Рішення № 138679148, 28.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026Справа № 910/5220/26

розглянувши справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА СОЛАР" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28, код ЄДРПОУ: 42437957)

до Акціонерного товариства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, код ЄДРПОУ: 43068454)

про стягнення коштів

у складі суду судді Погрібної С.В.

за участю секретаря судового засідання Левчук В.С.

представники сторін згідно протоколу судового засідання.

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРА СОЛАР» (далі - позивач / ТОВ «ТЕРРА СОЛАР») до Акціонерного товариства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» (далі - відповідач / АТ «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ») про стягнення 3% річних у розмірі 3 373 662,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 745 858,73 грн.

Ухвалою суду від 11.05.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.05.2026 о 15:00 год.

Ухвалою суду від 14.05.2026 судом виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.05.2026, зазначивши правильну дату підготовчого засідання 09.06.26. Все інше - по тексту залишено без змін.

28.05.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 07-11/43030/26).

01.06.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. № 07-11/43751/26).

05.06.2026 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. № 07-11/45752/26).

Ухвалою суду від 09.06.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті на 07.07.2026 о 14:00 год.

09.06.2026 відповідач подав до суду заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вх. № 07-10/9057/26), яку ухвалою суду від 15.06.2026 залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 18.06.2026 виправлено описку в ухвалі від 09.06.2026, зазначивши правильну дату судового засідання 08.07.2026. Все інше - по тексту залишено без змін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №816/01 від 15.10.2019 прострочив оплату заборгованості за поставлену електричну енергію.

Відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за електричну енергію поставлену у жовтні 2021 року - червні 2022 року - по 15.09.2022 (включно); за електричну енергію поставлену у липні 2022 року - по 23.09.2022 (включно); за електричну енергію поставлену у серпні 2022 року - по 20.03.2023 (включно).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі № 910/6612/25 стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Солар» грошові кошти (заборгованість за вищезазначеним Договором) у розмірі 36 736 639, 54 грн та судовий збір у розмірі 440 839, 67 грн.

Після ухвалення зазначеного рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі № 910/6612/25 основна заборгованість відповідача була фактично погашена, зокрема, 07.11.2025 між сторонами було проведено зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, внаслідок чого було частково припинено заборгованість відповідача: за електричну енергію, поставлену у жовтні 2021 року - на суму 386 755,73 грн та за електричну енергію, поставлену у серпні 2022 року - на суму 666,26 грн.

Залишок основної заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі № 910/6612/25 був фактично сплачений відповідачем 13.02.2026.

Отже, у зв`язку з простроченням оплати заборгованості за вищезазначеним Договором №816/01 від 15.10.2019 та погашення заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі № 910/6612/25 лише 13.02.2026, позивачем нараховані 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що за існуючого алгоритму розрахунків, обов`язок Гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді.

Зважаючи на те, що НЕК «Укренерго» не оплатило послугу в повному обсязі, зобов`язання Гарантованого покупця перед позивачем у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України не виникли, а тому відсутні підстави для донарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично неправильним та розрахований методологічно неправильно, оскільки позивач здійснює нарахування на сталу суму (а саме 36 736 639,54 грн), в той же час, позивач не надав жодних документів первісного бухгалтерського обліку, що підтверджує наявність заборгованості.

Також позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат неправильно визначено період прострочення за серпень 2022 року, що призвело до подвійного нарахування за 07.11.2025.

Так, позивач здійснив нарахування: за період з 21.03.2023 по 07.11.2025 на суму 6 401 197,55 грн та одночасно за період з 07.11.2025 по 12.02.2026 на суму 6 400 531,29 грн.

Разом з тим включення 07.11.2025 одночасно до обох періодів прострочення є помилковим та призводить до подвійного нарахування 3% річних та інфляційних втрат за один і той самий день.

Також відповідач зазначив, що з урахуванням ситуації, в якій опинилася держава, зважаючи на важливість Гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вбачається настання непереборної сили, що унеможливлює стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань в судовому порядку.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що факт наявності боргу НЕК «Укренерго» перед відповідачем не є підставою для невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем.

Позивач зазначає, що розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних був здійснений за допомогою сервісу «LIGA:ZAKON», який також використовується судами для перевірки правильності здійснених сторонами розрахунків. При розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат були враховані усі проведені відповідачем оплати.

Надане відповідачем повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на конкретне зобов`язання саме між сторонами даної справи.

Відповідач не надсилав позивачу жодного повідомлення про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем, в тому числі за період часу виникнення непогашеної заборгованості.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що станом на 11.05.2026 позивач має перед відповідачем заборгованість у розмірі 2 550 760,06 грн за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу, що підтверджується оборотами рахунків.

Отже, враховуючи існуючий борг позивача перед відповідачем за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу та вартості відхилення електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця, в силу положень підпункт 12 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 987 227,55 грн задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні 28.07.2026 судом проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

15.10.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Солар» (виробник за «зеленим» тарифом) укладено Договір №816/01, відповідно до умов якого виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі № 910/6612/25 стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Солар» грошові кошти у розмірі 36 736 639, 54 грн та судовий збір у розмірі 440 839, 67 грн.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що на виконання умов Договору №816/01 від 15.10.2019 позивач у жовтні 2021 року та у період з лютого 2022 року по серпень 2022 року поставив відповідачу електричну енергію за «зеленим тарифом» на загальну суму 83 446 966, 92 грн.

Однак, у зв`язку з частковим погашенням зазначеної заборгованості відповідача, суд у справі № 910/6612/25 прийшов до висновку, що загальний розмір заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ТОВ «Терра Солар» за поставлену електричну енергію за спірний період за Договором №816/01 від 15.10.2019 становить 36 736 639,54 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 у справі № 910/6612/25 залишені без змін.

07.11.2025 між ДП «Гарантований покупець» (далі - Сторона 1) та ТОВ «Терра Солар» (далі - Сторона 2), на виконання Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року № 641 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, придбання послуги за механізмом ринкової премії» (зі змінами), підписано Акт зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, відповідно до умов якого:

1. Сторона 1 має перед Стороною 2 непогашене грошове зобов`язання у сумі 47 015 377,66 грн (у т.ч. ПДВ) за купівлю електричної енергії відповідно до договору від 15.10.2019 №816/01, за періоди: лютий 2022 року 922 619 грн 06 коп; за березень 2022 року 5 537 204 грн 22 коп; за квітень 2022 року 4 091 064 грн 51 коп; за травень 2022 року 9 918 094 грн 88 коп; за червень 2022 року 7 213 971 грн 60 коп; за липень 2022 року 10 690 513 грн 02 коп; за серпень 2022 року 8 641 910 грн 37 коп.

2. Сторона 2 має перед Стороною 1 непогашене грошове зобов`язання у сумі 16 393 421,08 грн. (у т.ч. ПДВ) за послуги з відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця відповідно до договору від 15.10.2019 №816/01, за періоди: за лютий 2022 року 623 632 грн 50 коп; за березень 2022 року 2 291 969 грн 28 коп; за квітень 2022 року 3 119 519 грн 55 коп; за травень 2022 року 4 285 941 грн 39 коп; за червень 2022 року 1 697 969 грн 10 коп; за липень 2022 року 2 037 111 грн 89 коп; за серпень 2022 року 2 337 277 грн 37 коп.

3. Строк виконання зобов`язань, зазначених у п. 1 та п. 2 цього Акта, настав.

4. Сторони підтверджують реальність та обсяг взаємних заборгованостей, зазначених у п. 1 та п. 2 цього Акта.

5. Керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, зазначеними у п. 1 та п. 2 цього Акта, у сумі 16 393 421,08 грн. (у т.ч. ПДВ), і таким чином з моменту підписання цього Акта вважатимуть: зобов`язання Сторони 2 (п. 2) таким, що припинено у повному обсязі, залишкова заборгованість Сторони 2 перед Стороною 1, що визначена у п. 2, становить 0,00 грн; зобов`язання Сторони 1 (п. 1) таким, що припинено частково, залишкова заборгованість Сторони 1 перед Стороною 2, що визначена у п. 1, становить 30 621 956,58 грн (у т.ч. ПДВ), у т.ч.: за лютий 2022 року 298 986 грн 56 коп.; за березень 2022 року 3 245 234 грн 94 коп; за квітень 2022 року 971 544 грн 96 коп; за травень 2022 року 5 632 153 грн 49 коп; за червень 2022 року 5 516 002 грн 50 коп; за липень 2022 року 8 653 401 грн 13 коп; за серпень 2022 року 6 304 633 грн 00 коп.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 298 986,56 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у лютому 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 828 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 3 245 234,94 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у березні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 837 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 971 544,96 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у квітні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 861 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 5 632 153,49 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у травні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 880 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 5 516 002,50 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у червні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 901 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 8 755 448,28 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у липні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 912 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 6 400 531,29 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у серпні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 926 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 3 019 673,61 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у вересні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 941 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 4 905,10 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у жовтні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 824 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 1 845 270,60 грн призначення платежу: за електричну енергію відпущену у жовтні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 957 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 275 360,13 грн. призначення платежу: за електричну енергію відпущену у листопаді 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 974 від 13.02.2026.

13.02.2026 ДП «Гарантований покупець» перерахував на користь ТОВ «Терра Солар» 384 106,09 грн. призначення платежу: за електричну енергію відпущену у грудні 2022 року, згідно договору №816/01, що підтверджується платіжною інструкцією № 548 991 від 13.02.2026.

Приймаючи рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі № 910/6612/25 стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Солар» грошові кошти у розмірі 36 736 639, 54 грн та судовий збір у розмірі 440 839, 67 грн.

Вищезазначеним рішенням від 23.07.2025, яке набрало законної сили 02.12.2025, встановлено, що відповідач прострочив оплату переданої йому позивачем протягом: жовтня 2021 року, лютого 2022 року, березня 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року включно, електричної енергії за Договором №816/01 від 15.10.2019, укладеним між сторонами, у розмірі 36 736 639, 54 грн.

Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Подібні правові висновки наведені у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

Припис частини четвертої статті 75 ГПК України спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової res judicata.

В основі принципу правової визначеності як одного з істотних елементів принципу правовладдя (верховенства права) лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися [рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95)]. Базове тлумачення принципу res judicata наведено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99), «Науменко проти України» (заява № 41984/98), «Праведная проти Росії» (заява № 69529/01), «Христов проти України» (заява № 24465/04), «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), в яких цей принцип розуміють як елемент принципу юридичної визначеності.

Дія правила про звільнення від доказування, передбаченого частиною четвертою статті 75 ГПК України, спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів / справ, де сторони мали б можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

Інше тлумачення створює можливість «спростування преюдиційних обставин» за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту частини четвертої статті 75 ГПК України, а отже до правової невизначеності, адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд замість застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України має надати стороні можливість доводити / спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмета доказування і були вже встановлені в іншій справі.

Суд приймає до уваги висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №607/6215/23, що правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Таким чином, вищезазначені обставини щодо факту прострочення відповідачем зобов`язання з оплати переданої йому позивачем протягом: жовтня 2021 року, лютого 2022 року, березня 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року включно, електричної енергії за Договором №816/01 від 15.10.2019, укладеним між сторонами, у розмірі 36 736 639, 54 грн, встановлені рішеннями судів у справі №910/6612/25, є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у справі №910/5220/26.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стосовно доводів відповідача про те, що обставини, встановлені судами у межах справи №910/6612/25, не можуть мати абсолютного характеру, а також щодо доводів відповідача про фактичну неможливість вчасного розрахунку Гарантованим покупцем із позивачем через наявну заборгованість НЕК «Укренерго» перед ним, суд зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, обставини виникнення та наявність якого вже встановлені у межах справи №910/6612/25.

Як вже було зазначено, суд у межах справи №910/5220/26 не встановлює повторно обставин щодо прострочення виконання зобов`язання з оплати відповідачем переданої йому електричної енергії за Договором №816/01 від 15.10.2019, оскільки такі обставини вже встановлені у межах справи №910/6612/25 і є преюдиційними для даного спору.

Тобто, заперечення відповідача щодо розміру заборгованості за вищезазначеним Договором, який визначений у межах справи №910/6612/25, невизнання зазначеної заборгованості, посилання на підстави неможливості своєчасної сплати, необхідність переоцінки фактичних обставин, що були встановлені у межах справи №910/6612/25 - є порушенням принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, що у повній формі розкривається у «res judicata pro veritate habetur!» - «судове рішення визнається за істину».

Також судом не приймаються до увагу доводи відповідача щодо наявної заборгованості позивача перед ним, оскільки зазначене не входить до предмета доказування в межах розгляду цієї справи; в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогами погасити заборгованість за актами приймання передачі послуги з відшкодування частки вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи на вказану суму; відповідач не звертався до суду з зустрічною позовною заявою з вимогами про стягнення на свою користь заборгованості з позивача.

Щодо доводів відповідача про існування форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Також, у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 Верховний Суд зазначив, що: ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні; лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Втім, відповідачем у даній справі не надано жодного доказу на підтвердження існування форс-мажорних обставин у спірних зобов`язаннях.

При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство України не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, враховуючи, що відповідач прострочив оплату за поставлену позивачем електричну енергію за Договором №816/01 від 15.10.2019 з нього на користь позивача відповідно до вимог ст. 625 ЦК України підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.

При цьому, перевіривши, наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Суд враховує умови Договору №816/01 від 15.10.2019, якими визначений порядок оплати за поставлену електричну енергію; підписання сторонами 07.11.2025 Акту зарахування зустрічних однорідних, а також дату (13.02.2026) погашення відповідачем заборгованості за Договором №816/01 від 15.10.2019 (періоди: жовтень 2021 року, лютий 2022 року - грудень 2022 року включно).

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (від 23.10.2025 у справі №910/16298/24, від 30.09.2025 у справі №910/9313/24, від 16.09.2025 у справі №910/3353/24) звертав увагу не те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. За приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А відтак у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Постанова Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №905/600/18 встановила чітке правило для розмежування моменту врахування індексу інфляції за конкретний місяць. Якщо сума боргу сплачується з 1 по 15 число місяця, то індекс інфляції за цей місяць враховується у розрахунку.

Якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 число місяця, то індекс інфляції за поточний місяць не враховується, а розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Це правило дає змогу уникнути суперечок щодо того, чи враховувати індекс інфляції за місяць, у якому відбулося погашення боргу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначив, що, наданий позивачем, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично та методологічно неправильним, оскільки позивач, між іншого, здійснив нарахування: за період з 21.03.2023 по 07.11.2025 на суму 6 401 197,55 грн та одночасно за період з 07.11.2025 по 12.02.2026 на суму 6 400 531,29 грн.

Разом з тим, 07.11.2025 відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 666, 26 грн, шляхом підписання акту зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв`язку з чим залишок заборгованості склав 6 400 531,29 грн.

Таким чином, перший період прострочення мав визначатися: з 21.03.2023 по 06.11.2025 включно на суму 6 401 197, 55 грн, а другий період: з 07.11.2025 по 12.02.2026 включно на суму 6 400 531, 29 грн.

Суд погоджується з наведеними запереченнями відповідача та звертає увагу, що, як вже було зазначено, між сторонами у справі 07.11.2025 було підписано Акт зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, у п. 5 якого сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов`язаннями, зазначеними у п. 1 та п. 2 цього Акта, і таким чином з моменту підписання цього Акта вважатимуть: зобов`язання Сторони 1 (п. 1) таким, що припинено частково, залишкова заборгованість Сторони 1 перед Стороною 2, що визначена у п. 1, становить 30 621 956,58 грн.

Отже, 07.11.2025 зобов`язання відповідача були частково припинені у розмірі 666,26 грн, а тому, 3% річних та інфляція, в даному випадку, повинні нараховуватися з 21.03.2023 по 06.11.2025 (включно) (день, що передує дню зарахування зустрічних однорідних вимог) на суму 6 401 197,55 грн (загальна сума заборгованості без зарахування зустрічних однорідних вимог), та з 07.11.2025 по 12.02.2026 включно на суму 6 400 531,29 грн (на залишок суми заборгованості з урахуванням зустрічних однорідних вимог).

При цьому, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що загальний розмір інфляційних втрат, нараховані на загальну суму заборгованості, є незмінним, оскільки інфляційна складова боргу розраховується з урахуванням індексу інфляції за конкретний місяць.

При цьому, судом встановлено, що 3% річних, нараховані на суму боргу у розмірі 6 401 197,55 грн за період з 21.03.2023 по 06.11.2025 (включно)), становлять 505 606,92 грн

Таким чином, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3%річних, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню інфляційна складова боргу в сумі 10 745 858,73 грн та 3% річних у розмірі 3 373 136,58 грн , тобто у меншому розмірі, ніж заявлено позивачем.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача про пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, код ЄДРПОУ: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА СОЛАР" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28, код ЄДРПОУ: 42437957) 3% річних у розмірі 3 373 136,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 745 858,73 грн та судовий збір у розмірі 169 451,20 грн.

3. Відмовити у задоволені решти позовних вимог.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписане 03.08.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА