Ухвала суду № 138675571, 31.07.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10623/26

н/п 2/953/5464/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2026 р. м. Харкова

Суддя Київського районного суду м. Харкова Муратова С.О., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» ( ЄДРПОУ: 40578993, адреса: м. Харків, вул. Сумська, буд. 96) про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди, -

у с т а н о в и в:

28.07.2026 до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить:

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з травня 2025 року по 24.02.2026 з урахуванням часткової виплати 5 225,52 грн у розмірі 122 824,48 грн;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 компенсацію за 132 дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 56 416,44 грн з правом уточнення після витребування документів;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у розмірі 78 000,00 грн;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України за період з 06.06.2026 по 23.07.2026 у розмірі 20 090,91 грн;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 73 090,97 грн компенсації моральної шкоди, завданої тривалим і системним порушенням її трудових прав;

- стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати, у тому числі судовий збір і документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу та поштове відправлення документів.

Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суд прийшов до наступного.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону № 2453-VI).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, вважаю, що подана позовна заява не відповідає вимогам п. 3 ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 177 ЦПК України.

Так, позовна заява, містить шість вимог:

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з травня 2025 року по 24.02.2026 з урахуванням часткової виплати 5 225,52 грн у розмірі 122 824,48 грн;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 компенсацію за 132 дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 56 416,44 грн з правом уточнення після витребування документів;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у розмірі 78 000,00 грн;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України за період з 06.06.2026 по 23.07.2026 у розмірі 20 090,91 грн;

- стягнути з ТОВ «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» на користь ОСОБА_1 73 090,97 грн компенсації моральної шкоди, завданої тривалим і системним порушенням її трудових прав;

- стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати, у тому числі судовий збір і документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу та поштове відправлення документів.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору в частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації невикористаної щорічної відпустки.

В той же час, позивач також заявляє вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору у розмірі 78000,00 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП у розмірі 20090,91 грн, моральної шкоди в розмірі 73090,97 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку є видом виплат, який врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з викладених норм, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також, не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача не поширюються положення пункту 1 частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір», за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.

В постанові Великої Палати ВС від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч.2 ст.235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст.117 цього Кодексу, мають різну правову природу. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати а тому, не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачується.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є майновою вимогою.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Вихідна допомога також не ототожнюється із заробітною платою, що виплачується працівникові при звільненні, оскільки її розмір пов`язаний не з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав. Отже, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення вихідної допомоги під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначених висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц, від 27.03.2024 року у справі № 202/3322/22, вони згоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 по справі №910/4518/16, та від 13.03.2020 в справі № 711/4010/13-ц.

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду в справі № 728/2955/18 від 10.01.2019, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Отже, за позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач не звільнений від сплати судового збору.

Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 73090,97 грн.

Пільги щодо сплати судового збору, які встановлені ст. 5 Закону України «Про судовий збір», поширюються на визначені категорії позивачів та певні вимоги, перелік яких є вичерпним.

На позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди не поширюються пільги, встановлені ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Даних, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачем до позовної заяви не залучено.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Моральна шкода є втратою немайнового характеру, натомість відшкодування моральної шкоди відбувається в майновій (грішми, іншим майном) або немайновій формах (публікація спростування недостовірної інформації, публікація рішення суду у засобах масової інформації, інші форми відновлення морального стану особи).

Отже, за змістом ч. 3 ст. 23 ЦК України позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, якщо вона визначена у грошовому або іншому майновому вимірі, правовим наслідком відшкодування якої є грошове або інше майнове стягнення на користь позивача (стягнення грошових коштів, витребування майна, визнання права на майно тощо).

Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а, отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (постанова КЦС ВС від 28.11.2018 у справі № 761/11472/15-ц; ухвала КЦС ВС від 08.07.2020 у справі № 213/4130/19).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1331,20 грн.

Враховуючи, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року встановлений у розмірі 3328 гривень, а також майнові вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору у розмірі 78000,00 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП у розмірі 20090,91 грн, моральної шкоди в розмірі 73090,97 грн, у загальному розмірі 171181,88 грн, за які позивач не звільнений від сплати судового збору, сплаті підлягає судовий збір у розмірі 1711,81 грн.

Однак, до позовної заяви позивачем не залучено квитанції про сплату судового збору у розмірі 1711,81 грн., даних щодо звільнення позивача від сплати судового збору у вказаній частині до позовної заяви також не залучено.

Сплату судового збору належить здійснити за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК Харків обл/мХар Київськ/22030101; код отримувача: (код за ЄДРПОУ) 37874947; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача: UA578999980313161206000020654; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу: 101 _____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Київський районний суд м. Харкова (назва суду, де розглядається справа).

Як зазначено вище, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч. 11 ст. 187 ЦПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

На підставі викладеного, вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азово-Чорноморська адміністративна компанія» ( ЄДРПОУ: 40578993, адреса: м. Харків, вул. Сумська, буд. 96) про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди - залишити без руху.

Надати позивачу 5-денний строк, з дня отримання цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачу, що в разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Муратова