Рішення № 138681474, 30.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/26678/26

Провадження № 2-а/127/272/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Березовської О. А.,

за участю секретаря судового засідання Схабовської І. М.,

представника позивача Очеретної В. В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Свистун Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниця в режимі відеоконференцзв`язку за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення процедури примусового видворення за межі території України,

В С Т А Н О В И В:

29.07.2026 Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить затримати з метою забезпечення процедури примусового видворення з території України громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, на шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що у ході проведення заходів щодо здійснення нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері під умовною позначкою «Мігрант» працівниками відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - УДМС у Вінницькій області) та УМП ГУНП у Вінницькій області виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не виконала рішення про примусове повернення, винесене Гайсинським відділом УДМС у Вінницькій області від 09.06.2026, яким зобов`язано іноземку покинути територію України у термін до 08.07.2026.

Громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушила вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011.

Відповідно до вимог частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 УДМС у Вінницькій області 28.07.2026 прийнято рішення про примусове видворення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2022 № 692, з 01.07.2022 втратила чинність угода між урядом України та урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації та застосування деяких міжнародних договорів України з російською федерацією, підписана 16.01.1997 в Москві.

Пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2022 №692 передбачає, що на період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинити дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян російської федерації в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян російської федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди.

Відтак, громадянам російської федерації, які перебували на території України по без візу та у яких закінчився 90 денний термін перебування з 01.07.2022 заборонено перебувати на території України по паспортам громадян російської федерації та паспортам громадянина російської федерації, що посвідчує особу громадянина російської федерації за межами російської федерації.

Громадяни російської федерації, які будуть заїжджати після 01.07.2022 зобов`язані перетинати кордон України по візам.

Відтак, іноземка продовжує порушувати міграційне законодавство України, проживаючи на території України без належних на те документів.

Належність до іноземного громадянства ОСОБА_1 підтверджується паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_1 , виданий 07.07.2022, дійсний до 07.07.2027.

В результаті перевірки наявних документів та згідно пояснень було встановлено, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , прибула на територію України 25.11.2022 за паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_2 , у приватних справах, оскільки народилася на території України, та з того часу проживала на території України за адресою, АДРЕСА_1 .

Територію України відповідач з 25.11.2022 не покидала, що підтверджується витягом з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан».

Для продовження строку перебування на території України громадянка російської федерації ОСОБА_1 до територіальних підрозділів ДМС України, не зверталась, також відповідач не зверталась до підрозділу згідно вимог частини 2 статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме як той іноземець, який не має законних підстав для перебування в Україні або який не може виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, відповідні особи можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

За порушення встановлених правил перебування на території України громадянка російської федерації ОСОБА_1 Гайсинським відділом УДМС у Вінницькій області була притягнута до адміністративної відповідальності, а саме 09.06.2026 на громадянку російської федерації ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП та винесена постанова про накладання адміністративно стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 грн.

Свою вину відповідач визнала та в добровільному порядку сплати адміністративний штраф в сумі 3 400,00 грн 17.06.2026, що підтверджується квитанцією від 17.06.2026.

3 метою забезпечення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», начальником Гайсинського відділу УДМС у Вінницькій області Горобцем В. О., 09.06.2026 затверджено рішення про примусове повернення з України громадян російської федерації ОСОБА_1 .

Враховуючи що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення від 09.06.2026, відділом запобігання нелегальній міграції. реадмісії та видворення УДМС у Вінницькій області 28.07.2026 прийнято рішення № 0501100100000949 про примусове видворення громадянки російської федерації ОСОБА_1 з території України.

Протоколом про адміністративне затримання від 28.07.2026 ОСОБА_1 була затримана УДМС у Вінницькій області до трьох діб, згідно з ч. 2 ст. 263 КУпАП та поміщена до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Враховуючи, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення від 09.06.2026, в УДМС у Вінницькій області є обґрунтовані підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення від 28.07.2026 № 0501100100000949 буде ухилятися від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а відтак є обґрунтовані підстави стосовно відповідача прийняти рішення про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців.

Ухвалою суду від 29.07.2026 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Зазначеною ухвалою також задоволено клопотання представника позивача про участь відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Волинському пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України ДМС України забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю відповідача.

Представник позивача УДМС України у Вінницькій області Очеретна В. В. в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених в ньому, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 , приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Особа ОСОБА_1 була підтверджена начальником відділу аналітичної роботи документування та перекладу Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України ДМС України, ОСОБА_2 , який підтвердив суду, що особа ідентифікована за паспортом громадянина російської федерації.

ОСОБА_1 суду пояснила, що перекладач їй не потрібен, вона вільно володіє українською мовою, бо народилась в с. Іванівка Гайсинського району Вінницької області, навчалась спочатку в Копіївській восьмирічній школі, потім в Білківській десятирічній школі, потім у Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінні №6. В Україні у неї проживають всі її рідні: донька, онуки, два брата, сестра. Після початку повномасштабного вторгнення вони з чоловіком збиралися повернутися в Україну, їхали в один кінець, але так сталося, що чоловік її помер в росії і в Україну вона повернулася сама з його прахом, захоронила прах чоловіка в Україні. Стверджує, що житла в російській федерації вона не має. Жили з чоловіком на о. ОСОБА_3 , мали житло, але вона покинула його там, думає, що жило у неї забрали.

Відповідач зазначила, що позовні вимоги не визнає, вона не заперечує, що допустила порушення міграційного законодавства, але коли вона приїхала в Україну в 2022 році, то зверталась до міграційної служби у м. Києві з усним зверненням, де їй пояснили, що необхідно почекати, буде прийнятий закон для такої категорії осіб як вона або закінчиться війна. Через півроку вона зверталась в ОСОБА_4 міграційну службу, їздила з цього питання в Липовці до міграційної служби, дзвонила у Вінницю до міграційної служби. Їй сказали, що необхідно їхати до Молдови, вона телефонувала в посольство в Молдову, візи ніхто не видає. Їхати в невідомість в Молдову без коштів вона побоялася. В червні 2026 року вона звернулась до Гайсинського УДМС у Вінницькій області, до начальника ОСОБА_5 , звернулась за допомогою, просила надати їй довідку, щоб звернутися в лікарню, але там їй не допомогли, бо вона має громадянство російської федерації, зразу стали її звинувачувати та розпочали процедуру повернення.

В Україні вона має постійне місце проживання в с. Іванівка Гайсинського району Вінницької області, їй на праві власності належить житловий будинок, який вони придбали з чоловіком в 2001 чи в 2002 році. В росію вона виїхала в 1984 році після укладення шлюбу і автоматично після розпаду ОСОБА_6 одержала громадянство російської федерації. В 90-х, у важкі часи, вона поверталась в Україну, жила в Україні 11 років, працювала листоношою, тобто має невеликий стаж і сподівається оформити пенсію в Україні. Російську пенсію вона не отримує, бо немає такої можливості. Весь час з 2022 року вона жила в с. Іванівка, не від кого не ховалась, про її перебування там знав староста сел Іванівка та Копіївка ОСОБА_7 . Вона займалася домашнім господарством, тримала птахів, саджала город.

28.07.2026 її затримали обманом, приїхали два працівники міграційної поліції, навіть не представилися, сказали, що треба поїхати в Гайсинській відділ поліції. Її не попередили, що повезуть кудись далі, не дали можливість зібрати речі, взяти хоч зубну щітку, грошей у неї немає, тільки 100 грн в гаманці. Вона залишила господарство в селі, нікому його не передоручила, бо не знала, що їде надовго.

Крім того, зазначила, що після притягнення її до адміністративної відповідальності вона одразу сплатила штраф, бо їй сказали, що необхідно його заплатити, хоча з постановою вона не погоджувалась. Пояснення всі вона підписувала, бо їй сказали, що треба підписувати. Зараз її вдруге притягнули до адміністративної відповідальності, у неї коштів штраф сплатити немає, то з міграційної служби телефонували донці і та має сплатити штраф за неї.

Зазначила, що наміру переховуватися вона не має, вона хоче залишитися жити в Україні, не має наміру повертатися в росію, бо всі рідні у неї в Україні, чоловік похований в Україні, має намір легалізувати своє становище в Україні.

Представник відповідача, адвокат Свистун Л. В. заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, так як позивачем в позові не зазначено існування підстав, визначених ч.1 ст. 289 КАС України, за наявності яких відповідача може бути затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, з метою її примусового видворення. В матеріалах справи відсутні докази, що у відповідача не було об`єктивних підстав не виконати рішення про видворення та докази, що відповідач ухилитиметься від виконання рішення про примусове видворення.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення проти позову відповідача та її представника, дослідивши письмові докази у справі, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено та підтверджується письмовими доказами у справі та не заперечувалося сторонами, що відповідач ОСОБА_1 , яка народилась у Вінницькій області, є громадянкою російської федерації, що підтверджується паспортним документом НОМЕР_2 , виданим 07.07.2022, дійсним до 07.07.2027, прибула 25.11.2022 на територію України (а. с. 12-14, 20).

За час перебування на території України відповідач клопотання щодо набуття/ прийняття громадянства України, оформлення дозволу на імміграцію в Україну, а так само документування посвідкою на постійне проживання в Україні не порушувала, що не заперечувалося під час судового розгляду справи відповідачем.

Судом також встановлено, що Гайсинським відділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області 09.06.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МВН 0003725, про те що 09.06.2026 об 11-30 за адресою: АДРЕСА_2 . Перевищення встановленого строку перебування в Україні більше як на 30 днів, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 3 , ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011, підпункт 2 п. 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.10.2012 №150. Місце скоєння правопорушення: м. Гайсин, Гайсинський р-н, Вінницька обл. Протокол складений щодо громадянки росії ОСОБА_1 (а. с. 8).

Суд звертає увагу, що розгляд справи про адміністративне правопорушення був призначений 09.06.2026 об 11 год. 45 хв., тобто через 15 хвилин після виявлення правопорушення та складання протоколу про адміністративне правопорушення (а. с. 9).

На запитання суду представник позивача пояснила, що відповідачу було роз`яснено право на правничу допомогу і вона, на думку представника позивача, мала можливість скористатися такою допомогою, не заважаючи на час призначення розгляду справи про адміністративне правопорушення через 15 хвилин. Суд критично оцінює такі твердження представника позивача, на думку суду такі дії органу державної влади свідчать про формальний підхід при роз`ясненні відповідачу права на правничу допомогу та наданні можливості отримати таку допомогу. Правничою допомогою відповідач була забезпечення тільки в процедурі затримання.

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВН 003723 від 09.06.2026 ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400, 00 грн, який був сплачений згідно з квитанцією №20621-1062625-45080 від 17.06.2026 ( а. с. 10-11).

Крім того, встановлено, що 09.06.2026 Гайсинським відділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з метою забезпечення виконання положень ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення №0517130100021473 про примусове повернення до країни походження або до третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 08.07.2026 (а. с. 17-19).

З зазначеним рішенням ОСОБА_1 ознайомлена 09.06.2026 під особистий підпис.

Судом встановлено, що рішення про примусове повернення відповідачем не оскаржено, відповідно, воно є чинним; у визначений рішенням строк територію України відповідач не покинула.

Уповноваженою особою Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області 28.07.2026 за ч. 3 ст. 203 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МВН 0003824, про те що 28.07.2026 о 15-50 за адресою: АДРЕСА_3 виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_1 , яка протягом року з часу піддання адміністративному стягненню за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, не покинула територію України та проживає в Україні без документів на право проживання (перебування) в Україні, чим порушила вимоги ч. 3 ст. 3, ч. 3 ст. 9, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011. Місце скоєння правопорушення: м. Вінниця. Протокол складений щодо громадянки росії ОСОБА_1 (а. с. 22).

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВН 003821 від 28.07.2026 ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5 100, 00 грн. Постанова одержана ОСОБА_1 під підпис 29.07.2026. Інформація про виконання відсутня ( а. с. 23).

Як вбачається з протоколу № МВН 000032 про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП від 28.07.2026 Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області була затримана громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.07.2026 о 15 год. 51 хв. у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП, для прийняття рішення про примусове видворення з України, вирішення питання про поміщення у ПТПІ з метою примусового видворення з України. Про місце перебування затриманої згідно з ч. 2 ст. 261 КУпАП повідомлено о 15 год. 57 хв. 28.07.2026 сестру ОСОБА_8 , мобільним телефоном ( а. с. 24).

Крім того, 28.07.2026 УДМС України у Вінницькій області на підставі ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення № 0501100100000949 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства щодо громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 25). З зазначеним рішенням та його оскарженням в порядку, передбаченому законом, під особистий підпис ОСОБА_1 ознайомлена 28.07.2026.

Окрім того, 28.07.2026 УДМС України у Вінницькій області прийнято рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні щодо громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 28).

Згідно з Актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 28.07.2026 о 23 год. 20 хв. відповідача громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вдову, передано до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України ДМС України (а. с. 30).

Також судом було досліджено долучені до матеріалів справи за клопотанням представника відповідача, адвоката Свистун Л. В., письмові докази, якими підтверджуються такі фактичні обставини.

29.02.2002 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, Вінницька обл., Іллінецький р-н, с. Іванівка, одержано свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № НОМЕР_3 (а. с. 39).

08.01.1998 до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків внесена інформація про одержання ОСОБА_1 ідентифікаційного номеру НОМЕР_3 , що підтверджується дублікатом картки фізичної особи-платника податків, виданої Іллінецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (а. с. 40).

З свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що її матір`ю вказана ОСОБА_1 (а. с. 41).

З повторного свідоцтва про шлюб вбачається, що громадянка України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 06.10.2007 зареєструвала шлюб з громадянином України ОСОБА_10 , про що зроблений відповідний актовий запис №2. Місце реєстрації: Виконавчий комітет Копіївської сільської ради Іллінецького району Вінницької області (а. с. 42).

За приписами ч. 7 ст. 5 КАС України іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 46 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень про затримання іноземця або особи без громадянства.

Положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлено порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною 16 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1, 3 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2022 №692 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації та застосування деяких міжнародних договорів України з Російською Федерацією» припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації, вчиненої 16 січня 1997 р. у м. Москві. На період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинити дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян Російської Федерації в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян Російської Федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди.

Частиною 1статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно з частиною 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках(ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до ч. 3 ст. 30 зазначеного Закону Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Частиною 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно з частиною 8 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з частиною 1 статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/ або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Обґрунтовуючи вимоги за цим позовом представник позивача посилається на те, що відповідач не виконала рішення по примусове повернення до країни походження або третьої країни, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що вона буде ухилятися від виконання рішення про примусове повернення та існує ризик її втечі.

Разом з тим, суд вважає, що позивач не обґрунтував належним чином звернення до суду саме із вимогою про застосування до відповідача громадянки російської федерації ОСОБА_1 з таким заходом як затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

Як встановлено судом і не оспорювалось представником позивача, відповідач, яка народилась в Україні, прибула в Україну після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, 25.11.2022, має рідну доньку, громадянку України ОСОБА_11 , має в Україні постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд зауважує, що стороною позивача не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження негативної, протиправної поведінки відповідача за час її перебування в Україні, яка б свідчила про її намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику її втечі.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами) при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Статтею 9 Загальної декларації прав людини встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 13 Загальної декларації прав людини регламентує, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Відповідно до ст. 29 Загальної декларації прав людини кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) визначено, що сторони зобов`язалися гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією.

Конвенційні гарантії, в цьому випадку, належать всім, а не тільки громадянам. Дії держави, пов`язані з контролем перебування іноземців на своїй території можуть призводити до порушення цих гарантій.

Статтею 5 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Статтею 8 Конвенції регламентовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

На думку суду право, передбачене статтею 8 Конвенції включає й право на громадянство та вибір місця проживання.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо цієї категорії спорів неодноразово наголошував, що у випадку підтвердження того, що відносини, про порушення яких заявляє особа, охоплюються поняттям сімейного чи приватного життя, як у випадку відповідача у цій справі, то слід застосовувати так званий трискладовий тест, який передбачає перевірку трьох обов`язкових критеріїв: чи здійснювалося втручання згідно із законом, чи переслідувало воно легітимну мету та чи було воно необхідним і пропорційним у демократичному суспільстві.

Надаючи оцінку зазначеним критеріям в цій справі, суд вказує, що втручання здійснюється відповідно до ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Втручання та обмеження свободи мають спрямовуватися на захист інтересів національної безпеки, громадського порядку, запобігання злочинам, захист здоров`я чи моралі або захист прав і свобод інших осіб, зокрема на реальне забезпечення виконання рішення про примусове видворення.

Необхідність втручання в демократичному суспільстві встановлюється шляхом врівноваження інтересів держави з правами особи. Держава не може обґрунтовувати втручання відносними термінами такими як «корисно», «розумно» чи «бажано», а повинна продемонструвати наявність нагальної суспільної необхідності. Необхідність в демократичному суспільстві також вимагає пропорційності законній меті, що переслідується. При здійсненні такого втручання в особи має бути можливість скористатися процедурними гарантіями для оскарження рішення, зокрема щодо того чи бралися під час прийняття рішення до уваги інтереси особи, захищені статтею 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини не заперечує того, що повернення чи видворення, як такі можуть відповідати законній меті регулювання міграції, однак підкреслює, що такі заходи повинні застосовуватися пропорційно до права особи на приватне та сімейне життя.

Судом відзначається, що відповідач, громадянка російської федерації, з народження до 1984 року проживала в Україні, одержала в Україні освіту, проживала та працювала на території України в 90-х роках протягом 11 років, має в Україні постійне місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , за яким постійно проживає, має в Україні доньку громадянку України, ОСОБА_11 , сестру ОСОБА_8 , вільно володіє українською мовою, є особою похилого віку, займається суспільно-корисною працею домашнім господарством, до кримінальної відповідальності не притягувалась, що не спростовано представником позивача, сплатила штраф, накладений постановою від 09.06.2026, має намір сплатити штраф, накладений постановою від 28.07.2026, та, поряд з цим, відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що її перебування в Україні може суперечити інтересам національної безпеки України чи охороні громадського порядку, чи економічного добробуту країни, необхідне для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. А також, що її затримання буде забезпечувати захист цих інтересів держави та суспільства. Представником позивача не надані суду докази, що нею вчиняються правопорушення, окрім порушення міграційного законодавства.

Також суд враховує, що представник позивача не зміг пояснити, за яких саме обставин відповідач була затримана органами УДМС України у Вінницькій області в червні 2026 року, та не спростував твердження відповідача, що тільки після її особистого звернення за допомогою до Гайсинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області останнім було розпочато процедуру повернення відповідача до країни походження чи до третьої країни, до цього відповідач проживала в Україні відкрито, не приховуючись, що на думку суду також свідчить про відсутність підстав вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджати проведенню процедури видворення чи вчинить втечу.

Також суд зазначає, що встановлені судом фактичні обставини в цій справі доводять свідомий вибір відповідача, яка народилась в Україні, є українкою за походженням, вільно володіє українською мовою, має в Україні доньку, яка є громадянкою України, щодо визначення свого місця проживання в Україні після початку російською федерацією повномасштабного вторгнення на територію України 24.02.2022, що кореспондується з положеннями ст.13 Загальної декларації прав людини та ст. 8 Конвенції.

Також, з огляду на викладене, суд вважає, що ризик втечі відповідачки, а так само її ухилення від виконання рішення про примусове видворення достатніми доказами не підтверджується, як і заявлена в позовній заяві виправданість застосування такого заходу забезпечення видворення як затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014 (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, і «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06).

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має намір легалізувати своє перебування в Україні, та з огляду на встановлені судом під час судового розгляду вище зазначені обставини справи, приймаючи до уваги, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, за наявності яких можливе затримання особи з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, яких в цій справі судом не встановлено, суд дійшов висновку, що затримання відповідача, громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на шість місяців, не відповідатиме принципу пропорційності втручання в право на свободу та особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, тобто права, які є визначальними та фундаментальними правами людини, на підставі чого у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат, а також, приймаючи до уваги положення ч. 19 ст. 289 КАС України за якими за подання до адміністративного суду позовних заяв у справах, визначених ст. 289 КАС України, судовий збір не сплачується, судові витрати у справі слід віднести на рахунок держави.

На підставі вище викладеного, відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», керуючись статтями 5, 6, 9, 72, 77, 132, 139, 241, 242, 244, 245, 246, 250, 255, 289, 293, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області до громадянки російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення процедури примусового видворення за межі території України.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На час розгляду судом першої та апеляційної інстанцій справи по суті позовних вимог і до набрання рішенням суду законної сили іноземець або особа без громадянства утримується у спеціально обладнаному для таких цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону, органу Служби безпеки України, який її затримав, або у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 03.08.2026.

Учасники справи:

Позивач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, ЄРДПОУ: 37836770, місце знаходження за адресою: м. Вінниця, просп. Коцюбинського, буд. 78.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Олена БЕРЕЗОВСЬКА