Рішення № 138662681, 31.07.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/7152/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубіної М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

23.06.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі Управління ДМС в Чернігівській області) щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду його заяви, громадянина Республіки Білорусь, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026;

зобов`язати Управління ДМС в Чернігівській області прийняти його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон №3671-VI) та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі Правила № 649) та надати рішення за результатами розгляду заяви від 28.05.2026.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом № 3671-VI та Правил №649, хоча розгляд поданих позивачем до відповідача документів є дискреційними повноваженнями відповідача.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М. М. від 24.06.2026 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на правомірність своїх дій (бездіяльності), оскільки Управління ДМС у Чернігівській області вчинило юридично значимі дії стосовно звернення позивача, надіславши його в стислі строки до Державної міграційної служби України для прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства, це свідчить про відсутність оскарженої позивачем бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та про передчасність позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати рішення за результатами розгляду заяви позивача.

У відповіді на відзив позивача зазначає, що відповідачем не надано доказів, що ним були вчинені дії, передбачені Законом у разі звернення іноземця з заявою про міжнародний захист, що спростовує твердження відповідача про те, що в його поведінці відсутній факт допущення протиправної бездіяльності. Окрім того, відповідно до положень Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі Положення № 360), на яке посилається відповідач у своєму відзиві, ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи (пункт 7 Положення), тобто, дії щодо розгляду заяви позивача покладено на відповідача, що спростовує обґрунтування відповідача невчинення ним дій, які останній зобов`язаний був вчинити.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача вказує на правомірність свої дії (бездіяльності) та зазначає, що текст відповіді на відзив, жодним чином не спростовує доводів викладених Управлінням ДМС у Чернігівській області у відзиві на позовну заяву, а повторює правову позицію та аргументацію, які містяться в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , громадянин Республіки Білорусь, 28.05.2026, перебуваючи в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі «ПТПІ»), звернувся до Управління ДМС в Чернігівській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій вказано наступне: «З дитинства було відчуття що Білорусь не підходить мені як країна для комфортного життя через політичний режим Лукашенка, що нагадував та нагадує досі тоталітаризм часів Сталіна, де люди не мають свободи слова, вибору та можливості для саморозвитку, особистих перспектив, не пов`язаних з підтримкою політики або роботою в органах. Так склалося що я з дитинства дуже часто відвідував Україну та відчував суттєву різницю у житті спільнот тут та в країні мого походження, й сенс слів «Вільні люди», тому ще у дитячому віці мав бажання жити в цієї чудової країні і бути вільним. Тому самостійно переїхав жити у Київ у 2012 році та залишився, незважаючи ні на що. Взагалі суттєві трансформації у моєму житті почали відбуватися з моменту повномасштабного вторгнення росії. До цього моменту моє життя було орієнтоване на естетику, натхнення, пошук себе та втечу від реальності, але війна забрала право залишатися осторонь. Також, я зробив свідомий вибір і самостійно вивчив та перейшов на українську мову, що вважаю показником мого відношення до України, враховуючи те що білоруською ніколи не розмовляв. Вважаю, що агресивні дії росії та Білорусі це свідомий злочин проти українського народу, проти права людей жити на своїй землі, говорити своєю мовою. Це спроба зламати дух дуже доброї та душевної нації, що прийняла мене з самого дитинства як рідного. Найбільший біль у тому що цей злочин чиниться цинічно, під брехню про «визволення», тоді як за собою агресори залишають лише смерть страх і попіл. Білорусь, яка дозволила використовувати свою територію для нападів, стала співучасником цього терору, тому я не маю жодного бажання повертатись туди, та тим більше покидати Україну у такій важкий час. З моменту початку повномасштабного вторгнення я не покидав території України та допомагав зі свого боку всіма доступними способами. Разом зі своїми друзями, майстернею «dropmode workshop» яка наразі має назву «droprukh workshop», займалися підготовкою автівок для бійців Збройних Сил України, а я, як художник з навичками автомаляра, фарбував камуфляж за свої кошти й виключно безкоштовно, не переслідуючи ніякої вигоди, тільки мету скорішої перемоги та мирного неба над Україною. Таким чином, за весь час бойових дій ми зробили та відправили на захист України біля сотні автівок. Також, всі 4 роки я брав участь у зборах друзів та близьких знайомих. Усі мої справи на користь Збройних Сил України та моя волонтерська діяльність підтверджуються доказами в моєму інстаграмі а також заявами, яки були складанні моїми друзями. У зв`язку з цим, вважаю неможливим моє повернення до країни походження. Вважаю що мої політичні погляди та діяльність іде всупереч політичному режиму та діям Білорусі. Саме тому я ризикую отримати довгостроковий термін тюремного ув`язнення а перед цим фізичне насильство через катування і не людське поводження з боку КГБ Білорусі та інших правоохоронних органів. Прошу ДМС України розглянути та ухвалити мою заяву на визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тим самим надати можливість і далі наближати перемогу України шляхом допомоги Збройним Силам України».

Листом від 08.06.2026 № 7401/6-4290/74.2-26 Управління ДМС в Чернігівській області повідомило позивача, що Управління направило надіслані матеріали на адресу Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України для прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного і національного законодавства.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність Управління ДМС в Чернігівській області щодо прийняття заяви та рішення за результатами розгляду його заяви, громадянина Республіки Білорусь, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026, звернувся до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу на те, що вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом № 3671-VI.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI).

Згідно з частинами першої, другої та п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частини шоста статті 5 Закону № 3671-VI).

У силу статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту регламентовано положеннями статті 7 Закону № 3671-VI, частиною першою якої визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною дванадцятої статті статті 7 Закону № 3671-VI встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу";

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту регламентовано також розділом ІІ Правил № 649, відповідно до пункту 2.1 якого уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа (пункт 2.2 Правил № 649).

У справі, яка розглядається судом встановлено, що 28.05.2026, перебуваючи в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі «ПТПІ»), звернувся до Управління ДМС в Чернігівській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до вимог абзацу третього пункту 3 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2012 року № 70), з метою нормативно-правового врегулювання порядку дій посадових осіб пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону з питань розміщення іноземців та осіб без громадянства в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, їх утримання, ідентифікації, примусового видворення, а також звільнення з пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Міністерство внутріщніх справ України наказом від 29.02.2016 № 141 затвердило Інструкцію про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі Інструкція), яка регулює порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), та визначає порядок дій посадових осіб ПТПІ, територіальних органів та підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону при розміщенні іноземців та осіб без громадянства в ПТПІ, їх утриманні, передачі та звільненні з ПТПІ.

Відповідно до пункту 13 розділу III Інструкції у разі звернення іноземця або особи без громадянства до адміністрації ПТПІ про передачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для розгляду територіального органу ДМС, на території обслуговування якого знаходиться ПТПІ, адміністрація ПТПІ того ж дня надсилає заяву реєстрованим поштовим відправленням до територіального органу ДМС із одночасним повідомленням цього органу засобами електронних комунікацій. Копія повідомлення про відправлення заяви іноземця або особи без громадянства та електронного листа долучається до особової справи особи.

Про передачу особою заяви працівнику ПТПІ та її пересилання територіальному органу ДМС на розгляд працівник ПТПІ вносить запис у журнал обліку заяв і скарг утримуваних у ПТПІ іноземців та осіб без громадянства до органів державної влади, установ і організацій та службових осіб (додаток 8) (далі - журнал обліку заяв і скарг).

Територіальний орган ДМС упродовж наступного робочого дня з дня отримання заяви інформує ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення щодо прийняття заяви до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду або припинення розгляду заяви у разі надходження такого клопотання від іноземця або особи без громадянства.

У разі прийняття щодо особи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не оскарженого особою в установленому законодавством порядку, ПТПІ та заінтересований орган інформуються невідкладно шляхом надсилання листа засобами електронних комунікацій із копією відповідного рішення.

Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що вона встановлює виключний (вичерпний) перелік процесуальних дій та жорсткий часовий строк (наступний робочий день), протягом якого територіальний орган ДМС зобов`язаний зафіксувати юридичний статус заяви іноземця, який перебуває в ПТПІ, прийняти рішення щодо прийняття заяви до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду, або припинити розгляд (виключно за клопотанням самого іноземця) та офіційно повідомити про це зацікавлені сторони.

Тобто законодавець не залишає територіальному органу ДМС права на discretion (дискреційні повноваження чи вибір на власний розсуд). Орган зобов`язаний обрати виключно одне з трьох рішень: 1) прийняти до розгляду, 2) відмовити у прийнятті, або 3) припинити розгляд (виключно за клопотанням самого іноземця).

При цьому, суд враховує те, що територіальні органи (Управління) ДМС підпорядковуються центральному апарату, а профільний Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства у складі Державної міграційної служби України правомочний координувати перевірки та ухвалювати остаточні рішення.

Водночас, пересилання матеріалів до центрального апарату (Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства) для прийняття управлінського рішення без попереднього винесення одного з трьох зазначених рішень, є порушенням процедури розгляду заяви позивача.

До того ж у контексті Закону України від 17.02.2022 № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» суд зазначає, що відповідач як адміністративний орган, який отримав заяву позивача у межах своєї компетенції, був зобов`язаний розпочати адміністративне провадження та винести за ним належний адміністративний акт (рішення), а не перекладати обов`язки на інші підрозділи.

Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Пересилання відповідачем заяви позивача до вищої інстанції на етапі її первинного отримання без фіксації процесуального статусу є самоусуненням від своїх функцій , суперечить принципам Закону №2073-IX та свідчить про протиправність бездіяльності відповідача. Суд також враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Слід зазначити, що згідно практики ЄСПЛ та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення у визначений судом спосіб шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача у прийнятті рішення щодо прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026 до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду та зобов`язати відповідача вирішення питання про прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026 до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду відповідно до вимог Закону № 3671-VI та Правил №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 28.05.2026.

Решта доводів та заперечень відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п`ятої статті 139 цього Кодексу якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у визначений судом спосіб.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області у прийнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , громадянина Республіки Білорусь, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026 до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області вирішення питання про прийняття заяви ОСОБА_1 , громадянина Республіки Білорусь, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.05.2026 до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду відповідно до вимог Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 28.05.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянин Республіки Білорусь; місце тимчасового перебування АДРЕСА_1 (Чернігівський ПТПІ)).

Відповідач - Управління державної міграційної служби у Чернігівській області (місцезнаходження юридичної особи: 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, буд. 51-а; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37804450).

Суддя Марія ДУБІНА