Рішення № 138667605, 28.07.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1803/26

провадження №: 2/398/2597/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"28" липня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді - Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання - Харіної Д.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні в місті Олександрії цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», представник позивача Поляков Олексій Володимирович, до ОСОБА_1 , представник відповідача адвокат Мунтян Володимир Іванович, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 77 226,23 грн та судових витрат, які складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (первісний кредитор) та відповідачкою в електронній формі було укладено Кредитний договір № 803896995, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 1 500,00 грн. Надалі, шляхом укладення додаткових угод, суму кредиту було збільшено, у зв`язку з чим, як зазначає позивач у позовній заяві, загальна сума кредиту склала 22 000,00 грн. Відповідачка приєдналася до умов договору за допомогою електронного підпису одноразовим SMS-ідентифікатором, проте взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення коштів не виконала. Внаслідок цього, за твердженням позивача, станом на момент звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 77 226,23 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 21 998,24 грн та заборгованості за нарахованими процентами - 55 227,99 грн.

Право грошової вимоги за вказаним кредитним договором, як зазначає позивач, перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС» внаслідок послідовного укладення договорів факторингу:

за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеним між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», на підставі підписаного сторонами Реєстру прав вимоги № 139 від 22 червня 2021 року;

за Договором факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеним між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», на підставі підписаного сторонами Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року;

за Договором факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та позивачем, на підставі підписаних сторонами 14 липня 2025 року Реєстру Боржників та Акта прийому-передачі Реєстру Боржників.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою своїх зобов`язань та відсутністю добровільного погашення боргу, новий кредитор просить стягнути з неї зазначену суму заборгованості в судовому порядку.

02 червня 2026 року, від адвоката Мунтяна В.І. до суду надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи, відкладення розгляду справи та уточнення анкетних даних. У вказаній заяві представник відповідача зазначав, що у матеріалах судової справи, зокрема в ухвалі суду та позовній заяві, Відповідачем помилково зазначено « ОСОБА_3 ». Проте, відповідно до паспорта громадянина України, її справжнє прізвище українською мовою пишеться як ОСОБА_4 та надав копію паспорта відповідача.

22 липня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мунтяна Володимира Івановича, до суду надійшла заява, у якій він просить суд розглянути справу без його участі та без участі відповідача. Представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на повну недоведеність матеріалів позову, обґрунтовуючи свої заперечення такими аргументами. Він вважає недоведеним факт відступлення права вимоги, а відповідачка не ідентифікована у відповідних реєстрах. Він зазначає, що позивач обґрунтовує право вимоги ланцюжком «рамкових» договорів факторингу. Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (у спорі за участю цього ж позивача ТОВ «ФК «Ейс»), укладення рамкового договору факторингу щодо майбутньої вимоги є допустимим, проте лише за умови подальшої належної індивідуалізації та ідентифікації такої вимоги у момент її виникнення. У матеріалах справи відсутній належний, підписаний сторонами Реєстр боржників, який би містив персональні дані ОСОБА_1 , номер кредитного договору та суму. Доданий Позивачем однорядковий витяг у формі таблиці є незавіреною роздруківкою, яка не містить фізичних чи електронних цифрових підписів (ЕЦП) сторін договору факторингу, а тому не є належним додатком до договору. Аналогічну правову позицію щодо ТОВ «ФК «Ейс» висловив Кропивницький апеляційний суд у постановах від 15 травня 2026 року у справі № 391/699/25 та від 30 січня 2026 року у справі № 759/14469/25, де зазначив, що подібні витяги без підписів є недопустимими доказами, які не підтверджують перехід права вимоги. За наявними в матеріалах справи документами встановити факт відступлення боргу Відповідача неможливо. Відсутність первинних доказів фінансування (неукладеність договору факторингу) Відповідно до ст. 1077 ЦК України, договір факторингу є виключно оплатним правочином. Фактор набуває право вимоги лише в обмін на фактичне надання клієнтові грошових коштів (фінансування). Позивачем не надано жодного платіжного доручення з відміткою банку, виписки з рахунку чи іншого розрахункового документу на підтвердження того, що ТОВ «ФК «Ейс» (або попередні компанії у ланцюжку) реально сплатили кошти за придбання права вимоги до Відповідача. Відсутність доказів реального фінансування підтверджує невиконання умов договору факторингу, що свідчить про відсутність моменту переходу права вимоги до нового фактора. Навіть у разі визнання Позивача належним кредитором, заявлений ним розрахунок заборгованості є повністю протиправним. У вищевказаній Постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 щодо ТОВ «ФК «Ейс» суд чітко підтвердив усталену практику Великої Палати Верховного Суду: право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Позивач нарахував відсотки за кілька років поза межами строку дії договору. Відповідно до позиції Верховного Суду, ТОВ «ФК «Ейс» повністю втратило право нарахування договірних відсотків після закінчення строку кредиту, а тому ці суми підлягають повному списанню.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 02 червня 2026 року. Цією ж ухвалою було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо емітування на ім`я відповідача платіжних карток, а також первинні банківські документи (виписки) про факт зарахування кредитних коштів. На виконання ухвали суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало витребувану інформацію та докази (виписки) щодо руху коштів по рахунках відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав та зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення.

Відповідач та її представник у судове засідання 02 червня 2026 року не з`явилися. 02 червня 2026 року від представника відповідача - адвоката Мунтяна Володимира Івановича, до суду надійшла письмова заява про ознайомлення з матеріалами справи, відкладення розгляду справи та уточнення анкетних даних відповідачки. Заява обґрунтована тим, що у позовній заяві та ухвалі суду про відкриття провадження її прізвище помилково зазначено як « ОСОБА_5 », тоді як за паспортом вона є « ОСОБА_4 ». З метою надання відповідачу часу для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки відзиву розгляд справи було відкладено на 28 липня 2026 року.

22 липня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мунтяна Володимира Івановича, до суду надійшла письмова заява, у якій він просить суд розглянути справу без його участі та без участі відповідачки, вважає позовні вимоги безпідставними з огляду на їх повну недоведеність та просить у задоволенні позову відмовити повністю. Зміст заперечень представника відповідача проти позову викладений вище.

У судове засідання, призначене на 28 липня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Зважаючи на те, що від представників обох сторін надійшли письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, суд, керуючись положеннями частини третьої статті 211 та частини другої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалив розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній матеріалів та доказів.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Укладення кредитного договору, його умови та видача коштів.

Відповідно до Паспорта споживчого кредиту продукту «СМАРТ» від 06 березня 2021 року, відповідачка ОСОБА_1 підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, а первісний кредитор Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» виконав свій переддоговірний обов`язок щодо надання споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення кредитного договору. Ознайомлення з Паспортом споживчого кредиту та його погодження з боку споживача зафіксовано в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Будь-яких заперечень щодо факту ознайомлення з умовами кредитування та погодження Паспорта споживчого кредиту відповідачем чи її представником до суду не подано.

06 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» в особі директора Андронікової О.О. (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник), паспорт НОМЕР_1 , виданий 3512 17.03.2020, податковий номер НОМЕР_2 , в електронній формі було укладено Кредитний договір № 803896995. За умовами вказаного договору Кредитодавець зобов`язався надати Позичальникові кредит у розмірі 1 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов договору, додатків до нього та Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ». Даний кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису в Особистому кабінеті споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та підписано відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV526YS. Вказаний унікальний код підтвердження згідно з логом ІТС був відправлений кредитодавцем 06 березня 2021 року о 23:03:00 н мобільний номер телефону відповідачки, вказаний нею при реєстрації, та введений відповідачкою в систему для акцепту оферти 06 березня 2021 року о 23:23:35. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» такий електронний правочин за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Початковими умовами Кредитного договору № 803896995 було встановлено, що кредит надається строком на 30 днів від дати його отримання (Дисконтний період), тобто з терміном повернення до 05 квітня 2021 року. За користування кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язалася сплачувати Кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 3,65% річних, що становить 0,01% від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.4.1 договору). Водночас сторони погодили, що встановлений строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником у порядку та на умовах, визначених пунктом 1.3 договору, шляхом здійснення оплати всіх фактично нарахованих процентів, і в цьому випадку з наступного дня після закінчення початкового строку нарахування процентів здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,02% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.4.2 договору).

У випадку користування кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів у порядку, передбаченому пунктом 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту, і до взаємовідносин сторін ретроспективно застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.4.3 договору). Згідно з пунктом 1.7 договору, факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору), за якої зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов`язання знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду (п. 1.7.1 договору). При цьому з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язана щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50% річних, що становить 2,30% в день від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.7.2 договору). Нарахування процентів здійснюється за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання кредиту та до дня фактичного повернення всієї суми (п. 1.8 договору). У пункті 4.3 договору сторони також дійшли згоди, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90-го дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання у розмірі, визначеному в пункті 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Надалі, у межах узгодженої кредитної лінії, шляхом послідовного укладення в електронній формі додаткових угод, підписаних відповідачкою в Особистому кабінеті за допомогою одноразових SMS-ідентифікаторів, суму кредиту було поетапно збільшено, а строк його повернення неодноразово продовжувався.

Судом встановлено, що при укладенні додаткових угод відповідачка послідовно використовувала та змінювала в інформаційно-телекомунікаційній системі контактні номери мобільних телефонів, що відображалося у реквізитах відповідних документів.

Так, 23 березня 2021 року сторонами було укладено першу Додаткову угоду до Договору № 803896995, за умовами якої суму кредиту було збільшено на 400,00 грн - до загального номінального розміру 1 900,00 грн на строк дії початкового договору (із терміном повернення до 05 квітня 2021 року) за дисконтною процентною ставкою 3,65% річних. Вказана додаткова угода була підписана відповідачкою із використанням контактного номера телефону НОМЕР_3 .

11 квітня 2021 року сторони уклали другу Додаткову угоду, згідно з якою суму кредиту було збільшено на 200,00 грн - до загального розміру 2 098,76 грн, а кінцевий строк повернення кредиту (дисконтний період) продовжено до 11 травня 2021 року зі зміною процентної ставки за період користування на індивідуальну в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% на день.

12 квітня 2021 року укладено третю Додаткову угоду про збільшення суми кредиту на 300,00 грн - до загального розміру 2 398,76 грн із терміном повернення до 11 травня 2021 року за індивідуальною процентною ставкою 1,70% на день (620,50% річних).

17 квітня 2021 року сторони тричі протягом дня укладали додаткові угоди, за якими послідовно збільшували кредитний ліміт, а саме: за першою угодою від цієї дати суму кредиту збільшено на 1 175,00 грн - до загального розміру 3 573,76 грн; за другою угодою суму збільшено на 100,00 грн - до загального розміру 3 673,76 грн; за третьою угодою суму кредиту збільшено на 850,00 грн - до загального розміру 4 523,76 грн; в усіх трьох випадках кінцевим терміном повернення коштів залишалося 11 травня 2021 року за індивідуальною процентною ставкою 1,70% на день. Усі додаткові угоди у період з 11 квітня по 17 квітня 2021 року були підписані відповідачкою в ІТС із зазначенням у реквізитах її зміненого контактного номера телефону НОМЕР_4 .

21 квітня 2021 року сторони уклали наступну Додаткову угоду, відповідно до умов якої суму кредиту було збільшено на 3 000,00 грн - до загального розміру 7 523,24 грн (з урахуванням капіталізації), а кінцевий строк повернення (дисконтний період) продовжено до 17 травня 2021 року за індивідуальною процентною ставкою 1,70% на день.

22 квітня 2021 року між сторонами було укладено дві додаткові угоди: за першою угодою суму кредиту збільшено на 900,00 грн - до загального розміру 8 423,24 грн із терміном повернення до 17 травня 2021 року за індивідуальною ставкою 1,70% на день; за другою угодою суму кредиту збільшено на 4 550,00 грн - до загального розміру 12 973,24 грн із терміном повернення до 17 травня 2021 року за індивідуальною ставкою 1,70% на день. При цьому перша додаткова угода від 22 квітня 2021 року містила у реквізитах контактний номер телефону НОМЕР_4 , тоді як при підписанні другої додаткової угоди від цієї ж дати у реквізитах сторін було зафіксовано вже інший номер телефону відповідачки - НОМЕР_5 .

Надалі, 23 квітня 2021 року сторони уклали додаткову угоду про збільшення суми кредиту на 5 000,00 грн - до загального розміру 17 973,24 грн із терміном повернення до 17 травня 2021 року за індивідуальною ставкою 1,70% на день.

26 квітня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою було укладено останню Додаткову угоду до Кредитного договору № 803896995, згідно з умовами якої суму кредиту було збільшено на 4 025,00 грн, внаслідок чого загальний номінальний розмір отриманого відповідачкою тіла кредиту склав 21 998,24 грн із остаточним погодженим терміном повернення коштів до 17 травня 2021 року за індивідуальною процентною ставкою 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Додаткові угоди від 23 квітня та 26 квітня 2021 року були підписані відповідачкою в ІТС із використанням номера телефону НОМЕР_5 .

Фактичне безготівкове перерахування та видача кредитних коштів позичальнику відбувалися поетапно після укладення кредитного договору та кожної з додаткових угод окремими траншами. На підтвердження факту видачі та отримання відповідачкою кредитних коштів судом досліджено долучені до матеріалів справи електронні копії платіжних доручень первісного кредитора про переказ коштів на банківську картку отримувача, а також докази, отримані на виконання ухвали суду від 28 квітня 2026 року про витребування доказів від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК».

Так, на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало суду відповідь № 20.1.0.0.0/7-260430/98396-БТ від 08 травня 2026 року разом із виписками по рахунках відповідача за період з 06 по 11, 23 - 28 березня, 11-28 квітня, 26 квітня - 1 травня 2021 року. Відповідно до наданих банком письмових доказів та листа з інформацією про власника рахунку, на ім`я ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 ) банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_10 та платіжну картку № НОМЕР_7 , до яких відкрито відповідні карткові рахунки.

При цьому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» офіційно повідомило суд, що мобільний номер телефону НОМЕР_3 , зазначений позивачем у позовній заяві та клопотанні про витребування доказів, не є і ніколи не був фінансовим номером телефону ОСОБА_1 та не міститься і не містився в її анкетних даних. Натомість банк підтвердив, що в анкетних даних ОСОБА_1 знаходяться та знаходилися номери телефонів НОМЕР_4 та НОМЕР_8 .

Згідно з дослідженою судом відповіддю Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" № 20.1.0.0.0/7-260430/98396-БТ від 08 травня 2026 року та доданими до неї банківськими виписками про рух коштів по рахунках ОСОБА_1 , протягом березня та квітня 2021 року на її карткові рахунки було успішно зараховано кредитні кошти дванадцятьма окремими траншами на загальну суму 22 000,00 грн.

Зокрема, на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_9 було успішно зараховано одинадцять траншів на загальну суму 17 975,00 грн, а саме:

06 березня 2021 року - у сумі 1 500,00 грн;

23 березня 2021 року - у сумі 400,00 грн;

11 квітня 2021 року - у сумі 200,00 грн;

12 квітня 2021 року - у сумі 300,00 грн;

17 квітня 2021 року - трьома окремими платежами у сумах 1 175,00 грн, 100,00 грн та 850,00 грн;

21 квітня 2021 року - у сумі 3 000,00 грн;

22 квітня 2021 року - двома окремими платежами у сумах 900,00 грн та 4 550,00 грн;

23 квітня 2021 року - у сумі 5 000,00 грн.

На іншу платіжну картку відповідачки № НОМЕР_7 було зараховано дванадцятий транш:

26 квітня 2021 року - у сумі 4 025,00 грн.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості.

Згідно з позовною заявою та наданими позивачем розрахунками заборгованості за Кредитним договором № 803896995 від 06 березня 2021 року, відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту та процентів за користування ним належним чином не виконала.

Як вбачається з наданих позивачем детальних розрахунків заборгованості, підготовлених первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та другим кредитором ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за відповідні періоди перебування прав вимоги у вказаних осіб, відповідачка протягом дії договору здійснила часткові платежі на загальну суму 517,00 грн. Вказані кошти були розподілені кредитором відповідно до умов договору та черговості погашення вимог, внаслідок чого на погашення основного боргу (тіла кредиту) було спрямовано 1,76 грн, а залишок коштів у розмірі 515,24 грн - на погашення нарахованих процентів. Внаслідок здійснення вказаних часткових погашень залишок непогашеного основного боргу (тіла кредиту) відповідачки зменшився з фактично отриманих 22 000,00 грн до суми 21 998,24 грн.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором у відповідачки утворилася заборгованість, загальний розмір якої станом на момент подання позовної заяви становить 77 226,23 грн. Згідно з розрахунком позивача та випискою з особового рахунку, вказана заборгованість складається із:

заборгованості за тілом кредиту (основним боргом) у розмірі 21 998,24 грн;

заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 55 227,99 грн.

Судом встановлено, що заборгованість за процентами у сумі 55 227,99 грн була нарахована кредиторами протягом 30 днів початкового дисконтного періоду та 90 днів граничного строку нарахування відсотків при простроченні згідно з п. 1.7.1 договору у такій послідовності:

за період з 06 березня 2021 року по 22 червня 2021 року включно - нарахування здійснював первісний кредитор ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за ставками, передбаченими договором (дисконтною 3,65% річних (0,01% на день), індивідуальною 620,50% річних (1,70% на день), а з 18 травня 2021 року після виникнення прострочення - за ставкою 839,50% річних (2,30% на день) відповідно до п. 1.7.2 договору). На дату першого відступлення права вимоги (22.06.2021 року) сума нарахованих первісним кредитором та непогашених відповідачкою процентів становила 28 412,11 грн;

за період з 23 червня 2021 року по 14 серпня 2021 року включно (протягом 53 днів прострочення) - нарахування здійснював другий кредитор ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за ставкою 2,30% на день (що становить 839,50% річних) відповідно до п. 1.7.2 договору на залишок тіла кредиту 21 998,24 грн, що становило рівно 505,96 грн щоденно, а загалом за цей період нараховано процентів у сумі 26 815,88 грн (53 дні ? 505,96 грн).

14 серпня 2021 року нарахування процентів за договором № 803896995 було остаточно припинено у зв`язку із вичерпанням встановленого п. 1.7.1 договору граничного 90-денного строку нарахування процентів при простроченні. У подальшому, у періоди перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», жодних додаткових нарахувань процентів, пені, комісій чи будь-яких інших платежів за кредитом не здійснювалося.

Перехід права вимоги.

Судом встановлено, що право грошової вимоги за Кредитним договором № 803896995 від 06 березня 2021 року перейшло до Позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» внаслідок послідовного відступлення прав за ланцюжком договорів факторингу у такій послідовності:

Першим етапом переходу права вимоги стало укладення 28 листопада 2018 року між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) Договору факторингу № 28/1118-01. На виконання умов вказаного договору сторони підписали Реєстр прав вимоги № 139 від 22 червня 2021 року. Відповідно до Витягу з вказаного Реєстру (порядковий номер 61), від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було відступлено право грошової вимоги за Кредитним договором № 803896995 до відповідачки, яка у реєстрі зазначена як « ОСОБА_6 » (РНОКПП НОМЕР_2 ), у загальному розмірі 50 410,35 грн (з яких заборгованість за тілом кредиту становить 21 998,24 грн, заборгованість за процентами - 28 412,11 грн). Погоджена сторонами дата переходу права вимоги визначена як 22 червня 2021 року, що підтверджується Протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги від 22 червня 2021 року (за яким загалом було передано вимоги до 3 504 осіб на суму 56 954 061,10 грн), а також двостороннім Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2021 року, який підтверджує здійснення повної оплати суми фінансування за вказаним реєстром.

Другим етапом переходу права вимоги стало укладення 05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Фактор) рамкового Договору факторингу № 05/0820-01. На виконання умов цього договору сторони підписали Реєстр прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року, за яким до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором № 803896995. Погоджена дата переходу права вимоги - 30 травня 2023 року, що підтверджується підписаними сторонами Протоколом узгодження предмету факторингової операції та Актом від 30 травня 2023 року (загальна сума заборгованості за реєстром до 19 691 особи становить 666 162 445,30 грн). Виконання зобов`язань щодо надання фінансування за цим Реєстром підтверджується платіжною інструкцією про перерахування ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» грошових коштів у розмірі 3 818 981,17 грн.

Третім етапом став перехід права вимоги від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», який відбувся на підставі Договору факторингу № 11/07/25-Е, укладеного між вказаними товариствами 11 липня 2025 року. Відповідно до умов вказаного договору, а також підписаних сторонами 14 липня 2025 року Реєстру Боржників № Б/Н та Акта прийому-передачі Реєстру Боржників, від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором № 803896995 у загальному розмірі 77 226,23 грн (який у Витягу з Реєстру за номером 7104 також записаний як « ОСОБА_6 »). Згідно з Актом прийому-передачі від 14 липня 2025 року, Фактору було передано Реєстр Боржників в кількості 55 036 осіб із загальною сумою заборгованості 996 505 058,33 грн. Виконання фінансових зобов`язань з боку ТОВ «ФК «ЕЙС» щодо оплати відступлених прав вимог підтверджується долученими до справи платіжними інструкціями в національній валюті про перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» у вересні 2025 року, зокрема платіжними інструкціями від 04 вересня 2025 року, від 19 вересня 2025 року та від 24 вересня 2025 року.

Норми права, які застосував суд.

На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами ст. ст. 525, 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 3 статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до п. 13 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України у період здійснення в Україні заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забороняється підвищення процентної ставки за кредитним договором.

Відповідно до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ "Про споживче кредитування" (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЗУ "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути як існуюча грошова вимога, так і майбутня вимога, яка виникне в майбутньому (стаття 1078 ЦК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Правові висновки Верховного суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові ВС від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 сформульовано висновок про те, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зробила такі висновки про правильне застосування норм права.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

ВП ВС у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 уточнила власний правовий висновок, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності в певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», тобто «слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав»).

Верховний суд у постанові від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц дійшов висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У контексті визначення належності банківських документів, Верховний Суд застосовує норми пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 касаційний суд зауважує, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Узагальнюючи зміст правових висновків, наведених у постанові Верховного суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, суд зазначає, що укладення сторонами рамкового договору факторингу, за яким право вимоги переходить до фактора в міру виникнення таких вимог після їх індивідуалізації у двосторонніх реєстрах боржників (без укладення окремих самостійних договорів цесії на кожного боржника), повністю відповідає цивільному законодавству України та є належною підставою для заміни кредитора у зобов`язанні.

Сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу та не свідчить про його безоплатність чи недійсність.

Мотивована оцінка і висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо укладення, підписання договору і перерахування коштів

Суд встановив, що між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 803896995 від 06 березня 2021 року, укладеного в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора та електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У поданій заяві від 22 липня 2026 року представник відповідача адвокат Мунтян В.І. та сама відповідачка ОСОБА_1 не заперечували та не оспорювали факт реєстрації відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора, використання її особистого кабінету, факт укладення та підписання Кредитного договору № 803896995 від 06.03.2021 року та всіх 11 додаткових угод до нього за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а також факт безпосереднього безготівкового отримання нею кредитних коштів на її власні платіжні картки.

Водночас, факт укладення договору та реального перерахування коштів повністю та підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами, наявними в матеріалах справи, а саме:

Довідкою щодо дій позичальника в ІТС від 06.03.2021 року, згідно з якою відповідачка зареєструвалася в системі, вказавши свій фінансовий телефонний номер та електронну адресу, та акцептувала оферту шляхом введення одноразового ідентифікатора; також у ній зазначено, що березня-квітня 2021 року сторони уклали в електронній формі 11 додаткових угод до кредитного договору (остання додаткова угода укладена 26.04.2021 року), кожна з яких була підписана відповідачкою за допомогою відповідних одноразових SMS-ідентифікаторів;

Випискою з рахунків відповідачки та відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260430/98396-БТ від 08.05.2026 року, отриманою на виконання ухвали суду про витребування доказів, якими підтверджено, що платіжні картки № НОМЕР_9 та № НОМЕР_7 емітовані саме на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 );

Рухом коштів за виписками банку-емітента АТ КБ «ПРИВАТБАНК», який фіксує безпосереднє успішне безготівкове зарахування на вказані платіжні картки відповідачки кредитних коштів 12 окремими траншами на загальну суму 22 000,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та усталеної практики Верховного Суду (постанова від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц), виписка з особового рахунку клієнта є первинним бухгалтерським документом, який належним чином підтверджує факт реального отримання позичальником кредитних коштів та виникнення боргового зобов`язання. Будь-яких доказів на спростування факту отримання коштів відповідачка суду не надала.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним факт укладення між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою ОСОБА_1 кредитного договору № 803896995 від 06.03.2021 року та 11 додаткових угод до нього в належній письмовій (електронній) формі, а також факт реального отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 22 000,00 грн.

Щодо відступлення прав вимоги.

Представник відповідача адвокат Мунтян В.І. у своїй заяві від 22 липня 2026 року заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт відступлення права вимоги за Кредитним договором № 803896995 від 06.03.2021 року, оскільки доданий до позову витяг з реєстру боржників є звичайною однорядною роздруківкою без підписів сторін, що унеможливлює ідентифікацію боргу. Окрім того, захист вказує на відсутність достатніх доказів проведення реальних взаєморозрахунків (надання фінансування) між фінансовими установами у ланцюгу цесії.

Суд критично оцінює вказані заперечення, вважає їх безпідставними та повністю відхиляє їх, виходячи з таких мотивів.

Судом встановлено, що право вимоги за Кредитним договором № 803896995 від 06.03.2021 року перейшло до позивача внаслідок послідовного відступлення прав за ланцюжком трьох договорів факторингу:

Перше відступлення (від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС»): 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (Клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) було укладено рамковий Договір факторингу № 28/1118-01. На виконання його умов сторони підписали Реєстр прав вимоги № 139 від 22.06.2021 року, згідно з яким під порядковим номером 61 від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право вимоги до відповідачки ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за кредитним договором № 803896995 від 06.03.2021 року у загальному розмірі 50 410,35 грн (з яких 21 998,24 грн - заборгованість за тілом кредиту та 28 412,11 грн - заборгованість за процентами).

Друге відступлення (від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС»): 05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Клієнт) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Фактор) укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року та Протоколу узгодження предмету факторингової операції від 30.05.2023 року до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 у складі портфелю заборгованості 19 691 боржників загальною сумою 666 162 445,30 грн.

Третє відступлення (від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС»): 11 липня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Клієнт) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (Фактор) було укладено Договір факторингу № 11/07/25-E. На виконання умов договору 14.07.2025 року сторони підписали Акт прийому-передачі Реєстру Боржників, згідно з яким право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС» у повному обсязі.

Аналізуючи заперечення захисту щодо відсутності факту переходу права вимоги через неотримання або неналежне підтвердження оплати за договорами факторингу, суд виходить з таких обставин і міркувань.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу за своєю матеріально-правовою природою є оплатним правочином, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити право вимоги. Законодавче використання конструкції «передає або зобов`язується передати» імперативно свідчить про консенсуальний характер договору факторингу. Це означає, що для набуття чинності договором факторингу та виникнення зобов`язань сторін достатньо досягнення згоди щодо всіх істотних умов та його підписання у письмовій (електронній) формі.

Фактичне надання фінансування (перерахування коштів) є етапом виконання вже укладеного та чинного договору, а не умовою його укладення чи дійсності. Невиконання або несвоєчасне виконання фактором свого обов`язку щодо оплати є порушенням умов договору, яке тягне за собою відповідальність перед клієнтом (ст. 611, 1084 ЦК України), але не робить сам договір факторингу неукладеним або недійсним у відносинах із третіми особами (боржниками).

Реалізуючи право на свободу договору та договірне регулювання своїх відносин, передбачене статтями 6, 627 ЦК України, сторони вказаних договорів факторингу самостійно визначили момент переходу права вимоги:

Згідно з пунктом 4.1 Договору факторингу № 28/1118-01 та пунктом 4.1 Договору факторингу № 05/0820-01, наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора безпосередньо в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог.

Згідно з пунктом 1.2 Договору факторингу № 11/07/25-Е, перехід прав вимоги заборгованості відбувається безпосередньо в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників.

Таким чином, сторони укладених договорів факторингу прямо погодили, що перехід права грошової вимоги відбувається в момент підписання відповідного Реєстру або Акта, і жодним чином не пов`язали та не поставили цей перехід у залежність від факту чи часу здійснення подальшої фактичної оплати фінансування.

Суд відхиляє посилання представника відповідача на те, що неотримання фінансування є підставою для висновку про відсутність переходу права вимоги. Зокрема у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 р. у справі № 2-127/11 розглянуто справу, у якій сторони у договорі факторингу безпосередньо погодили відкладальну умову, згідно з якою перехід права вимоги вважався таким, що відбувся, виключно за умови проведення повної попередньої оплати. Натомість умови досліджених судом договорів факторингу у справі ОСОБА_1 подібних застережень чи відкладальних умов не містять, право вимоги до відповідачки перейшло до нових кредиторів у дати підписання відповідних Реєстрів та Актів. Подібний за змістом довід боржника про недоведеність відступлення через відсутність доказів сплати ціни продажу факторами був відхилений Верховним Судом у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 за позовом цього ж позивача, за результатами розгляду якої касаційну скаргу боржника залишено без задоволення.

Окрім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки договори факторингу та реєстри до них у судовому порядку недійсними не визнавалися, вони є чинними та обов`язковими для виконання. Відповідачка ОСОБА_1 не є стороною цих правочинів, а тому питання повноти та своєчасності взаєморозрахунків між фінансовими установами не може бути підставою для невиконання нею власного боргового зобов`язання.

Разом з тим, позивачем ТОВ «ФК «ЕЙС» надано суду вичерпні, належні та беззаперечні письмові докази реального виконання та оплатності кожного етапу ланцюга факторингу:

На першому етапі - оплатність відступлення права вимоги за Реєстром № 139 від 22.06.2021 року повністю доводиться двостороннім Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2021 року, підписаним керівниками та скріпленим печатками ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». Сторони офіційно підтвердили здійснення повної оплати суми фінансування за цим Реєстром та відсутність будь-якої заборгованості.

На другому етапі - надання фінансування за Реєстром № 9 від 30.05.2023 року доводиться оригіналом платіжної інструкції в національній валюті від 30.05.2023 року, згідно з якою ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» сплатило на рахунок ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» кошти в сумі 3 818 981,17 грн з призначенням: «Оплата за відступлення права вимоги згідно Реєстру № 9 від 30.05.2023 р. за Договором № 05/0820-01».

На третьому етапі - проведення розрахунків за Договором факторингу № 11/07/25-E підтверджується численними платіжними інструкціями про перерахування коштів від ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», зокрема: платіжною інструкцією № 360 від 24.09.2025 року на суму 1 177 850,80 грн, платіжними інструкціями № 357 від 19.09.2025 року на суму 500 000,00 грн, № 358 від 19.09.2025 року на суму 500 000,00 грн, № 355 від 18.09.2025 року на суму 500 000,00 грн, № 356 від 19.09.2025 року на суму 500 000,00 грн, № 317 від 12.08.2025 року на суму 2 000 000,00 грн та № 344 від 04.09.2025 року на суму 500 000,00 грн.

Суд також повністю відхиляє аргумент представника відповідача про те, що надані витяги з реєстрів боржників є «незавіреними однорядковими роздруківками».

Реєстри боржників є невід`ємною частиною договорів факторингу та містять конфіденційні персональні дані тисяч інших позичальників, які не є сторонами цієї справи. Подання позивачем суду повних текстів цих реєстрів (наприклад, реєстру за договором факторингу № 3, який містить дані десятків тисяч осіб) прямо суперечило б вимогам Закону України «Про захист персональних даних» та порушувало б банківську і комерційну таємницю.

З огляду на це, виготовлення та надання завірених Витягів з Реєстрів, які стосуються виключно заборгованості відповідачки ОСОБА_1 , є процесуально та законодавчо допустимим способом підтвердження переходу права вимоги.

Окрім того, всі зазначені копії документів та витягів були подані позивачем до суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд» з накладенням Кваліфікованого електронного підпису (КЕП) представника позивача директора ФК "Ейс" Полякова О.В., що підтверджується Протоколами перевірки КЕП. Такі електронні копії письмових документів є належними і допустимими доказами відповідно до норм статей 95, 100 ЦПК України. Відповідач та її представник не заявляли про підробність документів і не подавали клопотання про витребування оригіналів відповідних Реєстрів, які підписані власноручними підписами відповідних представників сторін договру факторингу. Заперечення представника зводяться виключно до неправильного тлумачення зазначених норм процесуального закону, які врегульовують право сторони на подачу електронних копій письмових доказів. Оскільки процедура подання таких копії дотримана і вони подані суду з накладенням ЕЦП представника позивача, і відповідач не висловив сумнівів у достовірності цих документів та підписів на них, і таких сумнівів у суду також не виникло, підстави для витребування оригіналів відсутні.

Вказані витяги містять повну та вичерпну ідентифікацію боргу відповідачки: її повне прізвище, ім`я та по батькові (записано російською мовою « ОСОБА_6 »), її реєстраційний номер платника податків РНОКПП НОМЕР_2 , номер кредитного договору 803896995 від 06.03.2021 року та точний обсяг відступлених вимог.

Крім того, повна індивідуалізованість заборгованості відповідачки безпосередньо підтверджена підписаними кредиторами двосторонніми Протоколами узгодження предмету факторингової операції (від 22.06.2021 р. та від 30.05.2023 р.) та Актом прийому-передачі Реєстру Боржників від 14.07.2025 року, у пункті 3 яких сторони факторингу офіційно засвідчили, що зміст та обсяг відступлених прав вимоги (включаючи ПІБ, РНОКПП боржників, номери договорів та суми боргу) індивідуалізовано належним чином, права передано в повному обсязі і будь-яких зауважень немає.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що факт послідовного та правомірного відступлення права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 803896995 є доведеним матеріалами справи, а ТОВ «ФК «ЕЙС» є новим кредитором у спірному зобов`язанні.

Щодо заборгованості за тілом кредиту.

Судом беззаперечно встановлено, що на виконання умов Кредитного договору № 803896995 від 06.03.2021 року відповідачці ОСОБА_1 первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» було надано кредитні кошти, загальний розмір яких внаслідок укладення додаткових угод про збільшення ліміту склав 22 000,00 грн.

Факт безпосереднього отримання вказаних коштів відповідачкою у безготівковій формі підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно з якою на емітовані на ім`я ОСОБА_1 платіжні картки № НОМЕР_9 та № НОМЕР_7 протягом березня-квітня 2021 року було успішно зараховано 12 окремих траншів на загальну суму 22 000,00 грн із призначенням платежу "видача кредиту/позики Moneyveo".

Відповідно до детального розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачка за час дії договору здійснила часткові платежі на загальну суму 517,00 грн. З вказаної суми на погашення нарахованих процентів за користування кредитом відповідно до черговості платежів було зараховано 515,24 грн, а на погашення основного боргу (тіла кредиту) - 1,76 грн.

Таким чином, залишок непогашеного основного боргу (тіла кредиту) становить 21 998,24 грн (22 000,00 грн - 1,76 грн).

Оскільки факт реального отримання кредитних коштів відповідачкою є повністю доведеним первинними банківськими документами, а відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Мунтян В.І. не надали суду жодних доказів погашення вказаної суми основного боргу або обґрунтованого контррозрахунку, який би спростовував арифметичну точність розрахунку позивача, вимога про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21 998,24 грн є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо заборгованості за процентами.

Вирішуючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» у частині стягнення заборгованості за процентами в загальному розмірі 55 227,99 грн, нарахованими за період з 06 березня 2021 року по 14 серпня 2021 року, суд, дослідивши умови Кредитного договору № 803896995 від 06 березня 2021 року, додаткові угоди до нього, Паспорт споживчого кредиту, розрахунки заборгованості первісного кредитора та нового кредитора, дійшов висновку, що позов у цій частині підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У період з 23 березня 2021 року по 26 квітня 2021 року між первісним кредитором та відповідачкою в електронній формі було вчинено одинадцять додаткових угод до Кредитного договору, якими суму кредиту поетапно збільшено до 22 000,00 грн, а Термін платежу послідовно перенесено з 05 квітня 2021 року на 11 травня 2021 року та в подальшому на 17 травня 2021 року.

Згідно з Графіком розрахунків, що є Додатком № 1 до останньої за черговістю додаткової угоди від 26 квітня 2021 року, сторони погодили: Термін платежу - 17 травня 2021 року; загальна сума кредиту - 21 998,24 грн; нарахований процент - 7 214,54 грн; до сплати разом - 29 212,78 грн.

Таким чином, погоджений сторонами строк кредитування за Кредитним договором № 803896995 закінчився 17 травня 2021 року.

Оцінюючи правомірність нарахування процентів у межах та поза межами вказаного погодженого строку, суд виходить з таких мотивів.

Щодо процентів, нарахованих у межах строку кредитування, тобто до 17.05.2021 року включно.

За період користування кредитом у межах погодженого строку кредитування, тобто з 06 березня 2021 року по 17 травня 2021 року включно, за відповідачкою утворилася заборгованість за процентами в розмірі 7 214,54 грн.

Вказаний розмір процентів підтверджується сукупністю доказів. По-перше, розрахунком заборгованості первісного кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», який відображає поденне нарахування процентів за погодженими сторонами процентними ставками на фактичний залишок основного боргу, що змінювався в міру отримання відповідачкою окремих траншів кредиту, і в якому графа «До сплати» станом на 17 травня 2021 року становить 29 212,78 грн, тобто 21 998,24 грн основного боргу та 7 214,54 грн процентів. По-друге, Графіком розрахунків до додаткової угоди від 26 квітня 2021 року, яким сторони погодили саме такий розмір нарахованих процентів на Термін платежу. По-третє, врахованими в розрахунку платежами відповідачки на загальну суму 517,00 грн, здійсненими 23 березня, 08 квітня, 11 квітня та 17 квітня 2021 року.

Суд ураховує, що пунктом 4 Додатка № 1 до додаткової угоди від 26 квітня 2021 року передбачено втрату юридичної сили погодженого Графіка розрахунків у разі користування кредитом понад строк Дисконтного періоду. Разом з тим оновленого Графіка розрахунків позивач суду не надав, а розмір нарахованих станом на 17 травня 2021 року процентів підтверджується поденним розрахунком первісного кредитора незалежно від Графіка.

Оскільки факт користування коштами в межах строку кредитування є повністю доведеним, а відповідачка та її представник не надали суду альтернативного контррозрахунку чи доказів погашення вказаної суми, вимога про стягнення процентів, нарахованих у межах строку кредитування (до 17.05.2021 року включно) в розмірі 7 214,54 грн, є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі як плата за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України.

Щодо процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, тобто після 17.05.2021 року.

З розрахунків заборгованості вбачається, що решта суми процентів у розмірі 48 013,45 грн була нарахована після закінчення встановленого строку кредитування (після 17.05.2021 року). Вказана сума складається з нарахувань ТОВ «Манівео» за період прострочення з 18.05.2021 по 22.06.2021 року у розмірі 21 197,57 грн та нарахувань новим кредитором ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за період з 23.06.2021 по 14.08.2021 року у розмірі 26 815,88 грн.

Нарахування процентів після 17 травня 2021 року здійснено на підставі пунктів 1.7, 1.7.1 та 1.7.2 Кредитного договору.

Згідно з пунктом 1.7 Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом (продовження загального строку дії Договору). За пунктом 1.7.1 Договору зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переноситься на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов`язання Позичальника з оплати основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду. Пунктом 1.7.2 Договору встановлено, що з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 відсотка річних, що становить 2,30 відсотка на день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Суд не погоджується з тим, що наведена конструкція продовжує строк кредитування, а нараховані на її підставі суми є платою за користування кредитом, з огляду на такі обставини і міркування.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а перевірка розрахунку заборгованості та наведення власного розрахунку є процесуальним обов`язком суду. У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (пункти 95-108) Велика Палата Верховного Суду вказала, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені строком кредитування, а в разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту вони трансформуються в охоронні. У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а тому регулятивна норма частини першої статті 1048 і охоронна норма частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватися одночасно.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Кредитний договір № 803896995 розроблений виключно кредитодавцем як типова форма, до умов якої споживач приєднався, а тому наведене правило тлумачення підлягає застосуванню.

Аналізуючи умови Договору за цим правилом, суд встановив таке.

По-перше, механізм, передбачений пунктом 1.7 Договору, запускається виключно внаслідок ненадходження платежу від позичальника, тобто внаслідок порушення нею грошового зобов`язання. Договір розмежовує два різні механізми: пунктом 1.3 передбачено продовження Дисконтного періоду за волевиявленням позичальника та за умови сплати всіх фактично нарахованих процентів, а пунктом 1.7 - автоматичне щоденне відкладення виконання вже простроченого обов`язку. Строком кредитування є строк правомірного користування кредитними коштами, і він не може продовжуватися внаслідок порушення зобов`язання самим боржником. У цій справі сторони скористалися саме механізмом пункту 1.3, вчинивши одинадцять додаткових угод із визначенням нового Терміну платежу, останнім з яких є 17 травня 2021 року.

По-друге, у межах строку кредитування сторони погодили процентну ставку 1,70 відсотка на день, тоді як з наступного дня застосовується підвищена ставка 2,30 відсотка на день. Збільшення розміру плати саме у зв`язку з непогашенням заборгованості є ознакою міри відповідальності, за порушення грошового зобов`язання, а не плати за користування коштами, розмір якої від факту виконання зобов`язання не залежить.

По-третє, пунктом 4.3 Договору сторони прямо погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі, визначеному в пункті 1.7.2 Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Водночас ставка, встановлена пунктом 1.7.2, є однією й тією самою як до дев`яностого дня, так і після нього. Одні й ті самі нарахування, здійснені за одним і тим самим пунктом договору та за однаковою ставкою, не можуть мати різну правову природу залежно від того, чи сплив дев`яностий день. Ця суперечність умов договору тлумачиться на користь споживача.

По-четверте, у розділі 6 Паспорта споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до Договору № 803896995, який відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» є формою переддоговірного інформування споживача та з яким відповідачка ознайомилася 06 березня 2021 року, процентна ставка в розмірі 839,50 відсотка річних наведена в графі «Наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит», у рядку «процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту». Натомість реальну річну процентну ставку в розділі 4 Паспорта визначено в розмірі 3,65 відсотка річних, а після вчинення додаткових угод - у розмірі 434,00 відсотка річних (пункт 3 Графіка розрахунків від 26 квітня 2021 року). Отже, сам кредитодавець у наданій споживачу переддоговірній інформації відніс ставку 839,50 відсотка річних до наслідків прострочення, не включивши її до вартості кредиту.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що нарахування, здійснені після 17 травня 2021 року за ставкою, визначеною пунктом 1.7.2 Договору, за своєю правовою природою є видом цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, що передбачена ч.2 ст.625 ЦК УКраїни, а не платою за користування кредитом у розумінні статті 1048 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що весь період здійснення спірних нарахувань після закінчення строку кредитування (з 18.05.2021 по 14.08.2021 року) повністю припадає на час дії встановленого Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (в редакціях, чинних на момент виникнення прострочення), у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії карантину, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Зокрема, кредитодавцю прямо забороняється нараховувати неустойку (штраф, пеню) або інші платежі, обов`язок сплати яких передбачений договором за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань.

Суд також ураховує положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

За змістом цієї норми у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності зазначеним Законом, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, у тому числі від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за зазначений період за прострочення виконання зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Наведена норма за своєю конструкцією є ретроспективною: вона поширюється на прострочення, допущені починаючи з 01 березня 2020 року, та на договори про споживчий кредит, укладені до спливу тридцятого дня з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, тобто в тому числі на договори, вчинені задовго до набрання ним чинності. Кредитний договір № 803896995 укладено 06 березня 2021 року, прострочення допущено з 18 травня 2021 року, зобов`язання за договором не припинені, а тому умови застосування цієї норми дотримані.

Отже, збільшення кредитодавцем процентної ставки за користування кредитом з 1,70 відсотка до 2,30 відсотка на день, а також нарахування процентів після завершення строку кредитування (17.05.2021) як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч.2 ст.625 ЦК України) у зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язання за договором про споживчий кредит прямо заборонене законом, а нараховані за період прострочення платежі підлягають списанню кредитодавцем.

Аналогічний підхід застосував Чернівецький апеляційний суд у постанові від 01 жовтня 2025 року у справі № 727/2790/25 за позовом цього ж позивача - ТОВ «ФК «ЕЙС» - щодо кредитного договору ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», укладеного за тією самою типовою формою з тотожними умовами пунктів 1.2, 1.3, 1.4.1-1.4.3 та 1.7.2 і тією самою ставкою 2,30 процентів в день (839,50 % річних), яка застосовується за умови порушення зобов`язання позичальником після завершення строку кредитування (дисконтного періоду). Апеляційний суд стягнув проценти виключно за період у межах погодженого сторонами строку кредитування, відмовивши у стягненні процентів, нарахованих поза його межами. Постановою Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 зазначену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.

Нарешті, відхиляючи вимогу про стягнення понадстрокових процентів, суд застосовує процесуальні наслідки принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України).

Зі змісту позовної заяви та доданого до неї розрахунку вбачається, що позивач просить стягнути нараховані після 17 травня 2021 року суми в розмірі 48 013,45 грн саме як заборгованість за процентами за користування кредитом, тобто як плату в розумінні статті 1048 Цивільного кодексу України. Заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) позивач у позовній заяві визначив у розмірі 0,00 грн. Позовних вимог про стягнення з відповідачки процентів річних або інфляційних втрат як міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України позивачем не заявлено.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Суд не вправі з власної ініціативи вийти за межі заявлених вимог і змінити правову природу стягуваної суми з плати за користування кредитом на міру відповідальності за прострочення. За відсутності заявлених вимог за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України правові підстави для задоволення позову в частині нарахувань поза межами строку кредитування відсутні.

З огляду на викладене стягненню з відповідачки на користь позивача підлягають проценти, нараховані в межах строку кредитування, у розмірі 7 214,54 грн, а у задоволенні вимоги про стягнення процентів у розмірі 48 013,45 грн належить відмовити.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягають частковому задоволенню: з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором № 803896995 від 06 березня 2021 року в загальному розмірі 29 212,78 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21 998,24 грн та заборгованості за процентами в розмірі 7 214,54 грн. У задоволенні решти позовних вимог на суму 48 013,45 грн слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 1 007,19 грн (29 212,78 грн задоволених вимог / 77 226,23 грн загальної ціни позову ? 100% ? 37,83%; 2 662,40 грн сплаченого судового збору ? 37,83% = 1 007,19 грн).

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року із додатком (Протоколом погодження вартості послуг), Додаткову угоду № 25770902421 від 01.09.2025 року до Договору про надання правничої допомоги, Акт прийому-передачі наданих послуг та свідоцтво і довіреність адвоката Соломка О.В., відповідно до яких позивачу зазначеним адвокатським бюро надано послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 7 000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Верховний Суд у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Керуючись критеріями обґрунтованості та співмірності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги, що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою для адвоката, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на правову допомогу відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 891,50 грн (5 000,00 грн ? 37,83% = 1 891,50 грн).

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 803896995 від 06.03.2021 року у загальному розмірі 29 212 (двадцять дев`ять тисяч двісті дванадцять) гривень 78 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 007 (одна тисяча сім) гривень 19 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 891 (одна тисяча вісімсот дев`яносто одна) гривня 50 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", код ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 28 липня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський