Рішення № 138656710, 31.07.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/449/26

Номер провадження 2/948/473/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Тимофєєвої Г.Л,

за участю секретаря Порохні І.І.,

представника відповідача Грибовода В.В. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

12 травня 2026 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява, у якій позивач ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №1873456 від 26.04.2021 в розмірі 37 944,00 грн, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн та понесені судові витрати, мотивуючи тим, що 26.04.2021 відповідач уклала з ТОВ «ФК «Верона» кредитний договір про надання коштів акцепт від 26.04.2021 (заяву про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (оферту) № 1873456) на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Відповідно до кредитного договорувідповідачу надані грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності у сумі 12 000,00 грн, строком на 29 днів, відсотковою ставкою 1,9% на добу.

01.12.2023 між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» було укладено договір про відступлення права вимоги №1-01/12/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Верона» відступило право вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, в тім числі до ОСОБА_1 (а.с.2-6).

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 15.05.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи був призначений на 10.06.2026 та відкладався у зв`язку з витребуванням доказів на 31.07.2026 (а.с. 36, 64).

03.06.2026 представник позивача подав до суду заяву про розподіл судових витрат та просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн (а.с.49-50).

08.06.2026 представником відповідача, адвокатом Грибоводом В.В., через систему «Електронний суд» подані додаткові пояснення у справі. Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Заперечив, що відповідач підписувала кредитний договір, тому вважав, що його умови не мають бути застосовано до спірних правовідносин. Крім того, представник зазначив, що у кредитному договорі, не міститься відомостей про електронну пошту відповідача. Відповідач має сумніви у достовірності документів, щодо відступлення права вимоги позивача за кредитним договором. У зв`язку з чим просив суд витребувати оригінал договору факторингу № 1-01/12/2023, довідку про ідентифікацію; витяг з реєстру боржників до договору № 1-01/12/2023; реєстр боржників до договору № 1-01/12/2023. Ухвалою суду від 10.06.2026 задоволено частково клопотання представника позивача про витребування вказаних документів (а.с.64-65).

Крім того, у додаткових поясненнях зазначив, що очікувана сума витрат на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. У додаткових поясненнях у справі представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати (а.с.58-61).

16.06.2026 на адресу суду на виконання ухвали від 10.06.2026 надійшли витребувані докази, зокрема розрахунок заборгованості за кредитним договором № 1873456(а.с.77-81).

У судове засідання 31.07.2026 позивач не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, шляхом направлення електронних листів до його електронного кабінету та його представника (а.с.41-44,70-41). У позовній заяві представник позивача подав клопотання в якому просить позов розглядати без участі представника позивача, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення заочний рішення (а.с.6, 78зв).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилася, належним чином повідомлена про місце та час розгляду справи, шляхом направлення рекомендованого листа за зареєстрованим місцем проживання, які повернуто 02.06.2026 з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.47,48). Разом з тим, повістка про виклик до суду на 31.07.2026 отримана ОСОБА_1 особисто (а.с.76). Крім того її інтереси в судовому засіданні представляє адвокат Грибовод В.В.

За повідомленням представника відповідача Грибовода В.В., відповідач ОСОБА_1 участі в судових засіданнях брати не буде, оскільки її інтереси в суді представляє адвокат.

У судовому засіданні 31.07.2026 представник відповідача позов не визнав, з підстав зазначених у додаткових поясненнях по справі (а.с.58-61). Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду, додатково зазначив, що позивачем не доведено факту укладання кредитного договору в електронній формі, відсутні докази проставлення підпису відповідача на договорі, ознайомлення нею з актуальними умовами кредитування та зазначив, що відсутність доказу надання кредиту є самостійною підставою для відмови в позові. Також зазначив, що виписка з особового рахунку, надана позивачем не відповідає вимогам до бухгалтерського документу.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вислухав пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та надавши їм належну оцінку, судом установлено таке.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

26.04.2021 ОСОБА_1 , акцептувавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором G2760 Заяву про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (оферту), уклала з ТОВ «ФК «Верона» кредитний договір №1873456, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 12 000,00 грн, строком 29 днів з 26.04.2021 по 24.05.2021 (а.с.8-12, 12зв -14зв).

Згідно п.1.4 Договору проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту, а у разі часткового погашення - на непогашену частину та встановлюються в розмірі 1,9% від суми кредиту в день, що становить 693,5% річних від суми наданого кредиту. Тип процентної ставки - фіксована (а.с.8).

Реальна річна процентна ставка - 693,5% річних від загального розміру виданого кредиту (п.1.5).

Загальна вартість кредиту становить 18 612,00 грн (п.1.6).

Згідно п.2.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки позичальника (а.с.8).

Проценти за користування кредитом нараховуються у фіксованому незмінному розмірі за кожен день за період з моменту списання коштів за кредитом з поточного рахунку кредитодавця до моменту повернення коштів, але не більше строку, на який надається кредит (п.3.2).

Згідно п.4.1 Договору позичальник зобов`язується повернути суму отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитом у строки, визначені в Графіку платежів. Повернення суми кредиту та сплата відсотків має бути здійснено позичальником не пізніше останнього дня користування кредитом, що є належним виконанням зобов`язань позичальника за цим договором (а.с.8 на зв.).

У випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі та у встановлений строк, позичальник має право ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту шляхом здійснення платежу на користь кредитодавця у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів не пізніше останнього дня строку користування кредитом. Після отримання кредитодавцем коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява позичальника про продовження строку користування кредитом вважається поданою, а дія договору автоматично продовжується (лонгується) на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів (п.9.4.1).

Вказане свідчить, що ОСОБА_1 кредитний договір підписала електронним підписом, що підтверджує прийняття нею умов кредитного договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки, розміру комісії та взяття на себе зобов`язання, передбачені умовами договору.

В акцепті про прийняття пропозиції укласти кредитний договір зазначені зокрема паспортні дані відповідачки, контактні номери телефонів, місце роботи, а також адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14зв).

Крім того, згідно з довідкою про ідентифікацію видану первісним кредитором ТОВ «ФК «Верона» вбачається, що ОСОБА_1 ідентифікована кредитодавцем, акцепт договору позивальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://topcredit.ua, одноразовий ідентифікатор G2760 був направлений 26.04.2021 на номер телефону НОМЕР_1 , який був зазначений ОСОБА_1 в акцепті (а.с.21).

Таким чином, суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_1 , оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим.

Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає:

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Таким чином, судом установлено, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Укладення сторонами договору в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором на підставі Закону України «Про електронну комерцію» відповідає положенням законодавства України та не має наслідком нікчемність або недійсність такого договору, якщо сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов і позивач не довів, що договір суперечить вимогам закону. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (постанови Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 234/7163/20, від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19).

Також, 26.04.2021 ОСОБА_1 підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором G2760 Паспорт споживчого кредиту, в якому відображена інформація, аналогічна тій, що встановлена договором №1873456, зокрема, щодо суми кредиту, строку кредитування та сплати процентів, орієнтовної загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (а.с.15-16).

Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з якою укладено договір №1873456від 26.04.2021, ідентифікована ТОВ «ФК «Верона». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://topcredit.ua/, одноразовий ідентифікатор G2760, 26.04.2021, на номер телефону НОМЕР_1 (а.с.21).

За інформацією ТОВ «Платежі Онлайн», 26.04.2021 було здійснено перерахування грошових коштів у сумі 12 000,00 грн на картку № НОМЕР_3 згідно договору №1873456, транзакція №50518553 (а.с.28-29зв).

Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку.

Заперечуючи проти задоволення позову та отримання кредиту, відповідачем без дотримання процесуального обов`язку доказування та надання доказів (ст.81 ЦПК України), не наведено жодного доказу, який би спростував укладення договору, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, а також не наведено контррозрахунку кредитної заборгованості.

Застосування до даних правовідносин висновку Верховного Суду у складі Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21, на думку суду, є помилковим. Оскільки у справі № 545/1750/21 були встановлені обставини, що виключають підписання ОСОБА_1 спірного кредитного договору через будь-який із зазначених способів (смс на номер телефону, електроннй пошту, Приват24) та взагалі подання заявки на отримання кредитних коштів.

Разом з тим, в судовому засіданні представником відповідача не спростовано, що мобільні номери та адреса електронної пошти, які зазначені в акцепті не належать ОСОБА_1 . Також не спростовано належними та допустимими доказами що ОСОБА_1 не надавала своїх персональних даних, не зверталась та не телефонувала, не відкривала особистого кабінету та не вчиняла будь-яких інших дій для отримання кредиту.

Як встановлено судом, договір, акцепт укладено в електронній формі, вони підписані відповідачем ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які були надіслані відповідачу на зазначений нею номер телефону.

Отже, ОСОБА_1 отримала від ТОВ «ФК «Верона» 26.04.2021 кредитні кошти в сумі 12 000,00 грн. та скористалася ними на власний розсуд.

01.12.2023 між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір №1-01/12/2023, за умовами якого ТОВ «ФК «Верона» відступає за плату ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» належні йому права вимоги за кредитним договором, а ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заміняє кредитора у крендитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором (а.с.18-19).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №1-01/12/2023 від 01.12.2023, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1873456 від 26.04.2021 в сумі 37 944,00 грн, з яких: 12 000,00 грн - залишок по тілу кредиту, 25 944,00 грн - залишок по відсотках (а.с.20).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За змістом ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Позивачем надано договір факторингу, який оформлений та підписаний належним чином, витяг з реєстру боржників, платіжну інструкцію про перерахування узгодженої суми за договором факторингу.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 Як зазначено, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином у суду відсутні підстави ставити під сумнів укладений договір факторингу та витяг з реєстру боржників, у зв`язку з чим суд вважає, що ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» має право вимоги від боржника ОСОБА_1 заборгованості, що утворилася на підставі кредитного договору №1873456.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд зазначає таке.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що за договором №1873456 від 26.04.2021 відповідач отримала кредит в розмірі 12 000,00 грн (а.с.29зв).

Доказів, які б підтверджували повернення тіла кредиту в повному обсязі, відповідач не надала. Отже, зобов`язання за кредитним договором щодо повернення основної суми кредиту в повному обсязі відповідачем не виконані, а тому вимоги позивача про стягнення тіла кредиту в розмірі 12 000,00 грн є законні та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами суд зазначає.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі. Відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростував його (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, виданої первісним кредитором ТОВ «ФК «Верона», за кредитним договором №1873456, заборгованість ОСОБА_1 становить 37 944,00 грн, з яких: 12 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, (а.с.80-81).

З виписки з особового рахунка за кредитним договором №1873456, вбачається заборгованість ОСОБА_1 станом на 20.02.2026 становить 37 944,00 грн, з яких: 12 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 25 944,00 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с.17).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача.

Разом з тим, суд не може погодитися із порядком та вказаним розміром їх нарахування, з огляду на наступне.

Пунктами 1.3., 4.2. та 9.2. кредитного договору між сторонами погоджено дату остаточного повернення кредиту, а саме 24 травня 2021 року включно. Сторони узгодити строк кредитування 29 днів. Належних та допустимих доказів щодо продовження строку кредитування представником позивача до суду не подано.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

З огляду на розрахунок заборгованості, нарахування відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору є неприйнятним. Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, поза межами строку дії договору, задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за кредитним договором № 1873456 від 26 квітня 2021 року, суд вважає за необхідне позовні вимоги у цій частині задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за період строку дії договору, а саме з 26.04.2021 по 24.05.2021, яка становить 6612,00 грн, із розрахунку:

228 грн (1,9% від 12000,00 грн) х 29 дн (строк кредитування) = 6612,00 грн.

Підсумовуючи викладене, приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти, зобов`язання з повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі не виконала, належних та допустимих доказів щодо спростування доводів позивача суду не надала, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1873456 від 26 квітня 2021 року підлягають частковому задоволенню на загальну суму в розмірі 18612,00 грн, де 12 000,00 грн тіло кредиту, 6612,00 грн проценти.

Вирішення питання стягнення судових витрат.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 13000 грн (а.с.6).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково на 49,05%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1305,91 грн.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У позовній заяві, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн. (а.с 6).

Як зазначено в ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частини перша статті 81 ЦПК України, визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» та адвокат Пархомчук С.В. 09.07.2025 уклали Договір №09/07/2025 про надання правової допомоги за умовами якого адвокат, на підставі доручення клієнта, надає юридичну допомогу ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (а.с.22-23).

Згідно з договором про надання правової допомоги між ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» та адвокатом Пархомчуком С.В. сторони визначили предмет договору у виді правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Пунктом 1.2 Договору визначено види послуг щодо надання правової допомоги.

При цьому згідно з положеннями п. 1.1 Додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №09/07/2025 від 09.07.2025 сторони погодили змінити розмір правової допомоги адвоката (гонорар), який обчислюється виходячи з вартості годин роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 2 500,00 грн за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги (а.с.24).

Згідно Акту про отримання правової допомоги від 02.06.2026 року, сторонами погоджено надання адвокатом правових послуг на суму 13 000,00 грн (а.с.52).

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом установлено, що відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд враховує, що при підготовці позовної заяви до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором відсутня необхідність у вивченні та опрацюванні великої за обсягом законодавчої бази, що регулює спірні відносини, оскільки існує усталена судова практика, представник позивача участі в судових засіданнях не приймав.

За таких обставин, суд вважає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу є занадто завищеним, виходячи з критерію розумності та враховуючі конкретні обставини справи, тому суд дійшов висновку, що загальна вартість виконаних представником робіт (наданих послуг), які є реальними та необхідними становить 5000,00 грн.

Разом з цим, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки позов задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог на суму 2452,50 грн, що складає 49,05 % від 5000, 00 грн.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу представника відповідача, суд зазначає, що на момент ухвалення рішення, документального підтвердження (квитанцій, договорів) понесених витрат на професійну правничу допомогу, представник відповідача до суду не надав. У зв`язку з чим, питання визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх можливого стягнення судом не вирішується. Суд зазначає, що представник відповідача не позбавлений можливості звернутись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про судові витрати.

На підставі наведеного, ст.247,263-265,273,279,354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором №1873456 від 26.04.2021 у розмірі 18612,00 грн, де 12 000,00 грн тіло кредиту, 6612,00 грн проценти.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судовий збір у сумі 1305,91 грн та 2452,50 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін та учасників справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Айкон Дебт Коллекшн», ЄДРПОУ 44002941, юридична адреса: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 12, нежитлове приміщення, 1008.

Представник відповідача: Грибовод Віталій Васильович, РНОКПП НОМЕР_4 , м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кисельова, 29, оф. 415.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.Л.Тимофєєва