Рішення № 13867429, 17.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2011Справа №5002-32/288-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділпек» (98612, АР Крим, м. Ялта, вул.. Ленінградська, 15 ідентифікаційний код 36331149)

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( 97400, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Про стягнення 1000, 00 грн.

За участю представників:

Від позивача - Новікова Н.В., довіреність б/н від 12.11.2010р.

Від відповідача ОСОБА_2., довіреність № 110 від 04.02.2011р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ділпек» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 1000, 00 грн. основного боргу.

Ухвалою господарського суду від 25.01.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10.02.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

У судовому засіданні 10.02.2011р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобовязань за договором про надання рекламних послуг від 21.10.2009р. в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 1000, 00 грн., що стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

21.10.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділпек» (Виконавець) (позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) ( відповідач) був укладений Договір про надання рекламних послуг № 6569-1/5 (а.с. 7-9).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором про надання послуг, укладений відповідно до вимог статті 901 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1.1 Договору виконавець зобовязується виконати роботи з розробки, підготовки та розсилання реклами в фірмових конвертах, в обємі, строки та за ціною, що передбачені в Додатку № 1 (Кооперативна розсилка) або в Додатку № 2 (Соло розсилка), а замовник зобовязується своєчасно та в повному обсязі прийняти та оплатити роботи згідно з умовами дійсного Договору.

Відповідно до пункту 2.1.1 Договору у обовязки виконавця входить як розробка двох варіантів флаєру відповідно до вимог Замовника, так і розсилка флаєру відповідно до Додатку № 1.

Пунктом 2.3.3 Договору передбачено, що Замовник зобовязаний оплатити рахунок згідно Додатку № 1 протягом 7 банківських днів після виконання розсилки.

Відповідно до пункту 3.5 Договору доказом факту наданих послуг є затверджений макет флаєра, плюс докази відправки стандартного на ту дату пакету рекламної продукції на адресу Замовника або Акт виконаних послуг.

Згідно з пунктом 5.1 Договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання зобовязань сторонами.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо.

Виконавець був зобовязаний розіслати 1000 конвертів в санаторії, пансіонати, будинки відпочинку, будівельні організації в перших числах листопада 2009р. ( а.с. 10).

Так, позивач зазначає, що ним були надані відповідачеві послуги з розробки, підготовки та розсилання реклами в фірмових конвертах на загальну суму 3500, 00 грн.

Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з пункту 3.5 Договору доказом факту надання послуг є затверджений макет флаєра, плюс докази відправки стандартного на ту дату пакету рекламної продукції на адресу Замовника актів виконаних робіт.

В матеріалах справи міститься затверджений макет флаєру ( а.с. 11), факт виконання зобовязання щодо виготовлення макету флаєру не заперечується відповідачем, проте позивач, всупереч вимогам діючого законодавства, не надав суду доказів виконання зобовязання щодо розсилки флаєрів в організації, визначені в додатку № 1 до договору.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Сторонами добровільно погоджено в пунктах 2.3.3, 3.1 договору зобовязання Замовника оплатити виконані роботи протягом 7 банківських днів після виконання розсилки.

Позивачем проігнорований обовязок довести виконання зобовязання за договором в повному обсязі, а саме в частині розсилки флаєру, відповідно до додатку № 1 до Договору, отже твердження позивача стосовно наявності заборгованості відповідача перед ним, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивачем не доведено виконання обовязків за договором в повному обсязі, що в свою чергу слугувало би підставою для зобовязання замовника оплати отримані послуги.

При цьому суд звертає увагу на неспроможність наданих позивачем доказів, що підтверджують на його думку, факт розсилки, у вигляді квитанцій на придбання у спірний період 50000 конвертів та марок. Зазначені квитанції можуть лише підтвердити закупівлю пустих конвертів та марок, гіпотетичну можливість або намір здійснення розсилки, проте ніяк не факт її здійснення.

Беручи до уваги вищенаведене, у суду відсутні правові та обґрунтовані підстави для стягнення з відповідача 1000, 00 грн., а отже позовні вимоги є необґрунтованими, належним чином не доказані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги на суму 1000, 00 грн., не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства та не підтверджують факт надання послуг в повному обсязі, через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 17.02.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського кодексу України та підписана 18.02.2011р.. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.