Рішення № 138679981, 03.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/745/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рамедас Україна" про ухвалення додаткового рішення

у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рамедас Україна"

до відповідача: Сарненського ліцею №4 Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області

про: стягнення 237 168,00 грн

без виклику представників сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рамедас Україна" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Сарненського ліцею №4 Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області про стягнення 237 168,00 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 липня 2026 року позов задоволений

У своєму позові позивач вказав, що докази понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду по справі.

У судовому засіданні 19 липня 2026 року до закінчення судових дебатів у справі позивач зробив аналогічну заяву.

19 липня 2026 року позивач подав до суду клопотання про долучення доказів понесення судових витрат та стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 20 липня 2026 року суд призначив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рамедас Україна" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, також суд встановити відповідачу 5-ти денний строк з дня отримання даної ухвали для подання заперечення щодо поданого клопотання, обґрунтування неспівмірності судових витрати (за наявності).

Ухвалу суду від 20 липня 2026 року відповідач отримав 21 липня 2026 року, отже строк для надання заперечень встановлено до 27 липня 2026 року (включно).

Відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. {Частина третя статті 244 в редакції Закону № 4508-IX від 18.06.2025}

Відповідно до статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. {Частина друга статті 221 в редакції Закону № 4508-IX від 18.06.2025}

Враховуючи положення статей 221, 244 ГПК України (в редакції Закону № 4508-IX від 18.06.2025), суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд відзначає наступне.

Правила статті 221 ГПК України визначають, що вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення можливе за умови наявності поважних причин, що перешкоджають подати такі докази до закінчення судових дебатів.

Тобто, у разі якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неможливості подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, процесуальні норми визначають, що у разі наявності намірів у сторони отримати відшкодування понесених нею судових витрат, така сторона зобов`язана подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі.

Якщо своєчасній подачі зазначених доказів перешкоджають поважні причини, сторона повинна повідомити суд про такі причини, обґрунтувати їх поважність та неможливість подати докази у визначений процесуальний строк, а також, до закінчення судових дебатів, зробити заяву про зобов`язання подати докази про понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд констатує, що доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів позивач не подав.

З аналізу наведених норм процесуального закону видно, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Однак така заява має бути чітко сформульована та належно обґрунтована. Процесуальний закон не визначає конкретну процесуальну стадію на якій має бути зроблена заява, але встановлює граничний строк звернення із такою заявою - до закінчення судових дебатів (схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21)

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд зауважує, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед переходом суду до стадії ухвалення та проголошення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Суд підкреслює, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129, 221 ГПК України, кореспондується з її обов`язками:

по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;

по-друге, подати відповідні докази до закінчення судових дебатів, або ж заявити про неможливість їх подання до закінчення судових дебатів у справі, навівши обґрунтування поважності причин, що перешкоджають своєчасній подачі доказів;

по-третє, у разі якщо сторона зробила відповідну заяву до закінчення дебатів, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд констатує, що позивач до закінчення судових дебатів не подав доказів понесення судових витрат, проте заявив клопотання/заяву про те, що такі докази будуть надані після ухвалення рішення.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання правової допомоги №04/06-58 від 1 червня 2026 року, акт виконаних робіт №07/06-58/п1 від 16 липня 2026 року, платіжну інструкцію №29239 від 17.07.2026 року.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги, на умовах цього договору адвокат приймає на себе зобов`язання, за дорученням замовника, надати останньому юридичну (правничу) допомогу у виді представництва, пов`язану зі стягненням з Сарненського ліцею №4 Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області, адреса місцезнаходження: 34500, Рівненська обл., м. Сарни, вул. Чорновола, 2; код ЄДРПОУ 22558725 у судовому порядку заборгованості за договором № 87/2025 від 28 жовтня 2025 року, укладеного між замовником та відповідачем (орієнтовна ціна позову - 237 168,00 грн.).

Для цілей цього Договору, юридична (правнича) допомога у виді представництва включає: ознайомлення з матеріалами, які стосуються вищезгаданого спору, для оцінки фактичних обставин та ступеню юридичної проблематики; уточнення та узгодження з замовником правової позиції по вищезгаданому спору та стратегії забезпечення представництва та захисту прав та інтересів замовника в суді; підготовка та подання (організація подання) до суду першої інстанції відповідної позовної заяви про стягнення коштів, включаючи нарахування можливих до стягнення штрафних санкцій та інших видів компенсацій (способів захисту); безпосередня участь адвоката в судових засіданні при розгляді позовної заяви в суді першої інстанції; підготовка та подання (організація подання) до суду першої інстанції інших необхідних заяв по суті справи, пояснень та інших процесуальних документів, які будуть витребувані судом під час розгляду відповідної справи, та/або подання яких є необхідним чи доцільним для належного виконання предмету цього договору.

Вартість юридичної (правничої) допомоги, що надається відповідно до умов даного договору (винагорода/гонорар адвоката), є фіксованою та складається з гарантованого платежу бонусного платежу, який залежить від результатів надання юридичної (правничої) допомоги (гонорар успіху).

Сторони домовились, що розмір гарантованого платежу становить 15 000,00 грн.

Сторони дійшли згоди, що гарантований платіж, без будь-яких виключень, підлягає оплаті навіть і в тому випадку, якщо отримано незадовільний результат.

У разі отримання позитивного або задовільного результату адвокат має право на отримання винагороди/гонорару у вигляді бонусного платежу (гонорар успіху). Бонусний платіж (гонорар успіху) у разі отримання позитивного результату становить 8 700,00 грн. (вісім тисяч сімсот гривень 00 копійок), ПДВ немає.

Після настання відповідних обставин, з яким положення даного договору пов`язують відповідний результат надання юридичної (правничої) допомоги, в т.ч. право адвоката отримати бонусний платіж (гонорар успіху) за надану допомогу у визначеному розмірі (але не раніше оприлюднення (надання загального доступу) в Єдиному державному реєстрі судових рішень, адвокат складає та подає замовнику на підписання акт прийому - передачі наданих послуг (наданої допомоги), в якому, зокрема, зазначаються такі обставини та сума винагороди, належна до сплати замовником.

Акт прийому - передачі наданих послуг (наданої допомоги) повинен бути підписаний замовником протягом 2 (двох) робочих днів з дати складення такого акту.

У випадку, якщо акт прийому - передачі наданих послуг (наданої допомоги) не буде підписано замовником протягом 2 (двох) робочих днів з дати складення такого акту, та не буде надано письмових зауважень до порядку та якості наданих послуг (допомоги), вважається, що юридична (правнича) допомога прийнята без будь-яких зауважень та/або застережень, причому факт закінчення дводенного терміну, протягом якого акт не був підписаний замовником, дає право адвокату вимагати оплати винагороди/гонорару за надання юридичної (правничої) допомоги у вигляді бонусного платежу (гонорару успіху).

Вартість юридичної (правничої) допомоги (винагорода/гонорар Адвоката) підлягає сплаті замовником Адвокату протягом 2 (двох) робочих днів з моменту підписання вказаного акту або з моменту закінчення дводенного терміну на його підписання.

Згідно акту виконаних робіт №07/06-58/п1 від 16 липня 2026 року, загальна вартість юридичної (правничої) допомоги, наданої відповідно до умов договору становить 23 700,00 грн та складається з гарантованого платежу в розмірі 15 000,00 грн та бонусного платежу (гонорару успіху) в розмірі 8 700,00 грн, які підлягають сплаті замовником на умовах, передбачених договором.

Згідно платіжної інструкції №29239 від 17.07.2026 року позивач сплатив представнику 23 700,00 грн.

Таким чином суд констатує, що позивачем надано докази про понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі в розмірі 23 700,00 грн.

Суд відзначає, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

На думку суду цей спір про стягнення заборгованості за договором про надання послуг не відноситься до категорії складних, обсяг документації обмежується двома актами приймання - передачі наданих послуг.

У свою чергу відповідач не заперечував проти позову, а натомість фактично визнав заборгованість підтримавши позовні вимоги. Позов не містить вимог стягнення штрафних санкцій, інфляційних, річних, тобто не містить складних математичних обрахунків.

На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.

Дослідивши опис наданих послуг суд не знаходить підстав повного покладення на відповідача витрат, адже такі позови є типовими. Даний спір не відноситься до категорії складних та за обраним способом захисту, нормативним обґрунтуванням вимог тощо, не відрізняється від багатьох інших подібних позовів. Суд вважає, що підготовка позовних вимог у цій справі не потребувала дослідження значного обсягу судової практики.

Витрати на участь в судовому засіданні не були неминучими, оскільки відповідач позов визнав.

За таких обставин суд вважає, що вартість послуг з представництва у судових засіданнях вказана позивачем, у порівнянні з реальними витратами часових та інших ресурсів на представництво інтересів позивача, не у повній мірі відповідає принципу пропорційності судових витрат.

Отже, при здійсненні розподілу витрат суд надає правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з урахуванням критеріїв: пов`язаності витрат з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційності їх розміру до предмета спору та ціни позову; важливості та значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; дії відповідача щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. На думку суду заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення позивачу 10 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Решту витрат суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 119, 123, 126, 129, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рамедас Україна" про ухвалення додаткового рішення та відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволити частково.

2. Стягнути з Сарненського ліцею №4 Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області (34500, Рівненська обл., Сарненський р-н, місто Сарни, вулиця Чорновола, будинок 2, ідентифікаційний код 22558725) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рамедас Україна" (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 12, офіс 42, ідентифікаційний код 41602890) 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Рамедас Україна" (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 12, офіс 42, ідентифікаційний код 41602890).

Відповідач (Боржник): Сарненський ліцей №4 Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області (34500, Рівненська обл., Сарненський р-н, місто Сарни, вулиця Чорновола, будинок 2, ідентифікаційний код 22558725).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій КАЧУР