Ухвала суду № 138679672, 27.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.07.2026 Справа № 914/2355/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали заяви (вх.№3452/26 від 24.07.2026) Акціонерного товариства "Таскомбанк"

про забезпечення позову

у справі №914/2355/26

за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк"

до відповідача Фізичної особи-підприємця Молдована Андрія Мирославовича

про стягнення 960296,47 грн

ВСТАНОВИВ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Таскомбанк" до відповідача Фізичної особи-підприємця Молдована Андрія Мирославовича про стягнення 960296,47 грн.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву (вх.№3452/26 від 24.07.2026) про забезпечення позову, в якій Акціонерне товариство "Таскомбанк" просить забезпечити позов шляхом:

- накладення арешту та заборону вчинення реєстраційних дій на майно, що належить відповідачу, а саме: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1927408246218, тип об`єкта: земельна ділянка, кадастровий номер: 4621887600:14:001, площа: 0,127 га, а також на частку в статутному капіталі товариства, засновником яких є відповідач, а саме: ТзОВ "Доберхоум", код ЄДРПОУ 45768386, зареєстровано: Україна, 79017, Львівська область, місто Львів, вулиця Водогінна, будинок 2, офіс 428 із забороною суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та нотаріусам, іншим суб`єктам, що вчиняють реєстраційні дії з державної реєстрації щодо юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, будь-яким іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора, вчиняти, проводити будь які реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та на грошові кошти, що належать відповідачу, а саме: які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми позову.

Відповідно до частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається:

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Так, за твердженням позивача, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитних договорів загальна заборгованість по кредитному договору 1 та кредитному договору 2 становить 960296,47 грн та складається із заборгованості по кредитному договору 1 в розмірі 283720,12 грн. та по кредитному договору 2 в розмірі 676576,35 грн.

Позивач зазначає, що позичальником умови кредитного договору не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строк не повернуті (що, власне, і слугувало підставою для звернення з позовом до суду).

Таким чином, як стверджує заявник, існує обґрунтована ймовірність неможливості (або неспроможності) виконання рішення суду про стягнення коштів (зокрема, через недобросовісність позичальника), у зв`язку із чим позивач змушений звернутися до суду із заявою про забезпечення позову.

Отже, як вказав позивач, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його (позивача) користь.

На думку позивача, заходи забезпечення позову, які він просить застосувати, є співмірними із заявленими позивачем вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Також позивач вказав, що обрані ним заходи забезпечення позову не будуть мати наслідком припинення господарської діяльності боржника, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного боржнику майна чи зниження його вартості.

У заяві також зазначено, що вжиття судом заходів забезпечення позову не спричинить сторонам будь яких збитків, а також буде спрямоване на захист інтересів банку.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно із частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно із частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується:

- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

- зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

- арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Щодо твердження позивача про те, що відповідач не виконує зобов`язань за кредитним договором і про те, що він недобросовісний позичальник, який ухиляється від виконання обов`язків, зокрема, щодо сплати процентів суд зазначає, що таке твердження спростовується самим позивачем у позовній заяві, адже позивач зазначає про загальний розмір заборгованості відповідача по процентах становить лише 0,42 грн. Разом з тим, як вбачається із позовних матеріалів, відповідач до грудня 2025 року здійснював погашення кредиту.

Тобто вищевказані обставини, на які посилається сам позивач у позовній заяві, не дають підстав вважати, що відповідач не виконував умов договору та ухиляється від виконання своїх обов`язків. Тим не менше суд зазначає, що наявність чи відсутність заборгованості буде досліджуватися судом на підставі поданих сторонами доказів під час вирішення спору по суті.

Щодо твердження позивача про те, що в даному випадку існує обґрунтована ймовірність неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову через можливі недобросовісні дії з боку відповідача суд зазначає, що такі доводи про можливі недобросовісні дії є лише припущенням позивача, що не підтверджені доказами.

Суд звертає увагу позивача, що фактичні причини виникнення простроченої заборгованості, наявність чи відсутність недобросовісних дій відповідача у зв`язку з виникненням простроченої заборгованості може бути встановлено лише під час розгляду справи по суті, однак на стадії розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує та не розглядає справу по суті.

Необхідно зазначити, що доводи заявника фактично зводяться до того, що сам факт пред`явлення позову про стягнення грошових коштів в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, оскільки у відповідача є можливість в будь який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності. Отже заявник лише припускає можливу модель поведінки відповідача в майбутньому у разі задоволення позову.

Крім того, як вбачається з позовних матеріалів, співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділнку, частку у статутному капіталі товариства та на банківські рахунки відповідача з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів імовірніше, на думку суду, є неспівмірним, враховуючи зокрема те, що наявність чи відсутність фактичної суми боргу, його розмір, встановлюватиметься лише під час розгляду справи по суті.

Згідно з правовою позицією, що наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що наявність можливості розпорядитися коштами та відчужити майно не свідчить про те, що відповідач має намір вчиняти такі дії. Докази, на підставі яких можна було б зробити висновок про те, що відповідачем вчиняються чи будуть вчинятися певні дії щодо ухилення від виконання судового рішення в поданих матеріалах відсутні.

При цьому судом береться до уваги те, що як вбачається із позовної заяви та заяви про забезпечення позову, відповідач неодноразово здійснював платежі на користь позивача. Поряд з цим наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості є предметом судового розгляду, а відтак ці обставини не можуть бути досліджені у ході розгляду заяви про забезпечення позову.

Частиною 1 статті 73 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, розглянувши заяву про забезпечення позову та подані заявником матеріали, судом не встановлено наявність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи наведені норми законодавства, зважаючи на встановлені судом обставини та подані заявником докази, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 73, 74, 136, 137, 138, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

1. У задоволенні заяви (вх.№3452/26 від 24.07.2026) Акціонерного товариства "Таскомбанк" про забезпечення позову у справі №914/2355/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу може бути оскаржено відповідно до розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали підписано 03.08.2026.

Суддя Петрашко М.М.