Рішення № 138660292, 30.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 рокусправа № 380/15310/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» до Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комунального підприємства «Луцькреклама», Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» (далі позивач; ТОВ «Комтех Аутдор») пред`явило позов до Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради (далі відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, оформлене листом від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025, в частині, що стосується скорочення строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами №№347, 331, 348, 339, 349, 352, 353 до 01.06.2025, відмови у продовженні строку дії цих дозволів згідно з поданими заявами на строк до 01.03.2030 та щодо демонтажу рекламних засобів, які розміщуються на підставі цих дозволів, протягом 10 робочих днів після 01.06.2025;

- зобов`язати Департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради прийняти рішення про продовження до 01.03.2030 строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами №№347, 331, 348, 339, 349, 352, 353 шляхом внесення до них відповідних змін.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є розповсюджувачем зовнішньої реклами та на законних підставах розміщує рекламні засоби на території Луцької міської територіальної громади. Зазначає, що звернувся до відповідача із сімома заявами від 15.01.2025 про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами на п`ять років, тобто до 01.03.2030, однак відповідач листом від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025 задовольнив ці заяви лише частково, продовживши строк дії всіх дозволів до 01.06.2025. Вказує, що єдиним мотивом відмови у продовженні строку дії дозволів на весь заявлений період відповідач визначив недоцільність такого продовження, оскільки у схемах розміщення наземних засобів зовнішньої реклами, які розробляються департаментом, не передбачено відповідного розміщення рекламних засобів за поданими адресами. Наголошує, що така підстава не передбачена ні законом, ні п.2.24.3 Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2024 №172-1, перелік підстав у якому є вичерпним, а самі схеми розміщення наземних засобів зовнішньої реклами відповідачем лише розробляються, тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення як нормативний акт не існували. Стверджує, що відповідно до п.2-2 ст.11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 №2806-IV строк дії спірних дозволів, який закінчувався у період дії воєнного стану, вважається продовженим у силу закону, а відповідач уповноважений лише на продовження, а не на скорочення строку дії чинних дозволів, у зв`язку з чим визначення строку їх дії до 01.06.2025 є протиправним скороченням встановленого законом строку. Вказує, що вимога про демонтаж рекламних засобів протягом 10 робочих днів після 01.06.2025 є похідною від протиправного скорочення строку дії дозволів. Посилається на порушення відповідачем принципу законності, закріпленого у ч.3 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX (далі Закон №2073-IX), на неврахування обов`язкових для суб`єктів владних повноважень висновків Верховного Суду, а також на непропорційність і нерозсудливість оскаржуваного рішення. Зазначає, що порушення його прав полягає у створенні перешкод для стабільного провадження законної господарської діяльності та у загрозі демонтажу рекламних засобів, як це вже мало місце у 2021 році, коли внаслідок аналогічної відмови та подальшого демонтажу чотирьох рекламних конструкцій з місцевого бюджету було стягнуто 809408,86 грн. Обґрунтовуючи обраний спосіб захисту, покликається на ч.3 ст.69 Закону №2073-IX та ч.2, 3 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України і зазначає, що за відсутності законних підстав для відмови найбільш ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача оформити продовження строку дії дозволів до 01.03.2030. Просить позов задовольнити повністю, а судові витрати стягнути за рахунок бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних асигнувань відповідача виконавчого комітету Луцької міської ради.

Ухвалою судді від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство «Луцькреклама» та Виконавчий комітет Луцької міської ради; зобов`язано виконавчий комітет Луцької міської ради надати суду належним чином засвідчену копію рішення від 13.03.2024 №172-1 з додатками.

25.08.2025 відповідач подав відзив, у якому проти позову заперечив у повному обсязі. Зазначає, що лист від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025 не є адміністративним актом у розумінні ст. 70, 71 Закону №2073-IX, оскільки не містить усіх необхідних ознак, які визначені цим Законом як обов`язкові для адміністративного акта, а саме не складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. Вказує, що цей лист не є й індивідуальним актом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки на виконання функцій робочого органу департамент у межах компетенції видає індивідуальні акти накази, які підписуються директором департаменту, а оскаржуваний лист є лише документом письмового спілкування чи інформування, який складається для оперативного вирішення питань, що виникають у процесі діяльності суб`єкта владних повноважень та фізичних чи юридичних осіб, у зв`язку з чим не підлягає скасуванню чи визнанню неправомірним у судовому порядку. Стосовно другої позовної вимоги зазначає, що згідно з п.2.24.2 Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади термін, на який продовжується дія дозволу, визначається робочим органом на строк не менше трьох місяців, залежно від виконання розповсюджувачем зовнішньої реклами умов укладеного договору, цього Порядку, Концептуальних основ та Правил благоустрою міста Луцька. Посилається на п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV у редакції, згідно з якою строк дії документів дозвільного характеру, що закінчується у період дії воєнного стану, може бути продовженим на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування, і робить висновок, що станом на момент розгляду заяв позивача дозволи могли бути продовжені не пізніше 31.12.2025, а тому вимога продовжити їх дію до 01.03.2030 не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

20.08.2025 третя особа Виконавчий комітет Луцької міської ради подала пояснення від 20.08.2025, у яких заперечує проти покладення судових витрат на виконавчий комітет. Зазначає, що виконавчий комітет не є відповідачем у справі, а відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Вказує на помилковість тверджень позивача про відсутність у бюджеті Луцької міської територіальної громади окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду, оскільки рішенням Луцької міської ради від 31.10.2023 №52/111 затверджено Програму забезпечення виконання рішень суду щодо безспірного списання коштів з розпорядника бюджетних коштів виконавчого комітету Луцької міської ради на 2023-2025 роки, проте цією програмою не передбачено виконання грошових зобов`язань усіх виконавчих органів Луцької міської ради, у тому числі відповідача. Просить у задоволенні позову відмовити повністю, у тому числі з підстав, викладених відповідачем у відзиві.

22.08.2025 третя особа Комунальне підприємство «Луцькреклама» подала пояснення, у яких вважає позовну заяву необґрунтованою, а вимоги безпідставними. Наводить п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV у тій самій редакції, що й відповідач, і зазначає, що станом на момент розгляду заяв позивача дозволи могли бути продовжені або до 09.05.2025, або не пізніше 31.12.2025, а тому вимога про продовження строку їх дії до 01.03.2030 не відповідає вимогам чинного законодавства. Посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 №288 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. №314», якою установлено, що подані до дня набрання чинності цією постановою суб`єктами господарювання декларації про провадження господарської діяльності з розміщення зовнішньої реклами є дійсними протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією постановою, і протягом зазначеного строку суб`єкти господарювання для подальшого провадження такої діяльності повинні отримати відповідні дозвільні документи у порядку, строки та на умовах, що передбачені законодавством. Стверджує, що позивач у період з 14.03.2025 по 14.06.2025 мав можливість подати заяву відповідно до наведених вимог, однак цим правом не скористався. Додатково зазначає, що рішенням Луцької міської ради від 25.09.2019 №63/44 затверджено Концептуальні основи порядку розміщення та розвитку зовнішньої реклами у місті Луцьку, які передбачають впорядкування та оптимізацію розміщення наявних рекламних конструкцій і поступове зменшення великогабаритних та застарілих засобів зовнішньої реклами на території міста Луцька, про що з позивачем велася переписка листами від 01.09.2021 №542-П/2021, від 11.10.2021 №20.2.2/863/2021 та від 22.11.2021 №20-34/126/2021. Просить позовну заяву залишити без задоволення.

26.08.2025 позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач не заперечив у встановленому порядку і строки позовні вимоги в частині, що стосується демонтажу рекламних засобів протягом 10 робочих днів після 01.06.2025. Вказує, що твердження відповідача про те, що оскаржуваний лист не є рішенням про відмову у продовженні строку дії дозволів, спростовується п.2.24.4 Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, яким робочий орган безпосередньо уповноважено на прийняття таких рішень і яким передбачено направлення заявнику примірника дозволу або листа про вмотивовану відмову у його продовженні, а також правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.11.2024 у справі №380/16131/21. Звертає увагу, що відповідач в порушення п.2.24.4 цього Порядку не приймав окремого рішення про відмову за кожною заявою, однак це не означає відсутності самої відмови. Наголошує, що наведена відповідачем та третьою особою редакція п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV, згідно з якою строк дії документів дозвільного характеру «може бути продовженим», не відповідає офіційному тексту цієї норми, якою встановлено, що такі документи «вважаються такими, дію яких продовжено».

Крім того, позивач подав заяву про долучення доказів судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 24000,00 грн, а також заяву про нові обставини, в якій повідомив про отримання 19.08.2025 вимоги Комунального підприємства «Луцькреклама» від 14.08.2025 №78 про демонтаж семи рекламних конструкцій, які розміщуються на підставі спірних дозволів, та про оприлюднення 18.08.2025 на офіційному сайті Луцької міської ради проєкту рішення виконавчого комітету від 18.08.2025 №ПНР-12824 «Про демонтаж засобів зовнішньої реклами».

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» зареєстроване як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (місцезнаходження: вул. Зелена, буд.109, кім.316, м.Львів, 79035; код ЄДРПОУ: 33533697), і є розповсюджувачем зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади.

На підставі рішень виконавчого комітету Луцької міської ради Департаментом містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради позивачу видані дозволи на розміщення зовнішньої реклами, а саме: дозвіл від 01.10.2005 №347 (вул.Рівненська, 42), дозвіл від 01.10.2005 №331 (вул.Львівська, 63, біля магазину «Комфорт»), дозвіл від 01.12.2005 №348 (вул.Карпенка-Карого вул.Конякіна), дозвіл від 06.12.2005 №339 (просп.Соборності, 6), дозвіл від 01.11.2005 №349 (вул.Конякіна, 18А), дозвіл від 01.12.2005 №352 (вул.Дубнівська вул.Глушець) та дозвіл від 01.04.2006 №353 (вул.Ковельська, 9). Зі змісту других сторінок дозволів, копії яких долучені до матеріалів справи, вбачається, що строк дії кожного з них неодноразово продовжувався, а востаннє до звернення позивача із заявами, які є предметом цього спору, до 01.03.2025; надалі у кожному з дозволів учинено відмітку «Продовжено до 01.06.2025», посвідчену підписом та печаткою департаменту.

Заявами від 15.01.2025 №03-01/25, №04-01/25, №05-01/25, №06-01/25, №07-01/25, №08-01/25 та №09-01/25 позивач звернувся до відповідача з проханням продовжити строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами №353, №347, №331, №348, №339, №349 та №352 відповідно на п`ять років, тобто до 01.03.2030. Заяви надіслані одним рекомендованим поштовим відправленням та отримані відповідачем 20.01.2025, що підтверджується повідомленням про вручення №79069 0180083 3.

За результатами розгляду цих заяв Департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради склав лист від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025 «Про продовження дозволів на розміщення зовнішньої реклами», у якому повідомив позивача про те, що строк дії дозволів продовжено до 01.06.2025. У цьому ж листі зазначено, що подальше продовження строку дії поданих дозволів департамент вважає недоцільним, оскільки у схемах розміщення наземних засобів зовнішньої реклами, які розробляються департаментом містобудування, земельних ресурсів та реклами, не передбачено відповідного розміщення рекламних засобів на території Луцької міської територіальної громади за поданими адресами, з переліченням усіх семи адрес та реквізитів дозволів. Крім того, у листі вказано, що після закінчення строку дії дозволів засоби зовнішньої реклами підлягають демонтажу, який проводиться розповсюджувачем зовнішньої реклами самостійно за власний рахунок у строк не пізніше 10 робочих днів після закінчення строку дії дозволів відповідно до п.5.3 Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2024 №172-1.

Зазначений лист позивач отримав 24.02.2025, про що свідчить відмітка про його реєстрацію за вх. № 27-02/25 від 24.02.2025.

Не погоджуючись із цим рішенням, позивач листом від 26.03.2025 №36-03/25, надісланим додатково до листа від 04.03.2025 №32-03/25, звернувся до відповідача, зазначивши, що всі дозволи на розміщення зовнішньої реклами є чинними протягом строку, визначеного п.2-2 ст.11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що робочі органи уповноважені лише на продовження, а не на скорочення строку дії чинних дозволів, і що вимогу про демонтаж рекламних конструкцій товариство сприймає як протиправну. Належної відповіді на це звернення відповідач не надав, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2024 №172-1 затверджено Порядок розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції, функції уповноваженої особи згідно з цим Порядком покладено на Комунальне підприємство «Луцькреклама», а рішення виконавчого комітету міської ради від 19.02.2020 №96-1 визнано таким, що втратило чинність.

Вважаючи протиправним рішення, оформлене листом від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025, у частині, що стосується визначення строку дії дозволів до 01.06.2025, відмови у продовженні строку їх дії згідно з поданими заявами та демонтажу рекламних засобів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» від 03.07.1996 №270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, у порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 (далі Типові правила).

Пунктом 29 Типових правил встановлено, що строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу; продовження строку дії дозволу фіксується в журналі реєстрації з внесенням відповідних змін у дозвіл; у такому ж порядку продовжується строк дії дозволів, наданих до набрання чинності цими Правилами; відмова у продовженні строку дії дозволу може бути оскаржена у порядку, встановленому законодавством.

Суд ураховує, що цей пункт виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1173, проте постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2016 у справі №826/2002/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2016, визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано п.8 змін, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1173, яким зазначені зміни до Типових правил були внесені. Відтак п.29 Типових правил підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

На виконання наведених приписів рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2024 №172-1 затверджено Порядок розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади (далі Порядок №172-1), який регулює відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, та визначає процедуру видачі (відмови у видачі) дозволу на розміщення зовнішньої реклами, його анулювання, переоформлення, продовження строку дії та внесення змін, механізм сплати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, вимоги до розміщення зовнішньої реклами та процедуру здійснення демонтажу, обліку, зберігання демонтованих засобів зовнішньої реклами, а також процедуру здійснення контролю за дотриманням цього Порядку.

Згідно з п.1.3 Порядку №172-1 робочий орган виконавчий орган Луцької міської ради, який уповноважений Луцькою міською радою виконувати покладені на нього функції відповідно до Типових правил; уповноважена особа особа, уповноважена Луцькою міською радою (виконавчим комітетом) укладати договори тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, контролювати стан оплати за розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, здійснювати контроль за дотриманням розповсюджувачами реклами Порядку, проводити необхідні заходи щодо запобігання, недопущення і припинення порушень розміщення зовнішньої реклами, забезпечувати організацію демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів та технічно несправних рекламних засобів, розміщувати соціальну рекламу та іншу інформацію на замовлення органу місцевого самоврядування, а також інші функції згідно з розпорядчими документами органу місцевого самоврядування.

Функції робочого органу з регулювання діяльності щодо розміщення зовнішньої реклами виконує Департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, що не заперечувалось відповідачем у відзиві з посиланням на п.3.14 Положення про департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 28.04.2021 №10/105.

Поряд з тим, функції уповноваженої особи згідно з п.2 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2024 №172-1 покладено на Комунальне підприємство «Луцькреклама».

Відповідно до п.2.23 Порядку №172-1 у разі належної експлуатації спеціальної конструкції та повної оплати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами, згідно з Договором, робочий орган здійснює переоформлення Дозволу, продовжує строк дії Дозволу, вносить зміни у Дозвіл.

Пунктом 2.24.1 Порядку №172-1 встановлено, що строк дії Дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається розповсюджувачем зовнішньої реклами робочому органу через адміністратора протягом поточного місяця, не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії Дозволу. До заяви додаються оригінал зареєстрованого Дозволу та письмова згода власника місця або уповноваженого ним органу (особи) на розміщення зовнішньої реклами на визначений строк, якщо місце перебуває у державній або приватній власності.

Згідно з п.2.24.2 Порядку №172-1 термін, на який продовжується дія Дозволу, визначається робочим органом на строк не менше трьох місяців, в залежності від виконання розповсюджувачем зовнішньої реклами умов укладеного Договору, цього Порядку, Концептуальних основ, Правил благоустрою міста Луцька. Уповноважена особа не пізніше як за один місяць до закінчення строку дії Дозволу подає робочому органу інформацію про стан засобу зовнішньої реклами, виконання розповсюджувачем вимог про усунення порушень порядку розміщення зовнішньої реклами та наявність заборгованості.

Пунктом 2.24.3 Порядку №172-1 передбачено, що строк дії Дозволу не продовжується, якщо у розповсюджувача існує заборгованість з оплати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами за чинним Договором; не виконано письмову вимогу уповноваженої особи щодо приведення рекламного засобу до вимог Концептуальних основ та Порядку (про невиконання вимоги уповноважена особа інформує робочий орган письмово); відсутня письмова згода власника місця або уповноваженого ним органу (особи) на розміщення зовнішньої реклами на визначений строк, якщо місце перебуває у державній або приватній власності.

Відповідно до п.2.24.4 Порядку №172-1 процедура продовження строку дії Дозволу (відмова у його продовженні) здійснюється протягом 30 календарних днів з дня подання розповсюджувачем заяви. Робочий орган направляє заявнику через адміністратора примірник Дозволу або лист про вмотивовану відмову у його продовженні. Продовження строку дії Дозволу (відмова у його продовженні) фіксується в журналі реєстрації.

Пунктом 5.2 Порядку №172-1 визначено перелік засобів зовнішньої реклами, що підлягають демонтажу, до якого, зокрема, включено засоби зовнішньої реклами після закінчення строку дії Дозволу (підп. «а»).

Згідно з п.5.3 Порядку №172-1 у випадках, зазначених у підп. «а», «б» п.5.2 цього Порядку, демонтаж засобу зовнішньої реклами повинен бути проведений розповсюджувачем зовнішньої реклами самостійно за власний рахунок у строк не пізніше 10 робочих днів.

Відносини у сфері видачі документів дозвільного характеру регулює Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 №2806-IV (далі Закон №2806-IV).

Дозвіл на розміщення зовнішньої реклами належить до документів дозвільного характеру, вичерпний перелік яких визначено Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19.05.2011 №3392-VI, що учасниками справи не заперечується.

Частиною 5 ст.4-1 Закону №2806-IV встановлено, що рішення про залишення заяви без руху дозвільний орган приймає відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про адміністративну процедуру». Підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком, за умови що суб`єкту господарювання надана можливість надати документи, але суб`єкт господарювання їх не надав у встановлений строк; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей, за умови що суб`єкту господарювання надана можливість усунути недоліки, але суб`єкт господарювання їх не усунув у встановлений строк; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, не допускається.

Пунктом 2-2 ст.11 Закону №2806-IV, зокрема, встановлено, що документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, вважаються такими, дію яких продовжено на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування.

Аналіз наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що продовження строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами є дозвільною процедурою, за результатами якої робочий орган зобов`язаний прийняти одне з двох рішень про продовження строку дії дозволу або про вмотивовану відмову у його продовженні, при цьому перелік підстав для відмови у продовженні строку дії дозволу є вичерпним, а відмова з підстав, не передбачених законом, не допускається. Водночас у період дії воєнного стану щодо документів дозвільного характеру, строк дії яких закінчується у цей період, діє спеціальне правило, встановлене п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV, яке пов`язує продовження дії таких документів безпосередньо із законом, а не з рішенням дозвільного органу.

Вирішуючи спір, суд передусім надає оцінку доводам відповідача про те, що лист від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025 не є актом, який може бути предметом судового оскарження.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оскаржуваний лист складено за результатами розгляду семи заяв позивача про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, тобто у межах дозвільної процедури, віднесеної до компетенції відповідача як робочого органу. Цим листом відповідач визначив строк, до якого продовжується дія дозволів (01.06.2025), відмовив у продовженні строку їх дії на заявлений позивачем період та вказав на обов`язок демонтувати рекламні засоби. Отже, за своїм змістом цей документ є владним волевиявленням суб`єкта владних повноважень, яке стосується прав та інтересів визначеної у ньому особи і породжує для неї конкретні правові наслідки, а тому є індивідуальним актом у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України.

Про те, що лист від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025 є саме рішенням, а не документом інформаційного характеру, свідчить і те, що п.2.24.4 Порядку №172-1 визначає лист про вмотивовану відмову у продовженні строку дії Дозволу формою вираження відповідного рішення робочого органу. Крім того, це рішення було фактично реалізоване: на других сторінках оригіналів дозволів №347, №331, №348, №339, №349, №352 і №353 вчинено відмітки «Продовжено до 01.06.2025», посвідчені підписом та печаткою департаменту, тобто відповідач у передбачений п.29 Типових правил та п.2.24.4 Порядку №172-1 спосіб вніс до дозволів відповідні зміни.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.11.2024 у справі №380/16131/21, в якій колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що аналіз правових норм, які регулюють питання продовження строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, свідчить про обов`язок суб`єкта владних повноважень прийняти рішення про продовження чи про відмову продовжити строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Верховний Суд також указав, що нормативно-правовими актами у сфері регулювання питань розміщення зовнішньої реклами не визначено форми рішення про продовження строку дії дозволу чи про відмову у його продовженні; попри це таке рішення у будь якому випадку повинне прийматись у формі, що дозволить перевірити його судом, у разі необхідності, на відповідність вимогам, закріпленим у ч.2 ст.2 КАС України; таким рішенням, зокрема але не виключно, може бути як окремий документ у формі рішення, так і інше волевиявлення уповноваженого органу, яке закріплене документально, як наприклад лист; однак у будь якій формі рішення має містити підстави для відмови. Крім того, Верховний Суд наголосив, що у будь якому випадку таке рішення має прийматись щодо кожного дозволу, про продовження строку дії якого порушується питання, і кожне рішення обов`язково має фіксуватись у журналі реєстрації.

Суд відхиляє посилання відповідача на невідповідність оскаржуваного листа вимогам ст.71 Закону №2073-IX щодо структури адміністративного акта. Недотримання суб`єктом владних повноважень установлених вимог до форми та змісту акта є дефектом самого акта і може свідчити про його протиправність, однак не змінює правової природи вчиненого владного волевиявлення та не позбавляє його властивостей рішення, що підлягає судовому контролю. Протилежний підхід дозволяв би адміністративному органу уникати судового контролю за прийнятими ним рішеннями шляхом простого недотримання встановленої законом форми, що несумісне зі ст.55 Конституції України та із завданням адміністративного судочинства, визначеним ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Так само не спростовує наведеного і посилання відповідача на те, що на виконання функцій робочого органу він видає індивідуальні акти у формі наказів, оскільки саме п.2.24.4 Порядку №172-1, який відповідач зобов`язаний застосовувати, передбачає іншу форму лист про вмотивовану відмову.

Стосовно визначення відповідачем строку дії дозволів до 01.06.2025 суд зазначає таке.

Як установлено судом, строк дії всіх семи дозволів було продовжено до 01.03.2025, тобто цей строк закінчувався у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти.

За таких обставин дія спірних дозволів у силу прямої вказівки п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV вважається продовженою на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування. Наведена норма є імперативною, застосовується автоматично, не потребує звернення суб`єкта господарювання із заявою, прийняття дозвільним органом окремого рішення і не залежить від його розсуду.

Відтак, визначивши у листі від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025 строк дії дозволів до 01.06.2025 та вчинивши у самих дозволах відповідні відмітки, відповідач фактично обмежив дію документів дозвільного характеру строком, меншим за той, який встановлено законом. Ані Закон №2806-IV, ані Типові правила, ані Порядок №172-1 не наділяють робочий орган повноваженням скорочувати строк дії чинного документа дозвільного характеру, продовжений законом. Отже, у цій частині оскаржуване рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законом, тобто з порушенням п.1 ч.2 ст.2 КАС України.

Суд відхиляє покликання відповідача та Комунального підприємства «Луцькреклама» на те, що згідно з п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV строк дії документів дозвільного характеру, що закінчується у період дії воєнного стану, «може бути продовженим», а тому дозволи могли бути продовжені лише до 09.05.2025 або не пізніше 31.12.2025. Наведена відповідачем і третьою особою редакція не відповідає офіційному тексту цієї норми, якою встановлено, що такі документи «вважаються такими, дію яких продовжено». Тобто перше формулювання передбачало б дискреційне повноваження дозвільного органу, тоді як друге встановлює продовження строку дії документів дозвільного характеру безпосередньо законом.

Стосовно підстав відмови у продовженні строку дії дозволів на заявлений позивачем строк суд зазначає таке.

Єдиним мотивом, наведеним відповідачем у листі від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025, є недоцільність подальшого продовження строку дії дозволів у зв`язку з тим, що у схемах розміщення наземних засобів зовнішньої реклами, які розробляються департаментом, не передбачено відповідного розміщення рекламних засобів за поданими адресами.

Перелік підстав, за яких строк дії Дозволу не продовжується, наведений у п.2.24.3 Порядку №172-1, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Жодної з цих підстав наявності заборгованості з оплати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами за чинним Договором, невиконання письмової вимоги уповноваженої особи щодо приведення рекламного засобу до вимог Концептуальних основ та Порядку, відсутності письмової згоди власника місця в оскаржуваному рішенні не наведено, і доказів існування таких обставин відповідач суду не надав.

Схеми розміщення наземних засобів зовнішньої реклами, на які послався відповідач, за його власним формулюванням лише розробляються департаментом, тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення не були затверджені та не мали статусу чинного нормативно-правового акта. Ані Типові правила, ані Порядок №172-1 не передбачають відповідності місця розташування рекламного засобу таким схемам як умови продовження строку дії дозволу чи як підстави для відмови у його продовженні; Порядок №172-1 узагалі не містить поняття схеми розміщення наземних засобів зовнішньої реклами. Відтак, «недоцільність», на яку послався відповідач, є оціночною категорією і сама по собі не є правовою підставою для відмови у продовженні строку дії документа дозвільного характеру.

Разом з тим, за змістом абз.7 ч.5 ст.4-1 Закону №2806-IV відмова у видачі документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, не допускається.

Розглядаючи спір щодо продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.10.2018 (справа №813/4989/17) виснувала, що перелік підстав для відмови у переоформленні дозволу, визначений Правилами, є вичерпний та не підлягає розширеному тлумаченню; при цьому відмова у продовженні дії дозволів з підстав, не визначених у законі, не допускається. У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною, і що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Подібного за змістом висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 16.04.2025 у справі №160/15159/24, зазначивши, що з огляду на ч.5 ст.4-1 Закону №2806-IV перелік підстав для відмови у видачі чи переоформленні (продовженні строку дії) документа дозвільного характеру визначає цим Законом та може визначатися іншими Законами, а відтак обставина, яка законом такою підставою не визначена, не може бути підставою для відмови у продовженні строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Крім того, суд звертає увагу на те, що всупереч п.2.24.4 Порядку №172-1 відповідач не прийняв окремого рішення за кожною із семи поданих заяв та не надав суду журналу реєстрації, у якому відповідно до цього пункту фіксується продовження строку дії Дозволу або відмова у його продовженні. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 14.11.2024 у справі №380/16131/21 про те, що належними і допустимими доказами про відмову у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами можуть бути викладені письмово окремим документом відповідні рішення із зазначенням підстав відмови, які зафіксовані в журналі реєстрації.

Також суд враховує, що в матеріалах справи відсутня передбачена абз.2 п.2.24.2 Порядку №172-1 інформація уповноваженої особи про стан засобів зовнішньої реклами, виконання розповсюджувачем вимог про усунення порушень порядку розміщення зовнішньої реклами та наявність заборгованості.

Отже, оскаржуване рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто необґрунтовано у розумінні п.3 ч.2 ст.2 КАС України.

Стосовно частини оскаржуваного рішення, що стосується демонтажу рекламних засобів, суд зазначає таке.

Підставою для демонтажу засобів зовнішньої реклами відповідно до підп. «а» п.5.2 Порядку №172-1 є закінчення строку дії Дозволу, а п.5.3 цього Порядку встановлює для такого випадку десятиденний строк для самостійного демонтажу розповсюджувачем. Оскільки дія спірних дозволів продовжена законом, обставина, з якою наведені норми пов`язують обов`язок демонтажу, не настала. Відтак посилання відповідача на обов`язок позивача демонтувати рекламні засоби протягом 10 робочих днів після 01.06.2025 є похідними від протиправного визначення строку дії дозволів і так само не ґрунтуються на нормах права. Суд ураховує при цьому, що відповідач у відзиві жодних заперечень щодо цієї частини позовних вимог не навів, тоді як за ч.2 ст.77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на нього.

Суд відхиляє посилання Комунального підприємства «Луцькреклама» на постанову Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 №288 як на підставу для відмови у задоволенні позову. Наведене третьою особою положення про те, що подані до дня набрання чинності цією постановою декларації про провадження господарської діяльності з розміщення зовнішньої реклами є дійсними протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією постановою і протягом зазначеного строку суб`єкти господарювання повинні отримати відповідні дозвільні документи, стосується виключно суб`єктів господарювання, які набули право на провадження господарської діяльності на підставі декларації про провадження господарської діяльності в порядку, передбаченому абз.1-2 п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV. Позивач декларації про провадження господарської діяльності не подавав і провадить діяльність з розміщення зовнішньої реклами на підставі виданих йому дозволів, дія яких продовжена п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV. Отже, ототожнення третьою особою документів дозвільного характеру з деклараціями про провадження господарської діяльності є помилковим.

Щодо посилань Комунального підприємства «Луцькреклама» на Концептуальні основи порядку розміщення та розвитку зовнішньої реклами у місті Луцьку, затверджені рішенням Луцької міської ради від 25.09.2019 №63/44, та на листи департаменту від 01.09.2021 №542-П/2021, від 11.10.2021 №20.2.2-2/863/2021 і від 22.11.2021 №20-34/1260/2021, то такі не були покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення, тоді як правомірність рішення суб`єкта владних повноважень перевіряється судом, виходячи з тих мотивів, які наведені у самому рішенні; суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність прийнятого ним рішення обставинами і мотивами, які у ньому не зазначені. Крім того, наведені листи стосувалися інших дозволів позивача №332, №338, №343, №346 і №357 та інших фактичних обставин, а саме невідповідності рекламної конструкції дозвільним документам і незаглиблення фундаментів рекламних щитів, в той час як щодо семи дозволів, які є предметом цього спору, відповідач жодних вимог про усунення порушень не наводив і доказів їх існування суду не надав.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних у справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що рішення Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, оформлене листом від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025, в частині, що стосується визначення строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами №347, №331, №348, №339, №349, №352 і №353 до 01.06.2025, відмови у продовженні строку дії цих дозволів згідно з поданими заявами та демонтажу рекламних засобів, які розміщуються на підставі цих дозволів, протягом 10 робочих днів після 01.06.2025, є протиправним та підлягає скасуванню. Позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд керується таким.

Згідно з ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а також про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Позивач просить зобов`язати відповідача прийняти рішення про продовження строку дії дозволів саме до 01.03.2030 шляхом внесення до них відповідних змін.

Суд ураховує, що п.2.24.2 Порядку №172-1 визначення терміну, на який продовжується дія Дозволу, віднесено до компетенції робочого органу, який визначає такий термін на строк не менше трьох місяців залежно від виконання розповсюджувачем зовнішньої реклами умов укладеного Договору, цього Порядку, Концептуальних основ та Правил благоустрою міста Луцька.

Отже, у межах цієї дозвільної процедури робочий орган наділений повноваженням обирати конкретну тривалість строку, на який продовжується дія Дозволу, у визначених наведеною нормою межах і з урахуванням наведених у ній критеріїв. Водночас реалізація цього повноваження не може мати наслідком обмеження чинності документа дозвільного характеру строком, меншим за той, який встановлено п.2-2 ст.11 Закону №2806-IV, оскільки визначений цією нормою строк діє незалежно від результатів розгляду заяви про продовження.

Як установлено судом, відповідач жодної з обставин, з якими п.2.24.2 та п.2.24.3 Порядку №172-1 пов`язують як визначення терміну продовження, так і можливість відмови у продовженні, не перевіряв і не встановлював, а відмовив у продовженні строку дії дозволів з підстави, яка законом не передбачена. За таких умов суд позбавлений можливості дійти висновку про те, що після усунення виявленого порушення відповідач може прийняти лише одне рішення про продовження строку дії дозволів саме до 01.03.2030.

У постанові від 16.04.2025 у справі №160/15159/24 Верховний Суд, посилаючись на висновок, викладений у постанові від 10.09.2020 у справі №806/965/17, зазначив, що якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на ухвалення певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд має право зобов`язати суб`єкт владних повноважень ухвалити певне рішення; якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при ухваленні такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкт владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

У контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд вважає, що в даному випадку належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивача від 15.01.2025 про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Обраний судом спосіб захисту забезпечує реальне поновлення права позивача на розгляд його заяв у передбаченій законом процедурі та за визначеними законом критеріями і водночас не призводить до перебирання судом невластивих йому повноважень органу місцевого самоврядування.

Відтак позовна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про продовження до 01.03.2030 строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання повторно розглянути подані позивачем заяви з урахуванням висновків суду, а у задоволенні цієї вимоги в іншій частині слід відмовити.

Підстав для постановлення окремої ухвали у порядку ст.249 КАС України, про що просив позивач у позовній заяві, суд не встановив.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 2 цієї норми регламентовано, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приписами ч.3 ст.139 КАС України унормовано, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач за пред`явлення цього позову сплатив судовий збір на загальну суму 2422,40 грн згідно з платіжною інструкцією від 25.07.2025 №483.

З урахуванням задоволення позову частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Крім того, позивачем пред`явлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у сумі 24000,00 грн.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України, за приписами якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; такий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

На підтвердження цих витрат подано договір про надання професійної правничої допомоги від 21.05.2019 №20-05/19/1, укладений з адвокатом Єсіповим І.А., додаткову угоду від 26.05.2025 №26-05/25-КА, якою гонорар адвоката визначено за фіксованою ставкою, рахунок від 26.05.2025 №1/26-05/25 на суму 24000,00 грн та платіжну інструкцію від 18.06.2025 №375 на суму 24000,00 грн.

Встановлюючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами, суд ураховує, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, тобто без участі представника позивача у судових засіданнях, а обсяг доказів, які підлягали дослідженню, є незначним. Спір не належить до справ значної складності, а предмет спору не має майнового характеру. Адвокатом підготовлено позовну заяву, відповідь на відзив та дві заяви процедурного характеру, при цьому викладена у них правова позиція значною мірою відтворює доводи, раніше сформульовані представником позивача у зверненнях до відповідача від 04.03.2025 №32-03/25 та від 26.03.2025 №36-03/25, тобто до звернення до суду. Суд ураховує також частковий характер задоволення позовних вимог.

За таких обставин суд вважає, що обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін та обсягу фактично наданої правничої допомоги є розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, який і підлягає відшкодуванню позивачу.

Разом з тим суд не погоджується з аргументами позивача про необхідність стягнення судових витрат за рахунок бюджетних призначень виконавчого комітету Луцької міської ради як головного розпорядника бюджетних асигнувань відповідача. Частина 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує стягнення судових витрат виключно з бюджетними асигнуваннями суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або його посадової чи службової особи. Виконавчий комітет Луцької міської ради відповідачем у цій справі не є, а бере участь у ній як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, тому підстав для стягнення судових витрат за його рахунок немає.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальній сумі 4211,20 грн, з яких 1211,20 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» до Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комунального підприємства «Луцькреклама», Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, оформлене листом від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025, в частині, що стосується визначення строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами №347, №331, №348, №339, №349, №352 і №353 до 01.06.2025, відмови у продовженні строку дії цих дозволів згідно з поданими заявами та демонтажу рекламних засобів, які розміщуються на підставі цих дозволів, протягом 10 робочих днів після 01.06.2025.

3. Зобов`язати Департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради повторно розглянути заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» від 15.01.2025 №03-01/25, №04-01/25, №05-01/25, №06-01/25, №07-01/25, №08-01/25 і №09-01/25 про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами №353, №347, №331, №348, №339, №349 і №352 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтех Аутдор» судові витрати у загальній сумі 4211 (чотири тисячі двісті одинадцять) гривень 20 копійок, з яких 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМТЕХ АУТДОР» (місцезнаходження: вул.Зелена, буд.109, кім.316, м.Львів, 79035; ЄДРПОУ 33533697).

Відповідач - Департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради (місцезнаходження: вул.Лесі Українки, буд.35, м.Луцьк, 43025; ЄДРПОУ 34745204).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Виконавчий комітет Луцької міської ради (місцезнаходження: вул.Б.Хмельницького, буд.19, м. Луцьк, 43025; ЄДРПОУ 04051327).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Комунальне підприємство «Луцькреклама» (місцезнаходження: вул. Лесі Українки, буд.28, м.Луцьк, 43016; ЄДРПОУ 32964234).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна