Рішення № 138670503, 31.07.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/4863/25

Провадження № 2/463/2629/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд міста Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., представника відповідача Козак О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач ТОВ «Споживчий центр» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 13.03.2024-100002551 від 13.03.2024 в розмірі 25740 грн та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 13.03.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13.03.2024-100002551 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до його умов ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит у розмірі 13000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 13.03.2024, строком на 42 дні. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 25740 грн: 13000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12740 грн - заборгованість за відсотками, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Представник відповідача адвокат Козак О.В. у заяві про перегляд заочного рішення зазначила, що відповідач не отримував повного тексту заочного рішення, у зв`язку з чим просила поновити строк на подання заяви про його перегляд. Також вказала, що нарахування процентів за кредитним договором є безпідставним, оскільки відповідач з 13 грудня 2023 року проходить військову службу у складі Збройних Сил України та відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільняється від сплати процентів за користування кредитом. Крім того, зазначила, що відповідачем погашено основну суму кредитної заборгованості, а тому просила скасувати заочне рішення та відмовити у задоволенні позову, у тому числі в частині стягнення судового збору.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Ціпивко І.І.

Ухвалою судді Личаківського районного суду міста Львова Ціпивко І.І. від 28.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 10.06.2025. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2025 судове засідання відкладено на 18.06.2025 у зв`язку з неявкою відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 18.06.2025 судове засідання відкладено на 15.07.2025 у зв`язку з неявкою відповідача.

Розгляд справи по суті відбувся 15.07.2025 без участі сторін.

Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 липня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено та стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача 25 740,00 грн заборгованості за кредитним договором № 13.03.2024-100002551 від 13.03.2024, а також 2 422,40 грн судового збору.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12 червня 2026 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 463/4863/25, прийнято до провадження заяву ОСОБА_1 та його представника адвоката Козак Олени Вікторівни про перегляд заочного рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено судове засідання на 11 год. 00 хв. 22 червня 2026 року.

22.06.2026 року знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді в нарадчій кімнаті

30.06.2026 розгляд справи відкладено на 27.07.2026 у звязку із клопотанням представника відповідача.

Розгляд справи по суті відбувся 27 липня 2026 року за участю представника відповідача.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти проведення судом заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила. Додатково зазначила, що відповідачем частково погашено заборгованість. Крім того, вказала, що відповідач є військовослужбовцем, у зв`язку з чим нарахування процентів є безпідставним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частину п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 27.07.2026, є дата складення повного тексту судового рішення 31 липня 2026 року.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, врахувавши відсутність з боку сторін заяв про врегулювання спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 13.03.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13.03.2024-100002551 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до його умов ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит у розмірі 13000,00 грн строком на 42 дні з дати його надання зі сплатою процентної ставки в розмірі 2% за один день.

Відповідно ч. 1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно зі ст.12Закону України «Про електронну комерцію» позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор Т761 для підписання кредитного договору № 24.07.2023-100001791 від 24.07.2023, підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми документами.

Відповідно до умов договору та заявки 13.03.2024 позичальнику надано кредит у розмірі 13000,00 грн, що підтверджується квитанцією, призначення платежу: видача за договором № 13.03.2024-10000255.

З довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 13.03.2024-100002551 від 13.03.2024 судом встановлено, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 13.03.2024-100002551 від 13.03.2024 складає 25740 грн, а саме: 13000,00 грн основний борг; 12740 грн проценти.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що між сторонами існували договірні правовідносини, що виникли на підставі кредитного договору (оферти) на спеціальних умовах.

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частин 1, 2 статті 1056-1ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 3 ст.11Закону України «Про електроннукомерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електроннукомерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електроннийцифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 13 ст.11Закону України «Про електроннукомерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно зі ст. 64 ЦПК України.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази укладення кредитного договору № 13.03.2024-100002551 від 13.03.2024, розрахунок заборгованості, вичерпну інформацію про отримання відповідачем коштів та наявність заборгованості.

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором у частині розміру відсотків, вказувала на те, що відповідач як військовослужбовець, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, має право на пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не підлягають нараховуванню проценти за користування кредитом на весь час його призову.

Надаючи правову оцінку запереченням представника відповідача, суд зазначає про таке.

Загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.

У зв`язку із цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї постанови воєнний стан не скасований.

У пункті 2 Указу Президент України постановив: військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, Президент України у пункті 1 Указу від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановив: оголосити та провести загальну мобілізацію.

Отже, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду справи в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.

Пунктом 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин (станом на день укладення Кредитного договору, тобто на 27.06.2024), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Аналіз змісту цієї норми права свідчить, що вона поширюється на дві категорії військовослужбовців: 1) військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (вказана пільга надається означеним військовослужбовцям на весь час їх призову); 2) інші військовослужбовці, до яких належать військовослужбовці, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України (вказана пільга надається цим військовослужбовцям під час дії особливого періоду). Крім того означена норма права також розповсюджується на дружину (чоловіка) означених категорій військовослужбовців.

Як встановлено судом, починаючи з 13 грудня 2023 відповідач ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації. Також судом встановлено, що відсотки за користування кредитними коштами, первинним кредитодавцем нараховані за період з 13 березня 2024 року по 23 квітня 2024 року, тобто у період, коли відповідач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що на відповідача як військовослужбовця, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто йому не нараховуються проценти за користування кредитом.

За наявності позову про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом). Даний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі №642/548/21 (провадження № 61-9565св22), що застосовується судом на виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що оскільки ТОВ «Споживчий центр» як первісним кредитодавцем здійснено нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами за період з 13.03.2024 по 23.04.2024, право вимоги щодо яких перейшло до позивача у зв`язку з укладенням договору факторингу, а відповідач ОСОБА_1 у зазначений період проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, суд, керуючись пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами є необґрунтованою, оскільки такі відсотки були нараховані у період проходження відповідачем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, коли їх нарахування законом не допускається.

Отже, в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 12 740 грн як заборгованості за процентами слід відмовити, визнавши обгрунтованими заперечення представника відповідача проти задоволення означеної позовної вимоги.

Щодо прохання представника позивача, викладеного у прохальній частині позовної заяви, про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат, суд зазначає таке.

Із досліджених судом матеріалів справи вбачається, що судові витрати позивача складаються лише із судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, долученою до матеріалів справи. Інших доказів понесення позивачем судових витрат матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 13 000 грн. Водночас вимога про стягнення процентів за користування кредитними коштами задоволенню не підлягає, оскільки вони були нараховані у період проходження відповідачем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що суперечить вимогам пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 13 000 грн заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту). Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України. У решті позовних вимог слід відмовити.

Водночас суд, ухвалюючи рішення про стягнення судового збору, враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача підстав для звільнення від його сплати відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню з урахуванням встановлених судом обставин.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором № 13.03.2024-100002551 від 13.03.2024 та 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено судом 31 липня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833; МФО 305299, о/р НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ірині ЦІПИВКО