Рішення № 138679086, 24.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2026Справа № 910/5695/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп"

про стягнення 124 800,00 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" про стягнення 124 800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позивачем-2 та відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України під час укладання договору 08.10.2024 № 258.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків.

Прокурором 19.05.2026 сформовано у системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки для подачі заяв по суті справи.

Відповідачем сформовано у системі "Електронний суд" 04.06.2026 та 05.06.2026 клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Прокурор 12.06.2026 сформував у системі "Електронний суд" відповідь на відзив.

Відповідачем 17.06.2026 сформовано у системі "Електронний суд" заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Відповідач 16.07.2026 сформував у системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів, яким просив поновити строк для подання додаткових доказів у справі.

В обґрунтування неможливості подання доказів разом із відзивом відповідач стверджує про отримання даних доказів після надання суду відзиву у справі.

Відповідно до пункту 6 частини 3 та пункту 1 частини 6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив повинен містити перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Суд зауважує, що відповідачем до відзиву було долучено звернення до Головного управління ДПС у м. Києві та індивідуальну податкову консультацію на дане звернення. Проте, відповідачем не повідомлено суд у відзиві про намір повторного звернення та/або про фактичне звернення до податкових державних органів з метою отримання повторної індивідуальної консультації. Так само, адвокатський запит від 19.06.2026, адресований до позивача-2, складений після надання суду відзиву, без наведення належних обґрунтувань у відзиві про об`єктивну неможливість направлення його до або під час надання відзиву на позов.

Наведені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем норм Господарського процесуального кодексу України щодо користування своїми правами та виконання своїх обов`язків, як учасника справи.

Разом із тим, з метою неупередженого, справедливого та повного з`ясування всіх обставин справи, суд вважає за доцільне прийняти долучені відповідачем докази.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Позивачем-2 та відповідачем 08.10.2024 укладено договір № 258, за умовами пункту 1.1 якого відповідач зобов`язався поставити у 2024 році товар для потреб позивача-2, а позивач-2 - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією.

Специфікацією, наведеною в підпункті 1.1 договору сторони погодили найменування товару та його загальну кількість - мазут паливний 100 малозольний малосірчистий (ДСТУ 4058-2001) кількістю 20 тонн, строк постачання - до 15.12.2024. Вартість товару без ПДВ становить 520 000,00 грн, крім того ПДВ - 104 000,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 624 000,00 грн.

Згідно з підпунктом 3.1 договору ціна договору, що підлягає сплаті, становить 624 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 104 000,00 грн.

Додатковою угодою від 25.12.2024 № 1 термін дії договору № 258 продовжено до 31.03.2025 та внесено зміни до пункту 1.1 договору, за яким найменування товару та його загальна кількість - мазут паливний 100 малозольний малосірчистий (ДСТУ 4058-2001) кількістю 24 тони, строк постачання 20 тонн - до 15.12.2024; 4 тони - до 31.03.2025. Вартість товару без ПДВ становить 624 000,00 грн, крім того ПДВ - 124 800,00 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 748 800,00 грн.

Як стверджує прокурор, на виконання договору відповідачем здійснено постачання товару мазут на визначену договором суму, а позивачем платіжними інструкціями від 22.10.2024 № 1007 на суму 493 800,00 грн., від 22.10.2024 № 1008 на суму 130 200,00 грн., від 06.02.2025 № 121 на суму 124 800,00 грн., загалом сплачено відповідачу 748 800,00 грн, у тому числі ПДВ - 124 800,00 грн.

Судом враховано, що матеріали справи не містять первинних документів (актів прийому-передання) - доказів фактичного постання відповідачем позивачу-2 мазуту вартістю 748 800,00 грн.

Разом із тим, заперечень учасників справи такого постачання також не подано.

Прокурор, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" якою передбачено нульову ставку ПДВ за правовідносинами, що склалися на підставі спірного договору, вважає, що умова укладеного правочину про включення в ціну договору податку на додану вартість у розмір 20 % є нікчемною, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі ПДВ - 124 800,00 грн.

Щодо підстав звернення прокурора із даним позовом до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З огляду на наведене, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 наголошує, що звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 р. № 905) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує: державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період; державну військово-промислову політику, державну політику у сфері оборонно-промислового комплексу, в авіабудівній галузі та забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері космічної діяльності (далі - стратегічні галузі промисловості).

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба. Міноборони є уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації.

Міноборони є уповноваженим органом у сфері державного гарантування якості, головним органом у сфері здійснення оборонних закупівель та державним замовником у сфері оборони.

Згідно з абзацами 1, 4 статті 10 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.

Відповідно до Положення про Макарівську КЕЧ, затвердженого наказом начальника Київського КЕУ від 30.05.2025 № 13 (далі - Положення), позивач-2 є органом управління, який входить до структури Сил логістики Збройних Сил України та створений з метою організації виконання завдань з інженерно- інфраструктурного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України, дислокованих на відповідній визначеній території.

Відповідно до пункту 5 Положення, Макарівська квартирно-експлуатаційна частина району, окрім іншого, забезпечує військові енергоносіями, комунальними послугами, котельним паливом, пожежним майном тощо.

Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 (далі - Положення про КЕЗ), є бюджетною установою державної форми власності, структурним підрозділом Збройних Сил України.

Пунктами 1.1, 1.3 Положення про квартирно-експлуатаційне забезпечення передбачено, що організація квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.

Основними завданнями квартирно-експлуатаційного забезпечення є забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками; утримання і експлуатація фондів військового містечка, які знаходяться в користуванні військових частин; забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями тощо.

Таким чином, Макарівська квартирно-експлуатаційна частина району є органом військового управління та збитки, завдані ій є безпосередньою шкодою економічним інтересам держави.

Фінансування договору № 258 здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби членів їхніх сімей, ветеранів війни", головним розпорядником якої згідно з додатками 3 до Законів України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є Міністерство оборони України.

Відповідно до пункту 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне й цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, Міністерство оборони України наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

Враховуючи викладене, Міністерство оборони України та Макарівська квартирно-експлуатаційна частина району є належними позивачами у справі, у зв`язку із чим клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.

При цьому, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у суді прокурор стверджує про використання та витрачання бюджетних коштів за спірним договором, укладеним позивачем-2 та відповідачем, з порушенням вимог законодавства, що на його думку порушує майнові інтереси держави.

Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони, на виконання вимог, встановлених абзацом 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом від 13.03.2026 № 62-1525вих-26 повідомила позивачів про випадки укладення оборонним відомством договорів про постачання пального за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентам ПДВ, що суперечить вимогам постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану. Також, прокурором надано строк для вжиття заходів (до 01.04.2026).

Позивач -1 листом від 01.04.2026 № 220/74/вихЗПІ/74 повідомив про здійснення збору та аналізу матеріалів/інформації, тому про вжиті заходи буде повідомлено додатково.

Макарівська квартирно-експлуатаційна частина району не надала жодної відповіді на вказане повідомлення прокурора у визначений ним строк.

Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони 09.04.2026 листом № 62-2267вих-26 повідомила про бездіяльність позивачів та наголосила не необхідності вжиття позивачами заходів реагування у строк до 17.04.2026.

Позивач-1 листом від 17.04.2026 № 220/74/вихЗПІ/87 інформував про не пред??явлення позову, не вжиття заходів, та наголосив на необхідності дослідження даного питання у межах кримінального провадження.

Макарівська КЕЧ листом від 17.04.2026 № 564/652 повідомила про відсутність наміру звернення до суду із позовом про повернення державі зайвосплачених коштів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідач проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, стверджуючи, що предмет договору не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", оскільки є паливом для котелень з метою здійснення опалення населення.

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 204 вказаного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 зазначеного Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що ПДВ є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 18.07.2024, з метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Враховуючи наведену норму постанови та беручи до уваги предмет та підстави позовних вимог, з`ясуванню судом належать наступні питання:

- який предмет постачання (товар) за спірним договором?

- кому здійснюється постачання (замовник)?

- мета постачання предмету договору (для чого товар постачається)?

Як встановлено судом раніше, замовник за спірним договором - Макарівська квартирно-експлуатаційна частина району, яка є органом управління, який входить до структури Сил логістики Збройних Сил України (положення про Макарівську КЕЧ).

Відповідно до пункту 5 даного положення, відповідач-2 окрім іншого, забезпечує військові частини енергоносіями, комунальними послугами, котельним паливом, пожежним майном тощо.

Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.0.32013 № 418, є бюджетною установою державної форми власності, структурним підрозділом Збройних Сил України.

Таким чином, замовник предмету договору відповідає критеріям Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

Щодо предмету договору.

Відповідно до інформаційної довідки державної закупівлі UA-2024-09-17-005777-а, у розділі про замовника державної закупівлі зазначено - для потреб оборони. Крім того, в умовах спірного договору зазначено, що сторони уклали договір з врахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану". Також, у пунктах 2.4 та 4.2.2 договору наведено, що спосіб виконання договору має відповідати Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене у сукупності свідчить поза розумним сумнівом про укладання спірного договору з метою потреб забезпечення оборони України.

Поряд з цим, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, протилежного (що предмет договору № 258 - мазут паливний 100 малозольний малосірчистий (ДСТУ 4058-2001) не використовувася для потреб забезпечення оборони України.

Щодо наданих відповідачем індивідуальних податкових консультації Державної податкової служби України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Індивідуальна податкова консультація в розумінні підпункту 14.1.172-1. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній формі повинно містити: найменування для юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв`язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні; код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин); підпис платника податків або кваліфікований електронний підпис; дату звернення.

На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, індивідуальна податкова консультація не надається, а надсилається відповідь за підписом керівника (заступника керівника або уповноваженої особи) у паперовій або електронній формі у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2. статті 52 Податковий кодекс України).

Індивідуальна податкова консультація від 14.11.2025№ 6099/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК, надана Державною податковою службою України за зверненням відповідача щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Друга індивідуальна податкова консультація від 08.07.2026 № 3954/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК, надана Державною податковою службою України за зверненням відповідача з питання чи поширюються вимоги постанови № 178 на закупівлю котельного палива "мазут паливний М-100 малозольний (зольний) мілосірчистий" в частині закупівлі за нульовою ставкою ПДВ, з урахуванням раніше наданої індивідуальної податкової консультації № 6099/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК від 14.11.2025.

Першою консультацією від 14.11.2025№ 6099/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК повідомлено наступне:

"Нульова ставка ПДВ, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та Постанови № 178 застосовується до операцій з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб`єктів, що визначені Постановою № 178, із змінами, та відповідають положенням (умовам) визначеним такою постановою.

Якщо Установа не відноситься до суб`єктів, визначених Постановою № 178 та/або зазначені у зверненні товари придбавались не для транспортних засобів, які використовуються потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то операції з постачання таких товарів оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Якщо Установа здійснює придбання зазначених у зверненні товарів для транспортних засобів, які використовуються для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то операції з постачання таких товарів будуть оподатковуватися за нульовою ставкою ПДВ, при умові, що таке постачання відповідає положенням (умовам), визначеним Постановою № 178.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.1 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).".

Другою індивідуальною консультацією, повідомлено наступне:

"Нульова ставка ПДВ, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та Постанови №178 застосовується до операцій з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів для транспортних засобів, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб`єктів, що визначені Постановою № 178, із змінами, та відповідають положенням (умовам) визначеним такою постановою.

При цьому, нульова ставка ПДВ згідно з підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та положеннями Постанови № 178 застосовується до операцій з постачання відповідних товарів, а не до операцій з їх придбання.

Оскільки Установа здійснює закупівлю котельного палива "мазут паливний М-100 малозольний (зольний) малосірчистий" не для транспортних засобів, які використовуються для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то операції з постачання такого товару оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Щодо вказаної у зверненні індивідуальної податкової консультації та викладених у ній висновків ДПС інформує, що така консультація була надана конкретному платнику податків на його звернення, виходячи із опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, та має індивідуальний характер і не може використовуватися іншими платниками податків.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.1 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).".

Здійснивши аналіз даних податкових консультацій, а також, звернення відповідача за яким надано першу податкову консультацію, судом встановлено неналежність даних доказів у справі, з огляду на наступне.

Під час надання відповідей відповідачу державним податковим органом не враховано мету та ціль укладання сторонами спірного правочину, які встановлені судом вище, що має ключове та переважне значення у даній справі.

Таким чином, наявні матеріали справи у сукупності підтверджують незаконне включення сторонами спірного правочину до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, що свідчить про порушення публічного порядку та згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України дана умова договору є нікчемною.

При цьому, судом враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення, що свідчить про нікчемність такої домовленості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Звертаючись з позовом про стягнення суми сплаченого ПДВ, прокурор обґрунтовує позов нікчемністю умов договору про включення до ціни товару суми ПДВ. Тому визнання такої умови договору нікчемною в судовому порядку не вимагається.

Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 14.05.2025 у справі №910/1383/24.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення (ab initio) незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін чи волі будь-якої іншої особи автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Крім того, нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам цього виду, тобто не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.

Аналогічні правові висновки щодо нікчемного правочину викладені Верховним Судом у постанові від 10.11.2023 у справі №755/12702/22.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним за законом.

Таким чином, прокурором обрано належний спосіб захисту.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду, що відповідач отримав від позивача-2 суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, а також зважаючи на нікчемність підпунктів 1.1. та 3.1. договору №258 від 08.10.2024 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, сума коштів, що становить розмір ПДВ є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача-2 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 124 800,00 грн. підлягають задоволенню.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Всі інші доводи та заперечення учасників судового процесу, судом досліджено, проте останні не змінюють висновків суду про задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь прокуратури.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" (02121, місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, будинок 30-А, офіс 1; ідентифікаційний номер 45021298) на користь Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району (12265, Житомирська область, Житомирський район, селище Городок, вулиця Поштова, будинок 23; ідентифікаційний номер 24964524) 124 800,00 грн. основного боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Оіл Груп" (02121, місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, будинок 30-А, офіс 1; ідентифікаційний номер 45021298) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний номер 38347014) 2 662,40 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 03.08.2026.

Суддя Т.Ю. Кирилюк