Ухвала суду № 138655238, 31.07.2026, Ратнівський районний суд Волинської області

Справа № 166/1023/26

Провадження № 2/166/682/26

УХВАЛА

31 липня 2026 року с-ще Ратне

Суддя Ратнівського районного суду Волинської області Фазан О.З., з участю секретаря Омелько Н.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання дитини,

встановив:

ОСОБА_1 11 червня 2026 року звернулася через систему "Електронний суд" до Ратнівського районного суду Волинської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, встановленого рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.11.2020, стягнувши з відповідача на її користь на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 12 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачці строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року у даній справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 31 липня 2026 року.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивачки та витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_2 відомості щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 1 грудня 2025 року по 31 травня 2026 року. Однак витребувані даною ухвалою докази суду надані не були.

В судове засідання учасники справи не з`явилися.

Відповідач ОСОБА_2 скерував заяву у якій просив зупинити провадження у справі, оскільки є військовослужбовцем.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 251 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) сформувала висновок, що положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Верховний Суд у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 вказав, що конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post.

По своїй суті конституційне право дитини на утримання відноситься до тих прав, для яких затримка в їх судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту.

Право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод.

Обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеність тривалості; відсутність тесту необхідності та доцільності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору.

Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки.

Таке зупинення має наслідком обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право дитини на належне утримання.

Спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя (Постанова від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24).

У Постанові Верховного Суду від 30.06.2026 року у справі 699/1569/25 зазначено, що зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

У зв`язку із тим, що предметом спору в цій справі є зміна розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, з урахуванням висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 30.06.2026 в справі № 699/1569/25 про те, що у такій справі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України застосуванню не підлягає, а підлягають застосуванню ст. ст. 8, 51, 55 Конституції України як норми прямої дії, для захисту права дитини на належне утримання, принципу найкращих інтересів дитини, необхідність забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку, суд доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для зупинення провадження.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд прийшов до висновку про необхідність витребування з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (місцезнаходження: Київський майдан, 4, м.Луцьк, 43027, ЄДРПОУ ВП 44106679) інформацію про доходи відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 1 грудня 2025 року по 31 травня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 ЦПК України.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі необхідності витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

З огляду на неподання витребуваних судом доказів, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи.

Керуючись ст. 84, 198, 223 ЦПК України, суд

постановив :

Відкласти розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання дитини на 13:30 год 17 серпня 2026 року, про що повідомити учасників справи.

Витребувати з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (місцезнаходження: Київський майдан, 4, м.Луцьк, 43027, ЄДРПОУ 44106679) інформацію про доходи відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 1 грудня 2025 року по 31 травня 2026 року включно помісячно.

Попередити Головне управління Державної податкової служби у Волинській області про відповідальність за невиконання даної ухвали.

Витребувані докази надати суду у строк до 17 серпня 2026 року. В разі, якщо особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, у встановлені судом строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня отримання ухвали.

У задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ратнівського

районного суду Фазан О.З.