Рішення № 138659478, 31.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Київ Справа № 320/22542/26

Київський окружний адміністративний суд Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач), у якому просить суд:

1. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 про стягнення виконавчого збору в розмірі 21 043,83 доларів США (USD) та 72 622,12 грн в межах виконавчого провадження №51398620.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 51398620, виданої 30.10.2023, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України виконавчого збору в розмірі 21 043,83 доларів США та 72 622,12 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про арешт коштів боржника.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про арешт майна боржника.

В обґрунтування позову позивач вказує на невірне застосування відповідачем норми ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» при визначені до стягнення суми виконавчого збору враховуючи, що виконавче провадження №51398620 було відкрито ще 14.06.2016 та розмір до стягнення визначався на той час виходячи із фактично стягнутої суми. Відповідач застосував ст. 27 вказаного Закону зі змінами, які набрали чинності 28.08.2018, що як наслідок збільшує майновий стан боржника, погіршує його становище та порушує принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, правовій невизначеності та пропорційності. Враховуючи також обставини списання з рахунків позивача 49 124,81 грн, з якої 44 441,87 грн перераховано стягувачу, стягнуто до бюджету 4444,18 грн виконавчого збору та 238,76 витрат виконавчого провадження, вважає, що 10 відсотків від фактично стягнутої суми на користь стягувача вже був утриманий. В свою чергу, відповідач визначив суму виконавчого збору з усіє суми за виконавчим документом що не відповідає редакції Закону України «Про виконавче провадження» та створює для позивача надмірний майновий тягар, неспівмірний фактичному результату виконавчого провадження.

Також вказує, що за відсутності відомостей про припинення чинності постанови від 22.06.2016 винесення нової постанови створює ризик існування двох виконавчих документів щодо одного і того ж самого збору та ризик його подвійного стягнення. Додає також, що відповідачем не надано детального розрахунку залишку виконавчого збору враховуючи вже утриману суму до бюджету 4444,18 грн.

Позивач зазначає, що спірні постанови про накладення арештів винесені відповідачем у виконавчому провадженні №73178958 є застосованими заходами вчиненими в межах виконавчого провадження та у разі визнання судом протиправною постанови про стягнення виконавчого збору або неправильності визначеного нею розміру відпадає законна підстава для відкриття виконавчого провадження №73178958 та застосування арештів у його межах.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України 15 липня 2026 року об 11:00 год.

29 червня 2026 року від Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов відзив, в якому заперечив проти позову та зазначив, що позивачем не оскаржувалась постанова від 14.06.2016 про відкриття виконавчого провадження №51398620, така не була скасована та є законною.

З моменту відкриття виконавчого провадження №51398620 до позивача як боржника застосовувались заходи примусового виконання рішення, зокрема було накладено арешти на майно та кошти.

З арештованих рахунків списано 49 124,81 грн, з них 44 441,87 грн перераховано стягувачу, стягнуто до бюджету 4444,18 грн виконавчого збору та 238,76 витрат виконавчого провадження.

Враховуючи подану стягувачем 28.08.2023 заяву в порядку п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» постановою від 30.10.2023 у виконавчому провадженні №51398620 було повернуто виконавчий документ стягувачу.

Згідно ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 якщо виконавчий збір не стягнуто, такий підлягає стягненню згідно винесеної виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору. Розмір виконавчого збору визначається 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. Розмір заборгованості, що підлягає стягненню за виконавчим документом становить 210 438,37 доларів США та 770 663,05 грн., у зв`язку із чим розмір виконавчого збору становить 21 043,83 дол США та 77 066,30 грн, тобто 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

З урахуванням перерахованих до бюджету 4444,18 грн виконавчого збору, станом на 30.10.2023 з боржника не стягнуто виконавчий збір у розмірі 21 043,83 дол США та 77 066,30 грн. Відповідно було винесено постанову від 30.10.2023 у виділеному виконавчому провадженні №73178958 про стягнення виконавчого збору з боржника у розмірі 21 043,83 дол США та 72 622,12 грн.

В межах виконавчого провадження №73178958 були вжиті заходи примусового виконання, накладено постановами від 30.10.2023 арешт на майно та кошти боржника.

Спірні постанови були надіслані позивачу належним чином.

Відповідач вважає, що спірні постанови винесені у порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкції №512/5, є законними. Позовні вимоги вважає безпідставними та просить відмовити в позові.

Відповідачем додано до відзиву матеріалами виконавчих проваджень №51398620 та №73178958, на виконання ухвали суду від 08 червня 2026 року.

14 липня 2026 року позивачем надано до відділу діловодства суду відповідь на відзив, в якій наполягав на заявлених вимогах.

Станом на 14 липня 2026 року клопотань чи заяв, а також додаткових документів, від сторін по справі до суду не надійшло.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року судом ухвалено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року визнано поважними причини пропуску строку звернення, поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, відмовлено представнику відповідача у клопотанні про залишення позову без розгляду.

Щодо поданого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду за п. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд зазначає, що у справі № 320/28581/26 ухвалою суду від 20.07.2026 позов залишено без руху, відповідно судом не постановлено ухвали про відкриття провадження, у зв`язку із чим у суду відсутні процесуальні підстави для вирішення заявленого відповідачем клопотання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 51398620 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/319/15 виданого 24.03.2016 Оболонським районним судом м. Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором від 13.08.2008 року №383/П/РП/2008-840 у сумі 210 438,37 доларів США та 770 663,05 грн.

Постановою державного виконавця від 14.06.2016, керуючись статтями 17,19, 21, 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження № 51398620 з примусового виконання даного виконавчого документа.

Стягувач - ПАТ «Комерційний банк «Надра» (код 20025456).

Боржник - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Постановою головного державного виконавця від 22.06.2016, керуючись статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку із невиконанням виконавчого документа у строк визначений ст. 25 Закону), стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 21 043,83 доларів США та 77 066,30 грн.

Також постановами головного державного виконавця:

від 26.09.2017 накладено арешт на кошти боржника, що містяться на всіх рахунках у тому числі тих, які будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника та знаходяться в банках (за переліком).

від 10.01.2022 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 .

05.01.2023 постановою головного державного виконавця, керуючись абзацом 1 частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», замінено стягувача ПАТ «Комерційний банк «Надра» на його правонаступника - ТОВ «Укрдебт плюс» (код ЄДРПОУ 43212924, місцезнаходження: пр. Степана Бандери, 28-а, м. Київ, 04073) щодо виконання рішення у справі №756/6037/15-ц.

Згідно розпоряджень від 07.02.2018, від 30.03.2022 та від 12.10.2023 № 51398620 списано з рахунків позивача 49 124,81 грн, 44 441,87 грн перераховано стягувачу, стягнуто до бюджету 4444,18 грн виконавчого збору та 238,76 витрат виконавчого провадження.

30.10.2023 стягувачем подано заяву про повернення виконавчого документу.

Постановою головного державного виконавця від 30.10.2023, застосовуючи п. 1 ч. 1, п. 1, 3, 11 ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист № 2/756/319/15 виданий 24.03.2016 повернуто стягувачу ТОВ «Укрдебт плюс», припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Постановою головного державного виконавця від 30.10.2023 у виконавчому провадженні 51398620, застосовуючи ст. 27, ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України виконавчий збір в розмірі 21 043,83 доларів США та 72 622,12 грн.

В постанові зокрема зазначено, що розмір заборгованості, що підлягає стягненню за виконавчим документом становить 210 438,37 доларів США та 770 663,05 грн. Отже, розмір виконавчого збору становить 21 043,83 доларів США та 77 066,30 грн, тобто 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом. В ході виконання виконавчого документа до Державного бюджету України перераховано 4444,18 грн виконавчого збору. Станом на 30.10.2023 з боржника не стягнуто до Державного бюджету України виконавчий збір у розмірі 21 043,83 доларів США та 72 622,12 грн.

Стягувач Держава в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (ЄДРПОУ 43315602).

Боржник - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Постановою головного державного виконавця від 30.10.2023 відкрито виконавче провадження № 73178958 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, виданої 30.10.2023 про стягнення виконавчого збору у розмірі 21 043,83 доларів США та 72 622,12 грн, застосовуючи статті 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження»,

Постановою головного державного виконавця від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958, застосовуючи ст. 48, ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 23048,82 доларів США (USD).

Постановою головного державного виконавця від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958, застосовуючи ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням витрат виконавчого провадження 23048.82 доларів СІЛА (USD).

Вказані постанови були надіслані на адресу позивача 30.10.2023 та останні повернулись із відміткою Укрпошти 02.12.2023 «за закінченням терміну зберігання».

Не погоджуючись із постановами про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно та кошти, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV, в редакції чинній на час відкриття державним виконавцем виконавчого провадження №51398620) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Суд враховує, що за ч. 1 та ч. 2 ст. 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) (далі - державні виконавці).

Згідно ст. 5 Закону №606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов`язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону №606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону Закон №606-XIV (в редакції винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 22.06.2016 у ВП 51398620) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

З 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон №1404-VІІІ, та втратив чинність Закон №606-XIV (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом №1404-VIII).

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час перебування на примусовому виконанні виконавчого документа у ВП №51398620), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1- 6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

- у разі виконання рішення приватним виконавцем;

- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Проте, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Як встановлено, головний державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 51398620 від 30.10.2023 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 21 043,83 доларів США та 72 622,12 грн (враховуючи перераховані до бюджету 4444,18 грн виконавчого збору), визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому документі № 2/756/319/15 виданого 24.03.2016 Оболонським районним судом м. Києва.

Тобто головний державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою повністю не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача спірного виконавчого збору постановою від 30.10.2023 ВП 51398620 і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби за постановою від 30.10.2023 ВП 73178958.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року (справа № 1340/5053/18), від 28 жовтня 2020 року (справа № 400/878/20), від 28 січня 2021 року (справа №420/769/19), від 20 травня 2021 року (справа №640/32814/20), від 22 січня 2021 року (справа №400/4023/19), від 28 квітня 2021 року (справа № 520/11908/18).

Щодо подвійного стягнення заявленого позивачем, суд вказує на наступне.

Звертаючись до згаданої вище норми частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, в п. 8 розділу ІІІ визначено, що виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Тобто порядок дій виконавця згідно Закону № 1404-VІІІ передбачав після повернення виконавчого документа стягувачу прийняти постанову про стягнення виконавчого збору, в якій зазначити не стягнуту суму виконавчого збору з боржника та виділити в окреме виконавче провадження а саме відкрити виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки остання є виконавчим документом в силу ст. 3 вказаного Закону.

Як встановлено, згідно розпоряджень від 07.02.2018, від 30.03.2022 та від 12.10.2023 № 51398620 у ВП 51398620 списано з рахунків позивача 49 124,81 грн, 44 441,87 грн перераховано стягувачу, стягнуто до бюджету 4444,18 грн виконавчого збору та 238,76 витрат виконавчого провадження.

З огляду на встановлені обставини у справі, висновків суду про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача спірного виконавчого збору, враховуючи чинність постанови від 22.06.2016 у ВП 51398620, списання коштів з рахунків боржника у ВП 51398620, суд приходить до висновку про те, що головним державним виконавцем не дотримано порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору, що передбачений Законом №1404-VIII. Встановлені дії головного державного виконавця створюють для боржника умови подвійного стягнення виконавчого збору враховуючи відсутність у виконавця на те законних підстав.

Статтею 10 Закону № 1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження на все майно боржника або на окремі речі.

Спірними постановами від 30.10.2023 у ВП 73178958 накладено арешти на майно та кошти позивача.

Враховуючи висновки суду у даній справі суд вказує про те, що заявлені вимоги позивача про визнання протиправними та скасування постанов від 30.10.2023 у ВП 73178958 про накладення арештів на майно та кошти є похідними та відповідно належать до задоволення судом.

Згідно частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частина 2 статті 77 КАС України).

Позивач обґрунтував та надав належні і достатні докази в обґрунтування заявлених вимог. Відповідачем належними та достатніми доказами протилежного не доведено.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про протиправність спірних постанов від 30.10.2023 про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження №51398620, від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 51398620, виданої 30.10.2023, постанов від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про арешт майна та арешт коштів боржника, не відповідність останніх частині 2 статті 2 КАС України.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 КАС України).

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Решта доводів та тверджень сторін по справі не впливають на висновки суду.

З огляду на висновки суду у даній справі, норми статей 139, 143 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання даного позову до суду за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 про стягнення виконавчого збору в розмірі 21 043,83 доларів США (USD) та 72 622,12 грн в межах виконавчого провадження №51398620.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 51398620, виданої 30.10.2023, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України виконавчого збору в розмірі 21 043,83 доларів США та 72 622,12 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про арешт коштів боржника.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про арешт майна боржника.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,50 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривні 50 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (підписання).

Суддя Войтович І. І.