Рішення № 138657517, 29.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 липня 2026 р. Справа № 120/1935/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "НАРАЗ" до Теплицької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення

в с т а н о в и в :

16.02.2026 року ПП "НАРАЗ" звернулося в суд з адміністративним позовом до Теплицької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення від 29.12.2025 року №475 «Про скасування рішення виконкому №214 від 17.06.2025 року «Про надання дозволу на розміщення тимчасових пересувних споруд, які не є об?єктами нерухомості, в прибережній смузі ставка за межами населеного пункту села Карабелівка».

Ухвалою суду від 23.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

09.03.2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що для збереження та дотримавня особливого режиму використання земель водного фонду, відповідно до ст. ст. 61, 89 ЗК України забороняється у межах прибережних захисних смуг здійснювати будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об?єктів фізичної культури і спорту, які не є об?єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Об?єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися та мати відповідні під?їзні шляхи, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Представник відповідача зауважує, що прибережено захисна смуга може перебувати лише у державній та комунальний власності може використовуватися з урахуванням законних обмежень щодо ведення господарської діяльності, тому розмістивши на даній земельній ділянці будівлі та споруди позивач допустив порушення норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі належних підстав із правильним застосуванням норм матеріального права, а тому підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

11.03.2026 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

13.03.2026 року, керуючись ч.3 статті 47 КАС України, представником позивача подано заяву про зміну предмету позову, оскільки листом від 12.03.2026 Теплицька селищна рада повідомила, що виконавчим комітетом прийнято рішення «Про скасування рішення виконкому № 214 від 17.06.2025 року» від 29.12.2025 року за № 471 у редакції, що долучена Гайсинською окружною прокуратурою до матеріалів справи № 902/79/26 та розміщена на вебсайті селищної ради. На тому ж засіданні виконавчого комітету 29.12.2025 року було також прийнято рішення за № 475 «Про створення ветеранського простору Теплицької селищної територіальної громади», тобто це зовсім інше рішення. Селищна рада підтвердила, що при виготовленні копії рішення про скасування було допущено описку замість «№ 471» зазначено «№ 475».

Ухвалою суду від 17.03.2026 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства "НАРАЗ" до Теплицької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення. Роз`яснено відповідачу про право подавати суду пояснення, доводи та міркування стосовно зміни предмету позову відповідно до ч. 3 ст. 44 КАС України.

24.03.2026 року представник відповідача подав пояснення щодо зміни предмета позову, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

05.06.2007 між Теплицькою районною державною адміністрацією (далі - Орендодавець) та ПП "Нараз" (далі - Орендар) укладений договір оренди землі, загальною площею 58,2236 га, для риборозведення, строком на 49 років.

14.11.2015 року між Теплицькою селищною радою (далі - Орендодавець) та ПП "Нараз" (далі - Орендар) укладена додаткова угода до договору оренди землі від 05.06.2007 року, відповідно до якої Орендодавець та орендар відповідно рішення 64 сесії Теплицької селищної ради 8 скликання №2142 від 14.11.2025 року «Про внесення змін до договору оренди землі на земельну ділянку водного фонду з ПП «Нараз»» дійшли згоди внести зміни до договору оренди землі, укладеного між Теплицькою РДА та ПП «Нараз» від 05.06.2007 року, номер запису про інше речове право 32208469 від 25.06.2019 року, та викладено договір оренди в редакції відповідно до Типового договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об?єктом:

Відповідно до п. 2 додаткової угоди від 14.11.2025 року в оренду передається земельна ділянка загальною площею 58,2236 га, у тому числі земельна ділянка: під ставками - 57,8434 га, під гідротехнічними спорудами - 0,3802 га (площа, якісні характеристики земель, зокрема меліорованих, за їх складом та складом угідь) з кадастровим номером 0523787000:01:000:0071 цільове призначення земельної ділянки КВЦПЗ 10.07 для рибогосподарських потреб, яка розташована за межами с. Карабелівка Теплицької селишної ради Гайсинського району, Вінницької області на річці Кіблич - лівої притоки р. Соб, лівої притоки р. Південний Буг, басейну р. Південний Буг та водний об?єкт (водний простір) у тому числі рибогосподарська технологічна водойма: 57,8434 га.

19.05.2025 року ПП "Нараз" звернулося до Теплицької селищної ради з клопотанням, у якому просило надати дозвіл на розміщення тимчасових пересувних споруд (альтанок відкритого та закритого типу) у кількості 11 штук, які не є об`єктами нерухомості, в прибережній смузі ставка за межами населеного пункту села Карабелівка.

Рішенням Виконавчого комітету Теплицької селищної ради від 17.06.2025 року № 214 надано дозвіл на розміщення тимчасових пересувних споруд (альтанок відкритого та закритого типу) у кількості 11 штук, які не є об`єктами нерухомості, в прибережній смузі ставка за межами населеного пункту села Карабелівка згідно КВЕД 93.29 "Організування інших видів відпочинку та розваг".

Рішенням Виконавчого комітету Теплицької селищної ради від 29.12.2025 року № 471 вирішено скасувати рішення від 17.06.2025 року № 214 "Про надання дозволу на розміщення тимчасових пересувних споруд, які не є об`єктами нерухомості, в прибережній смузі ставка за межами населеного пункту села Карабелівка", з підстав, що у ПП "Нараз" наявний КВЕД 93.29 "Організування інших видів відпочинку та розваг", однак даним КВЕДом не передбачено діяльність пов`язану із заняттям спортом та фізичною культурою на відкритому повітрі.

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до Конституції України, визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з п. "г" ч. 2 ст. 61 Земельного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Земельного кодексу України об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися та мати відповідні під`їзні шляхи, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 88 Водного кодексу України землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Аналізуючи зміст статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України, суд зазначає, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Законодавцем встановлено імперативну заборону на будівництво будь-яких споруд у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, за винятком чітко визначеного переліку об`єктів.

Як судом вже зазначалось, рішенням Виконавчого комітету Теплицької селищної ради від 29.12.2025 року № 471 скасовано рішення від 17.06.2025 року № 214 "Про надання дозволу на розміщення тимчасових пересувних споруд, які не є об`єктами нерухомості, в прибережній смузі ставка за межами населеного пункту села Карабелівка", з підстав, що у ПП "Нараз" наявний КВЕД 93.29 "Організування інших видів відпочинку та розваг", однак даним КВЕДом не передбачено діяльність пов`язану із заняттям спортом та фізичною культурою на відкритому повітрі.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення виконавчого комітету Теплицької селищної ради від 29.12.2025 № 471 "Про скасування рішення виконкому № 214 від 17.06.2025 року "Про надання дозволу на розміщення тимчасових пересувних споруд, які не є об`єктами нерухомості, в прибережній смузі ставка за межами населеного пункту села Карабелівка", суд зазначає наступне.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата".

Також при розгляді справи суд враховує, що в силу вимог ст.151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:

а) при відсутності факту виконання рішення, що скасовується;

б) при відсутності факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Аналогічна правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 296/9690/15-а, від 06.03.2019 р. у справі №2340/2921/18, від 24.07.2019р. у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016), від 21.08.2019 р. у справі №461/560/14-а, від 22 січня 2020 року, справа №208/5023/17, від 02.04.2020р. у справі №335/8641/16-а (2-а/335/283/2016), від 09.04.2020р. у справі №810/899/17, від 24.07.2020 року у справі № 819/1154/18.

Таким чином, орган місцевого самоврядування своєю суперечливою поведінкою створив спірні правовідносини, реалізувавши рішення індивідуально-правового характеру (яке вичерпало свою дію за фактом виконання), внаслідок чого створив певні права у позивача, а згодом з власної ініціативи скасував це рішення, чим підставив під сумнів стабільність правовідносин, що є складовою принципу правої визначеності.

Відтак, оскільки відповідач не може скасовувати свої попередні рішення, чи вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Теплицької селищної ради від 29.12.2025 № 471 "Про скасування рішення виконкому № 214 від 17.06.2025 року прийнято відповідачем протиправно, не на підставі не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено: "Кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-И). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Також ЄСПЛ у своїй практиці нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар ( рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), n. 50, Series A № 98).

У рішенні у справі "Tumeliai v. Lithuania" від 09.01.2017 ЄСПЛ зазначив, що "ризик, пов`язаний з помилкою, допущеною державним органом, повинна нести сама держава".

Суд звертає увагу відповідача, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає і законний інтерес, якому властиві такі ознаки: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним - благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; є персоналізованим (суб`єктивним) - тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже, й матеріально-правової заінтересованості), є: незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу.

В розумінні Європейського Суду право правомірного очікування та законного сподівання виникає у разі якщо особа, яка набула майнове право, не встигла його реалізувати в зв`язку із ухваленням державою нормативного акту чи акту індивідуальної дії, котрим таке право скасовується із наданням цьому актові ретроспективної дії щодо фактів, які відбулися до його прийняття. При цьому підстави, з яких особа позбавляється раніше набутого права, не пов`язані з її поведінкою. В таких випадках, під час розгляду справи Європейським Судом, право заявника не може вважатися «наявним» відповідно до національного законодавства тому Суд визнає порушеним не право, а встановивши факт законного сподівання визнає порушеним правомірні очікування заявника.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Теплицької селищної ради від 29.12.2025 № 471 "Про скасування рішення виконкому № 214 від 17.06.2025 року "Про надання дозволу на розміщення тимчасових пересувних споруд, які не є об`єктами нерухомості, в прибережній смузі ставка за межами населеного пункту села Карабелівка".

Стягнути на користь Приватного підприємства "НАРАЗ" (вул. Антонівка, 58А, с. Карабелівка, Гайсинський район, Вінницька область, 23816, код ЄДРПОУ 34519521) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3328 грн. (три тисячі триста двадцять вісім гривень) за рахунок місцевого бюджету Теплицької селищної ради (вул. Незалежності, 25, с-ще Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 04326193).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Приватне підприємство "НАРАЗ" (вул. Антонівка, 58А, с. Карабелівка, Гайсинський район, Вінницька область, 23816, код ЄДРПОУ 34519521);

Відповідач: Теплицька селищна рада (вул. Незалежності, 25, с-ще Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 04326193).

Суддя Дончик Віталій Володимирович