Ухвала суду № 138645653, 28.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

28.07.2026Справа № 910/4803/25За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД»

про відстрочення виконання судового рішення

у справі №910/4803/25

за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД»

про стягнення 9 057 237,18 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Дубина Т.М.

Представники учасників справи:

від позивача (стягувача): Фартушний С.І.;

від відповідача (боржника): не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових коштів за договором про виконання робіт №314Г/12-23 від 08.12.2023 у розмірі 9 057 237, 18 грн, з яких: 5 866 358,89 грн пені за період з 18.12.2023 по 31.10.2024 та 3 190 878,29 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2025, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026, яке набрало законної сили 05.05.2026, позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м.Києві 5 866 358, 89 грн пені за порушення строків виконання робіт та 3 190 878, 29 грн штрафу за прострочення виконання зобов`язання понад 30 днів, а усього 9 057 237, 18 грн та 135 858, 56 грн судового збору.

14.07.2026 на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

20.07.2026 від представника відповідача (боржника) надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення до 20.01.2027.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 призначено розгляд заяви відповідача (боржника) про відстрочення виконання рішення в справі на 28.07.2026 та запропоновано позивачу (стягувачу) надати суду в строк до 27.07.2026 письмові пояснення по суті заяви про відстрочення виконання судового рішення.

24.07.2026 від представника позивача (стягувача) надійшли заперечення по суті заяви про відстрочення виконання судового рішення, разом із клопотанням про витребування доказів.

28.07.2026 від представника відповідача (боржника) надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.

У судове засідання 28.07.2026 з`явився представник позивача (стягувача), представник відповідача (боржника) в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. У судовому засіданні представник позивача (стягувача) заявив усне клопотання про залишення без розгляду поданого ним 24.07.2026 клопотання про витребування доказів, яке суд протокольною ухвалою задовольнив. Представник позивача (стягувача) заперечував проти заяви про відстрочення виконання судового рішення та просив відмовити у її задоволенні.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено виключні підстави для відкладення розгляду справи, а саме:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Судом установлено, що 28.07.2026 представником відповідача (боржника) подано клопотання про відкладення розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення, обґрунтоване неможливістю її участі у судовому засіданні, призначеному на 28.07.2026 об 11:00 год, у зв`язку із зайнятістю цього ж дня як представника іншого клієнта у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду у справі №910/11207/25. Крім того, представник послалася на неможливість залучення іншого адвоката адвокатського об`єднання, у зв`язку з його перебуванням у щорічній відпустці до 31.07.2026 включно.

Водночас із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень судом установлено, що судове засідання у справі №910/11207/25 було призначене Північним апеляційним господарським судом на 28.07.2026 о 13:45 год, тоді як розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» у цій справі було призначено на 28.07.2026 об 11:00 год.

Отже, наведене у клопотанні твердження про збіг часу проведення судових засідань не відповідає встановленим обставинам, оскільки між початком відповідних засідань був часовий проміжок тривалістю дві години сорок п`ять хвилин. Представником відповідача (боржника) не наведено обставин та не подано доказів, які б свідчили, що участь у судовому засіданні Господарського суду міста Києва об 11:00 год об`єктивно унеможливлювала її подальшу участь у засіданні Північного апеляційного господарського суду о 13:45 год.

Саме лише призначення двох судових засідань на одну календарну дату, за відсутності збігу часу їх проведення, не є безумовною підставою для визнання причин неявки представника поважними.

Перебування іншого адвоката у щорічній відпустці також не свідчить про неможливість забезпечення участі відповідача (боржника) у судовому засіданні, оскільки юридична особа не обмежена у праві брати участь у справі виключно через зазначених у клопотанні адвокатів та може забезпечити представництво своїх інтересів іншою уповноваженою особою або взяти участь у справі в порядку самопредставництва.

Суд також враховує, що відповідачем (боржником) подано письмову заяву про відстрочення виконання судового рішення, у якій детально викладено фактичні та правові підстави заявлених вимог, а також долучено докази, якими, на його думку, підтверджуються відповідні обставини. Отже, процесуальне право відповідача (боржника) на викладення своєї позиції щодо предмета розгляду було реалізоване, а наведені ним доводи та подані докази враховані судом під час розгляду заяви. Явка представника відповідача (боржника) у судове засідання обов`язковою судом не визнавалася.

Крім того, відповідно до частини другої статті 331 Господарського процесуального кодексу України заява про відстрочення виконання судового рішення підлягає розгляду у двадцятиденний строк із дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Подання учасником справи клопотання про відкладення судового засідання не зупиняє та не продовжує встановленого частиною другою статті 331 Господарського процесуального кодексу України строку. Відкладення розгляду такої заяви допускається лише за наявності передбачених процесуальним законом підстав та в межах установленого строку. За відсутності належно підтверджених поважних причин неявки відкладення розгляду заяви призвело б до необґрунтованого затягування вирішення процесуального питання, яке безпосередньо стосується виконання судового рішення, що набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні.

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтями 202, 216 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення судового засідання та визнав можливим розглянути заяву про відстрочення виконання судового рішення за відсутності представника відповідача (боржника) за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши заяву про відстрочення виконання судового рішення, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про таке.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відстрочення це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Так, в обґрунтування заяви про відстрочення виконання судового рішення відповідач (боржник) посилається на те, що здійснює господарську діяльність у будівельній сфері, реалізує проекти з нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту закладів освіти, охорони здоров`я, об`єктів комунальної інфраструктури, а також захисних споруд цивільного захисту. Також заявник зазначає, що виконує роботи в межах проектів, які фінансуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та міжнародних партнерів, зокрема Бельгійського агентства розвитку Enabel. На підтвердження зазначених обставин заявником подано документи щодо виконання робіт у Броварському професійному коледжі, Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Прилуцькій центральній міській лікарні, а також договір підряду від 18.12.2025 №1 із Управлінням освіти Вишневої міської ради та договір підряду від 17.06.2026 №17/06-26 із Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ 7».

Крім цього, заявник стверджує, що оплата за виконувані ним роботи переважно здійснюється без авансування, після підписання актів приймання виконаних робіт, у зв`язку із чим товариство має фінансувати придбання матеріалів, обладнання, оплату праці та послуг субпідрядників за рахунок власних обігових коштів. Також відповідач (боржник) вважає, що одночасне стягнення присуджених сум, судового та виконавчого зборів у загальному розмірі 10 112 405,31 грн може спричинити критичний дефіцит обігових коштів, зупинення або істотне уповільнення будівельних робіт, порушення календарних графіків, застосування до товариства штрафних санкцій за іншими договорами та, як наслідок, погіршення його фінансового стану. Одночасно, відповідач (боржник) зазначає, що до закінчення заявленого строку відстрочення очікує отримати дебіторську заборгованість у розмірі 5 784 000,00 грн, завершити реалізацію активів орієнтовною вартістю 850 000,00 грн, отримати оплату за виконані роботи та акумулювати кошти, необхідні для повного виконання рішення суду.

Позивач (стягувач) проти задоволення заяви заперечив та зазначив, що заявником не доведено наявності виняткових обставин, які об`єктивно унеможливлюють або істотно ускладнюють виконання судового рішення. За твердженням позивача (стягувача), доводи відповідача (боржника) про виконання робіт виключно без авансування не відповідають умовам поданих договорів. Зокрема, договір підряду від 18.12.2025 №1 передбачає можливість попередньої оплати та здійснення поточних платежів, а договір від 17.06.2026 №17/06-26 передбачає оплату фактично виконаних робіт протягом п`яти робочих днів після підписання відповідних актів. Позивач (стягувач) також посилається на те, що після набрання рішенням законної сили відповідач (боржник) не здійснив його добровільного виконання, а за результатами примусового виконання на користь позивача перераховано лише 156 867,71 грн.

Так, статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відповідно до частини п`ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Судом установлено, що рішення, виконання якого заявник просить відстрочити, ухвалено 18.11.2025.

Отже, відповідно до частини п`ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України максимально допустимий строк відстрочення виконання такого рішення закінчується 18.11.2026.

Водночас відповідач (боржник) просить відстрочити виконання рішення до 20.01.2027, тобто більш ніж на один рік із дня його ухвалення.

Посилання заявника на те, що таке відстрочення становитиме шість місяців із дня набрання рішенням законної сили, не відповідає прямому змісту частини п`ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, оскільки закон пов`язує початок перебігу граничного річного строку саме з днем ухвалення рішення.

Отже, визначений заявником строк відстрочення виходить за межі граничного строку, встановленого частиною п`ятою статті 331 Господарського процесуального кодексу України, а тому заява в цій частині не може бути задоволена.

Поряд із цим суд зазначає, що відповідачем (боржником) не подано належних та достатніх доказів, які б давали можливість установити його повний, об`єктивний та актуальний майновий стан на час розгляду заяви.

Матеріали заяви не містять фінансової звітності товариства за 2025 рік та перше півріччя 2026 року, балансу підприємства, звіту про фінансові результати, оборотно-сальдових відомостей, виписок за всіма відкритими банківськими рахунками та довідок банківських установ про залишки коштів на них. Не надано також відомостей про рух готівкових коштів у касі підприємства, переліку належного товариству рухомого та нерухомого майна, інформації про відкриті кредитні лінії, депозити, корпоративні права та інші фінансові активи.

Так само відсутні документи, які б підтверджували розмір, структуру та співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості товариства, наявність прострочених зобов`язань із виплати заробітної плати, сплати податків та інших обов`язкових платежів, прогнозний рух грошових коштів протягом заявленого періоду відстрочення, а також аудиторський висновок чи інші належні докази існування реальної загрози втрати платоспроможності або банкрутства підприємства.

За таких обставин саме лише посилання відповідача (боржника) на необхідність безперервного фінансування будівельних проектів не доводить відсутності у нього достатніх грошових коштів або іншого майна, за рахунок якого може бути забезпечене виконання судового рішення.

Подані заявником договори, рахунки на оплату та платіжні інструкції свідчать про здійснення ним активної господарської діяльності, придбання матеріалів та обладнання і проведення розрахунків із контрагентами, однак не підтверджують об`єктивної неможливості виконання рішення суду.

Навпаки, із долучених до заяви платіжних документів убачається, що протягом червнялипня 2026 року, у тому числі після набрання рішенням законної сили, Товариство з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» здійснювало значні платежі на користь інших контрагентів, зокрема: 977 447,29 грн за сендвіч-панелі, 533 942,44 грн та 299 900,00 грн за медичні ліжка, 494 590,02 грн за товари, 454 500,00 грн за електричні щити, 150 000,00 грн за медичні ліжка, 143 651,36 грн за двері для медичних закладів, а також інші платежі.

Отже, лише окремими поданими самим заявником документами підтверджено спрямування на користь інших контрагентів коштів у загальній сумі понад 3 000 000,00 грн.

Наведене саме по собі не свідчить про наявність на рахунках товариства коштів, достатніх для одночасного виконання рішення суду в повному обсязі, однак спростовує твердження про фактичну відсутність у відповідача (боржника) грошового обороту та підтверджує здійснення ним вибіркового фінансування інших господарських зобов`язань.

При цьому відповідачем (боржником) не наведено обґрунтованих пояснень, чому після набрання рішенням законної сили, за наявності значного руху коштів та проведення розрахунків з іншими кредиторами, ним не вживалися заходи хоча б до часткового добровільного погашення присудженої до стягнення суми.

Суд також ураховує, що перерахування на користь стягувача 156 867, 71 грн відбулося вже після відкриття виконавчого провадження внаслідок застосування заходів примусового виконання, а не в порядку добровільного виконання рішення відповідачем (боржником).

Отже, заявником не доведено, що негайне виконання рішення суду є об`єктивно неможливим або істотно ускладненим у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України. Наведені ним обставини свідчать лише про те, що виконання рішення потребуватиме перерозподілу наявних фінансових ресурсів та зміни пріоритетності поточних платежів, що саме по собі не є винятковою підставою для відстрочення виконання судового рішення.

Також суд критично оцінює твердження відповідача (боржника) про те, що виконання всіх укладених ним договорів здійснюється виключно за рахунок власних обігових коштів, без авансування, а оплата надходить лише після повного завершення відповідних проектів.

Так, пунктом 12.1. договору підряду від 18.12.2025 №1 передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється шляхом попередньої оплати та проведення поточних платежів, тоді як проміжні розрахунки проводяться на підставі підписаних актів приймання виконаних робіт у межах до 95 % їх загальної вартості.

Крім того, пунктом 12.2. зазначеного договору передбачено можливість здійснення замовником попередньої оплати в розмірі до 30 % вартості річного обсягу робіт.

У свою чергу, за умовами договору підряду від 17.06.2026 №17/06-26 оплата вартості фактично виконаних робіт здійснюється протягом 5 робочих днів із дня підписання відповідних актів, які подаються замовнику щомісяця.

Отже, умови наведених договорів передбачають можливість отримання відповідачем (боржником) як попереднього фінансування, так і поточної оплати за фактично виконані та прийняті замовниками етапи робіт, що не узгоджується з доводами заявника про необхідність фінансування всієї вартості відповідних проєктів виключно за рахунок власних коштів.

Водночас відповідачем (боржником) не надано доказів фактичного обсягу робіт, виконаних за кожним із наведених договорів, їх вартості, обсягу робіт, переданих замовникам на приймання, суми підписаних, однак не оплачених актів, а також розміру отриманих авансових і поточних платежів.

Матеріали заяви також не містять документів, які б підтверджували конкретні дати очікуваного надходження оплати, відмову замовників від здійснення передбаченого договорами авансування, прострочення оплати підписаних актів або затримку бюджетного чи міжнародного фінансування.

За таких обставин сам по собі факт укладення договорів на значні суми не підтверджує скрутного фінансового стану товариства та не свідчить про об`єктивну неможливість виконання судового рішення.

Навпаки, наявність у відповідача (боржника) значного обсягу чинних замовлень свідчить про продовження ним активної господарської діяльності та наявність потенційних джерел поточних надходжень за фактично виконані роботи.

Крім цього, в обґрунтування реальної можливості виконання рішення після закінчення строку відстрочення (до 20.01.2027) відповідач (боржник) зазначає, що очікує отримати дебіторську заборгованість у розмірі 5 784 000,00 грн, а також кошти від реалізації активів орієнтовною вартістю 850 000,00 грн.

Разом із тим, матеріали заяви не містять належних доказів існування зазначеної дебіторської заборгованості.

Зокрема, відповідачем (боржником) не зазначено осіб відповідних дебіторів, підстав виникнення їхніх зобов`язань, строків погашення заборгованості та її структури. Не подано договорів, підписаних актів виконаних робіт, рахунків, актів звірки взаємних розрахунків, листів про визнання заборгованості, претензій, судових рішень чи виконавчих документів, які б підтверджували існування у товариства права вимоги на суму 5 784 000,00 грн.

Так само не надано доказів платоспроможності відповідних дебіторів та документів, які б підтверджували реальну, а не ймовірну можливість надходження заявленої суми в межах запитуваного строку відстрочення.

Посилаючись на намір отримати 850 000,00 грн від реалізації активів, заявник не навів переліку такого майна, його індивідуальних характеристик і місцезнаходження, не надав доказів належності відповідних активів товариству, документів щодо їх балансової або ринкової вартості, звітів про оцінку, оголошень про продаж, пропозицій потенційних покупців чи укладених договорів.

Отже, зазначені заявником джерела надходження коштів мають виключно прогнозний характер та ґрунтуються на припущенні щодо можливого поліпшення його фінансового стану в майбутньому.

Крім того, навіть за умови фактичного надходження 5 784 000,00 грн дебіторської заборгованості та 850 000,00 грн від реалізації активів загальний розмір таких коштів становитиме 6 634 000,00 грн.

Водночас загальна сума, присуджена до стягнення разом із судовим збором, становить 9 193 095,74 грн, тобто перевищує визначені заявником очікувані надходження на 2 559 095,74 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем (боржником) не доведено наявності реальної можливості акумулювати після закінчення строку відстрочення кошти в обсязі, достатньому для повного виконання судового рішення.

Суд також враховує, що частину господарських зобов`язань, необхідністю виконання яких відповідач (боржник) обґрунтовує неможливість негайного виконання рішення, останній добровільно прийняв вже після ухвалення рішення від 18.11.2025 або після набрання ним законної сили 05.05.2026.

Так, договір підряду з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ 7» укладено 17.06.2026, додаткову угоду щодо виконання робіт для Броварського професійного коледжу 07.07.2026, а додаткову угоду щодо робіт у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля 16.07.2026.

Отже, на час укладення зазначених договорів та додаткових угод відповідачу (боржнику) було відомо як про існування судового рішення, так і про набрання ним законної сили та виникнення обов`язку сплатити присуджені кошти.

Приймаючи нові договірні зобов`язання та визначаючи напрями використання власних фінансових ресурсів, товариство мало враховувати необхідність виконання рішення у справі №910/4803/25 і відповідним чином планувати свою господарську діяльність.

Добровільне прийняття відповідачем (боржником) нових майнових зобов`язань перед іншими контрагентами не може визнаватися об`єктивною, непереборною та незалежною від його волі обставиною, яка унеможливлює виконання раніше ухваленого судового рішення.

Інший підхід фактично надавав би відповідачу (боржнику) можливість самостійно створювати підстави для відстрочення виконання рішення шляхом укладення нових договорів, спрямування на їх виконання наявних коштів та подальшого посилання на недостатність обігових ресурсів для розрахунків з позивачем (стягувачем).

Поряд з цим, суд враховує, що подані відповідачем (боржником) документи підтверджують його участь у реалізації проектів, пов`язаних із ремонтом і реконструкцією закладів охорони здоров`я, освіти, захисних споруд цивільного захисту та забезпеченням доступності відповідних об`єктів.

Зокрема, наданими додатковими угодами до публічних контрактів підтверджується виконання товариством додаткових робіт у Броварському професійному коледжі, Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля та Прилуцькій центральній міській лікарні.

Водночас суспільна значимість об`єктів, на яких відповідач здійснює господарську діяльність, сама собою не свідчить про існування виняткових обставин, які істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення.

Заявником не доведено, що звернення стягнення на його кошти неминуче призведе до припинення виконання конкретних робіт, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» є єдиним можливим виконавцем відповідних проектів або що замовники відмовилися від здійснення передбачених договорами авансових чи проміжних платежів.

Не надано також доказів неможливості залучення товариством кредитного, інвестиційного або іншого додаткового фінансування, яке може бути використане для виконання рішення, чи того, що припинення окремих робіт створить безпосередню загрозу життю і здоров`ю людей або функціонуванню об`єктів критичної інфраструктури.

Отже, наведені відповідачем обставини підтверджують суспільну важливість частини виконуваних ним робіт, однак не доводять неможливості виконання судового рішення або наявності інших виняткових обставин у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання заявника на накладення державним виконавцем арешту на його банківські рахунки також не може бути визнано самостійною підставою для відстрочення виконання рішення.

Арешт коштів боржника є передбаченим Законом України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судового рішення, що застосовується у зв`язку з невиконанням відповідного рішення в добровільному порядку.

Отже, накладення арешту є звичайним процесуальним наслідком відкриття виконавчого провадження, а не надзвичайною або непередбачуваною обставиною, яка виникла незалежно від волі та поведінки боржника.

Визнання самого факту відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на кошти достатньою підставою для відстрочення фактично означало б автоматичне надання такого відстрочення кожному боржнику після застосування до нього заходів примусового виконання, що не відповідає змісту статті 331 Господарського процесуального кодексу України та винятковому характеру передбаченого нею процесуального механізму.

Відповідно до частини четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд враховує, зокрема, ступінь вини відповідача (боржника) у виникненні спору.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2025, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026, яке набрало законної сили 05.05.2026, установлено порушення відповідачем (боржником) строків виконання робіт за договором від 08.12.2023 №314Г/12-23.

Саме внаслідок допущеного відповідачем (боржником) прострочення з нього стягнуто пеню в розмірі 5 866 358,89 грн та штраф у розмірі 3 190 878,29 грн.

Отже, виникнення спору, звернення позивача до суду та подальше примусове виконання рішення зумовлені неналежним виконанням відповідачем власних договірних зобов`язань.

Посилання відповідача на подання касаційної скарги також не є підставою для відстрочення виконання рішення, оскільки саме по собі касаційне оскарження не зупиняє його виконання.

Доказів постановлення судом касаційної інстанції ухвали про зупинення виконання рішення у справі №910/4803/25 заявником не подано.

Та обставина, що присуджена до стягнення сума складається зі штрафних санкцій, а не з основної заборгованості за отримані товари, роботи чи послуги, також не змінює обов`язкового характеру судового рішення та не надає боржнику переваги на стадії його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд має забезпечити справедливий баланс між майновими інтересами відповідача (боржника) та правом позивача (стягувача) своєчасно й у повному обсязі отримати присуджені йому кошти.

Суд враховує, що позивач (стягувач) очікує виконання рішення, яке набрало законної сили, а невиправдане відкладення виконання рішення за відсутності документально підтверджених виняткових обставин порушувало б принцип обов`язковості судового рішення та право стягувача на його виконання в розумний строк.

Крім того, заявник не просить надати короткострокове відстрочення для завершення однієї конкретної господарської операції, щодо якої визначено точну дату та суму надходження коштів.

Натомість можливість виконання рішення пов`язується відповідачем (боржником) із сукупністю невизначених майбутніх подій, зокрема, завершенням різних будівельних проектів, прийняттям робіт замовниками та отриманням дебіторської заборгованості.

Такі обставини мають імовірнісний характер і не створюють достатньої впевненості в тому, що надання відстрочення забезпечить повне виконання рішення, а не лише відкладе примусове стягнення на майбутнє.

Оцінивши наведені відповідачем (боржником) доводи в сукупності з поданими доказами, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» не довело наявності об`єктивних, виняткових та тимчасових обставин, які роблять виконання рішення неможливим або істотно ускладнюють його виконання.

Відповідач (боржник) не підтвердив фактичної відсутності у нього грошових коштів, ліквідного майна чи інших активів, не надав повної інформації про свій фінансовий стан та не довів існування реальної загрози неплатоспроможності або банкрутства.

Заявлена дебіторська заборгованість у розмірі 5 784 000,00 грн та можливість реалізації активів орієнтовною вартістю 850 000,00 грн належними доказами не підтверджені. При цьому навіть визначені самим заявником очікувані надходження не є достатніми для повного виконання судового рішення.

Крім того, заявлений строк відстрочення перевищує встановлений частиною п`ятою статті 331 Господарського процесуального кодексу України граничний річний строк із дня ухвалення рішення.

Наведені відповідачем (боржником) обставини стосуються переважно звичайної господарської діяльності товариства, необхідності фінансування поточних проектів та виконання добровільно прийнятих зобов`язань перед іншими контрагентами.

Вказані обставини є наслідком самостійно обраної заявником моделі ведення господарської діяльності та не можуть бути підставою для перекладення відповідних господарських ризиків на стягувача шляхом відкладення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

За таких обставин заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» про відстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-БІЛД» про відстрочення виконання судового рішення в справі №910/4803/25 відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повна ухвала складена та підписана 31.07.2026.

Суддя Я.А.Карабань