Рішення № 138679540, 03.08.2026, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа № 912/1430/26

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кузьміної Б.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу № 912/1430/26

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" (20641, Черкаська область, Звенигородський район, с. Водяне, вул. Нова Центральна, буд. 55)

до відповідача Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича (27634, Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Миколаївка, вул. Шевченка, 68)

про стягнення 456 192,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" (далі - позивач) до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича (далі - відповідач) про стягнення 456 192,34 грн, з яких 341 048,28 грн - основний борг, 30 146,35 грн - 15% річних за користування товарним кредитом, 5 942,65 грн - 3% річних, 18 806,31 грн - інфляційні втрати, 60 248,75 грн - пеня, з покладенням на відповідача судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 19 від 27.01.2025 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою від 10.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження у справі № 912/1430/26 за правилами спрощеного позовного провадження; постановив розгляд справи № 912/1430/26 здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами та розпочати розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі; клопотання позивача, яке викладено у позовній заяві, в частині поставлення запитань Фермерському господарству Ковалевського Віталія Івановича в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України, задовольнив та зобов`язав відповідача в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України надати відповіді на такі запитання позивача:

"1. Чи визнає Відповідач факт отримання Товару за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025 на суму 84 819,56 грн відповідно до договору поставки № 19 від 27.01.2025 ?

2. Якщо Відповідач не визнає факт отримання Товару за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025, то з якої причини 31.03.2025 ним було здійснено часткову оплату у розмірі 14 136,60 грн із призначенням платежу: "часткова оплата зг. додатка №2 вiд 05.03.2025 до договору поставки №19 вiд 27.01.2025" ?

3. Чи визнає Відповідач факт використання податкового кредиту, сформованого на підставі податкової накладної № 5 від 05.03.2025, складеної Позивачем за фактом поставки Товару за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025?

4. Якщо Відповідач не визнає факт поставки Товару за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025, то з якої причини Відповідач не здійснив дій щодо неприйняття Товару, його повернення Позивачу або коригування податкового кредиту?

5. З якої причини Відповідач не повернув Позивачу підписаний зі свого боку оригінал видаткової накладної № 62 від 05.03.2025?

6. Чи наявні у Відповідача будь-які зауваження щодо кількості, асортименту, якості або комплектності Товару, поставленого за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025? Якщо так, зазначити, які саме та коли вони були заявлені Позивачу.

7. З якої причини Відповідач після отримання Товару та здійснення часткової оплати припинив комунікацію з Позивачем, не відповідає на телефонні дзвінки та ухиляється від повернення належним чином оформлених первинних документів?" не пізніше 01.07.2026.

25.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не погоджується з позовними вимогами та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Також у відзиві на позовну заяву, на підставі статті 90 Господарського процесуального кодексу України, відповідач поставив позивачу такі запитання:

"1. Чи підтверджує Позивач, що на підтвердження поставки товару за видатковою накладною №62 від 05.03.2025 до позовної заяви не було додано жодного документа, окрім копії самої видаткової накладної? Якщо ні, просимо зазначити повний перелік документів, якими, на думку Позивача, підтверджується передача товару за цією господарською операцією.

2. Чи підтверджує Позивач, що видаткова накладна №62 від 05.03.2025 не містить підпису представника Фермерського господарства "Ковалевського Віталія Івановича", відбитка печатки господарства, а також реквізитів довіреності особи, яка нібито отримала товар? Якщо ні, просимо зазначити, які саме реквізити документа підтверджують прийняття товару Відповідачем?

3. Хто саме, на думку Позивача, отримав товар за видатковою накладною №62 від 05.03.2025, та якими документами підтверджуються повноваження цієї особи діяти від імені Фермерського господарства "Ковалевського Віталія Івановича"?

4. Якими первинними документами підтверджується фактичне відвантаження, транспортування та передача товару за видатковою накладною №62 від 05.03.2025 (товарно-транспортні накладні, документи перевізника, складські документи, акти приймання-передачі, журнали відвантаження тощо)? Просимо зазначити реквізити кожного такого документа та надати їх копії.

5. Чи підтверджує Позивач, що видаткова накладна №211 від 02.05.2025, на яку він посилається як на підставу виникнення заборгованості у сумі 131 022,82 грн, відсутня серед додатків до позовної заяви? Якщо ні, просимо зазначити, до якого саме додатку матеріалів справи її долучено?

6. Чи існує в оригіналі видаткова накладна №211 від 02.05.2025? Якщо так, просимо повідомити, з яких причин вона не була подана до суду разом із позовною заявою?

7. Якими саме первинними документами, окрім видаткової накладної №211, підтверджується здійснення господарської операції, факт передачі товару Відповідачу та виникнення у нього обов`язку щодо оплати товару за цією поставкою? Просимо зазначити реквізити кожного документа та надати їх копії.

8. Яким транспортним засобом, ким саме та за яким маршрутом здійснювалося перевезення товару за видатковими накладними №62 від 05.03.2025 та №211 від 02.05.2025? Просимо зазначити державний номер транспортного засобу, прізвище водія або найменування перевізника, а також документи, що підтверджують таке перевезення.

9. Чи веде Позивач складський облік відвантаження товару (журнали відвантаження, складські ордери, акти списання, інші документи), які підтверджують вибуття товару за видатковими накладними №62 від 05.03.2025 та №211 від 02.05.2025? Якщо так, просимо зазначити реквізити таких документів та надати їх копії.

10. Якими саме доказами, поданими разом із позовною заявою, на думку Позивача, підтверджується виникнення у Відповідача обов`язку з оплати товару за видатковими накладними №62 та №211? Просимо зазначити конкретні документи та їх реквізити та надати їх копії.".

Ухвалою від 29.06.2026 суд клопотання відповідача, яке викладено у відзиві на позовну заяву, в частині поставлення запитань позивачу в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України, задовольнив та зобов`язав позивача, в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України, надати відповіді на запитання, викладені у відзиві.

29.06.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що доводи відповідача про відсутність поставки товару не узгоджуються з його подальшою поведінкою під час виконання договору (здійснення 31.03.2025 часткової оплати товару у сумі 14 136,60 із зазначенням платежу "часткова оплата зг. додатка №2 від 05.03.2025 до договору поставки №19 від 27.01.2025".

01.07.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, до яких додано заяву свідка з відповідями на поставлені в порядку статті 90 ГПК України запитання.

09.07.2026 від позивача надійшло клопотання, у якому позивач просить долучити до матеріалів справи заяву свідка (директора СТОВ "УРОЖАЙ") та письмові докази.

16.07.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання від 15.07.2026 про витребування оригіналів письмових доказів.

16.07.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування оригіналів письмових доказів.

Ухвалою від 17.07.2026 суд клопотання позивача від 09.07.2026 про долучення доказів задовольнив, визнав поважними причини неподання позивачем доказів разом з позовною заявою та прийняв докази, долучені до клопотання від 09.07.2026; клопотання відповідача від 15.07.2026 про витребування оригіналів письмових доказів задовольнив частково та витребував у позивача оригінал видаткової накладної № 211 від 02.05.2025 для її огляду судом. У витребуванні оригіналу видаткової накладної № 62 від 05.03.2025 відмовив.

24.07.2026 до суду від позивача надійшла заява про виконання ухвали суду.

27.07.2026 до суду від позивача надійшов лист на виконання ухвали суду від 17.07.2026, до якого додано оригінал видаткової накладної № 211 від 02.05.2025.

Суд оглянув оригінал видаткової накладної № 211 від 02.05.2025.

Інші заяви та/або клопотання від сторін до суду не надходили.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

За частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, господарський суд установив обставини, які є предметом доказування у справі.

27.01.2025 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено Договір поставки № 19 (Договір, а.с. 8 - 9), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язався продати та передати у власність покупця насіння (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити вартість такого товару (пункт 1.1.);

- ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (дол. США), зазначається у додатках до цього договору (пункт 2.1.);

- оплата товару здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника у строки та на умовах, визначених Договором та Додатками до нього. Датою оплати вважається день зарахування коштів на рахунок постачальника (пункт 3.1.);

- визначення ціни та загальної вартості Товару здійснюється у національній валюті України, виходячи з курсу продажу Євро до гривні, встановленого на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (пункт 3.2.);

- у разі якщо на день проведення Покупцем оплати курс іноземної валюти є вищим за відповідний курс, використаний на дату оформлення видаткової накладної, вартість Товару, що підлягає оплаті, визначається за формулою, передбаченою Договором (пункт 3.4.);

- право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі Товару за видатковою накладною, підписаною представником Покупця (пункт 5.2.);

- покупець несе відповідальність: за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (пункт 5.3.);

- сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів за цим Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років (пункт 5.7.);

- договір вступає в силу з моменту його підписання повноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін та діє до 30.10.2025, а в частині прозведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення. яке мало місце під час дії цього Договору (пункт 8.2.).

Договір підписано та скріплено печатками Сторін.

Згідно з додатком № 1 до Договору Постачальник зобов`язувався поставити товар на загальну суму 238 974,55 грн (а.с. 10).

Згідно з додатком № 2 до Договору Постачальник зобов`язувався поставити товар на загальну суму 84 819,56 грн (а.с. 11).

Згідно з додатком № 3 до Договору Постачальник зобов`язувався поставити товар на загальну суму 131 022,82 грн (а.с. 10 на звороті).

Додатки підписано сторонами та скріплено печатками.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору ним було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 454 816,93 грн, а саме:

- за видатковою накладною № 55 від 28.02.2025 - товар на загальну суму 238 974,55 грн. Видаткову накладну підписано сторонами та скріплено печатками (а.с. 11 на звороті).

- за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025 - товар на загальну суму 84 819,56 грн. Видаткову накладну скріплено підписом та печаткою постачальника; підпису та печатки покупця видаткова накладна не містить (а.с.12).

- за видатковою накладною № 211 від 02.05.2025 товар на загальну суму 131 022,82 грн. Видаткову накладну підписано сторонами та скріплено печатками (а.с. 34).

Також позивач здійснив реєстрацію податкових накладних (а.с. 15 на звороті - 20).

25.03.2025 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 31 на суму 84 819,56 грн (а.с. 12 на звороті).

Позивач зазначає, що відповідач частково розрахувався з позивачем, сплативши грошові кошти в сумі 113 768,65 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача (а.с. 28-33), а саме:

- платіж 12.02.2025 на суму 47 794,91 грн, призначення: "Оплата за насіння соняшника зг. додатка № 1 від 27.01.2025 р.,до договору поставки №19 від 27.01.2025р., У сумі 39829,09 грн., ПДВ - 20% 7965,82 грн.";

- платіж 15.08.2025 на суму 30 000,00 грн, призначення: "Оплата за насіння соняшника зг. додатка № 1 від 27.01.2025 р.,до договору поставки №19 від 27.01.2025р., У сумі 25000.00 грн., ПДВ - 20% 5000.00 грн.";

- платіж 25.06.2025 на суму 21 837,14 грн, призначення: "часткова оплата зг. додатка №3 від 02.05.2025 р до договору поставки №19 від 27.01.2025р. У сумі 19155.39 грн., ПДВ - 14% 2681.75 грн.";

- платіж 31.03.2025 на суму 14 136,60 грн, призначення: "часткова оплата зг. додатка №2 від 05.03.2025 р до договору поставки №19 від 27.01.2025р. У сумі 12400.53 грн., ПДВ - 14% 1736.07 грн.".

Ураховуючи загальну вартість поставленого товару, неоплачений залишок за розрахунком позивача становить 341 048,28 грн.

09.04.2026 позивач направив відповідачу претензію від 07.04.2026 з вимогою здійснити оплату основної заборгованості в сумі 341 048,28 грн в термін до 30.04.2026. Реагування відповідача на вказану претензію матеріали справи не містять.

Посилаючись на порушення відповідачем узятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 456 192,34 грн, з яких 341 048,28 грн - основний борг, 30 146,35 грн - 15% річних за користування товарним кредитом, 5 942,65 грн - 3% річних, 18 806,31 грн - інфляційні втрати, 60 248,75 грн - пеня.

Вирішуючи спір, господарський суд ураховує таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладаючи договір поставки сторони погодили всі істотні умови.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положення статті 526 ЦК України передбачають, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до частини статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 статті 692 ЦК України).

Стаття 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд установив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, за умовами якого позивач зобов`язався продати та передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити вартість такого товару.

Суд зазначає, що на підтвердження факту поставки товару позивачем до матеріалів позовної заяви долучено копії: видаткової накладної № 55 від 28.02.2025 на суму 238 974,55 грн, видаткової накладної № 62 від 05.03.2025 на суму 84 819,56 грн та видаткової накладної № 211 від 02.05.2025 на суму 131 022,82 грн, а також зазначено в позовній заяві, що у позивача наявні оригінали доказів, копії яких додано до позовної заяви, вони можуть бути надані для огляду суду на його вимогу, крім оригіналу видаткової накладної № 62 від 05.03.2025, яку позивач направив відповідачу і яку відповідач позивачу не повернув.

Водночас, відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивач не довів реальність господарської операції за видатковими накладними № 62 від 05.03.2025 та № 211 від 02.05.2025. На переконання відповідача, видаткова накладна № 62 не підтверджує факт передачі товару відповідачу, оскільки на підтвердження поставки товару за цією видатковою накладною позивачем додано лише її копію, а також документ не містить жодних відомостей, які б свідчили про вчинення будь-яких дій представником відповідача щодо прийняття товару.

Відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладна є також первинним документом, який свідчить про здійснення певних господарських операцій.

У частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Як установив суд, у видатковій накладній № 55 від 28.02.2025 в графі "отримав(ла)" Голова ФГ Ковалевський Віталій Іванович міститься підпис, скріплений печаткою відповідача.

У видатковій накладній № 62 від 05.03.2025 в графі "отримав(ла)" Голова Ковалевський В.І. відсутні підпис та печатка покупця.

У видатковій накладній № 211 від 02.05.2025 в графі "отримав(ла)" Голова ФГ Ковалевський В.І. міститься підпис, скріплений печаткою відповідача.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24 викладено висновок про те, що факт поставки товару може бути підтверджений не лише первинними бухгалтерськими документами, а й сукупністю інших доказів, які переконливо свідчать про здійснення господарської операції. Для встановлення факту передачі товару суд має оцінювати всі надані сторонами докази в їхній сукупності, включаючи видаткові накладні, договори, листування між сторонами та інші матеріали, що підтверджують реальність господарських відносин. Відсутність окремих документів (зокрема товарно-транспортних накладних) або непроведення почеркознавчої експертизи не спростовують факт поставки, якщо сторона, яка заперечує її здійснення, не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів.

У справах № 927/833/18 та № 918/1026/20 Верховний Суд виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їхню безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, у зв`язку з чим під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Наведена правова позиція є сталою у судовій практиці і викладена у постановах Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 06.09.2022 у справі № 916/1195/21, від 08.06.2022 у справі № 912/1414/21, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15.

Виходячи з наведеного, у даному випадку суд досліджує не лише питання належного оформлення (підписання та проставлення печаток) первинних документів, а й наявність обставин (доказів), які б могли достеменно свідчити про реальність господарської операції та рух товару.

Матеріали справи свідчать, що позивач за результатами взаємовідносин за договором поставки склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні, копії яких додані до позову: № 1 від 02.05.2025 на суму 131 022,82 грн, (квитанція про реєстрацію в ЄРПН від 06.05.2025), № 5 від 05.03.2025 на суму 84 819,56 грн (квитанція про реєстрацію в ЄРПН від 10.03.2025), № 12 від 12.02.2025 на суму 47 794,91 грн (квитанція про реєстрацію в ЄРПН від 19.02.2025), № 32 від 28.02.2025 на суму 191 179,64 грн (квитанція про реєстрацію в ЄРПН від 28.02.2025). Опис (номенклатура) товарів продавця, кількість та ціна товару відповідають товару, погодженому сторонами у додатках до договору. Отже, позивачем зареєстровано податкові накладні на загальну суму 454 816,93 грн.

Суд зазначає, що у постанові від 04.11.2019 зі справи № 905/49/15 Верховний Суд зробив висновки, що податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним; оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Згідно з статтею 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Саме такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Якщо сторона реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, то у такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19).

Заперечуючи проти позову, відповідач не довів того, що він не скористався податковим кредитом на підставі виписаних позивачем накладних.

Зокрема, у заяві свідка від 26.06.2026 (а.с. 76) відповідач не визнав факт використання податкового кредиту, сформованого на підставі податкової накладної № 5 від 05.03.2025, складеної позивачем за фактом поставки товару за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025, вказавши, що реєстрація податкових накладних здійснюється продавцем товару, а покупець не впливає на зазначений процесу. Також заява свідка від 26.06.2026 містить відповідь на запитання "Якщо Відповідач не визнає факт поставки Товару за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025, то з якої причини Відповідач не здійснив дій щодо неприйняття Товару, його повернення Позивачу або коригування податкового кредиту?". Відповідач зазначає, що не визнає факту поставки товару за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025 і зазначає, що товар за нею не отримувався, тому питання щодо його повернення не виникало. Щодо податкового кредиту відповідач повідомив, що відповідні відомості були відображені бухгалтером фермерського господарства помилково під час ведення бухгалтерського та податкового обліку. Після виявлення зазначеної помилки відповідач здійснив відповідне коригування податкового обліку.

За частиною 2 статті 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Факт коригувань у податковому обліку повинен підтверджуватися документально. Суд зазначає, що доказів здійснення коригувань у податковому обліку відповідач до суду не подав.

Також, серед іншого, на підтвердження здійснення спірної поставки 24 міш. насіння кукурудзи Амарок за видатковою накладною № 62 від 05.03.2025 позивач подав до суду:

- копію відомості руху зерна та іншої продукції № 3 від 05.03.2025 (а.с.83), в якій зазначений номер накладної - 62, зазначено про вибуття 24 міш. кукурудзи Амарок, міститься вказівка на контрагента - "ФГ "Ковалевський";

- копію подорожнього листа від 05.03.2025 (а.с. 93);

- копію службової записки водія ОСОБА_1 від 10.03.2025 (а.с. 94) на ім`я директора СТОВ "Урожай", за змістом якої повідомлено про прийняття відповідачем товару 05.03.2025, але неповернення відповідачем документів на такий товар;

- копію товарно-транспортної накладної від 05.03.2025 (а.с. 95, номер на копії видно нечітко). Зазначена ТТН містить відомості про вантаж - насіння кукурудзи Амарок, відомості про вантажоодержувача - ФГ Ковалевського В.І., відомості про одиницю виміру вантажу - міш., про кількість місць - 24, про водія - ОСОБА_1 . ТТН підписана лише з боку позивача, водночас її непідписання з боку відповідача узгоджується з поясненнями позивача про неповернення йому відповідачем документів на товар.

У заяві свідка (а.с.84-87) позивач пояснив, що 05.03.2026 був єдиний випадок, коли за домовленістю сторін перевезення товару здійснювалося транспортним засобом позивача, у зв`язку з чим позивач оформив товарно-транспортну накладну та подорожній лист, в яких зазначені транспортний засіб, водій, маршрут перевезення та інші необхідні реквізити.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд ураховує, що розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що надані позивачем докази у справі (копії видаткової накладної, документів про здійснені відповідачем оплати, зареєстрованої податкової накладної від 05.03.2025 № 5, відомості руху зерна, подорожнього листа, службової записки водія, ТТН, заява свідка), є більш вірогідними, ніж наданий відповідачем доказ - заява свідка, тому поставка позивачем відповідачу товару (насіння кукурудзи Амарок) у розмірі 24 міш. на суму 84 819,56 грн скоріше відбулася, ніж не відбулася.

Поставка товару (насіння соняшника Карлос 115 - 30 міш. та насіння соняшника Ауріс - 30 міш.) на загальну суму 238 974,55 грн підтверджується копією видаткової накладної від 28.02.2025 № 55 (а.с. 11-зворотний бік), а поставка товару (насіння кукурудзи "Дрівіа" - 35 міш.) на суму 131 022,82 грн підтверджується копією (а.с.34) та дослідженим судом оригіналом видаткової накладної від 02.05.2025 № 211. Також на користь поставки свідчать складені позивачем податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН (від 12.02.2025 № 12, від 28.02.2025 № 32, від 02.05.2025 № 1, а.с. 14-15, 17-20), та здійснені відповідачем оплати.

Принагідно суд зауважує, що копія видаткової накладної від 02.05.2025 № 211 була наявна в матеріалах справи станом на дату відкриття провадження у справі (10.06.2026), зокрема, була надана до суду серед додатків до клопотання позивача про долучення доказів від 04.06.2026.

Суд зазначає, що оглянув під час розгляду справи оригінал видаткової накладної від 02.05.2025 № 211 та установив, що на ній відсутні виправлення, підчистки тощо, проте наявний підпис і відбиток печатки сторони відповідача. Сумнівів у справжності наданого суду оригіналу видаткової накладної від 02.05.2025 № 211 у суду не виникає.

За такого, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у справі будь-яких первинних документів про поставку товару відповідно до накладної № 211 від 02.05.2025, як і доводи відповідача про недоліки позовної заяви, які полягають, на думку відповідача, у ненаданні такого документа до суду.

На підставі вищенаведеного в сукупності, суд дійшов переконання, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 454 816,93 г (238 974,55+84 819,56 + 131 022,82 = 454 816,93).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість на загальну суму 341 048,28 грн (454 816,93 грн - 113 768,65 грн).

Відповідач доказів повної оплати поставленого за договором товару не надав.

Отже, оскільки відповідач не здійснив розрахунку за отриманий за Договором товар, строк виконання зобов`язання з оплати товару є таким, що настав, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 341 048,28 грн заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 60 248,75 грн пені, 5 942,65 грн 3% річних та 18 806,31 грн інфляційних втрат, суд зазначає про таке.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Покупець несе відповідальність за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (пункт 5.3. Договору). За пунктом 5.7 Договору, Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.

Суд також зазначає, що у постанові від 04.05.2018 у справі № 927/333/17 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, тому помилковим є твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору.

За нормами до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат (а.с. 5-6) та зазначає, що наданий позивачем розрахунок є арифметично правильним, а позовні вимоги в цій частині - такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 30 146,35 грн 15% річних за користування товарним кредитом, суд зазначає про таке.

Згідно з частинами 1, 5 статті 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до приписів статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторони у Додатку № 1 до Договору узгодили між собою, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування кредитним товаром (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 15% відсотків річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Верховний Суд в постанові від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 сформував висновок: "Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.".

Схожі за змістом висновки щодо необхідності чіткого розмежування відсотків річних, що нараховуються кредитором за прострочення виконання грошового зобов`язання (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України), та процентів за користування товарним кредитом (частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України) викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 03.12.2019 у справі № 902/235/19, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 21.01.2025 у справі № 916/901/24.

Так, відсотки за користування товарним кредитом, які визначені сторонами Додатку № 1 до Договору, за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Отже, проценти за користування чужими коштами, є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України неможливо.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 15% річних за користування товарним кредитом та зазначає, що наданий позивачем розрахунок є арифметично правильним, а позовні вимоги в цій частині - такими, що підлягають задоволенню.

Беручи до уваги вищенаведене, а також оцінивши подані позивачем докази в їхній сукупності, господарський суд доходить висновку про задоволення позовних вимог на суму 456 192,34 грн, з яких 341 048,28 грн - основний борг, 30 146,35 грн - 15% річних за користування товарним кредитом, 5 942,65 грн - 3% річних, 18 806,31 грн - інфляційні втрати, 60 248,75 грн - пеня.

Господарський суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, ураховує таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, з урахуванням положень статті 4 Закону України "Про судовий збір", позивач за подання позову у цій справі мав сплатити судовий збір у розмірі 5 474,30 грн, натомість позивач судовий збір сплатив у розмірі 6 842,89 грн, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судовий збір у розмірі 1 368,59 грн, в силу вимог пункту частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, може бути повернутий позивачу з Державного бюджету за його письмовим клопотанням.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 5 474,30 грн покладаються відповідача.

Керуючись статтями 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича (27634, Кіровоградська область, Кропивницький район, м. Миколаївка, вул. Шевченка, 68, код ЄДРПОУ: 23227389) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай" (20641, Черкаська область, Звенигородський район, с. Водяне, вул. Нова Центральна, буд. 55, код ЄДРПОУ 31286060) 456 192,34 грн, з яких 341 048,28 грн - основний борг, 30 146,35 грн - 15% річних за користування товарним кредитом, 5 942,65 грн - 3% річних, 18 806,31 грн - інфляційні втрати, 60 248,75 грн - пеня, а також 5 474,30 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати до електронних кабінетів учасників справи.

Повне рішення складено 03.08.2026.

Суддя Б.М. Кузьміна