Рішення № 138646347, 27.07.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/1749/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ярошенко В.П., за участю помічника судді Шехтер Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом:

Приватної фірми "Поляріс" (58003, м. Чернівці, вул. Вокзальна, буд. 14, код ЄДРПОУ 14257122)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна компанія Трансмост" (58006, м. Чернівці, вул. Скальда, буд. 28 Г, код ЄДРПОУ 37158828)

про стягнення заборгованості за товар в сумі 65 772,12 грн

За участю представників сторін:

від позивача - Криштанович І.М. (в залі суду);

від відповідача - Шевчук Д.В. ( поза межами приміщення суду).

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позицій сторін по суті позовних вимог.

Приватна фірма "Поляріс" (58003, м.Чернівці, вул. Вокзальна, буд. 14, код ЄДРПОУ 14257122) звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна компанія Трансмост" (58006, м. Чернівці, вул. Скальда, буд. 28 Г, код ЄДРПОУ 37158828) про стягнення заборгованості за товар в сумі 65772,12 грн.

Позов мотивується тим, що між сторонами було досягнуто домовленості про виготовлення та передачу тенту "Парус". Відповідно до вказаної домовленості Позивач поставив товар у повному обсязі на загальну суму 93 660,00 грн, однак відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений йому товар виконав частково на суму 40 000,00 грн, чим заборгував позивачу 65 772,12 грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання Відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати на поставлений товар позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі - 2 848,79 грн, 3% річних - 1058,50 грн та пеню 8 204,83 грн.

I.I. Позиція позивача по суті позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач вказав, що не визнає твердження Відповідача щодо невиконання своїх зобов`язань по передачі Товару вказаного в Рахунку на суму 93660, грн в термін до 07.08.2025.

Згідно домовленостей з Відповідачем строк виконання замовлення та передача Товару в повному обсязі відбулася до 07.08.2025 до відкриття закладу на території їх юридичної адреси, а саме м. Чернівці, вул. С. Скальда, буд. 28г, що підтверджується знімками екрану (скріншотами) з соціальної мережі Instagram закладу, який відповідно знаходиться за цією адресою та відкриття якого відбулося саме 09.08.2025 року, локація та дата вказана в публікації.

Тобто, фото виставленні користувачем ОСОБА_3 від 09.08.2025 року - є публічним підтвердженням фактичного виконання нами замовлення в повному обсязі та використання Товару Відповідачем за своєю юридичною адресою.

Позивач зазначає, чому на фото саме Товар, який останній виробив на замовлення Відповідача:

- товар, а саме тенти "Парус", є унікальними виробами пошиті позивачем на замовлення Відповідача в єдиному екземплярі, згідно розмірів та форм спеціально спроєктованих під їх літній майданчик. Форма, розмір, колір тканини, елементи кріплення все це було продумано та обговорено з замовником, що видно в переписці з представником Відповідача ОСОБА_2;

- тенти зображені на фото знімків екрану (скріншотах) з соціальної мережі Instagram від 09.08.2025 року повністю відповідають виконаному замовленню, при детальному розгляді видно форму, колір та розташування тентів згідно плану;

- подібний Товар не можливо просто купити, адже він має специфічні розміри, форму та колір, вони величезні;

- позивач єдина фірма у місті, яка виконує такі замовлення і може впевнено заявити, що таке замовлення виконували виключно для Відповідача.

Як вказав позивач вони надали Відповідачу виріб, виготовлений ними якісно та в максимально короткий термін, і як видно з фото на публікації від 09.08.2025 року (знімки екрану (скріншоти) Товар вже експлуатувався Відповідачем за юридичною адресою свого розташування, що також видно з публікацій.

Також вказав, що їх працівник, який робив заміри за цією адресою готовий підтвердити в суді місцезнаходження тентів на фото.

Відсутність підписаних між Сторонами первинних документів несе формальний характер, в той час як фактично Товар був переданий Відповідачу в строк передбачений нашими домовленостями до 07.08.2025 та використовувався ним за призначенням, публічно, тобто Відповідач вчинив конклюдентні дії, підтверджуючі прийняття товару.

Крім того позивач, звернув увагу суду, що після передачі товару Відповідачу, ними були застосовані всі можливі варіанти зв`язку з Відповідачем.

Представник відповідача ОСОБА_2 після отримання Товару перший час відповідала на прохання позивача оплатити рахунок, в тому числі в переписці (знімки екрана (скріншоти) переписки з представником ТОВ "ІБК Трансмост" ОСОБА_2 додаються) - "доброго дня. сьогодні обіцяли оплатити" від 25.08.2025 року о 12:44, що свідчить про визнання боргу.

З наданих скріншотів переписки з представником Відповідача ОСОБА_2 чітко видно зв`язок між Відповідачем та ОСОБА_2, передача нею реквізитів Відповідача, отримання нею рахунку, обізнаність про здійснення платежу Відповідачем: У період з 24.07.2025 по 20.09.2025 у вказаній переписці за номером НОМЕР_1 обговорювалися деталі виконання замовлення та платіжних зобов`язань.

Зокрема, 25.07.2025 о 17:02 від представника Катерини надійшло повідомлення файлом, який містив реквізити ТОВ "ІБКТрансмост" для формування рахунку.

Рахунок було оплачено 31.07.2025 року о 16:01 відповідно до платіжної інструкції, в той самий день ОСОБА_2 о 16:54 відписала: "оплатили 40".

У переписці з ОСОБА_2 за номером НОМЕР_3 вже після отримання Відповідачем замовлення та використання його за призначенням 25.09.2025 року о 12:44, нею було надіслано наступне повідомлення, яке свідчить про визнання боргу: "доброго дня. сьогодні обіцяли оплатити".

Знімки екрану (скріншоти) додаються, оригінал переписки та телефон з якого здійснювалася переписка готові надати в суді для перевірки автентичності.

В свою чергу Директор повністю ігнорував наші спроби зв`язатися з ним. Тому Позивач був змушений звернутися до Поліції із заявою №63063 від 10.11.2025 року (відповідь національної поліції України додається) .

Лише після цього, поки Відповідач вирішував питання по заяві з Поліцією в період з 19.11.2026 по 24.11.2025 року, директор Загоровський Дмитро Сергійович почав писати обіцяючи погасити борг та вперше і в останнє робив спроби спілкуватися з нами відносно розрахунку за виконану роботу.

Жодного разу в переписці з Директором не підіймалося питання невиконання Позивачем своїх зобов`язань.

Навпаки вся переписка констатує факт виконання та бажання Відповідача оплатити залишок суми по рахунку за Товар.

Факт отримання товару жодного разу не заперечувався директором чи іншим представником Відповідача під час письмової комунікації наданої суду.

Після результатів перевірки відомостей Поліцією Директор Відповідача перестав відповідати на будь які звернення та на жаль так і не сплатив борг. Щодо знімків екрану (скріншотів) переписки з Директором Загоровським Д.С.:

- знімки зроблені з месенджеру WhatsApp, на них чітко видно профіль користувача

- фото, номер телефону, дати листування, що передбачено ст. 96 ГПК, ст. 99ГПК України;

- номер телефону вказаний в профілі користувача, а саме НОМЕР_2 відповідно Єдиного державного реєстру зареєстрований за ПП "Лайвер" (копія витягу додається), код ЄДРПОУ 39464121, вид діяльності - 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, керівник та беніфіціар- Загоровський Дмитро Сергійович.

Той же Загоровський Дмитро Сергійович , який є директором Відповідача та використовує зазначений номер телефону для ведення господарської діяльності (копія витягу додається);

- в листуванні чітко видно питання від представника Позивача щодо здійснення розрахунку за виконану роботу та відповідь відповідача про намір здійснити розрахунок, а потім висвітлення причин, з яких Відповідач ніби не може здійснити платіж, але хоче.

Враховуючи, що підставою для оплати є рахунок, відповідач не мав перешкод для здійснення оплати. Обіцянка оплатити є неможливою без факту отримання товару.

Отже, підтвердження наміру оплатити замовлення є прямим доказом виконання нами замовлення, вказав позивач.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, в українському судочинстві діє презумпція цілісності (достовірності) електронних доказів.

Позивач зазначає, що ними також були направленні дві Претензії по всім можливим адресам Відповідача, одну з яких Відповідач, а саме першу від 28.01.2026 року точно отримав під підпис і так само жодної реакції по оплаті боргу.

І навіть після усіх дій Відповідач жодного разу не звертався з Претензією зі свого боку щодо не поставки Товару, так як давно отримав Товар та декілька разів обіцяв оплатити залишок.

А отже, Позивач стверджує, що Відповідач хоче уникнути відповідальності за невиконання своїх зобов`язань, намагається ошукати суд спростовуючи надану нами інформацію та вказуючи, що жодні з наведених нами докази не свідчать про фактичне Виконання Позивачем зобов`язання по поставці Відповідачу Товару.

При цьому жодного разу Відповідач не заперечував факт отримання товару під час нашої комунікації, зокрема у листування здійснюване з Директором в період з 05.11.2025 року по 25.11.2025 року.

Відсутність оформленої накладної є наслідком порушення домовленостей з боку Відповідача, проте це не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити фактично отриманий товар згідно ст. 655, 692 ЦК України.

I.II. Позиція відповідача по суті позовних вимог.

Відповідно до відзиву на позов відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю враховуючи наступне.

Відповідач визнає викладені в позовній заяві обставини, щодо здійснення Відповідачем на користь Позивача передоплати в сумі 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №434 від 31.07.2025 року, та здійснення вказаного платежу на підставі рахунку №80 від 28.07.2025 року.

Відповідно між Сторонами було досягнуто домовленостей щодо поставки Товару вказаному в Рахунку Позивача.

Обставини, які не визнаються Відповідачем.

Щодо виконання Позивачем обов`язку по поставці Товару.

Відповідач не визнає викладені у позовній заяві обставини, щодо виконання Позивачем зобов`язання по поставці Товару вказаного в Рахунку Позивача на суму 93 660,00 грн, враховуючи наступне.

Постачання товару повинно бути підтверджено первинними документами, що підтверджують реальність господарської операції та вручення товару покупцеві або надання товару в розпорядження покупця.

Первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити, що дозволяють визначити найменування сторін господарської операції, дату складання та зміст господарської операції, одиницю виміру (у грошовому вимірнику та у натуральних вимірниках).

Відповідно, відсутність підписаних між Сторонами первинних документів, що підтверджують реальність господарської операції, свідчить про неналежне виконання продавцем обов`язку з поставки товару.

Долучені Позивачем до позову докази, якими останній обґрунтовує своєчасне та належне виконання зобов`язання по поставці товару що вказаний в Рахунку Позивача, не є первинними документами в розумінні вищенаведених положень ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не є доказами, що підтверджують реальність господарської операції по поставці товару, стягнення заборгованості за поставку якого є предметом спору у справі.

Зокрема, долучений Позивачем до позовної заяви "Скриншот переписки з представником замовника ТОВ ІБК Трансмост" підтверджує переписку з особою, що записана як "ОСОБА_2 Транс Мост" та свідчить про обговорення необхідності здійснення передоплати в розмірі 40 000,00 грн, здійснення якої що не заперечується Відповідачем.

Проте, вказаний доказ жодним чином не свідчить про виконання Позивачем зобов`язання по поставці Відповідачу Товару в обсязі та на суму вказану в Рахунку Позивача.

Долучений Позивачем до позовної заяви «Скріншот переписки з директором Трансмост» підтверджує переписку з особою записаною як «Дмитрий Загоровский», проте жодним чином не свідчить про виконання Позивачем зобов`язання по поставці Відповідачу Товару в обсязі та на суму вказану в Рахунку Позивача.

Долучений Позивачем до позовної заяви «Фото тенів у використанні» містить скриншот фото зі сторінки соціальної мережі, проте жодним чином не свідчить про виконання Позивачем зобов`язання по поставці Відповідачу Товару в обсязі та на суму вказану в Рахунку Позивача, вказана сторінка не являється офіційною Вебсторінкою або Вебсайтом Відповідача.

Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді.

Така податкова накладна/ розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Після отримання позовної заяви та зважаючи на твердження Позивача щодо поставки товару на суму 93 660,00 грн, Відповідач надіслав через електронний кабінет платника податків запит до Єдиного реєстру податкових накладних, з метою отримання в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію Позивачем податкової накладної на суму поставки Товару, за період з 01.07.2025 року по 20.05.2026 року.

Проте, в Єдиному реєстрі податкових накладних, наявна лише інформація щодо реєстрації податкової накладної № 17 від 12.08.2025 року щодо суми отриманого авансу у розмірі 40000,00 грн, інформація щодо реєстрації Позивачем податкової накладної на різницю між отриманим авансом та сумою поставки Товару, про яку стверджує Позивач, відсутня.

Таким чином, зважаючи на відсутність первинних документів що підтверджують поставку Товару, відсутність реєстрації податкової накладної що підтверджує здійснення операції з постачання Товару, а також відсутність інших належних доказів що підтверджують поставку Позивачем Товару, вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача заборгованості за поставлений Товар у сумі 53660,00 грн є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, враховуючи невиконання Позивачем зобов`язань по поставці Товару на суму здійсненої передоплати, Відповідач направив Позивачу лист з вимогою здійснити поставку Товару на суму передоплати (копія листа додається).

Щодо вимог Позивача про стягнення інфляційних витрат в сумі 2 848,79 грн, 3% річних в сумі 1058,50 грн, пені в сумі 8 204,83 грн.

Враховуючи, що вимоги Позивача про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та пені є похідними від вимог про стягнення заборгованості за поставку Товару, та зважаючи на вищевикладені заперечення Відповідача, щодо безпідставності та необґрунтованості вимог Позивача про стягнення заборгованості за поставлений Товар, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних витрат в сумі 2 848,79 грн, 3% річних в сумі 1058,50 грн, пені в сумі 8 204,83 грн є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо аргументів Позивача про публічне підтвердження фактичного виконання замовлення в повному обсязі та використання Товару Відповідачем за своєю юридичною адресою.

У відповіді на відзив позивач стверджує про публічне підтвердження Відповідачем фактичного виконання замовлення в повному обсязі та використання Товару за своєю юридичною адресою.

Аргументами та доказом, що підтверджують вказану обставину, на думку Позивача, являються знімки екрану (скриншоти) з соціальної мережі Instagram закладу, який знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. С.Скальда, буд. 28Г, адреса якого співпадає з юридичною адресою Відповідача.

Крім того, у відповіді на відзив Позивач вказує про використання Відповідачем Товару за юридичною адресою починаючи з 09.08.2025 року, посилаючись на дату що вказана на вищезгаданій сторінці в соціальній мережі.

Проте, вказані аргументи Позивача та надані докази є безпідставними, оскільки вказана сторінка з соціальної мережі не являється офіційною Вебсторінкою або Вебсайтом Відповідача, на долучених Позивачем знімках (скріншотах) не згадується найменування Відповідача, як суб`єкта що здійснює свою господарську діяльність у вказаному закладі.

Також, з метою спростування наведених аргументів Позивача, Відповідач отримав, щодо себе, відомості з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, актуальні на дату 09.08.2025.

Згідно даних ЄДР, станом на 09.08.2025, юридичною адресою Відповідача є адреса м. Чернівці, вул. Вокзальна, 4.

Крім того, відповідно до інформації з ЄДР, станом на 09.08.2025, в переліку видів економічної діяльності Відповідача відсутні відомості, щодо здійснення Відповідачем діяльності пов`язаної з закладами громадського харчування, основним видом діяльності Відповідача є "Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.", інші види діяльності пов`язані зі сферою будівництва, оренди, ремонту та обслуговування машин та устаткування.

Зміна юридичної адреси Відповідача, на адресу м.Чернівці вул. С. Скальда 28Г, відбулась лише 19.02.2026, до вказаної дати юридичною адресою Відповідача була адреса м.Чернівці, вул. Вокзальна, 4, що підтверджується випискою з ЄДР.

Таким чином, викладені Позивачем у відповіді на відзив обставини, щодо публічного підтвердження Відповідачем фактичного виконання замовлення в повному обсязі та використання Товару, починаючи з 09.08.2025 за своєю юридичною адресою є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів Позивача про виконання Замовлення, яке підтверджується перепискою з представниками Відповідача. Долучені Позивачем до відповіді на відзив переписки з особами записаними як "ОСОБА_2" та "Дмитрий Загоровский" не містять дописів, в яких вказані особи визнають отримання Відповідачем товару в певну дату, обсязі, за змістом та вартістю зазначеною Позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив.

Наведені у відповіді на відзив висновки Позивача про те, що обіцянка здійснення оплати є беззаперечним фактом, що підтверджує поставку товару та визнання боргу, є лише помилковими судженнями Позивача, що ґрунтується на висвітлені Позивачем вказаної переписки на власний розсуд, та не містить безпосередніх дописів про визнання такими особами факту поставки товару.

ІІ. Рух справи у суді.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2026, справу розподілено судді Ярошенко В. П.

Ухвалою суду від 05.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін. Судове засідання призначено на 03.06.2026.

20.05.2026 через систему "Електронний суд" за вх. №2368 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

25.05.2026 через систему "Електронний суд" за вх. №2433 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, яку залучено до матеріалів справи.

25.05.2026 через систему "Електронний суд" за вх. №2434 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка, яку залучено до матеріалів справи.

03.06.2026 через систему "Електронний суд" за вх. №2610 від представника відповідача надійшли заперечення по справі, які залучено до матеріалів справи.

03.06.2026 представник відповідача в судове засідання не з`явився, оголошено перерву до 30.06.2026 о 11:30 годині, крім того явку представника відповідача визнано обов`язковою.

У судовому засіданні 30.06.2026 постановив протокольну ухвалу, якою задовольнив клопотання представника відповідача та відклав розгляд справи по суті на 27.07.2026.

У судовому засіданні 27.07.2026 сторони зазначили, що перемовини відбулися, однак згоди так і не дійшли, відтак представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

III. Установлені судом обставини.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Між ПФ "Поляріс" (Позивач) та ТОВ "ІБК ТРАНСМОСТ" (Відповідач) було досягнуто домовленості про виготовлення та передачу тенту "Парус".

28.07.2025 Позивачем було виставлено рахунок №80 на суму 93 660,00 грн.

31.07.2025 Відповідач здійснив авансовий платіж в сумі 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №434 від 31.07.2026, де в призначенні платежу вказано: Оплата за тент Парус зг рах№80 від 28.07.2025, у т.ч. ПДВ 20% - 6666,67 грн, даний факт є обставиною, яке відповідач визнає.

Як встановлено судом, позивач вказує, що вчасно та в повному обсязі виконав замовлення та передав Товар Відповідачу 06 серпня 2025 та звернув увагу суду, на те, що в момент, коли відповідач забирав товар не було світла, через, що не було можливості сформувати видаткову накладну. Вказав, що Відповідач дуже наполягав на тому щоб віддати тенти, так як вони поспішали їх навісити перед відкриттям літнього майданчику після чого відповідач забрав товар, обіцяючи здійснити остаточний розрахунок протягом 1-2 днів.

З метою уникнення передчасного виникнення податкових зобов`язань, Позивачем було вирішено не оформлювати і не передавати видаткову накладну до моменту повної оплати.

На підтвердження факту визнання боргу Відповідачем, Позивач надав скріншоти переписки з директором ТОВ "ІБК ТРАНСМОСТ", в якій останній не відмовляється від сплати товару та прямо зазначає про свій намір здійснити оплату.

Зокрема, директор Загоровський Д.С. 19.11.2025 в переписці підтверджує наявність боргових зобов`язань відповіддю «думаю, що до п`ятниці закриємо», повідомлення стосувалося оплати заборгованості.

Також наявна переписка з представником замовника, який займався оформленням замовлення.

Як встановлено судом 28 січня 2026 року позивачем була направлена Претензія з вимогою погасити заборгованість до ТОВ "Інвестиційна будівельна компанія ТРАНСМОСТ", однак дана претензія була направлена за невірною адресою.

Відтак, 11 березня 2026 року позивач направлена повторна Претензія, яка повернулася 27.03.2026 на адресу позивача з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання 26.03.2026».

Крім того, суд зазначає, що відсутні повідомлення про повернення сплаченого авансового платежу в сумі 40000 грн чи повідомлення про не отримання товару до моменту звернення позивача з даним позовом.

Отже, суд зазначає, що відповідачем не доведено факт відсутності поставки товару позивачем за рахунком №80 від 28.07.2025 на суму 93 660,00 грн.

IV. Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства.

Щодо виникнення між сторонами договірних правовідносин та предмета доказування у справі.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Статтею 205 ЦКУ передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень статті 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За нормою ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару

За приписами статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом установлено, що правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із досягненням домовленості щодо виготовлення та поставки індивідуально виготовленого тенту типу «Парус», яка була реалізована у спрощений спосіб шляхом виставлення Позивачем рахунку на оплату № 80 від 28.07.2025 та його акцептування Відповідачем шляхом сплати авансового платежу.

Факт виставлення зазначеного рахунку, як і факт здійснення Відповідачем його часткової оплати, сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин суд виходить із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини поставки, оскільки їх поведінка свідчить про досягнення згоди щодо істотних умов договору, а саме предмета, його вартості та обов`язку Позивача виготовити, а Відповідача прийняти й оплатити відповідний товар.

Разом із тим аналіз позовної заяви, відзиву та відповіді на відзив свідчить, що наявність договірних правовідносин між сторонами фактично не є предметом спору.

Суть спору полягає у тому, що Позивач стверджує про належне виконання свого обов`язку щодо виготовлення та передачі Відповідачу індивідуально виготовленого товару, натомість Відповідач заперечує сам факт його поставки, посилаючись насамперед на відсутність підписаної сторонами видаткової накладної та заперечуючи окремі докази, подані Позивачем.

Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення факту виконання Позивачем свого обов`язку щодо передачі товару, а також з`ясування, чи виник у Відповідача обов`язок здійснити остаточний розрахунок за отриманий товар.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить із положень статей 73, 74, 76- 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а суд оцінює кожний доказ окремо, а також їх достатність, взаємний зв`язок та сукупність.

При цьому відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України обставина вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу, що зазначений стандарт доказування не передбачає встановлення абсолютної достовірності кожного окремого доказу. Завдання суду полягає у співставленні доказів, поданих обома сторонами, та встановленні того, яка із запропонованих ними версій спірних правовідносин є більш логічною, послідовною та підтверджується всією сукупністю досліджених доказів.

Саме тому суд оцінює не окремі документи, а всі наявні у справі докази у їх взаємному зв`язку, враховуючи також послідовність поведінки сторін, як під час виконання досягнутих домовленостей, так і після виникнення спору.

Таким чином, подальша оцінка доказів здійснюється судом не з позиції наявності чи відсутності окремого документа, а з точки зору встановлення фактичних обставин виконання сторонами своїх договірних зобов`язань відповідно до стандарту більшої вірогідності доказів, визначеного статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.

Оцінка доказів щодо виконання Позивачем обов`язку з передачі товару.

Вирішуючи питання щодо належного виконання Позивачем своїх договірних зобов`язань, суд виходить із того, що відповідно до статей 526, 629, 662, 664, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором, а покупець після його прийняття - оплатити його вартість у порядку та строки, визначені домовленістю сторін.

Як встановлено судом, предметом домовленостей сторін був не товар серійного виробництва, який може бути реалізований необмеженому колу осіб, а індивідуально виготовлений тент «Парус», що створювався за погодженими із Відповідачем характеристиками, розмірами та конструктивними особливостями для конкретного об`єкта.

Саме індивідуальний характер такого виробу має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки об`єктивно обмежує можливість його використання іншою особою без зміни конструкції, розмірів або способу кріплення.

На підтвердження виконання своїх договірних зобов`язань Позивачем надано фотоматеріали встановленого тенту, листування сторін, пояснення щодо обставин його передачі, а також інші докази, які суд дослідив у їх взаємному зв`язку.

При цьому, суд звертає увагу, що заперечення Відповідача фактично зводяться до відсутності оформленої сторонами видаткової накладної та заперечення окремих доказів, на які посилається Позивач.

Разом із тим відповідно до статей 73, 76, 77, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а встановлення обставин справи здійснюється шляхом оцінки усієї сукупності доказів, а не окремого документа.

Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, який зазначає, що відсутність окремого первинного документа сама по собі не є безумовним підтвердженням відсутності господарської операції, якщо її фактичне здійснення підтверджується іншими належними та допустимими доказами, оціненими судом у їх сукупності.

Оцінюючи надані Позивачем фотоматеріали, суд зазначає, що вони не розглядаються як самостійний та достатній доказ передачі товару.

Водночас зазначені фотоматеріали підтверджують існування виготовленого індивідуального тенту та оцінюються судом у сукупності з іншими доказами, зокрема фактом замовлення такого виробу, здійсненням Відповідачем авансового платежу, характером листування сторін після виготовлення товару, а також поведінкою сторін після виконання домовленостей.

При цьому суд бере до уваги, що Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про те, що на фотоматеріалах зображено інший тент, ніж той, що був предметом домовленостей сторін.

Більше того, Відповідачем не надано доказів того, що аналогічний індивідуально виготовлений тент був замовлений ним у будь-якого іншого виробника, що між ним та іншою особою існували договірні відносини щодо виготовлення такого виробу або що інший суб`єкт господарювання фактично здійснив його виготовлення та встановлення.

Враховуючи індивідуальний характер предмета договору, саме такі обставини могли б свідчити про існування альтернативного походження спірного виробу. Однак жодного доказу на підтвердження такої версії розвитку подій Відповідач суду не надав.

Суд також враховує, що процесуальне заперечення Відповідача фактично побудоване на спростуванні окремих доказів Позивача, однак не містить власної послідовної та підтвердженої належними доказами версії спірних правовідносин.

Такий спосіб захисту сам по собі не може бути підставою для висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює не окремий доказ, а вірогідність усієї сукупності доказів, поданих кожною зі сторін.

Щодо оцінки поведінки сторін після виконання договору.

Під час вирішення спору суд також враховує поведінку сторін після виконання досягнутих домовленостей, оскільки відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність, а згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України учасники цивільних відносин повинні здійснювати свої права добросовісно та утримуватися від дій, які можуть порушувати права інших осіб.

Добросовісність поведінки сторін оцінюється судом не лише на момент укладення договору, а й під час його виконання та після виникнення спірних правовідносин, оскільки саме подальші дії учасників договору нерідко свідчать про їх справжнє ставлення до виконання взятих на себе зобов`язань.

Як убачається з матеріалів справи, після виготовлення спірного тенту між сторонами тривали контакти щодо проведення остаточного розрахунку. При цьому матеріали справи не містять жодного доказу, про те, що до звернення Позивача з даним позовом Відповідач повідомляв останнього про непоставку товару, вимагав його передачі, заявляв про відмову від прийняття товару або ставив питання про повернення сплаченого авансового платежу.

Суд звертає увагу, що саме звернення Відповідача із вимогою про поставку товару чи про повернення сплаченого авансу було б звичайною, логічною та очікуваною поведінкою добросовісного учасника господарських правовідносин.

Однак, таких дій до моменту звернення з даним позовом Відповідач не вчиняв.

Натомість, вимоги про не поставку товару фактично були заявлені лише після звернення Позивача до суду із даним позовом про стягнення заборгованості.

Якщо особа дійсно вважає, що контрагент не виконав свого обов`язку щодо поставки товару, така особа, діючи добросовісно та розумно, має бути заінтересована у якнайшвидшому захисті свого порушеного права шляхом звернення до постачальника із відповідною вимогою або претензією, а не очікувати звернення останнього до суду із вимогою про оплату поставленого товару.

На переконання суду, така послідовність подій не підтверджує доводи Відповідача, а навпаки, свідчить про те, що заперечення щодо не поставки товару виникли вже як спосіб захисту від заявлених позовних вимог, а не були реакцією на реальне порушення його прав під час виконання договору.

У сукупності із встановленими судом обставинами укладення договору, індивідуальним характером предмета поставки та іншими дослідженими доказами зазначена поведінка сторін є додатковим підтвердженням більшої вірогідності версії Позивача щодо належного виконання ним своїх договірних зобов`язань.

Таким чином, відсутність до звернення до суду будь-яких вимог Відповідача про поставку товару, повернення авансового платежу чи повідомлень про невиконання Позивачем договору у сукупності з іншими встановленими обставинами справи спростовує доводи Відповідача про не поставку товару та підтверджує правильність висновку суду про належне виконання Позивачем своїх договірних зобов`язань.

Щодо оцінки заперечень Відповідача.

Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач посилається, зокрема, на те, що сторінка у соціальній мережі Instagram, на яку посилається Позивач, йому не належить, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про здійснення ним відповідного виду господарської діяльності, а також на відсутність належних доказів передачі товару, зокрема підписаної сторонами видаткової накладної.

Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із того, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а всі докази підлягають оцінці у їх взаємному зв`язку та сукупності.

Посилання Відповідача на те, що сторінка в соціальній мережі Instagram йому не належить, саме по собі не спростовує встановлених судом обставин виконання Позивачем договору поставки.

Фотоматеріали, отримані з відповідної сторінки, не були покладені судом в основу рішення як самостійний та достатній доказ поставки товару. Суд оцінює їх виключно у взаємозв`язку з іншими дослідженими доказами, зокрема фактом укладення сторонами договору, здійсненням Відповідачем авансового платежу, індивідуальним характером виготовленого виробу, відсутністю будь-яких претензій щодо його не поставки до звернення Позивача до суду та іншими встановленими обставинами.

Тому, навіть у разі не встановлення належності зазначеної сторінки саме Відповідачу така обставина не спростовує висновок суду про доведеність факту передачі товару, оскільки цей висновок ґрунтується на сукупності взаємопов`язаних доказів, а не на одному електронному доказі.

Суд також критично оцінює доводи Відповідача про те, що відсутність у Єдиному державному реєстрі відомостей щодо здійснення ним певного виду господарської діяльності свідчить про неможливість використання спірного тенту у його господарській діяльності.

Сам по собі перелік видів економічної діяльності, зазначений у Єдиному державному реєстрі, не визначає фактичний зміст господарських відносин сторін у конкретному випадку та не спростовує того, що саме Відповідач звернувся до Позивача із замовленням індивідуально виготовленого тенту, погодив його виготовлення та здійснив часткову оплату його вартості.

Більше того, Відповідач не заперечує факту здійснення авансового платежу на виконання рахунку № 80 від 28.07.2025 та не навів жодного переконливого пояснення, з якою іншою метою ним було здійснено таку оплату, якщо, за його твердженням, він не мав наміру використовувати відповідний виріб у своїй діяльності.

За відсутності таких пояснень наведені доводи не узгоджуються із встановленими судом фактичними обставинами справи.

Щодо посилання Відповідача на відсутність підписаної сторонами видаткової накладної, суд зазначає наступне.

Відсутність окремого первинного документа не є безумовною підставою для висновку про відсутність самої господарської операції. У даній справі факт передачі товару встановлено на підставі оцінки всієї сукупності доказів відповідно до статей 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України, а не виключно на підставі наявності чи відсутності окремого документа.

Суд також бере до уваги пояснення Позивача про те, що видаткова накладна не була оформлена у день передачі товару у зв`язку з відсутністю електропостачання, а представник Відповідача запевнив Позивача у можливості оформлення відповідних документів пізніше.

Такі пояснення самі по собі не є достатніми для підтвердження поставки, однак вони є логічними, узгоджуються з іншими встановленими судом обставинами та не спростовані Відповідачем належними доказами.

Водночас, саме Відповідач, заперечуючи факт поставки, не надав жодного доказу, який би підтверджував існування іншого джерела походження встановленого тенту, замовлення аналогічного виробу в іншого виробника чи будь-які інші обставини, які б об`єктивно спростовували досліджені судом докази Позивача.

Таким чином, наведені Відповідачем заперечення суд оцінює як такі, що не спростовують встановлених судом фактичних обставин, оскільки вони або не підтверджені належними та допустимими доказами, або стосуються окремих доказів без спростування всієї сукупності доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про належне виконання Позивачем своїх договірних зобов`язань.

Щодо вимог про стягнення основної заборгованості, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Встановивши факт належного виконання Позивачем свого обов`язку щодо виготовлення та передачі Відповідачу індивідуально виготовленого товару, суд переходить до оцінки заявлених вимог про стягнення основної суми боргу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статей 526, 629, 692 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а покупець після прийняття товару зобов`язаний оплатити товар у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки, судом встановлено факт передачі Позивачем товару Відповідачу та відсутність доказів здійснення останнім остаточного розрахунку, позовна вимога про стягнення 53 660,00 грн основної заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом із тим, перевіряючи заявлені вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх часткову обґрунтованість.

Як встановлено судом, сторонами не оформлено видаткової накладної чи іншого первинного документа, який би достеменно підтверджував календарну дату передачі товару. Незважаючи на те, що сукупністю досліджених доказів підтверджено сам факт поставки товару, встановити точну дату його передачі матеріали справи не дають можливості.

За таких обставин суд не може погодитися із здійсненим Позивачем розрахунком штрафних санкцій, який базується на даті прострочення, не підтвердженій належними та допустимими доказами у розумінні статей 74, 76- 79 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що Позивач направив Відповідачу письмову претензію (повторна претензія) про погашення заборгованості, яка була повернута відправнику 26.03.2026 із відміткою оператора поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що Відповідач повинен був виконати заявлену вимогу у семиденний строк, тобто до 02.04.2026 включно, а починаючи з 03.04.2026 є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних та суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши поданий Позивачем розрахунок, суд встановив його неправильність у частині визначення початку періоду прострочення, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок виходячи з установлених судом обставин.

За результатами такого розрахунку суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача трьох процентів річних у розмірі 114,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 751,24 грн, нарахованих за період з 03.04.2026 по 28.04.2026.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.

Щодо вимоги про стягнення пені суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статей 546, 547, 549 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) є способом забезпечення виконання зобов`язання, а правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання підлягає вчиненню у письмовій формі. Недодержання письмової форми такого правочину тягне його нікчемність.

Оскільки судом установлено, що договір поставки між сторонами був укладений в усній формі, а доказів досягнення сторонами письмової домовленості щодо встановлення відповідальності у вигляді пені матеріали справи не містять, правові підстави для її нарахування та стягнення відсутні.

За таких обставин вимога позивача про стягнення пені є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Позивач просив стягнути з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на договір про надання юридичних послуг №2 від 24.04.2026, акт приймання-передачі наданих послуг № 2 від 30.04.2026 та платіжні інструкції про їх оплату.

Разом із тим, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення зазначених вимог, посилаючись на те, що юридичні послуги позивачу надавалися не адвокатом, а фізичною особою-підприємцем, яка не має статусу адвоката, а тому такі витрати не можуть бути віднесені до витрат на професійну правничу допомогу у розумінні Господарського процесуального кодексу України.

Суд врахував наведені заперечення відповідача та встановив їх обґрунтованість.

Відповідно до статей 123, 126 ГПК України, до судових витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. При цьому положення статті 126 ГПК України пов`язують можливість компенсації таких витрат саме з наданням професійної правничої допомоги адвокатом.

Згідно зі статтею 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», професійну правничу допомогу надає адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах, визначених законом.

Отже, процесуальне законодавство пов`язує можливість відшкодування витрат саме із витратами на професійну правничу допомогу адвоката, а не будь-які юридичні чи консультаційні послуги.

Дослідивши подані позивачем докази, суд встановив, що договір про надання юридичних послуг №2 від 24.04.2026 укладений між позивачем та ФОП Катасоновою Є.Б., яка відповідно до наявних у справі матеріалів та інформації з Єдиного реєстру адвокатів України не має статусу адвоката.

Таким чином, понесені позивачем витрати є витратами на юридичні послуги, а не витратами на професійну правничу допомогу адвоката у розумінні статті 126 ГПК України.

Правова позиція щодо неможливості відшкодування витрат на юридичні послуги, надані особою, яка не є адвокатом, викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, а також у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №757/13974/21-ц, у яких зазначено, що компенсації підлягають виключно витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

V. Висновок суду.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності та взаємному зв`язку суд висновує, що Позивач довів належними, допустимими та більш вірогідними доказами факт виникнення між сторонами господарського зобов`язання, укладеного у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку №80 від 28.07.2025 та здійснення Відповідачем авансового платежу, факт виготовлення та передачі Відповідачу товару індивідуального виготовлення, а також факт невиконання Відповідачем свого обов`язку щодо повної оплати отриманого товару.

Натомість доводи Відповідача про не поставку товару ґрунтуються переважно на формальному запереченні відсутності видаткової накладної та не підтверджені належними доказами. При цьому, такі доводи суперечать власній поведінці Відповідача після отримання товару, зокрема здійсненню авансового платежу, подальшому листуванню щодо оплати залишку вартості товару, відсутності будь-яких вимог про повернення авансового платежу чи повідомлень про відмову від прийняття товару, а також направленню претензії про не поставку лише після звернення Позивача до суду.

Суд враховує, що предметом поставки був товар, виготовлений за індивідуальним замовленням Відповідача відповідно до погоджених сторонами характеристик, розмірів, форми та інших параметрів, який за своїми властивостями призначений саме для використання Відповідачем. При цьому Відповідач не надав жодного належного доказу того, що зафіксована на фотоматеріалах конструкція є іншим виробом, що вона була виготовлена іншим виробником або що ним взагалі здійснювалося аналогічне індивідуальне замовлення в іншої особи.

Посилання Відповідача на те, що сторінка закладу в соціальній мережі Instagram не є його сторінкою, а також на відсутність у Єдиному державному реєстрі відповідних видів економічної діяльності, не спростовують встановлених судом обставин, оскільки самі по собі не свідчать про відсутність факту отримання товару.

Закон не ставить можливість придбання суб`єктом господарювання майна у залежність від наявності певного виду економічної діяльності чи ведення офіційних сторінок у соціальних мережах. Натомість такі доводи оцінюються судом лише як окремі пояснення сторони, які не спростовують інших, більш переконливих доказів у їх сукупності.

Суд також враховує правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що стандарт доказування «більшої вірогідності доказів» означає необхідність встановлення тієї версії подій, яка з урахуванням усіх досліджених доказів є більш переконливою та вірогідною, ніж протилежна. У цій справі сукупність доказів, наданих Позивачем, є більш послідовною, логічною та узгодженою між собою, ніж заперечення Відповідача, які не підтверджені належними доказами.

Разом із тим, перевіряючи заявлені Позивачем вимоги щодо відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, суд самостійно здійснив перевірку наданого розрахунку.

За результатами такої перевірки суд встановив, що вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає, оскільки її нарахування за спірними правовідносинами є необґрунтованим.

Водночас вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних є обґрунтованими лише частково. Судом самостійно здійснено їх перерахунок, у зв`язку із чим підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 751,24 грн та три відсотки річних у розмірі 114,67 грн, тоді як у решті цих вимог слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 53660,00 грн - основної заборгованості, 751,24 грн - інфляційних втрат, 114,67 грн - трьох відсотків річних та 2 662,40 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат.

Судовими витратами у справі є витрати позивача на сплату судового збору у сумі 2662,40 грн, сплачені за платіжною інструкцією №5341 від 29.04.2026, які згідно з приписами статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 126, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна компанія Трансмост" (58006, м. Чернівці, вул. Скальда, буд. 28 Г, код ЄДРПОУ 37158828) на користь Приватної фірми "Поляріс" (58003, м. Чернівці, вул. Вокзальна, буд. 14, код ЄДРПОУ 14257122) заборгованісті за поставлений товар в сумі 54525,91 грн, з яких: 53660,00 - сума основного боргу, 751,24 грн - інфляційні втрати та 114,67 грн - 3% річних та 2662,40 грн судового збору.

3. В решті вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення - 31.07.2026.

Суддя Вікторія ЯРОШЕНКО

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.