Рішення № 138682051, 22.07.2026, Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

22.07.2026

Справа № 494/1196/24

Провадження № 2/494/179/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2025 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання - Авдєєвої С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/1196/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Раухівська селищна рада Березівського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого (загиблого) годувальника та спільного проживання разом з ним однією сім`єю до дня його смерті, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2024 року до Березівського районного суду Одеської області надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Раухівська селищна рада Березівського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого (загиблого) годувальника та спільного проживання разом з ним однією сім`єю до дня його смерті.

Справу на підставі протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 24.06.2024 року визначено судді Римарю І.А.

Суд вважає зазначити, що у зв`язку з надмірним навантаженням справами, яке виходить за межі фізичної можливості розгляду кожної справи у розумні строки, оскільки у Березівському районному суді Одеської області наразі працює 2 (два) судді (за штатом 4 (чотири)), та які є водночас слідчими суддями на території колишнього Миколаївського, частини Лиманського та Березівського районів; постійними повітряними тривогами на території Одеської області; перебуванням судді Панчишина А.Ю. у липні 2026 року у щорічній відпустці та надходженням усіх справ у цей період лише судді Римар І.А., а тому суд позбавлений можливості проводити розгляд справи в розумні строки визначені Цивільно-процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

Ухвалою суду від 01.07.2024 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 26.09.2024 року задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків та витребування доказів.

Ухвалою суду від 04.06.2025 року закрито підготовче провадження по справі, призначено до судового розгляду по суті, також задоволено клопотання сторін про виклик свідків.

ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що з жовтня 2008 року проживала разом з ОСОБА_3 як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу, були зареєстровані за однією адресою, мали спільний бюджет, побут, фактично виконували права та обов`язки подружжя, проводили свята у колі рідних та друзів. За час сімейного проживання у позивача та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 був призваний до Збройних сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув. ОСОБА_1 займалась домашнім господарством, вихованням сина, а сім`ю забезпечував ОСОБА_2 . У позивача виникла необхідність встановити факт спільного проживання з загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу та встановити факт перебування на його утриманні. Подання позову про встановлення факту перебування позивача на утриманні ОСОБА_2 необхідне позивачу для отримання виплати одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 31.10.2026 року.

У судове засідання 22.07.2026 року позивач не з`явилась, однак 22.07.2026 року до суду представник позивача надала заяву про розгляд справи без її участі, вказала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

У судове засідання 22.07.2026 року відповідач не з`явилась, проте 22.07.2026 року від її представника до суду надійшла заява про розгляд справи за їхньої відсутності, просила врахувати, що в процесі розгляду справи позивачем не надано жодного доказу перебування її на утриманні загиблого ОСОБА_2 , шлюб між ними зареєстрований не був. Вимоги позивача не підтримує в повному обсязі, просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області у судове засідання 22.07.2026 року не з`явився, однак в матеріалах справи від нього міститься заява про розгляд справи без його участі, заперечень проти задоволення позову не має (а.с.63 том1).

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 у судове засідання 22.07.2026 року також не з`явився, 27.08.2024 року надав до суду письмові пояснення, зазначив, що вважає позов безпідставним, необгрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Дійсно ОСОБА_2 проходив військову службу та ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув. Позивач стверджує, що з жовтня 2008 року проживала однією сім`єю з загиблим ОСОБА_2 , вели спільне господарство. Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання подані нею документи щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю солдата ОСОБА_2 , через те, що не надано документів на підтвердження перебування на утриманні військовослужбовця. Представник третьої особи зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження перебування позивача на утриманні загиблого, надання останнім матеріальної допомоги, немає доказів непрацездатності ОСОБА_1 , просив відмовити у задоволенні позову (а.с.59-60, 99-100,111-112 том1).

13.03.2025 року від відповідача на адресу суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказала, що вважає позов безпідставним. Підставою для подання позову є неможливість позивача отримувати виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак доказів тривалого проживання фактично немає. ОСОБА_1 є здоровою, дієздатною та працездатною особою. Шлюб між позивачем та ОСОБА_2 не реєструвався. Відповідач стверджує, що протягом 2008 року по час смерті, ОСОБА_2 частіше проживав з нею, дуже часто позивач проживала окремо від померлого. У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.127-131 том1).

21.03.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, зазначила, що відповідач не надала жодного доказу проживання її сина з нею, допит свідків, які просить допитати відповідач є безпідставним. ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 та відповідачем разом, вели спільне господарство, спільний побут (а.с.150-151 том1).

Суд вважає зазначити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Врахувавши заяви представника позивача, представника відповідача та представника Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області про розгляд справи без їхньої участі, відзив на позов відповідача, відповідь на відзив представника позивача, письмові пояснення представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно зі ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14.09.2023 року та лікарського свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 (а.с.11-12).

ОСОБА_2 похований на території Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області, про що свідчить довідка від 14.09.2023 року (а.с.13).

Відповідно до довідки виданої військовою частиною НОМЕР_2 від 13.04.2023 року ОСОБА_2 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.15).

25.09.2023 року Раухівською селищною радою Березівського району Одеської області складено акт про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2008 року (а.с.17).

Згідно довідки виданої Раухівською селищною радою Березівського району Одеської області 27.09.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_2 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , була членом сім`ї померлого та вели спільне господарство (а.с.18).

У ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження (а.с.19).

? Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 вказала, що являється знайомою сторін (кума та подруга позивача), їй відомо, що позивач та ОСОБА_2 почали зустрічатись восени 2007 року, у грудні 2008 року у них народився син, до 2018 року проживали разом з матір`ю загиблого ОСОБА_2 , у 2018 року почали проживати у окремому будинку. Позивач та загиблий ОСОБА_2 мали дуже теплі відносини, відповідач визнавала сім`ю, чи були між ними сварки не знає.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 зазначив, що являється вітчимом позивача, донька почала зустрічатися з ОСОБА_2 з 2007 року, потім у них народився син. Відвідував сім`ю дочки кожного тижня, однак спільних справ з ними не вирішував. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спочатку проживали з матір`ю останнього, пізніше переїхали проживати окремо. З відповідачем у ОСОБА_1 були погані відносини. Діти думали узаконити шлюб, але не встигли.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 вказала, що є тіткою ОСОБА_1 , завжди підтримувала та підтримує зв`язки з племінницею. Позивач разом з ОСОБА_2 раніше приїздили до неї у гості на свята. ОСОБА_1 та загиблий проживали спільно шістнадцять років, 10 років з яких проживали біля його матері, у 2018 році переїхали у свій будинок, сварок між ними не було, не розходились, мали добрі відносини, виховували сина. ОСОБА_2 утримував родину, чому не зареєстрували шлюб не знає. Бувала у них вдома разів 3-4 на рік.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка з її слів являється сусідкою позивача, зазначила, що може підтвердити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , бачила, як вони спільно виховували сина. Спочатку позивач та ОСОБА_2 проживали разом з його матір`ю, з 2018 року проживають окремо. Загиблий за життя працював та заробляв кошти, а позивач доглядала дитину, вели спільне господарство, відносини між ними були як дружини та чоловіка. Щоб сварились не бачила, ОСОБА_9 не працювала, чому не реєстрували шлюб не знає.

? Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , який є сином позивача, зазначив, що у відповідача та його матері гарні стосунки. Шлюб батьки не зареєстрували, ОСОБА_2 казав, що реєстрація шлюбу не обов`язковою. ОСОБА_2 перераховував на банківську карту сина кошти. З бабусею спілкується не часто.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , яка зазначила, що знає позивача останніх 15 років, була вихователькою її сина, бачила, як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом виховували сина, приймали активну участі у шкільному життя дитини. Позивач та загиблий вели спільне господарство та проживали, як подружжя, щодо сварок між ними не знає, не має інформації, що проживали окремо.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , рідний брат загиблого ОСОБА_2 , вказав, що брат проживав з ОСОБА_1 та мали сина, між ними постійно виникали сварки, часто розходились, після сварок брат проживав у своєї матері. Лише заради дитини продовжував відносини з позивачем, працював в м. Одеса, де познайомився з іншою жінкою, з якою підтримував стосунки останні чотири роки. ОСОБА_2 не хотів реєструвати шлюб з ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що встановлення факту перебування на утриманні загиблого ОСОБА_2 та спільного проживання разом з ним однією сім`єю до дня його смерті, необхідно для отримання грошової допомоги у зв`язку із його загибеллю.

Згідно з ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно з ч.4 ст.3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно з роз`ясненнями Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 року за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20, від 30.06.2022 у справі № 694/1540/20).

У постанові Верховного Суду від 17.04.2023 у справі № 463/11211/19 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Також у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 383/821/22 зазначено, що предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України. При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд враховує, що частина з них підтверджує існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 близьких особистих відносин, народження спільної дитини та їх спільну присутність під час окремих сімейних подій.

Водночас, предметом доказування є не сам факт тривалих особистих стосунків, а наявність упродовж заявленого періоду сукупності ознак сім`ї: постійного спільного проживання, спільного побуту, ведення спільного господарства, об`єднання коштів, спільних витрат, взаємної допомоги та виконання взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Свідоцтво про народження ОСОБА_4 достовірно підтверджує походження дитини від позивача та ОСОБА_2 , однак не доводить безперервного проживання її батьків однією сім`єю з 2008 року до дня смерті останнього. Наявність спільної дитини та участь обох батьків у її вихованні можуть існувати й за умов окремого проживання або припинення фактичних сімейних відносин.

Суд також враховує, що Акт Раухівської селищної ради від 25.09.2023 року та довідка від 27.09.2023 року складені після смерті ОСОБА_2 за зверненням позивача з метою оформлення виплат. Ці документи є письмовими доказами, однак не мають наперед установленої сили та не замінюють судового встановлення юридичного факту.

З їх змісту не вбачається дослідження первинних документів, створених протягом заявленого п`ятнадцятирічного періоду, які б підтверджували спільний бюджет, придбання майна, розподіл витрат, ремонт і утримання житла.

Також, суд звертає увагу і на посилання представника відповідача, що під час складання акта не були отримані пояснення відповідача - матері загиблого, яка є власницею цього будинку та проживала поруч, та повідомила суду, якою заперечувала про встановлені обставини у акті та довідці. Наведене, не дає можливості визнати їх достатніми самостійними доказами.

Фотографії, долучені сторонами, фіксують лише окремі моменти спільного дозвілля, святкувань або спілкування з родичами. Вони не відображають повсякденного порядку проживання, джерел та способу формування бюджету, спільного придбання майна, розподілу побутових.

Показання свідків позивача переважно містять загальні оцінки відносин як сімейних, проте не розкривають конкретних обставин формування спільного бюджету, систематичного спільного фінансування потреб, придбання майна та несення витрат за весь заявлений період. Частина свідків є близькими родичами позивача або пов`язана з нею тривалими особистими відносинами.

Крім того, показання свідків не є повністю узгодженими. Свідок ОСОБА_11 повідомив про неодноразові конфлікти, періоди окремого проживання ОСОБА_2 у матері та наявність в останні роки інших особистих відносин. Ці відомості не доводять самі по собі відсутності сім`ї, однак створюють істотні суперечності, які позивач не усунула належними об`єктивними доказами.

Показання сина сторін ОСОБА_4 про перерахування батьком коштів на банківську картку підтверджують можливу участь ОСОБА_2 у матеріальному забезпеченні дитини, однак не доводять існування спільного бюджету між батьками та не підтверджують матеріального утримання саме позивача.

Квитанції про оплату комунальних послуг і договір водопостачання підтверджують надання та оплату послуг за відповідною адресою, але не встановлюють, хто саме здійснював платежі, за рахунок чиїх коштів вони проводилися та чи були ці кошти спільними. У матеріалах, на які посилається позивач, відсутні докази спільних банківських рахунків, регулярних взаємних переказів, спільного придбання рухомого або нерухомого майна, спільних договорів, доказів ремонту й утримання житла обома особами, а також документи, складені самим ОСОБА_2 за життя, у яких позивач зазначалась його дружиною або членом сім`ї.

Отже, сукупність доказів підтверджує наявність між сторонами тривалих особистих відносин і спільного батьківства, проте не робить висновок про безперервне проживання однією сім`єю з усіма ознаками спільного домогосподарства упродовж усього періоду з 2008 року до 01.09.2023 року.

При цьому сам факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних сім`ї, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Враховуючи вищенаведене, вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача з ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).

Виходячи з мети встановлення позивачем факту перебування на утриманні загиблого ОСОБА_2 , суду необхідно встановити, чи входить він до кола осіб, що мають право на такі виплати згідно з вимогами, передбаченими Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Постановою Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» передбачено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.

Згідно зі ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Стаття 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає членів сім`ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (абзац шостий пункту 5 затвердженого Порядку № 975).

Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1-8/99 (№ 5-рп/99) роз`яснив, під членом сім`ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов`язану кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.

Членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця є особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму).

При цьому, обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат; спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , порушує питання перед судом щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для отримання грошової допомоги внаслідок загибелі військовослужбовця, посилаючись, що допомога, яка надавалась померлим, була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, в даній ситуації підлягає доведенню факт встановлення, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для позивача допомога з боку особи, яка надавала їй утримання.

Суд зазначає, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалась систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення цього питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Утримання також може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Ні отримання непрацездатною особою пенсії, ні її окреме проживання від спадкодавця не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування на утриманні.

В постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі №592/17552/18 зроблено висновок що для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено в рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1-8/99 Конституційного Суду України.

Таким чином, системне тлумачення положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) та положень статей 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги як утриманці загиблого військовослужбовця мають його члени сім`ї за одночасного існування двох умов: 1) вони є непрацездатними та 2) вони перебували на його утриманні.

При цьому, суд відмічає, що згідно із роз`ясненнями які містяться в п. 8 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, тому слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Тобто, постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що на момент загибелі ОСОБА_2 позивач була повнолітньою та працездатною. Жодних доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, що мають право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суду не надано. Відсутні також належні докази того, що допомога, яку ОСОБА_1 отримувала від ОСОБА_2 , була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування, а не додатковою підтримкою.

Індивідуальні відомості за формою ОК-5 та довідка Березівської філії Одеського обласного центру зайнятості підтверджують лише окремі відомості про страховий стаж, офіційно задекларовані доходи, перебування чи неперебування особи на обліку як безробітної у певні періоди. Зокрема, довідка Центру зайнятості лише свідчить про перебування позивачки на обліку як безробітної у 2015 та 2016 роках та про відсутність її реєстрації як безробітної станом на 30.05.2024 року, однак не містить будь-яких відомостей щодо джерел її існування, розміру фактично отримуваних доходів, матеріального забезпечення чи перебування на утриманні іншої особи. Такі документи не доводять відсутності будь-яких інших джерел доходу, не встановлюють розміру фактичних витрат позивачки та не підтверджують систематичного надходження їй коштів саме від ОСОБА_2 як основного і постійного джерела засобів до існування.

Посилання на те, що позивач займалася домашнім господарством і вихованням сина, характеризує можливий розподіл сімейних ролей, але не є доказом юридичного факту утримання. Такі обставини характеризують сімейний уклад та розподіл сімейних обов`язків, однак не підтверджують наявності юридичного факту утримання. Для встановлення такого факту необхідно довести, що позивачка не мала достатніх власних засобів для існування, а матеріальна допомога, яку надавав ОСОБА_2 , була для неї постійним, регулярним та основним джерелом засобів до існування, а не звичайною матеріальною підтримкою члена сім`ї чи участю батька у забезпеченні потреб спільної дитини.

Перекази коштів на банківську картку, не можуть без додаткових доказів ототожнюватися з утриманням матері дитини.

За відсутності відомостей про суму допомоги та інші доходи позивача, суд позбавлений можливості встановити, чи була допомога ОСОБА_2 основним джерелом засобів до існування.

Таким чином, позивач не довела ані повного утримання, ані одержання систематичної допомоги, яка за розміром і значенням була постійним та основним джерелом її існування.

Отже, позивач у ході розгляду справи не надала належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_2 утримував її повністю або надавав допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Не доведено способу, розміру, регулярності та тривалості такої допомоги.

Так само не подано достатньої сукупності об`єктивних доказів наявності між позивачем та ОСОБА_2 упродовж усього заявленого періоду спільного бюджету, спільних витрат, спільного придбання майна, участі обох осіб у витратах на утримання і ремонт житла та інших обставин, які б достовірно підтверджували усталені сімейні відносини.

Встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , який є загиблим військовослужбовцем, безпосередньо породжує юридичні наслідки для позивача, пов`язані з її статусом як особи, яка перебувала на утриманні військовослужбовця.

Однак в ході розгляду даної справи судом не здобуто достатніх доказів для встановлення факту перебування позивача на утриманні ОСОБА_2 , а тому суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної заяви.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.263-265, ч. 6 ст. 268, ст.ст. 293, 294, 315, 319, 354, 355 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Раухівська селищна рада Березівського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого (загиблого) годувальника та спільного проживання разом з ним однією сім`єю до дня його смерті - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ).

Третя особа: Раухівська селищна рада Березівського району Одеської області (адреса: вул. Євгена Кравця, 21, с-ще Раухівка Березівського району Одеської області, код ЄДРПОУ 22446206).

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

У зв`язку з надмірним навантаженням та постійними повітряними тривогами на території Одеської області, повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.08.2026 року.

Суддя І.А. Римар