Рішення № 138684711, 03.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 серпня 2026 р. Справа № 120/11955/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Серебринського ліцею Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) з адміністративним позовом до Серебринського ліцею Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач у 2024 році не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і, як наслідок, не сплатив суму адміністративно господарських санкцій в розмірі 181540,97 грн. та 8260,07 грн. пені.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою суду відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного адміністративного позову. Зазначив, що позов є безпідставним, оскільки відповідач виконав вимоги законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач вказав, що у 2024 році середньооблікова чисельність працівників становила 32 особи, а норматив передбачав працевлаштування однієї особи з інвалідністю, який фактично було виконано, оскільки в ліцеї працює працівник з інвалідністю III групи. Також зазначив, що роботодавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати або контролювати повідомлення працівниками про наявність інвалідності.

Крім того, відповідач наголосив, що адміністративно-господарські санкції можуть застосовуватися лише за наявності складу правопорушення та вини роботодавця, тоді як ним було вжито всіх залежних заходів для виконання вимог закону. Звернув увагу, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю неправомірно визначив наявність порушення виключно на підставі інформації Пенсійного фонду без проведення перевірки органами Держпраці, які є єдиним уповноваженим органом для встановлення фактів невиконання нормативу робочих місць. Вказав на відсутність у матеріалах справи акта перевірки Держпраці та інших належних доказів порушення, а також послався на правові висновки Верховного Суду щодо передчасності звернення Фонду до суду без результатів такої перевірки. У зв`язку з цим просив у задоволенні позову відмовити.

В подальшому, представником позивача подано відповідь на відзив, у якому представник заперечив доводи відповідача та зазначив, що адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю визначаються Фондом в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, а не за результатами перевірок Держпраці. Наголосив, що після змін законодавства, внесених Законом № 2682-IX, проведення перевірки Держпраці не є обов`язковою передумовою для нарахування санкцій, а практика Верховного Суду, на яку посилається відповідач, втратила актуальність для спірних правовідносин.

Позивач вказав, що відповідальність за повноту, достовірність та своєчасність подання звітності до Пенсійного фонду України покладається саме на роботодавця. За даними державних реєстрів у 2024 році у відповідача не було працевлаштованих осіб з інвалідністю, а до 31.03.2025 останній не подав уточнюючу звітність, яка могла б вплинути на розрахунок санкцій. Крім того, відповідач не надав доказів створення робочого місця для особи з інвалідністю чи повідомлення центру зайнятості про наявність відповідних вакансій. У зв`язку з цим позивач вважав заявлені вимоги обґрунтованими та просив позов задовольнити.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені позивачем обставини, суд встановив, що відповідач перебуває на обліку у Вінницькому обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та використовує у своїй діяльності найману працю.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, сформованого позивачем в автоматизованому режимі та надісланого відповідачу через електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2024 рік становила 32 особи, середньооблікова чисельність працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (округлений до цілого значення) 1 особа, середня річна заробітна плата штатного працівника 181 540,97 грн, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу 181 540,97 грн.

Зазначену суму адміністративно-господарських санкцій відповідач у встановлений частиною четвертою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII) строк (до 15 квітня року, наступного за звітним) не сплатив, у зв`язку з чим відповідно до частини другої статті 20 цього Закону позивачем нараховано пеню в розмірі 8 260,07 грн за період з 16.04.2025 по день звернення до суду, що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Судом встановлено, що листом Вінницького обласного центру зайнятості позивача повідомлено про те, що відповідач протягом 2024 року не подавав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач в обґрунтування виконання нормативу послався на працевлаштування у ліцеї ОСОБА_1 , який має інвалідність III групи, на підтвердження чого надав копії наказу про прийняття на роботу, трудової книжки, довідки про встановлення інвалідності та пенсійного посвідчення.

Разом з тим судом встановлено, що згідно з даними Державного реєстру та ЦБІ, сформованими за звітністю самого відповідача, середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю у відповідача упродовж 2024 року становила 0 осіб, а уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2024 рік (форма № 4, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4), яким відповідач міг би виправити відомості про наявність у штаті особи з інвалідністю, відповідачем до встановленої частиною тринадцятою статті 19 Закону № 875-XII контрольної дати (31.03.2025) подано не було. Доказів здійснення відповідачем до цієї дати будь-якого коригування відповідних показників у Державному реєстрі суду не надано.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 19 Закону № 875-XII установлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників, а для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне не зайняте особою з інвалідністю робоче місце.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з набранням чинності Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження самостійно, в автоматизованому режимі, на підставі даних Державного реєстру та ЦБІ, визначати факт невиконання роботодавцем нормативу робочих місць та розраховувати суму адміністративно-господарських санкцій, без необхідності попереднього проведення перевірки Державною службою України з питань праці. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23, на яку обґрунтовано посилається позивач.

Суд погоджується з висновком, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду про те, що заходи контролю Держпраці (у формі планових/позапланових перевірок) та заходи контролю Фонду (у формі автоматизованого аналізу даних державних реєстрів) не підміняють один одного.

Так, перевірки Держпраці спрямовані на притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності (пункт 16 Порядку контролю за виконанням нормативу робочих місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70), тоді як стягнення адміністративно-господарських санкцій із самого суб`єкта господарювання (юридичної особи) є самостійним заходом впливу, підставою для застосування якого з 06.11.2022 є дані Державного реєстру та ЦБІ, сформовані на контрольну дату (до 10 березня року, наступного за звітним, з можливістю уточнення до 31 березня).

Відтак довід відповідача про необхідність наявності акта перевірки Держпраці як обов`язкової передумови стягнення адміністративно-господарських санкцій, обґрунтований посиланням на судову практику, що склалася до набрання чинності Законом № 2682-IX, є помилковим та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин 2024 звітного року.

Щодо доводів відповідача про фактичне працевлаштування особи з інвалідністю ( ОСОБА_1 ), суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23, згідно з якою відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до Державного реєстру та ЦБІ покладається на роботодавця як джерело такої інформації, а несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності. Під час судового розгляду суд може врахувати, чи вживав роботодавець заходів для виправлення звітності до моменту накладення санкцій, а не переглядати результат автоматизованого аналізу даних державних реєстрів.

Судом встановлено, що відповідач, стверджуючи про працевлаштування особи з інвалідністю, разом з тим не подав до контрольної дати (31.03.2025) уточнюючого податкового розрахунку, який відображав би відповідну інформацію в Державному реєстрі, а також не надав суду жодних доказів вжиття ним інших заходів для виправлення цієї розбіжності до моменту нарахування санкцій. За таких обставин суд, керуючись наведеною позицією Верховного Суду, не вбачає підстав для переоцінки автоматизованих даних Державного реєстру та ЦБІ на підставі одних лише документів, поданих відповідачем безпосередньо суду поза межами встановленої законом процедури коригування звітності.

Суд також враховує, що листом Вінницького обласного центру зайнятості підтверджено неподання відповідачем протягом 2024 року звітності за формою № 3-ПН про попит на робочу силу для працевлаштування осіб з інвалідністю, що додатково свідчить про відсутність з боку відповідача активних заходів, спрямованих на виконання нормативу робочих місць, передбаченого статтею 19 Закону № 875-XII.

Посилання відповідача на статтю 218 Господарського кодексу України та відсутність його вини суд відхиляє, оскільки саме на відповідача як роботодавця покладено обов`язок забезпечити достовірність відомостей у Державному реєстрі та своєчасно скоригувати їх у разі виявлення розбіжностей; ненадання відповідачем доказів вжиття ним для цього своєчасних та достатніх заходів (зокрема, подання уточнюючої звітності до контрольної дати) свідчить про недоведеність ним обставини вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем у 2024 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та обґрунтовано нараховано суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 181 540,97 грн та пені у розмірі 8 260,07 грн, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведену правову оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки такі витрати позивачем не понесені, судові витрати зі сплати судового збору за звернення до суду з цим позовом стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Серебринецького ліцею Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заборгованість з адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 189 801 (сто вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот одну) грн 04 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Пирогова, 135-а, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 13308892)

Відповідач: Серебринський ліцей Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (вул. Соборна, 2/4, с. Серебринці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24014, код ЄДРПОУ 26220393)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна