Ухвала суду № 138659194, 30.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

30 липня 2026 року 320/15450/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Офісу Генерального прокурора про закриття провадження у справі за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу» до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «А-ГРЕЙН ЕСТІ ОУ» з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, що виражена у формі не вчинення дій, визначених ч. 1 ст. 22, п. b ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, та зобов`язати відповідача вчинити такі дії, а саме: повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року по справі № 757/44421/25-к скасовано арешт і заборону, накладені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20.01.2025 року у справі № 757/2239/25-к на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «ZapadBank», а саме № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 , що належить приватній компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу», реєстраційний номер: 11970411 (Естонія);

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, що виражена у формі не вчинення дій, визначених ч. 1 ст. 22, п. b ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, та зобов`язати відповідача вчинити такі дії, а саме: повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про те, що ухвалою слідчого судді слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2025 року у справі №757/54706/25-к скасовано арешт і заборону, накладені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2025 року по справі № 757/50167/25-к на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «ZapadBank», а саме № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 , що належить приватній компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу», реєстраційний номер: 11970411 (Естонія).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

До суду від представника Офісу Генерального прокурора надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи заяву, відповідач зазначає, що спірні правовідносини виникли у межах кримінальних проваджень, а направлення компетентним органам іноземної держави запитів про надання міжнародної правової допомоги та документів, пов`язаних із накладенням або скасуванням арешту майна, регулюється положеннями розділу IX Кримінального процесуального кодексу України. На переконання відповідача, позивач фактично оскаржує бездіяльність органу прокуратури, вчинену під час здійснення кримінального провадження, а тому такий спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Розглянувши заяву про закриття провадження у справі, дослідивши її доводи та матеріали адміністративної справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень із боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовим спором, зокрема, є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, нормативно-правових актів чи індивідуальних актів, дій або бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

За приписами пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Вирішуючи питання про належність спору до юрисдикції адміністративного суду, суд враховує не лише суб`єктний склад учасників справи, а насамперед зміст спірних правовідносин, характер і юридичну природу повноважень, у зв`язку з реалізацією яких виник спір, предмет заявлених вимог та право або інтерес, за захистом якого звернулася особа.

Сам по собі факт того, що спірні дії чи бездіяльність певною мірою пов`язані з кримінальним провадженням, не є безумовною та достатньою підставою для висновку про необхідність розгляду такого спору виключно за правилами кримінального судочинства.

Для застосування пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен установити, що оскаржувані рішення, дії або бездіяльність мають кримінальну процесуальну природу та що кримінальним процесуальним законом передбачено належний судовий порядок перевірки їх правомірності.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач не оскаржує ухвали слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва, не порушує питання про законність накладення або скасування арешту майна, не просить адміністративний суд втрутитися у перебіг досудового розслідування, надати оцінку доказам у кримінальних провадженнях, зобов`язати слідчого чи прокурора прийняти процесуальне рішення або вчинити процесуальну дію, передбачену Кримінальним процесуальним кодексом України.

Предметом судового розгляду, визначеним позивачем, є бездіяльність Офісу Генерального прокурора як центрального органу України у сфері міжнародного співробітництва, яка, за твердженням позивача, полягає у невиконанні обов`язку повідомити компетентний орган іноземної держави про зміну обставин, що були підставою для попередньо направленого запиту про міжнародну правову допомогу.

Отже, спір стосується не реалізації прокурором повноважень із процесуального керівництва конкретним досудовим розслідуванням, а виконання Офісом Генерального прокурора функцій центрального органу держави у правовідносинах міжнародного співробітництва.

Відповідні функції Офіс Генерального прокурора здійснює не стосовно позивача як сторони обвинувачення чи захисту у кримінальному провадженні, а як орган державної влади, наділений законом і міжнародними договорами України виключною компетенцією представляти державу Україна у взаємодії з компетентними органами інших держав.

У таких правовідносинах позивач не перебуває з відповідачем у процесуальних відносинах підпорядкування, визначених кримінальним процесуальним законодавством, однак стверджує, що невиконання відповідачем публічно-владних повноважень центрального органу безпосередньо впливає на можливість користування належними йому банківськими рахунками в іноземній державі.

Суд також враховує, що заявлені позовні вимоги не можуть бути вирішені слідчим суддею в порядку, передбаченому статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України.

Положення зазначеної статті встановлюють перелік рішень, дій та бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

Водночас, Кримінальний процесуальний кодекс України не визначає порядку розгляду слідчим суддею вимоги про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора саме як центрального органу міжнародного співробітництва та про зобов`язання цього органу направити Міністерству юстиції іноземної держави відповідне міждержавне повідомлення.

Відповідачем у заяві про закриття провадження також не зазначено конкретної норми Кримінального процесуального кодексу України, яка б встановлювала судовий порядок розгляду заявлених позивачем вимог, не визначено суб`єкта, уповноваженого вирішити такий спір у кримінальному провадженні, та не наведено передбаченого законом кримінального процесуального способу захисту порушеного, за твердженням позивача, права.

Посилання відповідача на положення статей 545 та 548 Кримінального процесуального кодексу України не спростовують наведених висновків.

Зазначені норми регламентують компетенцію центральних органів України, порядок складання та направлення запитів про міжнародне співробітництво, вимоги до форми таких запитів і документів, що до них додаються.

Сам факт нормативного регулювання відповідних відносин Кримінальним процесуальним кодексом України не означає, що будь-який спір, пов`язаний із реалізацією Офісом Генерального прокурора повноважень центрального органу, автоматично набуває характеру кримінального процесуального спору.

Визначальним є не місце розташування правової норми у системі законодавства, а зміст оскаржуваної діяльності та наявність установленого законом судового порядку захисту права.

Доводи відповідача про те, що належним суб`єктом складання відповідного запиту є орган, який здійснює кримінальне провадження, що до Офісу Генерального прокурора не надходила належним чином засвідчена копія ухвали слідчого судді, а працівники Департаменту міжнародно-правового співробітництва не мають повноважень самостійно витребовувати та направляти процесуальні документи, стосуються наявності або відсутності у відповідача юридичного обов`язку вчинити дії, про які просить позивач.

Такі обставини підлягають встановленню та правовій оцінці під час вирішення справи по суті, оскільки стосуються обґрунтованості позовних вимог, належного суб`єкта виконання відповідного обов`язку, моменту його виникнення та умов реалізації.

Незгода відповідача з правовою кваліфікацією позивачем спірної бездіяльності або твердження про відсутність у відповідача повноважень чи фактичної можливості вчинити запитувані дії не свідчать про непідсудність спору адміністративному суду.

Суд окремо зазначає, що на цій стадії розгляду справи не надає оцінки тому, чи покладають положення міжнародних договорів України, Закону України «Про прокуратуру» та Кримінального процесуального кодексу України на Офіс Генерального прокурора безумовний обов`язок за власною ініціативою повідомляти компетентний орган іноземної держави про скасування арешту майна, чи належить ініціювання такого повідомлення до повноважень органу досудового розслідування або прокурора у відповідному кримінальному провадженні та чи існували у відповідача належні документальні підстави для його направлення.

Зазначені питання становлять предмет доказування у справі та мають бути вирішені судом за результатами розгляду справи по суті, з урахуванням доводів сторін і наданих ними доказів.

Посилання відповідача на правові висновки, сформовані у справах щодо оскарження процесуальних рішень, дій або бездіяльності слідчих і прокурорів безпосередньо під час досудового розслідування, суд оцінює критично, оскільки правовідносини у таких справах не є тотожними правовідносинам, що виникли у справі, яка розглядається.

У цій справі не оскаржується процесуальний акт прокурора та не ставиться питання про зобов`язання процесуального керівника вчинити дію у кримінальному провадженні.

Позов пред`явлено до Офісу Генерального прокурора як центрального органу України, а заявлений спосіб захисту пов`язаний із реалізацією ним владної компетенції у відносинах з органом іноземної держави.

Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та їх посадових і службових осіб.

З огляду на суб`єктний склад учасників справи, предмет та підстави позову, характер спірних повноважень відповідача, а також відсутність установленого Кримінальним процесуальним кодексом України спеціального порядку судового розгляду заявлених вимог, суд дійшов висновку, що спір має ознаки публічно-правового та належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин передбачені пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для закриття провадження у справі відсутні, а заява Офісу Генерального прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про закриття провадження в адміністративній справі №320/15450/26 відмовити.

2. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Леонтович А.М.