Рішення № 138658113, 31.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/11073/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Троїцька буд. 20-а Код ЄДРПОУ 40108866) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

28.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.;

- зобов`язати поліції Головне Дніпропетровській управління Національної в області нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 363 грн. 68 коп. у день з 24.04.2018 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 629 530 грн. 08 коп. (із одночасною компенсацією сум податку З доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород військовослужбовцями, та поліцейськими інших та виплат, особами одержаних рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01 2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження служби в органах Національної поліції України йому не було виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі №160/33992/23 Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. На виконання зазначеного судового рішення відповідач лише 24.03.2026 здійснив виплату належних позивачу сум. Вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні проведено з порушенням встановлених законом строків, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня, наступного після виключення його зі списків особового складу, до дня фактичного проведення розрахунку, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Однак відповідач відповіді на заяву не надав та відповідних виплат не здійснив, що, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та є підставою для звернення до суду з цим позовом. З урахування викладених обстави у позові просить його задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 04 травня 2026 року суд відкрив провадження у справі № 160/11073/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, надіслав 21.05.2026 року до сду відзив, в якому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зазначив що позивачем пропущенно строк позовної давності, оскільки про своє звільнення ОСОБА_1 30.04.2018 року було достеменно відомо. У доступі до суду позивач обмежений не був. Також відповідач зазначив, що після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, 06.05.2026 року за №207012-2026 позивачу було надано відповідь на раніше подану ним заяву від 24.03.2026 року щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідь було надано мотивовану про те, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплати компенсації, оскільки Порядок №44-2024 не містить норм проведення компенсації сум податку, утриманого з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , у період з 07.11.2015 по 23.04.2018 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області.

27 липня 2023 року видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі № 160/33992/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатитипозивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум індексації за період з 01.11.2017 по 28.02.2018.

Відповідач 24.03.2026 виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі 64 818 грн 34 коп. та 15 152 грн 34 коп., що підтверджується довідкою АТ «Ощадбанк».

Вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні проведено з порушенням встановлених законом строків, позивач 24.03.2026 року звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня, наступного після виключення його зі списків особового складу, до дня фактичного проведення розрахунку, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, однак відповіді не отримав, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України ( у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору ті відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п. 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В той же час, згідно абз.4 пп.2 п.2 Порядку №100, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Також, у абз.6 п.2 Порядку №100 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 486 ( 486-2022-п ) від 26.04.2022 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

З аналізу вказаних правових норм слідує, що час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. При цьому, у такому випадку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Отже, для правильного визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідним є встановлення середньоденного заробітку позивача, який відповідно до вимог Порядку №100 обчислюється на підставі відомостей про нараховане грошове забезпечення за два останні календарні місяці служби, що передували звільненню, або, у випадках, передбачених цим Порядком, за попередні два місяці роботи.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять довідки про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, довідки про складові його грошового забезпечення за відповідний розрахунковий період, а також інших бухгалтерських документів, які б давали можливість здійснити обчислення середнього заробітку відповідно до вимог Порядку №100.

Наявні у матеріалах справи довідка форми ОК-7 та розрахунок вислуги років не містять відомостей щодо фактично нарахованого грошового забезпечення за розрахунковий період, кількості днів, що підлягають врахуванню при визначенні середньоденного заробітку, та інших показників, необхідних для здійснення такого розрахунку відповідно до вимог чинного законодавства, а тому не можуть бути покладені судом в основу визначення конкретного розміру середнього заробітку.

Наведений позивачем у позовній заяві розмір середньоденного заробітку - 363,68 грн - сам по собі не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку чи іншими належними доказами.

Водночас суд враховує, що право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає за наявності встановлених статтею 117 КЗпП України умов, а визначення його конкретного розміру здійснюється відповідно до Порядку №100 на підставі документів бухгалтерського обліку, які перебувають у володінні відповідача як роботодавця.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що у разі встановлення судом права особи на відповідну виплату, однак за відсутності можливості визначити її точний розмір через ненадання відповідачем необхідних розрахункових документів, належним способом захисту порушеного права є покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідне нарахування та виплату згідно з вимогами законодавства.

Крім того, суд враховує, що Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України, відповідно до яких середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає виплаті не більш як за шість місяців.

Оскільки на момент набрання чинності зазначеним Законом остаточний розрахунок із позивачем проведений не був, а належні йому суми виплачені лише 24.03.2026 на виконання судового рішення, до спірних правовідносин підлягає застосуванню чинна редакція статті 117 КЗпП України щодо обмеження періоду відповідальності роботодавця шістьма місяцями, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та покладення на відповідача обов`язку здійснити його нарахування і виплату відповідно до статті 117 КЗпП України та Порядку №100 за період, що не перевищує шести місяців. Водночас підстави для стягнення на користь позивача конкретної суми 629 530,08 грн відсутні, оскільки її розмір не підтверджений належними та допустимими доказами і не може бути визначений судом за відсутності необхідних розрахункових документів.

Посилання відповідача на те, що після звернення позивача до суду останньому було надано лист від 06.05.2026 №207012-2026 про відсутність підстав для виплати середнього заробітку, суд відхиляє, оскільки надання відповіді на звернення позивача саме по собі не свідчить про належне виконання відповідачем обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні та не усуває факту допущеного порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №44 суд зазначає, що така вимога є передчасною, оскільки на момент вирішення спору відсутній факт нарахування відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а отже відсутній предмет для визначення розміру відповідної компенсації. Питання щодо виплати такої компенсації має вирішуватися відповідачем одночасно з виконанням рішення суду відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, судом встановлено факт несвоєчасного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Разом із тим відсутність у матеріалах справи необхідних розрахункових документів не дає суду можливості визначити конкретний розмір середнього заробітку, який підлягає виплаті, у зв`язку із чим належним способом захисту порушеного права є покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідне нарахування та виплату згідно з вимогами законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Як встановлено судом, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, підстави для їх розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст. 241-246, 255, 262, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Троїцька буд. 20-а Код ЄДРПОУ 40108866) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період, що не перевищує шести місяців, із одночасним вирішенням питання щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук