Рішення № 138670258, 23.07.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 23.07.2026

Справа № 334/3936/26

Провадження № 2/334/3185/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Енергодарської Міської Ради про визнання права власності

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Лимара А.В. звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом про визнання за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,6 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., належну йому на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованому на Товарній Біржі Інтер № Н-0235 від 27 березня 1998 року, та зареєстроване і записане у реєстрову книгу за № 9 за реєстровим № 166 від 15 квітня 1998 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 року справу передано для розгляду головуючому судді Козловій Н.Ю.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 04.05.2026 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 17.06.2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду не надходило. Відзив та інші заяви з процесуальних питань у суді відсутні.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2026 року було закрито підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про час та дату судового розгляду повідомлялися належним чином. До початку судового розгляду, позивач та його представник, письмово звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи без участі позивача та його представника. Проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 23.07.2026 року повторно не з`явився. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду відповідач не надіслав, про причину неявки суд не повідомив, відзив та інші заяви з процесуальних питань від нього до суду не надходили.

Судом вживались заходи стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом повідомлення про виклик відповідача через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та через офіційний веб-сайт суду.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову, суд дійшов наступного висновку:

Як встановлено в ході судового розгляду та підтверджено письмовими доказами, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має у власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить позивачу, на підставі договору купівлі-продажу № Н-0235 від 27 березня 1998 року, який був виданий та зареєстрований в Журналі реєстрації угод на Товарній Біржі Інтер, та у подальшому зареєстрований в Енергодарському бюро технічної інвентаризації і записаний у реєстрову книгу № 9 за реєстровим № 166 від 15 квітня 1998 року. Відповідно до Технічного паспорта квартира АДРЕСА_1 , має загальну площу 52,6 кв.м. та складається (складалася) з двох окремих житлових кімнат площею 29,9 кв.м., у тому числі перша кімната - 18,0 кв.м., друга кімната 11,9 кв.м.; коридору площею - 9,0 кв.м.; кухні площею - 7,6 кв.м.; роздільного санвузла загальною площею 3,4 кв.м. (ванної кімнати 2,6 кв.м. та вбиральні - 0,8 кв.м.); та вбудованої шафи площею 1,3 кв.м. Квартира також обладнана лоджією площею 1,4 кв.м.

11 вересня 2025 року позивач звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Нетішинської міської ради Хмельницької області із заявою за реєстраційним № 68852965 про реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № Н-0235 від 27 березня 1998 року, який був зареєстрований на Товарній Біржі Інтер.

За результатами розгляду вищевказаної заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 80864567 від 16 вересня 2025 року.

Рішення про відмову мотивоване тим, що державним реєстратором неотримано у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки архіви КП « Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради наразі знаходяться на тимчасово окупованій території.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 25.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» встановлено, що територія Енергодарської міської ТГ, у тому числі місто Енергодар, відноситься до територій тимчасово окупованих російською федерацією з 04.03.2022 року, а отже будь-якої можливості отримати відомості про зареєстровані речові права на вищевказану квартиру у Позивача немає.

У зв`язку з чим, єдиним способом захисту майнових прав Позивача є звернення до Суду з позовною заявою про визнання права власності, оскільки таке право не визнається державним реєстратором прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема визнання права. Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таким чином, способом захисту невизнаного права Позивача є визнання права власності в судовому порядку.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2 ст. 41 Конституції України).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», це поняття охоплює як «існуюче майно», включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року Європейського суду з прав людини Maltzan and Others v. Germany).

Європейський суд з прав людини робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

В зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини встановив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права, як прямого гарантованого, так і опосередкованого, у разі, якщо особапрямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмеження у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України , право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснює, що якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Право власності Позивача на квартиру АДРЕСА_1 підтверджується на підставі договору купівлі-продажу № Н-0235 від 27 березня 1998 року, зареєстрованого на Товарній Біржі Інтер, зареєстроване в Енергодарському БТІ і записане у реєстрову книгу № 9, 15 квітня 1998 року за реєстровим № 166.

Право власності на квартиру Позивач набув до 01 січня 2004 року, тому до таких правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, Закону України від 07.02.91 № 697-XII «Про власність» (втратив чинність з 20.06.2007 на підставі Закону України від 27.04.2007 № 997-V). Згідно зі ст.12 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року за № 697-XII, який діяв на момент виникнення цивільних правовідносин, громадяни набувають право власності в разі укладання угод, які не заборонені Законом.

За змістом ст. ст. 128, 153 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР (в редакції 18.07.1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про товарну біржу (в редакції від 16.02.1993 року, чинній на момент укладення договору): угоди, зареєстровані набіржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Відповідно до Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України Про затвердження інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб № 121 від 09.06.1998 року, а саме п.п. 1.6, 1.7, 1.9: Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: в) квартири багатоквартирних будинків. Відповідно до п. 2.1 Порядку № 121 реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів визначених додатком 1 до Порядку.

Відповідно до п. 9 Додатку 1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна до правовстановлюючих документів на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності є договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею.

Отже, усі норми діючого законодавства на час укладання договору купівлі - продажу квартири були виконані та договір купівлі продажу був укладений на торговій біржі відповідно до норм чинного законодавства, та зареєстрований в Енергодарському бюро технічної інвентаризації. Але на даний час, з огляду на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на підставі договору купівлі-продажу не зареєстроване в Державному реєстрі прав, оскільки державна реєстрація речового права на нерухоме майно в час його придбання не проводилася.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» : «речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації» (п.3 ст.3)».

Однак, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Наразі провести реєстрацію права власності на квартиру позивачу не вбачається за можливе, так як робота Енергодарського бюро технічної інвентаризації, яке здійснювало реєстрацію прав, на даний час не відновлена (тимчасово знаходиться під окупацією). Це в свою чергу обмежує право Позивача, в тому числі, при необхідності отримання від держави компенсації за пошкоджене житло на тимчасово окупованій території.

Враховуючи вищевикладене суд вважає доведеним факт набуття позивачем право власності на вищевказану квартиру, у спосіб передбачений законом який існував на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 1 статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в Позивача право власності, а також у разі втрати Позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При цьому, особливістю виникнення права власності на нерухоме майно є обов`язкова державна реєстрація такого права. А відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно являється ознакою відсутності самого права на це майно.

Згідно ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Так, у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Оскільки державна реєстрація права власності позивача не здійснена, про що свідчить рішення державного реєстратора прав на нерухому майно про відмову в проведенні реєстраційних дій № 80864567 від 16 вересня 2025 року, отже суб`єктивне право Позивача (право власності на квартиру) не підтверджене відповідними доказами (проведенням відповідних реєстраційних дій та внесенням відомостей в Державного реєстру).

Водночас, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено чи невизнано, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд вважає його ефективним з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням ст. 392 ЦК України право власності на майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у зв`язку із тим, що таке право не визнається іншими особами (державним реєстратором речових прав).

Позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно. Саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернулася до суду.

Суд зазначає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є позовна вимога про визнання права власності на квартиру, оскільки судове рішення про визнання права власності на квартиру є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване.

Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в Позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, в інший спосіб визнати право власності на квартиру зареєструвати майно в Державному реєстрі речових прав, у позивача немає.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позивач, належним способом захисту своїх прав та інтересів, довів суду свої позовні вимоги щодо визнання права власності на квартиру, оскільки судове рішення про визнання права власності на квартиру є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354 ЦПК України та у відповідності до ст. 15, 328, 367, 374, 379 Цивільного Кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Енергодарської Міської Ради про визнання права власності - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,6 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., належну йому на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованому на Товарній Біржі Інтер № Н-0235 від 27 березня 1998 року, та зареєстроване і записане у реєстрову книгу за № 9 за реєстровим № 166 від 15 квітня 1998 року.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: Козлова Н. Ю.