Рішення № 138657419, 31.07.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 712/15808/25

Провадження № 2/712/1112/26

27 липня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого/судді - Марцішевської О.М.

секретаря судового засідання Безрукової Д.О.

за участю:

представника відповідача адвоката Гудзя О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між ТОВ "Споживчий Центр" та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (далі за текстом - «Фактор», «Позивач») укладено Договір факторингу № СЦ-091024-14 від 09.10.2024 (далі за текстом «Договір факторингу»).

Між ТОВ "Споживчий Центр", правонаступником якого є ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та ОСОБА_1 08.04.2020 року укладено Кредитний договір №08.04.2020-010001817.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 7000 грн. Строк користування Кредитом за умовою "Короткий кредит": 14 календарних днів з дати отримання; Строк користування Кредитом за умовою "Довгий кредит": 28 календарних днів з дати отримання; Проценти за умовою "Короткий кредит": 1 960 грн. 00 коп, що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка); Проценти за умовою "Довгий кредит": 3 920 грн. 00 коп, що становить 56% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка); Графік платежів за умовою "Короткий кредит": сума Кредиту 7 000 грн. 00 коп. та Проценти 1 960 грн. 00 коп. сплачуються до 22.04.2020 включно; Графік платежів за умовою "Довгий кредит": сума Кредиту 7 000 грн. 00 коп. та Проценти 3 920 грн. 00 коп. сплачуються до 06.05.2020 включно.

Відповідно до кредитного договору № 08.04.2020-010001817 від 08.04.2020 року Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 7000 грн. Отже, Кредитором виконано свої зобов`язання за Договором в повному обсязі. В свою чергу Позичальник свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 29.10.2025 утворилась заборгованість у розмірі 10920.00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 7000.00 грн. та за відсотками 3920.00 грн., чим порушуються права та інтереси Позивача.

Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» заборгованість за Кредитним договором №08.04.2020-010001817 від 08.04.2020 року в розмірі 10 920,00 грн., суму понесених Позивачем судових витрат у розмірі 8422,40, що складається з судового збору у розмірі 2 422,40 грн., а також 6000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

21 листопада 2025 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

29 січня 2026 року представник відповідача Гудзь О.С. скерував до суду відзив на позовну заяву. Мотивує тим, що щодо позовних вимог в частині стягнення основного боргу (тіла кредиту), вважає їх цілком безпідставними та недоведеними з огляду на повну відсутність доказів реального надання коштів. До позовної заяви надано лише «Карточку субконто боржника», яка за своєю суттю є внутрішнім регістром бухгалтерського обліку Позивача, а не первинним розрахунковим документом. Матеріали справи не містять жодного належного, допустимого та достовірного доказу перерахування суми в розмірі 7 000,00 грн на рахунок відповідача. Позивачем не долучено ані платіжної інструкції, ані меморіального ордера, ані виписки з банківського рахунку Кредитора, яка б фіксувала списання коштів та їх зарахування на конкретні реквізити Відповідача. Сама лише наявність підписаної електронним підписом «Заявки» свідчить лише про намір отримати кредит, але жодним чином не підтверджує його фактичну видачу.

Отже, оскільки Позивач не надав доказів виконання своєї частини зобов`язання. Таким чином, у зв`язку з недоведеністю факту отримання мною кредитних коштів, позовні вимоги підлягають повному відхиленню. Щодо неправомірності нарахування відсотків за користування кредитними коштами, важливо звернути увагу суду на те, що заявлена Позивачем сума у розмірі 3 920,00 грн нарахована з порушенням норм чинного законодавства та актуальних правових висновків Верховного Суду. Згідно з умовами Заявки № 08.04.2020- 010001817 від 08.04.2020 р., кредит надавався на умовах «Довгого кредиту» строком на 28 календарних днів, тобто до 06.05.2020 р. включно. Позивач, вимагаючи стягнення відсотків за ставкою 2% на день (що становить понад 730% річних), ігнорує той факт, що право кредитора нараховувати такі проценти обмежене строком дії договору.

Після 06.05.2020 р. кредитний договір перестав бути чинним у частині нарахування договірних відсотків, а стосунки між сторонами перейшли у площину деліктних зобов`язань. Це означає, що за межами строку дії договору Позивач мав право розраховувати виключно на стягнення штрафних санкцій (якщо такі передбачені) або на компенсацію за статтею 625 Цивільного кодексу України (3% річних та інфляційні втрати), але аж ніяк не на нарахування відсотків за ставкою 2% на день. Крім того, Позивач у позовній заяві та доданій «Довідці про розмір простроченої заборгованості» № 4218/25-ДПЗ від 29.10.2025 р. вказує період розрахунку до 2025 року, проте намагається стягнути відсотки, які фактично є платою за правомірне користування капіталом у межах перших 28 днів.

Оскільки Позивачем не було доведено факт надання коштів (виконання реальної частини правочину), нарахування будь-яких відсотків на відсутнє тіло кредиту є неправомірним. Навіть у разі підтвердження факту отримання коштів, нарахування відсотків за ставкою 2% на день після травня 2020 року є прямим порушенням принципу справедливості та розумності цивільного законодавства. Враховуючи вищевикладене, вимога про стягнення 3 920,00 грн. відсотків є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо відсутності у Позивача права вимоги, слід зазначити, що ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» обґрунтовує свою роль у справі посиланням на Договір факторингу № СЦ-091024-14 від 09.10.2024 року. Однак, сам по собі факт укладення загального договору між фінансовими установами не є доказом переходу права вимоги саме за кредитним договором Відповідача. У матеріалах справи відсутній належним чином завірений та персоналізований витяг з Реєстру боржників (Додатка до Договору факторингу), який би містив прізвище, ім`я, по батькові Відповідача, номер його кредитного договору та точну суму заборгованості, що була відступлена. Замість цього Позивач надав лише загальний текст договору факторингу та копію акту приймання-передачі переліку (п. 10 додатків), який не дає змоги ідентифікувати Відповідача як особу, право вимоги до якої дійсно було передано. Без надання витягу з реєстру, завіреного обома сторонами правочину факторингу, неможливо перевірити, чи не була дана заборгованість виключена з переліку під час підписання актів, або чи не була вона передана лише частково.

Заперечення щодо вимоги Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. Представник відповідача вважає таку вимогу цілком необґрунтованою, завищеною та такою, що суперечить принципам розумності та співмірності. У даному випадку сума адвокатських витрат становить понад 55% від суми основного боргу, що є очевидно несправедливим тягарем для Відповідача. Дана судова справа відноситься до категорії малозначних та має типовий характер. Позовна заява ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» є шаблонною формою, яка масово використовується Позивачем у судових спорах з іншими боржниками. Підготовка такого документа не потребує значних трудовитрат чи вивчення великого обсягу унікальних матеріалів, оскільки правова позиція та додатки до позову є ідентичними для всіх подібних кейсів компанії. Витрачання часу на «юридичний аналіз» та «збір доказів», на які посилається адвокат, у таких справах є мінімальним. Важливо зауважити, що Позивач є професійним учасником ринку стягнення заборгованості, який має власний юридичний відділ та автоматизовані системи підготовки документів. Залучення стороннього Адвокатського об`єднання «ЛЕКС ВЕРІТАС» за ціною 6 000 грн. за один позов (згідно з Додатковою угодою №17 від 03.04.2025 р.) є штучним збільшенням судових витрат, які Позивач намагається перекласти на Відповідача.

Крім того, слід врахувати фінансовий стан сторін та предмет спору. Стягнення 6 000 грн. за супровід позову ціною 10 920 грн. порушує принцип пропорційності. Враховуючи вищевикладене, просить суд застосувати положення ст. 137, 141 ЦПК України та повністю відмовити у задоволенні вимоги про стягнення 6 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

У разі задоволення позову (що Відповідач заперечує), просить зменшити цю суму до мінімально можливого рівня, виходячи з критеріїв розумності та відсутності значної інтелектуальної складової у підготовці типового позову про стягнення мікрокредиту.

Згідно з матеріалами позовної заяви, а саме Заявки від 08.04.2020 р., кредит надавався на умовах «Довгого кредиту» строком на 28 календарних днів. Таким чином, кінцевим строком виконання зобов`язання за договором (повернення кредиту та відсотків) було 06 травня 2020 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Враховуючи, що строк виконання зобов`язання сплив 06.05.2020 р., Позивач (або його правопопередник ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») довідався про порушення свого права наступного дня, тобто 07.05.2020 р. Таким чином, трирічний строк позовної давності за даними вимогами сплив 07 травня 2023 року. Позивач звернувся до суду з даним позовом лише у листопаді 2025 року (згідно з відміткою системи «Електронний суд» від 13.11.2025 р.), тобто з пропуском строку позовної давності на більш ніж 2 роки та 6 місяців. Посилання на автоматичне зупинення строків через воєнний стан не може бути прийнято судом, оскільки відповідно до Закону України №3060-IX (від 24.12.2023), особливі правила перебігу позовної давності для споживчих кредитів були змінені, а тривала бездіяльність Кредитора протягом 5 років свідчить про нехтування ним своїми процесуальними правами. Позивач може посилатися на пункти 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків на період дії карантину та воєнного стану. Проте, така позиція є помилковою та не враховує правову природу інституту позовної давності в умовах споживчого кредитування. Зокрема, Законом України № 3060-IX від 10.06.2023 р. було внесено суттєві зміни до законодавства, що регулює відповідальність позичальників. Системний аналіз цих змін вказує на те, що законодавець обмежив можливість безстрокового нарахування штрафних санкцій та реалізації прав кредитора, які тривалий час перебували у стані бездіяльності. Крім того, згідно з актуальною практикою Верховного Суду (зокрема, висновки у справах щодо застосування ст. 267 ЦК України), саме на Позивача покладається обов`язок довести, що об`єктивні обставини завадили йому звернутися до суду вчасно. ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» є професійною фінансовою установою, яка має доступ до системи «Електронний суд», що функціонує безперебійно на всій території України.

Соснівський районний суд м. Черкаси з початку введення воєнного стану не припиняв своєї роботи, що спростовує будь-які аргументи про неможливість подання позову у період з 2022 по 2023 роки. Важливо зауважити, що право вимоги було відступлено Позивачу лише у жовтні 2024 року, тобто вже після того, як строк позовної давності за договором сплив. Купівля завідомо «проблемного» портфеля заборгованості з пропущеними строками звернення до суду є свідомим комерційним ризиком Позивача. Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права у тому обсязі і на тих умовах, що існували на момент переходу прав. Оскільки первісний кредитор (ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») втратив право на судовий захист через власну процесуальну бездіяльність протягом 20202023 років, Позивач не міг набути права вимоги, яке вже було обмежене спливом позовної давності. Таким чином, враховуючи, що Позивач не надав доказів наявності поважних причин, які б об`єктивно перешкоджали йому або його правопопереднику звернутися до суду протягом трьох років, на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України у задоволенні позову має бути відмовлено саме з причин пропуску строку позовної давності.

В порядку частини 1, 5 статті 93 ЦПК України поставив позивачу наступні запитання, що мають значення для справи: 1. Чим підтверджується укладення кредитного договору? Надати копії відповідних письмових чи електронних доказів. 2. Хто (із зазначенням посади, повноважень діяти від імені банку та прізвища, ім`я, по батькові) за версією позивача уклав (підписав) угоду (договір про споживчий кредит) від імені кредитора? Надати копії відповідних письмових чи електронних доказів. 3. Коли надано кредит, в якій сумі та яким способом (готівкою в касі, зарахуванням на рахунок в банку, тощо)? Надати копії відповідних письмових чи електронних доказів. 4. Коли у відповідача виник обов`язок повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом і чим це передбачено? Надати копії відповідних письмових чи електронних доказів. 5. За якою процентною ставкою нараховувались відсотки за користування кредитом і чим це передбачено? Надати копії відповідних письмових чи електронних доказів. 6. Які причини звернення до суду з пропуском трирічного строку позовної давності на більш ніж 2 роки та 6 місяців? Надати копії відповідних письмових чи електронних доказів.

Представник позивача скерував до суду відповідь на відзив, в якому зазначачив, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) від 08.04.2020 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору №08.04.2020- 010001817 від 08.04.2020 р.; 3) надсилання відповідачем Підтвердження укладання кредитного договору (акцепту) кредитного договору №08.04.2020- 010001817 (кредитної лінії) від 08.04.2020 р. Відтак, між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем було укладено Кредитний договір №08.04.2020-010001817 від 08.04.2020 р. у електронному вигляді шляхом його підписання відповідачем електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

Даний Кредитний договір містить Заяву позичальника про перекредитування /зарахування, за якою: "На підставі ст.601 ЦК України позичальник просить зарахувати вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 7 000 грн. за кредитним договором 08.04.2020-010001817 в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 7 000 грн. за кредитним договором 25.03.2020-010000313 від 25.03.2020. Кредитор погоджується на вказане зарахування рівних зустрічних однорідних вимог шляхом припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора. Зобов`язання кредитора з видачі кредиту за кредитним договором 08.04.2020-010001817 та зобов`язання позичальника з повернення суми кредиту за кредитним договором 25.03.2020-010000313 від 25.03.2020 вважаються виконаними в момент припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора. Дана заява є частиною кредитного договору 08.04.2020-010001817.

Щодо підписання договору, стороною Кредитодавця документи, які складають Кредитний договір підписувались посадовою особою факсимільним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора "367L3", який надсилався у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

З огляду на Заяву позичальника про перекредитування/зарахування, наявну у складі Кредитного договору, видача коштів за наявним Кредитним договором №08.04.2020-010001817 не здійснювалась, тому доводи відповідача про відсутність доказів видачі кредиту за Кредитним договором №08.04.2020-010001817 є безпідставними. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, відповідач не надав до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.

Відсутність повної оплати за Договором факторингу не свідчить про його недійсність, адже момент набуття права вимоги фактором пов`язана відповідно до положень Договору з іншою подією підписанням сторонами Реєстру боржників. Відсутність оплати (або часткова оплата) за Договором не свідчить те, що він є безоплатним всупереч положенням ч. 1 ст. 1077 ЦК України, однак це свідчить про встановлення сторонами порядку його виконання частинами, що не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Також, ненадання платіжного чи розрахункового документу на підтвердження факту сплати позивачем визначеної Договором факторингу №СЦ-091024-14 від 09.10.2024 р. плати за перехід права вимоги за спірним кредитним договором не свідчить про невиконання позивачем своїх обов`язків за договором. Крім того, дане питання не є предметом доказування у даній справі. На переконання позивача, слід звернути увагу не на порядок розрахунків Фактора та Клієнта, а на саму суть Договору, момент виникнення прав і обов`язків у його сторін. Недійсність даного Договору судом не встановлена, як і не встановлена його фраудаторність. Презумпція правомірності договору факторингу відповідачем спростована не була.

Невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, ані первинному кредитору, ані фактору, не звільняє останнього від виконання грошового зобов`язання. відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору та договору факторингу.

Щодо строків позовної давності, Кредитний договір №08.04.2020-010001817 було укладено 08.04.2020 р., позов позивачем було пред`явлено 13.11.2025 р. Відтак, сторона позивача має правомірні очікування, що вищенаведені положення цивільного законодавства, які регулюють питання застосування строку позовної давності будуть застосовані судом. Строки, на які було запроваджено карантин, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також строки введення та наступного продовження правового режиму воєнного стану є загальновідомими, а відтак не підлягають доказуванню на підставі ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Отже, строк позовної давності позивачем пропущено не було, з огляду на впроваджений Кабінетом Міністрів України у зв`язку з гострою респіраторною хворобою COVID-19, карантин, відколи строк позовної давності було продовжено на час дії останнього, а також наступне введення в дію правового режиму воєнного стану за указом Президента України, що зупинило перебіг строку позовної давності до 04.09.2025 р., коли вступив в дію Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 р.

Представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.

05 лютого 2026 року адвокат Гудзь О.С. скерував до суду заперечення. Щодо тверджень Позивача про дотримання процедури укладення кредитного договору шляхом обміну електронними повідомленнями (оферта, заявка, акцепт), зазначає наступне. Позивач описує триступеневий процес укладення договору, проте не надає суду жодних належних доказів того, що кожен із цих етапів був ініційований та завершений саме Відповідачем. Надані копії «Заявки» та «Підтвердження» є внутрішніми електронними записами в системі самого Кредитора. Оскільки ці документи створені та зберігаються виключно на сервері Позивача, вони можуть бути змінені або сформовані програмним забезпеченням автоматично без реальної участі фізичної особи. Відсутність лог-файлів з унікальними ідентифікаторами сесії, IP-адресою та підтвердженням відправки/доставки СМС-повідомлення від незалежного оператора зв`язку робить неможливим встановлення факту волевиявлення Відповідача на укладення договору саме на тих умовах, які зараз подає Позивач.

Окремої уваги заслуговує твердження про підписання договору «електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора». Позивач свідомо ігнорує той факт, що згідно із Законом України «Про електронні довірчі послуги», використання одноразового коду лише тоді прирівнюється до власноручного підпису, коли забезпечено неможливість викривлення змісту документа після підписання. У даній справі Позивач надав лише текстову роздруківку, яка не дозволяє перевірити цілісність електронного документа та дату/ час його фактичного формування.

Таким чином, представлений Позивачем ланцюжок дій (оферта-заявка-акцепт) є лише декларативним описом технічного процесу, який не підкріплений допустимими доказами ідентифікації Відповідача як особи, що здійснила ці дії. За таких обставин, договір не може вважатися укладеним у встановленому законом порядку, а вимоги Позивача ґрунтуються на припущеннях та внутрішніх реєстрах, що не мають сили первинних документів.

Щодо посилань Позивача на те, що Кредитний договір містить у собі «Заяву позичальника про перекредитування/зарахування», за якою зобов`язання вважаються виконаними в момент «припинення попередніх зобов`язань в обліку кредитора», зазначає наступне. Позивач фактично підміняє поняття реального надання коштів внутрішніми бухгалтерськими операціями. Сама по собі наявність у тексті договору пункту про «перекредитування» не є доказом виконання Кредитором свого основного зобов`язання надання грошових коштів (ст. 1054 ЦК України).

За своєю суттю, описана Позивачем схема є прихованою пролонгацією старого боргу з капіталізацією відсотків, що прямо порушує права споживача на отримання прозорої інформації про вартість кредиту. Слід звернути увагу суду, що Позивач визначає момент виконання свого зобов`язання з видачі кредиту як «момент припинення попередніх зобов`язань в обліку кредитора». Це означає, що факт надання фінансової послуги залежить виключно від волі та дій самого Кредитора у його внутрішніх програмах обліку, до яких Відповідач не має доступу та контролю. Таке формування умов договору є несправедливим, оскільки створює ситуацію, де Кредитор може в будь-який момент заявити про «видачу» кредиту, не здійснюючи при цьому жодного реального перерахування грошей або активів.

Крім того, посилання на ст. 601 ЦК України («Зарахування») у даному випадку є неправомірним. Для зарахування необхідна наявність зустрічної вимоги Відповідача до Кредитора. Оскільки Кредитор фактично не надав кошти за новим договором, у Відповідача не виникло реального права вимоги на ці кошти, а отже, не було чого «зараховувати» в рахунок старого боргу. Таким чином, Позивач не довів факт передачі об`єкта кредитування, що згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України свідчить про те, що договір не може вважатися укладеним у частині реальних зобов`язань.

Щодо процедури підписання договору, на якій наполягає Позивач, слід зауважити наступне. Позивач стверджує, що Кредитний договір був підписаний Відповідачем електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (СМС-коду). Однак сама лише наявність у системі Позивача запису про «код 367L3» не може вважатися беззаперечним доказом підписання документа саме Відповідачем. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором є лише тоді підписом, коли він дає змогу ідентифікувати особу. У даній справі Позивач не надав суду жодного підтвердження того, що СМС-повідомлення було доставлено саме на пристрій Відповідача в момент укладення правочину. Відсутні відомості про номер телефону (MSISDN), на який нібито надіслано код, а також офіційні логи оператора зв`язку, які б підтверджували факт отримання такого повідомлення Відповідачем.

Крім того, Позивач не довів, що в процесі підписання було забезпечено технічну неможливість зміни тексту договору. Подані Позивачем витяги з системи («Підтвердження укладення договору») є лише внутрішніми реєстрами Позивача, які створені ним в односторонньому порядку. Вони не містять ні КЕП, ні цілісного електронного документа, який би дозволяв суду переконатися, що Відповідач бачив і підписував саме той текст договору, який додано до позову. Отже, посилання Позивача на дотримання форми договору є декларативним, оскільки він не надав належних та допустимих доказів автентичності підпису та самого факту волевиявлення Відповідача на підписання документа з конкретними умовами (зокрема, щодо капіталізації попереднього боргу).

Щодо тверджень Позивача про неможливість укладення договору без реєстрації на сайті та використання логіна/пароля, а також посилань на практику Верховного Суду, зазначає наступне.

По-перше, Позивач намагається застосувати презумпцію винуватості Відповідача, стверджуючи, що останній «не спростував» факт підписання договору. Однак, згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме на Позивача покладено обов`язок довести обставини, на які він посилається. Твердження про те, що договір «не був би укладений» без входу в кабінет, є лише логічним припущенням Позивача, яке не підтверджене жодним незалежним технічним аудитом його інформаційної системи. Сама по собі технічна можливість реєстрації на сайті не доводить, що таку реєстрацію здійснив саме Відповідач, а не треті особи з використанням його персональних даних.

По-друге, посилання Позивача на постанови Верховного Суду (зокрема у справах №127/33824/19, №234/7159/20 та інших) є нерелевантними до даної справи. У вказаних справах Верховний Суд аналізував випадки, де факт отримання коштів на банківську картку позичальника був належним чином підтверджений випискою з банку. У нашій же справі Позивач сам визнає, що кошти Відповідачу не видавалися, а мало місце «перекредитування» (внутрішня операція в обліку). Відсутність реальної передачі грошей докорінно змінює правову природу спору, оскільки підпис (навіть якщо припустити його наявність) під «реальним» договором без передачі коштів не створює зобов`язань (ч. 2 ст. 1046 ЦК України).

По-третє, щодо «досягнення згоди з усіх істотних умов». Позивач не надав доказів того, що Відповідач був ознайомлений з графіком платежів та сукупною вартістю кредиту до моменту введення СМС-коду. Використання шаблонів «офертазаявка-акцепт» у споживчому кредитуванні без надання паспорта споживчого кредиту є порушенням ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», що виключає можливість твердження про «згоду щодо усіх істотних умов». Таким чином, Позивач намагається приховати відсутність первинних фінансових документів та доказів ідентифікації користувача за загальними посиланнями на судову практику, яка не стосується правовідносин, де кредит «видавався» шляхом бухгалтерських проводок без руху коштів.

Щодо тверджень Позивача про доведеність факту видачі кредитних коштів, зазначає наступне. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 06.05.2020 р. у справі №372/223/17, зазначаючи, що факт отримання кредиту може доводитися сукупністю доказів. Однак, Позивач викривляє зміст цієї правової позиції. У зазначеній справі Верховний Суд наголошував на необхідності надання первинних фінансових документів (виписок про рух коштів, заяв на переказ тощо), які підтверджують реальний перехід активів. У нашій справі Позивач прямо визнає, що фактична видача коштів за Кредитним договором № 08.04.2020-010001817 не здійснювалась. Твердження Позивача про те, що доводи Відповідача щодо відсутності доказів видачі кредиту є «безпідставними», оскільки видача і не мала здійснюватися через «перекредитування», є юридичним нонсенсом. Кредитний договір за своєю природою є реальним (ст. 1054, 1046 ЦК України) і вважається укладеним з моменту передачі грошей. Якщо гроші не передавалися у власність Відповідача (або не перераховувалися за його реальним дорученням на рахунки третіх осіб), обов`язок із повернення коштів, які ніколи не були отримані, не виникає. Позивач не надав жодного документа, який би підтвердив «реальність» попереднього боргу за Договором № 25.03.2020-010000313 (платіжних доручень, виписок), який нібито було погашено цим новим «кредитом».

Щодо тверджень Позивача про обов`язок Відповідача надавати банківські виписки на підтвердження «невідбуття» операції та щодо неможливості надання Позивачем первинних документів, зазначає наступне. По-перше, обов`язок доказування факту передачі коштів за кредитним договором покладений саме на Кредитора, оскільки ця обставина є підставою його позовних вимог. Відповідач не може і не зобов`язаний доводити «негативний факт» (відсутність отримання коштів), надаючи виписки з усіх можливих банківських установ України. Саме Позивач, стверджуючи про надання фінансової послуги, має надати первинний документ, який підтверджує вихід грошових коштів з його володіння (платіжне доручення, касовий ордер, виписка з рахунку фінансової установи).

По-друге, посилання Позивача на те, що він не є банківською установою і тому не може надати «первинні банківські документи», є юридично безпідставним. Статус небанківської фінансової установи не звільняє Позивача від обов`язку ведення бухгалтерського обліку та наявності первинних документів про здійснені господарські операції згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Більше того, оскільки Відповідач фактично не отримував кошти за Договором №08.04.2020- 010001817 (що підтвердив сам Позивач, вказавши на «перекредитування»), у нього не виникало підстав для пред`явлення претензій щодо ненадання коштів, які він і не мав отримати «на руки». Однак це не робить такий «віртуальний» кредит законним зобов`язанням. Таким чином, Позивач намагається приховати відсутність доказів реальності правочину, перекладаючи тягар доказування на Відповідача, що прямо суперечить засадам цивільного судочинства та правовим висновкам Верховного Суду щодо обов`язковості надання первинних фінансових документів для підтвердження видачі кредиту.

Щодо аргументів Позивача про відсутність контррозрахунку з боку Відповідача та посилань на постанову Верховного Суду від 11.07.2018 р. у справі № 753/7883/15, зазначає наступне.

По-перше, обов`язок надання власного розрахунку виникає у сторони лише у тому випадку, якщо вона визнає факт укладення договору та отримання коштів, але не погоджується з арифметичними нарахуваннями. У даній справі Відповідач повністю заперечує факт реального надання коштів (видачі кредиту) за Договором № 08.04.2020-010001817. Оскільки об`єкт кредитування (гроші) не був переданий Відповідачу, будь-який розрахунок заборгованості за таким договором є нікчемним у своїй основі.

По-друге, посилання Позивача на справу № 753/7883/15 є маніпулятивним. У зазначеній справі Верховний Суд розглядав спір з банківською установою, де факт отримання кредитних коштів був підтверджений банківською випискою та не заперечувався сторонами. В нашому ж випадку Позивач сам підтвердив, що грошові кошти не перераховувалися, а мало місце лише «припинення зобов`язань в обліку». Відтак, розрахунок Позивача не є документом, що підтверджує заборгованість, а є лише переліком цифр, які не мають під собою первинної фінансової підстави.

По-третє, наданий Позивачем розрахунок містить нарахування відсотків поза межами строку дії договору (після 06.05.2020). Таким чином, розрахунок Позивача є завідомо помилковим та незаконним у частині нарахування відсотків поза строком договору, що робить його недопустимим доказом у справі навіть без подання контррозрахунку. Наголошуємо, що за правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме Позивач має довести правильність свого розрахунку первинними документами, а не Відповідач спростовувати цифри, що виникли внаслідок штучного «перекредитування» без руху коштів. Щодо договору факторингу та переходу права вимоги.

Щодо посилань Позивача на оспорюваність договору факторингу та посилання на постанову Верховного Суду у справі №916/2286/16, зазначає наступне. Відповідач не ставить під сумнів «дійсність» договору факторингу як правочину між двома юридичними особами в цілому, а вказує на відсутність доказів переходу права вимоги саме за конкретним Кредитним договором №08.04.2020- 010001817. Твердження Позивача про те, що за відсутності рішення суду про недійсність договору факторингу він є належним доказом, є юридично неспроможним у контексті даного спору. Договір факторингу за своєю природою є рамковим. Сама по собі наявність такого договору не підтверджує, що право вимоги до Відповідача було передано Позивачу. Позивач не надав суду належним чином завіреного Витягу з Додатку (Реєстру боржників) до Договору факторингу, де було б чітко зазначено прізвище Відповідача, номер договору, дату його укладення та точний розмір заборгованості, що відступається. Надана Позивачем копія Акту приймання-передачі є загальною і не ідентифікує Відповідача як боржника, право вимоги до якого перейшло до ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР».

Крім того, звертає увагу суду, що право вимоги не може бути передано у більшому обсязі, ніж воно існувало у первісного кредитора. Оскільки первісний кредитор не надав доказів реальної видачі коштів (руху грошових активів), у нього не виникло права вимоги до Відповідача, а отже, таке «порожнє» право не могло бути предметом відступлення за договором факторингу. Таким чином, Позивач намагається підмінити докази переходу права вимоги міркуваннями про оспорюваність правочинів, тоді як Відповідач наголошує на недоведеності складу обсягу прав, що нібито були передані Позивачу, що є обов`язковою умовою для задоволення позову нового кредитора.

Щодо тверджень Позивача про необов`язковість надання доказів оплати за договором факторингу та посилань на презумпцію його правомірності, зазначає наступне. Позивач помилково вважає, що предметом спору є «недійсність» або «фраудаторність» договору факторингу № СЦ-091024-14. Наголошуємо: Відповідач не заявляє вимог про визнання цього договору недійсним, а вказує на недоведеність факту відступлення права вимоги саме за Кредитним договором № 08.04.2020- 010001817. Позивач стверджує, що момент набуття права вимоги пов`язаний із підписанням Реєстру боржників. Проте, саме належним чином завіреного витягу з такого Реєстру, який би містив дані Відповідача (ПІБ, РНОКПП, номер договору та суму боргу), Позивач до матеріалів справи не додав. Наданий Акт приймання-передачі є загальним документом, який не ідентифікує конкретне зобов`язання Відповідача.

Щодо оплати за договором факторингу: згідно зі ст. 1077 ЦК України, фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в обмін на право вимоги. Хоча відсутність оплати сама по собі не робить договір недійсним, вона у сукупності з відсутністю деталізованого Реєстру боржників та відсутністю первинних фінансових документів про видачу кредиту первісним кредитором, створює обґрунтовані сумніви у тому, що право вимоги взагалі виникло та було передано. Аргумент Позивача про те, що питання розрахунків між Фактором та Клієнтом «не є предметом доказування», є хибним. Оскільки Позивач не надав доказів реального руху коштів ні при «видачі» кредиту (перекредитуванні), ні чіткої ідентифікації боргу в реєстрі до договору факторингу, вважаємо право вимоги ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 недоведеним. Презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК) не звільняє Позивача від обов`язку довести, що конкретне право вимоги до конкретного боржника включено до предмету цього правочину.

Щодо посилань Позивача на надання Списку згрупованих поштових відправлень та копії Повідомлення про відступлення права вимоги як доказів належного інформування Відповідача, зазначає наступне. По-перше, наданий Позивачем «Список згрупованих поштових відправлень» є документом, що підтверджує лише факт формування кореспонденції або її передачу до поштового відділення, проте він не є беззаперечним доказом того, що Відповідач фактично отримав це повідомлення. Позивач не надав суду фіскального чека АТ «Укрпошта» та опису вкладення, які б ідентифікували вміст конверта, а також рекомендованого повідомлення про вручення з підписом Відповідача.

По-друге, сам по собі факт надсилання повідомлення про відступлення права вимоги не створює обов`язку з оплати боргу, якщо саме право вимоги є недоведеним або не виникло (як у випадку з відсутністю доказів видачі коштів/перекредитування).

Оскільки Позивач не довів реальність передачі коштів за Договором № 08.04.2020-010001817, будь-які листи про «відступлення» неіснуючого права вимоги не мають юридичного значення для вирішення спору по суті.

Щодо строків позовної давності. Щодо посилань Позивача на п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України стосовно продовження строків на час дії карантину, вважаємо за необхідне зазначити наступне. Позивач помилково трактує норми про продовження строків як такі, що надають право на звернення до суду в будь-який час поза межами розумних строків. Слід наголошити, що постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року карантин на всій території України був офіційно скасований з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року. Таким чином, навіть за умови продовження строків на період карантину, цей «пільговий» період завершився понад два роки тому. Більше того, системний аналіз практики Європейського суду з прав людини, на яку посилається сам Позивач, свідчить, що інститут позовної давності має на меті забезпечити юридичну визначеність та остаточність рішень. Безпідставне розширення строків позовної давності шляхом кумулятивного додавання періодів карантину та воєнного стану до відносин, що виникли ще на початку 2020 року, створює ситуацію «вічного боргу», що є прямим порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач, будучи професійним учасником ринку фінансових послуг, не надав жодних доказів того, що запровадження карантину реально перешкоджало йому звернутися з позовом до Відповідача в період з травня 2020 по червень 2023 року (особливо враховуючи наявність системи «Електронний суд»).

Отже, автоматичне посилання на п. 12 Прикінцевих положень ЦК України без доведення неможливості вчинення процесуальних дій не може бути підставою для ігнорування факту спливу позовної давності, про яку заявлено стороною захисту.

Щодо посилань Позивача на п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України стосовно зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану, зазначає наступне. По-перше, Позивач ігнорує той факт, що для того, аби перебіг позовної давності зупинився, він має бути чинним (триваючим) на момент виникнення обставин для зупинення. Строк виконання зобов`язання за Договором №08.04.2020- 010001817 сплив 06.05.2020 року. Загальна позовна давність у три роки, навіть з урахуванням «карантинного» продовження, не може тривати вічно. Позивач звертається до суду лише 13.11.2025 року тобто через 5 років та 6 місяців після виникнення права на позов.

По-друге, ключовим є аргумент щодо дії закону в часі (ст. 58 Конституції України). Позивач посилається на редакцію п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК від 08.11.2023 року та на Закон від 14.05.2025 року. Наголошуємо: якщо станом на момент набрання чинності цими змінами строк позовної давності вже сплив, то нові норми щодо його «зупинення» чи «поновлення» не можуть застосовуватися до вже припинених правовідносин. Закон не має зворотної дії, яка б дозволяла кредитору реанімувати безнадійну дебіторську заборгованість, за якою строк захисту права вже був втрачений. По-третє, щодо прецедентної практики. Набуваючи право вимоги за договором факторингу, Позивач діяв на власний ризик і мав усвідомлювати, що купує актив із пропущеним строком позовної давності. Посилання на воєнний стан у 2025 році для виправдання бездіяльності первісного кредитора у 2020-2021 роках є юридично безпідставним. Таким чином, кумулятивне застосування спеціальних норм щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності, на якому наполягає Позивач, призводить до необґрунтованого обмеження принципу юридичної визначеності. Підсумовуючи викладене у запереченнях на відповідь на відзив, слід дійти висновку про повну необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» з огляду на наступне: Недоведеність факту надання кредиту: Позивач прямо визнав, що кошти Відповідачу не видавалися. Спроба обґрунтувати реальність договору через механізм «перекредитування» (внутрішні бухгалтерські записи в обліку кредитора) не є належним доказом передачі активів у розумінні ст. 1046, 1054 ЦК України.

Позивач не надав технічних доказів (логфайлів, підтверджень оператора зв`язку) ідентифікації Відповідача як особи, що акцептувала оферту та погоджувалася на умови капіталізації попереднього боргу. Відсутність права вимоги: Матеріали справи не містять індивідуалізованого витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу, що унеможливлює встановлення факту переходу права вимоги саме за вказаним правочином. Сплив позовної давності: Позов подано через 5,5 років після настання строку виконання зобов`язання (травень 2020 р.). Кумулятивне застосування спеціальних норм щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності, на якому наполягає Позивач, є юридично неспроможним, оскільки строк захисту права сплив до моменту запровадження відповідних законодавчих змін 2025 року, які не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України).

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв`язку з його недоведеністю та пропуском позовної давності.

Ухвалою суду від 31.03.2026р. відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Гудзь Олександра Скергійовича в інтересах відповідача про розгляд справи в загальному провадженні. Витребувано у позивача відомості щодо обставин справи.

07 травня 2026 року представник позивача скерував до суду заяву про виконання ухвали суду. На виконання вимог зазначеної ухвали повідомляє: що стосується заявленої до стягнення суми боргу по відсоткам, їх нарахування зазначено у Карточці субконто боржника (виписка) по Кредитному договору, яка є в додатках до позовної заяви. Так нарахування відбувалися в рівних частинах по 140,00 грн в день з 09.04.2020 по 06.05.2020, відповідно до умов кредитного договору, деталі нарахування розписано в позовній заяві та відповіді на відзив. Підтвердження видачі кредиту за договором № 08.04.2020-010001817 наявне в додатках у відповіді на відзив, копія квитанції про перерахунок коштів № № 12.03.2020-100006487 від 12.03.2020.

Ухвалою суду від 23 червня 2026 року витребувано у позивача оригінали електронних доказів, копії яких долучені до матеріалів справи: електронний варіант договору № 08.04.2020-010001817, укладеного 08.04.2020 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 та підтвердження підписання договору обома сторонами.

Ухвалою суду від 27 липня 2026 року відмовлено у задоволенні позивача про витребування доказів про витребування доказів у АТ Приватбанк для підтвердження факту перерахування відповідачу кредитних коштів. Підставою відмови вказано, що клопотання про витребування доказів подане позивачем у липні 2026 року після подачі у листопаді 2025 року позову та після подачі у лютому 2026 року відповіді на відзив, при цьому позивачем не обґрунтовано неможливість його подання у встановлений законом строк з причин, що не залежали від його волі, беручи до уваги, що 02.07.2024р. позивачем укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатським об`єднанням, копія якого долучена до позовної заяви та підтверджує можливість позивача ефективно здійснювати процесуальні права.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у позові за недоведеністю.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цього Кодексу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач стверджує, що 08.04.2020 року між ТОВ "Споживчий Центр" та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 08.04.2020-010001817.

ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписав Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтвердив укладення кредитного договору та отримав на свій рахунок кошти у розмірі 7 000,00 грн.

На підтвердження факту видачі кредиту позивачем надано копі квитанції про перерахунок коштів №204358775 від 12.03.2020, призначення: видача по договору № 12.03.2020-100006487.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 7000 грн. Строк користування Кредитом за умовою "Короткий кредит": 14 календарних днів з дати отримання; Строк користування Кредитом за умовою "Довгий кредит": 28 календарних днів з дати отримання;

Проценти за умовою "Короткий кредит": 1 960 грн. 00 коп, що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка); Проценти за умовою "Довгий кредит": 3 920 грн. 00 коп, що становить 56% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка); Графік платежів за умовою "Короткий кредит": сума Кредиту 7 000 грн. 00 коп. та Проценти 1 960 грн. 00 коп. сплачуються до 22.04.2020 включно; Графік платежів за умовою "Довгий кредит": сума Кредиту 7 000 грн. 00 коп. та Проценти 3 920 грн. 00 коп. сплачуються до 06.05.2020 включно; Позичальник обирає умову "Короткий кредит" шляхом здійснення дій - повернення кредиту у дату, вказану в Графіку платежів за умовою "Короткий кредит" та сплати вищевказаних Процентів за користування Кредитом (Проценти) за умовою "Короткий кредит".

Сторони погодились, що при нездійсненні Позичальником вказаних дій кредит вважається отриманим за умовою "Довгий кредит", а Позичальник зобов`язаний повернути кредит у дату, вказану в Графіку платежів за умовою "Довгий кредит" та сплатити вищевказані Проценти за користування Кредитом (Проценти) за умовою "Довгий кредит".

Згідно п. 1.1. Договору за цим Договором Кредитор зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.2. встановлено, що Кредит надається для використання Позичальником на будь-які законні цілі, включаючи перекредитування, підприємницьку, незалежну професійну діяльність або виконання обов`язків найманого працівника. Сторони погодились, що Кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п.1.3. Договору протягом 3 робочих днів з дати прийняття пропозиції Позичальником Кредитодавець надає Позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; тип кредиту - фінансовий кредит; строк, на який надається кредит, встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; графік платежів встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності (п.2.1 Договору). Днем надання Кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитора, а днем погашення Кредиту день зарахування коштів на поточний рахунок Кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитора. У випадку перерахування коштів Позичальником на поточний рахунок Кредитора, Позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку користування Кредитом (п. 2.4 Договору).

Між ТОВ "Споживчий Центр" та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № СЦ-091024-14 від 09.10.2024. На виконання умов зазначеного договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №08.04.2020- 010001817 від 08.04.2020 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким являється ОСОБА_1 .

В свою чергу Позичальник свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 29.10.2025 утворилась заборгованість у розмірі 10920.00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 7000.00 грн. та за відсотками 3920.00 грн., чим порушуються права та інтереси Позивача.

Спірні правовідносини регулюються нормами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Слід зазначити, що відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов`язання.

Частиною першою ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В судовому засіданні не знайшли підтвердження належними та допустими доказами доводи позивача про видачу відповідачу кредитних коштів на виконання кредитного договору № 08.04.2020-010001817 від 08.04.2020 року.

Надана до відповіді до відзиву копія квитанції про перерахунок коштів №204358775 від 12.03.2020 містить призначення: видача по договору № 12.03.2020-100006487, тобто по договору, відмінному від № 08.04.2020-010001817.

Факт отримання і кредиту відповідач послідовно оспорював з моменту подання відзиву, проте позивач клопотання про витребування у банку доказів на підтвердження видачі кредиту подав після спливу строку, встановленого для подачі відповіді на відзив.

Принцип рівності учасників у цивільному процесі вимагає надання однакових процесуальних можливостей позивачу та відповідачу щодо подання доказів згідно зі статтею 83 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК). Сторони мають рівні права на доведення своїх обставин, але обмежені чіткими процесуальними строками.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення боргу не підлягають до задоволення за недоведеністю позивачем обставин щодо видачі кредиту, які він зазначив в якості підстави пред`явлення позову.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, оплата судового збору покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 207, 512-516, 526, 530, 610, 611, 626, 628, 629, 634, 638, 1048, 1054 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ

Повний текст рішення складений 31 липня 2026 року

Позивач: ТОВ «Новий Колектор» (м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 13, оф. 601, код ЄДРПОУ 43170298).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).