Рішення № 138679775, 03.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Справа №915/1746/21(915/145/25)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи

за позовом: Міського комунального підприємства Очаківводоканал (57508, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. Миру, буд. 24, ідентифікаційний код 40341163) в особі ліквідатора Сашина О.А. (54005, м. Миколаїв, а/с 194)

до відповідача: Очаківської міської ради (57508, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. Соборна, 7-А, ідентифікаційний код 26565627)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Виконавчий комітет Очаківської міської ради (57508, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. Соборна, 7-А, ідентифікаційний код 04056606)

2. Комунальне підприємство Очаківської міської ради Очаків-сервіс (57508, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. Гетьманська, буд. 41, ідентифікаційний код 42560752)

про: визнання недійсним пункту рішення відповідача та відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача

в межах справи №915/1746/21 про банкрутство Міського комунального підприємства Очаківводоканал

установив:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області розглядається справа №915/1746/21 про банкрутство Міського комунального підприємства Очаківводоканал (далі МКП Очаківводоканал).

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2023 визнано банкрутом МКП Очаківводоканал, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора №522 від 21.03.2013).

Міське комунальне підприємство Очаківводоканал в особі ліквідатора Сашина О.А. звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі Електронний суд №б/н від 29.01.2025 (вх. №1365/25 від 29.01.2025), в якій просить суд:

1. Визнати недійсним п. 4 рішення Очаківської міської ради Миколаївської області від 05.10.2018 №16 Про створення комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс.

2. Відновити становище, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача, шляхом зобов`язання Очаківську міську раду повернути вилучене згідно рішення Очаківської міської ради від 05.10.2018 №16.

3. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.01.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/145/25 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.02.2025 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 07.02.2025, до господарського суду від позивача через підсистему Електронний суд 18.02.2025 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, до якого додано виправлену позовну заяву №02-01/03/_121_ від 08.01.2025, заяву про відмову від частини позовних вимог №02-01/29_127_ від 17.02.2025 (вх. №2500/25 від 19.02.2025), заяву про залучення третіх осіб у справі №915/145/25 №02-01/29_128_ від 17.02.2025 (вх. №2502/25 від 19.02.2025) та попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести №02-01/29_130_ від 17.02.2025 (вх. №2504/25 від 19.02.2025).

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст. 143, 144 Конституції України, ст. 16, 110, 111, 393 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 16, ч. 1 ст. 59, ч. 5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та мотивовано тим, що п. 4 рішення Очаківської міської ради від 05.10.2018 №16 було вирішено: п.4. Міського комунального підприємства Очаківводоканал передати комунальному підприємству Очаківської міської ради Очаків-сервіс на баланс основні засоби згідно чинного законодавства в термін до 30.10.2018. На думку позивача, зазначене рішення порушує права боржника та його кредиторів, спрямоване на ухилення від сплати боргів кредиторам позивача і свідчить про умисне виведення майна позивача з ліквідаційної маси. Спірне рішення прийнято з порушенням порядку та всупереч ст. 111 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи №915/1746/21 про банкрутство Міського комунального підприємства Очаківводоканал (ідентифікаційний код 40341163), відкрито провадження у справі та присвоєно справі номер 915/1746/21(915/145/25). Судом також постановлено: здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами; встановити сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи; залучити до участі у справі Виконавчий комітет Очаківської міської ради (57508, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. Соборна, 7-А, ідентифікаційний код 04056606) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; залучити до участі у справі Комунальне підприємство Очаківської міської ради Очаків-сервіс (57508, Миколаївська обл., м. Очаків, вул. Гетьманська, буд. 41, ідентифікаційний код 42560752) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; запропонувати третім особам в 15-денний строк від дня отримання даної ухвали надати суду письмові пояснення щодо позову державною мовою з посиланням на номер справи, оформлений у відповідності до вимог ст. 168 Господарського процесуального кодексу України, з доданням до них: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються пояснення, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) пояснень і доданих до них доказів іншим учасникам справи.

16.06.2025 представником відповідача подано до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС відзив на позовну заяву.

Відповідач просить суд відмовити в позові в повному обсязі.

Заперечення відповідача обґрунтовано наступним:

1) від дня прийняття рішення (05.10.2018) до дня відкриття провадження у справі №915/1746/21 про банкрутство МКП Очаківводоканал (28.12.2021) пройшло більше трьох років, що унеможливлює оскарження таких дій у зв`язку із спливом трирічного строку, передбаченого ст. 42 КУзПБ;

2) правочин вчинено не боржником, а Очаківською міською радою Миколаївської області, що суперечить положенням ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства;

3) відповідно до п. 4.2. Статуту МКП Очаківводоканал, майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Очаків і закріплюється за підприємством на праві господарського відання. Власником майна (Очаківською міською радою) в межах своїх повноважень на законних підставах передано майно до КП ОМР Очаків-сервіс рішенням №16 від 05.10.2018 згідно Додатку №1;

4) як на день прийняття рішення про передачу майна (05.10.2018) до КП ОМР Очаків-сервіс, так і на день прийняття майна по акту прийому-передачі майна (30.11.2018) жодних виконавчих проваджень, які б перешкоджали передачі майна, відкрито не було;

5) КП ОМР Очаків-сервіс на сьогоднішній день є об`єктом критичної інфраструктури. Відповідно до п. 10 переліку секторів критичної інфраструктури, Порядку віднесення об`єктів до критичної інфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2020 р. №1109 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2022 р. №1384), вказано системи життєзабезпечення: комунальні послуги, централізоване питне водопостачання, централізоване водовідведення. Тобто КП ОМР Очаків-сервіс включено до переліку секторів критичної інфраструктури, та, якщо задовольнити позовну заяву, та передати все майно з КП ОМР Очаків-сервіс до МКП Очаківводоканал, то м. Очаків, яке знаходиться у зоні бойових дій, залишиться без води, оскільки інших постачальників таких послуг у м. Очаків немає.

23.06.2025 позивачем подано до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме: відповіді на відзив; доказів на підтвердження повноважень та доказів надсилання відповіді на відзив на зареєстровані електронні кабінети учасників справи.

Позивач вважає заперечення відповідача безпідставними, посилаючись на таке:

1) зі спливом трирічного строку, передбаченого ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор боржника не позбавлений права оскаржити в суді рішення, дії органу місцевого самоврядування, що гарантовано ст. 55 Конституції України;

2) спірний правочин вчинено не боржником у справі про банкрутство - МКП Очаківводоканал, а відповідачем у даній справі Очаківською міською радою;

3) враховуючи обставини, встановлені у рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі №400/2806/18, відповідачу було відомо про наявність податкової заборгованості на суму 1152407,40 грн. Верховний Суд неодноразово наголошував, що якщо правочин здійснено з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, і при цьому він містить ознаки фраудаторності, такий правочин можна визнати незаконним;

4) відповідач не довів, що МКП Очаківводоканал не є об`єктом критичної інфраструктури та не включено до переліку секторів критичної інфраструктури.

24.06.2025 відповідачем через підсистему Електронний суд ЄСІТС подано до господарського суду заперечення на відповідь на відзив. Відповідач вважає, що в позовній заяві необхідно відмовити у повному обсязі та застосувати строки позовної давності. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивачем не доведено ознак фраудаторності правочину та зауважено, що КПОМР Очаків-сервіс єдине підприємство у місті Очаків, яке займається забором, очищенням та постачанням води, монтажем водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, каналізації, відведенням й очищенням стічних вод, тощо.

22.01.2026 ліквідатором МКП Очаківводоканал арбітражним керуючим Сашиним О.А. подано до господарського суду письмові пояснення у справі.

Клопотанням від 21.04.2026 Головне управління ДПС у Миколаївській області, яке є кредитором у справі №915/1746/21 про банкрутство МКП Очаківводоканал, просить суд повідомити про рух справи №915/1746/21(915/145/25).

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні та подальших Указів Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі Штеґмюллер проти Авторії).

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі Walchli v. France, заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; ТОВ Фріда проти України, заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.04.2018 Міське комунальне підприємство Очаківводоканал, ідентифікаційний код 40341163, зареєстроване 14.03.2016, основний вид господарської діяльності: централізоване водопостачання та водовідведення.

Згідно п.1 Статуту, який затверджено рішенням Очаківської міської ради від 02.03.2018 №8, МКП Очаківводоканал засноване на комунальній власності територіальної громади м. Очаків.

Відповідно до п.1.2. Статуту, засновником Міського комунального підприємства Очаківводоканал є Очаківська міська рада.

Пунктом 2.1. Статуту визначено, що головною метою діяльності підприємства, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів послугами водопостачання, водовідведення та вивезення та розміщення твердих побутових відходів, а також господарська діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 3.6. Статуту, підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з чинним законодавством України. Також, зазначено, що власник несе відповідальність за зобов`язаннями підприємства лише в межах вартості статутного фонду.

Згідно п.4.1. Статуту майно підприємства становлять основні фонди та обігові (оборотні) кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Статутний капітал (фонд) підприємства станом на 08.12.2017 складає 17121453,21 грн.

До статутного капіталу (фонду) підприємства відносяться основні засоби, які воно отримало за рішенням Очаківської міської ради, за балансовою (залишковою) вартістю.

Відповідно до п. 4.2. Статуту, майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Очакова і закріплюється за підприємством на праві господарського відання. Підприємство володіє та користується зазначеним майном відповідно до чинного законодавства та цього Статуту.

Пунктом 4.4. Статуту визначено, що відчуження засобів виробництва та іншого майна підприємства здійснюється за погодженням з засновником у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2021 відкрито провадження у справі №915/1746/21 про банкрутство Міського комунального підприємства Очаківводоканал (ідентифікаційний код 40341163).

Ухвалою суду від 04.07.2023, за результатами попереднього засідання, судом визнано Головне управління ДПС у Миколаївській області конкурсним кредитором Міського комунального підприємства Очаківводоканал з грошовими вимогами на суму 2510976,99 грн.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 21.09.2023 у справі №915/1746/21 Міське комунальне підприємство Очаківводоканал (код ЄДРПОУ 40341163) визнано банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича.

Частиною 1 статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Частиною 1 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, але не виключно, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Вживаючи заходи до виявлення майна банкрута ліквідатором було встановлено, що рішенням Очаківської міської ради від 05.10.2018 року №16 Про створення комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс було вирішено: п.4 Міському комунальному підприємству Очаківводоканал передати комунальному підприємству Очаківської міської ради Очаків-сервіс на баланс основні засоби, згідно чинного законодавства (додаток 1) в термін до 30.10.2018 року.

Згідно Додатку 1 Акт прийому-передачі основних засобів, які знаходяться на балансі Міського комунального підприємства Очаківводоканал станом на 30.11.2018 на баланс Комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс передано основних засобів на загальну суму 24847499,62 грн.

Позивач вважає, що зазначене рішення порушує права боржника та його кредиторів, спрямоване на ухилення від сплати боргів кредиторам позивача і свідчить про умисне виведення майна позивача з ліквідаційної маси. Спірне рішення прийнято з порушенням порядку та всупереч ст. 111 Цивільного кодексу України, містить ознаки фраудаторності, такий правочин має бути визнано незаконним.

Предметом даного позову виступають немайнові вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним п. 4 рішення Очаківської міської ради Миколаївської області від 05.10.2018 №16 Про створення комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс та відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача, шляхом зобов`язання Очаківської міської ради повернути вилучене згідно рішення Очаківської міської ради від 05.10.2018 №16 майно.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Особливості господарської діяльності, правовий режим майна комерційного комунального підприємства та порядок розпорядження ним врегульовані положеннями Господарського кодексу України.

Частинами 1, 2, 3 ст. 78 Господарського кодексу України (станом на дату прийняття оспорюваного рішення, який був чинний до 28.08.2025) передбачено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Частинами 1, 2 ст. 136 Господарського кодексу України (станом на дату прийняття оспорюваного рішення, який був чинний до 28.08.2025) визначено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до ч. 3 ст. 136 Господарського кодексу України (станом на дату прийняття оспорюваного рішення, який був чинний до 28.08.2025), щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно приписів частини 5 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад право суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з п. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч. 1, 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 396 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників, суб`єкта управління державної або комунальної власності або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом (ч. 3 статті 110 Цивільного кодексу України).

Статтею 111 Цивільного кодексу України встановлено порядок ліквідації юридичної особи.

Так, положеннями ч. 4, 8, 9, 11, 12 ст. 111 Цивільного кодексу України встановлено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб.

У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором) юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) затверджує ліквідаційний баланс та забезпечує його подання до податкового органу.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Як зазначено вище, рішенням Очаківської міської ради від 05.10.2018 року №16 Про створення комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс було вирішено: п.4 Міському комунальному підприємству Очаківводоканал передати комунальному підприємству Очаківської міської ради Очаків-сервіс на баланс основні засоби, згідно чинного законодавства (додаток 1) в термін до 30.10.2018 року.

Згідно Додатку 1 Акт прийому-передачі основних засобів, які знаходяться станом на 30.11.2018 на балансі Міського комунального підприємства Очаківводоканал на баланс Комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс передано основних засобів на загальну суму 24847499,62 грн.

Приймаючи спірне рішення Очаківська міська рада вирішила відчужити майно, яке було закріплено за позивачем на праві господарського відання, що мало наслідком погіршення майнового стану боржника та повне припинення господарської діяльності позивача.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що засновником Міського комунального підприємства Очаківводоканал Очаківською міською радою було дотримано порядок ліквідації юридичної особи в порядку ст. 110, 111 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається між іншим на обставини, які встановлено у рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі №400/2806/18: Відповідач є платником податків, тому за приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановленим цим кодексом.

Відповідач вчасно не сплатив узгоджену суму податкового зобов`язання та згідно з розрахунком податкової заборгованості має борг на суму 1152407,40 грн за період з 30.03.2018 по 15.09.2018.

Відповідач згідно з розрахунком податкової заборгованості зі сплати податків і зборів має загальну заборгованість згідно карток особових рахунків на суму 1152407,40 грн.

Податкові зобов`язання, самостійно визначені платником податків, не підлягають оскарженню згідно п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України.

За змістом пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим кодексом для подання податкової декларації.

Відповідно до ст. 59 Податкового кодексу України, відповідачу надсилався корінець податкової вимоги форми Ю №171-17 від 02.08.2016 на суму 54085,00 грн, яка вручена відповідачу 02.08.2016.

Відповідно до ст. 100, 101 Податкового кодексу України, зазначений податковий борг відповідачем не сплачений, списанню не підлягає, заяви про розстрочення боргу від відповідача не надходило.

Зазначеним рішенням задоволено позов Головного управління ДФС у Миколаївській області до Міського комунального підприємства Очаківводоканал, стягнуто з Міського комунальне підприємство Очаківводоканал в дохід Держави податковий борг в сумі 1152407,40 грн з розрахункових рахунків у банках, обслуговуючих Міське комунальне підприємство Очаківводоканал або за рахунок його готівкових коштів.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі №400/2806/18 не оскаржено у встановленому чинним законодавством порядку та набрало законної сили 22.03.2019.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Викладені вище обставини свідчать про те, що засновник підприємства - Очаківська міська рада Миколаївської області внаслідок прийняття вищевказаного рішення позбавив МКП Очаківводоканал можливості вести свою господарську діяльність та спроможності розрахуватись з боргами підприємства, зокрема податкового боргу в сумі 1152407,40 грн, наявність якого між іншим стала підставою для подальшого звернення Головного управління ДПС у Миколаївській області до Господарського суду Миколаївської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Міського комунального підприємства Очаківводоканал.

Судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.03.2020 у справі №902/318/16), що неможливість здійснення господарської діяльності комунальним комерційним підприємством задля одержання прибутку через вилучення за рішенням власника майна, за рахунок якого комунальне комерційне підприємство може отримувати прибуток, однак не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства (пункт 8.7), за умови, що власник (засновник) не визначив для Боржника інші способи та засоби отримання прибутку або джерела погашення заборгованості перед кредиторами, зумовлює для законодавця через механізм, закріплений у положеннях частини першої статті 619 Цивільного кодексу України, частині першої статті 215 ГК України та частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (повноваження ліквідатора), врегулювати спірні правовідносини та захистити у такий спосіб інтереси кредиторів суб`єкта комерційної господарської діяльності.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі №910/17743/18, суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

З наявного в матеріалах справи №915/1746/21 про банкрутство Міського комунального підприємства Очаківводоканал аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринку щодо ознак неплатоспроможності із визначенням фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства вбачається, що розпорядником майна встановлено та підтверджено спеціалістом в галузі аудиту ФОП Лиходькіною О.І., з якою арбітражним керуючим було укладено договір щодо проведення дослідження фінансово-господарської діяльності боржника, виведення майна (машин, механізмів, транспортних засобів) у 2018 році на загальну суму 174447,0 тис. грн, внаслідок чого підприємство без виробничої бази не функціонуватиме. За висновками зазначеного аналізу вбачаються ознаки фіктивного банкрутства, приховування банкрутства на підприємстві та як наслідок ознаки доведення до банкрутства підприємства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Поряд із цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt).

Як відомо, у господарський процес введено стандарт доказування вірогідності доказів, який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Так, відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

На думку господарського суду, яка ґрунтується на дослідженні як матеріалів справи так і висновків звіту про аналіз фінансово-господарської діяльності банкрута, дії Очаківської міської ради свідчать про наявний причинно-наслідковий зв`язок між обставинами прийняття Очаківською міською радою рішення №16 від 05.10.2018 та недостатністю у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів, що в подальшому призвело до застосування процедури ліквідації.

Дії Очаківської міської ради стосовно передачі майна від МКП Очаківводоканал іншому комунальному підприємству спірним рішенням мали безпосереднім результатом погіршення майнового стану боржника та неможливість здійснення господарської діяльності комунальним комерційним підприємством задля одержання прибутку через вилучення за рішенням власника майна, за рахунок якого комунальне комерційне підприємство може отримувати прибуток, за умови, що власник (засновник) не визначив для боржника інші способи та засоби отримання прибутку або джерела погашення заборгованості перед кредиторами. Сукупність зазначених обставин, дій та бездіяльності Очаківської міської ради, попри її обов`язок, як власника та засновника боржника та як органу управління майном боржника, передбачити можливість настання негативних для боржника наслідків вилученням у нього майна та вчинити передбачені Кодексом України з процедур банкрутства заходи щодо запобігання банкрутству боржника, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, що в подальшому створило умови та підстави для визнання боржника банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах справи про банкрутство за рахунок майна боржника.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає більш вірогідним є те, що виведення майна боржника спірним рішенням його власника є безпосередньою причиною відкриття щодо МКП Очаківводоканал справи про банкрутство, у зв`язку з відсутністю майна для здійснення фінансово-господарської діяльності та задоволення вимог кредиторів, які могли би бути задоволені у межах процедури добровільної ліквідації саме за рахунок умисно виведеного з ліквідаційної маси ліквідного активу позивача.

Даної правової позиції дотримується Верховний суд в п. 46 Постанови від 03.10.2018 року у справі №10/05/5026/1138/2012.

Чинним законодавством не передбачено можливості вилучення власником у суб`єкта господарювання майна, закріпленого на праві господарського відання, до моменту завершення розрахунків з кредиторами.

За приписами ч. 12 ст. 111 Цивільного кодексу України передачі власнику підлягає майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів та ліквідації суб`єкта господарювання.

Тобто спірне рішення прийнято з порушенням порядку та всупереч ст. 111 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

Прийняття власником майна рішень з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - кредитора за рахунок майна цього власника, кваліфікується як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

Так, на момент прийняття Очаківською міською радою оскаржуваного рішення, Міське комунальне підприємство Очаківводоканал мало значну кредиторську заборгованість, зокрема перед Головним управлінням ДПС у Миколаївській області по податкам та зборам в сумі 1152407,40 грн, яка стягнута рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі №400/2806/18 та за заявою якого від 30.11.2021 в подальшому 25.04.2023 було відкрито провадження у справі №915/1746/21 про банкрутство позивача.

З викладеного слідує, що прийняття власником рішень з розпорядження належним йому майном, було спрямоване на уникнення від сплати боргів позивача. Натомість, прийняття власником рішень з розпорядження належним йому майном не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів (правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 13.10.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011).

Як наслідок, не виключається визнання рішення недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.

Визнання недійними рішень як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання недійсним рішення, як такого, що направлене на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України).

Рішення, що приймаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Позивач довів суду належними та допустимими доказами наявність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідачем зазначені вище обставини справи належними доказами не спростовано. Посилання відповідача у справі на пропуск позивачем трирічного строку, передбаченого ст. 42 КУзПБ, щодо можливості визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, суд вважає безпідставним, адже позивач у справі не посилається на ст. 42 КУзПБ та оспорює правочин, який вчинено не боржником у справі №915/1746/21 про банкрутство МКП Очаківводоканал, а рішення Очаківської міської ради Миколаївської області.

За таких обставин, підсумовуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви позивача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником), при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство, так і дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

Визначення початку перебігу строку позовної давності з дня, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорюваний правочин, не відповідає наведеним правилам застосування норми матеріального права.

Для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином (постанова судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012).

Оспорюване рішення було прийнято відповідачем 05.10.2018.

У відповідності до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) набрав чинності 02.04.2020.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.257 Цивільного кодексу України, були продовжені.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, у спірних правовідносинах з 12.03.2020 по 30.06.2023 перебіг позовної давності зупинився на час дії установленого на території України карантину, а з 24.02.2022 перебіг позовної давності зупинився на строк дії воєнного стану в Україні, який діє станом на теперішній час, а тому суд не вбачає правових підстав для застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 6056,00 грн.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).

За таких обставин, фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Отже, у місцевих рад не має фінансових ресурсів. Таким чином, стягнення за наказом повинно здійснюватись з відповідного виконавчого органу - в спірному випадку виконавчого комітету Очаківської міської ради.

Керуючись ст. 7, 60, 62 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п. 4 рішення Очаківської міської ради Миколаївської області від 05.10.2018 №16 Про створення комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс.

3. Відновити становище, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача, шляхом зобов`язання Очаківської міської ради (57508, Миколаївська обл., м.Очаків, вул. Соборна, 7-А, ідентифікаційний код 26565627) повернути Міському комунальному підприємству Очаківводоканал (57508, Миколаївська обл., м.Очаків, вул. Миру, буд. 24, ідентифікаційний код 40341163) вилучене згідно п. 4 рішення Очаківської міської ради Миколаївської області від 05.10.2018 №16 Про створення комунального підприємства Очаківської міської ради Очаків-сервіс майно.

4. Стягнути з Очаківської міської ради (57508, Миколаївська обл., м.Очаків, вул. Соборна, 7-А, ідентифікаційний код 26565627) через виконавчий комітет Очаківської міської ради (57508, Миколаївська обл., м.Очаків, вул. Соборна, 7-А, ідентифікаційний код 04056606) на користь Міського комунального підприємства Очаківводоканал (57508, Миколаївська обл., м.Очаків, вул. Миру, буд. 24, ідентифікаційний код 40341163) витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 6056,00 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська