Рішення № 138679806, 03.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Справа № 915/1485/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Управління комунального майна Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 22440076)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Центрліфт, провулок Корабелів, буд. 2, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 39904132)

про стягнення грошових коштів у розмірі 202 159, 64 грн. та зобов`язання вчинити дії

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Управління комунального майна Миколаївської міської ради з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Центрліфт, в якій просить суд:

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Центрліфт (код ЄДРПОУ 39904132) на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 22440076) кошти у розмірі 202 159, 64 грн., з яких заборгованість за орендну плату складає 8 788, 65 грн. та неустойка 193 370, 99 грн.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Центрліфт (код ЄДРПОУ 39904132) звільнити та повернути нежитлове приміщення площею 38,6 кв.м, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, буд. 47, шляхом передачі його Управлінню комунального майна Миколаївської міської ради за актом приймання-передавання.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір за подачу позову у розмірі 6 060, 39 грн.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.12.2024 позовну заяву (вх. № 14986/24 від 29.11.2024) Управління комунального майна Миколаївської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Центр-Ліфт про стягнення грошових коштів у розмірі 202 159, 64 грн. та зобов`язання вчинити дії залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином. Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2024 про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 23.12.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

В порушення ст. 6 ГПК України відповідачем не зареєстровано електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (правонаступником якого є Управління комунального майна Миколаївської міської ради) та ТОВ Центрліфт договору оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7691 від 14.11.2016, а саме зобов`язань щодо оплати орендної плати, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 8 788, 65 грн.

Крім того, відповідачем не виконано обов`язок з повернення орендованого майна орендодавцю за актом приймання-передачі, у зв`язку із закінченням строку дії договору 14.11.2021, у зв`язку з чим позивачем відповідно до ст. 785 ЦК України нараховано відповідачу неустойку в сумі 193 370, 99 грн. та пред`явлено позовну вимогу про повернення нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 14, 19 Конституції України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. 3, 169, 172, 327, 377, 549, 610, 612, 785 Цивільного кодексу України, ст. 193 ГК України, ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

14.11.2016 між Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Центрліфт (орендар) укладено договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7691 від 14.11.2016.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

До договору між сторонами укладено договір від 15.12.2017 про внесення змін до договору оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7691 від 14.11.2016, який підписано та скріплено печатками сторін, а також посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О. В.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (надалі - Майно), керуючись наказом Орендодавця або Балансоутримувача (відповідно до Положення) від 31.10.2016 № 222/03, нежитлове приміщення площею 38,6 кв. м, розміщене за адресою: місто Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, на першому поверсі 47 будинку, що знаходиться на балансі ____, вартість якого визначена згідно з висновками експерта і становить за експертною оцінкою 93 143 грн.

Майно передається в оренду з метою використання ліфтову диспетчорську службу.

Договором про зміни від 15.12.2017 сторони погодили внести зміни в умови договору в частині предмета договору, реквізитів сторін та строку дії договору.

Відповідно до п. 10.9 договору (в редакції договору про зміни) Орендодавцем є Управління комунального майна Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 22440076), а Орендарем Товариство з обмеженою відповідальністю Центрліфт, провулок Корабелів, буд. 2, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 39904132).

Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції договору про зміни від 15.12.2017) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (надалі - Майно), нежитлове приміщення літер А з № 1-1 по № 1-8 загальною площею 38,6 кв. м, що розташовані за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 47/2 та знаходиться на балансі ЖКП ММР Південь, вартість якого визначена згідно з висновками експерта ТОВ Експерт-Південь і становить за експертною оцінкою 93 143 грн. станом на 31.08.2016.

Майно передається в оренду з метою використання ліфтову диспетчорську службу.

Відповідно до п. 2.1 договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно.

Відповідно до п. 2.3 договору власником майна залишається територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 2.4 договору у разі розірвання договору, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній повинен повернути Орендодавцеві орендоване приміщення в п`ятнадцятиденний термін з дня отримання заяви Орендодавця за актом приймання-передавання приміщення.

Відповідно до п. 2.6 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцю (Балансоутримувачу) вартістю та у стані не гіршому, ніж отримувалось.

Відповідно до п. 2.7 договору майно вважається поверненим Орендодавцю (Балансоутримувачу) з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.

Відповідно до п. 2.8 договору обов`язок по складанню акта приймання-передавання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Відповідно до п. 2.9 договору якщо Орендар не виконує обов`язки щодо повернення майна, тоді Орендар сплачує штраф у розмірі 20% від розміру місячної орендної плати за кожний день затримання повернення Майна.

Орендар, який затримав повернення майна, несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, затвердженого рішенням міської ради від 20.10.2011 № 10/15, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 1 940, 48 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.4 договору орендна плата перераховується орендодавцеві щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації й стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в poзмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи дату та час зарахування відповідної суми на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до п. 3.9 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату за користування майном за час прострочення до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати в повному обсязі та відшкодовувати збитки відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 договору орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору.

Відповідно до п. 5.2 договору орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 5.12 договору орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання договору негайно повернути Орендодавцеві або Підприємству, указаному, Орендодавцем, орендоване Майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Відповідно до п. 6.7 договору Орендар має право вимагати від Орендодавця проведення звірення розрахунків з орендної плати.

Відповідно до п. 7.1 договору Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

Відповідно до п. 9.4 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 10.1 договору (в редакції договору про зміни від 15.12.2017) цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 14.11.2016 до 14.11.2021 включно.

Відповідно до п. 10.2 договору умови цього договору зберігають силу протягом всього терміну його дії, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати до виконання зобов`язань.

Відповідно до п. 10.5 договору у разі закінчення строку дії договору, останній продовжується шляхом укладання додаткової угоди за умови письмового звернення Орендаря відповідно до вимог Положення.

Відповідно до п. 10.7 договору договір оренди припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- банкрутства орендаря;

- загибелі об`єкта оренди;

- ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем;

- у разі невиконання або неналежного виконання умов договору оренди.

Відповідно до п. 10.8 договору взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 договору про зміни від 15.12.2017 право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору підлягає державній реєстрації відповідно до ст. 794 ЦК України.

Судом встановлено, що на виконання умов договору 14.11.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення, розташовані на території ЖКП ММР «Південь», район міста: Інгульський, за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 47, площею 38, 6 кв.м., про що між сторонами складено, підписано та скріплено печатками Акт приймання-передавання нежитлового приміщення по договору оренди № 7691 від 14.11.2016.

Опис нежитлового приміщення: згідно з експертною оцінкою та технічним паспортом нежитлові вбудовані приміщення І поверху літ. «А» (приміщення з № 1-1 по № 1-8), обладнані усіма зручностями.

Ринкова вартість об`єкта оцінки становить 93 143 грн. (висновок оцінювача ТОВ Експерт-Південь станом на 31.08.2016 про вартість).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 107942661 від 18.12.2017 на нежитлові приміщення за літ. А-5, загальною площею 38,6 кв.м., що розташовані за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Поздовжня 12, буд. 47/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1220276848101) 15.12.2017 зареєстровано інше речове право: право користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх частинами на підставі договору про внесення змін № 1168 від 15.12.2017 до договору оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7691 від 14.11.2016. Зміст речового права: платне строкове користування нерухомим майном, строк дії: 14.11.2021, з правом пролонгації.

Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю Центрліфт.

Орендодавець: Управління комунального майна Миколаївської міської ради.

Суду не подано доказів продовження строку дії договору шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди.

12.04.2024 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 3533/10.01-08/10/2/24 від 09.04.2024, в якій позивач просив погасити заборгованість з орендної плати в розмірі 8 788, 65 грн. та неустойку за період 15.11.2021 по 08.04.2024 в сумі 156 972, 65 грн. Посилаючись на припинення дії договору, у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено, орендодавець просив орендаря повернути нежитлове приміщення по акту приймання-передачі.

Факт направлення претензії № 3533/10.01-08/10/2/24 від 09.04.2024 підтверджується фіскальним чеком. Факт отримання 26.04.2024 відповідачем претензії № 3533/10.01-08/10/2/24 від 09.04.2024 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до Розрахунку за договором оренди № 7691 від 14.11.2016 орендна плата за листопад 2016 становила 2 328, 58 грн. з ПДВ.

Відповідно до Розрахунку заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень за період користування орендованим майном з 01.11.2016 по 14.11.2021 позивачем нараховано відповідачу орендну плату з урахуванням коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць відповідно до п. 3.3 договору в загальній сумі 178 476, 08 грн. Відповідачем за період користування орендованим майном сплачено 169 687, 43 грн.

Отже, заборгованість відповідача на користь позивача з орендної плати становить 8 788, 65 грн. (заборгованість за вересень 2021, жовтень 2021 та з 01.11.2021 по 14.11.2021 включно).

Судом також встановлено, що орендна плата в листопаді 2021 становила 3 005, 19 грн. без ПДВ.

Позивачем відповідно до ст. 785 ЦК України за період з 15.11.2021 по 10.10.2024 нараховано відповідачу неустойку в розмірі подвійної орендної плати в загальній сумі 209 497, 29 грн. Відповідачем частково сплачено нараховану неустойку в сумі 16 126, 30 грн., що відображено в розрахунку позивача. Отже, залишок нарахованої неустойки становить 193 370, 99 грн. (209 497, 29 грн. 16 126, 30 грн.).

Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних відносин.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (тут і далі по тексту судового рішення в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (п. 29, 33-35 постанови Великої Палати ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними (відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 року у справ № 910/16750/18).

Закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що:

"…Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Подібні висновки викладено у постанові КГС ВС від 25.04.2023 у справі № 911/950/16 (911/3488/20), у постанові ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, у постанові КЦС ВС від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц.

4.2. Правове регулювання договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції від 22.05.2021) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

4.3. Правове регулювання повернення майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції від 22.05.2021) договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

4.4. Правове регулювання нарахування та стягнення неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України (в редакції від 28.10.2021) якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України (в редакції від 13.06.2021) якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

В п. 5.6, п. 5.8-5.12, п. 5.14-5.15 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19 Верховний Суд зазначив, що із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

З орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування.

Вищенаведеним спростовуються висновки апеляційної інстанції про стягнення з Відповідача орендної плати замість неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна (п. 5.21, 5.22 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19).

В п. 9.23-9.25 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 Суд відступив від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Водночас, дійшовши висновків у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 цієї постанови, Суд не вбачає підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, за наведеного у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення Договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.

Враховуючи викладене, висновки в оскаржуваній постанові апеляційного суду про задоволення вимог Позивача та стягнення з Відповідача разом із сумою неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем Майна з оренди спірних сум заборгованості з орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, зроблені без врахування встановленого законом способу захисту порушеного права орендодавця, якщо після припинення договору найму наймач не виконує передбаченого диспозицією частини другої статті 785 ЦК України обов`язку щодо повернення речі.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі (постанова КГС ВС від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22).

При розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. (п. 47 постанови ОП КГС ВС від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

14.11.2016 між Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, правонаступником якого є Управління комунального майна Миколаївської міської ради, (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Центрліфт (орендар) укладено договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7691 від 14.11.2016 зі строком дії до 14.11.2021 (п. 1.1, п. 10.1 договору в редакції договору про зміни від 15.12.2017).

Суду не подано доказів продовження строку дії договору оренди та укладення сторонами додаткової угоди до договору в порядку, передбаченому п. 10.5 договору. Отже, договір оренди № 7691 від 14.11.2016 припинив свою дію з 15.11.2021 (14.11.2021 - останній день строку користування майном), у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено (ст. 291 ГК України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна).

Таким чином, у відповідача в силу приписів ст. 291 ГК України, ст. 785, 795 ЦК України, ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна та умов п. 2.4, 2.6, 2.7, 2.8, 5.12 договору виник обов`язок повернути орендодавцю орендоване майно на підставі акту приймання-передачі.

Судом встановлено, що орендарем не повернуто орендодавцю майно відповідно до положень вимог законодавства та умов договору. Факт повернення майна оформлюється актом прийому-передачі. Станом на дату розгляду справи суду не подано доказів повернення орендарем орендодавцю майна, що свідчить про обґрунтованість позовної вимоги про зобов`язання повернути майно. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за орендну плату та неустойки, то суд зазначає наступне.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігався до дати припинення договору оренди (дати закінчення строку дії договору), тобто до 14.11.2021 включно (до вказаної дати користування майном було правомірним).

Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від сплати орендної плати, оскільки зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Таким чином, відповідач ТОВ Центрліфт в силу умов п. 3.1, п. 3.2, п. 3.3, п. 3.4 договору, ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зобов`язаний сплатити орендну плату за період правомірного користування майном (заборгованість з вересня 2021 по 14.11.2021). Як зазначено судом вище, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за договором оренди № 7691 від 14.11.2016 за період з вересня 2021 по 14.11.2021 включно становить 8 788, 65 грн. Орендна плата позивачем нарахована з урахуванням коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць відповідно до п. 3.3 договору. Детальний розрахунок заборгованості, виконаний позивачем, наявний в матеріалах справи.

Суду не подано доказів сплати вказаної заборгованості, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості, строк оплати якої настав.

Отже, позовна вимога в частині стягнення 8 788, 65 грн. - заборгованості по орендній платі є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

Починаючи з 15.11.2021, у зв`язку з неповерненням орендарем орендодавцю майна, користування майном є неправомірним та орендар несе передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідальність у формі неустойки, яка обчислюється у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Позивачем відповідно до приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України нараховано відповідачу неустойку за неправомірне користування майном у розмірі подвійної плати за користування річчю без ПДВ за період з 15.11.2021 по 10.10.2024 включно.

Як вказано вище, станом на дату розгляду справи суду не подано доказів повернення орендарем орендодавцю майна, не подано доказів вжиття заходів з повернення майна (направлення повідомлень про повернення майна, акту приймання-передачі майна тощо).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності вини відповідача в несвоєчасному поверненні орендодавцю орендованого за договором оренди нежитлового приміщення, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання (ст. 614 ЦК України), свідчить про наявність правових підстав для застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Так, позивачем відповідно до ст. 785 ЦК України за період з 15.11.2021 по 10.10.2024 нараховано відповідачу неустойку в розмірі подвійної орендної плати в загальній сумі 209 497, 29 грн. Відповідачем частково сплачено нараховану неустойку в сумі 16 126, 30 грн., що відображено в розрахунку позивача. Отже, залишок нарахованої неустойки становить 193 370, 99 грн. (209 497, 29 грн. 16 126, 30 грн.). При розрахунку неустойки позивачем взято розмір орендної плати за листопад 2021 без ПДВ, який становив 3 005, 19 грн. в місяць. Детальний розрахунок наявний в матеріалах справи.

Враховуючи припинення договору оренди № 7691 від 14.11.2016, у зв`язку із закінченням строку його дії, та неповернення відповідачем орендованого майна в строк, встановлений договором та законом, суд, перевіривши розрахунок неустойки, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 193 370, 99 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що матеріали даної господарської справи не містять жодних доказів на підтвердження існування перешкод у орендаря щодо повернення орендованого майна орендодавцю, не містять доказів направлення орендарем орендодавцю акта приймання-передачі майна для підписання, не містять доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття орендованого майна та/або наявність судових спорів з приводу повернення орендованого майна.

Відповідач про розгляд даної справи повідомлений належним чином та завчасно, ухвалу про відкриття провадження у справі отримав завчасно, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких доказів на спростування позовних вимог суду не подав, жодних заперечень по суті спору не висловив.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 6 060, 39 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Центрліфт, провулок Корабелів, буд. 2, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 39904132) на користь позивача Управління комунального майна Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 22440076):

- 8 788, 65 грн. (вісім тисяч сімсот вісімдесят вісім грн. 65 коп.) заборгованості з орендної плати;

- 193 370, 99 грн. (сто дев`яносто три тисячі триста сімдесят грн. 99 коп.) неустойки;

- 6 060, 39 грн. (шість тисяч шістдесят грн. 39 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Центрліфт, провулок Корабелів, буд. 2, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 39904132) звільнити та повернути нежитлове приміщення площею 38,6 кв.м, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, буд. 47, шляхом передачі його Управлінню комунального майна Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 22440076) за актом приймання-передавання.

4. Накази видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 03.08.2026

Суддя Е.М. Олейняш