Рішення № 138682718, 29.07.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4135/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Козирського Є.С.,

при секретарі Лепешенкової В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с-щі Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ :

22 червня 2026 року представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Лук`ян С.Г., звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вказаним позовом, в якому просив суд скасувати арешт, накладений Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Уштван В.С., б/н по кс № 01201200017 від 24.03.2012 року, на земельну ділянку загальною площею 1.7 га., кадастровий № 5123783500:01:001:0514, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , номер запису про обтяження 25013555, а також скасувати арешт, накладений Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Уштван В.С., б/н по кс № 01201200017 від 24.03.2012 року на земельну ділянку загальною площею 3.8 га., кадастровий №5123783500:01:001:0504, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 , номер запису про обтяження 25010287.

Вказаний позов обґрунтовано тим, що постановами слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Уштван В.С., б/н по кс №01201200017 від 24.03.2012 року накладено арешт на вказані земельні ділянки (кадастровий №5123783500:01:001:0514 та кадастровий №5123783500:01:001:0504), які належать на праві власності ОСОБА_1 . Між тим, позивачка не має жодного відношення до вказаного кримінально провадження та не отримувала жодного статусу у ньому. За результатами досудового розслідування 26.12.2014 року слідчим СУ ГУНП в Одеській області прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України, однак арешти під час закриття кримінального провадження скасовані не були. Наразі наявність арештів порушує законні права позивачки щодо вільного розпорядження та володіння майном, яке належить їй на праві власності, а тому вона вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.

В судове засідання позивачка та її представник не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, однак від представника позивачки до суду надійшла письмова заява, в якій він повністю підтримав позов, просив його задовольнити і слухати справу без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, однак надіслав на адресу суду письмову заяву, в якій просив слухати справу за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Водночас, за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі №753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17 (провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц (провадження № 61-5579св20), від 25 травня 2023 року у справі № 334/1250/22 (провадження № 61-12728св22).

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19)).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Таким чином, належним відповідачем у справі є орган ДВС, постановою якого накладено арешт.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп.69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n.50, Series A № 98).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 3.8 га., кадастровий № 5123783500:01:001:0504, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 115308949 від. 26.02.2018 року.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 1.7 га., кадастровий № 5123783500:01:001:0514, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 115333087 від. 26.02.2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Уштван В.С., б/н по кс №01201200017 від 24.03.2012 року накладено арешт на земельну ділянку загальною площею, 1.7 га., кадастровий № 5123783500:01:001:0514, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , номер запису про обтяження 25013555, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 444046463 від 18.09.2025 року.

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Уштван В.С., б/н по кс №01201200017 від 24.03.2012 року накладено арешт на земельну ділянку загальною площею, 3.8 га., кадастровий № 5123783500:01:001:0504, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 , номер запису про обтяження 25010287, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 444047060 від 18.09.2025 року.

Суд з`ясував, що згідно відповіді Одеської обласної прокуратури від 09.06.2026 року № 09/2/2-702 вих.-26 на адвокатський запит вбачається, що за результатами досудового розслідування 26.12.2014 року слідчим СУ ГУНП в Одеській області прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України.

Суд приходить до висновку, що у справі відсутні обставини, за якими закон пов`язує необхідність застосування такого заходу забезпечення провадження, оскільки вказані арешти слідчого накладено на майно, яке належить особі, якої взагалі не стосується вказане кримінальне провадження. Більш того, вказане кримінальне провадження було закрито на стадії досудового розслідування за відсутністю складу злочину. Між тим, прокурором (слідчим) арешт під час закриття провадження скасований не був. Наразі наявність арешту порушує законні права позивачки ОСОБА_1 щодо вільного розпорядження та володіння майном, яке належить їй на праві власності, а тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи, що в порядку ст. 141 ЦПК України, позивачкою у позові не ставиться питання щодо розподілу судових витрат, вказане питання судом не розглядається.

Керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 11, 76-83, 95, 133, 141, 174, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України, ст.ст. 316-320, 321, 328, 386-393, 722 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Овідіопольського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Скасувати арешт, накладений Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Уштван В.С., б/н по кс № 01201200017 від 24.03.2012 року на земельну ділянку загальною площею, 1.7 га., кадастровий № 5123783500:01:001:0514, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , номер запису про обтяження 25013555.

Скасувати арешт накладений Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Уштван В.С., б/н по кс № 01201200017 від 24.03.2012 року на земельну ділянку загальною площею, 3.8 га., кадастровий № 5123783500:01:001:0504, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 , номер запису про обтяження 25010287.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Є. С. Козирський