Рішення № 138658503, 27.07.2026, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/1298/19

Провадження № 2/126/2/2026

"27" липня 2026 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Губко В. І.

секретар Бурлака А. І.,

за участі представника позивача, адвоката Валешної О.А.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача, адвоката Янчука В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Гайсинської районної військової адміністрації, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 15.08.2002 № 197 про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право власності на землю в частині, що стосується ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю виданий громадянці ОСОБА_3 від 30.08.2002 року, серія ІV-ВН № 046683, площею 2,05 га, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 559.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно -1/2 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд в будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 1,9873 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована у Вінницькій області, Бершадський район Бирлівська сільська рада (за межами населеного пункту).

Указана частка у нерухомому майні була успадкована відповідачем, про що державним нотаріусом Бершадської державної нотаріальної контори Вінницької області Чорненькому П.М. видано 01.03.2013 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку, спадкова справа №373/1996 та ОСОБА_2 отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 9963893 від 28.11.2012, взаміну сертифіката на право на земельну ділянку частку (пай) серія ВН № 0489662.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача- ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне йому майно - 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд в будинку АДРЕСА_1 , про що державним нотаріусом Бершадської державної нотаріальної контори Вінницької області Чорненькому П.М. видано 01.03.2013 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку.

Спадкоємцями за законом померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є їх діти, а саме: син ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 , донька ОСОБА_6 .

У свою чергу, до Бершадської державної нотаріальної контори Вінницької області, спадкоємцями за законом, а саме доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , було подано заяви про відмову від прийняття спадщини після померлих батька та матері, що підтверджується заявами від 22.01.2013р. № 8, 20.11.2008р. № 249, і 8.01.2013р. № 03, 29.01.2013р. № 09.

Крім спадкового майна у вигляді часток у житловому будинку, предметом спадкування після смерті матері - ОСОБА_5 є ще земельна ділянка розміром 2,12 в умовних кадастрових гектарах, яка розташована у с. Бирлівка Бершадського району Вінницької області, оскільки вона була членом КСП «Берладинка» та у відповідності до розпорядження Бершадської РДА від 22.02.2000р. на її ім`я виготовлено сертифікат на право на земельну частку (пай).

Позивач стверджує, що він, як спадкоємець за законом, не може отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно - земельну ділянку, оскільки згідно розпорядження Бершадської РДА від 15.08.2002р., реєстраційний № 197 громадянці ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-BH № 046683 взаміну сертифіката на право на земельну частку (пай), який було видано на ім`я ОСОБА_7 , яка хоча і була спадкоємцем за законом після смерті матері, але відмовилася від прийняття спадщини, про що нею було подано 22.01.2013 заяву до Бершадської державної нотаріальної контори Вінницької області.

У відповідності до інформаційної довідки Бирлівської сільської ради від 15.01.2019р. № 13 вбачається, що Державний акт на право колективної власності на землю виданий 10.11.1995р., списки членів КСП «Берладинка» с. Бирлівка затверджені 23.12.1995р.

Як вбачається із інформаційної довідки Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відділ у Бершадському районі від 25.02.2019р. № 020.2747/104-19, що ОСОБА_5 була включена в список членів КСП «Берладинка» с. Бирлівка, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю і на її ім`я виготовлено сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ВН 0489663 розміром 2,12 в умовних кадастрових гектарах згідно розпорядження Бершадської РДА від 22.02.2000р., реєстраційний № 47, на підставі якого відповідно до розпорядження Бершадської РДА від 15.08.2002р. реєстраційний № 197 громадянці ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-BH № 046683.

Не зрозуміло з яких підстав було здійснено розпорядження Бершадської РДА щодо видачі Державного акту на земельну ділянку ОСОБА_3 взаміну сертифікату на право на земельну частку (пай), який був виданий ОСОБА_5 , чи то як спадкоємцю чи як фізичній особі.

20.02.2020 від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є належним відповідачем у даній справі, оскільки всі повноваження райдержадміністрації щодо розпорядження невитребуваними земельними ділянками, розташованими за межами населених пунктів, перейшли до повноважень сільських, селищних, міських рад. Крім того, в позовній заяві жодної позовної вимоги, яка б стосувалася прав чи інтересів Головного управління не зазначено. З огляду на вказане просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Також просив розгляд справи проводити у відсутність представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 28.04.2021 на підставі ст. 55 ЦПК України первісного відповідача Бершадську районну державну адміністрацію Вінницької області було замінено на належного відповідача Гайсинську районну державну адміністрацію Вінницької області.

26.04.2023 ухвалою суду відповідача Гайсинську районну державну адміністрацію Вінницької області замінено на належного відповідача Гайсинську районну військову адміністрацію Вінницької області.

Позивач ОСОБА_2 та його представник, адвокат Валешна О.А., у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Позивач ОСОБА_2 пояснив, що не знав, що у матері був сертифікат на земельний пай, оскільки вона постійно хворіла. Лише у 2018 році при приватизації спадщини він дізнався, що ще є земельний пай матері, який вже оформлений на ОСОБА_1 , який є спадкоємцем ОСОБА_3 . Коли та яким чином його сестра ОСОБА_3 оформила земельний пай матері, йому не було відомо. Адвокат Валешна О.А. зауважила, що про наявність земельної ділянки (паю) розміром 2,12 в умовних кадастрових гектарах, яка розташована у с. Бирлівка Бершадського району Вінницької області, позивач дізнався з інформаційної довідки Бирлівської сільської ради від 15.01.2019 № 13, з якої вбачається, що Державний акт на право колективної власності на землю виданий 10.11.1995, списки членів КСП "Берладинка" с. Бирлівка затверджені 23.12.1995, що ОСОБА_5 була включена в список членів КСП "Берладинка" с. Бирлівка, який додається до Державного акта на право колективної власності на землю, і на її ім`я виготовлено сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН 0489663 розміром 2,12 в умовних кадастрових гектарах, згідно з розпорядженням Бершадської РДА від 22.02.2000, реєстраційний номер № 47. Отже, саме з 15.01.2019 починається перебіг позовної давності, оскільки саме тоді позивач дізнався про порушене право на спадкування за законом. Зважаючи на вказане, просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області, ОСОБА_8 , подала до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що після смерті в 1996 році ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спадкоємцями були їх діти ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , який постійно проживав у Росії. За домовленістю між спадкоємцями ОСОБА_2 мав успадкувати після смерті батьків належний їм будинок та земельний пай після смерті батька, а ОСОБА_3 земельний пай після смерті матері. На той час була така можливість, а тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до сільської ради з заявами, щоб державні акти на земельні ділянки замість сертифікатів на земельні паї після смерті батьків були виготовлені на них. На підставі розпорядження Бершадської райдержадміністрації у 2002 році його мати одержала державний акт на земельну ділянку, і про це було достеменно відомо позивачу ОСОБА_2 . У 2013 році позивач звернувся до нотаріуса для оформлення спадкових прав на житловий будинок, і для того, щоб він міг отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, ОСОБА_3 написала заяву про відмову від прийняття спадщини. Навіть після одержання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 жодних претензій на земельну ділянку, яка перейшла у власність ОСОБА_3 , не висловлював. Тільки після смерті у 2015 році його матері ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у 2019 році звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що йому було невідомо, що земельний пай після смерті ОСОБА_5 оформлений на ОСОБА_3 , хоча дане оформлення відбувалося за їх спільною домовленістю. Зважаючи на вказане, просив застосувати строк позовної давності та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що працювала в колгоспі с. Бирлівка бухгалтером із розподілу землі та здійснювала розпаювання земельних та майнових паїв. На час видачі державних актів на земельні ділянки батьки позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли. Спадкоємцями після їхньої смерті були діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 . Між спадкоємцями була домовленість, що ОСОБА_2 після смерті батьків залишиться будинок і один пай, а ОСОБА_3 один пай. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 приходили разом до Бирлівської сільської ради та писали заяви, щоб на них були видані державні акти. На підставі розпорядження Бершадської районної державної адміністрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були виготовлені та видані державні акти на земельні ділянки. ОСОБА_2 знав, що державний акт на земельну ділянку після смерті матері був виданий його сестрі ОСОБА_3 . Також зазначила, що вона особисто державний акт на земельну ділянку приносила додому ОСОБА_2 та віддала його дружині ОСОБА_13 .

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показав, що є сином ОСОБА_2 . У 1996 році померли батьки його батька ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , і вони переїхали проживати в с. Бирлівка. Після смерті діда з бабою між спадкоємцями була домовленість, що все майно успадкує його батько, тому його батько звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У зв`язку з відсутністю коштів та необхідністю зібрання всіх необхідних документів оформлення спадщини відтягнулося на значний час. В ході приватизації спадщини у 2018 році їм стало відомо, що існує ще одна земельна ділянка, яка належала його бабі та яка вже оформлена на ОСОБА_1 . Коли почалося розпаювання у 1998 році, ОСОБА_10 принесла державний акт на землю на ім`я його батька ОСОБА_2 , батька в той час вдома не було (був на заробітках), а були лише він та мати. ОСОБА_10 тоді просила нікому не розповідати, що оформлено пай на батька, так як не було оформлено будинок; чому вона так сказала, йому невідомо.

Вислухавши пояснення учасників справи, їх представників, свідків та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Бирлівською сільською радою Бершадського району Вінницької області, 19.03.1996.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно - 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Бирлівською сільською радою Бершадського району Вінницької області, 22.03.1996.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне їй майно - 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 та право на земельну частку (пай).

У судовому засіданні встановлено, що за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були включені до списку членів КСП "Берладинка" с. Бирлівка, який додається до Державного акта на право колективної власності на землю та на підставі розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 22.02.2000 № 47 на ім`я ОСОБА_4 було виготовлено сертифікат на земельну частку (пай) серії ВН № 0489662 та на ім`я ОСОБА_5 було виготовлено сертифікат на земельну частку (пай) серії ВН № 0489663.

Позивач ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , звернувшись до Бершадської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Інші спадкоємці першої черги за законом - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 подали заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами спадкової справи № 373/1996 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та матеріалами спадкової справи №47/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .

Позивачем ОСОБА_2 взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0489662, який був виданий на ім`я ОСОБА_4 , було одержано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 963893 від 28.11.2012 р.

01.03.2013 позивач ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 .

З довідки Відділу у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 25.02.2019 № 0-2-0.27-47/104-19 вбачається та не заперечується відповідачем ОСОБА_1 , що відповідно до розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 15.08.2002 № 197 ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІУ -ВН № 046683, взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН 0489663 розміром 2,12 в умовних кадастрових гектарах, який згідно розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 22.02.2000 був виданий на ім`я ОСОБА_5 .

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та її спадкоємцем, який прийняв спадщину є відповідач ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_2 стверджує, що йому не було відомо, що його мати мала право на земельну частку (пай), і лише у 2019 році він дізнався, що на її ім`я було виготовлено сертифікат на земельну частку (пай) серії ВН № 0489663, замість якого на підставі розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 15.08.2002 № 197 ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІУ -ВН № 046683, та вважає, що оскаржуваним розпорядженням Бершадської РДА від 15.08.2002 № 197 було безпідставно передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку після смерті ОСОБА_5 , що призвело до порушення прав позивача, а саме усунення від переходу права власності в порядку спадкування на земельну частку (пай).

Із приписів ст.ст. 524, 525, 526, 527, 548, 549, 553 Цивільного кодексу УРСР, вбачається, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, або місцезнаходження майна. Для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини про прийняття спадщини, вважається, що він прийняв спадщину.

Відповідно до ст. 529 Цивільного кодексу УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини ( ч.5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно із ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Згідно з п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішені спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до п.16, 17 Перехідних положень ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, (провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасувати розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 15.08.2002 № 197 про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право власності на землю в частині, що стосується ОСОБА_3 та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_3 від 30.08.2002 року, серія ІV-ВН № 046683, площею 2,05 га, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 559.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Суд зазначає, що оскаржуване розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 15.08.2002 № 197 про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право власності на землю в частині, що стосується ОСОБА_3 вичерпало свою дію виконанням, а тому визнання цього розпорядження незаконним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)].

Також потрібно врахувати, що до 01.01.2013 державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.

З 01.01.2013 у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними розпорядження органу державної влади та державного акта на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, зважаючи і на те, що спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача ОСОБА_1 , тобто не є належним та ефективним способом захисту. Належним способом захисту позивача є віндикаційний позов. Такий позов у цій справі не заявлено.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див.; постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21),від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

З урахуванням тієї обставини, що позивачем ОСОБА_2 обрано невірний спосіб захисту при звернення до суду із даним позовом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 13, 76-78, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Гайсинської районної військової адміністрації, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розпорядження - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В. І. Губко