Рішення № 138680099, 24.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1043/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ: 04059243) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" (40004, Сумська обл., м. Суми, вул. Вигонопоселенська, буд.30; код ЄДРПОУ: 44955165) про витребування нежитлових приміщень за участю представників:

прокуратури Ткаченко К.О., посвідчення №072806 від 01.03.2023;

позивача не з`явився;

відповідача Доценко Н.В., ордер ВІ №1394120 від 05.05.2026.

ВСТАНОВИВ:

27.03.2026 заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Мацегора Вадим Олександрович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", в якій просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю УКР-БУД 23 (код ЄДРПОУ 44955165) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2", що знаходяться за адресою: м.Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370241263101) та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та 1-го поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101), а також судові витрати по справі покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що спірні нежитлові приміщення вибули з комунальної власності територіальної громади поза її волею внаслідок незаконної приватизації, що встановлено судовими рішеннями у справі №922/2593/19. Оскільки після ухвалення зазначених рішень майно було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23", яке, на думку прокурора, є недобросовісним набувачем та пов`язаною з попередніми власниками особою, виконання рішення суду стало неможливим. У зв`язку з цим прокурор просить витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння на користь Харківської міської територіальної громади відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

Разом з позовною заявою через кабінет Електронного Суду від заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Вадима Мацегора надійшла заява (вх.№1043/26 від 27.03.2026) про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі літ. "А-2", за адресою: м.Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370241263101) та нежитлових приміщень підвалу №1-:-9 та 1-го поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул.Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.03.2026 прийнято позовну заяву (вх.№1043/26 від 27.03.2026) Заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" про витребування нежитлових приміщень до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1043/26. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 29.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.03.2026 заяву (вх.№1043/26 від 27.03.2026) заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Мацегора Вадима Олександровича про забезпечення позову задоволено. Вирішено вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі літ. "А-2", за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370241263101) та нежитлових приміщень підвалу №1-:-9 та 1-го поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101).

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.04.2026 відкладено підготовче засідання на 13.05.2026.

13.05.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№11491 від 13.05.2026).

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 поновлено строк на подання відзиву, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву.

У відзиві представник відповідача зазначила, що 10.02.2023 ТОВ Укр-Буд 23 (код ЄДРПОУ 44955165) - покупець уклало з ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС" (код ЄДРПОУ 41088961) - продавець, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежитлові приміщення 1- го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10 загальною площею 301,2 кв.м. в нежитловій будівлі літ. А-2 та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та 1-го поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м. в нежитловій будівлі літ.А-2, які розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Мироносицька, 3 (три), зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бакумовою А.В. 10.02.2023 та зареєстровано в реєстрі за №169. На виконання умов вказаного Договору ТОВ Укр-Буд 23 сплатило розрахунковий рахунок ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС" № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ ПриватБанк 1709210,00 грн. Відповідач не був стороною по справі №922/2593/19, що не заперечується позивачем. На момент укладення договору купівлі-продажу від 10.02.2023 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не містилося жодних відомостей про арешт майна, заборону відчуження чи відкриті судові спори щодо цих приміщень. Справа №922/1119/23 стосувалася іншого об`єкта нерухомості та інших договорів. Преюдиційне значення мають виключно фактичні обставини, але аж ніяк не правова оцінка судом поведінки особи як недобросовісної в абсолютно іншому спорі. Наявність ділових зв`язків між компаніями не доводить автоматичну наявність умислу на заподіяння шкоди чи змови під час укладення конкретного договору від 10.02.2023.

Також, як зазначила представник відповідача, саме держава як учасник відповідних правовідносин повинна нести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми для запобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був би невиправданим, якби мова йшла про приватну власність. Оскільки приватний власник майна так само як і його добросовісний набувач не повинен відповідати за помилки, допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Такими, як вбачається, є зокрема, процедури нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності так само покладатиме на приватного власника надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно.

Як стверджує представник відповідача, у разі задоволення позову в цій справі право власності відповідача, який придбав спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку, зазнає втручання, яке прирівнюється до "позбавлення" власності в розумінні другого речення першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідач вважає, що захист інтересів громади не може здійснюватися виключно за рахунок приватного власника без надання йому жодних компенсаторних механізмів. Держава (в особі прокурора), відмовляючись внести гроші на депозит, витребовує майно в нікуди, залишаючи підприємство і без приміщень, і без компенсації. Тобто покладає на відповідача надмірний індивідуальний тягар.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.2026 відкладено підготовче засідання на 27.05.2026.

18.05.2026 до суду від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх.№11930).

Вказану відповідь на відзив суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

У відповіді на відзив представник прокуратури зазначила, що обставини недобросовісного набуття спірних приміщень відповідачем - ТОВ УКР-БУД 23, підтверджуються наступним. Укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2021 №155 між ТОВ Бенедикт Бізнес і ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна №169 від 10.02.2023 між ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23 здійснено в процесі судового розгляду позову прокурора про повернення нежитлових приміщень територіальній громаді у справі №922/2593/19, який перебував на розгляді в порядку господарського судочинства з серпня 2019 року. Таким чином, на час відчуження нежитлових приміщень ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23 вже існував судовий спір щодо цього майна. Відповідач, проявивши розумну обачність, міг перевірити наявну інформацію про судові рішення щодо спірного майна в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, встановлено пов`язаність юридичних осіб ТОВ УКР-БУД 23, ТОВ Бенедикт Бізнес та ТОВ КРАЙСВЕЛ НОРДЕЙЛ (ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС). Опрацюванням відкритих даних сайту You control (https://youcontrol.com.ua), а також витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ УКР-БУД 23, ТОВ Бенедикт Бізнес та ТОВ КРАЙСВЕЛ НОРДЕЙЛ (ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС) встановлено наступне. Серед засновників ТОВ Бенедикт Бізнес значаться ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Засновниками ТОВТорговий дім ІПРІС, яке 24.02.2023 змінило свою юридичну назву на ТОВ Крайсвел Нордейл, значаться ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Крім того встановлено, що серед засновників ТОВ УКР-БУД 23 значиться ОСОБА_9 . Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей, який сформовано станом на 09.01.2026 №57108304, встановлено, що ОСОБА_2 , як керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Бенедикт Бізнес, 13.09.2021 (номер у реєстрі нотаріальних дій 2349) надано довіреність ОСОБА_5 - керівнику та кінцевому бенефіціарному власнику ТОВ Торговий дім ІПРІС (ТОВ Крайсвел Нордейл) строком до 13.09.2022 на представлення інтересів перед органами державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перед державними реєстраторами, в органах нотаріату з питань реалізації прав та обов`язків, належних як учаснику ТОВ Бенедикт Бізнес. Підтвердженням недобросовісності набуття спірного майна є також хронологічна послідовність укладених правочинів під час судового розгляду судового спору у справі № 922/2593/19. Так, 22.02.2021 ТОВ Бенедикт Бізнес відчужено на користь ТОВ Торговий дім ІПРІС спірні нежитлові приміщення в період існування судового спору у справі № 922/2593/19 щодо цих приміщень, де відповідачем є ТОВ Бенедикт Бізнес. 13.09.2021 засновником ТОВ Бенедикт Бізнес надано засновнику ТОВ Торговий дім ІПРІС довіреність на представлення інтересів ТОВ Бенедикт Бізнес при цьому спір у справі №922/2593/19 щодо нежитлових приміщень все ще тривав у провадженні суду. Строк дії довіреності до 13.09.2022. Остаточне рішення у справі № 922/2593/19 прийнято 03.02.2025. Отже, перелічені вище обставини підтверджують пов`язаність юридичних осіб ТОВ Бенедикт Бізнес та ТОВ Торговий дім ІПРІС (ТОВ Крайсвел Нордейл). Також, пов`язаність осіб констатована у постанові Верховного Суду від 13.08.2025 у справі №922/1119/23 за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради (у судовому рішенні Місто) до ТОВ ДАК-БУД, ТОВ УКР-БУД 23 та ТОВ ПРОФ-ГРУП Х за участю третіх осіб приватних нотаріусів ХМНО Луценко В.С. та Бакумової А.В. про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування рішень приватних нотаріусів та зобов`язання вчинити дії. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що Харківською окружною прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222050000018 від 07.02.2023 за ч. 1 ст. 382 Кримінального Кодексу України. Під час кримінального провадження встановлено, що ТОВ УКР-БУД 23 дійсно перераховано на рахунок ТОВ ДАК-БУД 3 803 218, 96 грн, однак вже протягом 18 хвилин грошові кошти в сумі 3 800 800,74 грн з рахунку ТОВ ДАК-БУД перераховано на рахунки ТОВ СТІММІ та ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС, які є пов`язаними з ТОВ ДАК-БУД особами. ТОВ СТІММІ є засновником ТОВ ДАК-БУД, а кінцевим бенефіціарним власником обох товариств є ОСОБА_8 . Також ОСОБА_8 була засновником та бенефіціаром ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС. Отже, постановою Верховного Суду у справі №922/1119/23 від 13.08.2025 встановлено обставини набуття спірного майна, а також пов`язаність ТОВ ДАК-БУД, ТОВ СТІММІ, ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23.

На переконання представника прокуратури, продаж нерухомого майна ТОВ Бенедикт Бізнес спрямовано саме на ухилення від можливих негативних наслідків судових рішень у справах №922/2593/19, що виключає, правомірність та добросовісність дій відповідача ТОВ УКР-БУД 23, як пов`язаних осіб з ТОВ Бенедикт Бізнес, ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС (ТОВ КРАЙСВЕЛ НОРДЕЙЛ). Припущення відповідача, щодо його добросовісності тягне за собою наслідки у вигляді ставлення під сумнів добросовісності набутого майна, оскільки у такому випадку майно набуто з ознаками фраудаторного правочину. ТОВ УКР-БУД 23, доводячи свою добросовісність, повинно було дослідити історію вибуття спірного майна. Втім докази добросовісності ТОВ УКР-БУД 23 не надано.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.05.2026 відкладено підготовче засідання на 05.06.2026.

В підготовчому засіданні 05.06.2026 представник відповідача заявила усне клопотання про витребування у прокуратури додаткових доказів щодо кримінального провадження №42023222050000018 від 07.02.2023, внесеному Слобідською окружною прокуратурою м. Харкова до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.382 Кримінального Кодексу України. При цьому відповідач заявляє, що він не є стороною або іншим учасником вищезазначеного кримінального провадження, а отже позбавлений можливості самостійно отримати такі відомості.

В підготовчому засіданні 05.06.2026 суд зобов`язав представника прокуратури до наступного засідання надати суду додаткову інформацію по кримінальному провадженню №42023222050000018.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24.06.2026.

18.06.2026 до суду від представника прокуратури надійшло пояснення щодо кримінального провадження №42023222050000018 (в порядку ст. 42 ГПК України).

В пояснення представник прокуратури пояснила, що дійсно, Слобідською окружною прокуратурою м. Харкова 07.02.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про реєстрацію кримінального провадження № 42023222050000018 за ч.1 ст.382 КК України - за фактом умисного невиконання рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2022 у справі №922/586/22, яким задоволено позов Слобідської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ ДАК-БУД, стягнуто на користь міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 6 392 910,92 гривень. У цій справі - №922/1043/26 недобросовісність відповідача - ТОВ УКР-БУД 23 прокурор доводить преюдиційними обставинами, встановленими постановою Верховного Суду у справі №922/1119/23 від 13.08.2025 щодо обставин набуття майна та пов`язаності ТОВ ДАК-БУД, ТОВ СТІММІ, ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23. Так, в межах розгляду справи №922/1119/23 предметом правової оцінки було питання правомірності відчуження ТОВ ДАК-БУД об`єкта нерухомого майна на користь ТОВ ПРОФ-ГРУП Х у контексті встановленого судовим рішенням у справі №922/586/22 обов`язку ТОВ ДАК-БУД сплатити на користь міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі 6 392 910,92 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 95 893,66 гривень. При цьому, у постанові Верховного Суду від 13.08.2025 у справі №922/1119/23 за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради (у судовому рішенні Місто) до ТОВ ДАК-БУД, ТОВ УКР-БУД 23 та ТОВ ПРОФ-ГРУП Х за участю третіх осіб приватних нотаріусів ХМНО Луценко В.С. та Бакумової А.В. про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування рішень приватних нотаріусів та зобов`язання вчинити дії констатована пов`язаність осіб ТОВ ДАК-БУД, ТОВ СТІММІ, ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23 на підставі матеріалів, отриманих у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023222050000018 від 07.02.2023. Зокрема, Верховним Судом у постанові від 13.08.2025 у справі №922/1119/23 зазначено, що окружною прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222050000018 від 07.02.2023 за ч.1 ст.382 Кримінального Кодексу України. Під час кримінального провадження встановлено, що ТОВ УКР-БУД 23 дійсно перераховано на рахунок ТОВ ДАК-БУД 3 803 218, 96 грн, однак вже протягом 18 хвилин грошові кошти в сумі 3 800 800, 74 грн з рахунку ТОВ ДАКБУД перераховано на рахунки ТОВ СТІММІ та ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС, які є пов`язаними з ТОВ ДАК-БУД особами. Отже, постановою Верховного Суду у справі № 922/1119/23 від 13.08.2025 досліджено та встановлено обставини набуття спірного майна ТОВ ПРОФ-ГРУП Х, а також пов`язаність ТОВ ДАК-БУД, ТОВ СТІММІ, ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23, які є преюдиційними обставинами, та не потребують доказування при розгляді справи № 922/1043/26 щодо пов`язаності цих осіб.

Водночас, як зазначила представник прокуратури, у цій справі № 922/1043/26 прокурором не подавались письмові докази з матеріалів кримінального провадження №42023222050000018 на підтвердження того, що вказані підприємства є пов`язаними між собою та посадовими особами цих підприємств свідомо та умисно спочатку відчужено спірне нерухоме майно, а надалі отримані від продажу грошові кошти перераховані на пов`язані між собою юридичні особи з метою уникнення стягнення на них, так як їх оцінка вже була надана Верховним Судом у постанові від 13.08.2025 у справі №922/1119/23. Крім того, Господарський суд не уповноважений встановлювати обставини (факти), що підлягають встановленню виключно у порядку кримінального судочинства (наявність у діянні складу кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні тощо), проте зобов`язаний дослідити подані йому докази та встановити на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення господарської справи. Вказаною постановою Верховного Суду у справі № 922/1119/23 від 13.08.2025 у мотивувальній частині встановлено обставини набуття спірного майна, а також пов`язаність ТОВ ДАК-БУД, ТОВ СТІММІ, ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23, які є преюдиційними та поширюються на обставини пов`язаності юридичних осіб у справі №922/1043/26.

24.06.2026 вказані пояснення судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Протокольним ухвалами Господарського суду Харківської області від 24.06.2026 та 22.07.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 22.07.2026 та 24.07.2026 відповідно.

Присутня в судовому засіданні 24.07.2026 прокурор позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Харківської міської ради в судове засідання 24.07.2026 не з`явився.

Присутня в судовому засіданні 24.07.2026 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити в задоволенні позову.

Суд зазначає, що процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного суду.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, сторін було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, а також надзвичайну безпекову ситуацію, яка склалася та існує у м. Харкові, характер спірних правовідносин, кількість наданих сторонами доказів та складність справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 24.07.2026 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

У серпні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління) та Товариства з обмеженою відповідальністю Бенедикт Бізнес (далі - ТОВ Бенедикт Бізнес), у якому просив:

- визнати незаконними та скасувати пункти 23, 40 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17 Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.01.2018 №5545-В-С, укладений між Управлінням та ТОВ Бенедикт Бізнес, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 284, шляхом скасування його державної реєстрації;

- зобов`язати ТОВ Бенедикт Бізнес повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №1 :-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, та нежитлові приміщення підвалу № 1-:-9 та першого поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ.А-2 за адресою: вул.Мироносицька, 3, м. Харків.

Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що під час прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення від 20.09.2017 №757/17 (пункт 23, 40 додатку) та у ході здійснення процедури відчуження спірного нерухомого майна комунальної власності і укладання оспорюваного договору купівлі-продажу від 30.01.2018 №5545-В-С відповідачі порушили вимоги законодавства про приватизацію, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 у справі №922/2593/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.06.2020 касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2019 скасовано, а справу №922/2593/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2020 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.01.2018 № 5545-В-С, укладений між комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ Бенедикт Бізнес, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №284. Зобов`язано ТОВ Бенедикт Бізнес повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв. м, та нежитлові приміщення підвалу № 1-:-9 та першого поверху №8, загальною площею 110,0 кв. м, розташовані в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, літ. А-2. У решті позовних вимог - відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2025 постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі №922/2593/19 залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора у вищевказаній справі суди дійшли висновків, що приватизація спірного нерухомого майна, яке є комунальною власністю Харківської міської територіальної громади, відбулася без проведення аукціону або конкурсу, тобто з порушенням процедури, передбаченої Законом України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), оскільки під час оренди зазначених нежитлових приміщень орендар, Товариство з обмеженою відповідальністю Бенедикт Бізнес, не здійснював їх поліпшення в розмірі, не менш як 25 відсотків ринкової вартості цих приміщень.

Отже, нежитлові приміщення за адресою: вул. Мироносицька, 3, літ. А-2, м. Харків відчужені з комунальної власності міста шляхом їх викупу орендарем, Товариством з обмеженою відповідальністю Бенедикт Бізнес, у позаконкурентний спосіб, за відсутності невід`ємних поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків його ринкової вартості.

Постанова Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі №922/2593/19 набрала законної сили 03.02.2025.

В ході виконання вищезазначеного рішення суду, а саме підготовки заяви реєстратору з метою скасування реєстрації за ТОВ Бенедикт Бізнес права власності на нежитлові приміщення першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та першого поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 літ. А-2 та реєстрації права власності на зазначені нежитлові приміщення за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради було з`ясовано, що зазначені об`єкти речових прав, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю УКР-БУД 23 (код ЄДРПОУ 44955165) на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2023 №169.

Натомість право власності за ТОВ Бенедикт Бізнес на підставі спірного договору купівлі-продажу від 30.01.2018 №5545-В-С, серія та номер: 284 виданий приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. припинено. Як наслідок, прокурором складено висновок про неможливість виконання рішення суду у справі №922/2593/19.

Так, відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що під час судового розгляду вказаної справи ТОВ Бенедикт Бізнес вищевказані нежитлові приміщення на підставі договору купівлі- продажу №155 від 22.02.2021 відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС 24.02.2023 змінило юридичну назву на Товариство з обмеженою відповідальністю КРАЙСВЕЛ НОРДЕЙЛ.

У свою чергу, відповідно до договору купівлі-продажу №169 від 10.02.2023 зазначені приміщення Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКР-БУД 23 (код ЄДРПОУ: 44955165).

Наразі, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлових приміщень першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, нежитлових приміщень підвалу №1 :-9 та першого поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, літ. "A-2", є ТОВ УКР-БУД 23.

Як стверджує прокурор, Нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, вибули з власності територіальної громади міста в порушення вимог ст.ст.11,18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) шляхом їх викупу орендарем, ТОВ Бенедикт Бізнес, у позаконкурентний спосіб, за відсутності невід`ємних поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків його ринкової вартості, що встановлено судовими рішеннями у справі №922/2593/19 - постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2025, якою постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі №922/2593/19 залишено без змін. Враховуючи викладене, волі власника, Харківської міської територіальної громади, на їх відчуження не було, а отже є підстави для витребування спірних нежитлових приміщень на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради відповідно до статті 387 ЦК України, у тому числі і на виконання рішення суду.

Крім того, як стверджує прокурор, спірне майно умисно відчужено пов`язаній з ТОВ Бенедикт Бізнес особі - ТОВ Укр-Буд 23, тобто недобросовісному набувачу, отже останнє підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння.

Так, нежитлові приміщення під час слухання справи в суді ТОВ Бенедикт Бізнес на підставі договору купівлі-продажу №155 від 22.02.2021 відчужені Товариству з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС (ТОВ КРАЙСВЕЛ НОРДЕЙЛ).

У подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу №169 від 10.02.2023 зазначені приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю ТД ІПРІС перепродано Товариству з обмеженою відповідальністю УКР-БУД 23 (код ЄДРПОУ: 44955165).

Вказані правочини та реєстраційні дії зі спірним нерухомим майном відбувались протягом 2021-2023 років в період розгляду судових спорів щодо цього майна у межах справи №922/2593/19, під час яких вирішувалось питання про повернення зазначених нежитлових приміщень територіальній громаді.

Отже, як стверджує прокурор, волі територіальної громади на укладення договору купівлі-продажу з подальшим відчуження нежитлових приміщень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКР-БУД 23 по вул. Мироносицька, 3 у м. Харкові, не було. Будь-які рішення Харківської міської ради (її виконавчих органів) щодо надання згоди на вчинення перелічених дій зі спірним нерухомим майном відсутні, міська рада та її виконавчі органи не були сторонами перелічених вище правочинів. З огляду на положення ст.387 ЦК України, дійсний власник майна Харківська міська територіальна громада в особі Харківської міської ради має безспірне право на витребування вищевказаного майна, яке вибуло з комунальної власності без достатніх правових підстав. Враховуючи викладене, витребуванню на користь Харківської міської територіальної громади підлягають: нежитлові приміщення першого поверху №1-:-7, 9, 10 та другого поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2", що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370241263101) та нежитлові приміщення підвалу № 1-:-9 та першого поверху № 8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101).

Крім того, як зазначив прокурор, укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.2021 №155 між ТОВ Бенедикт Бізнес і ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна № 169 від 10.02.2023 між ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23 здійснено в процесі судового розгляду позову прокурора про повернення нежитлових приміщень територіальній громаді у справі №922/2593/19, який перебував на розгляді в порядку господарського судочинства з серпня 2019 року. Таким чином, на час відчуження нежитлових приміщень ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР-БУД 23 вже існував судовий спір щодо цього майна.

На переконання прокурора, відповідач, проявивши розумну обачність, міг перевірити наявну інформацію про судові рішення щодо спірного майна в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, встановлено пов`язаність юридичних осіб ТОВ УКР-БУД 23, ТОВ Бенедикт Бізнес та ТОВ КРАЙСВЕЛ НОРДЕЙЛ (ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС).

Опрацюванням відкритих даних сайту You control (https://youcontrol.com.ua), а також витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо ТОВ УКР-БУД 23, ТОВ Бенедикт Бізнес та ТОВ КРАЙСВЕЛ НОРДЕЙЛ (ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС) встановлено, що серед засновників ТОВ Бенедикт Бізнес значаться ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Засновниками ТОВ Торговий дім ІПРІС, яке 24.02.2023 змінило свою юридичну назву на ТОВ Крайсвел Нордейл, значаться ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Крім того встановлено, що серед засновників ТОВ Укр-Буд 23 значиться ОСОБА_9 .

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей, який сформовано станом на 09.01.2026 №57108304, встановлено, що ОСОБА_2 , як керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Бенедикт Бізнес, 13.09.2021 (номер у реєстрі нотаріальних дій 2349) надано довіреність ОСОБА_5 - керівнику та кінцевому бенефіціарному власнику ТОВ Торговий дім ІПРІС (ТОВ Крайсвел Нордейл) строком до 13.09.2022 на представлення інтересів перед органами державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перед державними реєстраторами, в органах нотаріату з питань реалізації прав та обов`язків, належних як учаснику ТОВ Бенедикт Бізнес.

Як стверджує прокурор, підтвердженням недобросовісності набуття спірного майна є також хронологічна послідовність укладених правочинів під час судового розгляду судового спору у справі № 922/2593/19.

Так, 22.02.2021 ТОВ Бенедикт Бізнес відчужено на користь ТОВ Торговий дім ІПРІС спірні нежитлові приміщення в період існування судового спору у справі №922/2593/19 щодо цих приміщень, де відповідачем є ТОВ Бенедикт Бізнес.

13.09.2021 засновником ТОВ Бенедикт Бізнес надано засновнику ТОВ Торговий дім ІПРІС довіреність на представлення інтересів ТОВ Бенедикт Бізнес при цьому спір у справі №922/2593/19 щодо нежитлових приміщень все ще тривав у провадженні суду. Строк дії довіреності до 13.09.2022. Остаточне рішення у справі №922/2593/19 прийнято 03.02.2025.

Отже, як зазначив прокурор, перелічені вище обставини підтверджують пов`язаність юридичних осіб ТОВ Бенедикт Бізнес та ТОВ Торговий дім ІПРІС (ТОВ Крайсвел Нордейл).

Також, пов`язаність осіб констатована у постанові Верховного Суду від 13.08.2025 у справі №922/1119/23 за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради (у судовому рішенні - Місто) до ТОВ ДАК-БУД, ТОВ УКР-БУД 23 та ТОВ ПРОФ- ГРУП Х за участю третіх осіб приватних нотаріусів ХМНО Луценко В.С. та Бакумової А.В. про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування рішень приватних нотаріусів та зобов`язання вчинити дії.

Зокрема, Верховним Судом зазначено, що Харківською окружною прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222050000018 від 07.02.2023 за ч.1 ст. 382 Кримінального Кодексу України.

Під час кримінального провадження встановлено, що ТОВ УКР-БУД 23 дійсно перераховано на рахунок ТОВ ДАК-БУД 3 803 218, 96 грн, однак вже протягом 18 хвилин грошові кошти в сумі 3 800 800, 74 грн з рахунку ТОВ ДАК- БУД перераховано на рахунки ТОВ СТІММІ та ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС, які є пов`язаними з ТОВ ДАК-БУД особами.

ТОВ СТІММІ є засновником ТОВ ДАК-БУД, а кінцевим бенефіціарним власником обох товариств є ОСОБА_8 . Також ОСОБА_8 була засновником та бенефіціаром ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС.

Відтак, постановою Верховного Суду у справі №922/1119/23 від 13.08.2025 встановлено обставини набуття спірного майна, а також пов`язаність ТОВ ДАК-БУД, ТОВ СТІММІ, ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ІПРІС та ТОВ УКР- БУД 23.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 1 статті 24 Закону України Про прокуратуру визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (ч.7 ст.24 Закону України Про прокуратуру).

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

В даному випадку, як зазначив прокурор у позовній заяві, відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст.7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.

Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності.

Як стверджує прокурор, інтереси Харківської міської територіальної громади на ефективне використання комунального майна повністю збігаються з інтересами держави. Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, питання правомірності відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.

Згідно з ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами та доповненнями) визначено статус сільських, селищних, міських рад, як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.ч.1,9 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Сільські, селищні, міські ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч.1 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За ст.18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, Харківська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах.

Окружною прокуратурою відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 02.09.2025 направлено лист до Харківської міської ради з проханням повідомити про вжиті заходи щодо витребування на користь територіальної громади спірних нежитлових приміщень.

Згідно відповіді Харківської міської ради від 18.09.2025 №7555 для захисту порушених інтересів територіальної громади міська рада просить звернутися окружну прокуратуру до суду з позовом щодо витребування нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:10 загальною площею 301,2 кв.м в нежитловій будівлі літ. «А-2» та нежитлових приміщень підвалу №1-:-9 та 1-го поверху № 8 загальною площею 110,0 кв.м в нежитловій будівлі літ. «А-2», розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 у ТОВ «УКР-БУД 23» код ЄДРПОУ 44955165.

Крім того, окружною прокуратурою відповідно до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 16.03.2026 письмово повідомлено Харківську міську раду про звернення до суду на захист інтересів держави в особі міськради з позовом про витребування спірних приміщень.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Відтак, прокурором здійснені всі можливі заходи щодо повідомлення уповноваженого органу про виявлені порушення законодавства та можливості захистити інтереси територіальної громади в судовому порядку.

За таких умов, бездіяльність уповноваженого державного органу щодо звернення до суду з позовом вказує на нездійснення цим органом захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокурором в суді інтересів держави в даному випадку.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду, надаючи висновок щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказала, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави тощо), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З огляду на зазначене, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Стосовно суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статі 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.319 ЦК Країни).

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (статті 328 Цивільного кодексу України).

Спір у даній справі виник у зв`язку з перебуванням у власності відповідача нежитлових приміщень, які, за твердженням прокурора, вибули з комунальної власності Харківської міської територіальної громади поза волею власника внаслідок незаконної приватизації та подальшого відчуження на користь пов`язаних юридичних осіб, що унеможливило виконання судового рішення про їх повернення територіальній громаді.

За змістом статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

За змістом статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

Вирішуючи спір, суд насамперед враховує, що обставини законності вибуття спірного майна із комунальної власності вже були предметом судового розгляду у справі №922/2593/19.

Як вбачається з матеріалів справи та інформації є Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2025, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.01.2018 №5545-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ «Бенедикт Бізнес», а також зобов`язано останнє повернути Харківській міській територіальній громаді спірні нежитлові приміщення.

У зазначеній справі судами встановлено, що приватизація спірних приміщень здійснювалася із порушенням вимог законодавства про приватизацію, оскільки викуп майна орендарем відбувся без проведення аукціону чи конкурсу та без наявності невід`ємних поліпшень орендованого майна у розмірі не менше двадцяти п`яти відсотків його ринкової вартості. У зв`язку із цим суди дійшли висновку про незаконність відчуження комунального майна шляхом його викупу ТОВ «Бенедикт Бізнес».

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Хоча відповідач у даній справі не був стороною у справі №922/2593/19, преюдиційне значення мають встановлені судом фактичні обставини щодо незаконності приватизації спірних приміщень, способу їх вибуття із комунальної власності та відсутності законних підстав для виникнення права власності у первісного набувача.

Саме ці встановлені судовими рішеннями факти свідчать, що територіальна громада міста Харкова не висловлювала волі на відчуження спірного майна у спосіб, який фактично був реалізований, а відтак майно вибуло з її володіння поза волею власника.

Суд звертає увагу, що рішення у справі №922/2593/19 набрали законної сили ще до звернення прокурора з даним позовом, а тому встановлені ними обставини є обов`язковими для врахування при вирішенні цього спору.

Разом із тим матеріалами справи підтверджено, що виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 фактично стало неможливим.

Так, під час вчинення реєстраційних дій, спрямованих на виконання судового рішення, було встановлено, що право власності ТОВ «Бенедикт Бізнес» вже припинене, а власником спірних нежитлових приміщень є ТОВ «Укр-Буд 23» на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2023 №169, укладеного із ТОВ «Торговий дім "ІПРІС"». У зв`язку з цим прокурором зроблено обґрунтований висновок про неможливість виконання судового рішення у справі №922/2593/19 без звернення із самостійою віндикаційною вимогою до фактичного володільця майна.

При цьому судом встановлено, що після відкриття провадження у справі №922/2593/19 спірне нерухоме майно двічі відчужувалося: спочатку ТОВ «Бенедикт Бізнес» на користь ТОВ «Торговий дім "ІПРІС"» за договором від 22.02.2021 №155, а в подальшому - ТОВ «Торговий дім "ІПРІС"» на користь ТОВ «Укр-Буд 23» за договором від 10.02.2023 №169.

Отже, на момент набрання законної сили судовим рішенням про повернення майна територіальній громаді його власником уже була інша юридична особа, що і стало підставою для звернення прокурора з даним позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Встановлені обставини свідчать, що предметом доказування у цій справі є не повторна перевірка законності приватизації спірних приміщень, оскільки це питання остаточно вирішене судовими рішеннями у справі №922/2593/19, а з`ясування наявності правових підстав для витребування майна від його нинішнього володільця, зокрема перевірка доводів сторін щодо добросовісності або недобросовісності набуття відповідачем права власності та застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для витребування спірного майна від відповідача, суд зазначає наступне.

За змістом статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Водночас стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює особливості витребування майна від добросовісного набувача.

Так, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо, зокрема, майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, для правильного вирішення спору суд повинен встановити сукупність таких юридично значущих обставин:

- чи є Харківська міська територіальна громада власником спірного майна;

- чи вибуло майно з її володіння поза волею власника;

- чи є відповідач добросовісним набувачем;

- чи існують передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України підстави для витребування майна.

Як уже встановлено судом, незаконність вибуття спірних нежитлових приміщень із комунальної власності встановлена судовими рішеннями у справі №922/2593/19, які набрали законної сили. Отже, суд доходить висновку, що майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею.

Разом із тим основні заперечення відповідача зводяться до того, що він набув право власності за відплатним договором, діяв добросовісно, не знав про наявність спору щодо майна та покладався на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд критично оцінює наведені доводи з огляду на наступне.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду добросовісність набувача презюмується, однак така презумпція може бути спростована належними та допустимими доказами, які свідчать, що набувач знав або повинен був знати про незаконність відчуження майна чи про існування обставин, які викликали обґрунтовані сумніви щодо правомірності його набуття.

Зокрема, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 за змістом частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку (постанова СП КГС ВС від 18.09.2025 у справі № 922/82/20).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20(пункт 40)). Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19(пункт 6.45)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19(пункт 6.46)).

Суд також враховує правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2025 у справі №922/647/22, відповідно до якого добросовісний набувач нерухомого майна не зобов`язаний перевіряти всю історію переходу права власності на об`єкт нерухомості та робити висновки щодо правомірності кожного попереднього відчуження. За загальним правилом особа вправі покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо відсутні обставини, які з точки зору розумного та обачного учасника цивільного обороту могли б викликати сумнів у достовірності таких відомостей.

Разом із тим наведений правовий висновок не встановлює абсолютної презумпції добросовісності будь-якого набувача нерухомого майна. Верховний Суд прямо пов`язує можливість покладатися на відомості Державного реєстру речових прав із відсутністю обставин, які об`єктивно повинні були спонукати набувача до підвищеної обачності.

Саме наявність або відсутність таких обставин і підлягає встановленню судом у кожній конкретній справі.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається не лише на сам факт послідовного відчуження спірного майна, а й на наявність взаємозв`язків між усіма юридичними особами, які брали участь у його відчуженні після відкриття провадження у справі №922/2593/19.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Бенедикт Бізнес», ТОВ «Торговий дім "ІПРІС"» та ТОВ «Укр-Буд 23» мають спільних або пов`язаних між собою засновників, кінцевих бенефіціарних власників, керівників та використовують одні й ті самі контактні дані, що, на думку прокурора, свідчить про контрольованість процесу відчуження майна та відсутність випадковості у переході права власності.

Зазначені обставини підтверджуються в тому числі поданими до суду витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та не були належним чином спростовані відповідачем.

Оцінюючи наведені докази відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд виходить із того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили, а висновок щодо наявності чи відсутності певної обставини формується на підставі їх сукупності та взаємного зв`язку.

Саме у сукупності наведені прокурором обставини, а саме: відкриття судового провадження щодо законності приватизації, подальше дворазове відчуження майна під час розгляду цієї справи, пов`язаність юридичних осіб, які брали участь у відчуженні, а також подальша неможливість виконання судового рішення про повернення майна територіальній громаді, - свідчать про те, що відчуження спірного майна мало послідовний та контрольований характер і було спрямоване на зміну його формального власника.

Суд також бере до уваги, що відповідач не надав належних доказів, які б підтверджували проведення ним повної юридичної перевірки правомірності походження майна перед його придбанням, не навів обставин, які свідчили б про вжиття ним усіх розумних заходів обачності, характерних для професійного учасника цивільного обороту при придбанні нерухомого майна значної вартості.

Сам по собі факт державної реєстрації права власності за відчужувачем не є безумовним підтвердженням добросовісності набувача, якщо інші встановлені судом обставини свідчать про його обізнаність або можливість бути обізнаним щодо спірного характеру набутого майна.

Крім того, суд звертає увагу, що відчуження спірних нежитлових приміщень відбулося вже після відкриття провадження у справі №922/2593/19 щодо законності їх приватизації, тобто в період існування судового спору про належність права власності на це майно. Така обставина сама по собі повинна була спонукати набувача до підвищеної обачності при укладенні договору купівлі-продажу.

Посилання відповідача на принцип достовірності відомостей Державного реєстру речових прав не спростовує наведених висновків, оскільки цей принцип не усуває необхідності оцінки судом усіх фактичних обставин набуття права власності та не може легалізувати незаконне вибуття майна з власності територіальної громади.

Отже, оцінюючи всі наявні у справі докази у їх взаємному зв`язку та сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності підстав для визнання його добросовісним набувачем спірного майна, тоді як прокурором доведено обставини, які свідчать про вибуття майна поза волею власника та відсутність правових підстав для збереження права власності відповідача на спірні нежитлові приміщення.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги крізь призму гарантій права власності, передбачених національним законодавством та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає наступне.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц зроблено висновок, що "розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар".

Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном".

Водночас зазначена норма не позбавляє державу права здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів та забезпечувати виконання законів, необхідних для захисту публічного інтересу.

Практикою Європейського суду з прав людини сформовано правовий підхід, відповідно до якого втручання у право мирного володіння майном є сумісним із вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише за умови, що таке втручання здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету та є пропорційним поставленій меті, тобто забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та необхідністю захисту прав конкретної особи.

Витребування майна відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України саме по собі не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо майно вибуло з власності поза волею власника, а втручання переслідує мету відновлення порушеного права власності.

При цьому суд враховує, що спірне майно належить до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

Статтею 142 Конституції України встановлено, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, об`єкти права комунальної власності, а територіальні громади здійснюють правомочності власника безпосередньо або через відповідні органи місцевого самоврядування.

Отже, незаконне вибуття майна із комунальної власності порушує не лише майнові права конкретного власника, а й публічний інтерес, пов`язаний із забезпеченням належного управління майном територіальної громади.

Саме на відновлення цього порушеного права і спрямований заявлений прокурором спосіб захисту.

Суд також бере до уваги, що прокурором заявлено саме віндикаційний позов до особи, яка є останнім набувачем майна, що повністю узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких власник вправі витребувати майно від останнього його набувача незалежно від кількості попередніх відчужень, якщо доведено наявність передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України підстав.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що набув право власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, право зареєстроване у встановленому законом порядку, а тому не може бути позбавлений такого права.

Однак зазначені доводи не можуть бути прийняті судом.

Наявність договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності сама по собі не усуває можливості витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки саме ця норма передбачає механізм відновлення порушеного права власника у випадку незаконного вибуття майна з його володіння.

Так само не можуть бути прийняті судом доводи відповідача про відсутність доказів його обізнаності щодо існування судового спору.

Як уже зазначалося судом, при оцінці добросовісності набувача підлягає врахуванню не лише його суб`єктивне ставлення до обставин придбання майна, а й те, чи мав він можливість дізнатися про відповідні обставини, чи діяв із належною обачністю та чи не свідчить сукупність доказів про його фактичну обізнаність щодо спірного характеру набутого майна.

Досліджені судом докази у своїй сукупності свідчать про наявність достатніх підстав для висновку, що відчуження спірного майна відбувалося між взаємопов`язаними суб`єктами господарювання після виникнення судового спору щодо законності його приватизації, а тому твердження відповідача про повну необізнаність щодо таких обставин не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Інші доводи відповідача, наведені у відзиві та поясненнях, судом також перевірені, однак вони або зводяться до переоцінки обставин, уже встановлених судовими рішеннями у справі №922/2593/19, або не спростовують установлених судом фактів незаконного вибуття майна з комунальної власності та відсутності правових підстав для збереження його у власності відповідача, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку, що прокурором доведено всі юридично значущі обставини, необхідні для застосування способу захисту, передбаченого статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що Харківська міська територіальна громада є власником спірного нерухомого майна, майно вибуло з її володіння поза волею власника внаслідок незаконної приватизації, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, подальше відчуження майна не усунуло порушення права власності територіальної громади, відповідач не довів наявності підстав, які виключають можливість витребування майна відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак обраний прокурором спосіб захисту є належним, ефективним та таким, що відповідає характеру порушеного права.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради про витребування з незаконного володіння ТОВ «Укр-Буд 23» спірних нежитлових приміщень є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи всю судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України Про судовий збір та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі (з урахуванням коефіцієнту 0,8).

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Мацегори В.М. в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" про витребування нежитлових приміщень задовольнити.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-БУД 23» (код ЄДРПОУ 44955165) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-7, 9, 10 та 2-го поверху №1-:-10, загальною площею 301,2 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ."А-2", що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1370241263101) та нежитлові приміщення підвалу №1-:-9 та 1-го поверху №8, загальною площею 110,0 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366106063101).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Буд 23" (40004, Сумська обл., м. Суми, вул. Вигонопоселенська, буд.30; код ЄДРПОУ: 44955165) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 20 510 (двадцять тисяч п`ятсот десять) грн 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "03" серпня 2026 р.

СуддяТ.О. Пономаренко