Рішення № 138679423, 20.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2026Справа № 910/6424/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Прості рішення" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд лайнс рітейл"

про визнання договору факторингу недійсним.

Представники сторін:

від позивача: Заведій В.І., в порядку самопредставництва;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» про визнання договору факторингу недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання Договору факторингу № PR_F_121 від 04.04.2024, укладеного відповідачами недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

06.06.2024 представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву.

10.06.2024 представником позивача подано клопотання про призначення судової експертизи.

17.06.2024 представником позивача подано відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 підготовче засідання призначено на 05.08.2024.

У судове засідання 05.08.2024 представники позивача та відповідача 1 з`явились, представник відповідача 2 не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 23.09.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 23.09.2024 представники позивача та відповідача 1 з`явились, представник відповідача 2 не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 14.10.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

24.09.2024 представником позивача подано доповнення до відповіді на відзив.

02.10.2024 представником відповідача 1 подано заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 14.10.2024 представники позивача та відповідача 1 з`явились, представник відповідача 2 не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прості рішення» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» оригінал Договору факторингу від 04.04.2024 №PR_F_121 та додатків до нього (в тому числі акт приймання-передачі тощо); витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» вільні та умовно-вільні (по змозі не менше ніж на 15 документах) зразки підпису керівника - ОСОБА_1 за період 6 місяців до моменту укладення оспорюваного Договору факторингу від 04.04.2024 №PR_F_121; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Прості рішення» вільні зразки відтисків печатки (по змозі не менше ніж на 15 документах) товариств за період 6 місяців до моменту укладення оспорюваного Договору факторингу від 04.04.2024 №PR_F_121; доручено Шевченківському районному суду міста Києва: відібрати у судовому засіданні не менше ніж на 5-ти аркушах експериментальні зразки підпису керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому наразі обрано запобіжний захід і який перебуває під вартою, а також відібрати у судовому засіданні письмові пояснення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо обставин укладення Договору факторингу від 04.04.2024 №PR_F_121 від імені ТОВ «Трейд Лайнс Рітейл» з ТОВ «Фінансова Компанія «Прості рішення» вже в момент перебування ОСОБА_1. (керівника ТОВ "Трейд Лайнс Рітейл") під вартою.

14.10.2024 направлено Шевченківському районному суду міста Києва для виконання означену ухвалу.

Також, 15.12.2025 Господарський суд міста Києва звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із проханням повідомити суд про стан виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 14.10.2024, а також надати документи, складені за результатами виконання означеної ухвали, або ж повідомити про обставини, що перешкоджають виконанню означеного доручення.

19.02.2026 представником відповідача 2 подано клопотання про поновлення провадження у справі та закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 підготовче засідання у справі №910/6424/24 призначено на 23.03.2026.

У судове засідання 23.03.2026 представники позивача та відповідача 2 з`явились, представник відповідача 1 не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 06.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

03.04.2026 представником відповідача 2 подано письмові пояснення.

06.04.2026 представником позивача подано письмові пояснення.

У судове засідання 06.04.2026 представник відповідача 1 не з`явився, представники позивача та відповідача 2 з`явились, представник відповідача 2 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 27.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

27.04.2026 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 27.04.2026 представник позивача з`явився, представники відповідача не з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 25.05.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

13.05.2026 представником відповідача 2 подано письмові пояснення.

У судове засідання 25.05.2026 представники сторін з`явились.

За результатами розгляду клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, судом відмовлено в його задоволенні, оскільки розірвання оспорюваного правочину на підставі додаткової угоди сторін не свідчить про відсутність спору щодо дійсності укладеного правочину.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2026.

22.06.2026 представником відповідача 2 подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Судове засідання 22.06.2026 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 розгляд справи по суті призначено на 20.07.2026.

У судове засідання 20.07.2026 представник позивача з`явився, представники відповідачів не з`явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, з огляду на заявлене відповідачем 2 клопотання про розгляд справи за відсутності представника, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20.07.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2023 року між Міністерством оборони України (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» (далі - постачальник, відповідач 2), відповідно до рішення колегіального органу Міністерства оборони України з питань оборонних закупівель - комісії Міністерства оборони України з питань оборонних закупівель за напрямком тилового забезпечення (протокол від 22.09.2023 № 2/97/5, UA-2023-09-06-002961-a), укладено Договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/23/383 (далі - Договір поставки), предметом якого є - Взуття різне, крім спортивного та захисного (18810000-0) (Чоботи гумові) (Лот 4 Гумові чоботи (18812200-6) (Чоботи гумові)).

За умовами п. 1.2 Договору поставки постачальник зобов`язується у 2023 році доставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару.

Номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання Договору, визначаються Специфікацією, викладеною в п. 1.3 Договору.

Пунктом 2.2. Договору поставки передбачено, що постачальник не пізніше ніж за 24 години до початку поставки товару за Договором письмово повідомляє представника Центрального управління оголошенням про готовність партії товару до приймання та місце здійснення приймального контролю товару за якістю, визначене у Договорі.

Постачальник зобов`язаний надати Представнику Центрального управління:

договір між постачальником та замовником (оригінал або завірена копія);

договір субпідряду між постачальником та виробником (оригінал або завірена копія) (крім товару іноземного виробництва);

попередньо погоджений робочий зразок;

декларацію постачальника про відповідність товару за формою, визначеною Додатком А2 до ДСТУ ISO/IEC 17050-1:2006;

гарантійний лист постачальника щодо відповідності товару медичним вимогам безпеки для здоров`я і життя людини згідно з чинним законодавством України протягом всього гарантійного строку експлуатації та зберігання, при дотриманні споживачем умов та правил експлуатації та зберігання товару;

гарантійний лист постачальника щодо взяття на себе зобов`язання протягом гарантійного строку усунути виявлені дефекти у погоджений сторонами строк у разі, коли вони не є наслідком порушення правил експлуатації або зберігання товару;

сертифікати відповідності, якщо їх отримання є обов`язковим згідно з чинним законодавством (оригінали або завірені копії);

документ, який визначає повноваження представника постачальника на здійснення представництва під час приймального контролю товару за якістю (довіреність тощо).

Робочий зразок погоджується за зовнішнім виглядом структурним підрозділом Міністерства оборони України або Генерального штабу Збройних Сил України, який сформував потребу на закупівлю, та Центральним управлінням контролю якості.

Відповідно до п. 2.3 Договору поставки під час приймального контролю товару за якістю Представник Центрального управління: здійснює технічний огляд товару, під час якого перевіряє пакування, маркування, комплектність, зовнішній вигляд та лінійні виміри товару згідно з вимогами нормативної або/та технічної документації та його відповідність робочому зразку.

Для здійснення технічного огляду застосовується вибірковий контроль партії товару. Вибірка проводиться шляхом простого випадкового відбирання (додатково повинна виконуватись пропорційність виробів у вибірці за зростами та розмірами) від кожної пред`явленої партії товару, зазначеної в Оголошенні.

Обсяг вибірки зразків товару із партії товару для перевірки, приймальне і бракувальне числа та порядок здійснення відбору визначаються нормативною або/та технічною документацією на предмет постачання та/або ДСТУ ISO 2859-1-2001 "Статистичний контроль. Вибірковий контроль за альтернативною ознакою. Частина 1. Плани вибіркового контролю, визначені приймальним рівнем якості для послідовного контролю партій".

Для здійснення технічного огляду товару застосовується одноступінчатий тип вибіркового контролю за альтернативною ознакою, II загальний рівень контролю.

Основним видом статистичного вибіркового контролю є нормальний контроль.

Якщо в ході нормального контролю дві з п`яти (або не менш ніж з п`яти) послідовних партій не прийняті, то здійснюється перехід до посиленого контролю.

Якщо при посиленому контролі п`ять послідовних партій прийняті, здійснюється перехід до нормального контролю.

Якщо при посиленому контролі дві з п`яти послідовних партій не будуть прийняті або якщо десять наступних партій приймаються при посиленому контролі, статистичний вибірковий контроль призупиняється, здійснюється перехід до суцільного контролю за розпорядженням начальника Центрального управління здійснюється суцільний приймальний контроль товару за якістю.

Кількість перевірених одиниць товару у вибірці повинна дорівнювати обсягу вибірки.

Якщо за результатами технічного огляду вибірки товару виявлено хоча 5 одну одиницю товару із дефектом (-ами) або/та кількість одиниць товар;/ із невідповідностями, яка дорівнює або більше бракувального числа, то партія вважається неприйнятною та такою, що не підлягає прийманню.

Після усунення виявлених дефектів та невідповідностей постачальник повторно пред`являє партію товару для проведення приймального контролю товару за якістю у порядку передбаченому цим Договором.

Повторний приймальний контроль товару за якістю здійснюється після письмового повідомлення постачальником про усунення невідповідності товару та готовність партії до здачі.

Якщо за результатами технічного огляду виявлено невідповідні одиниці товару із вибірки товару, кількість яких менша або дорівнює приймальному числу, то партія вважається прийнятною та такого, що підлягає прийманню, а виявлені за результатами технічного огляду невідповідності підлягають усуненню.

Результати приймального контролю товару за якістю оформлюються актом приймального контролю товару за якістю та засвідчуються підписом та печаткою представника Центрального управління. В Акті приймального контролю товару за якістю чітко та зрозуміло зазначаються усі порушення та невідповідності, які були виявлені під час здійснення приймального контролю товару за якістю та кількість одиниць товару із дефектами або/та невідповідностями.

Згідно з п. 2.4 Договору поставки приймання товару за якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього Договору, здійснюється відповідно до вимог Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 19 липня 2017 року № 375, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329 (зі змінами).

У пункті 3.1 Договору поставки встановлено, що його ціна становить 34 357 500,00 грн з ПДВ.

Відповідно до пунктів 4.1-4.5 Договору поставки замовник оплачує поставлені товари за договірною ціною, встановленою сторонами. Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться шляхом поетапної оплати замовником поставлених йому партій товарів протягом 30 банківських днів після пред`явлення постачальником рахунку на їх оплату (далі - рахунок). Усі платіжні документи за договором оформлюються з дотриманням вимог законодавства. До рахунку додаються: видаткова накладна постачальника; акт приймального контролю (якості) товару, що підтверджує одержання товару відповідної якості, що відповідає вимогам Договору та який оформлений та підписаний відповідно до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року № 375; відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу II), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2С17 року № 375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за >2 1461/31329 оформлені та підписані: Оголошення, Повідомлення та Посвідчення, що підписані Одержувачем товару та вказано фактичну кількість Товару, що прийнятий на облік Одержувачем товару; повідомлення-підтвердження, яке оформлюється Одержувачем товару відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, що затверджений Наказом Міністерства оборони України 31 грудня 2016 року № 757. У випадку, якщо Документи передбачені п. 4.4 Договору Постачальником надано після закінчення бюджетного року, то такі документи до оплати Замовником не приймаються, оплата за такими документами не здійснюється та комплект документів повертається Постачальнику без реалізації.

Пунктами 5.1- 5.3 Договору поставки передбачено, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений у специфікації до Договору (п. 1.3.). Місцем поставки товару (партій товару) є одержувачі замовника (Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України), що зазначені у рознарядці та ростовці Міністерства оборони України, які є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1 та Додаток 2), згідно з розрахунком поставки та обов`язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів Замовника та черговості відвантажень.

Постачальник, не пізніше ніж за 7 робочих днів до поставки товару, повинен надати до Об`єднаних центрів забезпечення речовим майном (далі - ОЦЗ) персональні дані осіб, відповідальних представників постачальників для допуску на технічну територію ОЦЗ щодо передачі товару (п. 5.4 Договору поставки).

Згідно з пунктами 5.5-5.9 Договору поставки товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки та ростовки Міністерства оборони України, які є невід`ємними частинами цього Договору. При формуванні кожної партії товару, допускається не витримувати пропорційність за розмірами встановленими Ростовкою Міністерства оборони України, але з гарантованим подальшим дотриманням ростовки за розмірами сумарно за усіма партіями. Постачальник має право за попередньою згодою Замовника, на дострокове постачання товару в обсягах, передбачених Договором. Постачальник не пізніше ніж за 24 години до початку відвантаження товару (партії товару) повідомляє замовника та Представника Центрального управління про готовність товару (партії товару) до постачання до місця поставки. Розвантаження товару в місці приймання здійснюється одержувачем Замовника. Датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем товару у Посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу II), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року № 375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329.

У розділі 9 Договору поставки сторони погодили вважати положення цього Договору, в т.ч. Специфікацій конфіденційними. Конфіденційна інформація може бути використана сторонами лише для цілей виконання своїх зобов`язань чи при реалізації свої прав за цим Договором і може бути розповсюджена лише серед працівників, уповноважених осіб чи постачальників у обсязі, необхідному для виконання доручення їм задач.

Сторона, згідно з п. 9.2 Договору поставки, не має права розкривати, поширювати чи робити доступною в будь-який інший спосіб зміст цього Договору будь-якій третій особі без попередньої письмової згоди іншої сторони, за винятком випадків, коли це вимагається законом чи обов`язковим до виконання рішення відповідного органу державної влади. Постачальник повідомляє замовника про настання такого випадку.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Після закінчення бюджетного року, товар визначений в п. 1.3 Договору, може не прийматися замовником та одержувачем замовника за цим Договором. Комплект документів визначений п. 4.4 замовником може не прийматися та повертається постачальнику без реалізації (пункти 11.1, 11.2 Договору поставки).

04 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» (далі - клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» (далі - фактор, відповідач 1) укладено Договір факторингу №PR_F_121 (далі - Договір факторингу), за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 1 700 000,00 грн у розпорядження клієнта за плату в розмірі 1 000,00 грн, а клієнт зобов`язується відступити Факторові майнові права грошової вимоги за Договором №286/3/23/383 від 29 вересня 2023 року у розмірі 17 041 778,10 грн, що набуто клієнтом, в процесі виконання умов Договору №286/3/23/383 від 29 вересня 2023 року до Міністерства оборони України та відповідно Акту №286/3/23/383 від 03.01.2024 звіряння розрахунків між ТОВ «Трейд Лайнс Рітейл» та розпорядником коштів державного бюджету Міністерства оборони України за закуплені для державних потреб товари речової служби у 2023 році за Договором №286/3/23/383 від "29" вересня 2023 року.

Фактор підтверджує наявність у нього права за чинним в Україні законодавством укладати та виконувати цей Договір. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником. За цим Договором допускається наступне відступлення права грошової вимоги. Право грошової вимоги передається у розмірі частини заборгованості боржника перед клієнтом. Для підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, клієнт передає фактору документацію в наступному порядку: документація, що стосується виконання умов цього Договору передається протягом 10 днів з моменту його підписання; передача документації оформлюється Актом приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками сторін за формою, наведеною в Додатку 1 до Договору. Право грошової вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього Договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості. Разом з правом грошової вимоги фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. п. 1.1.1 - 1.4 Договору факторингу).

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору факторингу за цим Договором клієнт відступає та передає факторові право грошової вимоги в сумі 17 041 778,10 грн. В свою чергу, фактор сплачує клієнтові грошові кошти у сумі 1 700 000,00 грн до 31 грудня 2024 року включно шляхом перерахування на банківський рахунок за наведеними реквізитами. розрахунок між сторонами вважається здійсненим в момент зарахування на рахунок клієнта всієї грошової суми, що передбачена в п. 2.1 та плати відповідно до п. 1.1 цього Договору.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з 04 квітня 2024 року, моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін. Строк дії Договору розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і становить з 04.04.2024 по 31.12.2024 (пункти 6.1 та 6.2 Договору факторингу).

07 січня 2025 року відповідачами укладено Додаткову угоду № 1, за умовами п. 1 якої, сторони дійшли згоди розірвати Договір за згодою сторін.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що за Договором поставки у позивача наявні вимоги майнового характеру до ТОВ «Трейд лайнс рітейл», адже товариство невчасно поставило товар, зокрема, товар мав бути повністю поставлений до 31.10.2023, а був поставлений з простроченням наступних партій: 1) Товар в кількості 16 664 пар на суму 7 633 778,40 грн поставлений із запізненням на 51 добу (22.12.2023); 2) Товар в кількості 16 956 пар на суму 7 767 543,60 грн поставлений із запізненням на 55 діб (26.12.2023); 3) Товар в кількості 20 245 пар на суму 9 274 234,50 грн поставлений із запізненням на 57 діб (28.12.2023); 4) Товар в кількості 975 пар на суму 446 647,50 не поставлений, що свідчить про неналежне виконання ТОВ «Трейд лайнс рітейл» умов Договору поставки. Позивач зазначає, що наведене вище підтверджує, що за вказаним Договором поставки майнові вимоги наявні як у ТОВ «Трейд лайнс рітейл» (яке відступило таке право ТОВ ФК «Прості рішення»), так і в Міноборони, що частково могли бути погашенні шляхом зустрічного зарахування. Також позивач зазначає про відсутність економічного обґрунтування укладення відповідних договорів факторингу, оскільки товариство відступило за трьома договорами право вимоги до Міноборони на суму 80 817 172,29 грн. за 7 970 000 грн, ще й зазначило рахунок для надходження коштів, який не перебуває під арештом, хоча договір від 29.09.2023 за №286/3/23/383 фігурує в рамках кримінального провадження №62023000000000876 від 12.10.2023. Крім того, позивач зазначає, що в умовах воєнного стану, діє заборона розповсюдження вказаної інформації, яка має виключне значення для Міноборони та держави в цілому, оскільки відповідна конфіденційна інформація може потрапити до рук ворога, за допомогою якої може бути завдано значної шкоди обороноздатності державі, а тому укладення Оспорюваного договору без погодження з Міноборони беззаперечно суперечить інтересам держави та суспільства. Зважаючи на викладене, Міністерство оборони України зазначає, що укладення спірного договору факторингу стало наслідком порушення майнових прав Міноборони щодо задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника, і оскільки він вчинений на шкоду оборонного відомства, позивач просить визнати недійсним Договір факторингу від 04.04.2024 №PR_F_121, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл».

Відповідач 1 в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що заперечення позивача проти правомірності Договору факторингу, за яким до нього пред`явлено вимогу про виконання грошового зобов`язання, очевидно спрямовані на ухилення позивача від виконання ним зобов`язань, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

У справі, що розглядається, Міністерство оборони України звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Прості рішення" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд лайнс рітейл" про визнання Договору факторингу недійсним.

При цьому, позивач у справі - Міністерство оборони України не є стороною зазначеного спірного договору.

Отже, на розгляд суду у цій справі передана позовна вимога про визнання недійсним договору, стороною якого позивач не є.

В обґрунтування наявності порушених прав/інтересів Міністерство оборони України зазначило про те, що хоча воно і не є стороною спірного договору, однак договір порушує його права та законні інтереси, оскільки укладення спірного договору факторингу стало наслідком порушення майнових прав Міноборони щодо задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника.

Отже, для розгляду переданого на розгляд суду спору, є питання наявності у Міністерства оборони України порушеного права та/або інтересу, на захист якого був поданий позов у цій справі, внаслідок укладення між відповідачами у справі спірного договору, стороною якого позивач не є, однак, за яким право вимог до позивача за Договором поставки були відступлено.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 у справі №902/957/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд лайнс рітейл" на користь Міністерства оборони України 713229,41 грн - пені, 879277,14 грн - штрафу за прострочення поставки понад 30 днів та 47775,20 грн витрат зі сплати судового збору.

Предметом розгляду у справі № 902/957/24 був Договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби від 29.09.2023 №286/3/23/383, який укладено Міністерством оборони України не з метою отримання прибутку, покращення майнового стану чи іншої мети направленої на отримання коштів, а на виконання своїх завдань та обов`язків передбачених Положенням про Міністерство оборони України.

Метою такої діяльності є забезпечення особового складу Збройних Сил України речовим майном.

Таким чином, за оспорюваним Договором факторингу, предметом переданого ТОВ «ФК «Прості рішення» права є вимога до Міністерства оборони України про стягнення коштів за поставлений товар за Договором поставки, за яким з ТОВ «Трейд лайнс рітейл» на користь Міністерства оборони України стягнуто 713 229,41 грн пені та 879 277,14 грн штрафу.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 01.09.2020 у справі №907/29/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19).

Отже в іншій справі № 902/957/24 за участі як сторін тих самих осіб, що і у цій справі, за вимогами про стягнення з ТОВ «Трейд лайнс рітейл» штрафних санкцій за порушення зобов`язань за Договором поставки встановлено порушення ТОВ «Трейд лайнс рітейл» своїх зобов`язань за Договором поставки, а відповідно і наявність порушеного права Міністерства оборони України, яке зокрема підлягає відновленню шляхом сплати ТОВ «Трейд лайнс рітейл» 713 229,41 грн пені та 879 277,14 грн штрафу.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому).

Таким чином, із системного аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що вчинення одностороннього правочину в порядку статті 601 ЦК України вимагає наявності двох зобов`язань й існування цих зобов`язань має бути підтверджено належним чином для здійснення відповідного зарахування.

При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, на яку посилається відповідач та правову позицію щодо застосування статей 601, 602 ЦК України, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновків, зокрема, про те, що за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51).

При цьому, у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила також про безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови).

Поряд з цим, Верховний Суд у постановах від 21.06.2018 у справі № 917/1862/16, від 13.07.2018 у справі № 914/3013/16, від 13.11.2019 у справі №910/16135/18, від 22.01.2025 у справі № 914/1260/24 зазначав, що штрафні санкції та інші нарахування на суму основного боргу можуть бути предметом зарахування зустрічних однорідних вимог в разі підтвердження їх нарахування документально, тобто підтвердження їх реальності, зокрема, зарахування є можливим у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, а також у разі наявності судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення штрафних санкцій та/або передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань, оскільки в такому випадку в судовому рішенні будуть чітко встановлені розміри боргових зобов`язань, їх розмір матиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 та частини першої статті 1291 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов`язковому виконанню.

Отже, Верховний Суд в низці судових рішень дотримується послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню.

Таким чином, зобов`язання ТОВ «Трейд лайнс рітейл» щодо сплати 713 229,41 грн пені та 879 277,14 грн штрафу, які підтверджені рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 у справі №902/957/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 є зустрічними вимогами і є однорідними (мають грошовий характер), а відтак виходячи із обставин справи та послідовної позиції Верховного Суду, суд зазначає, що у даному випадку є можливим зарахування таких вимог.

Отже, у спірних правовідносинах між сторонами може мати місце зарахування зустрічних однорідних вимог з урахуванням наявності в зобов`язаннях сторін прозорості та безспірності, що підтверджено рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 у справі №902/957/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: 1) однією зі сторін правочину або 2) заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та / або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

При цьому, суд зазначає про те, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та / або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин.

Як встановлено судом при вирішенні питання щодо наявності у цій справі порушених прав та/або інтересів Міністерства оборони України, що підлягають судовому захисту, Договір факторингу порушує права та інтереси Міністерства оборони України і Міністерство має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору факторингу, стороною якого воно не є, оскільки позбавляє можливості позивача здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог з урахуванням наявності в зобов`язаннях сторін їх прозорості та безспірності.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Поряд з цим, відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 та статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, ч. 3 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України (чинного на момент укладення оспорюваного договору) банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512 - 518 Цивільного кодексу України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналіз частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частини 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні пункту 11 частини 1 статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Врахувавши викладене, зокрема зазначену правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018, суд констатує, що характерними ознаками договору факторингу є те, що:

- йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Як встановлено судом, за умовами спірного Договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 1 700 000,00 грн у розпорядження клієнта за плату в розмірі 1 000,00 грн, а клієнт зобов`язується відступити факторові майнові права грошової вимоги за Договором №286/3/23/383 від 29 вересня 2023 року у розмірі 17 041 778,10 грн, що набуто клієнтом, в процесі виконання умов Договору №286/3/23/383 від 29 вересня 2023 року до Міністерства оборони України та відповідно Акту №286/3/23/383 від 03.01.2024 звіряння розрахунків між ТОВ «Трейд Лайнс Рітейл» та розпорядником коштів державного бюджету Міністерства оборони України за закуплені для державних потреб товари речової служби у 2023 році за Договором №286/3/23/383 від "29" вересня 2023 року.

Врахувавши зазначені обставини, судом встановлено, що розмір грошової вимоги, яка була відступлена за спірним договором, в десять разів перевищує суму, яку фактор зобов`язується передати, що з урахуванням боржника за Договором поставки - Міністерства оборони України, обґрунтовано свідчить про те що такий дисконт, з урахуванням стягнутих рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.02.2025 у справі №902/957/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 сум пені в розмірі 713229,41 грн та штрафу в розмірі 879277,14 грн, свідчить про вчинення такого правочину на шкоду Міністерству оборони України.

Поряд з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення», як новий кредитор за спірним договором, виступає фактором за договором, яким відповідно до частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Однак, як встановлено судом 16.06.2025 Національним банком України застосовано заходи впливу у вигляді відкликання ліцензій на діяльність фінансових компаній до ТОВ «Фінансова компанія «Прості рішення» (ідентифікаційний код: 44620729).

При цьому, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. Відповідно до частин першої, другої статті 7 зазначеного Закону юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Однак, як встановлено судом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» не є фінансовою установою, належні та допустимі докази його включення до Державного реєстру фінансових установ в матеріалах справи відсутні.

Поряд з цим, у розділі 9 Договору поставки сторони погодили вважати положення цього Договору, в т.ч. Специфікацій конфіденційними. Конфіденційна інформація може бути використана сторонами лише для цілей виконання своїх зобов`язань чи при реалізації свої прав за цим Договором і може бути розповсюджена лише серед працівників, уповноважених осіб чи постачальників у обсязі, необхідному для виконання доручення їм задач.

Сторона, згідно з п. 9.2 Договору поставки, не має права розкривати, поширювати чи робити доступною в будь-який інший спосіб зміст цього Договору будь-якій третій особі без попередньої письмової згоди іншої сторони, за винятком випадків, коли це вимагається законом чи обов`язковим до виконання рішення відповідного органу державної влади. Постачальник повідомляє замовника про настання такого випадку.

Статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При укладенні договору особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Між тим за змістом статей 6, 627 ЦК України їх положення не допускають свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх

З наведених положень законодавства можна дійти висновку, що свобода договору має узгоджуватися з такими принципами як справедливість та розумність і не може мати абсолютного характеру.

Відповідно, сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Тому для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити необхідність отримання погодження для заміни кредитора у зобов`язанні.

Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

Отже, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Разом з цим, аналізуючи зміст п. 9.2 Договору, суд зазначає, що означеним пунктом сторонами узгоджено, що жодна зі сторін не має права в тому числі відступати право вимоги за ним без письмової згоди іншої сторони, оскільки зворотнє свідчитиме про розкриття, та поширення змісту цього Договору.

При цьому, з огляду на суб`єктний склад сторін Договору поставки, а також надаючи оцінку п. 9.2 Договору поставки, суд виходить також із наступного.

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26 листопада 2014 року, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Крім того, відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Основи організації оборони України, а також повноваження органів державної влади по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб у сфері оборони визначені Законом України «Про оборону України».

Згідно з визначенням термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про оборону України» оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації;

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого включає розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

За наведених обставин, з огляду на дію в Україні правового режиму воєнного стану, враховуючи стратегічний характер Договору поставки та діяльність позивача спрямовану на забезпечення обороноздатності Держави, а також положення п. 9.2 Договору поставки, у випадку наявності наміру передати своє право на стягнення коштів за Договором поставки ТОВ «Трейд лайнс рітейл» до моменту отримання згоди на передачу такого права, будучи одночасно кредитором, було також і боржником, який мав утримуватися від вчинення певної дії, а Міністерство оборони України перебував у ролі кредитора, якого було наділено правом надати згоду на передачу третім особам обсягу прав або обов`язків за Договором поставки.

Проте відповідачами проігноровано наявність у позивача права на погодження укладення договору факторингу, внаслідок чого були порушені майнові інтереси позивача як сторони Договору поставки.

Відхиляючи доводи відповідача-1 про те, що дії позивача щодо звернення з позовом до суду очевидно спрямовані на ухилення позивача від виконання ним зобов`язань за Договором поставки і задоволення позову не призведе до поновлення порушених прав позивача, суд додатково зазначає про те, що погоджені сторонами умови Договору поставки надають позивачу та відповідачу-2 розширене коло прав, а саме, користуючись принципом свободи договору, оскільки постачальник і покупець у Договорі поставки забезпечили собі право безпосередньо впливати на зміну контрагентів за цим договором, тобто порядок заміни кредитора відрізняється від типового (без згоди боржника).

Таким чином, у цьому випадку позивач як боржник намагається відновити своє порушене право та інтерес у контексті єдиної умови Договору поставки, що тягне за собою негрошове зобов`язання відповідача-2, а саме умови, яка надавала постачальнику (боржнику) право вирішувати: погоджувати первісному кредитору (відповідачу-2) передання прав та обов`язків іншій особі (новому кредитору) чи відмовити у цьому.

Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Однак відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України договору про відступлення права вимоги як такого, що суперечить вимогам частини 1 статті 516 ЦК України.

Аналогічний усталений правовий висновок, який покладено судами в основу оскаржуваних судових рішень, викладено в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6098/14 (3-43гс15) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2018 № 904/9674/16, від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17, від 25.04.2019 у справі № 912/1135/18, від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16, від 17.10.2019 у справі № 922/460/19, від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, від 26.02.2020 у справі № 910/17580/18, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, від 30.09.2020 у справі № 905/1787/19, від 28.10.2021 у справі № 910/19358/20, від якого (висновку) Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав відступати, повернувши справу № 761/21994/15-ц на розгляд колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 761/21994/15-ц).

Зокрема, Верховним Судом України в справі № 910/6098/14 (3-43гс15) по суті зроблено висновок, що у разі, коли один договір (який укладається однією із сторін) суперечить умовам іншого договору (де така особа була стороною договору), то для захисту прав та інтересів особи (яка не укладала наступний договір) може бути застосований такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним.

Отже, господарський суд, спираючись на правову позицію Верховного Суду, а також встановлені під час розгляду справи обставини, дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідачів в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір факторингу №PR_F_121 від 04.04.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прості рішення» (03110, м. Київ, проспект Валерія Лобановського, буд. 39-А; ідентифікаційний код: 44620729) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять ) грн 20 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд лайнс рітейл» (21034, м. Вінниця, вул. Волошкова, буд. 51а; ідентифікаційний код: 44755072) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.08.2026

Суддя О.А. Грєхова