Рішення № 138662207, 23.07.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2545/26

РІШЕННЯ

іменем України

23 липня 2026 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.

за участю:секретаря судового засідання Нетичай Ю.В. представника позивача Карєпової Г.А. представника відповідача Чубко Л.В. представника відповідача Коваля В.М. розглянувши адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСОПАРК+» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області:

- Форма «П» №27474/2201-0704 від 26.11.2025;

- Форма «Р» №27475/2201-0704 від 26.11.2025;

- Форма «Р» №27477/2201-0704 від 26.11.2025;

- Форма «ПН» №27478/2201-0704 від 26.11.2025;

- Форма «ПН» №27479/2201-0704 від 26.11.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта документальної перевірки, який не може вважатися належним доказом, оскільки перевірка, призначена наказом від 13.10.2025 № 4037-П як виїзна, фактично проводилася в приміщенні контролюючого органу, без виїзду посадових осіб за місцезнаходженням платника податків, без дослідження первинних документів та без участі ліквідатора товариства. На переконання позивача, чинне податкове законодавство не передбачає права контролюючого органу замінювати документальну виїзну перевірку невиїзною, а тому проведення перевірки з такими порушеннями є самостійною підставою для визнання протиправними прийнятих за її результатами рішень. Крім того, позивач вказує на порушення відповідачем строків надання запитів про надання документів (запити вручалися в останній день перевірки та без дотримання п`ятиденного строку, встановленого п. 85.4 ПК України), на відсутність долученого до акта Додатка 1, на неврученння актів про відмову в наданні документів, а також на порушення строків вручення акта перевірки та передчасне прийняття податкових повідомлень-рішень до закінчення строку подання заперечень, всупереч п. 86.7, 86.8 ст. 86 ПК України.

Щодо суті встановлених перевіркою порушень з податку на прибуток позивач заперечує висновки контролюючого органу про заниження доходу та фінансового результату від реалізації майнових прав на об`єкти нерухомості, вважаючи, що розрахунок доходу здійснено контролюючим органом лише на підставі картки рахунку 311, договорів купівлі-продажу майнових прав та даних державного реєстру речових прав, без урахування первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також без урахування понесених товариством витрат (адміністративних, на оплату праці, ЄСВ, розрахунків з постачальниками тощо), що, на думку позивача, призвело до необґрунтованого завищення оподатковуваного доходу. Також позивач наголошує на неправильному арифметичному підрахунку суми доходу контролюючим органом.

Стосовно податку на додану вартість позивач заперечує висновки про заниження податкових зобов`язань з посиланням на нібито занижені (нижче ринкових) ціни реалізації майнових прав, зазначаючи, що контролюючий орган обґрунтував свою позицію виключно показниками опосередкованої вартості спорудження житла за наказами Мінрегіону, які не є показниками ринкової ціни майнових прав та не можуть застосовуватися для цілей визначення звичайної ціни в податкових правовідносинах, при цьому не довів у встановленому порядку невідповідність договірної ціни ринковій, не звертався до уповноважених органів для отримання офіційної інформації про ринкові ціни. Також позивач заперечує висновки про завищення податкового кредиту, стверджуючи, що всі суми ПДВ по операціях з контрагентами підтверджені зареєстрованими податковими накладними та пов`язані з фактичною господарською діяльністю (будівництвом), а зроблені контролюючим органом розрахунки є внутрішньо суперечливими та не підтверджені належними математичними обрахунками.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що акт перевірки не є допустимим доказом, висновки, викладені в ньому, є необґрунтованими, недоведеними та ґрунтуються на припущеннях, а прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою судді від 20.02.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі №560/2545/26. Постановлено її розглянути за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 24.03.2026 о 10:30 год. в приміщенні Хмельницького окружного адміністративного суду.

Протокольною ухвалою суду закрито 24.06.2026 підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 23.07.2026 о 10:30 год.

Головне управління ДПС у Хмельницькій області подало відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними та такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений податковим законодавством.

Щодо процедурних порушень відповідач зазначає, що документальна позапланова виїзна перевірка призначена наказом від 13.10.2025 №4037-П за наявності визначеної п.п. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПК України підстави - прийняття ТОВ «Лісопарк+» рішення про припинення діяльності, а також з дотриманням формальних вимог ст. 81 ПК України: копію наказу та направлення на перевірку від 14.10.2025 №6629 вручено ліквідатору товариства Горбаню С.Ф. особисто під підпис, який своїм підписом засвідчив факт пред`явлення службового посвідчення та допуску посадових осіб до перевірки, жодних заперечень чи відмови в допуску до перевірки не заявляв. Відповідач звертає увагу, що листом від 25.09.2025 №Вих.25/09 позивач сам повідомив контролюючий орган про відсутність приміщення для проведення перевірки за місцезнаходженням у зв`язку з ліквідацією та надання документів до приміщення ГУ ДПС, у зв`язку з чим проведення перевірки в приміщенні контролюючого органу відбулося за згодою платника податків та не є безумовною підставою протиправності перевірки.

Щодо ненадання документів відповідач наполягає, що позивачу надсилались запити про надання документів (14.10.2025, 20.10.2025, 22.10.2025, 27.10.2025), які отримані ліквідатором особисто, однак необхідні первинні документи, зокрема Собівартість реалізованої продукції, регістри по рахунку 70 «Доходи від реалізації» та інші, надані не були, у зв`язку з чим складено акти про ненадання документів у визначений строк. Відповідач посилається на п. 44.6 ст. 44 ПК України, за яким ненадання документів прирівнюється до їх відсутності на час складення звітності, та зазначає, що позивач не подавав фінансову звітність за 2021-2024 роки до контролюючого органу взагалі, тому наведені у позові розрахунки витрат не можуть братися до уваги.

Щодо вручення акта перевірки та податкових повідомлень-рішень відповідач зазначає, що акт перевірки та податкові повідомлення-рішення надсилались на податкову адресу платника рекомендованими листами з повідомленням про вручення, а неотримання кореспонденції з причини відсутності адресата за вказаною адресою, за приписами п. 42.5 ст. 42 ПК України, не звільняє платника податків від негативних наслідків, оскільки саме на ньому лежить обов`язок забезпечити отримання кореспонденції за задекларованою адресою. Акт вважається врученим 05.11.2025, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням строків, встановлених пунктами 86.7, 86.8 ст. 86 ПК України.

По суті встановлених порушень відповідач зазначає, що перевіркою на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актів приймання-передачі об`єктів нерухомості, договорів купівлі-продажу майнових прав та картки рахунку 311 встановлено заниження позивачем чистого доходу від реалізації квартир у сумі 53 483 723 грн, а також невключення до доходу безповоротної фінансової допомоги від засновника, нарахованих банківських відсотків, доходу від форвардних контрактів та списаної кредиторської заборгованості за неповерненими авансами покупців. Щодо ПДВ відповідач наполягає на заниженні податкових зобов`язань унаслідок реалізації майнових прав на нерухомість за цінами, нижчими за показники опосередкованої вартості спорудження житла, затверджені уповноваженим державним органом (Мінрегіоном), а також на невиконанні позивачем обов`язку нарахувати податкові зобов`язання за п. 198.5 ст. 198 ПК України щодо товарів, робіт і послуг, придбаних із ПДВ до податкового кредиту, факт використання яких у господарській діяльності не підтверджено первинними документами, і на відсутності виписання окремих податкових накладних.

На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ТОВ «ЛІСОПАРК+» у повному обсязі.

До суду від представника позивача надійшов висновок експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 18.06.2026 №18/06-26, складений судовими експертами Пилипенком Валентином Володимировичем та Болоніною Іриною Володимирівною.

Як зазначено у вступній частині висновку, підставою для проведення експертизи стала заява директора товариства Горбаня С.Ф. від 20.05.2026 з проханням провести комісійну судову економічну експертизу з питань документального підтвердження обліку господарських операцій та документального підтвердження висновків акта Головного управління ДПС у Хмельницькій області «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісопарк +» (ПН 43355488)» від 03.11.2025 №21755/22-01-07-04/43355488 щодо заниження податку на прибуток та податку на додану вартість. Дослідження проведено на підставі договору №б/н від 20.05.2026, укладеного між замовником та експертами як виконавцями, тобто на замовлення учасника справи в порядку частини третьої статті 101 КАС України.

20.07.2026 до суду надійшли заперечення Головного управління ДПС у Хмельницькій області на висновок експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 18.06.2026 №18/06-26, складений на замовлення позивача, в яких відповідач зазначив, що останній не відповідає вимогам статті 101 КАС України та підпункту 4.12 пункту 4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5. Просив вказаний висновок експертів не брати до уваги при вирішенні справи.

В судовому засіданні 23.07.2026 представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення відповідно до змісту позовної заяви, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні 23.07.2026 проти задоволення позовних вимог заперечили, надали пояснення аналогічні змісту заяв по суті спору, просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши позицію сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІСОПАРК+» (ЄДРПОУ 43355488) зареєстроване як юридична особа, взяте на облік як платник податків у Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області та зареєстроване платником податку на додану вартість. Податковою адресою товариства згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є: м. Хмельницький, вул. Шевченка, 34, оф. (кв.) 397.

07.07.2025 стосовно ТОВ «ЛІСОПАРК+» до Єдиного державного реєстру внесено запис №1009041100003002269 про прийняття рішення про припинення юридичної особи, ліквідатором товариства призначено Горбаня Сергія Федоровича.

Листом від 25.09.2025 №Вих.25/09, зареєстрованим у Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області 25.09.2025 за вх. №56304/6, ТОВ «ЛІСОПАРК+» повідомило контролюючий орган про відсутність у товариства приміщення та про неведення фінансово-господарської діяльності, а також про надання документів для проведення документальної позапланової перевірки у зв`язку з ліквідацією. До листа долучено опис документів, що надаються товариством для проведення перевірки.

На підставі статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області видано наказ від 13.10.2025 №4037-П «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Лісопарк +» (ПН 43355488)» за період діяльності з 19.11.2019 по 31.12.2024. Копію наказу отримано ліквідатором товариства Горбанем С.Ф. 14.10.2025. Того ж дня, 14.10.2025 об 11:00 год, ліквідатору пред`явлено направлення на проведення перевірки від 14.10.2025 №6629 та службові посвідчення посадових осіб контролюючого органу, про що на направленні міститься відповідний підпис ліквідатора.

Наказом Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 20.10.2025 №4167-П строк проведення перевірки продовжено на 2 робочих дні, копію наказу отримано ліквідатором 20.10.2025. Наказом від 22.10.2025 №4216-П строк проведення перевірки продовжено на 3 робочих дні, копію наказу отримано ліквідатором 22.10.2025.

Під час проведення перевірки ліквідатору ТОВ «ЛІСОПАРК+» вручено запити про надання документів: від 14.10.2025, від 20.10.2025, від 22.10.2025, запит про надання копій документів від 27.10.2025 та запит про надання письмових пояснень і копій відповідних документів від 27.10.2025. У запитах, зокрема, зазначалося про необхідність надання регістру бухгалтерського обліку по рахунку 70 «Доходи від реалізації», документів на підтвердження собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), інших операційних витрат та інших витрат.

За фактами ненадання документів контролюючим органом складено акти ненадання у визначений у запиті строк документів від 16.10.2025 №935/22-01-07-04/43355488, від 21.10.2025 №948/22-01-07-04/43355488, від 24.10.2025 №970/22-01-07-04/43355488, а також акт ненадання документів та пояснень на запит про надання пояснень щодо обставин, які пом`якшують вину платника, від 27.10.2025 №971/22-01-07-04/43355488.

Перевірка фактично проводилася у приміщенні Головного управління ДПС у Хмельницькій області за адресою: м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 17.

За результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЛІСОПАРК+» від 03.11.2025 №21755/22-01-07-04/43355488 на 83 аркушах з додатками.

03.11.2025 посадовою особою контролюючого органу за податковою адресою товариства складено акт відсутності ліквідатора ТОВ «ЛІСОПАРК+ за податковою адресою та неможливості підписання акта документальної позапланової виїзної перевірки №998/22-01-07-04/43355488.

04.11.2025 акт перевірки надіслано на податкову адресу товариства рекомендованим листом з повідомленням про вручення, поштове відправлення з трек-номером 2900100330065. Згідно з довідкою АТ «Укрпошта» форми 20 вказане поштове відправлення повернуто відправнику із зазначенням причини «адресат відсутній за вказаною адресою».

19.11.2025 представником позивача до контролюючого органу подано адвокатський запит №346 (зареєстрований 20.11.2025 за вх. №67826/6) про надання акта перевірки з додатками та всіх документів, пов`язаних із проведенням перевірки, у тому числі податкових повідомлень-рішень.

26.11.2025 листом Головного управління ДПС у Хмельницькій області №17676/6/22-01-07-04-09 представнику позивача особисто вручено копію акта перевірки від 03.11.2025 №21755/22-01-07-04/43355488 на 83 арк. з копіями додатків на 39 арк., копію довідки про причини повернення поштового відправлення та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

За висновками акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: заниження показника «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» за рахунок невіднесення до його складу доходу від реалізації фізичним особам об`єктів нерухомого майна у вигляді квартир у будинках за адресами: Вінницька область, м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 3А та буд. 3Б; заниження інших операційних доходів на суму нарахованих банківськими установами відсотків на залишки коштів на рахунках; заниження інших доходів на суму винагороди за укладення форвардних контрактів, безповоротної фінансової допомоги, отриманої від засновника ОСОБА_1 , та списаної кредиторської заборгованості; заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість унаслідок реалізації майнових прав на об`єкти нерухомості за цінами, нижчими за звичайні; заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на підставі абзацу «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України; неподання податкових декларацій з податку на прибуток підприємств та фінансової звітності за 2021-2024 роки; нескладення та нереєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідних податкових накладних.

Обставини господарської діяльності позивача, встановлені перевіркою, полягають у тому, що ТОВ «ЛІСОПАРК+» здійснювало будівництво об`єктів «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку із вбудованим паркінгом по вулиці 600-річчя, 3 м. Вінниця» на орендованих земельних ділянках з кадастровими номерами 0510100000:02:045:0117 площею 0,2471 га (дата початку будівництва 29.06.2020, дата завершення 23.07.2021, сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів №ВН122211006930) та 0510100000:02:045:0114 площею 0,2479 га (дата початку будівництва 02.07.2020, дата завершення 23.07.2021, сертифікат №ВН122211020497 від 01.11.2021). Реалізація майнових прав на об`єкти нерухомості здійснювалася на підставі укладених з фізичними особами типових договорів купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості за ціною 6 000 грн за один квадратний метр, у тому числі ПДВ 1 000 грн.

26.11.2025 Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «П» №27474/2201-0704, яким зменшено (визначено суму завищення) від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 40 000 грн;

- форми «Р» №27475/2201-0704 за платежем «податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства» на загальну суму 12 418 693 грн, з яких 11 701 571 грн - за податковими зобов`язаннями та 717 122 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми «Р» №27477/2201-0704 за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 30 748 949 грн, з яких 27 953 590 грн - за податковими зобов`язаннями та 2 795 359 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми «ПН» №27478/2201-0704 про застосування штрафу в сумі 7 879 280,00 грн;

- форми «ПН» №27479/2201-0704 про застосування штрафу в сумі 111 578,75 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення надіслано на податкову адресу товариства рекомендованим листом з повідомленням про вручення, поштове відправлення з трек-номером 2900100286848, яке 28.11.2025 повернуто до контролюючого органу неврученим із зазначенням причини «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується довідкою АТ «Укрпошта» форми 20.

03.12.2025 позивачем подано до контролюючого органу заперечення №360 на акт перевірки (зареєстровані за вх. №70058/6), в яких платник податків просив переглянути висновки, викладені в акті, не приймати податкові повідомлення-рішення до розгляду заперечень та провести документальну виїзну позапланову перевірку за фактичним місцезнаходженням товариства.

Листом від 15.12.2025 №18682/6/22-01-07-04-09 Головне управління ДПС у Хмельницькій області надало відповідь на заперечення, в якій зазначило про недотримання платником податків граничного строку подання заперечень та про ненадання копій документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності. Відповідь надіслано представнику товариства рекомендованим листом з повідомленням про вручення (трек-номер 2900100525575) та отримано 17.12.2025.

26.12.2025 представником позивача подано адвокатський запит №385 (вх. №75065/6) про надання копій податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки. Листом від 31.12.2025 №19837/6/22-01-07-04-09 контролюючий орган надав копії податкових повідомлень-рішень, які надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення (трек-номер 2900100511353) та отримано представником особисто 05.01.2026.

18.01.2026 позивачем надіслано скаргу до ДПС України скаргу на податкові повідомлення-рішення. За результатами розгляду скарга залишена без розгляду, про що позивача повідомлено у відповідь на адвокатський запит від 29.01.2026 №23.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 26.11.2025 форми «П» №27474/2201-0704, форми «Р» №27475/2201-0704, форми «Р» №27477/2201-0704, форми «ПН» №27478/2201-0704 та форми «ПН» №27479/2201-0704, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Абзацами шостим та сьомим цього підпункту визначено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка; документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності підстави, зокрема, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Суд встановив, що правова підстава для призначення перевірки була наявна (07.07.2025 внесено запис про прийняття рішення про припинення юридичної особи), а формальні вимоги пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо пред`явлення наказу, направлення на перевірку та службових посвідчень дотримано, що підтверджується підписом ліквідатора Горбаня С.Ф. на направленні від 14.10.2025 №6629.

Водночас, перевірку, призначену наказом від 13.10.2025 №4037-П як документальну позапланову виїзну, фактично проведено у приміщенні контролюючого органу за адресою: м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 17, що не заперечується відповідачем.

Оцінюючи цю обставину, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.11.2021 у справі №440/1961/19, згідно з яким сам факт проведення документальної виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу не є беззаперечною підставою вважати перевірку протиправною; правомірність її проведення у приміщенні контролюючого органу залежить від обставин, які передували та призвели до цього, зокрема від того, чи відбулася зміна місця проведення перевірки за згодою платника податків і чи було забезпечено його право на участь у перевірці.

У цій справі позивач листом від 25.09.2025 №Вих.25/09 сам повідомив контролюючий орган про відсутність приміщення для проведення перевірки у зв`язку з ліквідацією та надав опис документів, що передаються до приміщення ГУ ДПС. Ліквідатор допустив посадових осіб до перевірки, заперечень щодо порядку її проведення не заявляв. За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про те, що сама лише зміна місця проведення перевірки є самостійною та безумовною підставою для скасування оскаржуваних рішень, і погоджується в цій частині з відповідачем, що посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №820/2993/16 є нерелевантним, оскільки в тій справі мав місце недопуск посадових осіб до перевірки.

Разом з тим суд наголошує, що добровільна згода платника податків на проведення перевірки у приміщенні контролюючого органу не звільняє останній від обов`язку дослідити первинні документи, регістри бухгалтерського обліку та фінансову звітність платника, тобто ті джерела, які прямо визначені підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та пунктом 44.1 статті 44 ПК України, а також забезпечити платникові реальну, а не формальну можливість такі документи надати.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 85.4 статті 85 ПК України встановлено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

З матеріалів справи суд встановив, що перевірка тривала з 14.10.2025 по 27.10.2025 (з урахуванням продовження строку наказами від 20.10.2025 №4167-П та від 22.10.2025 №4216-П), а перевірявся період з 19.11.2019 по 31.12.2024, тобто понад п`ять років діяльності забудовника, який реалізував 240 об`єктів нерухомості. При цьому запит про надання копій документів та запит про надання письмових пояснень і копій відповідних документів вручено ліквідатору 27.10.2025, тобто в останній день перевірки, а запит від 22.10.2025 - за три робочі дні до її закінчення.

Такі дії прямо суперечать імперативному припису абзацу другого пункту 85.4 статті 85 ПК України. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що право контролюючого органу витребовувати документи, передбачене підпунктами 20.1.2, 20.1.6, 20.1.14 пункту 20.1 статті 20 ПК України, є необмеженим у часі: наведені норми визначають повноваження контролюючого органу в цілому, тоді як пункт 85.4 статті 85 ПК України встановлює спеціальний строк саме для запиту про надання копій документів під час перевірки, і цей строк встановлено з очевидною метою: забезпечити платникові податків реальну можливість підготувати та подати копії документів до завершення перевірки.

Особливого значення це порушення набуває з огляду на те, що саме на ненаданні документів (регістру за рахунком 70 «Доходи від реалізації», документів на підтвердження собівартості реалізованої продукції, інших операційних витрат та інших витрат) відповідач ґрунтує застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України і, як наслідок, повне ігнорування витратної частини при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток. Тобто наслідки недотримання контролюючим органом строку витребування документів було покладено виключно на платника податків.

Згідно з пунктом 86.3 статті 86 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв`язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 42.5 статті 42 ПК України передбачено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Пунктом 86.7 статті 86 ПК України встановлено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання, та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, податкове повідомлення-рішення приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Суд встановив, що Акт перевірки складено 03.11.2025. 04.11.2025 його надіслано на податкову адресу товариства (трек-номер 2900100330065). Поштове відправлення повернуто відправнику з причини «адресат відсутній за вказаною адресою». 19.11.2025 представник позивача звернулася до контролюючого органу з адвокатським запитом №346 (зареєстрований 20.11.2025) саме про надання акта перевірки з додатками та всіх пов`язаних з перевіркою документів, у тому числі податкових повідомлень-рішень. Копію акта перевірки на 83 арк. з додатками на 39 арк. вручено представнику особисто 26.11.2025, і того ж дня, 26.11.2025, прийнято всі оскаржувані податкові повідомлення-рішення, про що представника не повідомлено, а копії ППР надано лише 31.12.2025 на підставі повторного адвокатського запиту від 26.12.2025 №385 та отримано представником 05.01.2026.

Заперечення на акт перевірки подано позивачем 03.12.2025 (вх. №70058/6), тобто на шостий робочий день після фактичного одержання акта. Листом від 15.12.2025 №18682/6/22-01-07-04-09 контролюючий орган по суті заперечення не розглянув, обмежившись посиланням на пропуск граничного строку їх подання (19.11.2025) та ненадання документів, що підтверджують відсутність вини чи наявність пом`якшуючих обставин.

Суд не заперечує проти правильності формального застосування відповідачем пункту 42.5 статті 42 ПК України та висновку про те, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції за задекларованою податковою адресою (постанови Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №820/1864/17, від 11.02.2021 у справі №802/549/16-а, від 10.05.2022 у справі №804/2455/18). Проте, суд наголошує, що правило про "автоматичне вручення" листів (пункт 42.5 статті 42 ПК України) створене лише для того, щоб платник податків не міг умисно уникати отримання документів. Податковий орган не може використовувати це правило таким чином, щоб позбавити платника податку його головного права - подати заперечення та надати документи до того, як йому буде нараховано грошове зобов`язання.

У цій справі контролюючий орган достеменно знав, що акт перевірки платником фактично не одержаний (поштове відправлення повернуто), а починаючи з 20.11.2025 - знав і про те, що представник позивача вчиняє активні дії щодо отримання акта. Незважаючи на вказане, вручивши акт 26.11.2025, відповідач не лише не надав платникові жодного часу для реалізації права, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 ПК України, а й у той самий день прийняв податкові повідомлення-рішення, після чого відмовився розглядати подані заперечення по суті з посиланням на строк, який об`єктивно сплив ще до того, як платник взагалі отримав доступ до змісту акта.

Такі дії відповідача суд оцінює як порушення вимог пункту 86.7 та абзацу третього пункту 86.8 статті 86 ПК України, а також критеріїв обґрунтованості, добросовісності та врахування права особи на участь у процесі прийняття рішення (пункти 3, 5, 9 частини другої статті 2 КАС України). Аналогічний за змістом підхід сформульовано Верховним Судом у постановах від 15.01.2019 у справі №826/3576/15, від 09.04.2019 у справі №826/19830/16, від 17.02.2020 у справі №808/7101/15 та від 28.09.2020 у справі №520/2305/19.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, згідно з яким підставами для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-які порушення, допущені під час її призначення і проведення, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого рішення.

Застосовуючи цей критерій, суд доходить висновку, що описані порушення (витребування документів поза межами строку, встановленого пунктом 85.4 статті 85 ПК України; фактичне позбавлення платника можливості подати заперечення та додаткові документи до прийняття рішення; відмова розглянути заперечення по суті) об`єктивно вплинули на зміст оскаржуваних рішень, оскільки саме через них поза увагою контролюючого органу залишилися документи, що підтверджують витрати позивача та фактичне використання придбаних товарів, робіт і послуг у господарській діяльності, а висновки акта перевірки сформовано на обмеженому колі джерел - картці рахунку 311, договорах купівлі-продажу майнових прав та відомостях державних реєстрів.

Перевіряючи обґрунтованість висновків акта перевірки по суті виявлених порушень, суд керується таким.

Щодо податкових повідомлень-рішень форми «П» №27474/2201-0704 та форми «Р» №27475/2201-0704 (податок на прибуток).

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків (пункт 136.1 статті 136 ПК України).

Згідно з пунктом 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пунктом 6 НП(С)БО 15 «Дохід» встановлено, що не визнаються доходами такі надходження від інших осіб: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов`язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів (6.1); сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо (6.2); сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг) (6.3); сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг) (6.4); сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором (6.5); надходження, що належать іншим особам (6.6); надходження від первинного розміщення цінних паперів (6.7); сума балансової вартості валюти (6.8).

Згідно з пунктом 8 НП(С)БО 15 «Дохід» дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, передбачено, що зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до пунктів 7, 11 та 20 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені; собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Контролюючий орган дійшов висновку про заниження показника «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» на 53 483 723 грн (за 2021 рік - 23 234 717 грн, за 2022 рік - 30 028 006 грн, за 2023 рік - 221 000 грн), пославшись на три джерела: картку рахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті», договори купівлі-продажу майнових прав та інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд не ставить під сумнів сам факт отримання позивачем доходу від реалізації майнових прав на 240 квартир у будинках по вул. 600-річчя, 3А та 3Б у м. Вінниці, - ця обставина визнається обома сторонами і підтверджується актами приймання-передачі об`єктів нерухомості. Проте суд констатує, що визначення контролюючим органом грошового зобов`язання з податку на прибуток здійснено з порушенням методології, встановленої пунктом 44.2 статті 44 та підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України.

Об`єктом оподаткування податком на прибуток є не дохід, а фінансовий результат до оподаткування, тобто величина, що визначається як різниця між доходами і витратами звітного періоду. Донарахувавши позивачеві дохід у сумі 53 483 723 грн та відобразивши заниження фінансового результату до оподаткування в сумі 65 008 728 грн, контролюючий орган водночас визначив собівартість реалізованих майнових прав, адміністративні витрати, інші операційні витрати та інші витрати за 2021-2024 роки на рівні нуля. Тим самим податок на прибуток фактично нараховано з обороту, а не з прибутку, що суперечить самій конструкції цього податку.

Такий підхід є тим більш неприйнятним, що з матеріалів справи однозначно вбачається реальність несення позивачем витрат: контролюючий орган в акті перевірки (стор. 42) прямо зафіксував, що за період з 19.11.2019 по 31.12.2024 ТОВ «ЛІСОПАРК+» задекларовано податковий кредит з ПДВ у сумі 41 460 644 грн, і перевіркою повноти визначення податкового кредиту за цей період не встановлено ані його заниження, ані завищення. Оскільки податковий кредит формується виключно за операціями з придбання товарів, робіт, послуг та необоротних активів (пункт 198.1 статті 198 ПК України), визнання його правомірним є непрямим, але недвозначним підтвердженням наявності у позивача підтверджених первинними документами придбань на відповідні суми. Крім того, будівництво двох багатоквартирних будинків завершено та об`єкти прийнято в експлуатацію (сертифікати №ВН122211006930 від 12.10.2021 та №ВН122211020497 від 01.11.2021), що об`єктивно неможливо без несення значних витрат на проектування, матеріали, будівельно-монтажні роботи, оплату праці та обов`язкові платежі.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ненадання позивачем документів на підтвердження витрат прирівнюється до їх відсутності на підставі пункту 44.6 статті 44 ПК України, з таких мотивів.

Як уже встановлено судом, запити про надання копій документів вручалися платникові з порушенням строку, встановленого пунктом 85.4 статті 85 ПК України, у тому числі в останній день перевірки, а тому неможливість підготувати за такий строк документи за п`ятирічний період діяльності забудовника з 240 договорами не може бути поставлена платникові у вину.

Пункт 44.6 статті 44 ПК України встановлює презумпцію відсутності документів, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності. У цій справі контролюючий орган не спростовував задекларованих платником витрат, а самостійно формував об`єкт оподаткування, включивши до нього дохід і не включивши жодних витрат. Норма пункту 44.6 статті 44 ПК України не звільняє контролюючий орган від обов`язку, передбаченого пунктом 44.2 статті 44 та підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, визначити саме фінансовий результат, і не може тлумачитися як така, що дозволяє визначати податкове зобов`язання у спосіб, який завідомо не відповідає економічній суті податку.

Слід також зауважити, що контролюючий орган мав у своєму розпорядженні надані до перевірки картки рахунків та банківські виписки, з яких є, зокрема, розрахунки з постачальниками (рахунок 631), розрахунки за податками й платежами (рахунок 64), розрахунки з єдиного внеску (рахунок 651), розрахунки за виплатами працівникам (рахунок 66), а також відомості Єдиного реєстру податкових накладних та інформаційно-комунікаційних систем ДПС щодо обсягів придбань. Жодних мотивів, з яких ці дані не могли бути використані для визначення витратної частини, акт перевірки не містить.

Окремо суд звертає увагу на внутрішню неузгодженість самих розрахунків контролюючого органу. На сторінках 9 та 10 акта перевірки заниження чистого доходу за 2021 рік визначено у сумі 22 234 717 грн, тоді як загальна сума заниження вказана як 53 483 722 грн, що арифметично можливе лише за умови показника 23 234 717 грн за 2021 рік. У відзиві відповідач визнав наявність описки, проте не надав виправленого розрахунку, а сама сума заниженого доходу в різних частинах акта наводиться як 53 483 722 грн та 53 483 723 грн. Крім того, у відзиві відповідач стверджує, що дохід визначався за датами актів приймання-передачі об`єктів нерухомості, тоді як з акта перевірки та Додатка 1 до нього видно, що реєстр сформовано за датами надходження коштів за карткою рахунку 311.

Ці розбіжності мають не технічний, а суттєвий характер, оскільки, за приписами підпунктів 6.3 і 6.4 пункту 6 НП(С)БО 15 «Дохід», суми попередньої оплати та авансів у рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг) доходами не визнаються, а датою визнання доходу є дата виконання умов пункту 8 цього стандарту, тобто дата передачі покупцеві ризиків і вигод, пов`язаних з правом власності, що в спірних правовідносинах засвідчується актом приймання-передачі. Відтак визначення доходу за датами зарахування коштів на рахунок 311 суперечить наведеним нормам.

Наданий позивачем висновок експертів за результатами комісійної судової економічної експертизи від 18.06.2026 №18/06-26 підтверджує, що за даними актів приймання-передачі майна дохід ТОВ «ЛІСОПАРК+» від реалізації майнових прав за 2021-2023 роки становить 62 958 314,17 грн без ПДВ, а суми передоплат у розмірі 63 670 547,50 грн без ПДВ, отримані у період з липня 2020 по лютий 2022 року, до складу доходу не включаються.

Оцінюючи цей доказ, суд керується статтею 101 КАС України, згідно з частиною третьою якої висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок складено атестованими судовими експертами Пилипенком В.В. (свідоцтво №1122) та Болоніною І.В. (свідоцтво №1939), які мають кваліфікацію за спеціальностями 11.1-11.3, містить відомості, передбачені частиною п`ятою статті 101 КАС України, у тому числі застереження про обізнаність експертів з відповідальністю за завідомо неправдивий висновок та про підготовку висновку для подання до суду. За таких обставин заперечення відповідача від 20.07.2026 щодо невідповідності висновку вимогам статті 101 КАС України та підпункту 4.12 пункту 4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, суд відхиляє.

Водночас суд наголошує, що згідно з частиною другою статті 90 КАС України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, а тому висновок експертів оцінюється судом у сукупності з іншими доказами - договорами купівлі-продажу майнових прав, актами приймання-передачі, банківськими виписками, картками рахунків 311, 361, 6811, 6851 та фінансовою звітністю, і саме ця сукупність доказів підтверджує необґрунтованість висновків акта перевірки.

Щодо заниження інших доходів на суму фінансової допомоги, отриманої від засновника (1 889 000 грн).

За висновками акта перевірки позивачем не віднесено до складу інших доходів безповоротну фінансову допомогу, отриману від засновника ОСОБА_1 , у сумі 1 889 000 грн (за 2020 рік - 10 000 грн, за 2021 рік - 1 879 000 грн), оскільки, як стверджує контролюючий орган, отримана від засновника безпроцентна позика не повернута протягом дванадцяти місяців від моменту отримання. Отже, спір у цій частині зводиться до правової кваліфікації отриманих коштів.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротною фінансовою допомогою є, зокрема, сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів, а також сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Зі змісту наведеної норми випливає, що розмежування поворотної та безповоротної фінансової допомоги здійснюється за умовами договору, на підставі якого кошти надійшли платнику, а саме за наявністю обов`язку та строку їх повернення. Положення про те, що поворотна фінансова допомога набуває статусу безповоротної внаслідок спливу дванадцяти місяців з дня отримання, підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України не містить.

Кошти надійшли позивачу на підставі договорів про надання поворотної фінансової допомоги, укладених з ОСОБА_1 (від 02.12.2019 №02/12 та №02/12-Г, від 20.01.2020 №20/20, від 21.02.2020 №21/02, від 24.02.2020 №24/20, від 30.04.2020 №30/04, від 02.06.2020 №02/06, від 12.06.2020 №12/06, від 16.06.2020 №16/06, від 23.06.2020 №23/06, від 20.11.2020 №20/11-Г), пунктами 1.1 та 3.1 яких прямо передбачено обов`язок позичальника повернути кошти та встановлено граничні строки повернення. Ці умови відповідають ознакам поворотної фінансової допомоги та кореспондують зі статтями 1046, 1049 Цивільного кодексу України. Договорів дарування чи інших правочинів про безоплатну передачу коштів матеріали справи не містять, доказів удаваності або невиконання зазначених договорів відповідач не надав.

Суд окремо зазначає, що норма, яка передбачала включення до складу доходів суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника (учасника) та не поверненої протягом 365 календарних днів з дня її отримання, містилася у підпункті 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 ПК України та втратила чинність з 01.01.2015 у зв`язку з викладенням розділу III цього Кодексу в новій редакції згідно із Законом України від 28.12.2014 №71-VIII. У періоді, що перевірявся, об`єкт оподаткування визначався за підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України на підставі фінансового результату до оподаткування, скоригованого на різниці, передбачені цим Кодексом, а жодної податкової різниці щодо операцій з отримання чи повернення фінансової допомоги статті 138-140 ПК України не встановлюють.

Відтак податкові наслідки таких операцій визначаються виключно правилами бухгалтерського обліку, за якими отримання поворотної фінансової допомоги не відповідає критеріям визнання доходу (пункт 5 НП(С)БО 15 «Дохід»), оскільки одночасно зі збільшенням активу виникає зобов`язання і зростання власного капіталу не відбувається. Дохід може виникнути лише за умови, передбаченої абзацом другим пункту 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню.

Такої умови в цій справі судом не встановлено. Банківськими виписками та даними карток рахунків 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами» і 311 «Поточні рахунки в національній валюті» підтверджується, що допомога, отримана від ОСОБА_1 у період з грудня 2019 року по грудень 2020 року у загальній сумі 1 943 148,51 грн (з яких 1 889 000 грн у безготівковій формі та 54 148,51 грн готівкою до каси товариства), повернута позикодавцю в повному обсязі. Списання коштів з банківського рахунку з призначенням платежу «Розрахунки за кредитами і позиками» (Дт 6851 - Кт 311) здійснено у період з 15.10.2020 по 29.12.2020 на суму 1 943 249,41 грн, унаслідок чого станом на 31.12.2020 заборгованість перед позикодавцем була відсутня.

Відповідач, усупереч частині другій статті 77 КАС України, не надав ані розрахунку заборгованості станом на відповідні дати, ані первинних документів чи облікових регістрів, які підтверджували б наявність непогашеного зобов`язання перед засновником станом на кінець 2020 чи 2021 року. Суд також звертає увагу на внутрішню неузгодженість акта перевірки: за твердженням контролюючого органу кошти отримано у 2019-2020 роках, однак дохід визначено як такий, що виник у 2020 та 2021 роках, без наведення нормативного обґрунтування такого розподілу за податковими періодами.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що перекваліфікація контролюючим органом поворотної фінансової допомоги у безповоротну здійснена без нормативних підстав і всупереч фактичним обставинам, а висновки акта перевірки про заниження позивачем інших доходів на суму 1 889 000 грн є безпідставними.

Щодо доходу від списаної кредиторської заборгованості (9 581 825 грн).

Висновки акта перевірки в цій частині суд вважає такими, що містять внутрішню суперечність. На стор. 17 акта контролюючий орган стверджує, що "отримані кошти від фізичних осіб станом на 31.12.2024 року рахуються кредиторською заборгованістю товариства"; на стор. 13 - що йдеться про "дохід у вигляді списання кредиторської заборгованості"; на стор. 18 - що ці ж кошти є "безоплатно отриманим активом", який є іншим доходом у розумінні пункту 5 П(С)БО 15 «Дохід».

Наведені кваліфікації є взаємовиключними. Заборгованість не може одночасно існувати як зобов`язання і бути списаною. Актив не може бути одночасно отриманим як оплата за майнові права за договорами купівлі-продажу і безоплатно.

За приписами пункту 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання» сума раніше визнаного зобов`язання включається до складу доходу звітного періоду лише за умови, що на дату балансу таке зобов`язання не підлягає погашенню. Відповідач не довів настання цієї умови станом на 31.12.2024. Кошти надходили від фізичних осіб у період з липня 2020 року по грудень 2021 року за договорами купівлі-продажу майнових прав, тобто мали зустрічний характер. За 40 договорами, зазначеними у Додатку 3 до акта перевірки, позивачем надано акти приймання-передачі об`єктів нерухомості, складені у 2021-2022 роках. Крім того, суд враховує, що згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а згідно з пунктом 19 цього ж розділу - у період дії воєнного стану в Україні строки, визначені зазначеними статтями, продовжуються на строк його дії. Лише у 2025 року Верховна Рада ухвалила Закон № 4434-IX, який повністю виключив пункт 19 із розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ. Відтак підстав вважати, що станом на 31.12.2024 сплив строк позовної давності за зобов`язаннями, які виникли у 2020-2021 роках, немає.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що висновки акта перевірки про заниження позивачем об`єкта оподаткування податком на прибуток на 65 008 728 грн та про завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування на 40 000 грн є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому податкові повідомлення-рішення від 26.11.2025 форми «П» №27474/2201-0704 та форми «Р» №27475/2201-0704 підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення форми «Р» №27477/2201-0704 (податок на додану вартість), суд враховує таке.

Щодо заниження податкових зобов`язань внаслідок реалізації майнових прав за цінами, нижчими за звичайні (15 691 680 грн).

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; згідно зі статтею 632 цього Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. За статтею 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 №5007-VI вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Ціни на майнові права на об`єкти житлової нерухомості до державних регульованих цін у спірному періоді не належали.

Із системного тлумачення наведених норм випливає, що в податковому законодавстві закріплено презумпцію відповідності договірної ціни рівню ринкових цін, а обов`язок доведення протилежного покладено на особу, яка стверджує про невідповідність. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 26.03.2024 у справі №200/773/20-а, а також з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 05.01.2021 у справі №200/1718/20-а, від 28.09.2022 у справі №200/14542/19-а, від 25.05.2023 у справі №200/465/21-а.

Суд встановив, що єдиним джерелом, на підставі якого контролюючий орган дійшов висновку про невідповідність договірної ціни 6 000 грн за 1 кв. м (у тому числі ПДВ 1 000 грн) рівню звичайних цін, є показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказами Міністерства розвитку громад та територій України (від 02.12.2019 №286, від 26.06.2020 №151, від 16.12.2020 №311, від 20.05.2021 №119, від 10.09.2021 №230, від 16.12.2021 №337, від 17.02.2022 №53, від 17.11.2022 №214 та іншими).

Ці показники розраховуються відповідно до Порядку визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженого наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 27.09.2005 №174. Згідно з пунктом 1.2 цього Порядку показник опосередкованої вартості спорудження житла - це вартість будівництва в розрахунку на один квадратний метр загальної площі квартир будинку, визначений на підставі вартості будівництва об`єкта-представника. Пунктом 3.2 Порядку встановлено, що показники застосовуються при визначенні у поточному періоді обсягів державних інвестицій, що спрямовуються на будівництво житла для громадян, які потребують поліпшення житлових умов та державної підтримки відповідно до законодавчих актів України, визначенні розміру пайової участі державних інвестицій у спорудженні житла для таких громадян, а також розміру пільгових кредитів, що надаються відповідно до законодавства окремим категоріям громадян із зазначеною метою.

Отже, показник опосередкованої вартості спорудження житла є розрахунковою величиною собівартості будівництва, що застосовується у чітко визначеній сфері бюджетних та державних інвестиційних правовідносин, і за своєю природою не є ані ринковою, ані звичайною ціною у розумінні підпунктів 14.1.71 та 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Аналогічний висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 02.06.2021 у справі №300/1791/19.

Суд також погоджується з доводами позивача про неправомірність ототожнення контролюючим органом понять "майнові права на об`єкт нерухомості" та "об`єкт нерухомого майна". Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-III майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та права вимоги.

Майнове право на об`єкт нерухомості є правом набути у власність відповідний об`єкт у майбутньому - після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію. Таке право за своїм економічним змістом обтяжене ризиками незавершення будівництва, а тому його вартість об`єктивно не є тотожною вартості готового об`єкта нерухомості. На цю обставину вказував і Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №560/3904/19, зазначивши про помилковість врахування контролюючим органом наказів про опосередковану вартість спорудження житла, оскільки ці накази встановлюють опосередковану вартість 1 кв. м будівництва житла, а не вартість майнових прав на житло.

Крім того, суд звертає увагу на такі істотні дефекти акта перевірки в цій частині. Контролюючий орган не звертався до уповноважених державних органів (зокрема, до органів державної статистики або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної цінової політики) з метою отримання офіційної інформації про ціни, що склалися на ринку ідентичних (однорідних) майнових прав у порівнянних економічних умовах. Не порівнював ціни реалізації позивача з цінами інших забудовників на майнові права в аналогічних об`єктах м. Вінниці на відповідній стадії будівництва. В акті перевірки (стор. 35) зазначено про необхідність порівняння із звичайною ціною нерухомості на ринку новобудов м. Хмельницького, тоді як об`єкти будівництва розташовані у м. Вінниці, що свідчить про формальний характер проведеного аналізу.

Також акт перевірки містить посилання на те, що результати порівняльного аналізу та розрахунок сум заниження податкових зобов`язань наведено в додатку №2 до акта перевірки, проте такий додаток не було вручено платникові податків разом з актом і не надано суду. За відсутності цього розрахунку суд позбавлений можливості перевірити, у який спосіб визначено базу оподаткування окремо за кожною операцією з постачання та як отримано загальний обсяг постачання 78 458 400 грн і суму ПДВ 15 691 680 грн. З урахуванням частини другої статті 77 КАС України ця обставина тлумачиться на користь платника податків.

Суд також враховує, що показники податкових зобов`язань, наведені в різних частинах акта перевірки (12 492 649 грн - за рядком 1.1 декларацій, 12 492 652,03 грн - у Додатку №12, 12 586 929,52 грн - на стор. 28 акта), не узгоджуються між собою, а розбіжність у сумі 94 277,49 грн в акті не описана та не пояснена.

За таких обставин суд доходить висновку, що контролюючий орган не спростував презумпцію, встановлену підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, і не довів, що ціна реалізації майнових прав не відповідала рівню ринкових цін, а тому донарахування податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 15 691 680 грн є протиправним.

Щодо заниження податкових зобов`язань за грудень 2021 року на 2 605 грн.

Так, підставою для донарахування слугував факт надходження 23.12.2021 на рахунок позивача 15 630 грн з призначенням платежу «Компенсація витрат ОК ЖБК «Лісопарковий» (аванс)».

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції з постачання товарів та послуг. Згідно з підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду, а за підпунктом 14.1.185 цього пункту постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Контролюючий орган не встановив, у межах яких саме правовідносин отримано кошти, не витребував і не дослідив договір з ОК ЖБК «Лісопарковий», не визначив, які саме товари або послуги підлягали постачанню, тобто не довів наявності об`єкта оподаткування. Саме лише призначення платежу, зазначене платником у платіжній інструкції, за відсутності первинних документів не може бути достатнім доказом здійснення оподатковуваної операції в розумінні пункту 185.1 статті 185 ПК України.

Стосовно заниження податкових зобов`язань на підставі абзацу «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України (12 259 305 грн).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи.

Отже, обов`язок нарахувати податкові зобов`язання за абзацом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України виникає лише за умови встановлення контролюючим органом конкретного факту - призначення придбаних товарів (послуг) для використання або початку їх використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника. Ця норма не є санкцією за ненадання документів під час перевірки і не може підміняти собою механізм, передбачений пунктом 44.6 статті 44 ПК України.

У цій справі контролюючий орган не встановив жодної конкретної негосподарської операції, а обмежився констатацією того, що позивач не надав документального підтвердження використання придбаних товарів, робіт, послуг у господарській діяльності. При цьому акт перевірки містить очевидну логічну суперечність: одночасно з висновком про невикористання товарів, робіт і послуг у господарській діяльності на суму постачання 61 296 525 грн контролюючий орган донараховує позивачеві дохід від реалізації квартир, збудованих із використанням саме цих товарів, робіт і послуг, та констатує, що обидва будинки збудовано, прийнято в експлуатацію (сертифікати від 12.10.2021 та від 01.11.2021), а квартири передано покупцям, за якими зареєстровано право власності.

Наведене унеможливлює висновок про використання придбаних товарів, робіт, послуг поза межами господарської діяльності: результат придбаного матеріалізувався у двох завершених будівництвом багатоквартирних будинках, реалізація майнових прав на квартири в яких сформувала дохід позивача. Крім того, як уже зазначалося, контролюючий орган в акті перевірки прямо зафіксував, що заниження або завищення податкового кредиту за період з 19.11.2019 по 31.12.2024 перевіркою не встановлено.

Матеріалами справи, зокрема податковими накладними, зареєстрованими постачальниками в ЄРПН, договорами, видатковими та товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, банківськими виписками й обліковими регістрами за рахунками 23, 28, 631, 64, 65, 66, 90, 91, 92, 93, підтверджується придбання будівельних матеріалів, ліфтів, вікон, вхідних дверей, будівельно-монтажних та транспортних послуг, тобто товарів і послуг, безпосередньо пов`язаних із будівництвом.

Відтак донарахування податкових зобов`язань з ПДВ у сумі 12 259 305 грн на підставі абзацу «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України є безпідставним.

Оскільки всі три складові донарахування (15 691 680 грн + 2 605 грн + 12 259 305 грн = 27 953 590 грн) визнані судом необґрунтованими, податкове повідомлення-рішення від 26.11.2025 форми «Р» №27477/2201-0704 підлягає скасуванню в повному обсязі, у тому числі в частині штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2 795 359 грн, які є похідними від основного зобов`язання.

Щодо податкових повідомлень-рішень форми «ПН» №27478/2201-0704 та №27479/2201-0704.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Пунктом 120-1.2 статті 120-1 ПК України передбачено відповідальність за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, встановленого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної/розрахунку коригування.

Суд встановив, що штраф за податковим повідомленням-рішенням форми «ПН» №27478/2201-0704 у сумі 7 879 280 грн складається з трьох частин: 7 845 840 грн - за нескладення та нереєстрацію зведених податкових накладних на суму перевищення бази оподаткування над фактичною ціною (ПДВ 15 691 680 грн); 17 875 грн - щодо податкової накладної від 12.10.2022 №28, виписаної на адресу ТОВ «Адвайс Плюс» (ПДВ 35 750 грн); 15 565 грн - щодо операцій з неплатниками податку (ПДВ 31 130 грн).

Щодо першої, основної частини штрафу суд виходить з того, що обов`язок скласти зведену податкову накладну на суму перевищення бази оподаткування над фактичною ціною є похідним від наявності самого такого перевищення. Оскільки судом встановлено, що контролюючий орган не довів невідповідності договірної ціни рівню звичайних (ринкових) цін, у позивача не виникло й обов`язку складати відповідні податкові накладні, а отже, відсутній і склад правопорушення, передбаченого пунктом 120-1.2 статті 120-1 ПК України.

Щодо податкової накладної від 12.10.2022 №28 контролюючий орган сам зазначив, що вона була складена позивачем, подана на реєстрацію та має в Єдиному реєстрі податкових накладних статус "реєстрацію зупинено", а суму ПДВ за нею включено до складу податкових зобов`язань декларації за жовтень 2022 року. Абзацом одинадцятим пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України встановлено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування. Доказів прийняття комісією регіонального рівня рішення за результатами розгляду питання реєстрації цієї податкової накладної відповідач суду не надав. За таких обставин застосування штрафу є передчасним.

Щодо операцій на суму ПДВ 31 130 грн суд зазначає, що епізод від 23.12.2021 (2 605 грн) стосується тих самих коштів, отриманих від ОК ЖБК «Лісопарковий», щодо яких у пункті 4.2 цього рішення встановлено недоведеність наявності об`єкта оподаткування, а отже, і дати виникнення податкових зобов`язань, з якою пункт 201.1 статті 201 ПК України пов`язує обов`язок скласти податкову накладну. Щодо епізоду від 11.11.2020 (28 525 грн) контролюючий орган сам вказує, що суму ПДВ включено позивачем до складу податкових зобов`язань. При цьому жодних доказів на підтвердження факту нескладення податкової накладної за цією операцією (зокрема, витягу з ЄРПН щодо відповідного контрагента та періоду) відповідач не надав, обмежившись таблицею, складеною самим контролюючим органом.

Податкове повідомлення-рішення форми «ПН» №27479/2201-0704 про застосування штрафу в сумі 111 578,75 грн прийнято у зв`язку з нескладенням та нереєстрацією зведених податкових накладних на загальну суму 73 555 830 грн, у тому числі ПДВ 12 259 305 грн, тобто є повністю похідним від висновку про наявність у позивача обов`язку нарахувати податкові зобов`язання за абзацом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України. Оскільки такий обов`язок у позивача не виник (пункт 4.3 цього рішення), відсутні й підстави для застосування штрафу.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що Головне управління ДПС у Хмельницькій області, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяло без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, необґрунтовано, непропорційно та без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення, а покладені в основу цих рішень висновки акта перевірки від 03.11.2025 №21755/22-01-07-04/43355488 не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 73-76 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 26.11.2025 форми «П» №27474/2201-0704, форми «Р» №27475/2201-0704, форми «Р» №27477/2201-0704, форми «ПН» №27478/2201-0704 та форми «ПН» №27479/2201-0704.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04), згідно з якою хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід; міра, до якої суд має обґрунтувати своє рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 26 624,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.

Доказів понесення інших судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, позивач суду не подав і клопотання про їх відшкодування в порядку частини сьомої статті 139 КАС України не заявляв.

Оскільки позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСОПАРК+» задоволено повністю, понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 26 624,00 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСОПАРК+» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 26 листопада 2025 року: форми «П» № 27474/2201-0704; форми «Р» № 27475/2201-0704; форми «Р» № 27477/2201-0704; форми «ПН» № 27478/2201-0704; форми «ПН» № 27479/2201-0704.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСОПАРК+» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 26 624,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 31 липня 2026 року

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІСОПАРК+» (вул. Шевченка, 34, офіс 397,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29001 , код ЄДРПОУ - 43355488) Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)

Головуючий суддя В.К. Блонський