Рішення № 138660450, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/13885/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦЗАХИСТТОРГ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦЗАХИСТТОРГ» (далі ТзОВ «СПЕЦЗАХИСТТОРГ») звернулося з позовом до Львівської митниці (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТзОВ «СПЕЦЗАХИСТТОРГ» придбало у компанії SHANDONG HONGHUI LABOR PROTECTION PRODUCTS CO., LTD (Китай) згідно умов зовнішньоекомічного договору від 16.03.2026 року товар: додаткові речі для одягу, трикотажні рукавички, виготовлені із поліестру або бавовни, покриті ПВХ: рукавички робочі трикотажні RED BLACK LATEX 13G RED POLYEST er with black latex coated glove, size, кількість 60 480 пар; рукавички робочі трикотажні RED BLACK LATEX 13G RED POLYEST with black latex coated glove, size 11, кількість 7200 пар; рукавички робочі трикотажні BLACK PU 13 g. 25.05.2026 декларант ОСОБА_1 від імені ТзОВ «СПЕЦЗАХИСТТОРГ» подано до Львівської митниці митну декларацію № 26UA209230049136U3, з документами, що підтверджували заявлену митну вартість товарів. За результатами розгляду даної декларації, видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000859/2 від 25.05.2026 року, де скориговано вартість товарів з 31 243, 80 до 56 183,40 доларів США. Позивач не погоджується із рішенням про коригування митної вартості № UA209000/2026/000859/2 від 25.05.2026 року, зокрема, з тих підстав, що відповідач не надав обґрунтування того, що документи, які подані для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації; надані позивачем до митного оформлення документи місять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за товари; у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору. Позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 25.05.2026 року № UA209000/2026/000859/2.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 30 липня 2026 року у справі №380/13885/26 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Вказав, що під час здійснення митного контролю за митними деклараціями було встановлено ряд невідповідностей. У зв`язку з тим, що документи, надані декларантом для здійснення митного оформлення та для підтвердження заявленої митної вартості, містять розбіжності та достовірно не підтверджують складові митної вартості, декларанту було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, відповідно до статті 53 МК України. Декларантом не було надано документів, що містилися у вимозі митного органу. Відтак, заявлену декларантом митну вартість товару не може бути визнано відповідачем у зв`язку з тим, що документи надані декларантом для здійснення митного оформлення та для підтвердження заявленої митної вартості містять розбіжності та не містять усіх необхідних відомостей стосовно складових митної вартості. У рішенні про коригування митної вартості зазначено причини, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, джерело наявної у митного органу інформації стосовно визначеної митної вартості товару та обґрунтування обраного методу визначення митної вартості. Як висновок, митну вартість товару скориговано та визначено за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів відповідно до статті 64 МК України на підставі інформації, наявної у митного органу. На підставі викладеного відповідач вважає, що посадові особи відомства діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Суд встановив, що 25.05.2026 для митного оформлення товарів декларант ОСОБА_1 від імені ТзОВ «СПЕЦЗАХИСТТОРГ» подав до Львівської митниці митну декларацію № 26UA209230049136U3 на товар: «Додаткові речі для одягу, трикотажні рукавички, виготовлені із поліестру або бавовни, покриті ПВХ: рукавички робочі трикотажні RED BLACK LATEX 13G RED POLYEST er with black latex coated glove, size, кількість 60 480 пар; рукавички робочі трикотажні RED BLACK LATEX 13G RED POLYEST with black latex coated glove, size 11, кількість 7200 пар; рукавички робочі трикотажні BLACK PU 13 g.»

Митну вартість вказаного т/з визначено за основним методом за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного основного методу її обчислення декларантом до МД були подані такі документи: комерційний інвойс № HH1202 від 16.03.2026, пакувальний лист № HH1202 від 16.03.2026, коносамент QDSE2601504, автотранспортна накладна 6597 від 21.05.2026 року, супровідний документ Т1 26PL322080NSFKAXM6 від 20.05.2026 року, декларація про походження товару НН1202 від 16.03.2026 року, банківський платіжний документ № JBKLQ4UB00DLDZ від 30.04.2026, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця №1/2026/SPETSZAK від 18.05.2026, документ, що підтверджує вартість перевезення № 22/05/26-1М від 22.05.2026, контракт НН1202 від 16.03.2026 року, додаток до контракту № 1 від 16.03.2026 року, договір про надання послуг брокера, договір (контракт) про перевезення 19/05/26-01М, електронний сертифікат про непреференційне походження товару, експортна декларація країни відправлення 431020260000068281 від 18.03.2026 року.

З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів вбачається, що митна вартість товару за вказаною МД не була визнана митним органом у зв`язку з тим, що подані документи містять розбіжності:

- поставка товару здійснювалась на підставі контракту від 16.03.2026 за № НH1202 далі (контракт), в реквізитах якого та в специфікації від 16.03.2026 №1, відсутній підпис продавця. Частиною 1 ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб`єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладення договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладення договору (контракту). Однак, перевірити здатність на укладення договору сторони продавця, із наданих документів, є неможливим. Необхідність такої вимоги підтверджується також і п. 11.5 Контракту, яким передбачено, що всі зміни та доповнення до Контракту мають силу, якщо вони здійснені в письмовій формі, підписані обома сторонами, та є його невід`ємною частиною. Товар постачається за прямим контрактом з виробником, проте до митного оформлення не подано документів, які підтверджують заявлені дані. Положенням п.5.1 контракту передбачено, що товар має відповідати якісним характеристикам зазначеним в контракті, додатках( специфікаціях) до контракту, супровідних документах, нормам заводу виробника товару і вимогам, що звичайно ставляться до товарів даного виду. Згідно п. 6.3-передбачено подання сертифікату якості товару. Декларантом не наданий документ, що підтверджує такі норми, а також не надані документи підтверджуючи виробника товару та ТМ. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі: - копія ліцензії на виробництво товару; - копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару; - копія сертифікату на систему якості товару, копія сертифікату продукції власного виробництва; - копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД;

- наданий комерційний інвойс № НH1202 від 16.03.2026 та пакувальний лист № НН1202 від 16.03.2026 не містять підписів особи, уповноваженої на укладення таких документів, що, в свою чергу, ставить під сумнів об`єктивність числових даних, зазначених у таких документах;

- експортна декларація країни відправлення 431020260000068281 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцоцінюваного товару. Дана МД не може бутии взята взята до увагии як документ, що підтверджує факт експорту, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними (в розділі «Номер коносаменту») зазначено відомості про коносамент, який до митного оформлення не надано. В даній МД в описі зазначено UAFORMA/UALATOS/Rekodrag, а зазначені в електронному інвойсу містяться іншу ТМ. В даній МД в графі номер інвойсу (договору) відсутні відомості. Також згідно експортної декларації «порт Призначення» вказано Україна, тоді коли відповідно до відомостей зазначених у коносаменті № QDSE2601504 від 21.03.2026 Gdansk, Poland.

- декларант з урахуванням вимог ст. 254 Кодексу не забезпечив переклад митної декларації країни відправлення (Китай). Згідно п.6.3 контракту- рахунок та копія експортної митної декларації,завірена сертифікатом ССРІТ(China Council for the Promotion of International Trade. Не виконано умову контракту, дані документи не подано належним чином завірені. Відсутній переклад та не зроблено верифікацію експортної митної 7 декларації, відповідно до ст. 254 МКУ та вимог ЛДМСУ від 08.10.2010 № 11/2-10.16/11627-ЕП. Так, згідно ст. 254 МКУ документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення формлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій подаються митному органу українською мовою, офіційно мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Листом ДМСУ від 08.10.2010 № 11/2-10.16/11627-еп визначено, що експортна митна декларація на товари походженням з КНР можуть використовуватися митними органами України як додаткова довідкова інформація за умови верифікації таких декларацій та їх перекладів на державну мову Українським національним комітетом Міжнародної Торгової Палати на підставі Угоди про співробітництво між Всекитайським комітетом сприяння міжнародній торгівлі (ССІТ)/ Китайською Міжнародною Торговою Палатою (СCOIC) та Українським національним комітетом Міжнародної Торгової Палати від 29.12.2009. Декларація країни відправлення складена на китайській мові та подана до митного контролю та митного оформлення без перекладу, тому неможливо підтвердити митну вартість товару даним документом;

- довідка про транспортні витрати № 22/05/26-1М від 22.05.2026 не може вважатися належним Документом, оскільки вона не є первинним документом у розумінні ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а згідно з п.44.1 ст. 44 платникам податків забороняється формування показників митних декларації на підставі даних, не підтверджених первинними документами. Довідки про транспортні витрати не відносяться до первинних документів та їх ведення не передбачене чинним законодавством, а відтак вони не є належними документами, що підтверджують відомості внесені до МД. До митного оформлення надано довідку витрат на транспортування, дата складання -22.05.2026, проте, відповідно до відміток на товаросупровідних Документах, вантаж перетнув кордон - 24.05.26, тобто, на момент складання рахунку, відомості щодо витрат на транспортування не були відомі у повному обсязі; заявка на перевезення № 19/05/26-01М від 19.05.2026 не містить підписів та печаток замовника, що суперечить вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р., в якому передбачається що первинний обліковий документ повинен обов`язково містити в тому числі «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» та може свідчити про недостовірність заявлених документів та наявність іншого первинного облікового документа. Рахунок на перевезення №1/2026/SPETSZAK від 18.05.2026 містить посилання на замовлення №2608950 та контракт №2608950.1 проте дані документи до митного оформлення не подано. Також не подано договір на перевезення та платіжні документи;

- у платіжному документі № JBKLQ4UB00DLDZ від 30.04.2026, крім того, в графі інформація про грошовий переказ вказаного документу наявне посилання на контракт, та відсутнє посилання на долучений до митного Оформлення інвойс. Додатково зазначаємо, що банківські платіжні документи мають стосуватися оцінюваного товару. Відповідно до п. 15 Постанови № 216 платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та Документи, на підставі яких вона здійснюється. При цьому, надати повну інформацію про документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів, означає надати реквізити, як зовнішньоекономічного договору (контракту), так і рахунку проформи або рахунку - фактури (інвойсу), згідно з якими здійснюється оплата. Саме ці документи і дозволяють ідентифікувати платіжну інструкцію з поставкою оцінюваного товару. Ідентифікація платіжної інструкції з певною поставкою товару може бути здійснена також шляхом Fos посилання на специфікацію до договору, на основі якої було поставлено відповідний товар. Без ідентифікації на основі посилання на такі документи платіжний документ, як доказ, не може вважатися достатнім для доведення митної вартості певної партії товару. - Відповідно до п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити, серед інших, такий обов`язковий реквізит як підпис (и) [власноручний(і)/електронний (і)] відповідальної (их) особи (іб) платника, яка (і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації. На платіжному дорученні NJBKLQ4UB00DLDZ від 30.04.2026, поданому до митного оформлення, такий реквізит відсутній, що не дозволяє його розглядати як належний документ для підтвердження митної вартості.

Митний орган скерував вимогу про надання додаткових документів.

Листом від 25.05.2026 декларант долучив комерційний інвойс № HH1202 від 16.03.2026, пакувальний лист № HH1202 від 16.03.2026, CMR 6597 від 21.05.2026, платіжний документ № JBKLQ4UB00DLDZ від 30.04.2026, рахунок на транспортне обслуговування №1/2026/SPETSZAK від 18.05.2026, довідку про транспортні витрати № 22/05/26-1М від 22.05.2026, додаток до контракту № 1 від 16.03.2026 року, контракт НН1202 від 16.03.2026, експортна декларація країни відправлення 431020260000068281 від 18.03.2026.

Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA209000/2026/000859/2 від 25.05.2026.

З графи 33 вказаного рішення вбачається, що документи, які подані для підтвердження заявленої митної вартості, не містять усіх відомостей, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності. Декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості та у зв`язку із неподанням декларантом документів згідно з переліком, заявлену митну вартість не визнано. Митницею відповідно до положень ст. 55 та ст. 57 МК України з декларантом проведена письмова консультація щодо вибору методу визначення митної вартості товару. Митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС (ЕМД № 26UA 10034061280200 від 05.05.2026 року). За основу для коригування митної вартості оцінюваного товару взято вартість товару, митне оформлення якого вже завершено «Рукавички робочі трикотажні виготовлені з поліефірних волокон,долоні рукавичок та пальці з одного боку і пальці рукавичок частково з іншого боку мають покриття». Рівень митної вартості товару становить 4,41 дол за кг. Коригування на обсяг партій, комерційні умови, умови поставки не здійснювалося.

Крім того, Львівська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2026/001527, відповідно до якої відмовлено у митному оформленні товарів.

В подальшому, спірний товар було випущено у вільний обіг за МД №26UA209230049336U8.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний Кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Порядок визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України.

Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частинами першою - третьою статті 52 цього ж Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Як передбачено частинами другою - третьою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами першою - третьою статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митного органі. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

Частинами першою, другою статті 57 вказаного Кодексу передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

За приписами частин першої, другої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

На думку суду, виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів, відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості товарів, з огляду на таке.

Суд встановив, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: комерційний інвойс № HH1202 від 16.03.2026, пакувальний лист № HH1202 від 16.03.2026, коносамент QDSE2601504, автотранспортна накладна CMR 6597 від 21.05.2026 року, супровідний документ Т1 26PL322080NSFKAXM6 від 20.05.2026 року, декларація про походження товару НН1202 від 16.03.2026 року, банківський платіжний документ № JBKLQ4UB00DLDZ від 30.04.2026, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця №1/2026/SPETSZAK від 18.05.2026, документ, що підтверджує вартість перевезення № 22/05/26-1М від 22.05.2026, контракт НН1202 від 16.03.2026 року, додаток до контракту № 1 від 16.03.2026 року, договір про надання послуг брокера, договір (контракт) про перевезення 19/05/26-01М, електронний сертифікат про не преференційне походження товару, експортна декларація країни відправлення 431020260000068281 від 18.03.2026 року.

Суд вважає, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, та документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Суд також звертає увагу, що в порядку частини третьої статті 53, пункту 2 частини п`ятої статті 54 МК України відповідач має право запитувати від декларанта лише ті документи, які необхідні для підтвердження заявленої митної вартості.

Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Разом з тим, повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, передбачених статтею 53 МК України, документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив в ряді постанов, зокрема від 27.03.2020 (справа № 540/2605/18), від 06.05.2020 (справа №140/1713/19), від 21.10.2021 (справа № 420/4820/19).

В оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

Як уже було зазначено судом, декларантом до митної декларації були надані зовнішньоекономічний договір, додаток до нього, рахунки-фактури (інвойси), банківські документи, які є доказом здійснення операцій купівлі-продажу товару, належать до групи документів, що є підставою для розрахунку податків за законодавством країни експорту.

Так, однією з підстав для здійснення коригування митної вартості товарів стало те, що в реквізитах контракту від 16.03.2026 за № НH1202 та в специфікації від 16.03.2026 №1, відсутній підпис продавця.

Дослідивши контракт від 16.03.2026 за № НH1202 та специфікацію №1 від 16.03.2026 суд зазначає, що такі містять реквізити обох сторін, а саме назва, адреса, рахунок отримувача, Банк, прізвище та ім`я уповноваженої особи, завірені печатками сторін.

У листах Державної митної служби України від 27.05.1999 № 11/3-5777, від 01.03.2011 № 11/3-10.10/3339-ЕП та від 29.04.2011 № 11.1/2-12.2/7000-ЕП, зазначено, що документи, складені нерезидентами та подані для митного оформлення, можуть не містити підпису чи печатки.

Суд погоджується, що відсутність підпису продавця жодним чином не впливає на чинність договору, адже він був виконаний сторонами. На підтвердження виконання договору до митного оформлення були подані комерційний інвойс, пакувальний лист, експортна декларація, інші товаросупровідні документи, а також здійснено оплату вартості товару. Сам факт проведення банківської операції за зовнішньоекономічним договором підтверджує, що договір був прийнятий сторонами до виконання та використовувався як належна правова підстава для здійснення розрахунків. Отже, відсутність підпису продавця жодним чином не впливає на можливість встановлення ціни договору, не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості та не може бути підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості.

Відповідач в оскаржуваному рішенні вказує, що частиною 1 статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що субєкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладення договору відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору. Однак, перевірити здатність на укладення договору зі сторони покупця та продавця, із наданих документів, є неможливим.

Слід зазначити, що перевірка здатності продавця укладати договори не відноситься до компетенції митних органів та не є складовою процесу визначення митної вартості.

Відповідач, як підставу для відмови у визначенні митної вартості за першим методом зазначає відсутність документів, що підтверджують якість товару, а саме не подано сертифікату якості товару, як і не надано документів, які підтверджують виробника товару та ТМ.

Зі змісту статті 54 МК України вбачається, що перевірці мають піддаватися числове значення митної вартості, числові значення складових митної вартості та відомостей про ціну товару. Законодавець не наділяє митний орган правом перевіряти документи, що підтверджують якість товару в процедурах підтвердження митної вартості товарів.

Наведені відповідачем з цього приводу обставини не є розбіжністю в поданих до митного оформлення документах і не свідчать про їх неповноту щодо підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, а відтак такі не можуть бути підставою для коригування митної вартості.

Покликання на те, що наданий комерційний інвойс від 16.03.2026 № НH1202 та пакувальний лист від 16.03.2026 № НН1202 не містять підписів особи, уповноваженої на укладення таких документів, що, в свою чергу, ставить під сумнів об`єктивність числових даних, зазначених у таких документах також не відповідає вимозі закону, так як пакувальний лист від 16.03.2026 № НН1202 не є документом, який визначає митну вартість.

В міжнародній практиці допускається застосування договорів та рахунків (інвойсів) без печаток та підписів, документи, складені нерезидентами, що подаються під час здійснення митного контролю й оформлення товарів можуть не містити підпису та печатки.

Оскільки законодавством України з питань митної справи не встановлено вимог щодо обов`язкової наявності відбитку печатки та підпису на договорах та рахунках (Invoice), складених нерезидентом, а тому відсутність відбитку печатки чи підпису на договорах та рахунках (Invoice), не є підставою для відмови в митному оформленні.

Відповідач також вказує, що експортна декларація країни відправлення 431020260000068281 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару. Дана МД не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними.

До матеріалів справи долучена митна декларація країни відправлення 431020260000068281. Разом з тим, експортна декларація це загальноприйнятий міжнародний документ, який підтверджує проходження товару митного оформлення в країні відправлення, підтверджує експорт товару та оформляється в момент експортного митного оформлення перед вивезенням товару.

Митна декларація країни відправлення в розумінні частини 2 статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням, що і було зроблено позивачем у даному випадку.

Відповідач зазначає, що декларантом з урахуванням вимог ст. 254 Кодексу не забезпечено переклад митної декларації країни відправлення та не зроблено верифікацію експортної митної декларації відповідно до ст. 254 МК України та вимог ДМСУ від 08.10.2010 № 11/2-10.16/11627-ЕП.

Суд дослідив повідомлення Львівської митниці від 25.05.2026, яке було надіслано декларанту. Так, у вищезазначеному повідомленні декларанту було запропоновано надати наступні документи: 1) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 2) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9) виписку з бухгалтерської документації; 10) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11) копію митної декларації країни відправлення; 12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Дослідивши зазначене повідомлення, вбачається, що відповідач не надсилав декларантові вимоги здійснити переклад та верифікацію експортної митної декларації країни Китай № 431020260000068281.

Відповідно до ст. 254 Митного кодексу України документи необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Офіційними мовами СОТ, до якого приєдналася Україна 16.05.2008 року, є англійська, французька, іспанська. Зі змісту ст. 254 Митного кодексу України вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов`язку подання документів саме українською мовою.

Разом з тим ця стаття надає право митному органу вимагати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, однак тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

При цьому, ст.254 МК України передбачено три варіанти мови подання документів: українська мова; офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна; інша іноземна мова міжнародного спілкування.

Обов`язок надати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, виникає у декларанта тільки у разі відповідної вимоги митного органу, мотивованої тим, що дані, які містяться в таких документах, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Відповідач, навіть у випадку вимагання перекладу митної декларації, мав би обґрунтувати, які саме дані, що містяться в ній, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації позивача, та не могли бути отримані з інших наданих документів (зокрема, інвойсу, контракту, специфікації, коносаменту, які часто складаються англійською мовою, що є мовою міжнародного спілкування).

В той же час експортна декларація є документом, що підтверджує факт оформлення вантажу в країні експорту, але не є основним документом, що визначає ціну договору для імпортера в Україні.

Основними документами, що підтверджують вартість товару, є контракт та інвойс. Цифрові показники в експортній декларації (вага, кількість місць, вартість, умови поставки) збігаються з даними, зазначеними в інвойсі та інших товаросупровідних документах, які були подані митному органу та не ставились під сумнів відповідачем

Відсутність перекладу текстової частини декларації за наявності можливості зіставити числові дані (які є універсальними) з іншими наявними доказами в матеріалах справи, які були пред`явлені до митного оформлення, не перешкоджала митному органу встановити дійсну митну вартість товару.

В правовій позиції Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 року по справі № 520/10709/18 зазначено, що митні органи «вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації».

Відповідач також вважає, що Довідка про транспортні витрати № 22/05/26-1М від 22.05.2026 не може вважатися належним Документом, оскільки вантаж перетнув кордон 24.05.2026, тобто, на момент складання рахунку, відомості щодо витрат на транспортування не були відомі у повному обсязі.

Слід зазначити, що а ні МК України, а ні Правила заповнення декларації митної вартості (затверджені наказом Мінфіну від 24.05.2012 № 599) не містять вичерпного чи обмежувального переліку доказів, якими повинні підтверджуватися транспортні витрати. Відтак, якщо законом не визначено виключний вид доказів для підтвердження розміру витрат на перевезення, такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, в тому числі довідками-калькуляціями, рахунками фактурами.

Відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України, до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: - витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з пx транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на страхування цих товарів.

Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, згідно заявлених умов поставки, для підтвердження митної вартості товарів подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012p. № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.

Слід враховувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14, у якій Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував питання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов МК України та виснував: якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи). З огляду на це наведені вище докази, які подавалися декларантом позивача на підтвердження транспортних витрат, є допустимими та достатніми доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Обґрунтування відповідача про те, що на момент виставлення рахунку, витрати на транспортування не були відомі у повному обсязі не є підставою для коригування митної вартості, оскільки експедитор, прийнявши товар до перевезення фактично розпочав перевезення та визначив які витрати він понесе, зважаючи на обсяг перевезення, потенційні витрати та прибутки, сформував довідку, яку надав замовнику.

Відповідач також зазначає, що заявка на перевезення № 19/05/26-01М від 19.05.2026 не містить підписів та печаток замовника.

Слід зазначити, що відповідно до п.2.3 договору про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 050126/1 від 5 січня 2026 року заявка є прийнятою до виконання Перевізником, якщо вона підписана і засвідчена печаткою перевізника на надіслана Замовнику. Відтак, дано умова договору передбачає лише проставлення печатки та підпису Перевізника, які і є в заявці.

Заявка на транспортне перевезення не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість перевезення товару, а є лише передумовою виконання взятих на себе експедитором зобов`язань та ніяк не впливає на визначення митної вартості товарів, відтак така не є документом, що підтверджує числове значення вартості транспортних послуг. Важливим є те, що в ст.53 МК України, в якій наведено перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості, відсутня заявка чи будь-які інші проміжні документи. При цьому згідно з ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Також відповідач зазначає, що рахунок на перевезення №1/2026/SPETSZAK від 18.05.2026 містить посилання на замовлення №2608950 та контракт №2608950.1, проте дані документи до митного оформлення не подано. Також не подано договір на перевезення та платіжні документи.

Суд критично ставиться до такого твердження відповідача, оскільки разом з митною декларацію для митного оформлення товару норми МК України зобов`язують декларанта надати саме ті документи, що підтверджують заявлену митну вартість. Питання ланцюгу перевізників при міжнародному перевезенні, згідно норм МК України, не повинно розкриватись детально при поданні ЕМД.

У МК України відсутні норми про те, що декларант повинен надати митному органу при митному оформленні товару договори/первинні документи із усіма перевізниками/експедиторами у ланцюгу постачання.

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Стаття 8 вказаного Закону містить перелік видів транспортно-експедиторських послуг, що надаються експедиторами за дорученням клієнтів, серед яких: надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

При цьому, у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Так, всі етапи перевезення було організовані експедитором ТОВ «МЕГГА ТРАНС згідно з договором про надання транспортно-експедиційних послуг на здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 050126/1 від 5 січня 2026 року. Експедитор ТОВ «МЕГГА ТРАНС» має право укладати договори з перевізниками, компаніями тощо.

Згідно з умовами договору перевезення Експедитор організовує і здійснення перевезення вантажів (п.2.1), залучає до виконання своїх обов`язків за Договором інші організації та особи, а відтак замовлення №2608950 та контракт №2608950.1 не є документами, які стосуються господарської діяльності позивача та ТОВ «МЕГГА ТРАНС».

Зазначення відповідачем інформації про те, що замовлення №2608950 та контракт №2608950.1 відсутні серед наданих до митного контролю документів є неналежним та помилковим твердженням та не ґрунтується на нормах діючого митного законодавства.

Таким чином, ТОВ «МЕГГА ТРАНС» є експедитором, а не перевізником, і має право залучити транспортні засоби третіх осіб для виконання своїх господарських зобов`язань перед ТОВ «Спецзахистторг», що повністю узгоджується з вимогами законодавства.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

ТОВ «МЕГГА ТРАНС» для виконання взятих на себе експедиторських зобов`язань за Договором про перевезення вантажу № 050126/1 від 5 січня 2026 року мав право укладати від свого імені договори з іншими особами для забезпечення організації перевезення товару позивача.

Залучення експедитором третьої особи перевізника відповідає змісту транспортно-експедиторської діяльності, договірним відносинам позивача з експедитором та положенням Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.09.2019 по справі № 826/66/14.

Відповідач у спірному рішенні покликається, що у платіжному документі № JBKLQ4UB00DLDZ від 30.04.2026, в графі інформація про грошовий переказ» наявне посилання на контракт, але відсутнє посилання на долучений до митного оформлення інвойс.

З метою підтвердження вартості придбаного товару, позивачем крім інвойсу, зовнішньоекономічного договору був поданий банківський документ Приватбанку № JBKLQ4UB00DLDZ від 30.04.2026 про перерахування на рахунок SHANDONG HONGHUI LABOR PROTECTION PRODUCTS CO., LTD (Китай) 31243,80 доларів США.

Відповідно до п.14 розділу ІІ Положення "Про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах", затвердженого постановою Правління національного банку України від 28.08.2008 № 216, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/15601 (надалі - Порядок № 216) платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити:

1) номер документа для ініціювання платіжної операції (може містити цифри та літери);

2) дату складання документа для ініціювання платіжної операції (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами);

3) унікальний ідентифікатор платника або найменування (повне або скорочене) платника/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), номер рахунку платника в іноземній валюті або банківських металах, адресу платника;

4) найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг платника (назви країни і міста);

5) цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 19 квітня 2016 року № 269) (зі змінами) (далі - Класифікатор);

6) суму платіжної операції або масу банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою) та словами;

7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування отримувача/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), номер рахунку отримувача в іноземній валюті або банківських металах, на який перераховуються кошти або банківські метали (для отримувача - фізичної особи, який не має рахунку, реквізит номера рахунку не заповнюється);

8) найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг];

9) комісійні - зазначається порядок сплати комісійних винагород (витрат) надавачу платіжних послуг платника й іншим надавачам платіжних послуг за перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів за рахунок платника (OUR) або отримувача (BEN) або платника та отримувача (SHA), надається право надавачу платіжних послуг платника утримувати комісійну винагороду без платіжної інструкції платника;

10) призначення платежу;

11) код країни отримувача (три символи) відповідно до його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) або країни реєстрації (заповнюється платником або надавачем платіжних послуг платника);

12) ідентифікаційний код платника - для юридичних осіб зазначається код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або обліковий номер, який присвоюється контролюючими органами, для фізичних осіб зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово відмова);

13) підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації;

14) резидентність - зазначає платник - фізична особа свою та отримувача резидентність словами резидент чи нерезидент під час перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів на користь іншої фізичної особи в межах України.

Надавач платіжних послуг має право передбачати в платіжній інструкції в іноземній валюті або банківських металах додаткові реквізити.

Пунктом 15 розділу ІІ Порядку № 216 визначено, що платник заповнює реквізит Призначення платежу платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норма права, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №810/2784/18, від 11.04.2022 у справі № 1.380.2019.006980.

З огляду на вказане, посилання митного органу на те, що платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс) на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару, є помилковим.

Відтак, надані позивачем до митного оформлення банківські документи є достатніми та належними доказами здійснення покупцем оплати товару, оскільки в призначенні платежу зазначено контракт № НН1202 16.03.2026, що є достатнім для ідентифікації оплати за даний товар.

Визначена у МД № 26UA209230049136U3 від 25.05.2026 митна вартість товару підтверджена всіма необхідними документами, наданими декларантом, а тому у відповідача була можливість для перевірки складових митної вартості товару, вказаної декларантом у зазначеній МД.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що митний орган не виконав обов`язку щодо зазначення конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а вказані відповідачем сумніви не можна визнати обґрунтованими, позаяк суду не надані докази того, що подані декларантом документи містять розбіжності, у них наявні ознаки підробки або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари. Відтак, суд погоджується із доводами позивача про те, що декларантом було подано усі документи, що підтверджують правомірність декларування товару за основним (першим) методом, та які чітко ідентифікують придбаний товар, містять об`єктивні та достовірні дані, не містять дефектів та підтверджують числові значення, зазначені в МД, у зв`язку із чим відповідач безпідставно не визнав заявлену декларантом митну вартість та витребував додаткові документи у декларанта, а у подальшому, у зв`язку із неподанням додаткових документів, безпідставно прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).

Вказані правові висновки підтверджуються чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 12.03.2020 у справі № 804/6243/14, від 07.05.2020 у справі № 1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі № 380/842/20. У цих рішеннях суду касаційної інстанції також зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

На думку суду, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що вказані вище розбіжності не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

Приписами пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Суд вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, оскільки у ньому, крім номерів та дат МД, на підставі яких здійснено розрахунок скоригованої митної вартості товару, будь-яких пояснень щодо коригувань на обсяги партії ідентичних товарів, умов поставки, комерційних умов не наведено.

За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі № 815/6854/17, від 14.07.2020 у справі № 809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення у спірному випадку митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач через уповноваженого декларанта надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв`язку із чим з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення належить задовольнити.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений за платіжною інструкцією від 29.06.2026 № 535 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2662, 40 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн суд враховує такі положення КАС України та правові висновки Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

Позивач на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подав лише свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої допомоги.

Приписами частини четвертої статті 134 КАС України чітко передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає такий документ, як детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Проте, визначених законодавством документів, які підтверджують вартість наданих адвокатом у цій справі послуг, позивач не надав.

З урахуванням наведеного, оскільки у матеріалах справи відсутнє належне документальне підтвердження витрат на правову допомогу та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у цій справі, тому підстави для розподілу витрат на правничу допомогу адвоката відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 25.05.2026 № UA209000/2026/000859/2.

Стягнути на користь ТЗОВ «СПЕЦЗАХИСТТОРГ» (ЄДРПОУ 44648849; місце знаходження: 45000, Волинська область, м. Ковель, вул. Грушевського 100) з Львівської митниці (79007, м. Львів, вул. Тадеуша Костюшка, б.3, ЄДРПОУ 43971343) за рахунок її бюджетних асигнувань судовий збір в розмірі 2662 грн 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович