Ухвала суду № 138682377, 30.07.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/550/25

Номер провадження 1-кп/504/348/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 рокус-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області колегією суддів у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,

за участю прокурора Доброславської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників адвокатів ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Доброслав клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 у справі за обвинувальним актом по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024160000000341 від 09.08.2024, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч. 2 ст.113, ч.2 ст.113, ч.3 ст. 27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.113, ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч. 2 ст. 113 КК України, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 28 ч.2 ст.113, ч.2 ст. 15 ч.3 ст.28 ч.2 ст.113 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Доброславського районного суду Одеської області перебуває вищезазначений обвинувальний акт.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 06.07.2026 обвинуваченому ОСОБА_8 було продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 30 днів, а саме до 04.08.2026.

Прокурором Доброславської окружної прокуратури було подано клопотання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 строком на 60 діб. Клопотання обґрунтовано відсутністю зміни обсягу ризиків передбачених ст. 177 КПК України які залишаються актуальними та обумовлені невідворотністю та суворістю покарання, відсутністю міцних соціальних зв`язків обвинуваченого, тим, що, обвинувачений може почати переховуватись від суду з метою уникнення покарання; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; з урахуванням характеристики кримінального провадження є реальний ризик того, що обвинувачений при спробі чинити перешкоди кримінальному провадженню може вчинити інше кримінальне правопорушення. Такі обставини вказують на необхідність та доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому та обмеження його конституційних прав, що не суперечить вимогам ст. 5 «Конвенції з прав людини та основоположних свобод», оскільки існують ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, перевищує принцип поваги до особистої свободи та є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_10 категорично заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Просила в межах розгляду заявленого клопотання прокурора розглянути її клопотання, за результатом якого захисник просить постановити окрему ухвалу у зв`язку з виявленням під час розгляду кримінального провадження системних недоліків при підготовці та поданні клопотань прокурора про продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; звернути увагу керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області на систематичне використання у клопотаннях щодо ОСОБА_8 шаблонного та неіндивідуалізованого обґрунтування ризиків, передбачених пунктами 1,3,4 та 5 частини першої статті 177 КПК України; направити окрему ухвалу керівнику Одеської обласної прокуратури для організації перевірки викладених обставин та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення належного виконання прокурорами статей 177, 178, 183, 184,194 і 199 КПК України. Заявлене клопотання захисник обґрунтовує тим, що у своїх клопотаннях прокурор ОСОБА_5 систематично заявляє ризики передбачені п. 1,3,4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України як самостійні. Ризик передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України як самостійний ризик не заявляється. Клопотання прокурора містять повторюване, шаблонне та неіндивідуалізоване обґрунтування без наведення нових конкретних обставин, які виникли після попередніх судових рішень і підтверджували б збереження або посилення відповідних ризиків. Прокурор не наводить конкретних нових обставин, які виникли після попереднього продовження строку тримання під вартою та не пояснює чму зі спливом часу кожен із ризиків продовжує існувати в тому самому обсязі. Тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання можуть враховуватися при оцінці ризику переховування, однак вони не замінюють обов`язку довести конкретний та актуальний характер відповідного ризику. Захисник наголосив, що постановлення окремої ухвали у цьому випадку має на меті не втручання у процесуальну самостійність прокурора та не вирішення питання про його особисту відповідальність, а є забезпеченням належного виконання стороною обвинувачення вимог кримінального процесуального закону під час подальшого складання клопотань про продовження тримання особи під вартою. Також захисник просив врахувати рішення Конституційного Суду України з приводу призначення судом розміру застави яка є непомірною за своїм розміром для її підзахисного, оскільки він молода людина, його майновий стан не дозволяє сплатити визначений судом розмір застави. Захисник просив врахувати, що матір її підзахисного є особою з інвалідністю та потребує його догляду, також просила індивідуалізувати підхід у визначені розміру застави з урахуванням другорядності ролі її підзахисного під час вчинення кримінальних правопорушень у співучасті з іншими учасниками, оскільки ролі всіх були різними, просила врахувати розмір завданої її підзахисним шкоди, яка є повністю відшкодована.

Прокурор Доброславської окружної прокуратури ОСОБА_5 в задоволенні клопотання захисника просив відмовити посилаючись, що доводи захисника фактично зводяться до критики процесуальної позиції сторони обвинувачення та змісту процесуальних документів. Чинне законодавство не передбачає можливості постановлення окремої ухвали лише з підстав незгоди сторони захисту із процесуальними рішеннями або правовою позицією прокурора. Кримінальний процесуальний кодекс не покладає на прокурора обов`язку щоразу наводити нові ризики. Відповідно до ст.ст. 177, 178, 199 КПК України прокурор повинен довести, що заявлені ризики продовжують існувати або виникли нові обставини, які виправдовують подальше застосування запобіжного заходу. Оцінка достатності такого обґрунтування належить до компетенції суду.

Обвинувачений ОСОБА_8 та інші учасники процесу захисника підтримали.

Представник потерпілої особи АТ «Українська залізниця» ОСОБА_12 в судове засідання не з`явився, надав письмову заяву про розгляд кримінального провадження без його участі.

Вислухавши думку учасників процесу, беручи до уваги те, що строк обраного раніше запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перебігає кінця 04.08.2026, суд дійшов такого висновку.

ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки з метою ослаблення держави в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту, за які передбачено покарання у виді п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.

Статтю 176 КПК України, Законом України „Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки від 14 квітня 2022 року № 2198-IX доповнено частиною шостою задля захисту національних інтересів України, захисту української державності „від злочинів проти національної і громадської безпеки, та недопущення ухилення винними особами від відбуття кримінального покарання за вчинення злочинів вказаної категорії, а також злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку .

Унаслідок законодавчих змін за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовують лише під час дії воєнного стану, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні певного переліку злочинів (статті 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України), серед інших:

- злочини проти основ національної безпеки України (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; фінансування дій, учинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України; державна зрада; колабораційна діяльність; пособництво державі-агресору; посягання на життя державного чи громадського діяча; диверсія; шпигунство; перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань; несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану).

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 7-р(ІІ)/2024 від 19.06.2024 року зазначив, що вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив частиною шостою статтю 176 Кодексу, маючи намір посилити захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Під час вирішення клопотання, враховуючи позицію сторони захисту, колегією суддів встановлена неможливість застосування обвинуваченому ОСОБА_8 більш м`яких запобіжних заходів, оскільки норми процесуального закону в даному випадку є імперативними.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

З урахуванням викладеного, колегія погоджується з доводами прокурора про відсутність у нього обов`язку формулювати нові ризики він має повідомити у випадку якщо такі з`являться та вони виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Колегією встановлено, що на час розгляду заявленого клопотання ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу не зменшились. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи чи продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

При вирішенні питання про продовження до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім встановлених ризиків кримінального провадження, колегія суддів, на підставі наданих сторонами матеріалів, оцінює в сукупності існування інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України.

ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України під час збройної військової агресії проти країни, внаслідок чого існує суспільний інтерес. А враховуючи позицію Європейського суду з прав людини у справі «Летельє проти Франції», в якому вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, тому наявність саме суспільного інтересу може свідчити про те, що більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відтак продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 є повною мірою виправданим та відповідає вимогам, встановленим кримінальним процесуальним законодавством.

Справа перебуває на стадії судового розгляду, свідки по справі та інші особи, які можуть бути допитаними у суді не допитувались, у зв`язку з чим ризик впливу на свідків, експертів та потерпілу особу є цілком ймовірним.

Так, суд під час розгляду справи має дотриматись встановленої КПК процедури отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.

Судовий розгляд наразі триває. Показання потерпілої особи та свідків мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого розгляду справи, перебуваючи на свободі обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на недопитаних потерпілого та свідків з метою схилити їх до зміни своїх показань.

Враховуючи тяжкість і суспільну небезпеку кримінального правопорушення, наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень з метою виключення спроб переховуватися від правосуддя, впливу на свідків та представника потерпілої сторони по справі, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, наявність імперативної заборони закону на обрання більш м`якого запобіжного заходу, суд вважає неможливим застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу та дійшов висновку щодо необхідності продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Щодо визначення розміру застави суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 113 Кримінального кодексу України.

В рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року (№ 3-111/2023(207/23, 315/23), вказано, що суд не позбавлений можливості визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави при вирішенні питання про запобіжний захід у кримінальних провадженнях, де особи підозрюються/обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, що визначені у ч. 6 ст. 176 КПК України. Отже, згідно з даним рішенням законодавцем закріплено дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.

Розмір застави було визначено судом в межах розміру передбаченого п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме встановлено триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Визначення розміру застави було обумовлено суворістю покарання яке загрожує обвинуваченому, 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі, що є найсуворішою мірою покарання передбаченою законодавством України. Судом не застосовувались у прийнятті рішення положення абзацу 5 частини 5 ст. 182 КПК України які були предметом розгляду Конституційного суду України у справі № 3-176/2025 (355/25).

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Отже, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи те, що інкриміновані діяння були спрямовані на зниження обороноздатності країни, мали місце під час дії воєнного стану, що у період збройної агресії, щодо держави Україна містить посилену суспільну небезпеку, обставини інкримінованих правопорушень, що є особливо тяжкими, суд вважає, що справедливим розміром застави обвинуваченому у даному кримінальному провадженні буде 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998400,00 гривень, оскільки саме такий розмір здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Майновий стан обвинуваченого який не дозволяє йому сплатити такий розмір застави та робить її завідомо непомірною захисником не доведений. Оцінити роль обвинуваченого ОСОБА_8 під час вчинення кримінальних правопорушень, в яких його обвинувачують, з точки зору його співучасті для індивідуалізації визначення розміру застави, суд позбавлений можливості, оскільки така оцінка виходить за межі розгляду клопотання про забезпечення кримінального провадження у виді обрання запобіжного заходу та є питанням яке вирішується під час ухвалення остаточного рішення.

Відповідно до мотивувальної частини Постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.06.2021 року по справі №686/9636/18, про те, що згідно з приписами статей 369, 418 КПК суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування об`єднана палата, констатувала, що системне та телеогічне (цільове) тлумачення норм, закріплених у пункті 10 частини 1 статті 3, статтях 91, 110, 369, 371, 372 та 419 КПК дає змогу дійти висновку про те, що рішення судів будь-якої інстанції приймаються у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, спрямовані на досягнення завдань кримінального провадження, постановлені або ухвалені в межах судового розгляду, встановлених для відповідного виду провадження. Тобто, процесуальні рішення ухвалюються для встановлення і закріплення кримінальними процесуальними засобами ознак вчиненого кримінального правопорушення, доведеності винуватості (невинуватості) осіб, які його вчинили під час кримінального провадження, інших обставин, передбачених статтею 91 КПК, а також задля забезпечення кримінального провадження. Таким чином, об`єднана палата вбачає за можливе ухвалення рішень, які не пов`язані із суттю кримінального провадження або з його забезпеченням, проте, постановлення таких ухвал має зумовлюватися позитивним впливом на ефективність здійснення правосуддя у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до приписів ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ст. 26 КПК України).

Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється(ст. 36 КПК України).

Колегія погоджується з позицією прокурора, що КПК України не покладає на прокурора обов`язку щоразу наводити нові ризики. Існування заявлених ризиків встановлено судом та їх обсяг не змінився. Оцінка достатності обґрунтувань заявлених прокурором клопотань відноситься до виключної компетенції суду, висновки про що викладаються у відповідних рішеннях суду. Підстав для постановлення окремої ухвали відносно прокурора ОСОБА_5 колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176, 177, 178, 182, 183, 197, 372, 331 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_10 про постановлення окремої ухвали суду відмовити.

Клопотання прокурора Доброславської окружної прокуратури Одеської області про продовження дії обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити застосування до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком на 60 днів до 27.09.2026 з визначенням застави.

У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_8 застави в розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 998 400,00 гривень, звільнити його негайно з-під варти та зобов`язати: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення для відома та виконання.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду.

Повний текст ухвали суду проголошено 30.07.2026.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2

Суддя: ОСОБА_3