Рішення № 138658979, 30.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Київ справа №320/12735/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

третя особа Донецький державний університет внутрішніх справ,

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач), третя особа - Донецький державний університет внутрішніх справ, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України від 20.01.2023 в виділенні та направленні на рахунок Донецького державного університету внутрішніх справ, у відповідності до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11 січня 2016 року №4, одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , передбаченої пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію»;

- зобов?язати Міністерство внутрішніх справ України у відповідності до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11 січня 2016 року №4, виділити та направити до Донецького державного університету внутрішніх справ, одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , передбаченої пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позову позивач зазначає, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України у нього виникло захворювання, яке уповноваженою медичною комісією визнано таким, що пов`язане з проходженням служби. Внаслідок цього захворювання позивачу встановлено інвалідність та визначено ступінь втрати професійної працездатності. За рішенням медичної комісії його також визнано непридатним до подальшого проходження служби в поліції, у зв`язку із чим позивача звільнено зі служби на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач вважає, що наведені обставини підтверджують одночасну наявність усіх передбачених пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» умов для призначення одноразової грошової допомоги, а саме наявність інвалідності, спричиненої захворюванням, пов`язаним із проходженням служби, встановлення інвалідності не пізніше граничного шестимісячного строку після звільнення та звільнення зі служби саме через відповідне захворювання. На переконання позивача, положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII не встановлюють, що інвалідність обов`язково повинна бути визначена виключно після звільнення поліцейського. Передбачений цією нормою шестимісячний строк є граничним строком, у межах якого інвалідність може бути встановлена після звільнення, однак не виключає можливості її встановлення ще під час проходження служби. Позивач наголошує, що протилежне тлумачення норми закону призводило б до необґрунтованого позбавлення соціальної гарантії тих поліцейських, яким інвалідність унаслідок службового захворювання встановлена безпосередньо перед звільненням через хворобу. Крім того, підстави, за яких одноразова грошова допомога не призначається та не виплачується, прямо визначені статтею 101 Закону №580-VIII. Встановлення інвалідності до дати звільнення серед таких підстав відсутнє. З огляду на викладене позивач вважає, що відповідач неправильно застосував пункт 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII, не врахував причинного зв`язку між захворюванням, встановленням інвалідності, непридатністю до служби та звільненням через хворобу, у зв`язку із чим прийнята відмова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався.

Третя особа своїх пояснень суду не надала.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 21.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_1 з 1987 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року в Національній поліції України.

У вересні 2022 року, до звільнення зі служби, позивача направлено на медичний огляд з метою визначення стану його здоров`я та придатності до подальшого проходження служби в поліції.

Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 07 листопада 2022 року №21 с/НПУ, складеним гарнізонною медичною військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Дніпропетровській області», у позивача діагностовано пухлину мостомозочкового кута праворуч, стан після оперативного лікування, помірний периферичний парез лицьового нерва праворуч, нейросенсорну глухоту праворуч, горизонтальний ністагм, кератопатію праворуч, сухий напад від 03 серпня 2022 року, гіпертонічну хворобу першої стадії, міопічний астигматизм обох очей та хронічну нейросенсорну приглухуватість першого ступеня ліворуч.

Постановою медичної комісії встановлено, що захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в поліції, а самого позивача визнано непридатним до служби в поліції.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №796198 від 16 листопада 2022 року ОСОБА_1 з 16 листопада 2022 року встановлено другу групу інвалідності.

Причиною інвалідності визначено захворювання, пов`язане з проходженням служби в поліції.

Згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності серії 12 ААА №009061 від 16 листопада 2022 року позивачу встановлено 70% стійкої втрати професійної працездатності.

Причиною втрати професійної працездатності також визначено захворювання, пов`язане з проходженням служби в поліції.

Наказом від 28 листопада 2022 року №669 о/с позивача з 29 листопада 2022 року звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» через хворобу, за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

30 листопада 2022 року позивач звернувся до ректора Донецького державного університету внутрішніх справ за останнім місцем проходження служби із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням другої групи інвалідності та 70 % втрати професійної працездатності.

До заяви позивачем було додано копії паспорта, трудової книжки, свідоцтва про хворобу, довідки до акта огляду МСЕК, довідки про встановлення ступеня втрати професійної працездатності та витягу з наказу про звільнення.

07 грудня 2022 року складено та затверджено висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, а 21 грудня 2022 року ректором Донецького державного університету внутрішніх справ видано наказ №539 про виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 223 290,00 грн.

Матеріали щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги направлено до Міністерства внутрішніх справ України для виділення університету відповідних бюджетних коштів, проте 20.01.2023 Департаментом фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України матеріали повернуто без виконання.

Підставою для невиділення коштів визначено те, що другу групу інвалідності позивачу встановлено 16 листопада 2022 року, тобто під час проходження служби в поліції, а не протягом шести місяців після його звільнення.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Сферу соціального захисту поліцейських урегульовано розділом IX Закону №580-VIII, положеннями якого визначено, зокрема, грошове, медичне і житлове забезпечення поліцейських, порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, пенсійне забезпечення, а також гарантії захисту прав і законних інтересів працівників поліції.

Наведені положення Закону №580-VIII свідчать про запровадження державою комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на соціальний захист поліцейських, яким унаслідок захворювання, поранення, контузії, травми або каліцтва, пов`язаних із проходженням служби, встановлено інвалідність чи втрату працездатності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, одноразова грошова допомога у разі загибелі, смерті або визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, котрі мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення, контузії, травми або каліцтва, пов`язаних із проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

VI. Оцінка суду

Аналіз наведеного положення дає підстави для висновку, що його застосування пов`язується з одночасною наявністю трьох юридично значущих умов: інвалідність має бути зумовлена захворюванням, пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції; інвалідність має бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; звільнення особи зі служби в поліції повинно бути зумовлене відповідним захворюванням або пораненням, пов`язаним із проходженням служби.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №822/3788/17 та від 22 січня 2019 року у справі №2340/2663/18.

Водночас наведена норма не встановлює, що право на одноразову грошову допомогу виникає виключно у разі встановлення інвалідності після звільнення поліцейського. Передбачений нею шестимісячний строк визначає граничний період після звільнення, протягом якого особі може бути встановлено інвалідність унаслідок захворювання або поранення, пов`язаного з проходженням служби. Встановлення інвалідності до звільнення зі служби саме по собі не виключає права особи на відповідну соціальну виплату за умови наявності причинного зв`язку між захворюванням, проходженням служби та звільненням через хворобу.

Зазначене тлумачення узгоджується з правовою природою одноразової грошової допомоги як гарантованої державою соціальної виплати, спрямованої на матеріальну підтримку поліцейського, стан здоров`я якого внаслідок захворювання або поранення, пов`язаного з проходженням служби, перешкодив подальшому виконанню ним службових обов`язків.

У Рішенні від 22 жовтня 2020 року №12-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що закріплений пунктом 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII порядок реалізації права на одноразову грошову допомогу потребує встановлення причинно-наслідкового зв`язку між наявністю у поліцейського інвалідності внаслідок захворювання або поранення, пов`язаних із проходженням служби, та неможливістю внаслідок цього продовжувати службу в поліції. Така неможливість підтверджується рішенням медичної комісії про непридатність до служби, на підставі якого поліцейський звільняється зі служби.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про виникнення права на одноразову грошову допомогу є не формальна послідовність дат встановлення інвалідності та звільнення зі служби, а наявність безпосереднього причинного зв`язку між проходженням служби, захворюванням, встановленням інвалідності та припиненням служби через відповідне захворювання.

Інше тлумачення пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII призводило б до необґрунтованого розмежування осіб, які перебувають в однаковому правовому та фактичному становищі.

Зокрема, поліцейський, якому інвалідність внаслідок службового захворювання встановлено безпосередньо перед звільненням через хворобу, був би позбавлений права на допомогу, тоді як особа, якій за тотожних медичних обставин інвалідність встановлено наступного дня після звільнення, таке право мала б.

Такої диференціації зміст Закону №580-VIII не передбачає.

Пунктом 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII встановлено саме кінцевий строк, після спливу якого встановлення інвалідності не породжує права на одноразову грошову допомогу за цією нормою. Натомість початкової дати, до настання якої інвалідність не може бути встановлена, законодавець не визначив.

Законом №580-VIII також не встановлено заборони щодо визначення поліцейському групи інвалідності під час проходження служби та не передбачено, що така обставина є підставою для відмови у призначенні чи виплаті одноразової грошової допомоги.

Судом встановлено, що всі три передбачені пунктом 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII умови у спірних правовідносинах наявні.

Так, згідно зі свідоцтвом про хворобу від 07 листопада 2022 року №21 с/НПУ захворювання позивача визнано таким, що пов`язане з проходженням служби в поліції.

Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №796198 від 16 листопада 2022 року позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції, а довідкою серії 12 ААА №009061 від тієї ж дати визначено 70% стійкої втрати професійної працездатності.

Наказом від 28 листопада 2022 року №669 о/с позивача з 29 листопада 2022 року звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону №580-VIII через хворобу, за рішенням медичної комісії про непридатність до служби.

Отже, захворювання позивача виникло та було визнане пов`язаним із проходженням служби в поліції; внаслідок такого захворювання йому встановлено інвалідність; саме це захворювання стало причиною визнання позивача непридатним до служби та його подальшого звільнення через хворобу.

Те, що другу групу інвалідності позивачу встановлено 16 листопада 2022 року, а звільнено його зі служби 29 листопада 2022 року не спростовує наявності зазначеного причинно-наслідкового зв`язку, а навпаки підтверджує його безпосередність.

Суд також враховує, що вичерпні підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, визначені статтею 101 Закону №580-VIII.

Відповідно до частини першої цієї статті одноразова грошова допомога не призначається, якщо інвалідність або втрата працездатності поліцейського є наслідком учинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди здоров`ю або подання свідомо неправдивої інформації.

Встановлення поліцейському інвалідності до дати звільнення зі служби до наведеного переліку не належить.

Отже, Міністерство внутрішніх справ України, відмовляючи у виділенні коштів виключно з мотивів встановлення позивачу інвалідності до звільнення зі служби, фактично доповнило встановлений законом перелік підстав для відмови умовою, якої Закон №580-VIII не містить.

Такий підхід відповідача ґрунтується на звуженому тлумаченні пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII та не враховує, що передбачений цією нормою шестимісячний строк визначає граничний строк встановлення інвалідності після звільнення, однак не встановлює заборони щодо її визначення під час проходження служби.

Отже, у справі одночасно встановлено: службове походження захворювання - свідоцтвом про хворобу від 07 листопада 2022 року №21 с/НПУ; встановлення другої групи інвалідності до звільнення - довідкою МСЕК від 16 листопада 2022 року; звільнення саме через відповідне захворювання - наказом від 28 листопада 2022 року №669 о/с, виданим на підставі рішення медичної комісії про непридатність до служби.

За встановлених у цій справі обставин інвалідність позивача, його непридатність до подальшого проходження служби та звільнення через хворобу зумовлені одним і тим самим захворюванням, пов`язаним із проходженням служби в поліції, а тому встановлення другої групи інвалідності за тринадцять днів до звільнення не усуває, а підтверджує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між станом здоров`я позивача та припиненням ним служби.

Відтак, наведена Міністерством внутрішніх справ України підстава для невиділення коштів не відповідає змісту пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII і не належить до визначених статтею 101 цього Закону випадків, за яких одноразова грошова допомога не призначається та не виплачується.

Щодо порядку оформлення та виплати одноразової грошової допомоги суд зазначає таке.

На час виникнення спірних правовідносин механізм оформлення та виплати одноразової грошової допомоги визначався Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №163/28293, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №4).

Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку №4 заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності подається поліцейським за останнім місцем проходження служби.

Пунктом 5 розділу III Порядку №4 визначено перелік документів, які поліцейський подає для виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності.

Матеріалами справи підтверджено, що 30 листопада 2022 року позивач звернувся до Донецького державного університету внутрішніх справ за останнім місцем проходження служби із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, до якої додав документи, що підтверджували встановлення йому другої групи інвалідності, визначення 70 відсотків стійкої втрати професійної працездатності, причинний зв`язок захворювання з проходженням служби в поліції та звільнення зі служби через хворобу.

Матеріали справи не містять доказів повернення позивачу поданих документів у зв`язку з їх неповнотою, неналежним оформленням або поданням не за належністю. Навпаки, за результатами розгляду цих документів уповноваженими посадовими особами Донецького державного університету внутрішніх справ складено та затверджено висновок про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №4 фінансовий підрозділ органу поліції, закладу освіти у місячний строк з дня реєстрації документів готує висновок про призначення одноразової грошової допомоги.

За приписами пунктів 2 та 3 розділу IV Порядку №4 висновок про призначення одноразової грошової допомоги в закладі освіти затверджується керівником відповідного закладу, після чого видається наказ про її виплату.

На виконання наведених положень 07 грудня 2022 року складено та затверджено висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, а 21 грудня 2022 року ректором Донецького державного університету внутрішніх справ видано наказ №539 про виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 223 290,00 грн.

Зазначені висновок та наказ є чинними, у встановленому законом порядку не скасовані та протиправними не визнані.

Отже, уповноважений заклад освіти за останнім місцем проходження служби позивача перевірив подані ним документи, встановив наявність передбачених законодавством умов для призначення одноразової грошової допомоги, визначив її розмір та прийняв рішення про виплату.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №4 виділення коштів закладам освіти для виплати одноразової грошової допомоги здійснюється бухгалтерською службою Міністерства внутрішніх справ України відповідно до законодавства. Саме цей пункт регулював участь Міністерства внутрішніх справ України у фінансуванні допомоги, уже призначеної закладом освіти.

Таким чином, направлення матеріалів до Міністерства внутрішніх справ України було зумовлене необхідністю виділення Донецькому державному університету внутрішніх справ бюджетних коштів для виконання вже прийнятого та чинного наказу про виплату одноразової грошової допомоги, а не необхідністю повторного вирішення питання про наявність у позивача права на таку допомогу.

При цьому положення Порядку №4 не наділяли бухгалтерську службу Міністерства внутрішніх справ України повноваженнями повторно вирішувати питання про наявність у поліцейського права на одноразову грошову допомогу після затвердження керівником закладу освіти відповідного висновку та видання наказу про її виплату, а також відмовляти у виділенні коштів із підстав, не передбачених Законом №580-VIII.

Повернення Міністерством внутрішніх справ України матеріалів без виконання фактично унеможливило виконання чинного наказу Донецького державного університету внутрішніх справ від 21 грудня 2022 року №539 про виплату позивачу одноразової грошової допомоги.

Водночас, визначена відповідачем причина повернення матеріалів встановлення позивачу інвалідності під час проходження служби в поліції не належить до передбачених статтею 101 Закону №580-VIII підстав, за яких призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

За таких обставин дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення матеріалів без виконання та невиділення Донецькому державному університету внутрішніх справ коштів для виплати позивачу одноразової грошової допомоги ґрунтуються на неправильному тлумаченні пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII та не відповідають повноваженням відповідача, визначеним пунктом 5 розділу IV Порядку №4.

Щодо належного способу захисту суд враховує, що питання про наявність у позивача права на одноразову грошову допомогу, комплектність поданих ним документів та розмір допомоги вже вирішені уповноваженим закладом освіти.

Висновок про призначення допомоги затверджено, наказ про її виплату видано, а сума допомоги визначена. Дискреційні повноваження щодо повторного вирішення цих питань у Міністерства внутрішніх справ України відсутні. На відповідача покладено обов`язок забезпечити фінансування виплати у спосіб, передбачений Порядком.

Отже, у цій справі немає підстав обмежуватися зобов`язанням відповідача повторно розглянути документи позивача, оскільки повторний розгляд фактично створив би можливість повторного вирішення питання, яке вже вирішене компетентним органом шляхом прийняття чинного висновку та наказу.

За таких обставин ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у виділенні та направленні Донецькому державному університету внутрішніх справ коштів для виплати позивачу одноразової грошової допомоги та зобов`язання відповідача виділити і направити відповідні кошти для виконання наказу від 21 грудня 2022 року №539.

Наведений спосіб захисту не є втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача, оскільки не передбачає самостійного визначення судом права позивача або розміру допомоги замість компетентного органу, а спрямований на забезпечення виконання вже прийнятого та чинного рішення про її призначення.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, тож підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у виділенні та направленні Донецькому державному університету внутрішніх справ коштів для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, призначеної відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі висновку від 07 грудня 2022 року та наказу Донецького державного університету внутрішніх справ від 21 грудня 2022 року №539.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (ЄДРПОУ: 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10) виділити та направити Донецькому державному університету внутрішніх справ кошти для виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» у розмірі 223 290,00 грн на виконання наказу Донецького державного університету внутрішніх справ від 21 грудня 2022 року №539.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.