Рішення № 138679410, 03.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2026Справа № 910/4296/26Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни ( АДРЕСА_1 )

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д)

про визнання недійсним правочину та скасування рішення

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відносно Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни про відмову у встановленні (підтриманні) ділових відносин та розірвання договору банківського обслуговування та скасування рішення про відмову від підтримання ділових відносин та проведення ділових операцій.

Позовні вимоги обґрунтовано невідповідністю вчиненого відповідачем правочину у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку положенням статті 203 Цивільного кодексу України, який в силу положень статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2026, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

17.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 відкрито провадження у справі № 910/4296/26, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

17.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

17.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

24.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

24.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (далі по тексту - банк, відповідач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Корольовою Марією Євгенівною (далі по тексту - клієнт, позивач у справі) було укладено договір на отримання банківських послуг, на підставі якого відкрито банківський рахунок НОМЕР_1 для здійснення підприємницької діяльності та в результаті чого позивачка стала клієнтом відповідача і отримувала банківські послуги.

Під час користування автоматизованою системою віддаленого доступу "Приват24", позивачці стало відомо про прийняте рішення Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" про відмову від підтримання ділових відносин, що підтверджується сповіщенням, яке надійшло до додатку "Приват24". У даному сповіщені вказано, що з 07.11.2025 буде розірвано укладені договори й закрито поточні рахунки фізичної-особи підприємця Корольови Марії Євгенівни.

07.11.2025 рахунок фізичної-особи підприємця Корольови Марії Євгенівни був заблокований.

Як зазначає позивач, після отримання повідомлення про припинення ділових відносин та блокування рахунку, позивачем неодноразово здійснювалися спроби з`ясувати причини прийняття такого рішення через автоматизовану систему віддаленого доступу "Приват24" та інші доступні дистанційні комунікації з Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк". Водночас, усі зазначені спроби виявилися безрезультатними, оскільки причину щодо підстав закриття рахунків позивачу надано не було.

Крім того, автоматизованою системою віддаленого доступу "Приват24" повідомлено позивача про направлення листа за адресою реєстрації Корольової Марії, однак, як зазначає позивач, фактично жодної кореспонденції від Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" не надходило.

12.11.2025 адвокатом позивача було надіслано адвокатський запит відповідачу, з вимогою надати інформацію стосовно перевірки/фінансового моніторингу клієнта, та конкретизовану інформацію щодо відмови від ділових відносин з клієнтом, а також конкретні підстави для блокування банківських рахунків з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, надати роз`яснення які саме транзакції підпали під конкретні порушення та якого нормативно-правового акта.

Листом №20.1.0.0.0/7-251124/84188 від 24.11.2025 Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" повідомив позивача, що банк не може надати інформацію у зв`язку з тим, що наданий дозвіл на розкриття банківської таємниці не відповідає вимогам, а саме: не посвідчений належним чином.

З метою врегулювання даного спору у досудовому порядку, а також надання вичерпної інформації щодо здійснюваної підприємницької діяльності, джерел походження коштів та характеру фінансових операцій, позивачкою були підготовлені та направлені до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" письмові пояснення від 17.11.2025. Як зазначає позивач, у зазначених поясненнях позивач виклала інформацію щодо своєї господарської діяльності як фізичної особи-підприємця, надала обґрунтування економічного змісту проведених операцій, підтвердила походження коштів, а також висловила готовність надати будь-які додаткові документи на вимогу банку.

На думку позивача, незважаючи, на надані пояснення та відкритість до співпраці, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" не здійснило належного розгляду поданої інформації, не повідомило про результати її аналізу та не надало жодної мотивованої відповіді щодо причин відмови у підтриманні ділових відносин.

05.02.2026 Корольова Марія Євгенівна звернулась до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" зі зверненням в якому прохала надати інформацію стосовно самої себе, фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), та її рахунку НОМЕР_1 , а саме: відомості щодо проведення перевірки та/або фінансового моніторингу її рахунків, із зазначенням дати, підстав та результатів такої перевірки; відомості щодо причин та обставин прийняття рішення про відмову підтримання із нею ділових відносин, із викладенням підстав такого рішення; відомості про причину блокування рахунку НОМЕР_1 із зазначенням конкретних операцій (транзакцій), які стали підставою для такого рішення, та відповідних норм нормативно-правових актів, які, на думку АТ КБ «ПриватБанк», були порушені; відомості про причину блокування рахунку НОМЕР_1 із зазначенням конкретних операцій (транзакцій), які стали підставою для такого рішення, та відповідних норм нормативно-правових актів, які, на думку АТ КБ «ПриватБанк», були порушені; копії всіх договорів та інших документів, укладених між АТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом Корольовою Марією Євгенівною, що стосуються рахунків, операції за якими були заблоковані. Відповідач, отримав вказане звернення 09.02.2026, що підтверджується трекінгом (№ 6105049357581) з офіційного сайту АТ «Укрпошта». Відповіді позивачу не надійшло.

Зважаючи на те, що відповідач не надав позивачу будь-яких документів на підтвердження здійснення відповідачем визначеної законодавством України внутрішньої перевірки, а також виявлення в ході такої перевірки неприйнятно високого рівня ризику, що могли б свідчити про легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення за участі Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни, позивач вважає, що рішення Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відносно Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни про відмову у встановленні (підтриманні) ділових відносин та розірвання договору банківського обслуговування є таким, що не відповідає чинному законодавству, а тому позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зазначає, що так як обслуговування позивача та пов`язаних з ним осіб, характер або наслідки їх фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, щодо відповідних осіб прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ. Вказаний висновок прийнятий на підставі службової записки (висновку) E.17.U.0.0/4-8286359 від 07.11.2025 після детального аналізу діяльності клієнта Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, сторонами було укладено договори банківського обслуговування шляхом приєднання 28.07.2025 Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни до Умов та Правил відповідача, які розміщені в мережі Інтернет на сайті Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", що сторонами не заперечується.

Згідно з частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Частиною першою статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Як встановлено судом, позивач отримав від відповідача повідомлення № 20.1.0.0.0/7-251108/2027 від 08.11.2025 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку.

Обґрунтовуючи розірвання договору в односторонньому порядку, відповідач посилався на ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі по тексту - Закон про ПВК/ФТ) та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020 (далі по тексту - Положення № 65), у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/ подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману Банк.

Крім того, відповідач наголошує, що відповідно до Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції та Порядку відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку службова записка (висновок) E.17.U.0.0/4-8286359 від 07.11.2025 є документом, згідно з яким прийняте рішення про відмову від підтримання ділових відносин з Фізичною особою-підприємцем Корольовою Марією Євгенівною.

З огляду на наведені вище обставини та проаналізувавши зміст повідомлення відповідача № 20.1.0.0.0/7-251108/2027 від 08.11.2025, суд дійшов висновку, що викладене у вказаному повідомленні рішення відповідача про розірвання договору і закриття рахунку за своєю правовою природою є правочином - односторонньою відмовою від договору.

За змістом частини першої ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3 статті 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

За приписами пунктів 6, 66 частини 1 статті 1 Закону про ПВК/ФТ верифікація - заходи, що вживаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу з метою перевірки (підтвердження) належності відповідній особі отриманих суб`єктом первинного фінансового моніторингу ідентифікаційних даних та/або з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників чи їх відсутність; фінансовий моніторинг - сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до пунктів 39, 41 частини 1 статті 1 Закону про ПВК/ФТ неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; об`єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов`язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

За приписами частини 6 статті 7 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (частина 7 статті 11 Закону про ПВК/ФТ).

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Постановою Правління Національного банку України 19.05.2020 № 65 затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яким установлюються загальні вимоги Національного банку України щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу.

Де-рискінг - явище, за якого суб`єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними (підпункт 13 пункту 5 Положення № 65).

Згідно з пунктами 11 та 12 Додатку № 1 до Положення № 65 Банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов`язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення № 65.

Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає посилені заходи належної перевірки (далі по тексту - ПЗНП) у разі присвоєння високого рівня ризику.

Відповідно до п. 61 Положення № 65, Банк установлює високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів, визначених у частині п`ятій статті 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів.

Банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ (п. 1 Додатку № 12 до Положення № 65).

Згідно з пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.1. Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку https://privatbank.ua/terms, Банк має право витребувати, а Клієнт зобов`язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством або внутрішніми документами Банку документи та відомості, які необхідні Банку з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення Клієнта, встановлюється Банком на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від Клієнта (представника Клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).

Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (Клієнту) у обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції на підставах, визначених у підрозділі 1.1.7. «Належна перевірка Клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов`язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/ проведення операцій» цих Умов та Правил.

Отже, нормами чинного законодавства України, Положенням та Умовами та Правилами надання банківських послуг визначений обов`язок відповідача як на встановлення неприйнятного високого ризику ділових відносин щодо клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів, так і обов`язок відповідача на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції, про що і було повідомлено позивача з посиланням на ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020.

Водночас, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19 та від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20.

Відповідно до приписів частин 2-4 статті 7 Закону про ПВК/ФТ застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).

Критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно:

- Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду;

- центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу.

При визначенні критеріїв ризиків суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження у сфері запобігання та протидії, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Відповідно до підпункту 12 пункту 4 Положення про Державну службу фінансового моніторингу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 № 537, Державна служба фінансового моніторингу України відповідно до покладених на неї завдань здійснює типологічні дослідження у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, які затверджуються відповідними наказами Державної служби фінансового моніторингу України та розміщуються на її офіційному сайті.

Згідно зі ст. 21 Закону про ПВК/ФТ фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб`єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов`язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб`єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Отже, Законом про ПВК/ФТ передбачено, що наявність у суб`єкта первинного фінансового моніторингу обґрунтованих підозр здійснення фіктивної діяльності є достатнім для прийняття певних рішень відносно клієнтів.

До того ж, законодавцем прямо передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження спеціально уповноваженого органу та рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Так, із службової записки (висновку) E.17.U.0.0/4-8286359 від 07.11.2025 вбачається, що в зв`язку з наявністю підстав вважати що обслуговування вказаної вище особи/осіб, характер або наслідки їх фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, щодо клієнта ФОП Корольова Марія Євгенівна ( ІПН НОМЕР_2 ) прийнято рішення: встановлення неприйняття високого ризику; відмови від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків. Підставою для встановлення НВР є наявність критерію, визначеного частиною шостою статті 7 Закону про ПВК/ФТ, а саме, неможливість банком виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією.

Крім того, як вбачається із службової записки (висновку) E.17.U.0.0/4-8286359 від 07.11.2025 за результатами проведеного аналізу фінансових операцій, діяльності, інформації про клієнта Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгеніви, Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" було встановлено, що діяльність клієнта є підозрілою та спрямованою на заниження податкового навантаження та обготівкуванню коштів на користь третіх неназваних осіб за ознаками, визначеними ст. 12 Закону про фінансовий моніторинг, Додатку 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та Додатку 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, через невідповідність інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" отриманої від Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгеніви, зокрема відсутність відповідних господарській діяльності виплат, відсутність ресурсів (в тому числі трудових), короткий період активності по рахунку, характер руху коштів по цьому рахунку, швидкі зарахування на рахунок новоствореного підприємця (без витрат на оренду, товар, рекламу, просування, комунальні).

На підтвердження вказаного, відповідачем надано виписку по рахунку № НОМЕР_1 Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгеніви за період 31.07.2025 по 31.10.2025, з якої вбачається, що позивач отримував грошові кошти у вигляді переказів від різних фізичних та юридичних осіб, економічна та законна мета яких не є зрозумілою та прозорою.

Згідно із частиною 3 статті 12 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети.

Отже, відповідач, здійснивши належну перевірку Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни та, виявивши підозрілу діяльність останньої (проведені в незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети; не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним), керуючись спеціальним Законом про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив Фізичній особі-підприємцю Корольовій Марії Євгенівні неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з нею для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

З огляду на вищенаведене та наявні у справі докази, можливо дійти висновку, що рішення Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" прийняте відносно Фізичної особи-підприємця Корольової Марії Євгенівни (встановлення неприйнятно високого ризику, відмова від підтримання ділових відносин, розірвання договору обслуговування) є таким, що відповідає приписам законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що направлення відповідачем повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку № 20.1.0.0.0/7-251108/2027 від 08.11.2025 узгоджується з приписами Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та внутрішніми документами ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк".

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька