Рішення № 138671450, 03.08.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46630/25-ц

пр. 2-5486/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

за участю секретаря Романенко Д.С.,

позивача (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_1 ,

представника відповідача (в режимі ВКЗ) - Абібулаєвої Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

22.09.2025до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд:

- зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» протягом одного місяця після набрання рішенням у справі законної сили припинити дії щодо стягнення заборгованостей та привести банківські рахунки ОСОБА_2 до безперешкодної можливості користування ними;

- визнати облік заборгованості згідно рахунку «BadCard» протиправним та зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» закрити рахунок НОМЕР_1 протягом одного місяця після набрання рішенням у справі законної сили;

- зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відшкодувати на користь ОСОБА_2 набуті без належної правової підстави кошти що надходили в рахунок погашення заборгованостей із урахуванням індексу інфляції і трьох відсотків річних;

- стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 кошти за завдану моральну шкоду з 15.04.2025 року по дату ухвалення рішення у справі внаслідок обліку даних про наявність заборгованостей за кредитним договором від 05.10.2011 року № б/н (SAMDN50000051092543) та за кредитним договором від 16.05.2017 року (НОМЕР_5);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» на користь ОСОБА_2 кошти за завдану моральну шкоду з 15.05.2025 року по дату ухвалення рішення у справі внаслідок обліку даних про наявність заборгованостей за кредитним договором від 05.10.2011 року (№ НОМЕР_6 у кредитному звіті) та за кредитним договором від 16.05.2017 року (№ 1769211 від 22.05.017 року у кредитному звіті).

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що у правовідносинах позивача із АТ КБ «Приватбанк» наявні зокрема наступні обставини: ненадання споживачу перед укладенням договору про надання фінансових послуг інформації про умови надання фінансових послуг; укладення договору про надання фінансової послуги не в письмовій формі; наявність вимог щодо сплати платежів та які не мають належної правової підстави. У правовідносинах позивача із ТОВ «Українське бюро кредитних історій» наявна обставина щодо опрацювання особистих даних без наявності відповідного правочину щодо цього, та що суперечить змісту судового рішення.

Подібні обставини на сьогоднішній день свідчать зокрема про порушення прав споживачів, внаслідок чого наявна необхідність: припинення списань заборгованостей що обліковуються незаконно, закриття рахунків що не відкривалися позивачем, приведення правовідносин до належного стану, виконання змісту ухвалених судових рішень, відшкодування коштів за цілеспрямоване порушення прав споживачів і невиконання судових рішень.

З урахуванням обставин правовідносин що склалися, такі правовідносини вимагають свого врегулювання з дотриманням принципів послідовності, визначеності та остаточності. Також, позивач просить суд зобов`язати банк здійснити повернення коштів які було стягнуто з позивача безпідставно в односторонньому порядку. Окрім зазначеного, наявна необхідність встановлення відчутної грошової санкції за регулярне невиконання змісту судових рішень з урахуванням що усі інші засоби впливу на порушників уже були використані раніше. При цьому, слід взяти до уваги що з урахуванням Закону України «Про захист прав споживачів», можливість стягнення за моральну шкоду ставиться в залежність не від того що це передбачено законом або договором, а від факту встановленого порушення цивільного права особи.

Вказані обстаивни послугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 01.10.2025 позов було залишено без руху.

13.10.2025 позивачем були виправлені недоліки.

Ухвалою суду від 27.01.2026 у справі відкрито провадження та визначено розглядати за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

14.10.2025 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», в якому предсавник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.02.2026 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в якому предсавник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.

Ухвалою суду від 22 липня 2026 року оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення і відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 03 серпня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та враховуючи доводи відповідача, які викладені у відзиві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.

Згідно з ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судовим розглядом встановлено, що 21.01.2025 рішенням Печероського районного суду частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме:

- визнано протиправними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо передання відомостей Товариству з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» для внесення в кредитну історію ОСОБА_1 інформації про наявність заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № б/н (№ НОМЕР_6 у кредитній історії) та кредитним договором у формі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання послуги «КУБ» від 16 травня 2017 року (№ 1769211 у кредитній історії).

-зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» виключити з власної Єдиної клієнтської бази інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № б/н (№ НОМЕР_6 у кредитній історії) та кредитним договором у формі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання послуги «КУБ» від 16 травня 2017 року (№ 1769211 у кредитній історії);

-зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» протягом одного місяця з моменту постановлення рішення у даній справі виключити з кредитної історії ОСОБА_1 інформацію про наявність заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № б/н (№ НОМЕР_6 у кредитній історії) та за кредитним договором від 16 травня 2017 року (№ 1769211 у кредитній історії).

Позивач вказує, що після набрання законної сили рішенням у зазначеній справі він виявив, що витрати, які, за наслідками розгляду справи, суд зобов`язав здійснити Акціонерне товариство КБ «Приватбанк», було віднесено банком до спеціально створеного для ОСОБА_1 рахунку з назвою BadCard. Вказаний рахунок було відкрито банком самостійно, кошти на вказаному рахунку списуються на користь банку за рахунок власних коштів позивача що знаходяться на інших рахунках. Витрати на зазначеному рахунку складаються зокрема із судових зборів, витрат на нотаріуса та інших адміністративних платежів, платником за якими є безпосередньо АТ КБ «Приватбанк». Як вбачається із наданої виписки, за рахунок коштів позивача вказаний рахунок з назвою НОМЕР_2 поповнюється автоматично. Таким чином, банком фактично здійснюються особисті витрати за рахунок позивача.

Відповідно до положень статей 11, 15 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, при цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально- правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Як правило, особа, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України та не є вичерпним. За змістом пункту 3 частини другої цієї статті способами захисту цивільних прав та інтересів є зокрема й припинення дії, яка порушує право.

Дії - це вчинки людини, акти державних органів. Це такі юридичні факти, настання яких залежить від волі осіб, для яких у зв`язку з цими фактами виникають юридичні наслідки. Вони є результатом свідомої, цілеспрямованої діяльності людей та інших суб`єктів права.

В позовній заяви не зазначено, які активні дії відповідача зі стягнення заборгованості позивач просить суд зобов`язати припинити.

Кожна особа має права на захист свого порушеного права, проте такі права не є безмежними. Позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу, що підтверджує наявність дій з боку відповідача, що свідчили б про факт стягнення з позивача кредитної заборгованості.

Так, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить суд зобовязати АТ КБ «Приватбанк» привести банківські рахунки ОСОБА_2 до безперешкодної можливості користування ними.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб.

Проте, позивачем ані в судовому засіданні, ані в позовні в позовній заяві не доведено, в чому полягає "безперешкодна можливість користування рахунками", яким нормативно-правовим документом передбачена така можливість і яким чином вона має реалізуватися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно- примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якоїпрагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно зі статтею 16 ЦК України, захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Так, Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) зроблено висновок, що «критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта».

Бухгалтерський (фінансовий) облік у банках України - це складова системи обліку, що містить сукупність правил, методик і процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про операції банку зовнішнім, а також внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

Система обліку складається з бухгалтерського (фінансового), управлінського та податкового обліку, які ґрунтуються на єдиній інформаційній базі, відрізняючись формою та періодичністю розрахунку даних.

Фінансовий облік забезпечує своєчасне й повне відображення всіх операцій банку та надання користувачам інформації про стан активів і зобов`язань, власний капітал, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність. Зміни у фінансовому обліку не впливають на податковий облік.

Управлінський облік ведеться банком для забезпечення внутрішніх потреб в інформації, виходячи зі специфіки та особливостей діяльності й структури управління. Організація управлінського обліку має забезпечувати перевірку ідентичності інформації і розрахунків, виконаних на основі фінансового обліку.

Банки можуть вибирати відповідні політику та процедури організації управлінського обліку для визначення потрібних показників діяльності банку і надання змоги: упроваджувати фінансову структуру, яка виділяє різні центри витрат і центри прибутку та різні види діяльності банку; визначати прибутковість та ефективність центрів прибутку, бізнес-напрямів (клієнтських сегментів), продуктів і клієнтів; визначати стратегічні й тактичні плани та завдання з відповідними цілями і ключовими показниками діяльності банку; розробляти бюджети, прогнози та контролювати їх виконання; аналізувати і порівнювати з бюджетними даними фактичні результати діяльності банку в цілому, а також за центрами прибутку, бізнес-напрямами (клієнтськими сегментами), продуктами та клієнтами; надавати об`єктивну базу для ціноутворення банківських продуктів; інше.

Фінансовий облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації із застосуванням комп`ютерних засобів, за допомогою яких в автоматизованому режимі здійснюється збирання, передавання, систематизація та обробка інформації.

Одним із складових елементів фінансового обліку є план рахунків, завдяки якому досягається уніфікація та систематизація бухгалтерських рахунків.

План рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі - План рахунків - додаток А) - систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності. План рахунків розроблено відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і міжнародних стандартів та є обов`язковим для використання банками України. Рахунки у класі 8 відкриваються банками для ведення управлінського обліку та кореспондують тільки між собою. Залишки за рахунками класу 8 не беруться до уваги під час складання фінансової звітності банку. Зважаючи на особливості побудови аналітичного рахунку, банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних рахунків банку).

Згідно пункту 9 постанови Правління Національного банку України від 11.09.2017 року № 89 «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку», план рахунків складається з дев`яти класів: казначейські та міжбанківські операції (клас 1), операції з клієнтами (клас 2), операції з цінними паперами та інші активи і зобов`язання (клас 3), фінансові та капітальні інвестиції (клас 4), капітал банку (клас 5), доходи (клас 6), витрати (клас 7), управлінський облік (клас 8), позабалансові рахунки (клас 9).

При дослідженні матеріалів справи, вбачається, що рахунок «BadCard» позивача НОМЕР_3 є рахунком 8 го класу, тобто відноситься до класу рахунків управлінського обліку.

Тобто, цей рахунок є управлінським і відкривається виключно для потреб обліку, жодних заяв від клієнта на відкриття такого рахунку не вимагається.

Облік заборгованості за управлінським рахунком здійснюється з урахуванням витрат Банку на спори з клієнтом, а списання заборгованості за цим рахунком здійснюється - за рахунок резервів Банку на підставі відповідних рішень, або в разі присудження відповідних сум на користь Банку за рішенням суду - за рахунок коштів боржника.

Так, при дослідженні матеріалів справи вбачається, що погашення "управлінської заборгованості" в обліку клієнта ОСОБА_1 , за рахунок коштів позивача, ця заборгованість не списувалась.

Таким чином, відкриття управлінського рахунку «BadCard» Позивача 8800 7603 7811 68 в системі обліку відповідача - є цілком законним. Така можливість передбачена чинними положеннями НБУ, а позивачем недоведено, що АТ КБ «Приватбанк» зобов`язаний закрити такий рахунок.

Щодо посилання позивача на відсутність в нього заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк", оскільки "рішення у вищевказаних судових справах виключають наявність заборгованості позивача перед АТКБ "Приватбанк", а тому дії щодо передання до бюро відомостей про внесеннядо кредитної історії позивача інформації про наявність "заборгованості" є незаконним, не узгоджується з наступним.

Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17).

Відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва у справі 757/36524/21-ц від "21" січня 2025 р. зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» "виключити з власної Єдиної клієнтської бази інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року №° б/н (№? НОМЕР_6 у кредитній історії) та кредитним договором у формі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання послуги «КУБ» від 16 травня 2017 року (№° 1769211 у кредитній історії). "

З приводу цього рішення, суд приймає до уваги доводи Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», а саме:

а) по-перше, в Банку немає "Єдиної клієнтської бази", в якій міститься інформація щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № б/н та кредитним договором у формі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання послуги «КУБ» від 16 травня 2017 року. Відтак, виконати таке рішення є технічно неможливим;

б) по-друге, облік заборгованості Позивача здійснюється відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України і обліковується на рахунках Позивача відповідно до здійснених бухгалтерських проводок, відтак сторнування таких проводок вимагає відповідної правової підстави, яка наразі відсутня;

в) по третє, Банком продовжується претензійна робота по відношенню до Позивача в частині стягнення безпідставно отриманих коштів в рамках справи №915/1210/25, адже 22.05.2017 ФОП ОСОБА_1 отримав на свій рахунок № НОМЕР_4 кошти в розмірі 100 000, 00 грн. без належної правової підстави.

Наявність заборгованості позивача і її облік не залежить від захисту судом права на стягнення такого боргу. Рішення про встановлення відповідних фактів до суду не надано.

Наявність судового рішення про відмову в задоволенні позову позивача щодо стягнення заборгованості з позивача - не є підставою для припинення договірних зобов`язань, а за своєю сутністю є лише відмовою саме в судовому захисті прав кредитора.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року по справі 921/107/15-г/16 визначено "8.1. За приписами статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601, 604 - 609 ЦК України) не пов"язує припинення зобов"язання з прийняттям судового рішення".

Таким чином, для того, щоб застосувати преюдицію у вигляді факту відсутності кредитного зобов`язання у справі, що наразі є предметом розгляду, Позивачу необхідно надати рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено такий відповідний факт, а саме факт відсутності боргового зобов`язання Позивача перед Відповідачем. Проте, до суду такого рішення не надано. Постановою Київського апеляційного суду по справі №755/806/18 від 26 квітня 2019 року факту відсутності боргового зобов`язання між Позивачем та Відповідачем не встановлено, а встановлено лише факт не доведеності таких обставин через брак доказів.

Так, в Постанові Київського апеляційного суду по справі №755/806/18, яка є підставою позовних вимог позивача, встановлено наступні обставини: "Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договорусторонами, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитомупогодженому сторонами розмірі.

Крім мотивів, викладених вище, колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, в якій зазначено, що неоспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до статті 204 ЦК України свідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняттяумов цього договору.

Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, відповідач після укладення кредитного договору активно користувався карткою, поповнював картковий рахунок, про що свідчить довідка про рух коштів (а.с. 157-166). Крім того, в матеріалах справи наявні фотозображення, які зроблені працівниками БанкувмоментотриманнякредитнихкартокОСОБА_2(а.с. 149, 151). Таким чином, укладення кредитного договору між сторонами відбулось згідно чинного законодавства України".

Зі змісту цієї Постанови №755/806/18, якою позивач обґрунтовує відсутність обов`язку доведення обставин в силу існування рішення суду, вбачається навпаки встановлення факту існування кредитної заборгованості, а відмова в позові обґрунтована тим, що "з відомостямиуказаного розрахункузаборгованості, жодна із заявлених до стягнення сум заборгованості: по тілу кредиту - 20841,64 грн., по відсоткам -5260,21 грн., по пені -1645,31 грн., а також по штрафу відповідно до п. 2,1.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1387,36 грн. - штраф (процентна складова), не міститься у розрахунку та не підтверджена в ході перевірки розрахунку апеляційним судом".

Як вже зазначено вище, у позові банку було відмовлено з підстав недоведеності розміру заборгованості в поданому розрахунку, що в свою чергу не є встановленням факту відсутності кредитного зобов`язання і є різними за змістом правовими конструкціями. Відтак, факт відсутності заборгованості, на який посилається позивач, як підставу своїх позовних вимог, має бути доведено належними і допустимими доказами, чого до суду не надано.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначти наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У судовій практиці Верховного Суду України та Великої палати Верховного Суду сформовано підхід, про те, що моральна шкода за порушення договору не може бути компенсована, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором. Зокрема: (1) у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 зроблено висновок, що «разом з тим суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині моральної шкоди, оскільки ні договором страхування, ні законом таке відшкодування не передбачено. Зазначений висновок ґрунтується на вимогах статті 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов`язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором».

У постанові Великої Палати Верховного Суду 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом».

При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що позивачем не доведено, яких саме душевних страждань він зазнав і в чому полягали такі страждання у зв`язку з наявністю обліку заборгованості.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, підстави для відшкодування понесених позивачем судових витрат відсутні.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі вищевикладеного та керуючись 11, 14, 15, 16, 23 Цивільного кодексу України, ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 03 серпня 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА