Рішення № 138645938, 21.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Справа № 915/16/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від позивача (представник позивача) не з`явився,

від відповідача (представник відповідача) не з`явився,

розглянувши у закритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Селянського (фермерського) господарства «ВОЛОЩАКЕВИЧ», вул.Центральна, буд.12, село Широколанівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57063, код ЄДРПОУ 31853167

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, проспект Миру, буд. 62-А, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54056, код ЄДРПОУ 08029523

про: визнання укладеною додаткової угоди до Договору №9 від 29.07.2016.

Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» звернулося до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою б/н від 07.01.2026 (вх. № 362/26 від 07.01.2026), в якій просить суд:

1. Визнати укладеною між Селянським (фермерським) господарством «ВОЛОЩАКЕВИЧ» та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв 18.12.2025 року додаткову угоду до Договору №9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі, в редакції:

«Додаткова угода № ____ до Договору №9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі

м. Миколаїв ____ грудня 2025 р.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв, далі - «Сторона-1», в особі начальника Михайла Михайловича Тимофіїва, який діє на підставі _________, з однієї сторони, і Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ», далі - «Сторона-2», в особі Голови Волощакевича Віктора Володимировича, що діє на підставі Статуту, з іншої сторони, що разом іменуються Сторони, а кожна окремо Сторона,

керуючись, статтями 631, 651 та 654 Цивільного кодексу України, уклали цю додаткову угоду до Договору №9 від 19.07.2016 про спільний обробіток землі (далі Основний договір) про наступне:

1. Сторони домовились внести наступні зміни до Основного договору:

1.1. Абзац перший п. 3.1 розділу 3 Основного договору в кінці доповнити словами «, але в будь-якому випадку Сторона-2 має право зібрати врожай озимих культур, засіяних у 2025 році, а також проводити сільськогосподарські роботи з підживлення, обприскування, протравки, прополювання, дератизації таких посівів».

1.2. Доповнити Основний договір пунктом 12.12 наступної редакції:

« 12.12. Після закінчення дії договору на Сторону-2 розповсюджуються права на врожай озимих культур, засіяних ним у 2025 році, передбачені ст. 775 Цивільного кодексу України, п. «б» ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України, абз. 4 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі», п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.11.2005 № 790».

2. Інші умови Основного договору залишаються незмінними та обов`язковими для Сторін.

3. Ця Додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами, а в частині реалізації прав та обов`язків Сторін з 31.12.2025, та діє до повного виконання зобов`язань та прав сторін.

4. Ця додаткова угода укладена у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін, та є невід`ємною частиною Основного договору».

2. Судові витрати покласти на Відповідача.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, зокрема, про те, що між Селянським (фермерським) господарством «ВОЛОЩАКЕВИЧ» (Сторона-2) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв (Сторона-1) було укладено договір № 9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі. Умовами вказаного договору встановлено, що договір укладено строком на 9 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025. Позивач зазначає, що станом на дату подання позову відповідач не заперечував щодо проведення сільськогосподарських робіт у 2025 році в цілому. Позивач вказує, що маючи всі належні погодження від відповідача та Військової частини НОМЕР_1 (військова частина, яка на той час використовувала ці землі з метою підтримання бойової готовності) позивачем було засіяно земельні ділянки загальною площею 2810,85 ґа насінням озимого ріпаку та озимої пшениці. Фермерське господарство зазначає, що оскільки на момент закінчення дії вищевказаного договору земельні ділянки площею 2810,85 ґа залишаються засіяними позивачем озимими культурами, у 2026 році виникне потреба у зборі врожаю з зазначених посівів та правова невизначеність щодо порядку обробки, збору та розподілу такого врожаю. З метою врегулювання вищевказаної правової невизначеності позивач звернувся до відповідача листом від 18.12.2025 із пропозицією укладення додаткової угоди до Договору № 9 якою, передбачено право Сторони-2 зібрати врожай озимих культур, засіяних у 2025 році, а також проводити сільськогосподарські роботи з підживлення, обприскування, протравки, прополювання, дератизації таких посівів. За даними позивача, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв листом від 19.12.2025 №5471 безпідставно відмовив в підписанні додаткової угоди до зазначеного Договору №9.

При цьому, позивач також зауважує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Позивач вважає, що фактичні відносини між сторонами регулюються аналогічно до орендних відносин. При цьому, заявник зауважує, що належно виконував свої обов`язки за договором та своєчасно повідомив відповідача про намір скористатися правом на укладення додаткової угоди до Договору, яка би врегульовувала відносини сторін після закінчення дії Договору, в тому числі на врожай засіяний під час дії Договору та надав проєкт додаткової угоди відповідачу. Водночас, за даними позивача, відповідач, у відповідь на отриманий проєкт додаткової угоди, не надав обґрунтовані заперечення або зустрічну пропозицію, що, на переконання фермерського господарства, вказує на існування правових підстав для визнання додаткової угоди укладеною. Такий спосіб захисту, на переконання позивача, є належним, оскільки максимально ефективно поновлює порушене право заявника та вбезпечує таке право від майбутніх порушень.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2026, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/16/26 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 17.02.2026 о 10:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

27.01.2026 до суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 27.01.2026 (вх. № 1254/26 від 27.01.2026), в якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, тим, що позивач багато уваги за текстом позовної заяви приділяє орендним правовідносинам та вважає, що до правовідносин сторін мають застосовуватись норми Закону України «Про оренду землі». Відповідач не погоджується з такою позицією позивача та не вважає, що укладеному між сторонами правочину притаманні ознаки договору оренди. Відповідач зазначає, що правова природа укладеного між сторонами правочину вже була предметом судових проваджень (у справах №915/319/21, 915/320/21, №915/317/21, №915/572/21), в яких досліджувались аналогічні договори про спільний обробіток землі, укладені КЕВ м. Миколаїв з іншими суб`єктами господарювання. Відповідач вважає, що правова природа договору є встановленою та Договір про спільний обробіток землі №9 від 29.07.2016, укладений між КЕВ м. Миколаїв та СФГ «Волощакевич» є договором про спільну діяльність, а отже регулюється відповідними нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про використання земель оборони», Земельного кодексу України, з особливостями та обмеженнями, які встановлює чинне законодавство та судова практика щодо використання земель оборони, та не підлягають регулюванню нормами Закону України «Про оренду землі».

Відповідач також вказує, що позивачем презюмується право КЕВ м. Миколаїв без відповідного дозволу, як самостійного суб`єкту господарювання, укладати правочини щодо земельної ділянки. Відповідач же наголошує, що Міністерство оборони неодноразово повідомляло про свою позицію щодо заборони продовження дії договорів про спільний обробіток земельних ділянок, посилаючись саме на відсутність законодавчо визначеного порядку їх укладання. Зазначена позиція була сформована в листі Міністра оборони України №19271/з від 04.12.2021 доповідній записці №10997/з/1 від 21.03.2025 заступника Міністра оборони України Шевцова М. Міністру оборони України Умєрову Р., та ЦУІІЗ КСЛ ЗСУ було офіційно доведено зазначену позицію до органів військового управління нижчого рівня - Квартирно-експлуатаційним управлінням та до підпорядкованих КЕВ, в тому числі КЕВ м. Миколаїв.

Також відповідач зазначає, що Договором про спільний обробіток землі №9 від 29.07.2016 передбачено, що зміни до нього можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється письмовою додатковою угодою (п.12.5). Також Договором унормовано, що він припиняється в порядку та на умовах, що визначені у ст.1141 Цивільного кодексу України (п.12.8). Зазначеною ж статтею 1141 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір простого товариства припиняється у разі спливу строку договору простого товариства. Крім того, п.4 ч.1 коментованої статті також передбачено, що договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників. КЕВ м. Миколаїв чітко висловив своє небажання щодо подальшої участі в Договорі про спільну діяльність №9 від 29.07.2016, з підстав законодавчого не визначення порядку та умов укладання а відтак вважає, що задоволення позовних вимог СФГ «Волощакевич» приведе до порушень прав та інтересів відповідача, та матеріально-правових норм, що регулюють дану сферу правовідносин.

03.02.2026 до суду від Селянського (фермерського) господарства «ВОЛОЩАКЕВИЧ» надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 02.02.2026 (вх. № 1535/26 від 003.02.2026), в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Позивач, зокрема, відхиляє посилання відповідача на судові рішення у справах №915/319/21, 915/320/21, №915/317/21, №915/572/21, зазначаючи про те, що наведені відповідачем судові рішення стосується інших учасників відносин, правила преюдиційності фактів (ч. 4 ст. 75 ГПК України) та звільнення відповідача від обов`язку їх доказування у поточній справі не є застосовним.

Фермерське господарство також зауважує, що відповідач обґрунтовує відмову укласти додаткову угоду наявністю «прямої заборони» у листах та доповідних записках Міністерства оборони України. При цьому, на переконання позивача, перелічені відповідачем у відзиві документи є внутрішніми розпорядчими актами органу управління і не мають статусу нормативно-правових актів. Внутрішні розпорядчі акти не можуть змінювати положення Цивільного кодексу України в частині, що визначає порядок зміни та розірвання договорів. Позивач вважає, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв діє у цивільних відносинах як самостійна юридична особа та суб`єкт господарювання, а тому не може виправдовувати невиконання зобов`язань за Договором перед контрагентом посиланням на внутрішні розпорядчі акти Міністерства як вищого органу.

Позивач наголошує, що вчасно надіслав пропозицію про укладення додаткової угоди до вищевказаного Договору, що врегульовувала би правовий статус та долю врожаю посіяних останнім у 2025 році озимих культур, втім, вважає, що відмова Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв носить формальний характер та не містить об`єктивних підстав, крім посилань на внутрішню переписку з Міністерством оборони України.

17.02.2026 до суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 16.02.2026 (вх. № 2135/26 від 17.02.2026) про долучення доказів, в якому заявник зазначає про те, що при поданні відзиву до останнього відповідачем було долучено Акт обстеження земельної ділянки №43 від 13.01.2026, Акт обстеження земельної ділянки №41 від 23.10.2025 та повідомлення командиру військової частини НОМЕР_2 від 19.12.2025 №569/5481. Відповідач зазначає, що зазначені докази були долучені помилково, оскільки вони стосуються іншого правочину, та просить суд вищевказані документи не досліджувати в якості доказів під час розгляду даної справи. При цьому, відповідач також просить суд для належного та всебічного розгляду справи та постановлення судом законного рішення у справі, долучити до матеріалів справи належні докази, а саме Акт обстеження земельної ділянки №44 від 13.01.2026, Акт обстеження земельної ділянки №42 від 29.10.2025, а також повідомлення командиру військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2025 №569/5480 щодо закінчення дії Договорів про спільний обробіток землі та повернення земельної ділянки у користування військової частини.

Подані відповідачем до вищевказаного клопотання документи було долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.02.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було продовжено підготовче провадження у справі № 915/16/26 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17.03.2026 об 11:30.

27.02.2026 до суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 26.02.2026 (вх. № 2665/26 від 27.02.2026) про долучення до матеріалів справи доказів, а саме звернення СФГ «Волощакевич» до КЕВ м. Миколаїв від 01.08.2025, відповідь КЕВ м. Миколаїв на вказане звернення від 02.09.2025 №35119, листи вищих органів військового управління - Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України від 28.08.2025 №2459/9552 та Південного КЕУ від 20.08.2025 №2595/5/1290, що були надані на звернення КЕВ м. Миколаїв щодо подальшого врегулювання питання внесення змін в діючі договори, а також Додатку 3 до Інструкції з обліку земель оборони, що затверджена Наказом МОУ №680 від 19.12.2017

Подані відповідачем до вищевказаного клопотання документи було долучено до матеріалів справи.

02.03.2026 до суду від Селянського (фермерського) господарства «ВОЛОЩАКЕВИЧ» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення б/н від 27.02.2026 (вх. № 2739/26 від 02.03.2026) з приводу листування між сторонами у 2025 році.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2026 було закрито підготовче провадження у справі № 915/16/26 та призначено її до судового розгляду по суті на 20.04.2026 о 14:00. Крім того, вказаною ухвалою було постановлено розгляд справи здійснювати в закритих судових засіданнях.

20.04.2026, 12.05.2026 та 18.06.2026 Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» зверталося до суду з клопотаннями б/н від 20.04.2026 (вх. № 5579/26 від 20.04.2026), б/н від 12.05.2026 (вх. № 7029/26 від 12.05.2026) та б/н від 17.06.2026 (вх. № 8995/26 від 18.06.2026) про відкладення розгляду справи, мотивованими хворобою представника позивача та зайнятістю представника позивача в судовому засіданні в іншій справі (кримінальному провадженні).

Ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 20.04.2026, 12.05.2026 та 18.06.2026, занесеними до протоколів судового засідання, розгляд справи по суті відкладався на 12.05.2026 об 11:20, на 18.06.2026 о 10:00, на 21.07.2026 о 13:00. Крім того, ухвалою від 12.05.2026 було постановлено провести розгляд справи № 915/16/26 по суті у розумний строк.

Про час та місце проведення зсідання учасників справи було повідомлено відповідними ухвалами від 20.04.2026, від 12.05.2026 та від 18.06.2026.

21.07.2026 до суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 20-07 від 20.07.2026 (вх. № 10459/26 від 21.07.2026) про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням представника відповідача у відпустці.

В судове засідання 21.07.2026 учасники справи своїх представників не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином.

Так, копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18.06.2026 було надіслано позивачу та відповідачу в електронний кабінет в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронних кабінетів одержувачів 22.06.2026 о 13:07 та 13:00 відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18.06.2026 у справі № 915/16/26 сторони отримали 22.06.2026.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про належне повідомлення сторін у даній справі.

Позивач про причини неявки в судове засідання суд не сповістив.

Відповідач, як уже було наведено вище, клопотав про відкладення розгляду справи, посилаючись на відпустку представника.

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що згідно з приписами ч.1 та п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Таким чином, у контексті обставин неявки в судове засідання представника позивача судом, з урахуванням приписів ст. 202 ГПК України, взято до уваги попередню процесуальну поведінку позивача, який неодноразово напередодні судових засідань звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, а також те, що повторна неявка учасника справи в судове засідання, незалежно від причин неявки, надає суду можливість розглянути справу за відсутності такого учасника.

Крім того, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зауважує, що неможливість явки представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, проте, відповідачем суду таких доказів не надано, як і не надано суду доказів неможливості забезпечити участі в судовому засіданні іншого представника відповідача.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2019 по справі № 910/12842/17, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що оскільки явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а відсутність представників сторін (та, зокрема, відповідача) у даному засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 13 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті за відсутності представників учасників справи.

За результатами розгляду справи по суті, 21.07.2026 судом було підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

29.07.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв, як Стороною-1, та Селянським (фермерським) господарством «ВОЛОЩАКЕВИЧ», як Стороною-2, було укладено Договір про спільний обробіток землі № 9 (далі Договір), відповідно до предмету якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєздатності КЕВ м. Миколаїв, Сторони за цим договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація (п.1.1 Договору).

Додатковими угодами № 1 від 10.10.2016, № 2 від 07.04.2017, № 3 від 03.05.2018, № 4 б/д та № 5 від 02.06.2023 були уточнені окремі умови виконання Договору.

Згідно до п. 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 07.04.2017) для досягнення цілей, визначених цим Договором, Сторони зобов`язуються, зокрема:

- обмінюватися наявною у їхньому розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес Сторін. Кожна зі Сторін цього Договору має право ознайомлюватися зі всіма документами щодо ведення спільних справ за цим Договором та становлять взаємний інтерес Сторін в рамках дії Договору (абз. 1);

- узгоджувати з військовою частиною на якій розташовані землі, що залучаються за договором, початок та кінець проведення робіт на земельній ділянці (абз. 6);

- не починати господарські роботи без отримання дозволу на те військової частини (абз. 8);

- на письмову вимогу військової частини негайно припинити діяльність на землях, що залучені за договором та прибрати з території полігону осіб та техніку (виключно у випадку проведення заходів бойової підготовки) (абз. 9).

Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 б/д) Сторона-1 за цим Договором зобов`язується, зокрема:

- залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, згідно державного Акту на право постійного користування землею від 1989 року за № 062777 площею 2810,85 га, терміном на 9 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025 року (абз. 1);

- погодити Договір з відповідними органами (в тому числі Міністерством оборони України) (абз. 6).

Відповідно до п.4.1 Договору Сторона-2 за цим Договором зобов`язується, зокрема:

- здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками (абз. 2);

- своєчасно надавати Стороні-1 списки осіб та сільськогосподарської техніки, які допускаються до проведення сільгоспробіт на залученій ділянці (абз. 7);

- погоджувати з керівництвом Сторони-1 час початку і закінчення робіт на залученій земельній ділянці та не допускати до проведення сільгоспробіт третіх осіб без згоди на це Сторони-1 (абз. 8).

Згідно з п. 5.5 Договору (в редакції Додаткових угод № 1 від 10.10.2016 та № 4 б/д) сплата всіх видів податків та зборів, що належить при здійсненні такого виду діяльності здійснюється Стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на Сторону-1, та які підлягають компенсації Стороною-2 в порядку та у розмірах, передбачених пунктом 4.1 розділу 4 Договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору (в редакції Додаткових угод № 1 від 10.10.2016 та № 4 б/д) внесок Сторони-1 вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 2810,85 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 5 200 072,50 грн.

За умовами п. 6.2 Договору внесок Сторони-2 грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв`язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Відповідно до п.7.1 Договору грошові та майнові внески сторін є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави. При повному розподілу прибутку майно, створене за договором є власністю Сторони-2. Жодна із сторін не має права розпоряджатись майном, що є внеском іншої сторони та яке належало їй на праві власності, без її дозволу.

Згідно п.8.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 10.10.2016) прибуток, що отримується Сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона-1 в будь-якому випадку (окрім випадків, передбачених Договором) повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному у статті 6 цього Договору.

Пунктом 8.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 б/д) визначено, що фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку Стороною-2.

Відповідно до п.8.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 03.05.2018) Сторони погодились, що Сторона-2 перераховує Стороні-1 щомісячно, до 20 числа кожного поточного місяця, у рівних долях у строк до 20 грудня поточного календарного року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску Сторони-1, як дострокове розподілення очікуваного прибутку від спільної діяльності у поточному календарному році.

При цьому Сторони домовились, що розподіл прибутку в 2018 році здійснюватиметься наступним чином: Сторона-2, починаючи з 20.05.2018 та в подальшому до 20 числа кожного поточного місяця, здійснює перерахунок на розрахунковий рахунок Сторони-1 грошових коштів у розмірі 1/12 частини внеску Сторони-1, при цьому частина прибутку, в розмірі 4/12 часток від внеску Сторони-1, що підлягає сплаті за січень-квітень 2018 року, має бути перерахована Стороною-2 до 20 вересня 2018 року. Кінцевим строком розподілу прибутку у 2018 році вважається 20 грудня 2018 року. За умов належного виконання зазначеного порядку розподілу прибутку Сторона-2 набуває права самостійно та на власний розсуд розпоряджатись рештою результатів спільної діяльності.

Відповідно до п. 11.6 Договору усі спори, що виникають з цього Договору, або пов`язані із ним вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства.

Умовами п. 12.1 визначено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту укладення.

Відповідно до п. 12.2 Договору цей Договір укладений строком на 9 сільськогосподарських років, з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків Сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії Договору. Зміна (збільшення, зменшення) розміру внесків Сторін ґрунтується на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов`язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться Сторонами в строк до 01 січня кожного року.

Згідно з п. 12.3 умови Договору вважаються виконані в повному обсязі після складання актів звірки взаєморозрахунків.

За змістом п. 12.5 Договору якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється письмовою Додатковою угодою до цього Договору.

Відповідно до п. 12.8 цей Договір припиняється у порядку та на умовах, що визначені у ст. 1141 Цивільного кодексу України.

Договір та Додаткові угоди до нього підписані обома Сторонами та скріплені печатками Сторін.

З матеріалів справи вбачається, що у процесі виконання Договору Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» зверталося до військової частини та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв з листами:

- № 1 від 10.01.2025 (в листі, адресованому командиру в/ч повідомлено, що з 14.01.2025 та протягом року починаються сільськогосподарські роботи на земельних ділянках згідно договору та надано список техніки, працівників, які будуть залучені до польових робіт під час господарської діяльності господарства з 14.01.2025; лист містить відмітку: «погоджено при дотриманні заходів безпеки», датовану 14.01.2025);

- № 4 від 18.02.2025 (в листі, адресованому начальнику КЕВ м. Миколаєва повідомлено, що з 14.01.2025 почалися сільськогосподарські роботи на земельних ділянках згідно договору та надано список техніки, працівників, які будуть залучені до польових робіт з вищевказаної дати; лист містить відмітку: «Не заперечую Марцоха О.», датовану 18.02.2025);

- № 41 від 15.07.2025 (в листі, адресованому командиру в/ч повідомлено, що з 15.07.2025 господарство починає проводити посівну кампанію озимих культур під урожай 2026 року та надано список техніки, працівників, які будуть залучені до польових робіт з вищевказаної дати; лист містить відмітку: «дозволено при дотриманні заходів безпеки», датовану 15.08.2025).

Позивачем також надані до матеріалів справи копії Актів на списання витрат насіння та добрив (за серпень, вересень, жовтень 2025 року), Виробничих документів витрат насіння (за серпень, вересень, жовтень 2025 року), Реєстрів подорожніх листів (за серпень, вересень, жовтень 2025 року), Дорожніх листів тракториста (за серпень, вересень, жовтень 2025 року).

Посилаючись на вказані документи Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» зазначає, що позивачем було засіяно земельні ділянки загальною площею 2810,85 га насінням озимого ріпаку та озимої пшениці.

Матеріали справи свідчать також про те, що 01.08.2025 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшов від Селянського (фермерського) господарства «ВОЛОЩАКЕВИЧ» лист, за змістом якого позивач зазначав про те, що станом на момент написання зазначеного звернення закінчилась посівна кампанія 2024-2025 та має розпочатися новий цикл сільськогосподарських робіт, де оброблятиметься земельна ділянка протягом липня-вересня 2025 року, при цьому врожай збиратиметься лише в червні-липні 2026 року. Позивач зазначав про те, що договори про спільний обробіток землі мають строкову дію та укладені до 31.12.2025, тобто на момент збору врожаю відносини сторін не будуть врегульовані домовленістю між ними та оскільки зазначені договори за своєю правовою природою є договорами про спільну діяльність, а не договорами оренди, на них не розповсюджується дія Закону України «Про оренду землі», яким унормовано право орендаря на збір врожаю після закінчення строку дії договору та розмір орендної плати за фактичне (без договірне) користування землею. На підставі зазначеного, позивач звертався до відповідача із пропозицією про укладання додаткової угоди до діючих договорів про спільний обробіток землі, якою пропонував пролонговувати дію договорів до моменту збирання врожаю на залучених земельних ділянках протягом 2026 року, з одночасним підвищенням вартості внеску КЕВ м. Миколаїв. Позивач також повідомляв про те, що в разі недосягнення згоди щодо пролонгації договорів, буде змушений ініціювати припинення сплати дострокового розподілу прибутку, починаючи з серпня 2025 року, оскільки за відсутності можливості збору урожаю протягом 2026 року підприємством не буде здійснюватись обробіток залученої земельної ділянки, що фактично унеможливить отримання прибутку та його подальший розподіл.

У відповідь на вказане звернення Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв у листі за вих. № 3519 від 02.09.2025 повідомив Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» про те, що з метою підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України, а також ефективного використання земель оборони, дорученням Міністра оборони України (від 04.12.2021 № 19271/з) визначено організувати роботу щодо нормативно-правового врегулювання питання укладання землекористувачами Міноборони договорів про спільний обробіток землі з вирощуванням сільськогосподарських культур відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про використання земель оборони», а також нові договори не укладати, діючі договори не пролонговувати.

З матеріалів справи також вбачається, що у жовтні 2025 року Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв проведено обстеження земельної ділянки Широколанівського полігону, за результатами якого оформлено Акт обстеження земельної ділянки № 42 від 29.10.2025. Зі змісту вказаного акту вбачається, що під час обстеження порушень щодо використання не встановлено, а обстеження здійснювалось по зовнішній межі полігону, так як на даний час на території полігону відбуваються стрільби.

Акт містить довідкову інформацію про те, що на території земельної ділянки укладено 4 договори про спільний обробіток землі, термін дії яких закінчиться 31.12.2025.

У подальшому, Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв було направлено на адресу Селянського (фермерського) господарства «ВОЛОЩАКЕВИЧ» листа за вих. № 569/5383 від 15.12.2025, за змістом якого відповідач доводив до відома контрагента, що укладений між сторонами договір про спільний обробіток землі № 9 від 29.07.2016 припиняє свою дію 31.12.2025. Крім того, відповідач попередив позивача про неможливість здійснення товариством будь-якої діяльності на земельній ділянці, залученій за Договором про спільний обробіток № 9 від 19.07.2016, починаючи з 01.01.2026, оскільки пролонгація даного договору його умовами не передбачена, та враховуючи існування доручення Міністра оборони України №19271/з від 04.12.2021, яке містить пряму заборону на внесення змін до діючих договорів про спільний обробіток землі та укладення нових договорів, в разі закінчення чи розірвання діючих договорів.

Додатково, відповідач повідомив, що спеціалістом КЕВ м. Миколаїв 13.01.2026 буде здійснено виїзд за місцем розташування земельної ділянки, з метою складання акту огляду земельної ділянки.

18.12.2025 на адресу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшов від Селянського (фермерського) господарства «ВОЛОЩАКЕВИЧ» лист від 18.12.2025, в якому позивач зазначав про те, що за умовами Договору про спільний обробіток землі № 9 від 29.07.2016 господарство здійснює обробіток зазначених земельних ділянок Широколанівського полігону площею2810,85 га. Станом на час звернення на вказаних земельних ділянках господарством здійснені підготовчі сільськогосподарські роботи та засів озимими культурами пшениці та ріпаку, а в червні-липні 2026 року збиратиметься врожай. При цьому, договір про спільну діяльність укладений до 31.12.2015 року. Позивач зазначав про те, що оскільки на момент збору врожаю відносини сторін не будуть врегульовані домовленістю між ними та оскільки зазначені договори за своєю правовою природою є договорами про спільну діяльність, а не договорами оренди, на них не розповсюджується дія Закону України «Про оренду землі», яким унормовано право орендаря на збір врожаю після закінчення строку дії договору та розмір орендної плати за фактичне (без договірне) користування землею. На підставі зазначеного, позивач звертався до відповідача із пропозицією про укладання додаткової угоди до Договору № 9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі, якою здійснити унормування відносин між сторонами після закінчення дії договору, насамперед, врегулювати питання доведення посівів до товарної якості та збирання врожаю.

До вказаного листа позивачем було долучено проєкт додаткової угоди до Договору № 9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі, а також викладено прохання у разі погодження викладеної у листі пропозиції повернути на адресу господарства підписаний та скріплений печаткою примірник додаткової угоди.

У відповідь на вказаний лист Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв у листі за вих. № 5471 від 19.12.2025 повідомив Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» про неможливість акцептування оферти господарства, з посиланням, зокрема, на те, станом на момент розгляду звернення є чинним доручення Міністра оборони України №19271/з від 04.12.2021, яке містить пряму заборону на внесення змін до діючих договорів про спільний обробіток землі та укладення нових договорів, в разі закінчення чи розірвання діючих договорів до нормативно-правового врегулювання зазначеного питання. Відповідач також зазначав, що КЕВ м. Миколаїв, як землекористувач, не має права без дозволу Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування та за відсутності нормативно-правового врегулювання зазначеного питання вчиняти будь-які правочини щодо земельних ділянок Широколанівського полігону.

Також відповідачем було оформлено листа за вих. № 569/5480 від 19.12.2025 на адресу командира військової частини, в користуванні якої перебуває спірна земельна ділянка, за змістом якого повідомлено, що укладені договори про спільний обробіток землі, зокрема договір, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв та СФГ «ВОЛОЩАКЕВИЧ», припиняють свою дію 31.12.2025.

У січні 2026 року Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв знову було проведено обстеження земельної ділянки Широколанівського полігону, за результатами якого оформлено Акт обстеження земельної ділянки № 44 від 16.01.2026. Зі змісту вказаного акту вбачається, що на момент огляду земельних ділянок площею 2810,85 га які використовувалися СФГ «ВОЛОЩАКЕВИЧ» згідно Договору про спільний обробіток землі від 29.07.2016 № 9, термін дії якого закінчився 31.12.2025, виявлено посіви озимих культур на орієнтовній площі 2810,85 га. В акті зазначено, що обстеження здійснювалось по зовнішній межі полігону, так як на даний час на території полігону відбуваються стрільби.

Суд зауважує, що матеріали справи містять копію доручення Міністерства оборони України за вих. № 19271/з від 04.12.2021, зі змістом якого зазначено про заборону укладення нових договорів (а також внесення змін та доповнень до чинних договорів, продовження дії таких договорів) до нормативно-правового врегулювання питання укладання землекористувачами Міноборони договорів про спільну діяльність відповідно до вимог статті 4 Закону Країн «Про використання земель оборони».

Крім того, позиція Міністерства оборони України щодо заборони продовження дії договорів про спільний обробіток земельних ділянок, з посиланням на відсутність законодавчо визначеного порядку їх укладання сформована, зокрема, в доповідній записці №10997/з/1 від 21.03.2025 заступника Міністра оборони України Міністру оборони України, в якій висловлено пропозицію не укладати нові договори до закінчення воєнного стану або нормативного врегулювання питання вирощування сільськогосподарської продукції на землях оборони.

Про заборону внесення змін та продовження дії чинних договорів про спільну діяльність, із посиланням на доручення Міністерства оборони України за вих. № 19271/з від 04.12.2021, зазначено також у вимогах та листах Центрального управління Інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування сил логістики Збройних Сил України за вих. № 370/2/866 від 01.02.2022, за вих. № 370/2/4796 від 01.08.2022, № 2459/9552 від 28.08.2025, № 2459/10290 від 17.09.2025, № 2459/15603 від 29.12.2025.

Водночас, позивач вважає відмову відповідача укласти додаткову угоду, з посиланням на наявність «прямої заборони» у листах та доповідних записках Міністерства оборони України, необґрунтованою, зазначаючи, зокрема, про те, що вказані документи є внутрішніми розпорядчими актами органу управління і не мають статусу нормативно-правових актів. Внутрішні розпорядчі акти не можуть змінювати положення Цивільного кодексу України в частині, що визначає порядок зміни та розірвання договорів.

На переконання позивача, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв діє у цивільних відносинах як самостійна юридична особа та суб`єкт господарювання, а тому не може виправдовувати невиконання зобов`язань за Договором перед контрагентом посиланням на внутрішні розпорядчі акти Міністерства як вищого органу.

Позивач наголошує, що відмова відповідача від визначення правового статусу засівів та врожаю після закінчення строку дії Договору (строк дії Договору до 31 грудня 2025 року) в середині виробничого циклу вирощування зернових культур є порушенням принципу добросовісності та «правомірних очікувань», а відсутність затвердженого Кабінетом міністрів України порядку використання земель оборони не може бути підставою для припинення прав позивача, оскільки «вина держави» у неприйнятті підзаконного акта не повинна покладатися на позивача.

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв не погоджується із вказаними доводами та наполягає, що відповідач чітко висловив своє небажання щодо подальшої участі в Договорі про спільну діяльність №9 від 29.07.2016, з підстав законодавчого невизначенння порядку та умов укладання, а відтак вважає, що задоволення позовних вимог приведе до порушень прав та інтересів відповідача, та матеріально-правових норм, що регулюють дану сферу правовідносин.

Отже, спір у справі виник у зв`язку з відмовою відповідача укласти додаткову угоду про внесення змін до Договору № 9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі на пропозицію позивача.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на наведені норми законодавства, сторони у справі при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагента та визначенні умов договору, на свій розсуд прийняли даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір, який відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Внаслідок укладення Договору між сторонами, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про спільну діяльність.

Так, дослідивши доводи позивача та відповідача щодо правової природи укладеного між сторонами Договору, суд зауважує, що за його умовами сторони домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані відповідачу в безстрокове користування та можливостей позивача, а також погодили такі цілі, як вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Сторони також погодили, що при повному розподілу прибутку майно, створене за договором є власністю Сторони-2 (позивача), при цьому Сторона-1 (відповідач) в будь-якому випадку (окрім випадків, передбачених Договором) повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному Договором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1132 Цивільного кодексу України: за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Приписами ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства (ч.1 ст.1135 Цивільного кодексу України).

Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників (ч.1 ст.1139 Цивільного кодексу України).

Отже, за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.

У свою чергу, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Згідно із ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки) протягом визначеного договором строку та отримання продукції/доходів.

За такого, судом взято до уваги, зокрема, таке:

- сторонами в Договорі визначена спільна мета діяльності: відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєздатності КЕВ м. Миколаїв (п.1.1 Договору);

- сторонами Договору погоджено спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані відповідачу в безстрокове користування та можливостей позивача (п.1.1 Договору);

- Договором визначені вклади учасників (відповідач вкладає вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 2810,85 га, а також ділову репутацію та ділові зв`язки, а позивач вкладає грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв`язки (п.п. 6.1, 6.2 Договору);

- умовами Договору передбачений розподіл між сторонами прибутку, отриманого від спільної обробки землі (п.п. 8.1-8.4 Договору);

- передача права володіння та користування земельної ділянки Селянському (фермерському) господарству «ВОЛОЩАКЕВИЧ» договором передбачена не була.

Беручи до уваги наведене, суд виснує, що за своєю правовою природою Договір № 9 від 29.07.2016 є договором про спільну діяльність, порядок укладення і виконання якого врегульовані, зокрема главою 77 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим до правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми щодо оренди.

Суд також зауважує, що положення глави 77 Цивільного кодексу України, якими нормативно врегульовано договори про спільну діяльність, не містять спеціальних приписів щодо порядку укладання та внесення змін до відповідних договорів, а тому застосуванню підлягають загальні норми цивільного законодавства.

У силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

За змістом ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 Цивільного кодексу України в цілому свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Вказана правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 375/278/20.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору виявляється також у можливості, наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Вказана правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 922/1618/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом п. 12.5 Договору сторони погодили, що якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється письмовою Додатковою угодою до цього Договору.

Суд враховує визначений законом порядок укладення договору (додаткової угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду (здійснив оферту), проте відповідач відмовився від її підписання, тобто не надав свого прийняття (акцепту). Тобто, судом встановлено, що у спірних правовідносинах сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору.

При цьому, суд наголошує, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Суд також виходить з того, що положеннями Цивільного кодексу України передбачено вирішення судом переддоговірних спорів, зокрема, щодо договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших встановлених законом випадках. Тобто, в разі безпідставного ухилення від укладення договору стороною, зобов`язаною його укласти, інша сторона відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України має право звернутися до суду за захистом своїх прав.

В даному випадку позивачем не доведено та судом самостійно не встановлено обставин, які б свідчили про те, що укладання спірної додаткової угоди є обов`язковим для відповідача.

Судом взяті до уваги доводи позивача про те, що останній належно виконував свої обов`язки за договором та своєчасно повідомив відповідача про намір скористатися правом на укладення додаткової угоди до Договору, яка би врегульовувала відносини сторін після закінчення дії Договору, в тому числі на врожай засіяний під час дії Договору та надав проєкт додаткової угоди Відповідачу.

Водночас, вказані доводи оцінюються судом критично, оскільки з урахуванням принципу свободи договору, наявному у позивача праву ініціювати внесення змін до Договору шляхом укладання додаткової угоди, кореспондує рівне за суттю право відповідача утриматися / відмовитися від такої пропозиції.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що внесення змін до договору за рішенням суду є виключною мірою, яка пов`язана з втручанням суду в свободу договору, господарську діяльність сторін, і таке втручання може відбуватися лише у разі виникнення значного і вочевидь несправедливого дисбалансу між інтересами сторін внаслідок зміни обставин.

У контексту наведеного, суд дослідивши доводи позивача про те, що відмова відповідача від визначення правового статусу засівів та врожаю після закінчення строку дії Договору в середині виробничого циклу вирощування зернових культур є порушенням принципу добросовісності та «правомірних очікувань», вважає за необхідне зауважити на такому.

У разі здійснення господарської підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18 та від 20.06.2023 у справі №910/7583/22.

Тобто, укладаючи з відповідачем Договір № 9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі (з урахуванням внесених змін), позивач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, повинен був розумно оцінити обставини, при яких Договір буде виконуватися, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Суд наголошує, що уклавши строковий договір, Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» свідомо погодилося на тимчасовий характер залучення земельної ділянки до спільної діяльності, а закінчення строку дії Договору мало прогнозований характер для позивача. Тобто здійснюючи влітку 2025 року посів озимих сільськогосподарських культур та вочевидь розуміючи природний сільськогосподарський цикл вирощування таких культур, позивач діяв на власний ризик та не міг не усвідомлювати, що остаточне дозрівання та збір врожаю матиме місце вже після закінчення дії договору № 9 від 29.07.2016, а тому посилання позивача на «правомірні очікування» оцінюються судом критично.

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що у вересні та грудні 2025 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв повідомляв Селянське (фермерське) господарство «ВОЛОЩАКЕВИЧ» про закінчення строку дії Договору та відсутність у відповідача наміру щодо продовження договірних відносин.

Суд також зазначає, що додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. Тобто, за його допомогою сторони можуть вносити зміни до діючого договору, тим самим змінюючи свої попередні домовленості.

Водночас, судом взято до уваги, що згідно із ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов`язанні дій, а боржник звільняється від обов`язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов`язання має остаточний характер, а цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов`язання. За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 № 916/1428/19.

Аналізуючи наведені норми, суд виснує про те, що внесення змін до договору, зобов`язання за яким вже припинилися, вочевидь не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, адже припинення зобов`язання має остаточний характер, і чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов`язання.

Зі змісту Договору № 9 від 29.07.2016 про спільний обробіток землі вбачається, що його було укладено строком на 9 сільськогосподарських років, до 31.12.2025.

Договором також було погоджено, що він припиняється у порядку та на умовах, що визначені у ст. 1141 Цивільного кодексу України.

Приписами п.п.4, 5 ч. 1 ст. 1141 Цивільного кодексу України передбачено, що договір простого товариства припиняється, зокрема, у разі:

- відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- спливу строку договору простого товариства.

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається неодноразово сформульована Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв (листи № 3519 від 02.09.2025, № 569/5383 від 15.12.2025, № 5471 від 19.12.2025) відмова від подальшої участі у договорі, крім того строк дії Договору закінчився 31.12.2025.

Отже, оскільки Договір № 9 від 29.07.2016 про спільний обробіток припинився, як у зв`язку із закінченням строку його дії (31.12.2025), так і внаслідок відмови учасника від подальшої участі, суд виснує про відсутність підстав для внесення змін до нього шляхом укладення додаткової угоди.

З огляду на те, що договірні відносини між сторонами припинились ще до моменту звернення позивача до суду з даним позовом (07.01.2026), тобто до моменту ініціювання судового спору, позовні вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до припиненого договору є безпідставними та такими, що суперечать загальним засадам цивільного законодавства й сутності договірних зобов`язань.

Вказані обставини справи у своїх сукупності, на переконання суду, зумовлюють наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, суд дійшов висновку про повну відмову в задоволенні позову.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судовий збір, сплачений за подання до господарського суду позовної заяви підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.07.2026.

Суддя Н.О. Семенчук