представник відповідача-2 вважає, що протиправність оспорюваного наказу відсутня, тому вказаний наказ не підлягає скасуванню, а отже, відсутні і підстави для звільнення позивача з військової служби.

Також у відзиві на позов, представник відповідача-2, посилаючись на територіальну віддаленість між підрозділами в/ч НОМЕР_1 , великий об`єм інформації та документів, необхідних для підготовки відзиву на позов, просив визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними та (поновити) продовжити встановлений судом процесуальний строк на підставі ч.1, ч.2 ст. 121 КАС України.

Розглянувши вищенаведене клопотання відповідача-2, викладене у відзиві на позов, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається протягом 15 календарних днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними ч.1 ст.121 наведеного Кодексу.

За приписами ч.2 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ухвалою суду від 19.05.2026р. відповідачеві-2 було встановлено строк для надання відзиву на позов, який становив 15 календарних днів з дня отримання зазначеної ухвали суду, що відповідає вимогам ст.261 КАС України.

Наведена ухвала суду від 19.05.2026р. була отримана відповідачем-2 у його електронному кабінеті 21.05.2026р. (робочий час) згідно до вимог ст.ст.18,251 КАС України, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа, наявної у справі.

Відтак, згідно до вимог ч.2 ст.162 КАС України та ухвали суду від 19.05.2026р. відповідач-2 мав обов`язок подати до суду відзив на позов у строк, починаючи з 22.05.2026р. по 06.06.2026р. включно.

Як встановлено судом з відомостей системи «Електронний суд» відзив на позов відповідачем-2 був поданий 30.06.2026р.

Тобто, із наведених встановлених обставин та аналізу наведених процесуальних норм слідує, що строк для подання відзиву на позов відповідачем-2 пропущений на 24 календарних дні.

А оскільки клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов відповідачем-2 було подано 30.06.2026р., тобто після закінчення встановленого судом строку (останній день його подання було -06.06.2026р.), відтак, вказаний строк не підлягає продовженню судом, так як згадане клопотання в частині продовження строку для надання відзиву на позов, подане всупереч вимогам ч.2 ст.121 КАС України.

Надаючи правову оцінку причинам поважності його пропуску, які наведені у відзиві на позов, а саме: територіальна віддаленість підрозділів в/ч НОМЕР_1 , великий об`єм інформації та документів, необхідних для підготовки відзиву на позов, суд не находить підстав для визнання цих причин поважними, оскільки відповідачем-2 до суду на підтвердження таких обставин жодних доказів не надано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що вказані причини не відповідають дійсності особливо щодо великого об`єму інформації, оскільки вказаною ухвалою суду у відповідача-2 було витребувано лише копію поіменних списків, мобілізаційного розпорядження, облікових документів, рапортів майора ОСОБА_2 (вх. №9309/1,2 від 24.03.2026), відзив складений відповідачем-2 всього лише на 7 аркушах, у якому, зокрема, наведено (скопійовано) лише норми права та відзив не містить посилань на «великий об`єм документів», тому ці обставини не можуть бути визнані судом поважними причинами для поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов без підтвердження їх будь-якими доказами, у зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що у задоволенні вищенаведеного клопотання відповідачеві-2 слід відмовити.

02.07.2026р. представником відповідача-1 через систему «Електронний суд» були подані додаткові пояснення щодо порядку видачі довідки про доставлення (супроводження), у який останній зазначив, що позивач був доставлений групою оповіщення до ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з працівниками поліції 23.03.2026р. як порушника правил військового обліку, що підтверджено відповідною Довідкою про доставлення (супроводження) громадянина до ІНФОРМАЦІЯ_2 , така довідка відповідачем-1 була видана згідно до розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 30.10.2025р. №984/17895 з використанням Алгоритму роботи посадових осіб Р(М)ТЦК та СП при доставленні (супроводженні) поліцейськими громадянина, який вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП на виконання розпорядження головнокомандувача ЗСУ від 24.10.2025р. №134638/С. Довідка про доставлення громадянина до ІНФОРМАЦІЯ_2 видається представнику поліції та підписується посадовою особою, яка здійснила прийом громадянина. Посадова особа, яка здійснює прийом доставлених (супроводжених) військовозобов`язаних та підписує довідки є визначена посадова особа, яка заступає в добовий наряд чи чергування на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким чином така довідка від 23.03.2025р. була видана представнику поліції, який працює в ВП №4, Трубчанінову, номер жетону 0048687, такою особою по відношенню до позивача щодо його доставлення та прийому був лейтенант ОСОБА_3 .

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об`єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 03.08.2026р. судовий розгляд даної справи на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 03.08.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 03.08.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією закордонного паспорта позивача №19770329-06693 від 01.11.2018р. дійсного до 01.11.2028р. фотокопія якого наявна у справі.

ОСОБА_1 перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний за зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) в ІНФОРМАЦІЯ_3 (раніше ІНФОРМАЦІЯ_7 ) з 13.06.1996р., був визнаний непридатним до в/с в мирний час, обмежено придатний у військовий час пот гр.І ст.54в, про що свідчать відомості, які містяться у копії військового квитка позивача серії НОМЕР_2 виданим ІНФОРМАЦІЯ_8 22.07.1996р., а також копії облікової картки позивача.

23.03.2026р. о 23:05 год. позивача було затримано посадовими особами (групою оповіщення) ІНФОРМАЦІЯ_2 та доставлено до вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується змістом копії Довідки про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП без дати, без підпису уповноваженої на її складання особи з боку ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була додана до відзиву на позов.

02.07.2026р. представником відповідача-1 до додаткових його пояснень уже була надана відповідна копія Довідки про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП без дати, проте, у графі «Посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_9 *» зазначено «Черговий групи контролю л-т підпис ОСОБА_3 ».

Як видно зі змісту згаданої Довідки про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП (позивача у справі) без дати, затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 мало місце через «Порушення ВО з 18.03.2026 по 17.03.2027 коментар: Особу доставлено. Скасовано автоматично».

Факт затримання та доставлення позивача 23.03.2026р. о 23:05 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 за вчинення адміністративного порушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, підтверджено і представником відповідача-1 у його відзиві на позов.

Відтак, із наведених встановлених обставин, слідує, що, починаючи з 23:05 год. 23.03.2026р. позивач примусово утримувався посадовими особами відповідача-1 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (що підтверджено і представником відповідача-1 у відзиві на позов) протягом однієї доби та 24.03.2026р., у нього було вилучено співробітниками РТЦК та СП мобільний телефон, що свідчить про позбавлення позивача телефонного та іншого зв`язку, а відповідно, і позбавлено можливості скористатися правовою допомогою та таке примусове утримання позивача у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 без будь-яких документів, які б підтверджували його затримання (протоколу про адміністративне затримання саме поліцейським), може бути кваліфіковано відповідними державними органами, за заявою позивача, як позбавлення громадянина волі, що є кримінальним правопорушенням, передбаченим ст.146, ст.146-1 КК України.

Далі, позивач у позові зазначив, що із застосуванням до нього фізичної сили особами у зеленій формі та зі зброєю в руках (автоматами) його примусово було доставлено до медичного закладу та застосуванням погроз йому було проведено медичний огляд ВЛК.

Направлення на проходження медичного огляду ВЛК у встановленому порядку, сформованого та підписаного КЕП саме 23.03.2026р. за процедурою, визначеною Порядком №560 під особистий підпис позивачу також не вручалося, таких доказів відповідачем-1 суду не надано.

Незважаючи на відсутність відповідного Направлення на проходження ВЛК, не вручення його позивачеві, комісією ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 було складено Довідку ВЛК №2026-0323-2223-0770-7 від 23.03.2026р. з висновком про придатність позивача до служби на підставі статті 53в, 39в графи ІІ розладу хвороб, графи ТДВ, вказана Довідка позивачу не вручалась (такі докази відповідачем-1 суду не надані).

Після оформлення Довідки ВЛК від 23.03.2026р., начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято Наказ (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 24.03.2026р. за №1316 (далі - Наказ №1316), що підтверджується його копією, наявною у справі.

За змістом згаданого Наказу №1316 позивача у справі ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

В свою чергу, командиром військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026р. за №87 позивача у справі ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з призначенням на відповідну посаду, що підтверджується копією Витягу з наказу, наявного у справі.

Як вбачається із змісту згаданого Витягу з наказу №87, одною із підстав для його зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 був поіменні списки, мобілізаційні розпорядження, облікові документи, рапорти майора ОСОБА_2 (вх. №9309/1,2 від 24.03.2026р.).

Згідно п. 3 Поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.03.2026р. №3257 встановлено, що час прибуття, зокрема, ОСОБА_1 , в пункт призначення ( АДРЕСА_2 в/ч НОМЕР_1 ) 24.03.2026р. 15 годин 00 хвилин.

Тобто, із наведених встановлених судом обставин слідує, що примусова мобілізація позивача для проходження ним військової служби в особливий період відбулася протягом менше 1 доби ( починаючи з 23.03.2026р.- 23:05 год. по 24.03.2026р. - 15:00 год.).

Позивач, вважаючи вищенаведену примусову мобілізацію, оформленою вищенаведеними наказами від 24.03.2026р. №1316 та №87 незаконною, вчиненою з порушенням процедури, встановленої чинним законодавством України, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

При цьому, перевіряючи правомірність дій відповідачів-1,2 щодо прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії стосовно призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зарахування до списків особового складу військової частини, суд вважає, що у даному випадку, слід вийти за межі позовних вимог та перевірити правомірність прийняття відповідачем-1 наказу від 24.03.2026р. №1316 про призов позивача на військову службу під час мобілізації (номер якого позивачем у позові не зазначений, а дата зазначена невірно), який був наслідком мобілізації позивача (що фактично є спірним питанням за даним позовом), виходячи з повноважень суду, визначених ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Щодо повноважень посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 (безпосередньо групи оповіщення, яка працювала 23.03.2026р. о 23:05 год.) під час виконання своїх обов`язків з оповіщення військовослужбовців в частині примусового затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , примусового доставлення до закладу охорони здоров`я та примусу до проходження ВЛК із застосуванням фізичного насилля та погроз, що є однією із підстав порушення процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Приписами п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, з-поміж іншого, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

30 грудня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №1487, якою затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

- виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

- організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

- організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

- забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів;

- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

- розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560).

Умови та порядок перевірки військово-облікових документів під час мобілізації визначені пунктами 50 54 Порядку №560, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно до пункту 50 згаданого Порядку №560 передбачено, що право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі уповноважені представники).

Під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації пункт 52 Порядку №560.

Згідно пункту 54 Порядку №560 встановлено, що під час перевірки ВОД:

- уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний назвати своє прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), посаду, а також пред`явити службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, разом з паспортом громадянина України (посвідченням офіцера, військовим квитком);

- поліцейські та представники органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби відрекомендовуються у порядку, визначеному наказами керівників Національної поліції та Держприкордонслужби відповідно.

У ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов`язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022р. №1487 або Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення ПРОПОНУЄ резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) ПРОСЛІДУВАТИ до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. ІЗ ЗАЗНАЧЕНОЮ МЕТОЮ ГРОМАДЯНИНУ ОФОРМЛЮЄТЬСЯ ТА ВРУЧАЄТЬСЯ ПОВІСТКА.

Тобто, із наведеної норми слідує, що якщо громадянин порушує правила військового обліку, то зазначене не звільняє посадових осіб відповідача-1 (групи оповіщення) від виконання своїх обов`язків та ОФОРМЛЕННЯ І ВРУЧЕННЯ ТАКОМУ ГРОМАДЯНИНУ ПОВІСТКИ З ЦІЄЮ МЕТОЮ.

У даному випадку, 23.03.2026р. вказані процедурні приписи посадовими особами відповідача-1 були проігноровані, відповідна повістка та вручення її позивачеві не мали місця, що свідчить про грубе порушення відповідної процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідачем-1 інших доказів на спростування вищенаведених обставин, суду не було надано.

Далі, вказаними приписами передбачено, що у разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.

Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.

Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За приписами ст.261 КУпАП України визначено, що про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Із аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що група оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 має повноваження діяти чітко до наведеної процедури та повноваженнями на примусове затримання та доставлення військовозобов`язаного, прийому такої особи за Довідкою, яка не передбачена жодним нормативно-правовим актом у ІНФОРМАЦІЯ_2 його посадовими особами, примусове утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 без належних для цього умов для такого утримання, вищевказаними нормативно-правовими актами, такими повноваженнями не наділена.

А приписами п.79 наведеного Порядку №1487 чітко встановлено, що право на затримання військовозобов`язаного (у разі порушення військовозобов`язаним правил військового обліку) і доставлення його до ТЦК та СП, має лише поліцейський, який має скласти відповідний протокол про таке затримання.

Відповідний протокол про затримання підписується затриманим, а у разі відмови затриманого від підписання такого протоколу у ньому робиться про це запис.

До того ж, метою такого затримання та доставлення військовозобов`язаного до ТЦК та СП може бути лише необхідність складання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно такого військовозобов`язаного.

При цьому, примусове утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 затриманого військовослужбовця з іншою метою, ніж складання постанови про адміністративне правопорушення, вищенаведеними приписами законодавства у сфері мобілізації не передбачено.

Відповідно, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що у разі порушення громадянином правил військового обліку, група оповіщення має оформити та вручити такій особі повістку, у разі відмови у її отриманні, посадові особи ТЦК та СП мають скласти відповідний акт про відмову у її отриманні, ЗАПРОПОНУВАТИ ПРОСЛІДУВАТИ до ТЦК та СП, і лише у разі відмови прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_9 , поліцейський, який входить до групи оповіщення, може провести адміністративне затримати та доставлення такої особи до ТЦК та СП із дотриманням вимог ст.261 КУпАП, і тільки з метою притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку ( ст.ст. 210, 210-1 КУпАП).

Відтак, відповідне затримання та доставлення до РТЦК та СП військовозобов`язаного метою якого є примусовий призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, менше як одну добу (без оформлення направлення на ВЛК, без можливості надати медичні документи про свій стан здоров`я для оцінки відповідними фахівцями, без вручення повісток і т.д.), вказаними приписами не передбачено, суперечить вище дослідженим судом повноваженням працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 і встановленій вказаними приписами процедурі.

Наведена процедура була визначена самою Державою Україна та втілена у вищенаведених підзаконних нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України, а відтак, не може ігноруватися посадовими особами державних органів, зокрема, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим така процедура, носить для них обов`язкових характер.

Судом у ході судового розгляду даної справи доказів, які б свідчили про дотримання групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 вищенаведених вимог Порядку №560, а саме: здійснення відеофіксації оповіщення позивача саме 23.03.2026р., о 23:05 год. перевірку даних ВОД позивача із використанням даних згаданого Реєстру із застосуванням вищенаведених технічних пристроїв, виписування та вручення повістки позивачеві, складання акту про відмову в отриманні позивачем повістки, складання поліцейським протоколу про адміністративне затримання в порядку ст.ст. 261,262 КУпАП, відповідачем-1 та його представником, суду не надано.

При цьому, за наведеними вище процедурою, позивача мав право затримати до доставити до ІНФОРМАЦІЯ_2 , лише поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, за порушення ним правил військового обліку для складання постанови (протоколу) про адміністративне правопорушення за ст.ст.210, 210-І КУпАП.

В матеріалах справи також відсутні і докази, які б свідчили про складання саме 23.03.2026р. посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно позивача протоколу або постанови про адміністративне правопорушення за порушення ним правил військового обліку, з урахуванням того, що позивач міг бути затриманий та доставлений до згаданого ІНФОРМАЦІЯ_2 саме із цією метою.

Так, як встановлено судом зі змісту Постанови №R443867 про закриття справи про адміністративне правопорушення (за наявності заяви особи про те, що вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності) від 25.03.2026р. за змістом якої справу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.2101 КУпАП стосовно позивача начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було закрите.

Надаючи правову оцінку згаданій вище постанові №R443867 про закриття справи про адміністративне правопорушення (за наявності заяви особи про те, що вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності) від 25.03.2026р. копія якої була додана відповідачем-1 до відзиву на позов, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом зі змісту вказаної постанови, прийнятої начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 25.03.2026р., вона була прийнята на підставі особистої заяви позивача, поданої в паперовій формі.

Разом з тим, враховуючи, що позивача було примусово доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 та останній утримувався у даному приміщенні з 23.03.2026р. - 23:05 год. до 24.03.2026р. до 15:00 годин, був позбавлений мобільного зв`язку, позбавлений правом скористатися послугами на надання йому правової допомоги (що не спростовано відповідачем-1 у відзиві на позов), відповідно, написання такої заяви позивача без відповідного примусу з боку посадових осіб відповідача-1, є сумнівним, оскільки позивач у позові зазначив про здійснення на нього психологічного тиску, фізичного насилля та погроз, тому ці події та дії посадових осіб відповідача-1 підлягають перевірці у межах кримінального провадження.

До того ж, суд зазначає, що у даній постанові зазначено, що датою надходження від особи заяви - заява позивача про визнання ним адміністративного правопорушення, є 25.03.2026р.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, 24.03.2026р. о 15:00 годині позивач уже прибув до військової частини НОМЕР_1 та 24.03.2026р. був зарахований до списків особового складу даної військової частини, про що свідчить інформація, яка міститься у Поіменному списку від 24.03.2026р. №3257 та у Витязі із наказу в/ч НОМЕР_1 від 24.03.2026р. №87.

Відтак, із наведених даних, слід зробити висновок, що позивач не міг особисто подати заяву про визнання адміністративного правопорушення до ІНФОРМАЦІЯ_2 саме 25.03.2026р., оскільки з 24.03.2026р. уже перебував у військовій частині НОМЕР_1 .

Також згадана постанова не містить ні дати, ні часу вчинення адміністративного правопорушення позивачем, не зазначено, які саме обставини та факти, вчинені позивачем, містили склад адміністративного правопорушення (не зазначено, яке конкретно позивачем вчинене правопорушення та коли саме).

Враховуючи наведене та те, що вказана постанова про закриття справи про адміністративне правопорушення не містить конкретного адміністративного правопорушення, яке було вчинене позивачем, не зазначено дати та складу адміністративного правопорушення, подання згаданої заяви позивачем особисто у паперовій формі у день 25.03.2026р., коли він уже з 24.03.2026р. перебував у військовій частині НОМЕР_1 , суд приходить до висновку, що з боку посадових осіб відповідача-1 (зокрема, начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 ), мали місце факти можливого підроблення/фальсифікації документів, які підлягають перевірці відповідними правоохоронними органами у порядку кримінального судочинства.

Відтак, вказана постанова від 25.03.2026р. про закриття справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача визнається судом неналежним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення (порушення позивачем правил військового обліку) у розумінні ст.73 КАС України.

Також, як установлено судом із матеріалів справи, 23.03.2026р. позивач був затриманий та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 (у якому не перебував на обліку) з метою його подальшої примусової мобілізації для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, менше ніж за одну добу (з 23.03.2026р. з 23:05 год. до 24.03.2026р. до 15:00 год.), що підтвердив сам представник відповідача-1 у відзиві на позов.

При цьому, факт затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджений представником відповідача-1 шляхом подання копії Довідки про доставлення (супроводження) громадянина (ки) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно затримання позивача 23.03.2026р. о 23:05 годині за порушення ним військового обліку з 18.03.2026 по 17.03.2027, копія якої додана до відзиву на позов.

Разом з тим, жодних доказів, які б свідчили про порушення правил військового обліку позивачем у згаданий період з 18.03.2026 по 17.03.2027 до відзиву на позов відповідачем-1 не надано.

Надаючи правову оцінку зазначеній довідці, судом встановлено, що вказана Довідка не містить ні дати, ні номеру, ні підпису відповідальної особи ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою вона складена.

Форма зазначеної Довідки про доставку (супроводження) до ТЦК та СП жодним підзаконними нормативно-правовими актами не затверджена, таких доказів відповідачем-1 суду не надано.

А відтак, вказана Довідка лише підтверджує незаконність та протиправність дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 і не може бути підтвердженням правомірності затримання та доставлення позивача до згаданого ТЦК та СП, оскільки жодними нормами вищенаведеного чинного законодавства складання відповідачем -1 таких Довідок, форма, якої не визначена та не затверджена жодними нормативно-правовими актами, не передбачено.

Судом критично надається і оцінка відомостям, які містяться у зазначеній Довідці про те, що позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки зазначене не відповідає дійсності, так як на момент затримання та доставлення позивача до відповідача-1, останній станом на 23.03.2026р. перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (за адресою свого місця проживання АДРЕСА_1 ), про що свідчать відомості, які містяться в обліковій картці позивача.

Також є безпідставними та неспроможними і аргументи відповідача-1 про те, що відповідна Довідка про доставку (супроводження) громадянина до ТЦК та СП передбачена Алгоритмом роботи посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 , який доведений до відома начальників ІНФОРМАЦІЯ_2 розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.10.2025р. №134638/С, з огляду на наступне.

Як видно зі змісту згаданого листа (а не розпорядження), у його пункті 1.2, була викладена пропозиція видачі співробітникам Націполіції сформованої засобами Державного реєстру Довідки про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП на всіх осіб, крім тих, які на момент доставлення (супроводження) були встановленим порядком зняті (виключені) з військового обліку, або старше 50 років та відповідно даних Державного реєстру не є порушниками правил військового обліку.

Вказаний лист підписаний тимчасово виконуючим обов`язків Головнокомандувача ЗСУ бригадним генералом Андрієм Лебеденко.

Тобто, із аналізу змісту наведеного листа встановлено, що він не є нормативно-правовим актом, відтак, він не може визначати правил поведінки для певного кола осіб та встановлювати (затверджувати) будь-які форми документів, які мають складатися ТЦК та СП.

У цьому контексті суд зазначає, що посадові особи відповідача-1 мають діяти виключно до вимог ст.19 Конституції України з дотриманням процедури призову на військову службу під час мобілізації та із формуванням документів, які чітко затверджені відповідними вищенаведеними нормативно-правовими актами та законами України.

Також суд звертає увагу відповідача-1 на те, що до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 не віднесено примусове утримання військовозобов`язаних, які порушили правила військового обліку у приміщеннях РТЦК та СП ні Положенням №154, ні Порядками №1487 та №560, а відповідно, такий прийом громадян працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 без оформлення протоколу затримання у порядку встановленому ст.261 КУпАП порушує права осіб-військовозобов`язаних, може свідчити про позбавлення волі або викрадення людини, є кримінальним правопорушенням, відтак, такі дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 (у тому числі і щодо складання відповідної Довідки) є незаконними.

Слід зазначити, що громадяни України (військовозобовязані), незалежно від того, чи порушують вони правила військового обліку, чи ні, вони має правову визначеність з приводу того, що посадові особи органів державної влади стосовно їх прав та інтересів мають діяти виключно до процедури, встановленої законодавством України.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач-1 у своєму відзиві на позов фактично визнав факт примусової мобілізації позивача без дотримання вищенаведеної процедури в частині затримання та доставлення позивача до РТЦК СП, метою якої мало бути не примусовий призов його на військову службу, а лише притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, суд приходить до висновку, що відповідачем-1 у цій частині допущене грубе порушення процедури призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (примусова мобілізація позивача мала місце менш ніж за одну добу), встановленої п.79 Порядку №1487 та п.п.50-54 Порядку №560, а відтак, такі дії посадових осіб відповідача-1, а також і прийнятий за результатами таких дій акт індивідуальної дії (оспорюваний наказ №1316 від 24.03.2026р.) беззаперечно підлягають визнанню судом протиправними.

Що стосується дотримання відповідачем-1 процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а саме: вручення повісток з метою уточнення даних, проходження ВЛК, відправлення до місць проходження військової служби, вручення направлення для проходження ВЛК під особистий підпис, що є підставами даного позову, суд зазначає про наступне.

Як зазначалося судом уже вище, згідно з п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а саме:

- організовують оповіщення, зокрема, шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022р. №1487 або Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення ПРОПОНУЄ резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) ПРОСЛІДУВАТИ до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка- пункт 54 Порядку №560.

Також і за пунктом 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою:

- взяття на військовий облік;

- проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;

- уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);

- призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Повістки мають право вручати, зокрема, представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки - в межах адміністративної території, на яку поширюється повноваження відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки пункт 31 Порядку №560.

За приписами пунктів 39-40 Порядку №560 визначено, що у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки резервістам та військовозобов`язаним повістка вручається військовослужбовцями або працівниками таких центрів.

Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.

Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є, зокрема, у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки підпункт 1 пункту 41 Порядку №560.

У відповідності до вимог пункту 89 Порядку №560 передбачено, що на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору (у разі потреби) резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби вручається під особистий підпис або надсилається районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу їх місця проживання.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки п.81 Порядку №560.

Відповідно, із аналізу наведених приписів слідує, що посадові особи відповідача-1 (РТЦК та СП) мали обов`язок дотриматися вище описаної процедури оповіщення позивача та призову на військову службу під час мобілізації, а саме: вручити позивачеві повістку з метою: взяття на облік; проходження ВЛК; уточнення персональних даних; про призов на військову службу та відправлення до місця проходження служби.

При цьому, у разі, якщо громадянин порушує правила військового обліку, група оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 має обов`язок оформити та вручити відповідну повістку, у разі відмови у її отриманні скласти відповідний акт про відмову, старший групи оповіщення має обов`язок ЗАПРОПОНУВАТИ прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_2 , і лише у разі відмови, поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, має повноваження затримати та доставити до ІНФОРМАЦІЯ_2 такого громадянина, при цьому, зі складанням відповідного протоколу з дотриманням вимог ст.261, 262 КУпАП.

Вказаними вищенаведеними приписами складання Довідок ІНФОРМАЦІЯ_2 про затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 не передбачено взагалі

А лист (не розпорядження) Головнокомандувача ЗСУ від 24.10.2025р. №134638/С не є нормативно-правовим актом та не може визначати та затверджувати форми відповідних документів.

Разом з тим, на підтвердження дотримання вищенаведеної процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період вищенаведених доказів вручення повісток, направлення на проходження ВЛК, повістки про призов на військову службу та відправлення до місць її проходження, відповідачем-1 суду не надано.

Судом критично надається правова оцінка доводам відповідача-1 про те, що позивача було затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 через порушення ним правил військового обліку з 18.03.2026 по 17.03.2027 (неявку за повісткою, не проходження ВЛК та інше), оскільки таких доказів до відзиву на позов у ході судового розгляду справи відповідачем-1 суду також не надано.

Таким чином, аналізуючи встановлені судом обставини та приписи чинного законодавства, що визначають процедуру призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що судом вище встановлено факти того, що відповідачем-1 не вручалося повісток позивачеві взагалі ніяких, ні з метою взяття його на облік, ні з метою проходження ВЛК, ні з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, а також і не складалося жодних актів, як це вимагає вищенаведена процедура, про відмову у їх отриманні позивачем, зазначене свідчить про грубе порушення процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, встановлену Порядком №560, з боку відповідача-1, а відтак, рішення прийняті таким суб`єктом владних повноважень (відповідачем-1) з порушенням процедури їх прийняття підлягають визнанню судом протиправними.

Щодо перевірки судом дотримання відповідачем-1 процедури проведення медичного огляду позивача, встановленою Порядком №560, а саме: не вручення позивачеві направлення для проходження ВЛК, суд зазначає наступне.

За приписами пункту 74 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку.

Для формування направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в електронній формі за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на таке направлення кваліфікований електронний підпис у день його формування п.74-1 Порядку №560.

Направлення, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, може бути роздруковане. У такому разі його паперова форма повинна містити придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією.

Роздруковане направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту, військовозобов`язаному під особистий підпис.

Із аналізу наведених приписів, можна зробити висновок, що з метою проходження військовозобов`язаним медичного огляду військово-лікарською комісією, уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 з цією метою має бути у електронного вигляді сформовано відповідне направлення, яке має бути зареєстроване у журналі направлень, за формою згідно з додатком 12 та видане військовозобов`язаному під особистий підпис.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідачем-1 до відзиву на позов було долучено копію Направлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.03.2026р. за №6920764 на ім`я ОСОБА_1 для визначення придатності до військової служби. Датою початку медичного огляду зазначено 26 березня 2026 року.

Вказане Направлення на проходження ВЛК було підписано КЕП посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , датою накладення КЕП є 25.03.2026.

Тобто, із аналізу наведених встановлених судом обставин слідує, що посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 було сформовано та підписано за допомогою КЕП відповідне Направлення на проходження ВЛК стосовно позивача 25.03.2026р, тобто, після завершення мобілізації позивача, яка відбулася 24.03.2026р. (згідно наказів цього ж РТЦК та СП №1316 та наказу в/ч НОМЕР_1 від 24.03.2026р. №87 про зарахування позивача до особового складу в/ч).

Окрім того, і зі змісту Довідки ВЛК №2026-0323-2223-0770-7 від 23.03.2026р. судом встановлено, що медичний огляд комісією ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно позивача був проведений 23.03.2026р.

Тобто, слід констатувати, що станом на 23.03.2026р. Направлення на проходження ВЛК уповноваженою посадовою особою відповідача-1 сформовано та підписано саме 23.03.2026р. не було.

Відтак, слід дійти висновку, що таке Направлення на проходження ВЛК станом на момент медичного огляду позивача (23.03.2026р.) було відсутнє.

Враховуючи наведене та те, що фактично вище дослідженими судом доказами встановлено, що Направлення на проходження ВЛК стосовно позивача було підписано посадовою особою відповідача-1 25.03.2026р., тобто, уже після проведення медичного огляду позивача, який відбувся 23.03.2026 згідно змісту довідки ВЛК, суд приходить до висновку, що станом на 23.03.2026р. відповідне Направлення на проходження ВЛК позивачеві не оформлялось у встановленому вище порядку, йому під особистий підпис не вручалось, що свідчить про порушення відповідачем-1 і вищенаведеної процедури проведення медичного огляду позивача без оформлення відповідного Направлення на ВЛК всупереч вищенаведеним вимогам п.74, п.74-1 Порядку №560.

Суд зазначає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.05.2023 року у справі № 640/22934/20.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.

Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, в силу вищенаведених положень Порядку №560 відповідач-1 здійснив призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період всупереч процедурі, встановленій Державою Україна та втіленій у вищенаведених підзаконних нормативно-правових актах. Докази обґрунтованості таких дій та прийняття відповідачем-1 за наслідками таких дій оспорюваного наказу від 24.03.2026р. №1316 в частині призову позивача на військову службу менше ніж за одну добу (з 23.03.2026р. 23:05 по 24.03.2026 15:00) відсутні.

Як наслідок, суд констатує, що є протиправною примусова мобілізація особи, що проведена з порушенням процедури, встановленої Порядком №560.

Оспорюване рішення відповідача-1 (наказ №1316 від 23.03.2026р.) не відповідає принципу «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). В даній справі виключно суд є тим органом влади, який здатен реально забезпечити виправлення помилки, допущеної відповідачем-1.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункт 71).

Тобто, позивач не повинен зазнати негативних наслідків через недотримання посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та фактичного ігнорування ними такої процедури, встановленої Порядком №560.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року).

Однак в даній справі відповідачем-1 не наведено доводів, які б належним чином виправдовували призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, без дотримання процедури його проведення, передбаченої Порядком №560.

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі Крастанов проти Болгарії (Krastanov v. Bulgaria), заява №50222/99, пункт 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах Молдован та інші проти Румунії (№ 2) (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 159, Series А № 25).

В даній справі йдеться про право позивача на законне поводження щодо нього, яке є складовою принципу верховенства права та втілено в принципах законності, правової визначеності, які створюють пов`язані між собою в т.ч. приватні права громадян та публічні обов`язки органів державної влади.

В свою чергу, відповідач-1, діючи всупереч встановленої законодавством процедури та не зважаючи на обставини, які мали значення для правильного вирішення юридичної ситуації за участю позивача, допустив порушення прав останнього, мобілізувавши його всупереч встановленої Державою Україна відповідної процедури такого призову.

При цьому, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №640/21435/22.

Судом констатовано, що ігнорування відповідачем-1 процедури призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, незалежно від причин такого ігнорування, не може створювати негативні наслідки для позивача.

Отже, всі вищенаведені дії вчинені посадовими особами відповідача-1 під час процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, які мали місце у період з 23.03.2026р. по 24.03.2026р., є грубими порушеннями процедури її проведення, вчиненими поза межами повноважень відповідача-1, ці порушення є істотними (оскільки за умови дотримання відповідачем-1 вищенаведеної процедури, наслідки незаконної мобілізації б не настали), тому прийнятий на основі таких протиправних і незаконних дій відповідача-1, акт індивідуальної дії оспорюваний наказ №1316 від 23.03.2026р. в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

А враховуючи те, що судом вище було встановлено та відповідачем-1 не спростовано, що позивача було мобілізовано протиправно, визнанню протиправними та скасуванню підлягають і усі правові акти, в яких втілено таку процедуру, зокрема, відповідні накази відповідача-1 та відповідача-2.

Відтак, і наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026р. №87 в частині зарахування позивача до особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, правомірність прийняття оспорюваних наказів з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу приписів чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами представниками відповідачів-1, 2 не доведена.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, наведені представником відповідача-1 у відзиві на позов доводи, оскільки зміст відзиву на позов не містить взагалі жодних посилань на докази, які б свідчили про дотримання посадовими особами відповідача-1 під час оповіщення позивача процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, що є основною підставою даного спору у цій справі, а відтак, даний відзив на позов складений без дотримання вимог п.5 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, тому наведені у ньому обставини не беруться судом до уваги, оскільки викладених у позові обставин щодо порушення відповідачем-1 процедури його призову не спростовують, а, навпаки, підтверджують.

Не заслуговують уваги і аргументи відповідача-1 з приводу того, що станом на 23.03.2026р. правом на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією позивач не користувався, оскільки такі обставини (відсутність права у позивача на відстрочку від призову) не звільняють відповідача-1 як суб`єкта владних повноважень, від обов`язку дотримуватися процедури призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, встановленої Порядком №560.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом доводи представників відповідачів-1, 2 з приводу того, що визнання протиправними дій чи рішень відповідачів-1,2, які стосуються мобілізації позивача, не відновлять порушених прав позивача, оскільки наслідком такого способу захисту прав не може бути звільнення останнього з військової служби, правовідносини між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_2 завершилися прийняттям наказу про призов по мобілізації та направлення позивача 24.03.2026р. у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про реалізацію такого наказу, який вичерпав свою дію та виникнення нових правовідносин між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 (процедура призову за мобілізацією є незворотною згідно до постанови Верховного Суду від 05.02.2025р. у справі №160/2592/23), з огляду на таке.

Положеннями ст.ст. 3, 8 Конституції України встановлено засади верховенства права.

Так, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відповідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі і в порядку встановлених законом.

Відповідно до ч.4 ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання.

Статтею 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожний, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема у разі порушення процедури такого призову, встановленої самою державою, яка втілена у відповідних підзаконних нормативно-правових актах.

Захист цих прав може включати звернення до суду, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Відтак, враховуючи наведене, суд вважає, що правові висновки, викладені у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 05.02.2025р. у справі №160/2592/23 не є релевантними до правовідносин у даній справі, оскільки вказані вищенаведені норми права, у тому числі і міжнародні, не аналізувалися, а відповідно, такі висновки не підлягають застосуванню у даних правовідносинах в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд звертає увагу відповідачів-1,2 на те, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, так само як і видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними, не дозволяють мобілізовувати громадянина (незалежно від того, чи є він порушником військового обліку, чи ні) без дотримання процедури, встановленої Порядком №560 та направляти його до військової частини.

Дійсно, оскаржуваний позивачем акт індивідуальної дії вичерпує дію фактом виконання, тобто призовом позивача для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період у військову частину НОМЕР_1 , а тому скасування відповідного наказу в частині, не є самостійною підставою для зміни статусу позивача.

Разом з тим, незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу, має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним фактично і було зроблено у даній справі.

Подібне правозастосування викладене і у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025р. у справі №160/6554/25.

За таких обставин та з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а, навпаки, дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час мобілізації від 24.03.2026 №1316, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Всі інші аргументи представників відповідачів-1,2 уважно вивчені судом, проте, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачами-1,2 оспорюваних наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації та подальше зарахування позивача до списків особового складу військової частини, суд приходить до висновку, що відповідачі-1, 2 при прийнятті оскаржуваних вище наказів, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, посадові особи відповідача-1 під час призову позивача на військову службу під час мобілізації допустили грубі порушення процедури, встановленої Порядком №560, тобто, діяли не у межах та не у спосіб наданих їх повноважень, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що при прийнятті оспорюваних наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації та подальшого зарахування до списків особового складу військової частини, відповідачі-1,2 порушили права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких оспорюваних актів індивідуальної дії протиправними та їх скасуванню, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача-2 (військову частину НОМЕР_1 ) звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

За приписами ч.2 ст.9 згаданого Кодексу, передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

А згідно до вимог ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, яке призведе до відновлення права позивача є саме зобов`язання відповідача-2 (військову частину НОМЕР_1 ) виключити позивача зі списків особового складу військової частини, що забезпечить правову визначеність для учасників спірних правовідносин та ефективний захист прав позивача, а також дотримання судом гарантій остаточного вирішення спору.

Також у даному контексті, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що в даній справі не йдеться про звільнення позивача з військової служби. Як наслідок, ані нормативно-правове регулювання, ані правові висновки Верховного Суду щодо правозастосування відповідного нормативно-правового регулювання з питань звільнення військовослужбовців з військової службі в даній справі не застосовані, оскільки є нерелевантними. В даній справі позивач потрапив до військової частини на підставі спірного наказу відповідача-1, такий наказ є протиправним, а тому не може створювати легальних правових наслідків у вигляді зміни правового статусу особи.

Вищевказане, як зазначалося уже судом вище, є втіленням в т.ч. сталої правової позиції Верховного Суду про те, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №640/21435/22.

Судом констатовано, що йдеться про істотне (фундаментальне) порушення, яке напряму визначає поведінку відповідача-1 з питань призову позивача: порушення відповідачем-1 процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, передбаченої Порядком №560, затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з метою притягнення до адміністративного правопорушення за ст.ст.210, 210-1 КУпАП, а з метою примусової мобілізації менше ніж за одну добу (з 23.03.2026 -23:05 по 24.03.2026 15:00), примусового утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 у наведений період з позбавленням можливості надання медичних документів та позбавлення мобільного зв`язку, позбавленням права на правову допомогу, що може бути кваліфіковано як позбавлення волі громадянина за ч.1 ст.146, ч.1 ст.146-1 КК України, відповідно, таке порушення посадовими особами відповідача-1 процедури не може створювати негативні наслідки для позивача.

З цих підстав йдеться не про звільнення позивача з військової служби, а про виключення зі списків особового складу військової частини, адже позивач неправомірно був зарахований спірним наказом відповідача-2 до таких списків, оскільки такий наказ є наслідком та має похідний характер від спірного наказу відповідача-1.

Подібне за змістом правозастосування здійснено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 року у справі №280/5782/23, постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 року у справі № 600/6799/23-а та від 27.01.2025 року у справі №120/7924/24, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 року у справі №300/5636/24, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025р. у справі №400/11496/24.

Відтак, враховуючи все вищенаведене, у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-2 звільнити позивача з військової служби, позивачеві слід відмовити.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову частково, слід стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів-1,2 на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп. (2129,92 грн / 2) понесені позивачем згідно платіжних квитанцій №1.609910289.1 від 08.04.2026р., №2.638716419.1 від 28.04.2026р. та №1 від 15.05.2026р.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу від 23.03.2026р., наказу №87 від 24.03.2026р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.03.2026р. № 1316 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.03.2026р. №87 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення, а також призначення на посаду та визнання таким, що приступив до виконання обов`язків.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виключити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути солідарно з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва