Рішення № 138645932, 29.05.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року Справа № 915/2095/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника позивача: Захаренкової А.Ю. (в залі суду в судових дебатах 21.05.2026),

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Миколаївської міської ради,

до відповідача: Приватного підприємства фірми Юг-Таврія,

про: стягнення заборгованості в розмірі 51690,84 грн, -

в с т а н о в и в:

Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №32325/02.02.01-22/02/012/25 від 10.12.2025 (вх.№17688/25 від 12.12.2025), в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства фірми Юг-Таврія кошти в сумі 51690,84 грн за безоплатне користування з 01.01.2022 до 01.03.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003 за адресою: м.Миколаїв, по Херсонському шосе, поблизу АЗС-10 (отримувач УК у м.Миколаїв/Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок №UA588999980314000611000014483).

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що у спірний період відповідач, як власник нежитлового об`єкту нерухомого майна, був фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна, та не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права міської ради, як органа місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2025, - справу №915/2095/25 призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.

Ухвалою суду від 17.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.02.2026.

02.02.2026 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 10.03.2026.

Ухвалою суду від 10.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.04.2026.

09.04.2026 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 09.04.2026 призначено судовий розгляд справи на 05.05.2026.

05.05.2026 суд ухвалив відкласти судове засідання на 21.05.2026.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача є: 54028, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Херсонське шосе, буд.115/1.

Ухвали суду від 17.12.2025, 02.02.2026, 10.03.2026, 09.04.2026 та 05.05.2026 по даній справі були надіслані судом за адресою реєстрації згідно ЄДР, проте повернулись до суду з відміткою АТ Укрпошта - адресат відсутній.

Згідно ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

За таких обставин враховуючі приписи п.5) ч.6 ст.242 ГПК України суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Також, 02.02.2026, 10.03.2026 та 09.04.2026 відповідач додатково був повідомлений про розгляд справи оголошеннями про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання письмового відзиву на позовну заяву.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач явку повноважного представника у підготовчі та судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи щоразу повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.2) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 21.05.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення до 29.05.2026.

У судовому засіданні 29.05.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення, без його проголошення.

Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі Бараона проти Португалії 1987 року Суд відзначив: Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів. Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов`язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов`язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв`язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами.

Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов`язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об`єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/2095/25 в межах строку, передбаченого ГПК України.

Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Миколаївська міська рада (надалі - позивач у справі) на підставі рішення від 30.06.2006 за №2/27 надала Приватному підприємству фірмі Юг-Таврія (надалі - відповідач у справі) в оренду земельну ділянку №1 площею 1833 кв.м., без права передачі її в суборенду, із земельної ділянки загальною площею 3000 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003 для будівництва станції технічного обслуговування автомашин та адміністративно-побутового корпусу з подальшим обслуговуванням по Херсонському шосе, поблизу АЗС - 10/Ленінський район/.

На підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою та Приватним підприємством фірмою Юг-Таврія укладено Договір оренди землі, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.10.2006 за №040600100543, та який зареєстрований у книзі записів Договорів оренди від 05.10.2006 за №4417, зі змінами та доповненнями (надалі - Договір).

Договір діяв до 05.10.2010 та в подальшому продовжений не був.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2025 №413038035 право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля СТО з адміністративно-побутовим корпусом за адресою: Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Херсонське Шосе, буд.115/1 набуто у приватну власність Пприватним підприємством фірмою Юг-Таврія з 20.11.2012 на підставі Свідоцтва про право власності, САЕ 385918, 06.11.2012, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

Таким чином, з 20.11.2012 відповідач набув речове право приватної власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю СТО з адміністративно-побутовим корпусом за адресою Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Херсонське Шосе, буд.115/1, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003 площею 1833 кв.м.

У період з 20.11.2012 по теперішній час фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003, на якій розташований нежитловий об`єкт нерухомого майна, яке знаходиться у власності відповідача, є відповідач, який не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За підпунктом 14.1.72 та 14.1.73 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп.269.1.1 та 269.1.2 п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У відповідності до п.287.7 ст.287 Податкового кодексу України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв`язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

У частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на дату набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Вказана норма закріпила загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 року власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Відповідно до ст.33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до приписів статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

До моменту оформлення власником об`єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об`єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку(без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2026 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і №922/5468/14.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянкою, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, Верховного суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15.

Тобто, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою, який відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за використання земельної ділянки, які підлягають стягненню у судовому порядку.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.

Відповідно до вимог статті 13 Закону України Про оцінку земель розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності визначається на підставі нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на підставі якого здійснювався розрахунок коштів, сформовано на підставі п.5 розділу II Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №489 від 25.11.2016, затвердженого в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за №1647/29777.

Відповідно до статті 11 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради №48/9 від 18.06.2015 Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва, зі змінами та доповненнями, розмір річної орендної плати для обслуговування об`єктів нерухомості, у яких здійснюється інша діяльність, становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у поточному році.

Таким чином, безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати складають 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що за період з 01.01.2022 по 01.03.2025 становить загальну суму 51690,84 грн, що вбачається з деталізованого розрахунку, який додано до позовної заяви.

Судом прийнято до уваги, що такий розрахунок відповідачем не спростовано та не заперечено.

Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У відповідності до пункту а статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно ч.3 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Земельна ділянка, на якій розташовано належне відповідачу нерухоме майно, відноситься до комунальної власності та належить Миколаївській міській раді.

За таких обставин право пред`явлення позову до відповідача про стягнення збережених без достатніх правових підстав коштів орендної плати за землю належить позивачу.

Наведене надає позивачу право звернутися до суду за стягненням з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

06.03.2025 позивач звернувся до відповідача із претензією №5702/02.02.01-22/12/3/25 про добровільну сплату коштів за використання земельної ділянки у формі орендної плати за період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Відповідна бездіяльність відповідача спонукала позивача звернутись до суду з метою захисту порушеного права на отримання коштів за використання земельної ділянки.

У відповідності до наданого позивачем розрахунку позовних вимог (а.с.27), загальний розмір заборгованості за безоплатне використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003 для будівництва станції технічного обслуговування автомашин та адміністративно-побутового комплексу з подальшим обслуговуванням по Херсонському шосе, поблизу АЗС-10, за період з 01.01.2022 до 01.03.2025, становить: 51690,84 грн, у т.ч. за 2022 рік 3131,72 грн; за 2023 рік 21608,85 грн; за 2024 рік 22710,90 грн та за період з 01.01.2025 по 01.03.2025 4239,37 грн.

Відповідачем заперечень щодо наданого позивачем розрахунку позовних вимог не надано.

В той же час, з наданої позивачем довідки Головного управління ДПС у Миколаївській області №1830/5/14-29-04-01-08 від 26.02.2025 (а.с.26), вбачається, що відповідачем у 2022 році здійснено орендну плату за дві земельні ділянки 4810136900:05:081:0003 та 4810136900:05:081:0004 в загальній сумі 5201,60 грн, при цьому нарахована за 2022 рік орендна плата за спірну земельну ділянку 4810136900:05:081:0003 становила 3131,68 грн.

Суд вважає, що вказаний доказ належним чином підтверджує сплату відповідачем орендної плати за 2022 рік у сумі 3131,68 грн за земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003.

За вказаних обставин, стягненню з відповідача підлягають кошти у сумі 48559,16 грн (51690,84 грн - 3131,68 грн) за безоплатне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003 за адресою: м.Миколаїв, по Херсонському шосе, поблизу АЗС-10, у період з 01.01.2023 до 01.03.2025.

В частині стягнення грошових коштів у сумі 3131,68 грн, слід відмовити.

Під час розгляду справи відповідач не спростував вимоги та доводи позивача, та не надав суду відповідні докази, які свідчать про сплату ним решти коштів в сумі 48559,16 грн за безоплатне користування з 01.01.2023 до 01.03.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003 за адресою: м.Миколаїв, по Херсонському шосе, поблизу АЗС-10.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства фірми Юг-Таврія (54028, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Херсонське шосе, буд.115/1, код ЄДРПОУ 13844975; 54034, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.10 Поздовжня, буд.52) на користь Миколаївської міської ради (54027, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, код ЄДРПОУ 26565573) кошти у сумі 48559,16 грн за безоплатне користування з 01.01.2023 до 01.03.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:081:0003 за адресою: м.Миколаїв, по Херсонському шосе, поблизу АЗС-10 (отримувач УК у м.Миколаїв/Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок №UA588999980314000611000014483) та 3028,0 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено та підписано 31.07.2026.

Суддя М.В. Мавродієва