Рішення № 138658477, 30.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 липня 2026 року м. Ужгород№ 260/3135/26 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Секерня Євгенія Миколайовича від 29.12.2025 р. про відкриття виконавчого провадження, яка винесена в рамках виконавчого провадження №79891337 з примусового виконання постанови №65353156 від 11.05.2021 р. про стягнення з боржника ОСОБА_1 залишку нестягнутого виконавчого збору у розмірі 136,33 долара США та 22,94 гривні.

Позовні вимоги аргументовані тим, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивач дізнався, що стосовно нього було два виконавчі провадження, в межах яких стягується виконавчий збір за одним і тим вже виконавчим листом від 16.06.2015 р. №308/21852/13, а саме: на виконанні у державного та приватного виконавців. Так, державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі його заяви. Незважаючи на це, державний виконавець вирішив стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 10% від суми, що підлягала стягненню. При відкритті спірного в цій справі виконавчого провадження вказана обставина державним виконавцем врахована не була.

27 липня 2026 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зазначив, що 29.12.2025 р. в автоматизованій системі виконавчого провадження зареєстровано виконавчий документ, а саме: постанову про стягнення виконавчого збору ВП №65353156 від 11.05.2021р. з боржника ОСОБА_1 за залишком нестягнутого виконавчого збору у розмірі 136,33 долара США та 22,94 грн. З огляду на зазначене 29.12.2025 року державний виконавець, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», відкрив виконавче провадження по примусовому виконанню постанови про стягнення виконавчого збору ВП №65353156 від 11.05.2021р. з боржника ОСОБА_1 . В межах такого виконавчого провадження державний виконавець вчиняв передбачені законодавством виконавчі дії. 24 липня 2026 року державним виконавцем згідно з п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом (повним стягнення заборгованості). Окрім того, звернув увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

28 липня 2026 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Так, зазначає, що дії Відділу ДВС щодо відкриття виконавчого провадження за №79891337 на залишок виконавчого збору в межах виконавчого провадження №65353156 створили ситуацію подвійного фінансового навантаження на ОСОБА_1 за одним і тим самим виконавчим документом без реального примусового виконання всієї суми боргу безпосередньо Відділом ДВС. Окрім того, вважає безпідставними доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду. Стверджує, що позивач не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження №79891337 від 29.12.2025 р. разом із долученими до неї документами у спосіб, який би давав змогу усвідомити про порушення своїх прав. Про фактичний зміст відомостей, відміток на виконавчому листі та наявність подвійного нарахування позивач дізнався лише 01.05.2026 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №80901153, відкритого приватним виконавцем Зейкан В.Л.

Ця адміністративна справа розглянута судом у встановлені нормами ст. 286 КАС України строки з урахуванням періоду перебування головуючого судді Ващиліна Р.О. у відпустці.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні в органах Державної виконавчої служби України перебував виконавчий лист №308/21852/13 від 16.06.2015, виданий Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, боржником в якому являється ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ).

Постановою головного державного виконавця Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі Ужгородський МВ ДВС) разом з відкриття виконавчого провадження за вищевказаним виконавчим листом винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №65353156 від 11.05.2021, якою вирішено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 1608,43 грн.

Пунктом 3 постанови ВП №65353156 від 11.05.2021 передбачено, що така є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення.

Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Відділ ДВС) ВП №65353156 від 04.10.2023, вирішено внести виправлення до постанови про стягнення виконавчого збору та виправити допущену арифметичну помилку в ч. 1 її резолютивної частини шляхом заміни суми стягнення виконавчого збору в розмірі 1608,43 грн на правильну 198,43 дол. США та 22,94 грн.

26 грудня 2025 року у зв`язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа головний державний виконавець Відділу ДВС на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №65353156.

Пунктом 2 вказаної постанови вирішено виконувати в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», постанову про стягнення виконавчого збору ВП №65353156 від 11.05.2021 (з урахуванням постанови про виправлення помилки в процесуальному документі ВП №65353156 від 04.10.2023 та часткового стягнення виконавчого збору у розмірі 62,10 дол. США) в частині стягнення залишку нестягнутого виконавчого збору у розмірі 136,33 дол. США та 22,94 грн.

Супровідним листом №119121 від 26.12.2025 постанова від 26.12.2025 була скерована для виконання до Відділу ДВС.

У зв`язку з надходженням заяви про примусове виконання постанови Відділу ДВС №65353156 від 11.05.2021, на підставі ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79891337 від 29.12.2025.

Не погоджуючись з правомірністю винесення такої постанови, ОСОБА_1 звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

З огляду на відсутність доказів повідомлення ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження в порядку, встановленому ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, суд відхиляє аргументи відповідача про звернення позивача з цим позовом поза межами встановленого нормами КАС України строку, тому вважає за можливе розглянути цей спір по суті.

Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 1 ст. 1 ст. 1 Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 15 вказаного Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Порядок здійснення початку примусового виконання рішення, регламентовано ст. 26 Закону. Так, згідно з п. 1 ч. 1 зазначеної статті виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Матеріалами справи встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №79891337 від 29.12.2025 була винесена державним виконавцем у зв`язку з надходженням постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору №65353156 від 11.05.2021, що є виконавчим документом та набрала законної сили.

Протиправність такої постанови позивач аргументує тим, що у виконавчому провадженні №65353156 здійснено часткове стягнення суми заборгованості, отже сума виконавчого збору не може бути стягнута у повному обсязі. Однак вказана обставина не була врахована державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження ВП №79891337.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною 4 ст. 27 Закону передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Отже, норми Закону в редакції, чинній як на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 11.05.2021, так і на момент відкриття спірного виконавчого провадження в грудні 2025 року, передбачають стягнення виконавчого збору з боржника не у відсотках до фактично стягнутої суми (як заявляє позивач), а співвідносно до всієї суми, що підлягала стягненню.

Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція).

Згідно з п. 1 розділу ІІІ Інструкції, примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону.

Пунктом 7 розділу І Інструкції встановлено, що у разі якщо постанова виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 4 Закону.

Будь-яких аргументів щодо невідповідності постанови про стягнення виконавчого збору №65353156 від 11.05.2021 вимогам ст. 4 Закону ОСОБА_1 не заявляє.

Суд зазначає, що станом на дату винесення оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 грудня 2025 року, так і станом на момент розгляду цієї адміністративної справи судом, постанова про стягнення виконавчого збору №65353156 від 11.05.2021 позивачем не оскаржувалася та не скасована. В межах розгляду даної справи позовна вимога щодо правомірності винесення такої до суду також не пред`являлась та не є предметом її розгляду.

Таким чином, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 11.05.2021 набула статусу самостійного виконавчого документа з моменту її прийняття. Ця постанова є чинним процесуальним рішенням, яке не було визнано протиправним та не скасовано в порядку, визначеному законодавством, а тому після повернення виконавчого документа стягувачу, підлягає виконанню в порядку, встановленому цим Законом, в рамках окремого провадження.

Правова позиція Верховного Суду щодо цього питання є сталою. Зокрема, у постанові від 01 травня 2026 року у справі № 320/6164/23 Верховний Суд зазначив, що положення ч. 4 ст. 27 Закону слід тлумачити таким чином, що постанова про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону, підлягає примусовому виконанню, зокрема шляхом винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з її виконання після повернення виконавчого документа, якщо виконавчий збір не було стягнуто у повному обсязі.

Тому, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд розглядає заявлену позовну вимогу щодо правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 грудня 2025 року крізь призму вищенаведених обставин справи, зокрема, факту не оскарження позивачем постанови про стягнення виконавчого збору.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону).

Більше того, п. 8 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Отже, суд зазначає, що законодавчими нормами, що регулюють порядок здійснення виконавчих дій, в тому числі, державними виконавцями, передбачено обов`язок останнього не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Вказані норми носять імперативний характер та не передбачають можливості державного виконавця прийняти інше рішення, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання.

В свою чергу виключні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання наведені в ч. 4 ст. 4 Закону. Серед таких підстав зазначені позивачем обставини в обґрунтування протиправності постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №79891337 від 29.12.2025 відсутні.

Оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято 29.12.2025 після повернення виконавчого документа стягувачу (26.12.2025) та завершення основного виконавчого провадження, при цьому строків її винесення не порушено, оскільки перебіг строку обчислюється з моменту повернення виконавчого документа, а не з дати винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

У зв`язку з вищенаведеним, враховуючи встановлені обставини даної адміністративної справи, суд дійшов висновку, що державним виконавцем при винесенні оскарженої постанови від 29 грудня 2025 року були вчинені дії в порядку та в спосіб, передбачений Законом, спрямовані на виконання виконавчого документа постанови про стягнення виконавчого збору від 11 травня 2021 року ВП №65353156, не оскарженої боржником.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2018 року у справі №816/823/17, від 01 травня 2026 року у справі № 320/6164/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що постанова головного державного виконавця Відділу ДВС від 29 грудня 2025 року ВП №79891337 про відкриття виконавчого провадження була винесена на підставі наявних повноважень та в порядку, встановленому законом, а тому позовна вимоги щодо її скасування задоволенню не підлягає.

При цьому суд відхиляє посилання позивача на те, що подальше виконання виконавчого листа №308/21852/13, виданого 16.06.2015 Ужгородським міськрайонним судом, здійснюється приватним виконавцем, оскільки таке виконавче провадження було відкрито 01 травня 2026 року. Тобто станом на момент виникнення спірних правовідносин вказана обставина за хронологією ще не відбулася.

В свою чергу суд повинен оцінювати правомірність дій та рішень суб`єкта владних повноважень з урахуванням обставин, що існували на момент їх вчинення.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа здійснював Верховний Суд в постановах від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 та від 14 березня 2025 року у справі №580/245/24.

Так, в таких постановах Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

З одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Верховний Суд дійшов висновок, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону ч 8 ст. 27 Закону.

За наслідками застосування ч. 8 ст. 27 Закону Верховний Суд зробив такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що належний та ефективний спосіб захисту, який здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 39 Закону, так і ч. 8 ст. 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження. До способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

З вищенаведеного вбачається, що оскаржуючи постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку суд не вбачає можливості виходу за межі позовних вимог з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справах №320/6215/19 та №580/245/24, оскільки виконавче провадження №79891337 вже закінчено на підставі постанови головного державного виконавця Відділу ДВС від 23.07.2026.

Таким чином, дослідивши вищенаведені обставини справи крізь призму законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що цей адміністративний позов задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Заньковецької Марії, буд. 10, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДРПОУ 35045459) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

СуддяР.О. Ващилін